Дудчак В.І. Митна справа (2002)
Вимоги ГАТТ/СОТ щодо застосування інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД)
Невпинний розвиток світових економічних відносин та інтеграційних процесів зумовило необхідність управління ними на міжнародному рівні. Ця система регулювання складалася поступово, шляхом створення міжнародних економічних організацій, постійно діючих конференцій, міжнародних угод, галузевих міжнародних органів, зокрема фінансових, торговельних, міграційних.
Особливо важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі на сучасному етапі її розвитку відіграють Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Всесвітня митна організація (ВМО). На європейському континенті дедалі впливовішим стає Європейський союз. Статути цих організацій, розроблені ними угоди рекомендовані до виконання всіма країнами, що є їх членами. Так, стаття ХVІ Статуту Світової організації торгівлі вимагає, щоб країни — члени СОТ забезпечували відповідність своїх законів, нормативно-правових актів положенням цього Статуту, взятим на себе зобов'язанням під час вступу до ГАТТ/СОТ.
Всесвітня торговельна організація (ВТО) стала правонаступницею ГАТТ у 1995 p., після чого її часто називають ГАТТ/ССН. В основу її діяльності покладені принципи вільної торгівлі і національного режиму.
Метою своєї діяльності COT проголосила сприяння зниження торговельних перешкод на шляху обміну товарами та послугами між країнами. Політика, яку постійно проводить ця організація,
спрямована на постійне зменшення імпортних тарифів і методичне усунення нетарифних методів регулювання міжнародних економічних відносин. У той же час СОТ дозволяє вживати захисних заходів у ситуаціях, коли іноземна конкуренція завдає значних збитків певним виробництвам чи галузям вітчизняної економіки.
Провідну роль у СОТ, МВФ, інших впливових міжнародних економічних організаціях та угодах відіграють економічно розвинуті країни. Вони несуть і головний тягар витрат щодо функціонування цих організацій. Користуючись своїм положенням та опираючись на могутній економічний, науково-технологічний, інформаційний потенціал, вони диктують вигідні для них умови іншим
країнам - слаборозвинутим країнам, що розвиваються, і країнам
з перехідною економікою.
Високорозвинуті країни, які створили могутній експортний сектор і зацікавлені в імпорті дешевої сировини, напівфабрикатів, відстоюють ідеї лібералізації міжнародної торгівлі. Вони вимагають від інших країн обмеження регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вбачаючи в цьому регулюванні дискримінацію демократії. Дійсно, після Другої світової війни ключовою тенденцією світогосподарського розвитку став послідовний перехід багатьох країн від замкнутості національних господарств до економіки відкритого типу, відкритої зовнішньому ринку. Але відстоювання «свободи торгівлі», «відкритості економіки», а часто і примусове нав'язування цих правил поведінки на світовому ринку, перш за все з боку США — наймогутнішої торговельної держави світу, було насамперед в інтересах таких економічно потужних держав. Цю суттєву рису поведінки найбільш розвинутих країн помітив французький економіст Мішель Пебро. Він відверто зазначив, що «відкритість, свобода торгівлі — це найсприятливіше правило гри для лідируючої економіки». У цій же праці Пебро розкриває глибинний зміст політики «відкритості економіки» та «свободи торгівлі», розвінчуючи її як прояв неоколоніалізму. Він пише, що свобода торгівлі «неможлива без пересторог, оскільки сліпе застосування цього правила швидко привело б до підкорення слабого сильним, до виникнення об'єктивної ситуації економічного «колоніалізму», нестерпної для країн». Ця думка є дуже актуальною для України.
Максимальна відкритість національних ринків різних країн значно полегшує експансію на ці ринки фірм і корпорацій розвинутих країн, які мають конкурентоспроможну економіку, що не потребує захисту з боку держави від іноземної конкуренції. Така відкритість економік полегшує доступ до їх природних ресурсів підприємствам розвинутих країн, забезпечує останнім значно ви гідніші умови інвестування своїх капіталів в економіку цих країн. Світова організація торгівлі фактично від імені високорозвинутих країн постійно ініціює зниження імпортних митних тарифів, виступає взагалі за відмову від застосування експортних мит, за обмеження і повне скасування державного регулювання процесів міжнародного інвестування.
Щодо економік країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, то у них зовсім інші проблеми. Значно менш конкурентоспроможна економіка цих країн об'єктивно потребує допомоги і захисту з боку держави. Таким захистом від іноземної конкуренції і є більш високі імпортні митні тарифи, державне субсидування національних товаровиробників, надання їм пільгових кредитів і податкових пільг. Тільки за умови зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності економіки країн, що не стали ще економічно розвинутими, може бути корисним зменшення імпортних обмежень. Тому проблема вступу країни до COT є неоднозначною. Цей крок може надати країні певні вигоди, але одночасно створити і додаткові труднощі.
Навколо доцільності вступу України до ГАТТ/COT не один рік точаться дискусії. Дійсно, відповідно до положень статутних документів вступ України до COT юридично відкриє перед українськими виробами ринки країн — членів Світової організації торгівлі, що сприятиме українському експорту. Будуть усунуті деякі дискримінаційні заходи, що застосовуються до українських товарів. Але, з іншого боку, виникнуть проблеми, які можуть перекреслити всі переваги від вступу України до COT. Прибічники вступу в цю організацію звертають увагу тільки на переваги для України і майже замовчують вагомі негативні наслідки. А вони мають два аспекти: імпортний та експортний.
Надії на розширення українського експорту можуть бути значно перебільшеними. Юридично Україна отримає такі широкі можливості, але фактично позитивні результати лише очікуються. Перша проблема полягає в тому, що отримати право вийти на закордонний ринок ще не означає, що на цьому ринку вдасться продати привезений товар. Для того, щоб реалізувати свій товар, останній повинен бути конкурентоспроможним. Але, на жаль, цього не досить. Ситуація, що склалася з українським суперсучасним літаком XXI століття АН-70, як на рентгенівській пліви
виявила глибину і суть стану справ у сфері міжнародних економічних відносин, зафіксувала жорстку, безкомпромісну боротьбу провідних країн світу насамперед за власні економічні інтереси, а не за красиві і привабливі економічні теорії. Відмова провідних європейських країн від придбання українського АН-70, який вони вивчали 4—5 років і весь час обіцяли взяти на озброєння як найкращий у світі літак, поставила під сумнів щирість захисників принципів вільної конкурентної торгівлі, відкритості економік. Адже більш конкурентоспроможна продукція, ніж АН-70 у галузі транспортної авіації, навряд чи буде ще колись і у будь-якої країни. Цей літак уже кілька років літає, а його західноєвропейський конкурент, якому надана перевага захисниками невтручання держави в зовнішньоекономічну діяльність, ще в кресленнях і можливо буде побудований років через п'ять. І що? Хіба перемогла конкурентоспроможна продукція? Ні! Перемогли економічні і політичні державні інтереси західноєвропейських країн, які значною мірою визначають політику і у Світовій організації торгівлі. Таким чином, високорозвинуті країни світу своєю практичною діяльністю демонструють, як потрібно вирішувати проблему зовнішньоекономічних відносин, як при цьому захищати національні інтереси, не боячись нехтувати навіть принципами чесної конкуренції.
Цей приклад доцільно взяти на озброєння й Україні. Відповідні владні структури, перш ніж підписувати угоди про вступ України до СОТ, мають чітко аргументувати умови такого вступу, в яких передбачити захист українських національних інтересів, паритетність економічних відносин України з іншими країнами.
Щодо імпортного аспекту, то тут наслідки від вступу України до СОТ можуть бути значно негативнішими. Якщо у сфері власного експорту Україна може не отримати очікуваного позитиву, то у сфері імпорту Україні можуть бути завдані великі економічні збитки. Адже прихильники вступу до СОТ говорять тільки про Додаткові ринки, які відкриваються перед Україною, але замовчують те, що Україна зобов'язана буде відкрити і свій національний ринок перед товарами з інших країн. В Україні з'явиться безліч імпортної, конкурентоспроможної продукції з різних країн, яка витіснятиме з національного ринку українські товари, що призведе до скорочення вітчизняного виробництва, знищення окремих підприємств і видів виробництва. Це може поставити Україну в таку залежність від інших країн, яка загрожуватиме її національній безпеці.
Тому здається доцільним відкласти вступ України до СОТ до того часу, коли очевидним і відчутним стане економічне зростання України, підвищиться рівень добробуту населення і буде ліквідована зовнішня заборгованість держави. А тим часом було б доцільно підписати з Світовою організацією торгівлі спеціальну угоду про співробітництво в перехідний період до вступу в члени COT. Такий перехідний період сприяв би поступовій лібералізації зовнішньоекономічної діяльності України з ypaxуванням її національних інтересів. Це зумовило б підвищення ефективності її економіки і конкурентоспроможності товарів, забезпечення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі, зменшення потреб в іноземних кредитах. Саме досягнення таких якісних критеріїв економічного стану України повинно бути умовою рівноправного членства у ГАТТ/COT. Інакше примусова лібералізація зовнішньоекономічних відносин, яку змушена буде проводити Україна після вступу до COT, значно ускладнить і надовго загальмує її вихід з соціально-економічної кризи, що і так занадто затяглася.
Одним з суттєвих здобутків України в цей перехідний період було б придбання нею статусу країни з ринковою економікою, що відкрило б перед нею додаткові можливості у відносинах , іншими, перш за все високорозвинутими країнами. Відповідними угодами на цей перехідний період можна було б передбачити можливість для України експортувати на ринки високорозвинутих країн окремі види своєї продукції за вигідними для України цінами без застосування до України антидемпінгових заходів. Це сприяло б адаптації української економіки до умов міждержавних відносин, що склалися в рамках COT, і забезпечило б менш болісний процес вступу до цієї організації.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.
Особливо важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі на сучасному етапі її розвитку відіграють Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Всесвітня митна організація (ВМО). На європейському континенті дедалі впливовішим стає Європейський союз. Статути цих організацій, розроблені ними угоди рекомендовані до виконання всіма країнами, що є їх членами. Так, стаття ХVІ Статуту Світової організації торгівлі вимагає, щоб країни — члени СОТ забезпечували відповідність своїх законів, нормативно-правових актів положенням цього Статуту, взятим на себе зобов'язанням під час вступу до ГАТТ/СОТ.
Всесвітня торговельна організація (ВТО) стала правонаступницею ГАТТ у 1995 p., після чого її часто називають ГАТТ/ССН. В основу її діяльності покладені принципи вільної торгівлі і національного режиму.
Метою своєї діяльності COT проголосила сприяння зниження торговельних перешкод на шляху обміну товарами та послугами між країнами. Політика, яку постійно проводить ця організація,
спрямована на постійне зменшення імпортних тарифів і методичне усунення нетарифних методів регулювання міжнародних економічних відносин. У той же час СОТ дозволяє вживати захисних заходів у ситуаціях, коли іноземна конкуренція завдає значних збитків певним виробництвам чи галузям вітчизняної економіки.
Провідну роль у СОТ, МВФ, інших впливових міжнародних економічних організаціях та угодах відіграють економічно розвинуті країни. Вони несуть і головний тягар витрат щодо функціонування цих організацій. Користуючись своїм положенням та опираючись на могутній економічний, науково-технологічний, інформаційний потенціал, вони диктують вигідні для них умови іншим
країнам - слаборозвинутим країнам, що розвиваються, і країнам
з перехідною економікою.
Високорозвинуті країни, які створили могутній експортний сектор і зацікавлені в імпорті дешевої сировини, напівфабрикатів, відстоюють ідеї лібералізації міжнародної торгівлі. Вони вимагають від інших країн обмеження регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вбачаючи в цьому регулюванні дискримінацію демократії. Дійсно, після Другої світової війни ключовою тенденцією світогосподарського розвитку став послідовний перехід багатьох країн від замкнутості національних господарств до економіки відкритого типу, відкритої зовнішньому ринку. Але відстоювання «свободи торгівлі», «відкритості економіки», а часто і примусове нав'язування цих правил поведінки на світовому ринку, перш за все з боку США — наймогутнішої торговельної держави світу, було насамперед в інтересах таких економічно потужних держав. Цю суттєву рису поведінки найбільш розвинутих країн помітив французький економіст Мішель Пебро. Він відверто зазначив, що «відкритість, свобода торгівлі — це найсприятливіше правило гри для лідируючої економіки». У цій же праці Пебро розкриває глибинний зміст політики «відкритості економіки» та «свободи торгівлі», розвінчуючи її як прояв неоколоніалізму. Він пише, що свобода торгівлі «неможлива без пересторог, оскільки сліпе застосування цього правила швидко привело б до підкорення слабого сильним, до виникнення об'єктивної ситуації економічного «колоніалізму», нестерпної для країн». Ця думка є дуже актуальною для України.
Максимальна відкритість національних ринків різних країн значно полегшує експансію на ці ринки фірм і корпорацій розвинутих країн, які мають конкурентоспроможну економіку, що не потребує захисту з боку держави від іноземної конкуренції. Така відкритість економік полегшує доступ до їх природних ресурсів підприємствам розвинутих країн, забезпечує останнім значно ви гідніші умови інвестування своїх капіталів в економіку цих країн. Світова організація торгівлі фактично від імені високорозвинутих країн постійно ініціює зниження імпортних митних тарифів, виступає взагалі за відмову від застосування експортних мит, за обмеження і повне скасування державного регулювання процесів міжнародного інвестування.
Навколо доцільності вступу України до ГАТТ/COT не один рік точаться дискусії. Дійсно, відповідно до положень статутних документів вступ України до COT юридично відкриє перед українськими виробами ринки країн — членів Світової організації торгівлі, що сприятиме українському експорту. Будуть усунуті деякі дискримінаційні заходи, що застосовуються до українських товарів. Але, з іншого боку, виникнуть проблеми, які можуть перекреслити всі переваги від вступу України до COT. Прибічники вступу в цю організацію звертають увагу тільки на переваги для України і майже замовчують вагомі негативні наслідки. А вони мають два аспекти: імпортний та експортний.
Надії на розширення українського експорту можуть бути значно перебільшеними. Юридично Україна отримає такі широкі можливості, але фактично позитивні результати лише очікуються. Перша проблема полягає в тому, що отримати право вийти на закордонний ринок ще не означає, що на цьому ринку вдасться продати привезений товар. Для того, щоб реалізувати свій товар, останній повинен бути конкурентоспроможним. Але, на жаль, цього не досить. Ситуація, що склалася з українським суперсучасним літаком XXI століття АН-70, як на рентгенівській пліви
виявила глибину і суть стану справ у сфері міжнародних економічних відносин, зафіксувала жорстку, безкомпромісну боротьбу провідних країн світу насамперед за власні економічні інтереси, а не за красиві і привабливі економічні теорії. Відмова провідних європейських країн від придбання українського АН-70, який вони вивчали 4—5 років і весь час обіцяли взяти на озброєння як найкращий у світі літак, поставила під сумнів щирість захисників принципів вільної конкурентної торгівлі, відкритості економік. Адже більш конкурентоспроможна продукція, ніж АН-70 у галузі транспортної авіації, навряд чи буде ще колись і у будь-якої країни. Цей літак уже кілька років літає, а його західноєвропейський конкурент, якому надана перевага захисниками невтручання держави в зовнішньоекономічну діяльність, ще в кресленнях і можливо буде побудований років через п'ять. І що? Хіба перемогла конкурентоспроможна продукція? Ні! Перемогли економічні і політичні державні інтереси західноєвропейських країн, які значною мірою визначають політику і у Світовій організації торгівлі. Таким чином, високорозвинуті країни світу своєю практичною діяльністю демонструють, як потрібно вирішувати проблему зовнішньоекономічних відносин, як при цьому захищати національні інтереси, не боячись нехтувати навіть принципами чесної конкуренції.
Цей приклад доцільно взяти на озброєння й Україні. Відповідні владні структури, перш ніж підписувати угоди про вступ України до СОТ, мають чітко аргументувати умови такого вступу, в яких передбачити захист українських національних інтересів, паритетність економічних відносин України з іншими країнами.
Щодо імпортного аспекту, то тут наслідки від вступу України до СОТ можуть бути значно негативнішими. Якщо у сфері власного експорту Україна може не отримати очікуваного позитиву, то у сфері імпорту Україні можуть бути завдані великі економічні збитки. Адже прихильники вступу до СОТ говорять тільки про Додаткові ринки, які відкриваються перед Україною, але замовчують те, що Україна зобов'язана буде відкрити і свій національний ринок перед товарами з інших країн. В Україні з'явиться безліч імпортної, конкурентоспроможної продукції з різних країн, яка витіснятиме з національного ринку українські товари, що призведе до скорочення вітчизняного виробництва, знищення окремих підприємств і видів виробництва. Це може поставити Україну в таку залежність від інших країн, яка загрожуватиме її національній безпеці.
Тому здається доцільним відкласти вступ України до СОТ до того часу, коли очевидним і відчутним стане економічне зростання України, підвищиться рівень добробуту населення і буде ліквідована зовнішня заборгованість держави. А тим часом було б доцільно підписати з Світовою організацією торгівлі спеціальну угоду про співробітництво в перехідний період до вступу в члени COT. Такий перехідний період сприяв би поступовій лібералізації зовнішньоекономічної діяльності України з ypaxуванням її національних інтересів. Це зумовило б підвищення ефективності її економіки і конкурентоспроможності товарів, забезпечення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі, зменшення потреб в іноземних кредитах. Саме досягнення таких якісних критеріїв економічного стану України повинно бути умовою рівноправного членства у ГАТТ/COT. Інакше примусова лібералізація зовнішньоекономічних відносин, яку змушена буде проводити Україна після вступу до COT, значно ускладнить і надовго загальмує її вихід з соціально-економічної кризи, що і так занадто затяглася.
Одним з суттєвих здобутків України в цей перехідний період було б придбання нею статусу країни з ринковою економікою, що відкрило б перед нею додаткові можливості у відносинах , іншими, перш за все високорозвинутими країнами. Відповідними угодами на цей перехідний період можна було б передбачити можливість для України експортувати на ринки високорозвинутих країн окремі види своєї продукції за вигідними для України цінами без застосування до України антидемпінгових заходів. Це сприяло б адаптації української економіки до умов міждержавних відносин, що склалися в рамках COT, і забезпечило б менш болісний процес вступу до цієї організації.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.
