У зв'язку з тим, що процедура визначення і контролю митної вартості пов'язана із зовнішньоторговельною діяльністю, особливого значення набуває уніфікація митного законодавства торгуючих сторін. Це дозволяє значно полегшити учасникам ЗЕД організацію експортно-імпортних операцій, спростити митне оформлення товарів. Тому дуже важливою вимогою до трансформації національного законодавства щодо митної вартості та організації її контролю є забезпечення формування (створення) вітчизняних правил визначення митної вартості на основі міжнародних принципів. Це відповідає інтересам як держави, так і комерційних кіл, полегшуючи взаємодію із зовнішньоторговельними партнерами завдяки використанню найпоширеніших у світовій торговій практиці митних правил.
Оцінка товарів, що переміщуються через митний кордон, з метою визначення розміру стягнутих митних платежів являє собою одну з найскладніших. Процедур міжнародної митної практики. Використовувана в даний час система визначення митної вартості сформувалася не відразу. Сьогодні більшістю країн, що беруть участь у зовнішній торгівлі, застосовується одна з двох міжнародних систем визначення митної вартості:
1. Брюссельська;
2. ГАТТівська.
Лише обмежене число країн, що не відіграють скільки-небудь значної ролі в зовнішньоторговельному обороті, використовує власні національні методики визначення митної вартості товарів.
У 1950 р. з ініціативи ряду країн Західної Європи була створена Конвенція про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів, підписана в Брюсселі. Відповідно до цього документа Брюссельська митна вартість (БМВ) визначається як нормальна ціна товару (тобто ціна, що складається між незалежними один від одного продавцем і покупцем в умовах повної конкуренції, відкритого ринку), визначена на умовах СІФ у місці перетину митного кордону країни-імпортера товару. До Конвенції про БМВ приєдналося понад 70 держав і до 80-х років вона була найпоширенішою методикою визначення митної вартості товару. Конвенція про БМВ, по суті, закріпила як уніфіковану методику західноєвропейську практику. США і Канада не підписали Конвенцію і не застосовували її положення у своїй митній практиці. Водночас багато країн, що застосовували БМВ, розглядали її як угоду, що уніфікувала скоріше техніку визначення митної вартості, ніж її сутність.
Подальший розвиток зовнішньоторговельної практики вимагав певних змін у цій системі, розробки таких підходів до митної оцінки, що найбільшою мірою відповідали б потребам і інтересам більшості країн.
Результатом цього стало підписання в рамках Токійського раунду багатосторонніх торгових переговорів, що проходили під егідою ГАТТ (1973—1979 pp.) — Угоди про застосування ст. VII ГАТТ «Оцінка товарів для митних цілей».
Угода по митній оцінці ГАТТ, підписана на. заключному етапі Токійського раунду, складається з чотирьох основних частин, а також вступу і трьох додатків. У частини І викладаються основні правила визначення митної вартості ввезених товарів. Частина II передбачає створення міжнародного органу для контролю за виконанням угоди і вирішення спорів між сторонами, що підписали її. У частині III передбачається спеціальний диференційований режим для країн, що розвиваються. Частина IV містить так звані остаточні умови, що стосуються таких питань, як визнання і приєднання до Угоди, умови дотримання Угоди.
Угоду підписали: Аргентина, Австралія, Австрія, Республіка Ботсвана, Бразилія, Канада, Чехословаччина, країни Спільного ринку, Фінляндія, Гонконг, Угорщина, Індія, Японія, Республіка Лесото, Республіка Малаві, Мексика, Нова Зеландія, Норвегія, Румунія, ПАР, Швеція, Швейцарія, Туреччина, США, Югославія, Зімбабве та інші країни.
Угода визначає митну вартість товару як ціну, фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті, за товари при продажу з метою експорту в країну імпорту, скориговану з урахуванням установлених додаткових нарахувань до цієї ціни. При цьому Угода встановлює чіткі умови застосування такого підходу до митної оцінки товарів, а також конкретний перелік можливих додаткових нарахувань до ціни угоди в тих випадках, коли вони не ввійшли в цю ціну, але були понесені покупцем.
Питання застосування системи митної оцінки, встановлені Угодою, були одним з предметів обговорення в ході останніх багатосторонніх торгових переговорів — Уругвайського раунду. Заключний акт за результатами Уругвайського раунду цих переговорів, підписаний 15 квітня 1994 р. у місті Марракеш, включає Угоду про виконання статті УП Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. Дана Угода практично зберігає принципи і методи митної оцінки, розроблені в результаті Токійського раунду. У той же час у ході Уругвайського раунду були прийняті окремі рішення в частині порядку визначення митної вартості, ініційовані країнами, що розвиваються, а також ряд організаційних рішень, що стосуються перетворення Ради митного співробітництва на Всесвітню митну організацію.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.