Семенов К.А. Международные экономические отношения (1998)
2.1. Основи формування міжнародної вартості
Закон вартості безсумнівно займає центральне місце у взаємодії господарських систем різних країн: трансформація відносин, які виникають на базі його дії, така, що там, де продуктивність праці нижча, ніж у конкуруючої системи, зовнішньоекономічні зв'язки приречені на пасивне та підлегле становище. Таким чином, сам характер міжнародного поділу праці об'єктивно служить найбільш передовим у технічному відношенні країнам, що діють у системі світового господарства на основі досконалого виробничого апарату. "Реальна єдність між двома світогосподарськими системами як взаємозв'язок у всесвітньому господарському спілкуванні скріплюється всесвітнім поділом праці, всесвітнім механізмом торгівлі, кредитів, науково-технічною та виробничою кооперацією, валютними відносинами тощо. Обґрунтовано стверджувати, що обидва протилежні політико-економічні типи спілкування між країнами, які належать до будь-якої з існуючих систем, представляють всесвітнє господарство як метасистему взаємин для країн сучасної епохи. Двоєдиний характер охоплюваних цією метасистемою взаємин капіталістичних - в одних держав, соціалістичних - в інших виражає перехідний історичний зміст всесвітнього господарства сучасної епохи" [52].
При такому розумінні всесвітнього господарства, що складається на основі різносистемних, украй складних, діалектично суперечливих відносин і процесів, їх взаємодія, певне "вирівнювання" відбувається на базі закону вартості, універсального й у цьому змісті "нейтрального".
Закон вартості неухильно діє при капіталізмі, соціалізмі, і в цьому змісті він універсальний чи нейтральний. Дія його зв'язує економічні відносини між соціалістичними, капіталістичними і країнами, що розвиваються, формує міжсистемні відносини, сучасні міжнародні економічні відносини.
Дія закону вартості викликає необхідність приведення національних вартостей до єдиної інтернаціональної, що відбиває суспільно необхідні витрати праці при середньосвітових умовах виробництва. Іншими словами, мова йде про об'єктивну основу формування середньосвітових галузевих цін, що мають величезне значення в умовах різкого нарощування експортно-імпортних операцій. Звідси випливає, що закон вартості є не просто специфічним законом капіталістичного виробництва, а й універсальним законом товарного виробництва взагалі. Його повне використання дає можливість враховувати зрушення, що відбуваються у науково-технічному прогресі, особливо в машинобудуванні, і тим самим формувати умови для цінового впливу на якість виробів, їх асортимент, витрати й т.ін. З іншого боку, врахування й орієнтація внутрішніх цін на ціни світового ринку - свого роду показник правильного використання господарською практикою закону вартості, ігнорування якого в довгостроковій перспективі веде економіку до глибоких деформацій.
Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх сторін. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. У своїх "Принципах політичної економії" (1848) Стюарт Міль показав, при якій ціні здійсниться обмін.
Відповідно до Стюарта, ціна обміну встановлюється за законом попиту на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної вартості, що ґрунтується на принципах функціонування в національній економіці, дає можливість Стюарту Мілю провести ієрархію інтересів, які може становити міжнародна торгівля для різних країн. У трьох цитатах добре викладені його міркування.
"Коли дві країни обмінюють свої товари, цінова вартість цих товарів установиться сама по собі відповідно до схильностей і ресурсів обох країн таким чином, щоб необхідної кожній стороні кількості товарів, які вона імпортує від свого сусіда, в точності вистачало для оплати одних іншими" [39].
"Вартість, за якою одна країна обмінюється своїм продуктом із закордонними країнами, залежить від величини та розтяжності (тобто від еластичності) їх попиту на її товари, порівняно до її попиту на їхні товари ... Чим більше іноземний попит на її товари перевищує її попит на закордонні товари ... тим вигіднішими для неї будуть умови обміну, тобто вона одержить більше іноземних товарів в обмін на певну кількість своїх" {39].
"Країни, які одержують найбільшу вигоду від зовнішньої торгівлі - це ті країни, чиї продукти користуються найбільшим попитом за кордоном і які пред'являють найменший попит на іноземні товари" [39].
Альфред Маршалл дав графічне вираження цієї теорії міжнародної вартості (рис. 2.1).
Зона X - це зона, що виключається для країни 1. Зона Y - це зона, що виключається для країни 2.
Пропозиція А ..
для країни1.
Попит на В
Пропозиція В
для країни 2.
Попит на A
На цьому графіку Q1 і С2 - графіки порівняльних витрат (кількість сукна, отримана за певну кількість вина в Англії, - С2, у Португалії - С1). Кут (ОС1 - 0С2) визначає зону відносних цін сукна та вина, в якій міжнародний обмін є можливим відповідно до принципу порівняльних переваг D1 і D2- це криві байдужості для товарів А і В, чи криві взаємного попиту для кожної з двох країн: вони встановлюють межі зон, за границями яких міжнародний обмін втрачає свою привабливість для тієї чи іншої з цих країн. Крапка перетинання двох кривих є єдиною крапкою стійкої рівноваги: якщо переміститься в будь-яку іншу крапку, то зрештою міжнародної торгівлею буде нав'язане рішення, більш сприятливе для тієї чи іншої країни.
Отже, теорія міжнародної вартості показує, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарами між країнами. Це ринкова ціна, що залежить від попиту та пропозиції.
Інтернаціоналізація виробництва й обміну визначає дію закону вартості в його інтернаціональній формі, в тому числі і формування інтернаціональної вартості. Важливими факторами, від яких залежить створення інтернаціональної вартості, є:
1) з одного боку, середня інтенсивність праці в масштабі світового господарства, з іншого - інтенсивність національної праці в різних країнах світу;
2) середня продуктивність праці в межах світового господарства, з одного боку, продуктивність національної праці - з іншого;
3) третім важливим фактором формування інтернаціональної вартості є ступінь складності праці, що залежить, насамперед, від рівня освіти та кваліфікації працівників. Країна, в якій при виробництві товару застосовується більш продуктивна, інтенсивна та складна праця, на світовому ринку знаходиться в більш вигідному положенні. Її товар одержує високу вартісну оцінку, а один робочій день, витрачений на його виробництво, може дорівнювати кільком робочим дням іншої країни, де нижчі продуктивність, інтенсивність і складність праці. Але такий розвиток подій може приносити економічну вигоду обом країнам. Капітали, писав з цього приводу К. Маркс, вкладені в зовнішню торгівлю, можуть давати більш високу норму прибутку, тому що, по-перше, тут відбувається конкуренція з товарами, що виготовляються іншими країнами з менш сприятливими умовами виробництва, таким чином, більш розвинута країна продає свій товар вище його вартості, хоч і дешевше, ніж країни-конкуренти. Норма прибутку підвищується, оскільки праця більш розвинутої країни оцінюється, як праця більш високої питомої ваги, оскільки ця праця не оплачена як праця більш високої якості, а продається як така. Таке ж відношення може скластися і для тієї країни, в яку відправляються товари, і для тієї, з якої ці товари постачаються.
Економічна вигода країни, в якій досягнуто більш високий рівень складності, продуктивності й інтенсивності роботи, встановлює різницю між інтернаціональною та національною вартістю, а відповідно - між інтернаціональними та національними витратами праці. Економічна вигода країн з більш низьким рівнем складності, продуктивності й інтенсивності праці залежить від рівня порівняльних витрат виробництва. Останні складаються шляхом зіставлення з однієї сторони, витрат на виробництво тих товарів, що вони виготовляють і які обходяться на виробництво таких товарів, що у випадку відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче при організації власного виробництва. Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності та складності праці, спонукають їх до участі в міжнародному поділі праці. Найбільш загальні положення про закономірності міжнародного поділу праці та заснованої на ньому зовнішньої торгівлі в західній академічній науці знайшли відображення в так званій неокласичній концепції "порівняльних переваг". Відповідно до цієї концепції найбільш оптимальним для зовнішньоторговельної стратегії будь-якої країни визнається фритредерство (хоча і з допущенням у деяких ситуаціях протекціоністських і напівпротекціоністських заходів). Концепція "порівняльних переваг" виступає в двох варіантах - теорії "порівняльних витрат" Рікардо-Торренса=Міля та теорії "відносного достатку одного з факторів виробництва" Хекшера-Оліна-Самуельсона.
У першій теорії основою зовнішньої торгівлі є відносна різниця в продуктивності праці між країнами. Держава, що виробляє свої товари з більшими витратами, ніж її торговий партнер, повинна починати експортну спеціалізацію з товару, у виробництві якого різниця в продуктивності праці найменша. Імпорт цієї держави, навпаки, повинний починатися з товарів, вироблених тут з найбільшою різницею у витратах.
У моделі Хекшера-Оліна основою зовнішньоторговельної спеціалізації країн служать розходження не в умовах, а у факторах виробництва. Критерії ранжирування експортованих товарів у цій моделі - капіталомісткість і трудомісткість товарів. Країна, більш багата працею (порівняно до капіталу), буде експортувати "відносно більш трудомісткий товар". Країна з відносно великим капіталом, навпаки, починає спеціалізацію й експорт капіталомістких товарів. Ключовим у моделі Хекшер-Оліна є поняття "відносний достаток фактора виробництва", що трактується не як їх фізична кількість, а як співвідношення цін на фактори виробництва. Якщо в країні А праця відносно дешевша порівняно до капіталу, ніж у країні Б, то країна А вважається багатою працею, та навпаки.
У післявоєнний період на Заході було проведено чимало досліджень, що мали на меті статистичну перевірку обох варіантів концепції "порівняльної переваги". Результати подібних робіт були досить суперечливі, що втім, часто пояснювалося надмірною абстрактністю обох варіантів даної концепції, недостатнім урахуванням
багатьох факторів міжнародної торгівлі.
В останні десятиліття в число "не врахованих" факторів потрапила все більш зростаюча роль у світовій торгівлі великих компаній, особливо транснаціональних (ТНК). Нова роль подібних компаній не могла не привести до виникнення нових серйозних особливостей у формуванні цієї торгівлі й її ціноутворення. У свою чергу, це обумовило появу нових підходів у трактуванні проблем міжнародної торгівлі в західній економічній теорії.
Були розроблені теоретичні положення з метою аналізу зовнішньої торгівлі не з позиції постулатів "порівняльних переваг", а з позиції поводження ТНК. Суть нового підходу виразили американські економісти С. Робок і К. Сіммондс: "Нездатність традиційної теорії пояснити та передбачити зростаючу важливість процесу інтернаціоналізації виробництва частково пояснюється неправильною постановкою питання. Теорія торгівлі задає питання: Чому нації торгують? Це некоректне питання. Бізнесмени торгують і у все більших кількостях перевозять товари між країнами, при цьому товари часто не залишають меж однієї фірми. Питання потрібно поставити так: Чому товари і послуги передаються між націями? ... При відповіді нам стає ясно, що одиниця, що приймає рішення - це комерційне підприємство, а не нація" [10].
В обґрунтуванні новітніх концепцій зовнішньоторговельної політики, що намагаються об'єднати деякі положення теорії "порівняльних переваг" із зовнішньоторговельною стратегією великих фірм, значну популярність одержали роботи американського економіста М. Портера. Особливістю цих робіт виступає їх прагматичний характер, опора на дослідження матеріалів по зовнішній торгівлі значного числа країн. Вирішальний висновок, зроблений Портером, зовні носить досить тривіальний характер - міжнародна конкурентоспроможність країни визначається насамперед комплексними конкурентними перевагами провідних фірм. Новизна ж досліджень Портера - у виявленні вирішальних умов, що формують подібні конкурентні переваги.
За Портером, відповідні умови містять у собі розміри та потреби внутрішнього ринку, наявність у країні необхідних факторів виробництва, рівень і ефективність виробничої та загальноекономічної інфраструктури, розвиток конкурентного середовища, особливо конкуренції між великими фірмами, а також здатність фірм не тільки швидко використовувати наявні сприятливі умови, але й успішно переборювати їх. Так, у ході виробничої діяльності визнається можливим переборювати обмеженість тих чи інших факторів виробництва (наприклад, дефіцит робочої сили - прискореним підвищенням продуктивності праці; брак земельного простору - більш компактним розміщенням виробництва, мініатюризацією виробів та ін.).
Наявність подібних конкурентних переваг у тих чи інших фірм - за Портером - змушує останні в умовах вузькості внутрішнього ринку та гострої конкуренції шукати зовнішні ринки. Фірма починає орієнтуватися на глобалізацію своєї діяльності, що поширюється на ту чи іншу галузь у масштабі всього світового господарства. Оскільки основним суб'єктом інтернаціоналізації виробництва є ТНК, то вони виступають і основною силою в міжнародній конкурентній боротьбі. Специфіка цієї боротьби залежить, насамперед, від особливостей їх внутрішньокорпоративної діяльності. Типовою для останнього є ситуація, коли в середині гігантських міжнародних концернів відбувається конкуренція між їх внутрішніми філіями, що доповнюється боротьбою на світових ринках з філіями інших концернів. Здійснюючи окремо свою виробничу діяльність, тобто володіючи значною автономією у виробничій сфері, філії міжнародних концернів поєднуються загальним фінансовим управлінням.
У результаті інтернаціоналізації виробництва в середині гігантських ТНК (таким чином у закордонних філіях американських промислових компаній у 1985 р. виготовлено та реалізовано продукції на суму 252 млрд дол, а прямий експорт із США склав 213 млрд дол) обсяг зарубіжного виробництва майже в три рази перевищує обсяг експорту, що приводить до все більшої заміни зовнішньоторговельного обміну міжнародним виробництвом [1].
У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими монополістичними об'єднаннями в останні 10-15 років спостерігається дія суперечливих тенденцій: з одного боку, посилення цієї боротьби, з іншого, - переплітання інтересів більшості ТНК, зростання кооперації між ними.
Крім перерахованих, у межах світового господарства діють й інші економічні закони та закономірності, насамперед ті, що функціонують у кожній національній державі з розвинутими товарно-грошовими відносинами.
При такому розумінні всесвітнього господарства, що складається на основі різносистемних, украй складних, діалектично суперечливих відносин і процесів, їх взаємодія, певне "вирівнювання" відбувається на базі закону вартості, універсального й у цьому змісті "нейтрального".
Закон вартості неухильно діє при капіталізмі, соціалізмі, і в цьому змісті він універсальний чи нейтральний. Дія його зв'язує економічні відносини між соціалістичними, капіталістичними і країнами, що розвиваються, формує міжсистемні відносини, сучасні міжнародні економічні відносини.
Дія закону вартості викликає необхідність приведення національних вартостей до єдиної інтернаціональної, що відбиває суспільно необхідні витрати праці при середньосвітових умовах виробництва. Іншими словами, мова йде про об'єктивну основу формування середньосвітових галузевих цін, що мають величезне значення в умовах різкого нарощування експортно-імпортних операцій. Звідси випливає, що закон вартості є не просто специфічним законом капіталістичного виробництва, а й універсальним законом товарного виробництва взагалі. Його повне використання дає можливість враховувати зрушення, що відбуваються у науково-технічному прогресі, особливо в машинобудуванні, і тим самим формувати умови для цінового впливу на якість виробів, їх асортимент, витрати й т.ін. З іншого боку, врахування й орієнтація внутрішніх цін на ціни світового ринку - свого роду показник правильного використання господарською практикою закону вартості, ігнорування якого в довгостроковій перспективі веде економіку до глибоких деформацій.
Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх сторін. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. У своїх "Принципах політичної економії" (1848) Стюарт Міль показав, при якій ціні здійсниться обмін.
Відповідно до Стюарта, ціна обміну встановлюється за законом попиту на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної вартості, що ґрунтується на принципах функціонування в національній економіці, дає можливість Стюарту Мілю провести ієрархію інтересів, які може становити міжнародна торгівля для різних країн. У трьох цитатах добре викладені його міркування.
"Коли дві країни обмінюють свої товари, цінова вартість цих товарів установиться сама по собі відповідно до схильностей і ресурсів обох країн таким чином, щоб необхідної кожній стороні кількості товарів, які вона імпортує від свого сусіда, в точності вистачало для оплати одних іншими" [39].
"Вартість, за якою одна країна обмінюється своїм продуктом із закордонними країнами, залежить від величини та розтяжності (тобто від еластичності) їх попиту на її товари, порівняно до її попиту на їхні товари ... Чим більше іноземний попит на її товари перевищує її попит на закордонні товари ... тим вигіднішими для неї будуть умови обміну, тобто вона одержить більше іноземних товарів в обмін на певну кількість своїх" {39].
"Країни, які одержують найбільшу вигоду від зовнішньої торгівлі - це ті країни, чиї продукти користуються найбільшим попитом за кордоном і які пред'являють найменший попит на іноземні товари" [39].
Зона X - це зона, що виключається для країни 1. Зона Y - це зона, що виключається для країни 2.
Пропозиція А ..
для країни1.
Попит на В
Пропозиція В
для країни 2.
Попит на A
На цьому графіку Q1 і С2 - графіки порівняльних витрат (кількість сукна, отримана за певну кількість вина в Англії, - С2, у Португалії - С1). Кут (ОС1 - 0С2) визначає зону відносних цін сукна та вина, в якій міжнародний обмін є можливим відповідно до принципу порівняльних переваг D1 і D2- це криві байдужості для товарів А і В, чи криві взаємного попиту для кожної з двох країн: вони встановлюють межі зон, за границями яких міжнародний обмін втрачає свою привабливість для тієї чи іншої з цих країн. Крапка перетинання двох кривих є єдиною крапкою стійкої рівноваги: якщо переміститься в будь-яку іншу крапку, то зрештою міжнародної торгівлею буде нав'язане рішення, більш сприятливе для тієї чи іншої країни.
Отже, теорія міжнародної вартості показує, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарами між країнами. Це ринкова ціна, що залежить від попиту та пропозиції.
Інтернаціоналізація виробництва й обміну визначає дію закону вартості в його інтернаціональній формі, в тому числі і формування інтернаціональної вартості. Важливими факторами, від яких залежить створення інтернаціональної вартості, є:
1) з одного боку, середня інтенсивність праці в масштабі світового господарства, з іншого - інтенсивність національної праці в різних країнах світу;
2) середня продуктивність праці в межах світового господарства, з одного боку, продуктивність національної праці - з іншого;
3) третім важливим фактором формування інтернаціональної вартості є ступінь складності праці, що залежить, насамперед, від рівня освіти та кваліфікації працівників. Країна, в якій при виробництві товару застосовується більш продуктивна, інтенсивна та складна праця, на світовому ринку знаходиться в більш вигідному положенні. Її товар одержує високу вартісну оцінку, а один робочій день, витрачений на його виробництво, може дорівнювати кільком робочим дням іншої країни, де нижчі продуктивність, інтенсивність і складність праці. Але такий розвиток подій може приносити економічну вигоду обом країнам. Капітали, писав з цього приводу К. Маркс, вкладені в зовнішню торгівлю, можуть давати більш високу норму прибутку, тому що, по-перше, тут відбувається конкуренція з товарами, що виготовляються іншими країнами з менш сприятливими умовами виробництва, таким чином, більш розвинута країна продає свій товар вище його вартості, хоч і дешевше, ніж країни-конкуренти. Норма прибутку підвищується, оскільки праця більш розвинутої країни оцінюється, як праця більш високої питомої ваги, оскільки ця праця не оплачена як праця більш високої якості, а продається як така. Таке ж відношення може скластися і для тієї країни, в яку відправляються товари, і для тієї, з якої ці товари постачаються.
У першій теорії основою зовнішньої торгівлі є відносна різниця в продуктивності праці між країнами. Держава, що виробляє свої товари з більшими витратами, ніж її торговий партнер, повинна починати експортну спеціалізацію з товару, у виробництві якого різниця в продуктивності праці найменша. Імпорт цієї держави, навпаки, повинний починатися з товарів, вироблених тут з найбільшою різницею у витратах.
У моделі Хекшера-Оліна основою зовнішньоторговельної спеціалізації країн служать розходження не в умовах, а у факторах виробництва. Критерії ранжирування експортованих товарів у цій моделі - капіталомісткість і трудомісткість товарів. Країна, більш багата працею (порівняно до капіталу), буде експортувати "відносно більш трудомісткий товар". Країна з відносно великим капіталом, навпаки, починає спеціалізацію й експорт капіталомістких товарів. Ключовим у моделі Хекшер-Оліна є поняття "відносний достаток фактора виробництва", що трактується не як їх фізична кількість, а як співвідношення цін на фактори виробництва. Якщо в країні А праця відносно дешевша порівняно до капіталу, ніж у країні Б, то країна А вважається багатою працею, та навпаки.
У післявоєнний період на Заході було проведено чимало досліджень, що мали на меті статистичну перевірку обох варіантів концепції "порівняльної переваги". Результати подібних робіт були досить суперечливі, що втім, часто пояснювалося надмірною абстрактністю обох варіантів даної концепції, недостатнім урахуванням
багатьох факторів міжнародної торгівлі.
В останні десятиліття в число "не врахованих" факторів потрапила все більш зростаюча роль у світовій торгівлі великих компаній, особливо транснаціональних (ТНК). Нова роль подібних компаній не могла не привести до виникнення нових серйозних особливостей у формуванні цієї торгівлі й її ціноутворення. У свою чергу, це обумовило появу нових підходів у трактуванні проблем міжнародної торгівлі в західній економічній теорії.
Були розроблені теоретичні положення з метою аналізу зовнішньої торгівлі не з позиції постулатів "порівняльних переваг", а з позиції поводження ТНК. Суть нового підходу виразили американські економісти С. Робок і К. Сіммондс: "Нездатність традиційної теорії пояснити та передбачити зростаючу важливість процесу інтернаціоналізації виробництва частково пояснюється неправильною постановкою питання. Теорія торгівлі задає питання: Чому нації торгують? Це некоректне питання. Бізнесмени торгують і у все більших кількостях перевозять товари між країнами, при цьому товари часто не залишають меж однієї фірми. Питання потрібно поставити так: Чому товари і послуги передаються між націями? ... При відповіді нам стає ясно, що одиниця, що приймає рішення - це комерційне підприємство, а не нація" [10].
В обґрунтуванні новітніх концепцій зовнішньоторговельної політики, що намагаються об'єднати деякі положення теорії "порівняльних переваг" із зовнішньоторговельною стратегією великих фірм, значну популярність одержали роботи американського економіста М. Портера. Особливістю цих робіт виступає їх прагматичний характер, опора на дослідження матеріалів по зовнішній торгівлі значного числа країн. Вирішальний висновок, зроблений Портером, зовні носить досить тривіальний характер - міжнародна конкурентоспроможність країни визначається насамперед комплексними конкурентними перевагами провідних фірм. Новизна ж досліджень Портера - у виявленні вирішальних умов, що формують подібні конкурентні переваги.
За Портером, відповідні умови містять у собі розміри та потреби внутрішнього ринку, наявність у країні необхідних факторів виробництва, рівень і ефективність виробничої та загальноекономічної інфраструктури, розвиток конкурентного середовища, особливо конкуренції між великими фірмами, а також здатність фірм не тільки швидко використовувати наявні сприятливі умови, але й успішно переборювати їх. Так, у ході виробничої діяльності визнається можливим переборювати обмеженість тих чи інших факторів виробництва (наприклад, дефіцит робочої сили - прискореним підвищенням продуктивності праці; брак земельного простору - більш компактним розміщенням виробництва, мініатюризацією виробів та ін.).
Наявність подібних конкурентних переваг у тих чи інших фірм - за Портером - змушує останні в умовах вузькості внутрішнього ринку та гострої конкуренції шукати зовнішні ринки. Фірма починає орієнтуватися на глобалізацію своєї діяльності, що поширюється на ту чи іншу галузь у масштабі всього світового господарства. Оскільки основним суб'єктом інтернаціоналізації виробництва є ТНК, то вони виступають і основною силою в міжнародній конкурентній боротьбі. Специфіка цієї боротьби залежить, насамперед, від особливостей їх внутрішньокорпоративної діяльності. Типовою для останнього є ситуація, коли в середині гігантських міжнародних концернів відбувається конкуренція між їх внутрішніми філіями, що доповнюється боротьбою на світових ринках з філіями інших концернів. Здійснюючи окремо свою виробничу діяльність, тобто володіючи значною автономією у виробничій сфері, філії міжнародних концернів поєднуються загальним фінансовим управлінням.
У результаті інтернаціоналізації виробництва в середині гігантських ТНК (таким чином у закордонних філіях американських промислових компаній у 1985 р. виготовлено та реалізовано продукції на суму 252 млрд дол, а прямий експорт із США склав 213 млрд дол) обсяг зарубіжного виробництва майже в три рази перевищує обсяг експорту, що приводить до все більшої заміни зовнішньоторговельного обміну міжнародним виробництвом [1].
У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими монополістичними об'єднаннями в останні 10-15 років спостерігається дія суперечливих тенденцій: з одного боку, посилення цієї боротьби, з іншого, - переплітання інтересів більшості ТНК, зростання кооперації між ними.
Крім перерахованих, у межах світового господарства діють й інші економічні закони та закономірності, насамперед ті, що функціонують у кожній національній державі з розвинутими товарно-грошовими відносинами.
