Семенов К.А. Международные экономические отношения (1998)
2.3. Особливості формування світових цін
У міжнародному економічному і статистичному аналізі прийнято виділяти дві основні групи світових цін: на продукцію обробної промисловості та на сировину.
Світові ціни продукції обробної промисловості. В якості світових цін продукції обробної промисловості, як правило, виступають експортні ціни великих компаній-виробників і експортерів цієї продукції. Базою імпортних цін є ціни, що формуються цими компаніями на внутрішньому ринку.
Неоднорідність внутрішніх цін великих компаній обробної
промисловості визначає і значні розходження заснованих на них світових цін.
Проілюструємо це на прикладі найбільш складного світового ринку кінцевої продукції - ринку машин та устаткування.
Насамперед треба підкреслити, що світовий ринок продукції машинобудування - поняття досить умовне: воно приховує безліч у тій чи іншій мірі взаємозалежних ринків різних машин та устаткування зі своїми відмінностями й особливостями. Загальне в цих ринків - формування світових цін на базі експортних цін великих компаній - основних виробників і експортерів відповідних видів машин та устаткування. Основні виробники, як правило, зосереджені, насамперед, у розвинутих, особливо у провідних капіталістичних країнах. Внутрішні ринки більшості машин і устаткування відрізняються високим ступенем концентрації пропозиції, у тому числі і на базі розвинутої системи спеціалізації. Однак у масштабі всього світового ринку машин і устаткування через значні якісні відмінності та велику кількість виробників спостерігається дуже сильна конкуренція (гостріша, ніж на внутрішніх ринках).
Інша характерна риса світових ринків машин і устаткування істотні розходження у світових цінах на однорідну продукцію залежно від вибору виробника-експортера (через великі розходження в їх витратах), наприклад, цінові переваги японських компаній при високій якості їх продукції.
У посиленні неоднорідності світових цін на машини й устаткування важливу роль відіграють такі три фактори.
Перший - врахування у ціні (і внутрішній, і тим більше світовій) окремих фаз життєвого циклу, що проходить виробництво того чи іншого виробу. Найчастіше виділяються три фази: впровадження, зростання та зрілості. У період впровадження рівень цін зазвичай високий і його еластичність за попитом (тобто залежність від зміни попиту) низька. На фазі зростання найбільшою мірою виявляється цінова конкуренція; цим обумовлюється велике поширення відносно низьких цін. На фазі зрілості відбувається підвищення цін через зростання витрат і посилення нецінової конкуренції. Відзначені закономірності мають загальний характер і на окремих ринках помітно видозмінюються під впливом тих чи інших факторів (наприклад, якщо компанія може досить тривалий період миритися зі збитковістю нових видів машин і устаткування у фазі їх впровадження або за рахунок коштів від продажу іншої продукції, або -
найчастіше у випадках великих науково-технічних новинок - за рахунок фінансової підтримки держави).
Другий - ступінь універсальності відповідних машин і устаткування При універсальному характері машинобудівної продукції формується масове виробництво, що веде до зниження витрат виробництва та відповідно цін. При спеціалізованому характері продукції виробництво обмежується дрібними серіями чи окремими екземплярами, що призводить до підвищення витрат виробництва та цін. Тому світові ринки машин і устаткування, виробництво яких є універсальним, характеризуються більшою ціновою конкуренцією та відповідно повільнішим зростанням цін (наприклад, машини й устаткування споживчого призначення, електротехнічні вироби тощо).
Третій - взаємозв'язок значної частини світової торгівлі машин і устаткування з інвестиційними процесами в країнах-імпортерах. Це додає деяких особливостей функціонуванню відповідних ринків і процесів ціноутворення на них. Також це сприяє поширенню фінансування купівлі машин і устаткування за допомогою надання покупцям кредитів, умови яких пов'язані з конкуренцією, а іноді і з укладенням угод міждержавного характеру. Це сприяє також формуванню двоканального характеру міжнародної торгівлі машинами й устаткуванням. Перший канал - кон'юнктурний, пов'язаний зі звичайними торговими угодами, і другий - торгівля машинами, вже включеними у сформовану систему виробничо-інвестиційного кооперування. Коли машини й устаткування реалізуються в рамках інвестиційних потоків, це викликає ряд своєрідних наслідків.
Серед них можна виділити: по-перше, у країни-імпортера з'являється довгострокова потреба в закупівлі запчастин і послуг, пов'язаних з експлуатацією устаткування. По-друге, імпорт машин і устаткування інвестиційного призначення часто супроводжується формуванням необхідної для інвестицій інфраструктури. В результаті торгівля машинами й устаткуванням інвестиційного призначення розширює старі та формує нові ринки в країнах-імпортерах. По-третє, у структурі цін машин і устаткування, зв'язаних з інвестиціями, значну питому вагу займають такі витрати, яких немає в структурі цін машин, що йдуть по кон'юнктурному каналу. Наприклад, у контрактній ціні на постачання комплексного устаткування Для нафтохімічного підприємства 10 % складає вартість робіт з проектування устаткування, 40 % - вартість самого устаткування, 35 %. - вартість будівництва та монтажу устаткування, 3 % - доход
генерального підрядчика, 3 % - вартість ліцензій, передача "ноу-хау", інженерно-консультаційні послуги, 2 % - вартість послуг з реалізації проекту й ін. Для країн, що розвиваються, частка витрат супутніх вартості самого устаткування ("ноу-хау", консультаційні послуги, створення інфраструктури тощо), значно вища, ніж для розвинутих. Тому й загальна ціна машин і устаткування, імпортованих по інвестиційному каналу, помітно перевищує ціни на аналогічну продукцію для розвинутих країн.
Ми бачимо, що світові ціни навіть однорідної продукції обробної промисловості істотно розрізняються за величиною різниці у витратах і внутрішніх цінах великих компаній - основних виробників і експортерів цієї продукції по внутрішньому та зовнішньоторговельних каналах і в результаті постачання однієї і тієї ж продукції й т.ін. Інакше кажучи, світові ціни продукції обробної промисловості мають множинний характер, тому оцінки єдиного рівня світових цін на їх основі в тих чи інших розрахунках або публікаціях деякою мірою умовні.
Відзначимо, що основні риси формування світових цін на сировину полягають у тому, що вирішальну роль у визначенні їх рівня відіграють не внутрішні витрати та ціни, а співвідношення попиту визначає той рівень витрат, що виступає в якості регулятора світових (експортних) цін; виробники-експортери з подібним "регулюючим" рівнем витрат отримують нормальний прибуток; виробники-експортери з більш високим рівнем витрат змушені задовольнятися меншою прибутковістю (якщо взагалі їх виробництво рентабельне).
Друга особливість - сполучення цін основних виробників і імпортерів, з одного боку, і біржових котирувань - з іншого, в якості світових цін для більшості сировинних товарів. Правда, відносна значущість цих двох груп світових цін для окремих сировинних товарів різна. Для одних вирішальну роль відіграють ціни основних виробників-експортерів, а біржові котирування відіграють додаткову чи допоміжну роль (насамперед, роль показника загальної цінової кон'юнктури на відповідному ринку). За іншими сировинними товарами біржові котирування в ролі світових цін або "рівноправні" з цінами основних виробників-експортерів, або займають пануюче, хоча й у різній мірі, становище (наприклад, в останні десятиліття на світових ринках таких плантаційних культур, як какао-боби, кава, чай). І, нарешті, по третій групі сировинних товарів біржові котирування виступають у якості єдиних представників світових цін (наприклад, по деяких сільськогосподарських непродовольчих культурах).
Третя особливість - множинність цін основних виробників-експортерів (а іноді і біржових котирувань), що відіграють роль бітових цін по ряду сировинних товарів. Множинність виявляється по-перше, у наявності різнорідних частин світового ринку на той чи інший товар. У рамках загального світового ринку виділяються окремі зони, що зберігають значну специфіку свого ціноутворення. Якщо говорити про різні регіональні ринки сировинних товарів, то варто враховувати і такі специфічні з них, як західноєвропейський ринок сільськогосподарської продукції (хоча часто ціни цього ринку, незважаючи на охоплення ними значного числа , країн, неправомірно відносять не до світових, а до внутрішніх цін).
По-друге, множинність світових цін на сировинні товари підсилюється за рахунок використання різних валют для вираження цих цін (при пануючій ролі США). З урахуванням неоднакового темпу знецінення окремих валют можуть виникати істотні розходження в рівні та динаміці світових цін на одну і ту ж саму сировину.
По-третє, множинність цін на сировинні товари підсилюється при порушенні балансу пропозиції та попиту на ці товари. Так, у період дефіциту нафти на світовому ринку відмінності цін на один і той же стандарт нафти залежно від країн-постачальників і груп покупців в окремі роки були півтора-дворазовими. У подібній множинності цін відбивалися (до певної міри відбиваються і нині) різні взаємини між продавцями і покупцями, у тому числі знижки тим покупцям, що вкладають кошти в розвідку нафти в країні-експортері, та, навпаки, націнки за неучасть у подібній діяльності й т.ін.
Четверта особливість - особлива роль у формуванні цін на світових ринках сировинних товарів тих держав або груп держав, що виступають як провідні експортери чи імпортери відповідних товарів. При формуванні світових цін промислової продукції держава в подібній ролі не виступає. Група держав - основних виробників і експортерів найчастіше функціонує у вигляді так званих міждержавних асоціацій виробників, що намагаються впливати у вигідному напрямку на формування та динаміку світових цін експортованих ними сировинних товарів. У переважній більшості випадків подібні асоціації, які почали виникати в 60-і р. й особливо виявили себе десятиліття по тому, поєднують країни, що розвиваються. Що ж стосується розвинутих країн, то в тих випадках, коли вони відіграють важливу роль як виробники й експортери тих чи інших сировинних товарів, вони, покладаючись на свою економічну міць, вважають за краще діяти самостійно чи на базі тимчасових угод (гласних або негласних) з іншими країнами. У результаті їм вдавалося і вдається хоча б тимчасово сформувати на певних ринках досить ефективну систему регулювання та контролю за світовими цінами певних видів сировини.
Особливу популярність серед міждержавних асоціацій країн-експортерів сировини, що розвиваються, в 70-і р. завоювала асоціація країн-експортерів нафти (ОПЕК). За 70-і р. ОПЕК зуміла досягти, хоча і тимчасово, тієї заповітної мети, до якої прагнули всі міждержавні асоціації країн, що розвиваються, - у 70-і та початку 80-х р. вона встановила могутні картельні відносини в сфері видобутку й експорту нафти. Навіть втративши згодом картельну владу, ОПЕК продовжує відігравати помітну роль у формуванні світових цін на нафту. Успіхи деяких інших міждержавних асоціацій країн-експортерів сировини, що розвиваються, навіть у 70-і р. (найбільш відомий приклад - у сфері бокситів і фосфатів) були досить скромними та непорівнянними з успіхами ОПЕК; а більшість інших асоціацій, не домігшись нічого істотного, потерпіли поразку.
Описані особливості світових цін на сировинні товари, які мають достатньо стійкі та стандартні якісні характеристики, свідчать про те, що різнорідність (і за рівнем цін, і за їх динамікою) у цій сфері не менша, якщо не більша, ніж у світовому ціноутворенні на промислові товари.
Важливо також вказати на особливість трактування динаміки сировинних цін у неокласичній теорії "порівняльних витрат". Відповідно до неї в довгостроковому плані співвідношення світових цін повинне змінитися на користь аграрних і сировинних товарів (і відповідно країн, що переважно експортують їх) під впливом так званого закону продуктивності, що убуває, в галузях, які виробляють такі товари. Цікаво відзначити, що на користь подібної закономірності виступив і такий противник неокласичної теорії, як Дж. Кейнс. Він писав: "Існує постійна тенденція в обміні даної одиниці промислового продукту на зменшувану щорічно кількість сировини. Порівняльна перевага розвивається явно на шкоду промисловим країнам".
Загальновідомо, однак, що концепція про перспективи відносного подорожчання аграрних і сировинних товарів на сьогодні не виправдалася. І в XIX та XX ст. світові ціни аграрних і сировинних товарів не знайшли стійкої довгострокової тенденції до підвищення відносно світових цін на продукцію обробної промисловості. Подібне подорожчання, якщо і мало місце, охоплювало відносно короткострокові періоди і потім змінювалося помітним здешевленням. Найбільш вражаючі зрушення і за тривалістю, і за масштабністю відбулися в 70-і p., коли за 10 років (1971-1980) рівень світових цін на сировину та сільськогосподарську продукцію стосовно світових цін на продукцію обробної промисловості зріс приблизно на 70 %.
Багатьом закордонним економістам подібне подорожчання уявлялося довгоочікуваним переломом, що підтверджує концепцію "порівняльних витрат" (звідси і часто зустрічалося в 70-х р. позначення подібного подорожчання як "революції в цінах"). Однак уже в другій половині 70-х р. з'ясувалося, що подорожчання стабільно поширювалося лише на енергоресурси, точніше на нафту й меншою мірою на природний газ. Що стосується інших сировинних і сільськогосподарських товарів, то їх подорожчання було дуже короткостроковим, в основному під впливом тимчасових кон'юнктурних факторів. Досить відзначити, що світові ціни сировинних і сільськогосподарських товарів (за винятком енергоресурсів) у відношенні до світових цін продукції обробної промисловості підвищувалися в окремі роки (1973, 1974, 1976, 1977) лише на 5-10 % і до кінця 70-х р. знову повернули до вихідного рівня початку десятиліття.
Більш стійке та довгострокове подорожчання нафти було обумовлене насамперед проведенням агресивної картельної політики з боку ОПЕК, що зосередила в 70-і р. основну частину дешевих джерел нафти. Але в 80-і роки й у світовій торгівлі нафтою в результаті зростання кількості нафтовидобувних країн і помітного посилення економії енергоресурсів у виробництві умови для подорожчання нафти виявилися вичерпаними; у результаті світові ціни на нафту помітно знизилися, зводячи нанівець попереднє абсолютне та відносне подорожчання енергоресурсів.
Економічна теорія дає два пояснення помилковості теорії "порівняльних витрат" щодо довгострокових перспектив подорожчання сировинних і сільськогосподарських товарів. Перше і найбільш поширене пояснення сформульоване критиками (включаючи і марксистських) закону "продуктивності, що убуває" у сировинних і аграрних галузях (стосовно сільського господарства закон, що позначається часто як "родючості, що убуває"). Суть зазначеної критики зводиться до заперечення чи спростування основного постулату що лежить в основі закону "продуктивності, що убуває". Відповідно до цього твердження, розширення сировинного та сільськогосподарського виробництва неминуче має зіштовхуватися з всезростаючою обмеженістю природного фактора (необхідністю залучення в сільськогосподарське виробництво менш родючих земель; виснаженням дешевих не відтворюваних ресурсів сировини й ін.), що призведе до дефіциту і відповідно подорожчання сировинних і сільськогосподарських товарів. Вирішальний аргумент критики цього постулату зводиться до твердження, що науково-технічний прогрес здатний перебороти подібну обмеженість природного фактора. І, як ми бачимо, дотепер подібна критика доводила свою обґрунтованість.
Друге пояснення помилковості теорії "порівняльних витрат" щодо передбачуваного відносного подорожчання сировинних і аграрних товарів дають деякі критики цієї теорії, що ставлять під сумнів таку її передумову, як наявність досконалої чи вільної конкуренції на всьому світовому ринку. У цьому відношенні найбільш цікаві роботи відомого аргентинського економіста Л. Пребиша, що взяв за основу ідею про наявність різних ринкових структур у світовій торгівлі - монополістичної структури для продукції обробної промисловості та більш конкурентної - для сировинних і сільськогосподарських товарів. На основі цієї передумови Л. Пребиш прийшов до висновку, що експортні ціни на сировинні й аграрні товари повинні в перспективі знижуватися порівняно до експортних цін продукції обробної промисловості, що і є причиною погіршення умов торгівлі для країн, що розвиваються. Подібні розробки Л. Пребиша були спрямовані на захист економічних інтересів країн, що розвиваються, особливо латиноамериканських, і служили аргументом на користь їх прискореної індустріалізації.
Світові ціни продукції обробної промисловості. В якості світових цін продукції обробної промисловості, як правило, виступають експортні ціни великих компаній-виробників і експортерів цієї продукції. Базою імпортних цін є ціни, що формуються цими компаніями на внутрішньому ринку.
Неоднорідність внутрішніх цін великих компаній обробної
промисловості визначає і значні розходження заснованих на них світових цін.
Проілюструємо це на прикладі найбільш складного світового ринку кінцевої продукції - ринку машин та устаткування.
Насамперед треба підкреслити, що світовий ринок продукції машинобудування - поняття досить умовне: воно приховує безліч у тій чи іншій мірі взаємозалежних ринків різних машин та устаткування зі своїми відмінностями й особливостями. Загальне в цих ринків - формування світових цін на базі експортних цін великих компаній - основних виробників і експортерів відповідних видів машин та устаткування. Основні виробники, як правило, зосереджені, насамперед, у розвинутих, особливо у провідних капіталістичних країнах. Внутрішні ринки більшості машин і устаткування відрізняються високим ступенем концентрації пропозиції, у тому числі і на базі розвинутої системи спеціалізації. Однак у масштабі всього світового ринку машин і устаткування через значні якісні відмінності та велику кількість виробників спостерігається дуже сильна конкуренція (гостріша, ніж на внутрішніх ринках).
Інша характерна риса світових ринків машин і устаткування істотні розходження у світових цінах на однорідну продукцію залежно від вибору виробника-експортера (через великі розходження в їх витратах), наприклад, цінові переваги японських компаній при високій якості їх продукції.
У посиленні неоднорідності світових цін на машини й устаткування важливу роль відіграють такі три фактори.
Перший - врахування у ціні (і внутрішній, і тим більше світовій) окремих фаз життєвого циклу, що проходить виробництво того чи іншого виробу. Найчастіше виділяються три фази: впровадження, зростання та зрілості. У період впровадження рівень цін зазвичай високий і його еластичність за попитом (тобто залежність від зміни попиту) низька. На фазі зростання найбільшою мірою виявляється цінова конкуренція; цим обумовлюється велике поширення відносно низьких цін. На фазі зрілості відбувається підвищення цін через зростання витрат і посилення нецінової конкуренції. Відзначені закономірності мають загальний характер і на окремих ринках помітно видозмінюються під впливом тих чи інших факторів (наприклад, якщо компанія може досить тривалий період миритися зі збитковістю нових видів машин і устаткування у фазі їх впровадження або за рахунок коштів від продажу іншої продукції, або -
найчастіше у випадках великих науково-технічних новинок - за рахунок фінансової підтримки держави).
Другий - ступінь універсальності відповідних машин і устаткування При універсальному характері машинобудівної продукції формується масове виробництво, що веде до зниження витрат виробництва та відповідно цін. При спеціалізованому характері продукції виробництво обмежується дрібними серіями чи окремими екземплярами, що призводить до підвищення витрат виробництва та цін. Тому світові ринки машин і устаткування, виробництво яких є універсальним, характеризуються більшою ціновою конкуренцією та відповідно повільнішим зростанням цін (наприклад, машини й устаткування споживчого призначення, електротехнічні вироби тощо).
Третій - взаємозв'язок значної частини світової торгівлі машин і устаткування з інвестиційними процесами в країнах-імпортерах. Це додає деяких особливостей функціонуванню відповідних ринків і процесів ціноутворення на них. Також це сприяє поширенню фінансування купівлі машин і устаткування за допомогою надання покупцям кредитів, умови яких пов'язані з конкуренцією, а іноді і з укладенням угод міждержавного характеру. Це сприяє також формуванню двоканального характеру міжнародної торгівлі машинами й устаткуванням. Перший канал - кон'юнктурний, пов'язаний зі звичайними торговими угодами, і другий - торгівля машинами, вже включеними у сформовану систему виробничо-інвестиційного кооперування. Коли машини й устаткування реалізуються в рамках інвестиційних потоків, це викликає ряд своєрідних наслідків.
Серед них можна виділити: по-перше, у країни-імпортера з'являється довгострокова потреба в закупівлі запчастин і послуг, пов'язаних з експлуатацією устаткування. По-друге, імпорт машин і устаткування інвестиційного призначення часто супроводжується формуванням необхідної для інвестицій інфраструктури. В результаті торгівля машинами й устаткуванням інвестиційного призначення розширює старі та формує нові ринки в країнах-імпортерах. По-третє, у структурі цін машин і устаткування, зв'язаних з інвестиціями, значну питому вагу займають такі витрати, яких немає в структурі цін машин, що йдуть по кон'юнктурному каналу. Наприклад, у контрактній ціні на постачання комплексного устаткування Для нафтохімічного підприємства 10 % складає вартість робіт з проектування устаткування, 40 % - вартість самого устаткування, 35 %. - вартість будівництва та монтажу устаткування, 3 % - доход
генерального підрядчика, 3 % - вартість ліцензій, передача "ноу-хау", інженерно-консультаційні послуги, 2 % - вартість послуг з реалізації проекту й ін. Для країн, що розвиваються, частка витрат супутніх вартості самого устаткування ("ноу-хау", консультаційні послуги, створення інфраструктури тощо), значно вища, ніж для розвинутих. Тому й загальна ціна машин і устаткування, імпортованих по інвестиційному каналу, помітно перевищує ціни на аналогічну продукцію для розвинутих країн.
Ми бачимо, що світові ціни навіть однорідної продукції обробної промисловості істотно розрізняються за величиною різниці у витратах і внутрішніх цінах великих компаній - основних виробників і експортерів цієї продукції по внутрішньому та зовнішньоторговельних каналах і в результаті постачання однієї і тієї ж продукції й т.ін. Інакше кажучи, світові ціни продукції обробної промисловості мають множинний характер, тому оцінки єдиного рівня світових цін на їх основі в тих чи інших розрахунках або публікаціях деякою мірою умовні.
Відзначимо, що основні риси формування світових цін на сировину полягають у тому, що вирішальну роль у визначенні їх рівня відіграють не внутрішні витрати та ціни, а співвідношення попиту визначає той рівень витрат, що виступає в якості регулятора світових (експортних) цін; виробники-експортери з подібним "регулюючим" рівнем витрат отримують нормальний прибуток; виробники-експортери з більш високим рівнем витрат змушені задовольнятися меншою прибутковістю (якщо взагалі їх виробництво рентабельне).
Друга особливість - сполучення цін основних виробників і імпортерів, з одного боку, і біржових котирувань - з іншого, в якості світових цін для більшості сировинних товарів. Правда, відносна значущість цих двох груп світових цін для окремих сировинних товарів різна. Для одних вирішальну роль відіграють ціни основних виробників-експортерів, а біржові котирування відіграють додаткову чи допоміжну роль (насамперед, роль показника загальної цінової кон'юнктури на відповідному ринку). За іншими сировинними товарами біржові котирування в ролі світових цін або "рівноправні" з цінами основних виробників-експортерів, або займають пануюче, хоча й у різній мірі, становище (наприклад, в останні десятиліття на світових ринках таких плантаційних культур, як какао-боби, кава, чай). І, нарешті, по третій групі сировинних товарів біржові котирування виступають у якості єдиних представників світових цін (наприклад, по деяких сільськогосподарських непродовольчих культурах).
Третя особливість - множинність цін основних виробників-експортерів (а іноді і біржових котирувань), що відіграють роль бітових цін по ряду сировинних товарів. Множинність виявляється по-перше, у наявності різнорідних частин світового ринку на той чи інший товар. У рамках загального світового ринку виділяються окремі зони, що зберігають значну специфіку свого ціноутворення. Якщо говорити про різні регіональні ринки сировинних товарів, то варто враховувати і такі специфічні з них, як західноєвропейський ринок сільськогосподарської продукції (хоча часто ціни цього ринку, незважаючи на охоплення ними значного числа , країн, неправомірно відносять не до світових, а до внутрішніх цін).
По-друге, множинність світових цін на сировинні товари підсилюється за рахунок використання різних валют для вираження цих цін (при пануючій ролі США). З урахуванням неоднакового темпу знецінення окремих валют можуть виникати істотні розходження в рівні та динаміці світових цін на одну і ту ж саму сировину.
По-третє, множинність цін на сировинні товари підсилюється при порушенні балансу пропозиції та попиту на ці товари. Так, у період дефіциту нафти на світовому ринку відмінності цін на один і той же стандарт нафти залежно від країн-постачальників і груп покупців в окремі роки були півтора-дворазовими. У подібній множинності цін відбивалися (до певної міри відбиваються і нині) різні взаємини між продавцями і покупцями, у тому числі знижки тим покупцям, що вкладають кошти в розвідку нафти в країні-експортері, та, навпаки, націнки за неучасть у подібній діяльності й т.ін.
Четверта особливість - особлива роль у формуванні цін на світових ринках сировинних товарів тих держав або груп держав, що виступають як провідні експортери чи імпортери відповідних товарів. При формуванні світових цін промислової продукції держава в подібній ролі не виступає. Група держав - основних виробників і експортерів найчастіше функціонує у вигляді так званих міждержавних асоціацій виробників, що намагаються впливати у вигідному напрямку на формування та динаміку світових цін експортованих ними сировинних товарів. У переважній більшості випадків подібні асоціації, які почали виникати в 60-і р. й особливо виявили себе десятиліття по тому, поєднують країни, що розвиваються. Що ж стосується розвинутих країн, то в тих випадках, коли вони відіграють важливу роль як виробники й експортери тих чи інших сировинних товарів, вони, покладаючись на свою економічну міць, вважають за краще діяти самостійно чи на базі тимчасових угод (гласних або негласних) з іншими країнами. У результаті їм вдавалося і вдається хоча б тимчасово сформувати на певних ринках досить ефективну систему регулювання та контролю за світовими цінами певних видів сировини.
Особливу популярність серед міждержавних асоціацій країн-експортерів сировини, що розвиваються, в 70-і р. завоювала асоціація країн-експортерів нафти (ОПЕК). За 70-і р. ОПЕК зуміла досягти, хоча і тимчасово, тієї заповітної мети, до якої прагнули всі міждержавні асоціації країн, що розвиваються, - у 70-і та початку 80-х р. вона встановила могутні картельні відносини в сфері видобутку й експорту нафти. Навіть втративши згодом картельну владу, ОПЕК продовжує відігравати помітну роль у формуванні світових цін на нафту. Успіхи деяких інших міждержавних асоціацій країн-експортерів сировини, що розвиваються, навіть у 70-і р. (найбільш відомий приклад - у сфері бокситів і фосфатів) були досить скромними та непорівнянними з успіхами ОПЕК; а більшість інших асоціацій, не домігшись нічого істотного, потерпіли поразку.
Описані особливості світових цін на сировинні товари, які мають достатньо стійкі та стандартні якісні характеристики, свідчать про те, що різнорідність (і за рівнем цін, і за їх динамікою) у цій сфері не менша, якщо не більша, ніж у світовому ціноутворенні на промислові товари.
Важливо також вказати на особливість трактування динаміки сировинних цін у неокласичній теорії "порівняльних витрат". Відповідно до неї в довгостроковому плані співвідношення світових цін повинне змінитися на користь аграрних і сировинних товарів (і відповідно країн, що переважно експортують їх) під впливом так званого закону продуктивності, що убуває, в галузях, які виробляють такі товари. Цікаво відзначити, що на користь подібної закономірності виступив і такий противник неокласичної теорії, як Дж. Кейнс. Він писав: "Існує постійна тенденція в обміні даної одиниці промислового продукту на зменшувану щорічно кількість сировини. Порівняльна перевага розвивається явно на шкоду промисловим країнам".
Багатьом закордонним економістам подібне подорожчання уявлялося довгоочікуваним переломом, що підтверджує концепцію "порівняльних витрат" (звідси і часто зустрічалося в 70-х р. позначення подібного подорожчання як "революції в цінах"). Однак уже в другій половині 70-х р. з'ясувалося, що подорожчання стабільно поширювалося лише на енергоресурси, точніше на нафту й меншою мірою на природний газ. Що стосується інших сировинних і сільськогосподарських товарів, то їх подорожчання було дуже короткостроковим, в основному під впливом тимчасових кон'юнктурних факторів. Досить відзначити, що світові ціни сировинних і сільськогосподарських товарів (за винятком енергоресурсів) у відношенні до світових цін продукції обробної промисловості підвищувалися в окремі роки (1973, 1974, 1976, 1977) лише на 5-10 % і до кінця 70-х р. знову повернули до вихідного рівня початку десятиліття.
Більш стійке та довгострокове подорожчання нафти було обумовлене насамперед проведенням агресивної картельної політики з боку ОПЕК, що зосередила в 70-і р. основну частину дешевих джерел нафти. Але в 80-і роки й у світовій торгівлі нафтою в результаті зростання кількості нафтовидобувних країн і помітного посилення економії енергоресурсів у виробництві умови для подорожчання нафти виявилися вичерпаними; у результаті світові ціни на нафту помітно знизилися, зводячи нанівець попереднє абсолютне та відносне подорожчання енергоресурсів.
Економічна теорія дає два пояснення помилковості теорії "порівняльних витрат" щодо довгострокових перспектив подорожчання сировинних і сільськогосподарських товарів. Перше і найбільш поширене пояснення сформульоване критиками (включаючи і марксистських) закону "продуктивності, що убуває" у сировинних і аграрних галузях (стосовно сільського господарства закон, що позначається часто як "родючості, що убуває"). Суть зазначеної критики зводиться до заперечення чи спростування основного постулату що лежить в основі закону "продуктивності, що убуває". Відповідно до цього твердження, розширення сировинного та сільськогосподарського виробництва неминуче має зіштовхуватися з всезростаючою обмеженістю природного фактора (необхідністю залучення в сільськогосподарське виробництво менш родючих земель; виснаженням дешевих не відтворюваних ресурсів сировини й ін.), що призведе до дефіциту і відповідно подорожчання сировинних і сільськогосподарських товарів. Вирішальний аргумент критики цього постулату зводиться до твердження, що науково-технічний прогрес здатний перебороти подібну обмеженість природного фактора. І, як ми бачимо, дотепер подібна критика доводила свою обґрунтованість.
Друге пояснення помилковості теорії "порівняльних витрат" щодо передбачуваного відносного подорожчання сировинних і аграрних товарів дають деякі критики цієї теорії, що ставлять під сумнів таку її передумову, як наявність досконалої чи вільної конкуренції на всьому світовому ринку. У цьому відношенні найбільш цікаві роботи відомого аргентинського економіста Л. Пребиша, що взяв за основу ідею про наявність різних ринкових структур у світовій торгівлі - монополістичної структури для продукції обробної промисловості та більш конкурентної - для сировинних і сільськогосподарських товарів. На основі цієї передумови Л. Пребиш прийшов до висновку, що експортні ціни на сировинні й аграрні товари повинні в перспективі знижуватися порівняно до експортних цін продукції обробної промисловості, що і є причиною погіршення умов торгівлі для країн, що розвиваються. Подібні розробки Л. Пребиша були спрямовані на захист економічних інтересів країн, що розвиваються, особливо латиноамериканських, і служили аргументом на користь їх прискореної індустріалізації.
