Семенов К.А. Международные экономические отношения (1998)

Конкуренція виконує низку функцій. Найважливіші з них такі:

1. Функція регулювання. Для того, щоб вистояти у боротьбі товаровиробник має пропонувати вироби, які користуються пріоритетним попитом у споживача (суверенітет споживача). Тому і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.

2. Функція мотивації. Для товаровиробника означає шанс і ризик одночасно:

* підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію чи виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

* підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків чи витісняються з ринку (негативні санкції).

3. Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але і дає змогу розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їх ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

4. Функція контролю. Конкуренція обмежує та контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. В той же час конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Що більш досконала конкуренція, то більш справедлива ціна.



Політика в області конкуренції покликана опікуватися тим, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес щодо виробів і процесів швидко впроваджується (інновація під впливом конкуренції);

- підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов, наприклад схильності споживачів (адаптація під впливом конкуренції).

Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко переваги щодо прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновації конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки конкуренти реагують на ривок уперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.

Відповідно до керівного принципу інтенсивної оптимальної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з'являються тоді, коли мають справу з "широкою" олігополією з "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови щодо цін або імітації товарних знаків. Тому держава має видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

* якість конкуренції;

* саме існування конкуренції;

* ціни та якість виробів мають бути в центрі уваги конкуренції;

* послуги, що пропонуються, мають бути відповідними до ціни й інших договірних умов;

* захищені правовими нормами товарні знаки та марки допомагають покупцеві розрізняти товари за їх походженням і своєрідністю, а також робити висновок про деякі їх властивості;

* обмежений за часом патентний захист (20 років) і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики.

Конкурентна стратегія має ґрунтуватися на всебічному розумінні структури галузі тa процесу її зміни. У будь-якій галузі економіки не має значення, діє вона лише на внутрішньому ринку чи зовнішньому теж, - суть конкуренції виражається п'ятьма силами:

- загрозою появи нових конкурентів;

- загрозою появи товарів або послуг, які б могли замінити існуючі;

- здатністю постачальників комплектуючих виробів та інших торгуватися;

- здатністю покупців торгуватися;

- суперництвом уже наявних конкурентів між собою (рис. 5.2).



Значення кожної з п'яти сил змінюється від галузі до галузі та

визначає, врешті-решт, прибутковість галузей. У тих галузях, де дії цих сил складаються сприятливо (скажімо, у виробництві безалкогольних напоїв, промислових комп'ютерів, у торгівлі програмним забезпеченням, у виробництві лікарських препаратів або косметики), численні конкуренти можуть одержувати високі прибутки від вкладеного капіталу. В тих же галузях, де одна чи кілька сил діють несприятливо (наприклад, у виробництві гуми, алюмінію, багатьох металовиробів, напівпровідникових приладів і персональних комп'ютерів) далеко не всім фірмам удається довгий час зберігати високі прибутки.

П'ять сил конкуренції визначають прибутковість галузі, тому що вони впливають на ціни, які можуть диктувати фірми, на витрати, які їм приходиться нести, та на розміри капіталовкладень, необхідні для того, щоб конкурувати в цій галузі.

Розглянемо кожну з цих сил окремо.

1. Нові конкуренти. їх появі в галузі можуть запобігти такі бар'єри:

* економія на масштабі та досвіді виробництва фірм, які вже тривалий час функціонують у певній галузі, допомагає утримувати витрати на такому низькому рівні, який недоступний потенційним конкурентам;

* диференціація продуктів і послуг, тобто акцент на торгові марки, що підкреслюють унікальність товару та визнання його покупцями (наприклад, важко конкурувати з унікальними властивостями виробів народних промислів - Палеху, Гжелі. Сама поява численних товарів-підробок підкреслює практичну неперевершеність цих торгових марок);

° потреба в капіталі. Дуже часто ефективна конкуренція вимагає великих початкових інвестицій;

° витрати переорієнтації, пов'язані зі зміною постачальників, перенавчанням персоналу, науковими та проектними розробками нового продукту тощо;

° необхідність створення нової системи каналів розподілу. Так, через відсутність добре налагоджених каналів розподілу фірма "Епл" не змогла широко впровадитися зі своїми персональними комп'ютерами на російський ринок;

° політика держави (уряду), що не сприяє проникненню на ринок, наприклад установлення високих митних ставок для іноземних конкурентів або відсутність пільгових державних субсидій для новачків.

2. Товари-замінники. Загострити конкуренцію може поява товарів, які ефективно задовольняють ті ж потреби, але трохи іншим способом. Так, конкуренцію виробникам вершкового масла можуть скласти підприємства, що випускають маргарин, у якого є свої конкурентні переваги: це дієтичний продукт із низьким рівнем холестерину.

Перешкодами на шляху товарів-субститутів можуть стати:

* проведення цінової конкуренції, що переключає увагу покупців з проблеми якості на зниження ціни;

* рекламні атаки на споживачів;

* виробництво нових, привабливих продуктів. Наприклад, відчуваючи конкуренцію з боку виробників ковбасних виробів, виробники сиру починають випуск нових, оригінальних сортів з різноманітними добавками;

° поліпшення якості обслуговування при продажу та розповсюдженні товару.

3. Внутрішньогалузева конкуренція та її інтенсивність. Інтенсивність конкуренції може коливатися від мирного співіснування до жорстких і грубих способів виживання з галузі. Найбільш сильно виявляє себе конкуренція в галузях, для яких характерні:

* велика кількість конкурентів;

* однорідність товарів, що випускаються;

* наявність бар'єрів зниження витрат, наприклад, стабільно

високі постійні витрати;

° високі вихідні бар'єри (коли фірма не може вийти з галузі не отримавши при цьому значних збитків);

° зрілість, насиченість ринків (ця ситуація сьогодні характерна для світового комп'ютерного ринку, що зіштовхнувся з насиченням потреб покупців).

Одним із способів зменшення тиску внутрішньогалузевої конкуренції є використання порівняльних переваг, які має фірма. Один з варіантів методу порівняльних переваг запропонований російським економістом А. Юдановим. Він розділив усе різноманіття конкурентних стратегій фірм, які діють на одному ринку, на чотири типи, що розрізняються характером своєї конкурентної стратегії: комутанти, патієнти, віоленти, експлеренти. Кожний з них приведений до певного типу біологічної поведінки і має відповідну аналогію (табл. 5.1).



4. Сила впливу постачальників. Фірма конкурує, тобто веде економічну боротьбу, не тільки із собі подібними виробниками, а й зі своїми контрагентами-постачальниками, конкурентами.

Сильні постачальники можуть:

° підвищувати ціни на свої товари;

о знижувати якість продуктів і послуг, що постачаються

Сила постачальників визначається:

° наявністю великих компаній-постачальників;

* відсутністю замінників товарів, що постачаються;

° ситуацією, коли галузь, куди здійснюються постачання, - один із неголовних замовників;

° вирішальним значенням товарів, що постачаються, в переліку необхідних економічних ресурсів;

* здатністю приєднати фірму-покупця шляхом вертикальної інтеграції.

5. Сила впливу покупця. Конкуренція з боку покупців має прояв:

° у тиску на ціни з метою їх зниження;

° у вимогах більш високої якості;

° у вимогах кращого обслуговування;

° у зіткненні внутрішньогалузевих конкурентів один з одним.

Сила покупця залежить від:

° згуртованості та сконцентрованості групи споживачів;

° ступеня важливості продукції для покупців;

° діапазону її застосування;

° ступеня однорідності продукції;

° рівня інформованості споживачів;

° інших факторів.

Значення кожної з п'яти сил визначається структурою, галузі, тобто її основними економічними та технічними характеристиками. Структура галузі є важливою для міжнародної конкуренції через низку причин.

По-перше, з огляду на різну структуру в різних галузях, для успішної конкуренції треба виконувати різні вимоги. Для конкуренції в такій роздробленій галузі, як випуск одягу, потрібні зовсім інші ресурси та навички, ніж у літакобудуванні. Умови в країні для конкуренції більш сприятливі в одних галузях, аніж в інші.

По-друге, найчастіше галузі, що є важливими для високого рівня життя, - це саме ті, які мають привабливу структуру. Галузі з привабливою структурою та з прийнятними умовами для нових конкурентів (щодо технології, спеціалізованих навичок, доступу до каналів збуту, репутації торгової марки тощо) часто пов'язані з високою продуктивністю праці і дають великий прибуток від вкладеного капіталу. Рівень життя значною мірою залежить від здатності

фірм країни успішно впроваджуватися в галузі з вигідною структурою. Надійними індикаторами "привабливості" галузі можуть служити не масштаб, швидкість зростання чи новизна технології (цим рисам часто надають великого значення бізнесмени чи державні чиновники, що займаються плануванням), а структура галузі. Націлившись на структурно невиграшні галузі, країни, що розвиваються, часто неправильно використовують ресурси, яких у них не так уже й багато.

Нарешті, ще одна причина важливості структури галузі в міжнародній конкуренції полягає в тому, що зміна структури створює реальні можливості для країни впровадитися в нові галузі. Так, японські фірми, що випускають копіювальну техніку, стали успішно конкурувати з американськими лідерами в цій області (конкретно - "Ксерокс" і ЮМ) за рахунок того, що звернулися до сектора ринку, що залишився майже без уваги (малогабаритні копіювальні апарати), застосували новий підхід до покупця (продаж через дилерів замість прямого продажу), змінили виробництво (масове виробництво замість дрібно-серійного) та підхід до ціноутворення (продаж замість здачі напрокат, яка дорого обходилася замовнику). Ця нова стратегія полегшила впровадження в галузь і звела нанівець переваги колишнього лідера. Те, як умови в країні вказують фірмам шлях або змушують їх розпізнати зміни структури та реагувати на них, украй важливо для розуміння "моделей успіху" в міжнародній конкуренції.

Конкуренція в перекладі з латинської мови означає "зіштовхуватися" і як уже зазначалося, є боротьбою між товаровиробниками за найбільш вигідні умови виробництва та збуту продукції. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукуючи при цьому виробника впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці й ін.

Конкуренція є визначальним чинником упорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (впровадження у виробництво нововведень: нових ідей, винаходів). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників (монополістів) щодо споживача.

Конкуренцію можна умовно розділити на добросовісну та недобросовісну.

добросовісна конкуренція. основними її методами є: - підвищення якості продукції;

- зниження цін ("війна цін");

_ реклама;

- розвиток перед- і післяпродажного обслуговування;

- створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР та ін.

Більш ефективною та більш сучасною формою конкурентної боротьби є боротьба за якість товару, що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості чи нової споживної вартості ускладнює заходи у відповідь з боку конкурента тому що "формування" якості проходить тривалий цикл, який починається з нагромадження економічної та науково-технічної інформації. Як приклад можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофонів одночасно за десятьма конкуруючим напрямками [26].

Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами. Вона здійснюється багатьма способами:

° зниженням цін;

° локальними змінами цін;

° сезонними розпродажами;

° наданням більшого обсягу послуг за діючими цінами;

° подовженням термінів споживчого кредиту.

В основному цінова конкуренція використовується для виштовхування з ринку більш слабких суперників або проникнення на вже освоєний ринок.

У даний час одержали дуже великого розвитку різного роду маркетингові дослідження. Метою цих досліджень є вивчення запитів споживача, його відношення до тих чи інших товарів, тому що знання виробником подібного роду інформації дає змогу йому більш точно уявляти майбутніх покупців його продукції, прогнозувати ситуації на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо.

Велику роль відіграє перед- і післяпродажне обслуговування покупця, тому що необхідною є постійна присутність виробників у сфері обслуговування споживачів. Передпродажне обслуговування містить у собі задоволення вимог споживачів за умовами постачань: скорочення, регулярність, ритмічність постачань (наприклад, комплектуючих деталей і вузлів). Післяпродажне обслуговування - створення різних сервісних центрів з обслуговування придбаної продукції, включаючи забезпечення запасними частинами, ремонт та ін.

У зв'язку з великим впливом на громадськість засобів масової інформації, преси, реклама виступає найважливішим методом ведення конкурентної боротьби. За допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи інший товар причому як у кращу, так і в гіршу сторони, як доказ можна навести такий приклад. В часи існування ФРН у західногерманських споживачів великим попитом користувалося французьке пиво. Західнонімецькі виробники робили все, щоб не допустити французьке пиво на внутрішній ринок ФРН. Ні реклама німецького пива, ні патріотичні заклики "німці, пийте німецьке пиво", ні маніпулювання цінами, ні до чого не привели. Тоді преса ФРН стала робити акцент на тому, що французьке пиво містить різні шкідливі для здоров'я хімічні речовини, в той час як німецьке нібито є винятково чистим продуктом. Почалися різні акції в пресі, арбітражні суди, медичні експертизи. В результаті всього цього попит на французьке пиво все-таки впав - про всяк випадок німці перестали купувати французьке пиво [26].

Але поряд з методами добросовісної конкуренції є й інші, менш законні методи ведення конкурентної боротьби.

Недобросовісна конкуренція. Основними методами є:

- економічне (промислове шпигунство);

- підробка продукції конкурентів;

- підкуп і шантаж;

- обман споживачів;

- махінації з діловою звітністю;

- валютні махінації;

- приховування дефектів.

Сучасне економічне шпигунство. Часто терміни "промислове" й "економічне" шпигунство використовують як синоніми. Проте між ними існує певна різниця, так як у принципі промислове шпигунство є частиною економічного. Економічне шпигунство крім промислового охоплює і такі сфери, як показники валової національної продукції - це:

° ринкова вартість усієї виробленої в суспільстві кінцевої продукції та послуг за рік;

° сума доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному та нематеріальному виробництві.

Відповідь на питання, чому економічне шпигунство цікавиться перерахованими вище показниками держави, полягає в тому, що багато країн надають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів і витрат тієї чи іншої галузі чи всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного рОДУ науково-дослідних робіт в області ядерної фізики й електроніки, космічної промисловості й т.ін. Те саме відноситься і до утримання різного роду спецслужб.

У принципі в наш час, будь-який уряд розвинутої країни має великі кошти, не контрольовані парламентом. Ці суми можуть бути приховані в різних статтях державних витрат чи не враховані в державному бюджеті, що публікується. Таким шляхом прихованого фінансування була створена, наприклад атомна бомба в США. її створення коштувало уряду 2 млрд дол.

Основними об'єктами уваги промислового шпигунства є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат. Економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює і макроекономічні показники, а також включає в себе розвідку природних ресурсів, виявлення промислових запасів. У зв'язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збір інформації про смаки та доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства промислові монополії ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних досліджень, проекти й ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру ТНК входять так звані технічні центри, основною задачею яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення справедливої цінності власної продукції. Для цього здійснюється подальший аналіз продукції конкурентів з метою встановлення порівняльної якості своєї продукції.

Всі промислові монополії мають засекречені лабораторії, де за всіма параметрами порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. У цих лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин та аналогічної продукції конкурентів, щоб об’єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тієї чи іншої продукції.

Враховуються всі недоліки чи переваги своїх і чужих товарів. Усе краще в конкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій, якщо при цьому можна обійти патентне законодавство чи якщо це вигідно фірмі.

Недоліки своєї продукції ретельно вивчаються. Потім шукаються шляхи їх усунення, якщо це виявляється вигідним. Але ніколи інформація про слабкі сторони своєї продукції не виходить за межі таких лабораторій і, зрозуміло, ніколи не доходить до рядових споживачів. Саме існування таких лабораторій також не афішується.

Існують різні способи отримання конфіденційної інформації про діяльність конкурентів, як законних, так і незаконних.

Основними законними шляхами збору інформації про конкурентів є:

° відомості, наведені публічно колишніми службовцями конкурентів;

° щорічні фінансові звіти;

° огляди ринків і доповіді інженерів-консультантів;

° видання, що випускаються конкурентами;

* аналіз виробів конкурентів;

° звіти закордонних філій.

Оскільки кожна ТНК знає про можливі дії, дослідження проти неї з боку конкурентів, то в офіційних публікаціях і звітах кожна ТНК намагається навести мінімальну інформацію про свою діяльність і фінансовий стан, про науково-дослідні роботи.

Проте конкуруючі фірми, знаючи про можливі способи приховування інформації, здійснюють збір конфіденційної інформації такими шляхами:

° різного роду питання, що задаються фахівцям конкурента;

* запрошення на роботу фахівців конкурента;

* пропозиції роботи фахівцям з фірм-конкурентів без наміру брати їх на роботу;

° таємне спостереження за фахівцем, відділом, лабораторією, які становлять певний інтерес;

° використання професійних шпигунів для одержання інформації;

° підкуп співробітників з основних відділів конкурента;

* впровадження "потрібних" осіб у структуру фірми-конкурента;

° підслуховування розмов;

* викрадення креслень, зразків, документів;

* шантаж та інші способи тиску;

* одержання інформації від джерел у державних структурах;

° збір інформації через закордонні філії і через спільних постачальників;

о впровадження "своєї людини" у державні органи.

Промислове шпигунство та фальсифікації фірмової продукції. Приватна власність на винаходи встановлюється через патентування 3 економічної точки зору патентування є рівнозначним монополізації вигод, пов'язаних з використанням патенту. В основному патент надає реальні вигоди протягом семи років, що дає змогу за цей час отримати значний прибуток його власнику. Але з іншого боку, поява патенту, що забороняє використовувати будь-яке запатентоване відкриття безпосередньо конкурентами, змушує їх до форсованої розробки нових технічних прийомів, технологій. Крім того, багато значних винаходів часто не патентуються, щоб не привертати до них увагу конкуруючих компаній. Це здебільшого відноситься до технологій, технологічних процесів, які важко скопіювати, на відміну від створення нових товарів.

Наявність патенту виступає потужним засобом для контролю над ринком, оскільки його порушення карається конфіскацією незаконно виробленої продукції, відшкодуванням збитків і сплатою порушником великих штрафів, які сягають 10 млн дол. Патенти застосовуються, насамперед, для охорони продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.

Для фірм, чию продукцію копіюють, підробки мають катастрофічні наслідки:

* різко звужується ринок збуту;

* прибуток різко знижується, оскільки до виробників надходять підробки;

* підробки підривають авторитет фірми, тому що підробки крім своєї дешевизни мають ще і низьку якість, тому підробки швидко виходять з ладу, погіршуючи цим довіру до фірми, чия марка була підроблена.

Говорячи про способи конкурентної боротьби, не можна не торкнуться такої важливої теми, як антимонопольні економічні відносини.

У країнах з розвинутими ринковими механізмами має місце керована конкуренція, що регулюється комплексом антимонопольних економічних відносин. Ці відносини є економіко-правовим каркасом ринку, тобто певними правовими нормами, в рамках яких діють попит та пропозиція. Саме за допомогою антимонопольних

економічних відносин спрямовується діяльність монополістів на подальший розвиток конкуренції, а отже, і на вдосконалення науково-технічного прогресу в цілому, використовуються монополі"

для служіння суспільству, запобігається монополізм - винятково негативне явище.

Зміст антимонопольних економічних відносин визначаться економічними критеріями, що підтримують керований баланс між монополією та конкуренцією. У сучасному світі з його недосконалою конкуренцією ці питання до кінця не вирішені. Більше того, їх вирішення пов'язується сьогодні з інтернаціоналізацією капіталу, із владою транснаціональних корпорацій, які черпають запаси сировини в одній частині світу, розміщують виробничі потужності в інший і продають свою продукцію в третій. Таким чином, виникає новий вимір бізнесу, вплив якого економічній науці ще необхідно вивчити й оцінити.

Необхідність антимонопольного регулювання полягає в тому, що "концентрація виробництва у певних сферах ... призводить до встановлення монополій і тому вимагає державного втручання" для охорони "загальних умов капіталістичного способу виробництва від зазіхань (і зловживань) окремих капіталістів" [32].

Саме тому в системі заходів, прийнятих державою для забезпечення та розвитку конкуренції, особлива увага приділяється антимонопольному законодавству, в США його ще називають антитрестовським, суть якого зводиться до недопущення:

- злиття, що звужує конкуренцію;

- штучних бар'єрів для виходу на ринок нових фірм;

- хижацької конкуренції.

В Україні діє Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", що передбачає заходи покарання для підприємств у випадку недобросовісної конкуренції.

Українським законодавством передбачено також адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства. Так, статтею 166(1) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено покарання за зловживання монопольним положенням на ринку [48].

Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту, обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інші дії спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів, - тягнуть за собою накладення штрафу на керівників підприємств у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачене покарання за неправомірні угоди між підприємцями.

Укладення угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців - тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Однак вона, як будь-яке явище, має свої плюси та мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, високу продуктивність праці й т.ін. До негативних наслідків - "перемогу" одних і "поразку" інших, розходження в умовах Діяльності, що призводить до нечесних прийомів.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави, може призвести до створення, так би мовити, "держави в державі", чим у принципі і є ТНК. Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентоспроможною на світовому ринку, втрачаються стимули знаходження більш ефективних рішень функціонування в економіці й т.ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби, необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища зв'язані між собою. Не можна, звичайно, заперечувати ефективність промислового шпигунства, наприклад, воно значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І все-таки, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, воно не може замінити розвитку в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідницької роботи, відкриттів, тому що коли увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому втрачається певний власний потенціал розвитку, що врешті-решт призводить до регресу.

У цілому ж конкуренція несе менше негативних моментів, аніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, ніж монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, також в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно до монополії та планової економіки.