Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект (1997)
20. Україна у світовій економіці
Сучасні тенденції світових інтеграційних процесів:
проблеми та перспективи України
Модель бігравітаційної інтеграції. Геополітичне, геоекономічне розташування України, підвищена увага до неї світової спільноти останнім часом, історичні, економічні, культурні, етнонаціональні зв'язки і традиції, з одного боку, та розвиток інтеграційних, глобалізаційних процесів у сучасному світі, з іншого боку, зумовлюють необхідність точнішої артикуляції ролі й місця нашої держави у світовому господарстві в цілому та у взаємовідносинах з сусідніми регіональними економічними угрупованнями.
Незаперечним є той факт, що в умовах науково-технологічної революції, формування глобального поділу і кооперації праці для України не існує альтернативи планетарним та регіональним інтеграційним процесам. Завдання полягає у визначенні оптимальних векторів як зовнішньоекономічної стратегії в цілому, так і міжнародної економічної інтеграції України у європейський простір. Тут слід спиратися на фундаментальні теоретичні розробки та напрацьовану практику реалізації порівняльних і конкурентних переваг у світовому господарстві, їх утілення в міжнародних інтеграційних проектах. Водночас необхідно враховувати реальний стан інтеграції економіки України у світогосподарські процеси та регіональні структури, наявні відносини стратегічного партнерства як вихідну основу для надання додаткових імпульсів інтеграційним прагненням України, які мають відповідати її національним економічним інтересам.
У цьому плані найприйнятнішою на даному етапі, на нашу думку, є бігравітаційна модель інтеграції вітчизняної економіки , яка грунтується насамперед на наявності двох головних гравітаційних полів, з якими тісно взаємодіє господарський комплекс України: Європейського Союзу (ЄС) та Єдиного економічного простору (ЄЕП). В основу інтеграційних процесів України з регіональними об'єднаннями ЄС та ЄЕП мають бути покладені фундаментальні цивілізаційні цінності. У переговорному процесі з цими двома регіональними об'єднаннями українська сторона мала б запропонувати такі принципи:
• суверенна рівність сторін, взаємовигідний характер співпраці на основі еквівалентного обміну;
• гармонізація взаємних інтересів відповідно до принципів, норм і стандартів міжнародного права, СОТ, ЮНКТАД, статутних документів спільно створених міжнародних організацій, положень підписаних угод;
• постадійність інтеграційних процесів, просування від нижчих стадій до вищих у міру вирішення завдань попередніх етапів та створення відповідних внутрішніх і зовнішніх передумов для етапів наступних;
• прозорість інтеграційних заходів, непорушність конституційних норм та національного законодавства при створенні спільних органів та реалізації інших проектів;
• м'який різношвидкісний характер інтеграційних процесів, за якого допускається участь країни в окремих заходах чи проектах виходячи з національних інтересів та накопичення відповідних внутрішніх економічних, політичних та інституційних передумов.
Зрозуміло, що економічний потенціал ЄС за головними кількісними та якісними параметрами істотно переважає відповідні показники країн ЄЕП. Отож гравітаційне поле ЄС має потенційно більшу притягальну силу, ніж ЄЕП. Однак наявні у Європейському Союзі економічні, політичні, технологічні, інституційні та інші «фільтри» поки що утримують його господарські зв'язки з Україною фактично на передінтеграційному рівні.
Зацікавленість України в ЄЕП полягає насамперед в отриманні енергоносіїв із Росії та Казахстану, за які конкурують провідні гравці світового ринку, та у наявності на цьому просторі об'ємного ринку для збуту вітчизняної продукції, зокрема готових виробів, які не визначаються достатньою конкурентоспроможністю в розвинутих країнах.
Одночасна взаємодія з обома інтеграційними об'єднаннями — ЄС та ЄЕП — має передбачити, поза сумнівом, як стратегічну перспективу всебічну інтеграцію України в європейський економічний простір. Досвід такої співпраці переконливо довела Велика Британія, взаємодіючи у 1960—70-ті роки з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та Європейським співтовариством. Нині багато учасників міжнародних економічних угруповань, таких як АТЕС, НАФТА, ОЧЕС, СНД тощо, є також членами інших регіональних об'єднань. Ряд країн мають угоди про створення зон вільної торгівлі не з однією, а з кількома державами. Такий статус не суперечить нормам і правилам СОТ, іншим міжнародним нормативно-правовим документам.
Конфігурація бігравітаційної інтеграції економіки України виглядає таким чином: в регіональному угрупованні ЄЕП — зона вільної торгівлі, що передбачає ліквідацію торговельних бар'єрів між учасниками угоди і збереження власного торговельного режиму у відносинах з третіми країнами; в регіональному об'єднанні ЄС — преференційна зона, режим якої становить найнижчу, практично передінтеграційну фазу і передбачає надання партнерам певних пільг, таких як квоти на експорт певної продукції (текстиль, вироби металургійної промисловості), секторальне і транскордонне співробітництво (єврорегіони, європейські транспортні коридори тощо), надання технічної допомоги та ін. За умов вступу України до СОТ та створення в недалекому майбутньому зони вільної торгівлі між Україною і ЄС стане можливим вести мову про поступове входження України до європейського економічного простору через механізм Європейської економічної зони за прикладом Швейцарії, Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну.
Таким чином, бігравітаційна модель економічної інтеграції України виходить із пріоритету національних інтересів, ефективної реалізації в регіональних об'єднаннях власних порівняльних та конкурентних переваг, залучення до України необхідних технологічних і енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій. Реалізація даної концепції дасть змогу Україні інтегруватися у європейські структури не шляхом поглинання (інвазії) її економіки Європейським Союзом, а внаслідок наближення, взаємної адаптації господарських структур і формування в Європі нової інтеграційної архітектури, яка більшою мірою відповідає сучасним цивілізаційним цінностям і принципам міжнародного економічного і політичного співробітництва.
Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему. Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі проводяться економічні реформи, а потім відбуваються зміни у політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворилися після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, оскільки, по-перше, тут свого часу економічні перетворення не просто недооцінювалися, але й запізнилися, а по-друге, вони відірвалися від політичної сфери через специфіку утворення нових молодих держав на території колишнього Союзу.
Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунтуватися насамперед на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки — не пасивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструювати гнучкий і динамічний механізм, що регулював би інтеграцію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.
Нарешті, без інтеграції економіки України у світову економічну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. При вирішенні проблеми інтеграції економіки України у світове господарство необхідно мати на увазі, що роль вертикальної ієрархії управління у світі неухильно зменшується і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі створення нової системи виробництва благ.
Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення числа зайнятих у промисловому виробництві найбільш розвинутих країн; широке використання фірмами і корпораціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструментів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощадженнями; інформаційна революція, яка дедалі більше поширюється і зможе змінити виробничі ресурси.
Дослідники функціонування «швидких» економік високорозвинутих країн констатують, по-перше, зменшення потреби у багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кількості підприємств, що працюють за «швидким циклом», коли процеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини й устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних засобів в електронну інфраструктуру.
"Швидкі" економіки мають можливість підвищувати темпи свого розвитку не стільки з допомогою нових виробничих технологій, скільки завдяки більш оперативному здійсненню всіх управлінських операцій і скороченню часу, потрібного для прийняття рішень, обробки інформації і всього обсягу знань та проходження їх через економічний механізм.
Таким чином, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, більш перспективним є вихід на світовий ринок у своїй державно-економічній цілісності з наступною інтеграцією у світову економіку. Зрозуміло, що при цьому жодних гарантій наздогнати «швидкі» економіки ніхто дати не може, але підтягтися до них цілком реально.
Назвемо принаймні три можливі напрями ефективної адаптації України до міжнародного поділу праці:
• участь у загальноєвропейському економічному просторі, що починає формуватися. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн Європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного простору. Таким чином, доцільно визначитися, які галузі й виробництва будуть складати профіль міжнародної спеціалізації України. Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в народному господарстві України;
• визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, що становитимуть взаємний інтерес;
• залучення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо в науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Розробку перспективної програми вибіркової
спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспроможних світових ринках можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане фундаментом для розвитку експортної спеціалізації наукомістких галузей.
Уже сьогодні Україна здатна будувати свої зовнішньоекономічні відносини на взаємовигідних умовах. Актуальними є проведення переговорів з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, і вироблення її власної чіткої позиції в Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Світовій організації торгівлі й Міжнародній організації праці — адже ці чотири організації є ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них розширить можливості України у сферах залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної індустрії та сільського господарства тощо.
Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії і тактики товаровиробників потребують створення в Україні структур, що забезпечували б і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків (страхового й інформаційного обслуговування, судових і арбітражних органів і т. п.).
Таким чином, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здійснюватися у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення.
Місце та роль України у світовій економічній системі
На сьогоднішній день відбувається певне уповільнення темпів зростання світової економіки, що відповідно впливає і на внутрішній ринок України. Так, спостерігається суттєве уповільнення темпів зростання світової торгівлі. Окрім того, стало помітним зменшення темпів зростання у промислових галузях різних країн через високий рівень світових цін на нафту.
Під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх економічних процесів в Україні виникає низка проблем. До них слід віднести:
• зростання ціни на газ, причому ціна імпортованого газу підвищуватиметься й надалі, доки досягне більш-менш стабільного рівня;
• посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які становлять основу українського експорту, насамперед металів;
• інвестиційний клімат в країні, незважаючи на політичні декларації на найвищому рівні, досі залишається несприятливим;
• подальше відкриття внутрішнього ринку, зумовлене довгоочікуваним вступом України до СОТ у недалекому майбутньому, супроводжується зростанням конкуренції між національними та іноземними
компаніями, особливо у сферах сільського господарства та виробництва продуктів харчування, споживчих товарів;
• стрімке зростання соціальних витрат у різних формах, незбалансована структура державного боргу та його динаміка створюють великі ризики для фіскальної системи;
• стабільно високий дефіцит Пенсійного фонду, який загрожує фіскальній стабільності в цілому;
• недостатність реформ у сільському господарстві;
• процес приватизації практично призупинився, тоді як проблема захисту прав власності надзвичайно загострилася.
Комбінація цих та інших проблем зумовила гальмування темпів зростання ВВП та посилення інфляційного тиску; до того ж додатне сальдо рахунку поточних операцій змінилося на від'ємне.
Сутність сучасного періоду зовнішньоекономічного розвитку полягає у тому, що доводиться працювати у двох напрямках: з одного боку, відновлювати та підтримувати зв'язки з країнами СНД, а з іншого — освоювати нові світові ринки. Вирішення цих завдань ускладнюється неефективною структурою економіки України, відсталістю технологічної бази виробництва, невирішеними соціальними завданнями.
Аби визначити місце та роль України в сучасних зовнішньоекономічних відносинах, доцільно з'ясувати її сукупний ресурсовий потенціал та структуру зовнішніх економічних зв'язків. Останню утворюють експорт та імпорт промислових і сільськогосподарських товарів, капіталу, робочої сили, а також послуги суб'єктам господарської діяльності (виробничі, транспортні, страхові, маркетингові тощо).
Слід наголосити, що сучасна структура та масштаби зовнішньоекономічної діяльності України не відповідають ні її інтересам, ані потенційним можливостям. Основну її частину становить торгівля. При цьому приблизно 85 % усіх постачань України за кордон припадає на сировину і матеріали. Водночас рівень індустріального розвитку нашої країни істотно перевищує середньосвітовий показник, і вона з повною підставою могла би постачати на світовий ринок значну кількість товарів із закінченим циклом технологічного виробництва.
Природно-кліматичні умови України дозволяють їй вирощувати до 50 млн т зерна і зернобобових, а також виробляти до 6—7 млн т цукру-піску, що може забезпечити не тільки покриття внутрішніх потреб країни у продовольчих товарах, а й здійснювати їх частковий експорт за кордон (наприклад, зернових — 7—8 млн т, цукру-піску — до 2—3 млн т щорічно).
Електроенергетичні потужності дають можливість Україні виробляти до 300 млрд кВт електроенергії на рік. Приблизно 1/10 частину електроенергії вона, за умови нормального забезпечення енергоносіями, може експортувати.
Для розвитку й удосконалення зовнішньоекономічних зв'язків неабияке значення має забезпеченість України корисними копалинами. Україна має у своєму розпорядженні значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, а також самородної сірки, ртуті, титану, урану, солей, гіпсу, різноманітних будівельних матеріалів. Можливості задоволення потреб України власною мінеральною сировиною показує таблиця 20.1.
Україна належить до тих регіонів планети, природні умови і ресурси яких усебічно та широко використовуються в господарській діяльності. Цьому сприяють значна територіальна концентрація виробництва і населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, зручність економіко-географічного положення, світова унікальність окремих видів ресурсів. Природноресурсовий потенціал (ПРП) України в еквіваленті до долара США вважається рівним 272,5 млрд. Найбільша його частка припадає на східні регіони країни.
У структурному плані провідне місце у ПРП України належить земельно-ресурсовому компоненту (44,38 %), за ним ідуть мінеральний (28,26 %), водний (13,08 %), природно-рекреаційний (9,64 %), рослинний (4,17 %) та фауністичний (0,47 %) компоненти.
Господарський розвиток України, її місце в міжнародному поділі праці і зовнішньоекономічна діяльність значною мірою визначаються її факторами виробництва.
Трудовий фактор України, в основу якого покладено показники середньої заробітної плати й чисельність працюючих, складав на початок нашого століття 60 575 млрд грн, потенціал основних і оборотних фондів — 61 485 млрд грн, природно-ресурсовий потенціал — 53 953 млрд грн.
Україна характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу. Грамотність її населення складає майже 100 %, а частка населення, охопленого навчанням, — 74 %. За кількістю студентів (37 на тисячу осіб) Україна поступається лише окремим країнам світу (США, Канаді, Японії та деяким іншим) і перебуває нарівні зі Швецією.
Найважливішими показниками, що характеризують роботу підрозділів національної економіки, є валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП). Їхня величина зі здобуттям Україною незалежності та розривом виробничо-технологічних зв'язків, що існували в межах колишнього СРСР, різко зменшилася. Однак в останні роки намітилася тенденція до зростання ВВП (табл. 20.2). У 2004 р. він склав 335 млрд. грн. (131 млрд дол.). Темпи його зростання останніх років — одні з найвищих у світі. Проте у перерахунку на душу населення ВВП України залишається ще надто малим — 6979 грн (близько 1049 дол.).
Даний показник досить низький, він характерний для дуже бідних крат, що розвиваються. Однак фактично, з урахуванням цін і паритету купівельної спроможності (ПКС), а також діяльності тіньової економіки, ВВП України набагато вищий і складає 3000—3600 дол. на особу. Але й це для нашої країни замало, оскільки середньоосібна величина ВВП у світі дорівнює 8100 дол., а в розвинутих країнах Заходу — 25—29 тис. дол. Виробничий потенціал країни, її трудові ресурси, природно-ресурсовий потенціал та інші фактори забезпечують Україні можливості увійти за показником ВВП до когорти високорозвинутих держав світу (табл. 20.3).
Окремо наголосимо, що розвиток сучасних технологій — основа рівноправної інтеграції в ЄС. Наскільки ми готові у цьому плані приєднатися до передового економічного об'єднання світу?
Частка витрат на науку у ВВП країн ЄС складає 2,16 %, в Україні ж — 1,13 %. Обсяг високотехнологічного експорту (у доларах на душу населення) становить відповідно 827 і 12. Кількість персональних комп'ютерів на тисячу населення дорівнює 234,6 та 13,8. Навіть така побіжна статистика свідчить про те, що успішна інтеграція в ЄС вимагає істотного поліпшення усіх ключових показників технологічного розвитку.
Нині провідна роль у виробництві ВВП України належить галузям, що належать до матеріальної сфери, — промисловості (39 %), сільському, лісовому та рибному господарству (13,16 %), будівництву, транспорту, зв'язку, торгівлі та ін. (30,55 %). Частка невиробничої сфери у ВВП становить лише 18,17 %.
При аналізі структури ВВП України за його вартістю і зайнятістю населення звертають на себе увагу такі особливості:
• порівняно з розвинутими країнами у структурі вартості ВВП України відносно висока питома вага матеріального виробництва — промисловості та сільського господарства (понад 50 %, тоді як у країнах ЄС - 35-40 %);
• значна диспропорція у співвідношеннях між вартістю продукції, що виробляється підрозділами народного господарства, і зайнятістю в них економічно активного населення (табл. 20.4);
• відносно низькі показники ВВП зумовлюють низьку середньомісячну заробітну плату та її значну диференціацію в розрізі окремих галузей господарства.
Отож господарство України за багатьма параметрами перебуває ще десь між економічно середньорозвинутими країнами і країнами, що розвиваються, з низьким доходом.
Промисловість — найважливіша складова частина економіки України. У 2005 р. вона виробила продукції на загальну суму, що перевищила 22 млрд дол. Промислове виробництво, як зазначалося, дає 39 % ВВП країни, і в ньому зайнято приблизно 20 % усієї робочої сили. Середньосвітові показники такі: частка промисловості дорівнює 37 % світового ВВП, а кількість зайнятих — також близько 20 % (в індустріально розвинутих країнах — відповідно 35 і 35 %).
Практично всі країни світу залежать від зовнішньої торгівлі, однак відповідно до їхньої ресурсової забезпеченості та ємності внутрішнього ринку така залежність різна. Україна, за даними закордонних аналітиків, здатна самостійно забезпечити виробництво кінцевої продукції на 16 % (Росія — приблизно на 65 %). Звідси випливає значущість зовнішньої торгівлі для нашої держави.
Світовий банк оцінює рівень зовнішньої торгівлі країн світу за співвідношенням вартості їхнього експорту товарів і послуг до ВВП, що виробляється. Питома вага експорту у ВВП розвинутих країн коливається від 10 до 70 %. Як правило, чим менша країна і вужчий її внутрішній ринок, тим більша її зовнішньоторговельна діяльність і питома вага експорту у виробництві ВВП. У США останній показник дорівнює 12,1 %, Канаді — 40 %, Нідерландах — 56 %, Бельгії — 73,4 %. В Україні частка експорту у ВВП (експортна квота) перевищує 59 %. Це, з одного боку, свідчить про відкритість її економіки, а з іншого — про вузькість
внутрішнього ринку, на якому значна частина вітчизняної продукції не знаходить реалізації.
Порівняно із промислово розвинутими і навіть із деякими пост-соціалістичними державами Україна має відносно низький показник обсягу експорту в перерахунку на душу населення — 686 дол. У ФРН він перевищує 6200, Франції — 4850, Чехії — 2650, Угорщині — 2440, Словаччині — 1900, Естонії — 1560 дол.
У товарній структурі українського експорту присутні багато видів товарів національної економіки. Однак основну частину валютних надходжень дають дев'ять найменувань продукції (табл. 20.5).
На жаль, світовий ринок чорних металів і металопродукції характеризується жорсткою конкуренцією і тенденцією до її посилення. За цих умов Україна навряд чи зможе збільшити свою частку на ринках металопродукції в доступній перспективі. За прогнозами спеціалістів, у кращому випадку їй удасться зберегти свої позиції і трохи поліпшити їх лише у реалізації напівфабрикатів.
Другою за значенням експортною продукцією України є мінеральна сировина та енергоносії (залізна та марганцева руда, самородна сірка, кокс та ін. — 16 %); третьою — механічні вироби, електроустаткування, прилади, аудіо-відеотехніка — 11 %; четвертою — хімічні товари (мінеральні добрива, хімічні сполуки та ін. — 8 %).
Якщо порівняти структуру товарного експорту України з аналогічними показниками країн Центральної та Східної Європи, то стає очевидним, що таке порівняння не на її користь.
По-перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю в Україні в 4—10 разів перевищує показники Чехії, Угорщини та Польщі. По-друге, експорт продукції машинобудування у 2—5 разів менший, ніж із країн Центральної Європи. На світових ринках за Україною поступово закріплюється стратегічно невигідна для неї сировинна товарна структура експорту.
Товарну структуру імпорту України утворюють мінеральна сировина та енергоносії (36 %), механічне устаткування, машини та механізми, електроустаткування, прилади, аудіовідеотехніка (15 %), хімічна продукція (13 %), транспортне та шляхове устаткування (8 %), металопродукція (5 %), готові харчові продукти (5 %).
За рахунок ввезення з інших країн практично цілком задовольняються потреби України в синтетичному каучуку, на 80—88 % — у нафті та газі, на 60—80 % — у кольорових металах, автомобілях, тролейбусах, електротехнічних і кабельних виробах, матеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості. Довозить Україна бавовну, вугілля, апатитовий концентрат і фосфорну крупу, хлорні та калійні добрива, азбест тощо.
Основна частина фінансових коштів у зовнішній торгівлі країни витрачається на закупівлю природного газу, дизельного палива, нафти, бензину, синтетичного каучуку, вугілля.
У географічній структурі експорту України провідне місце належить країнам СНД. Однак поступово їхня частка знижується. Якщо в 1992 р. на них припадало 68 % товарного експорту України, у 2000 р. — 34 %, то у 2004 р. - лише 26,2 %.
У 2004 р. Україна здійснювала торгівлю з 199 країнами світу. Найбільш значним нашим торговельним партнером була й залишається Росія (понад 18 % експорту країни), за нею йдуть ФРН, Туреччина, Італія, США, Польща, Китай, Угорщина.
Країни СНД посідають провідне місце і в імпорті України — 51,3 %. Головну роль тут також відіграє Росія, на яку припадає понад 40 % загального імпорту до України (насамперед через постачання енергоносіїв). За Росією ідуть ФРН, Туреччина, Польща, Італія, США, Велика Британія, Китай.
Важливе місце в сучасних міжнародних економічних відносинах займають послуги — транспортні, туристичні, фінансові, наукові, інжинірингові та ін.
Україна має значний потенціал для надання міжнародних послуг іншим країнам світу. Ними зараз користуються щорічно понад 150 країн на загальну суму понад 4 млрд дол. Водночас Україна користується міжнародними послугами інших країн, загальна вартість яких — близько 1,2 млрд дол.
Основну частину міжнародних послуг України становлять транспортні послуги, надані насамперед Росії, Казахстану, Узбекистану і Туркменістану для помпування їхнього природного газу й нафти по трубопроводах у закордонні європейські країни. Це дає приблизно половину всього доходу України у сфері міжнародних послуг. Далі йдуть послуги зв'язку та будівництва. В імпорті послуг передують будівельні, далі йдуть транспортні, професійні та ділові послуги.
На жаль, наукові, консалтингові, освітні, медичні та деякі інші сучасні послуги ще не відіграють помітної ролі у структурі експорту України. Особливо це стосується міжнародного туризму і відпочинку. Багатства природи, наявність значної кількості історико-архітектурних пам'яток, самобутня культура та інші компоненти рекреаційного потенціалу країни в галузі міжнародного туризму використовуються ще далеко не повністю.
За даними Всесвітньої туристичної організації, внесок туризму у світову економіку становить щорічно більше 2,2 трлн дол., і він продовжує зростати. У туризмі зайнято понад 200 млн осіб, а його частка у виробництві світового ВВП досягає 10,9 %. У деяких країнах дохід від туризму складає значну частину валютних надходжень у структурі експорту товарів і послуг (в Іспанії — 60 %, Австрії — 40 %, Швейцарії — 18 %, Італії — 11 %). Зростає кількість іноземних туристів і в інших країнах світу, в тому числі у тих, що розвиваються.
В Україні ж індустрія туризму й відпочинку ще не дістала належного розвитку. Туризм дає лише 8 % виробленого у країні ВВП (нижче середньосвітового показника майже на три пункти).
У географічній структурі міжнародних послуг України значне місце посідають країни СНД (рис. 20.1). Це пов'язане з географічною близькістю цих країн, унікальним географічним положенням України (через що більшість транспортних артерій проходить через її територію), збереженням країнами СНД певного обсягу виробничих зв'язків, які існували за часів Радянського Союзу. Найбільший обсяг в експорті послуг України належить Росії — близько 57 % загальної вартості. Далі йдуть: Велика Британія — 5,3 %, США -3,3 %, ФРН — 2,4 %. В імпорті послуг також передує Росія, але значно меншою мірою — 27,7 %, далі йдуть США — 17,6 %, Велика Британія -8,3 %.
Важливою умовою входження України до світового ринку та європейського економічного простору є відповідність вітчизняних соціальних стандартів міжнародним. Велику роль у вирішенні цієї проблеми
відіграють такі міжнародні організації, як МОП, ООН, Світовий банк. Вони відпрацьовують норми й рекомендації, що застосовуються з урахуванням національних особливостей кожної конкретної країни.
Головна мета розроблення соціальних стандартів — забезпечити в країні стабільність і мінімізацію соціального ризику, що в цілому дасть змогу знизити соціальне напруження. Соціальні стандарти діляться на дві групи.
Перша група соціальних стандартів присвячена формуванню й захисту соціальних прав. Це передбачає право на працю, професійну підготовку, справедливі умови праці, свободу професійних об'єднань, укладення колективного договору, право працівників на інформацію, участь в управлінні підприємством; права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім'ї, інвалідів та осіб похилого віку, а також право на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей, право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Значна частина стандартизації соціальних прав відображена у чинних законах України.
Друга група соціальних стандартів пов'язана із рівнем життя в країні. До них належать:
Перші чотири стандарти використовуються ООН для розрахунків індексу людського розвитку країни. Цей показник у цілому інтегрує три складові: рівень життя, освіту і довголіття. Тому сам по собі він може вважатися соціальним стандартом.
Україна майже за всіма показниками соціального розвитку займає останні місця у світі. Так, за індексом розвитку людського потенціалу (середня тривалість життя, рівень доходу на душу населення, рівень освіченості) Україна у 1994 р. займала 45-те місце, у 1998 р. — 95-те, а у 2005 — 78-ме місце.
Інші стандарти застосовуються для аналізу та прогнозування соціально-політичної ситуації у країні. Широкий спектр соціальних стандартів рівня життя, їхня багатогранність зумовлюють створення універсальної системи соціальної експертизи в суспільстві. Потрібен постійний моніторинг не тільки соціальних стандартів, а й соціальних процесів. Конче необхідна громадська експертиза соціальних стандартів, їх переосмислення з точки зору безпеки для суспільства. Передусім слід визначити такий комплекс мінімальних соціальних стандартів рівня життя, які держава Має гарантувати своїм громадянам.
Європейська орієнтація України потребує прискореного розвитку економіки та значного підвищення рівня життя населення. Лише за таких умов можна очікувати досягнення необхідних соціальних стандартів. Ідеться про такі відносні показники, як питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55—65 %, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати — не нижче 55 %, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на працездатну особу більш як утричі, середньої заробітної плати — відповідно у п'ять-шість разів, середньої пенсії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, — приблизно в чотири рази.
Як відомо, від рівня розвитку продуктивних сил — факторів, які забезпечують потреби людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці, — залежать виробництво товарів та послуг, їхня якість, оплата праці.
Нині у деяких країнах ЄС та США розвиток продуктивних сил досяг такого рівня, що продуктивність праці, наприклад у США, вища за продуктивність праці в Україні майже у 10 разів, у Великій Британії майже у шість, у ФРН — понад шість, у Франції — майже у вісім разів. Щодо оплати праці, то у США вона є вищою за оплату праці в Україні майже у 12 разів, у Франції — майже в дев'ять, у Великій Британії та ФРН — майже у вісім разів.
Окремо слід сказати про державну політику України щодо встановлення рівня мінімальної заробітної плати (МЗП). У 2005 р. він становив відносно середньої заробітної плати (СЗП) приблизно 37,2 %, а наприкінці року — 41,2 %, тоді як за даними міжнародної комісії створеної за ініціативи Ради Європи, вважається, що МЗП має досягти 68 % від національної СЗП.
Що ж до розміру доходу на душу населення, то у 2003 р. у ФРН та Франції він був в 11 разів більший, ніж в Україні у 2005 р., у Великій Британії — у 12 разів, а у США — приблизно у 15 разів. Заробітна плата відносно ВВП у 1994 р. у ФРН становила 54,6 %, у Франції — 51,7, у Великій Британії — 54,6, у США — 60,5, а в Україні у 2005 р. — усього 35,4 %. При цьому чиста заробітна плата, яка видається працівникам на руки, відповідно становила 29,8, 27,1, 40,3, 44,6 та 19,3 %. Наведені дані свідчать про відчутне відставання України в оплаті праці від розвинутих країн світу, а отже, і від розмірів державних соціальних стандартів та гарантій.
Як бачимо, перед нашою державою стоїть нагальне завдання — передусім привести рівень соціальних гарантій та відносних соціальних стандартів до рівня країн ЄС, усіляко домагатися поступового збільшення розмірів соціальних гарантій порівняно з прожитковим мінімумом.
Підсумовуючи усе вищесказане, ще раз зазначимо, що Україна традиційно продає іншим країнам сировину та напівфабрикати, попит на які найближчим часом зростати практично не буде, оскільки в усіх країнах очікуються мінімальні темпи економічного зростання; до того ж у світі широко упроваджуються матеріалозберігальні технології, що веде до зменшення попиту на сировину. Немає надії і на збільшення експорту готових виробів: за незначним винятком вони неконкурентоспроможні за ціною та якістю. Позаяк у нас практично відсутня державна підтримка виробників, орієнтованих на експорт, вони не зможуть самостійно здійснити комплекс робіт із забезпечення конкурентоспроможності продукції через нестачу засобів. Об'єм імпорту буде залежати від двох чинників: збільшення купівельної спроможності населення і підприємств від зміни валютного курсу гривні. Попит на імпортні товари якщо і зростатиме, то дуже повільно. Це може привести до двох наслідків: по-перше, зміниться структура імпорту за рахунок скорочення споживчих товарів і збільшення частки засобів виробництва; по-друге, незабезпечений попит буде стимулювати розвиток українських виробників, передусім у легкій, харчовій та машинобудівній промисловості. В результаті виникнуть передумови інвестицій у розвиток реального сектора економіки. Разом із тим навіть у таких складних умовах тенденція до посилення відкритості нашої економіки має зберігатися, але у поєднанні з політикою захисту національного виробництва і внутрішнього ринку від несприятливих зовнішніх впливів.
Зовнішньоекономічна стратегія
• Інтеграція України у систему міжнародного поділу праці потребує проведення багатовекторної зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням національних інтересів. Це стосується, по-перше, гео- політичних напрямів цієї діяльності і, по-друге, входження до міжнародних економічних інституційних структур.
Здійснення зовнішньоекономічної стратегії намічене за кількома напрямами:
• європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а нині — розвиток двосторонніх економічних відносин із ФРН, Францією, Італією та іншими країнами Європи, виконання Угоди з ЄС про партнерство та співробітництво (УПС);
• стратегічне партнерство із Росією, іншими країнами СНД, з якими Україна пов'язана багатьма аспектами — історично, виробничою кооперацією, ввезенням енергоносіїв та іншого «критичного імпорту» і т. д.;
• стратегічне партнерство зі США — світовим лідером.
Україна прагне органічно поєднувати зазначені вектори з економічним співробітництвом на інших напрямах, диверсифікуючи їх. Це економічні зв'язки зі східноєвропейськими країнами: Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, країнами Балтії та іншими, із традиційними партнерами в Канаді, Азії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, зокрема із близьким сусідом — Туреччиною, а також із Китаєм, Індією, В'єтнамом, Республікою Корея, Ізраїлем, однією з найбільш розвинутих країн світу Японією та ін. Наполегливо потребують активізації зовнішньоекономічні зв'язки з країнами Африки і Латинської Америки.
Щодо міжнародних економічних інституційних структур, то Україна є членом СБ, МВФ, МОП, ЮНІДО, ПРООН і багатьох інших спеціалізованих економічних установ ООН, входить до складу таких регіональних об'єднань, як СНД, ОЧЕС, ЦЕІ та інших, сприяє розвиткові інтеграційних процесів у Балтійсько-Чорноморському регіоні і т. д. Нині нагальним завданням стало входження України до СОТ, ФАО і т. п.
Зовнішньоекономічна стратегія країни на найближчу перспективу визначена «Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки. Європейський вибір».
Практичні кроки до європейської інтеграції. У червні 1993 р. Рада Європи на своєму засіданні в Копенгагені визначила право країн Центральної та Східної Європи вступати в ЄС за умови дотримання ними трьох критеріїв:
• політичного: стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, дотримання прав людини та захист прав меншин;
• економічного: дієва ринкова економіка;
• організаційного: зобов'язання, що випливають із факту вступу в ЄС, зокрема визнання принципів політичного, економічного і монетарного об'єднання.
Ці критерії були підтверджені Мадрідським засіданням Ради Європи у грудні 1995 p., де, крім іншого, була підкреслена важливість перебудови адміністративних структур країн-заявників і створення умов для поступової гармонізації інтеграції в ЄС.
Для створення необхідних передумов для отримання Україною повноправного членства в ЄС «Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки. Європейський вибір» передбачають послідовне здійснення таких кроків:
• отримання членства у СОТ. Це варто розглядати як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний фактор розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій;
• проведення переговорного процесу й підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство і співробітництво зазначеною Угодою визначить новий формат відносин, що відповідатиме довгостроковим інтересам України і сприятиме її наближенню до кінцевої мети — створення передумов для отримання повноправного членства в Євросоюзі;
• приведення законодавства України у відповідність до вимог ЄС у пріоритетних сферах;
• виконання процедур, необхідних для набуття сили Угодою про асоціацію України та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна може бути краще інформована щодо внутрішніх перетворень у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах щодо різних питань загальноєвропейського масштабу, мати полегшений доступ до фінансових ресурсів ЄС;
• проведення переговорного процесу та утворення митного союзу між Україною і ЄС, метою якого має стати поступове скасування митних, правових і технологічних перешкод у цій сфері.
Зупинімося детальніше на деяких стратегічних параметрах політики "Україна-ЄС".
1. Розширення ЄС та виникнення спільного українсько-європейського кордону об'єктивно має зумовити для України сприятливу ситуацію, відкриваючи для неї додаткові інтеграційні можливості як на регіональному й міжрегіональному, так і на загальноєвропейському рівнях.
2. Одним із наслідків розширення ЄС стало внесення важливих змін у його зовнішню політику. Це знайшло свій прояв в оприлюдненні засадничих принципів Європейської політики сусідства (ЄПС), в основу якої покладено розв'язання спільних проблем: від торгівлі до культурного обміну, від міграції до охорони навколишнього середовища. Для України ЄПС є кроком до нових тісніших стосунків, але не передбачає жодних політичних наслідків. Відповідно до спільних цінностей, на яких має грунтуватися нова політика ЄС, і пропонуються привілейовані
відносини із сусідніми країнами. Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно ці країни застосовуватимуть у своєму внутрішньому житті європейські норми, принципи ринкової економіки та сталого розвитку.
3. Європейська політика сусідства пропонує перспективи поступового переходу від традиційної торгівлі та співробітництва до тіснішої інтеграції між ЄС та Україною. Важливою віхою на шляху досягнення чотирьох свобод (вільний рух людей, капіталів, товарів та послуг) стане створення між ЄС та Україною зони вільної торгівлі.
4. Актуальним завданням для України виступає започаткування конструктивного діалогу з ЄС щодо лібералізації та наступного спрощення візового режиму.
5. ЄПС передбачає можливість участі в єдиному європейському ринку усіх держав за умови проведення необхідних реформ. Для України цей процес насамперед залежить від приведення національної стратегії розвитку у відповідність до її міжнародних зобов'язань.
6. Україна стала першою державою, яку відвідали представники Євро-комісії після старту ЄПС з метою розпочати переговори про спільний план дій щодо заходів добросусідства. Отож Європейська комісія затвердила «План дій Україна — ЄС». Від самого початку роботи над цим документом українська сторона розраховувала на те, що він стане додатковим ресурсом наповнення відносин «Україна — ЄС» якісно новим змістом. На жаль, ЄС відмовився задовольнити пропозицію України щодо закріплення в документі формули «переведення відносин від партнерства та співробітництва до інтеграції та асоціації». Євросоюз убачає у Плані дій інструмент ЄПС, призначений для відображення політичної та економічної ситуації в Україні.
7. На сьогодні визначено чіткі терміни укладання нової Угоди на заміну УПС, створення зони вільної торгівлі, а також запровадження преференційного режиму пересування для українських громадян.
8. Оскільки План дій є проектом із доволі загальним змістовим навантаженням, українська сторона розробила більш деталізовану програму його реалізації, яка дістала назву «Дорожня карта». Від успішності виконання Україною «Дорожньої карти» в контексті «Плану дій Україна -ЄС» залежатимуть висновки не лише Брюсселя, а й усього співтовариства про те, чи здатні ми керувати процесами модернізації країни.
Оптимізація економічних відносин із Російською Федерацією. Економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом України. Ці стратегічні відносини мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємовигоди. Росія є нашим найближчим сусідом і найбільшим торговельним партнером, а Україна — головним торговельно-економічним партнером Російської Федерації. У свою чергу Україна, залишаючись одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.
Перед двома країнами стоїть загальне завдання — зосередити зусилля на практичній реалізації досягнутих домовленостей, вивести своє співробітництво на рівень дійсно стратегічного партнерства, наповнити прийняті політичні документи конкретним реальним змістом.
Відповідно до національних інтересів і цілей України та її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері мають бути:
• співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);
• науково-технічне й інноваційне співробітництво;
• розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;
• інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних і технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп;
• розвиток військово-технічного співробітництва;
• розвиток фондових ринків і процесів взаємоінвестування;
• взаємне розширення ринків трудових ресурсів;
• спільний розвиток регіонів, які становлять інтерес для обох країн, взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;
• співробітництво у проти діїтінізації економіки та нелегальній міграції.
Співробітництво з іншими країнами світу. Україна зацікавлена у подальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків зі своїми партнерами по СНД. Визначальним напрямом співробітництва з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємин, активному обмінові капіталом, товарами, послугами, робочою силою. У цьому сенсі заслуговує на увагу проект створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) у складі Російської Федерації, України, Казахстану, Білорусі.
Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підкорятися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм і механізмів, які дадуть можливість повніше й ефективніше використовувати потенціал взаємозв'язків України з розвинутими країнами світу, насамперед зі США, особливо у трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, упровадженні сучасних систем менеджменту й маркетингу.
Буде поглиблюватися стратегічне партнерство між Україною і Польщею, яке вже нині може бути віднесене до базових цінностей сучасної Європи. Більшого динамізму необхідно додати зовнішньоекономічним зв'язкам з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи,
для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема у транзитних перевезеннях, агропромислових виробництвах, машинобудуванні, рекреації, туристичній діяльності.
Істотної реструктуризації потребують економічні взаємини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність України на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний характер, органічно поєднуючи стратегії економічного зростання та євроінтеграційного курсу нашої держави.
Нові підходи у відносинах з міжнародними фінансовими інституціями.
Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність поглиблення співробітництва з міжнародними фінансовими інституціями на принципах міжнародного права, поваги взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у взаєминах із МВФ поступово буде перенесений у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури, з динамікою і напрямками міжнародних фінансових та інвестиційних потоків. Відповідно до статутних положень МВФ буде продовжено координацію у сфері валютної політики.
Фінансова система України є складовою валютно-фінансової системи світу, у якій нині панує американський долар (до 85 % світових валютно-фінансових операцій). Однак створення єдиної валюти ЄС — євро — істотно змінить конфігурацію світової валютно-фінансової системи. На думку «хресного батька» євро, лауреата Нобелівської премії Роберта Манделли, зараз формується три зони монетарної стабільності. Першу утворить євро. Ця валюта географічно охопить усю Європу, Близький Схід, Африку. Друга зона збереже позиції американського долара. До неї увійдуть Північна та Південна Америка, частина Азії. Третя зона — азійська, основу валютно-фінансових операцій тут складатимуть євро, американський долар, японська єна. У цілому передбачається, що в майбутньому євро й американський долар будуть панувати на валютному ринку світу в рівних пропорціях.
У нинішній структурі валютного ринку України 75—80 % займає долар, близько 20 % — російський карбованець, менше 5 % припадає на євро. Але Україна — європейська держава, і її майбутнє пов'язане з європейською валютно-фінансовою системою. На участь у цій системі націлює і європейський вибір України. Усе це вказує на те, що в найближчому майбутньому у нашій валютно-фінансовій системі мають відбутися зміни на користь зростання авторитету вітчизняної гривні та регіонального євро.
проблеми та перспективи України
Модель бігравітаційної інтеграції. Геополітичне, геоекономічне розташування України, підвищена увага до неї світової спільноти останнім часом, історичні, економічні, культурні, етнонаціональні зв'язки і традиції, з одного боку, та розвиток інтеграційних, глобалізаційних процесів у сучасному світі, з іншого боку, зумовлюють необхідність точнішої артикуляції ролі й місця нашої держави у світовому господарстві в цілому та у взаємовідносинах з сусідніми регіональними економічними угрупованнями.
Незаперечним є той факт, що в умовах науково-технологічної революції, формування глобального поділу і кооперації праці для України не існує альтернативи планетарним та регіональним інтеграційним процесам. Завдання полягає у визначенні оптимальних векторів як зовнішньоекономічної стратегії в цілому, так і міжнародної економічної інтеграції України у європейський простір. Тут слід спиратися на фундаментальні теоретичні розробки та напрацьовану практику реалізації порівняльних і конкурентних переваг у світовому господарстві, їх утілення в міжнародних інтеграційних проектах. Водночас необхідно враховувати реальний стан інтеграції економіки України у світогосподарські процеси та регіональні структури, наявні відносини стратегічного партнерства як вихідну основу для надання додаткових імпульсів інтеграційним прагненням України, які мають відповідати її національним економічним інтересам.
У цьому плані найприйнятнішою на даному етапі, на нашу думку, є бігравітаційна модель інтеграції вітчизняної економіки , яка грунтується насамперед на наявності двох головних гравітаційних полів, з якими тісно взаємодіє господарський комплекс України: Європейського Союзу (ЄС) та Єдиного економічного простору (ЄЕП). В основу інтеграційних процесів України з регіональними об'єднаннями ЄС та ЄЕП мають бути покладені фундаментальні цивілізаційні цінності. У переговорному процесі з цими двома регіональними об'єднаннями українська сторона мала б запропонувати такі принципи:
• суверенна рівність сторін, взаємовигідний характер співпраці на основі еквівалентного обміну;
• гармонізація взаємних інтересів відповідно до принципів, норм і стандартів міжнародного права, СОТ, ЮНКТАД, статутних документів спільно створених міжнародних організацій, положень підписаних угод;
• постадійність інтеграційних процесів, просування від нижчих стадій до вищих у міру вирішення завдань попередніх етапів та створення відповідних внутрішніх і зовнішніх передумов для етапів наступних;
• прозорість інтеграційних заходів, непорушність конституційних норм та національного законодавства при створенні спільних органів та реалізації інших проектів;
Зрозуміло, що економічний потенціал ЄС за головними кількісними та якісними параметрами істотно переважає відповідні показники країн ЄЕП. Отож гравітаційне поле ЄС має потенційно більшу притягальну силу, ніж ЄЕП. Однак наявні у Європейському Союзі економічні, політичні, технологічні, інституційні та інші «фільтри» поки що утримують його господарські зв'язки з Україною фактично на передінтеграційному рівні.
Зацікавленість України в ЄЕП полягає насамперед в отриманні енергоносіїв із Росії та Казахстану, за які конкурують провідні гравці світового ринку, та у наявності на цьому просторі об'ємного ринку для збуту вітчизняної продукції, зокрема готових виробів, які не визначаються достатньою конкурентоспроможністю в розвинутих країнах.
Одночасна взаємодія з обома інтеграційними об'єднаннями — ЄС та ЄЕП — має передбачити, поза сумнівом, як стратегічну перспективу всебічну інтеграцію України в європейський економічний простір. Досвід такої співпраці переконливо довела Велика Британія, взаємодіючи у 1960—70-ті роки з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та Європейським співтовариством. Нині багато учасників міжнародних економічних угруповань, таких як АТЕС, НАФТА, ОЧЕС, СНД тощо, є також членами інших регіональних об'єднань. Ряд країн мають угоди про створення зон вільної торгівлі не з однією, а з кількома державами. Такий статус не суперечить нормам і правилам СОТ, іншим міжнародним нормативно-правовим документам.
Конфігурація бігравітаційної інтеграції економіки України виглядає таким чином: в регіональному угрупованні ЄЕП — зона вільної торгівлі, що передбачає ліквідацію торговельних бар'єрів між учасниками угоди і збереження власного торговельного режиму у відносинах з третіми країнами; в регіональному об'єднанні ЄС — преференційна зона, режим якої становить найнижчу, практично передінтеграційну фазу і передбачає надання партнерам певних пільг, таких як квоти на експорт певної продукції (текстиль, вироби металургійної промисловості), секторальне і транскордонне співробітництво (єврорегіони, європейські транспортні коридори тощо), надання технічної допомоги та ін. За умов вступу України до СОТ та створення в недалекому майбутньому зони вільної торгівлі між Україною і ЄС стане можливим вести мову про поступове входження України до європейського економічного простору через механізм Європейської економічної зони за прикладом Швейцарії, Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну.
Таким чином, бігравітаційна модель економічної інтеграції України виходить із пріоритету національних інтересів, ефективної реалізації в регіональних об'єднаннях власних порівняльних та конкурентних переваг, залучення до України необхідних технологічних і енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій. Реалізація даної концепції дасть змогу Україні інтегруватися у європейські структури не шляхом поглинання (інвазії) її економіки Європейським Союзом, а внаслідок наближення, взаємної адаптації господарських структур і формування в Європі нової інтеграційної архітектури, яка більшою мірою відповідає сучасним цивілізаційним цінностям і принципам міжнародного економічного і політичного співробітництва.
Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему. Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі проводяться економічні реформи, а потім відбуваються зміни у політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворилися після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, оскільки, по-перше, тут свого часу економічні перетворення не просто недооцінювалися, але й запізнилися, а по-друге, вони відірвалися від політичної сфери через специфіку утворення нових молодих держав на території колишнього Союзу.
Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунтуватися насамперед на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки — не пасивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструювати гнучкий і динамічний механізм, що регулював би інтеграцію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.
Нарешті, без інтеграції економіки України у світову економічну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. При вирішенні проблеми інтеграції економіки України у світове господарство необхідно мати на увазі, що роль вертикальної ієрархії управління у світі неухильно зменшується і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі створення нової системи виробництва благ.
Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення числа зайнятих у промисловому виробництві найбільш розвинутих країн; широке використання фірмами і корпораціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструментів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощадженнями; інформаційна революція, яка дедалі більше поширюється і зможе змінити виробничі ресурси.
Дослідники функціонування «швидких» економік високорозвинутих країн констатують, по-перше, зменшення потреби у багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кількості підприємств, що працюють за «швидким циклом», коли процеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини й устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних засобів в електронну інфраструктуру.
"Швидкі" економіки мають можливість підвищувати темпи свого розвитку не стільки з допомогою нових виробничих технологій, скільки завдяки більш оперативному здійсненню всіх управлінських операцій і скороченню часу, потрібного для прийняття рішень, обробки інформації і всього обсягу знань та проходження їх через економічний механізм.
Таким чином, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, більш перспективним є вихід на світовий ринок у своїй державно-економічній цілісності з наступною інтеграцією у світову економіку. Зрозуміло, що при цьому жодних гарантій наздогнати «швидкі» економіки ніхто дати не може, але підтягтися до них цілком реально.
Назвемо принаймні три можливі напрями ефективної адаптації України до міжнародного поділу праці:
• участь у загальноєвропейському економічному просторі, що починає формуватися. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн Європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного простору. Таким чином, доцільно визначитися, які галузі й виробництва будуть складати профіль міжнародної спеціалізації України. Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в народному господарстві України;
• залучення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо в науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Розробку перспективної програми вибіркової
спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспроможних світових ринках можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане фундаментом для розвитку експортної спеціалізації наукомістких галузей.
Уже сьогодні Україна здатна будувати свої зовнішньоекономічні відносини на взаємовигідних умовах. Актуальними є проведення переговорів з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, і вироблення її власної чіткої позиції в Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Світовій організації торгівлі й Міжнародній організації праці — адже ці чотири організації є ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них розширить можливості України у сферах залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної індустрії та сільського господарства тощо.
Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії і тактики товаровиробників потребують створення в Україні структур, що забезпечували б і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків (страхового й інформаційного обслуговування, судових і арбітражних органів і т. п.).
Таким чином, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здійснюватися у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення.
Місце та роль України у світовій економічній системі
На сьогоднішній день відбувається певне уповільнення темпів зростання світової економіки, що відповідно впливає і на внутрішній ринок України. Так, спостерігається суттєве уповільнення темпів зростання світової торгівлі. Окрім того, стало помітним зменшення темпів зростання у промислових галузях різних країн через високий рівень світових цін на нафту.
Під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх економічних процесів в Україні виникає низка проблем. До них слід віднести:
• зростання ціни на газ, причому ціна імпортованого газу підвищуватиметься й надалі, доки досягне більш-менш стабільного рівня;
• посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які становлять основу українського експорту, насамперед металів;
• інвестиційний клімат в країні, незважаючи на політичні декларації на найвищому рівні, досі залишається несприятливим;
• подальше відкриття внутрішнього ринку, зумовлене довгоочікуваним вступом України до СОТ у недалекому майбутньому, супроводжується зростанням конкуренції між національними та іноземними
компаніями, особливо у сферах сільського господарства та виробництва продуктів харчування, споживчих товарів;
• стрімке зростання соціальних витрат у різних формах, незбалансована структура державного боргу та його динаміка створюють великі ризики для фіскальної системи;
• стабільно високий дефіцит Пенсійного фонду, який загрожує фіскальній стабільності в цілому;
• недостатність реформ у сільському господарстві;
• процес приватизації практично призупинився, тоді як проблема захисту прав власності надзвичайно загострилася.
Комбінація цих та інших проблем зумовила гальмування темпів зростання ВВП та посилення інфляційного тиску; до того ж додатне сальдо рахунку поточних операцій змінилося на від'ємне.
Сутність сучасного періоду зовнішньоекономічного розвитку полягає у тому, що доводиться працювати у двох напрямках: з одного боку, відновлювати та підтримувати зв'язки з країнами СНД, а з іншого — освоювати нові світові ринки. Вирішення цих завдань ускладнюється неефективною структурою економіки України, відсталістю технологічної бази виробництва, невирішеними соціальними завданнями.
Слід наголосити, що сучасна структура та масштаби зовнішньоекономічної діяльності України не відповідають ні її інтересам, ані потенційним можливостям. Основну її частину становить торгівля. При цьому приблизно 85 % усіх постачань України за кордон припадає на сировину і матеріали. Водночас рівень індустріального розвитку нашої країни істотно перевищує середньосвітовий показник, і вона з повною підставою могла би постачати на світовий ринок значну кількість товарів із закінченим циклом технологічного виробництва.
Природно-кліматичні умови України дозволяють їй вирощувати до 50 млн т зерна і зернобобових, а також виробляти до 6—7 млн т цукру-піску, що може забезпечити не тільки покриття внутрішніх потреб країни у продовольчих товарах, а й здійснювати їх частковий експорт за кордон (наприклад, зернових — 7—8 млн т, цукру-піску — до 2—3 млн т щорічно).
Електроенергетичні потужності дають можливість Україні виробляти до 300 млрд кВт електроенергії на рік. Приблизно 1/10 частину електроенергії вона, за умови нормального забезпечення енергоносіями, може експортувати.
Для розвитку й удосконалення зовнішньоекономічних зв'язків неабияке значення має забезпеченість України корисними копалинами. Україна має у своєму розпорядженні значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, а також самородної сірки, ртуті, титану, урану, солей, гіпсу, різноманітних будівельних матеріалів. Можливості задоволення потреб України власною мінеральною сировиною показує таблиця 20.1.
Україна належить до тих регіонів планети, природні умови і ресурси яких усебічно та широко використовуються в господарській діяльності. Цьому сприяють значна територіальна концентрація виробництва і населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, зручність економіко-географічного положення, світова унікальність окремих видів ресурсів. Природноресурсовий потенціал (ПРП) України в еквіваленті до долара США вважається рівним 272,5 млрд. Найбільша його частка припадає на східні регіони країни.
У структурному плані провідне місце у ПРП України належить земельно-ресурсовому компоненту (44,38 %), за ним ідуть мінеральний (28,26 %), водний (13,08 %), природно-рекреаційний (9,64 %), рослинний (4,17 %) та фауністичний (0,47 %) компоненти.
Господарський розвиток України, її місце в міжнародному поділі праці і зовнішньоекономічна діяльність значною мірою визначаються її факторами виробництва.
Трудовий фактор України, в основу якого покладено показники середньої заробітної плати й чисельність працюючих, складав на початок нашого століття 60 575 млрд грн, потенціал основних і оборотних фондів — 61 485 млрд грн, природно-ресурсовий потенціал — 53 953 млрд грн.
Україна характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу. Грамотність її населення складає майже 100 %, а частка населення, охопленого навчанням, — 74 %. За кількістю студентів (37 на тисячу осіб) Україна поступається лише окремим країнам світу (США, Канаді, Японії та деяким іншим) і перебуває нарівні зі Швецією.
Найважливішими показниками, що характеризують роботу підрозділів національної економіки, є валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП). Їхня величина зі здобуттям Україною незалежності та розривом виробничо-технологічних зв'язків, що існували в межах колишнього СРСР, різко зменшилася. Однак в останні роки намітилася тенденція до зростання ВВП (табл. 20.2). У 2004 р. він склав 335 млрд. грн. (131 млрд дол.). Темпи його зростання останніх років — одні з найвищих у світі. Проте у перерахунку на душу населення ВВП України залишається ще надто малим — 6979 грн (близько 1049 дол.).
Даний показник досить низький, він характерний для дуже бідних крат, що розвиваються. Однак фактично, з урахуванням цін і паритету купівельної спроможності (ПКС), а також діяльності тіньової економіки, ВВП України набагато вищий і складає 3000—3600 дол. на особу. Але й це для нашої країни замало, оскільки середньоосібна величина ВВП у світі дорівнює 8100 дол., а в розвинутих країнах Заходу — 25—29 тис. дол. Виробничий потенціал країни, її трудові ресурси, природно-ресурсовий потенціал та інші фактори забезпечують Україні можливості увійти за показником ВВП до когорти високорозвинутих держав світу (табл. 20.3).
Окремо наголосимо, що розвиток сучасних технологій — основа рівноправної інтеграції в ЄС. Наскільки ми готові у цьому плані приєднатися до передового економічного об'єднання світу?
Частка витрат на науку у ВВП країн ЄС складає 2,16 %, в Україні ж — 1,13 %. Обсяг високотехнологічного експорту (у доларах на душу населення) становить відповідно 827 і 12. Кількість персональних комп'ютерів на тисячу населення дорівнює 234,6 та 13,8. Навіть така побіжна статистика свідчить про те, що успішна інтеграція в ЄС вимагає істотного поліпшення усіх ключових показників технологічного розвитку.
Нині провідна роль у виробництві ВВП України належить галузям, що належать до матеріальної сфери, — промисловості (39 %), сільському, лісовому та рибному господарству (13,16 %), будівництву, транспорту, зв'язку, торгівлі та ін. (30,55 %). Частка невиробничої сфери у ВВП становить лише 18,17 %.
При аналізі структури ВВП України за його вартістю і зайнятістю населення звертають на себе увагу такі особливості:
• порівняно з розвинутими країнами у структурі вартості ВВП України відносно висока питома вага матеріального виробництва — промисловості та сільського господарства (понад 50 %, тоді як у країнах ЄС - 35-40 %);
• значна диспропорція у співвідношеннях між вартістю продукції, що виробляється підрозділами народного господарства, і зайнятістю в них економічно активного населення (табл. 20.4);
• відносно низькі показники ВВП зумовлюють низьку середньомісячну заробітну плату та її значну диференціацію в розрізі окремих галузей господарства.
Отож господарство України за багатьма параметрами перебуває ще десь між економічно середньорозвинутими країнами і країнами, що розвиваються, з низьким доходом.
Промисловість — найважливіша складова частина економіки України. У 2005 р. вона виробила продукції на загальну суму, що перевищила 22 млрд дол. Промислове виробництво, як зазначалося, дає 39 % ВВП країни, і в ньому зайнято приблизно 20 % усієї робочої сили. Середньосвітові показники такі: частка промисловості дорівнює 37 % світового ВВП, а кількість зайнятих — також близько 20 % (в індустріально розвинутих країнах — відповідно 35 і 35 %).
Практично всі країни світу залежать від зовнішньої торгівлі, однак відповідно до їхньої ресурсової забезпеченості та ємності внутрішнього ринку така залежність різна. Україна, за даними закордонних аналітиків, здатна самостійно забезпечити виробництво кінцевої продукції на 16 % (Росія — приблизно на 65 %). Звідси випливає значущість зовнішньої торгівлі для нашої держави.
Світовий банк оцінює рівень зовнішньої торгівлі країн світу за співвідношенням вартості їхнього експорту товарів і послуг до ВВП, що виробляється. Питома вага експорту у ВВП розвинутих країн коливається від 10 до 70 %. Як правило, чим менша країна і вужчий її внутрішній ринок, тим більша її зовнішньоторговельна діяльність і питома вага експорту у виробництві ВВП. У США останній показник дорівнює 12,1 %, Канаді — 40 %, Нідерландах — 56 %, Бельгії — 73,4 %. В Україні частка експорту у ВВП (експортна квота) перевищує 59 %. Це, з одного боку, свідчить про відкритість її економіки, а з іншого — про вузькість
внутрішнього ринку, на якому значна частина вітчизняної продукції не знаходить реалізації.
Порівняно із промислово розвинутими і навіть із деякими пост-соціалістичними державами Україна має відносно низький показник обсягу експорту в перерахунку на душу населення — 686 дол. У ФРН він перевищує 6200, Франції — 4850, Чехії — 2650, Угорщині — 2440, Словаччині — 1900, Естонії — 1560 дол.
У товарній структурі українського експорту присутні багато видів товарів національної економіки. Однак основну частину валютних надходжень дають дев'ять найменувань продукції (табл. 20.5).
На жаль, світовий ринок чорних металів і металопродукції характеризується жорсткою конкуренцією і тенденцією до її посилення. За цих умов Україна навряд чи зможе збільшити свою частку на ринках металопродукції в доступній перспективі. За прогнозами спеціалістів, у кращому випадку їй удасться зберегти свої позиції і трохи поліпшити їх лише у реалізації напівфабрикатів.
Другою за значенням експортною продукцією України є мінеральна сировина та енергоносії (залізна та марганцева руда, самородна сірка, кокс та ін. — 16 %); третьою — механічні вироби, електроустаткування, прилади, аудіо-відеотехніка — 11 %; четвертою — хімічні товари (мінеральні добрива, хімічні сполуки та ін. — 8 %).
Якщо порівняти структуру товарного експорту України з аналогічними показниками країн Центральної та Східної Європи, то стає очевидним, що таке порівняння не на її користь.
По-перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю в Україні в 4—10 разів перевищує показники Чехії, Угорщини та Польщі. По-друге, експорт продукції машинобудування у 2—5 разів менший, ніж із країн Центральної Європи. На світових ринках за Україною поступово закріплюється стратегічно невигідна для неї сировинна товарна структура експорту.
Товарну структуру імпорту України утворюють мінеральна сировина та енергоносії (36 %), механічне устаткування, машини та механізми, електроустаткування, прилади, аудіовідеотехніка (15 %), хімічна продукція (13 %), транспортне та шляхове устаткування (8 %), металопродукція (5 %), готові харчові продукти (5 %).
За рахунок ввезення з інших країн практично цілком задовольняються потреби України в синтетичному каучуку, на 80—88 % — у нафті та газі, на 60—80 % — у кольорових металах, автомобілях, тролейбусах, електротехнічних і кабельних виробах, матеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості. Довозить Україна бавовну, вугілля, апатитовий концентрат і фосфорну крупу, хлорні та калійні добрива, азбест тощо.
Основна частина фінансових коштів у зовнішній торгівлі країни витрачається на закупівлю природного газу, дизельного палива, нафти, бензину, синтетичного каучуку, вугілля.
У географічній структурі експорту України провідне місце належить країнам СНД. Однак поступово їхня частка знижується. Якщо в 1992 р. на них припадало 68 % товарного експорту України, у 2000 р. — 34 %, то у 2004 р. - лише 26,2 %.
У 2004 р. Україна здійснювала торгівлю з 199 країнами світу. Найбільш значним нашим торговельним партнером була й залишається Росія (понад 18 % експорту країни), за нею йдуть ФРН, Туреччина, Італія, США, Польща, Китай, Угорщина.
Країни СНД посідають провідне місце і в імпорті України — 51,3 %. Головну роль тут також відіграє Росія, на яку припадає понад 40 % загального імпорту до України (насамперед через постачання енергоносіїв). За Росією ідуть ФРН, Туреччина, Польща, Італія, США, Велика Британія, Китай.
Важливе місце в сучасних міжнародних економічних відносинах займають послуги — транспортні, туристичні, фінансові, наукові, інжинірингові та ін.
Україна має значний потенціал для надання міжнародних послуг іншим країнам світу. Ними зараз користуються щорічно понад 150 країн на загальну суму понад 4 млрд дол. Водночас Україна користується міжнародними послугами інших країн, загальна вартість яких — близько 1,2 млрд дол.
Основну частину міжнародних послуг України становлять транспортні послуги, надані насамперед Росії, Казахстану, Узбекистану і Туркменістану для помпування їхнього природного газу й нафти по трубопроводах у закордонні європейські країни. Це дає приблизно половину всього доходу України у сфері міжнародних послуг. Далі йдуть послуги зв'язку та будівництва. В імпорті послуг передують будівельні, далі йдуть транспортні, професійні та ділові послуги.
На жаль, наукові, консалтингові, освітні, медичні та деякі інші сучасні послуги ще не відіграють помітної ролі у структурі експорту України. Особливо це стосується міжнародного туризму і відпочинку. Багатства природи, наявність значної кількості історико-архітектурних пам'яток, самобутня культура та інші компоненти рекреаційного потенціалу країни в галузі міжнародного туризму використовуються ще далеко не повністю.
За даними Всесвітньої туристичної організації, внесок туризму у світову економіку становить щорічно більше 2,2 трлн дол., і він продовжує зростати. У туризмі зайнято понад 200 млн осіб, а його частка у виробництві світового ВВП досягає 10,9 %. У деяких країнах дохід від туризму складає значну частину валютних надходжень у структурі експорту товарів і послуг (в Іспанії — 60 %, Австрії — 40 %, Швейцарії — 18 %, Італії — 11 %). Зростає кількість іноземних туристів і в інших країнах світу, в тому числі у тих, що розвиваються.
В Україні ж індустрія туризму й відпочинку ще не дістала належного розвитку. Туризм дає лише 8 % виробленого у країні ВВП (нижче середньосвітового показника майже на три пункти).
У географічній структурі міжнародних послуг України значне місце посідають країни СНД (рис. 20.1). Це пов'язане з географічною близькістю цих країн, унікальним географічним положенням України (через що більшість транспортних артерій проходить через її територію), збереженням країнами СНД певного обсягу виробничих зв'язків, які існували за часів Радянського Союзу. Найбільший обсяг в експорті послуг України належить Росії — близько 57 % загальної вартості. Далі йдуть: Велика Британія — 5,3 %, США -3,3 %, ФРН — 2,4 %. В імпорті послуг також передує Росія, але значно меншою мірою — 27,7 %, далі йдуть США — 17,6 %, Велика Британія -8,3 %.
Важливою умовою входження України до світового ринку та європейського економічного простору є відповідність вітчизняних соціальних стандартів міжнародним. Велику роль у вирішенні цієї проблеми
відіграють такі міжнародні організації, як МОП, ООН, Світовий банк. Вони відпрацьовують норми й рекомендації, що застосовуються з урахуванням національних особливостей кожної конкретної країни.
Головна мета розроблення соціальних стандартів — забезпечити в країні стабільність і мінімізацію соціального ризику, що в цілому дасть змогу знизити соціальне напруження. Соціальні стандарти діляться на дві групи.
Перша група соціальних стандартів присвячена формуванню й захисту соціальних прав. Це передбачає право на працю, професійну підготовку, справедливі умови праці, свободу професійних об'єднань, укладення колективного договору, право працівників на інформацію, участь в управлінні підприємством; права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім'ї, інвалідів та осіб похилого віку, а також право на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей, право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Значна частина стандартизації соціальних прав відображена у чинних законах України.
Друга група соціальних стандартів пов'язана із рівнем життя в країні. До них належать:
Перші чотири стандарти використовуються ООН для розрахунків індексу людського розвитку країни. Цей показник у цілому інтегрує три складові: рівень життя, освіту і довголіття. Тому сам по собі він може вважатися соціальним стандартом.
Україна майже за всіма показниками соціального розвитку займає останні місця у світі. Так, за індексом розвитку людського потенціалу (середня тривалість життя, рівень доходу на душу населення, рівень освіченості) Україна у 1994 р. займала 45-те місце, у 1998 р. — 95-те, а у 2005 — 78-ме місце.
Інші стандарти застосовуються для аналізу та прогнозування соціально-політичної ситуації у країні. Широкий спектр соціальних стандартів рівня життя, їхня багатогранність зумовлюють створення універсальної системи соціальної експертизи в суспільстві. Потрібен постійний моніторинг не тільки соціальних стандартів, а й соціальних процесів. Конче необхідна громадська експертиза соціальних стандартів, їх переосмислення з точки зору безпеки для суспільства. Передусім слід визначити такий комплекс мінімальних соціальних стандартів рівня життя, які держава Має гарантувати своїм громадянам.
Європейська орієнтація України потребує прискореного розвитку економіки та значного підвищення рівня життя населення. Лише за таких умов можна очікувати досягнення необхідних соціальних стандартів. Ідеться про такі відносні показники, як питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55—65 %, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати — не нижче 55 %, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на працездатну особу більш як утричі, середньої заробітної плати — відповідно у п'ять-шість разів, середньої пенсії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, — приблизно в чотири рази.
Як відомо, від рівня розвитку продуктивних сил — факторів, які забезпечують потреби людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці, — залежать виробництво товарів та послуг, їхня якість, оплата праці.
Нині у деяких країнах ЄС та США розвиток продуктивних сил досяг такого рівня, що продуктивність праці, наприклад у США, вища за продуктивність праці в Україні майже у 10 разів, у Великій Британії майже у шість, у ФРН — понад шість, у Франції — майже у вісім разів. Щодо оплати праці, то у США вона є вищою за оплату праці в Україні майже у 12 разів, у Франції — майже в дев'ять, у Великій Британії та ФРН — майже у вісім разів.
Окремо слід сказати про державну політику України щодо встановлення рівня мінімальної заробітної плати (МЗП). У 2005 р. він становив відносно середньої заробітної плати (СЗП) приблизно 37,2 %, а наприкінці року — 41,2 %, тоді як за даними міжнародної комісії створеної за ініціативи Ради Європи, вважається, що МЗП має досягти 68 % від національної СЗП.
Що ж до розміру доходу на душу населення, то у 2003 р. у ФРН та Франції він був в 11 разів більший, ніж в Україні у 2005 р., у Великій Британії — у 12 разів, а у США — приблизно у 15 разів. Заробітна плата відносно ВВП у 1994 р. у ФРН становила 54,6 %, у Франції — 51,7, у Великій Британії — 54,6, у США — 60,5, а в Україні у 2005 р. — усього 35,4 %. При цьому чиста заробітна плата, яка видається працівникам на руки, відповідно становила 29,8, 27,1, 40,3, 44,6 та 19,3 %. Наведені дані свідчать про відчутне відставання України в оплаті праці від розвинутих країн світу, а отже, і від розмірів державних соціальних стандартів та гарантій.
Як бачимо, перед нашою державою стоїть нагальне завдання — передусім привести рівень соціальних гарантій та відносних соціальних стандартів до рівня країн ЄС, усіляко домагатися поступового збільшення розмірів соціальних гарантій порівняно з прожитковим мінімумом.
Підсумовуючи усе вищесказане, ще раз зазначимо, що Україна традиційно продає іншим країнам сировину та напівфабрикати, попит на які найближчим часом зростати практично не буде, оскільки в усіх країнах очікуються мінімальні темпи економічного зростання; до того ж у світі широко упроваджуються матеріалозберігальні технології, що веде до зменшення попиту на сировину. Немає надії і на збільшення експорту готових виробів: за незначним винятком вони неконкурентоспроможні за ціною та якістю. Позаяк у нас практично відсутня державна підтримка виробників, орієнтованих на експорт, вони не зможуть самостійно здійснити комплекс робіт із забезпечення конкурентоспроможності продукції через нестачу засобів. Об'єм імпорту буде залежати від двох чинників: збільшення купівельної спроможності населення і підприємств від зміни валютного курсу гривні. Попит на імпортні товари якщо і зростатиме, то дуже повільно. Це може привести до двох наслідків: по-перше, зміниться структура імпорту за рахунок скорочення споживчих товарів і збільшення частки засобів виробництва; по-друге, незабезпечений попит буде стимулювати розвиток українських виробників, передусім у легкій, харчовій та машинобудівній промисловості. В результаті виникнуть передумови інвестицій у розвиток реального сектора економіки. Разом із тим навіть у таких складних умовах тенденція до посилення відкритості нашої економіки має зберігатися, але у поєднанні з політикою захисту національного виробництва і внутрішнього ринку від несприятливих зовнішніх впливів.
Зовнішньоекономічна стратегія
• Інтеграція України у систему міжнародного поділу праці потребує проведення багатовекторної зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням національних інтересів. Це стосується, по-перше, гео- політичних напрямів цієї діяльності і, по-друге, входження до міжнародних економічних інституційних структур.
Здійснення зовнішньоекономічної стратегії намічене за кількома напрямами:
• європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а нині — розвиток двосторонніх економічних відносин із ФРН, Францією, Італією та іншими країнами Європи, виконання Угоди з ЄС про партнерство та співробітництво (УПС);
• стратегічне партнерство із Росією, іншими країнами СНД, з якими Україна пов'язана багатьма аспектами — історично, виробничою кооперацією, ввезенням енергоносіїв та іншого «критичного імпорту» і т. д.;
• стратегічне партнерство зі США — світовим лідером.
Україна прагне органічно поєднувати зазначені вектори з економічним співробітництвом на інших напрямах, диверсифікуючи їх. Це економічні зв'язки зі східноєвропейськими країнами: Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, країнами Балтії та іншими, із традиційними партнерами в Канаді, Азії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, зокрема із близьким сусідом — Туреччиною, а також із Китаєм, Індією, В'єтнамом, Республікою Корея, Ізраїлем, однією з найбільш розвинутих країн світу Японією та ін. Наполегливо потребують активізації зовнішньоекономічні зв'язки з країнами Африки і Латинської Америки.
Щодо міжнародних економічних інституційних структур, то Україна є членом СБ, МВФ, МОП, ЮНІДО, ПРООН і багатьох інших спеціалізованих економічних установ ООН, входить до складу таких регіональних об'єднань, як СНД, ОЧЕС, ЦЕІ та інших, сприяє розвиткові інтеграційних процесів у Балтійсько-Чорноморському регіоні і т. д. Нині нагальним завданням стало входження України до СОТ, ФАО і т. п.
Зовнішньоекономічна стратегія країни на найближчу перспективу визначена «Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки. Європейський вибір».
Практичні кроки до європейської інтеграції. У червні 1993 р. Рада Європи на своєму засіданні в Копенгагені визначила право країн Центральної та Східної Європи вступати в ЄС за умови дотримання ними трьох критеріїв:
• політичного: стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, дотримання прав людини та захист прав меншин;
• економічного: дієва ринкова економіка;
• організаційного: зобов'язання, що випливають із факту вступу в ЄС, зокрема визнання принципів політичного, економічного і монетарного об'єднання.
Ці критерії були підтверджені Мадрідським засіданням Ради Європи у грудні 1995 p., де, крім іншого, була підкреслена важливість перебудови адміністративних структур країн-заявників і створення умов для поступової гармонізації інтеграції в ЄС.
Для створення необхідних передумов для отримання Україною повноправного членства в ЄС «Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки. Європейський вибір» передбачають послідовне здійснення таких кроків:
• отримання членства у СОТ. Це варто розглядати як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний фактор розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій;
• проведення переговорного процесу й підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство і співробітництво зазначеною Угодою визначить новий формат відносин, що відповідатиме довгостроковим інтересам України і сприятиме її наближенню до кінцевої мети — створення передумов для отримання повноправного членства в Євросоюзі;
• приведення законодавства України у відповідність до вимог ЄС у пріоритетних сферах;
• виконання процедур, необхідних для набуття сили Угодою про асоціацію України та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна може бути краще інформована щодо внутрішніх перетворень у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах щодо різних питань загальноєвропейського масштабу, мати полегшений доступ до фінансових ресурсів ЄС;
• проведення переговорного процесу та утворення митного союзу між Україною і ЄС, метою якого має стати поступове скасування митних, правових і технологічних перешкод у цій сфері.
Зупинімося детальніше на деяких стратегічних параметрах політики "Україна-ЄС".
1. Розширення ЄС та виникнення спільного українсько-європейського кордону об'єктивно має зумовити для України сприятливу ситуацію, відкриваючи для неї додаткові інтеграційні можливості як на регіональному й міжрегіональному, так і на загальноєвропейському рівнях.
2. Одним із наслідків розширення ЄС стало внесення важливих змін у його зовнішню політику. Це знайшло свій прояв в оприлюдненні засадничих принципів Європейської політики сусідства (ЄПС), в основу якої покладено розв'язання спільних проблем: від торгівлі до культурного обміну, від міграції до охорони навколишнього середовища. Для України ЄПС є кроком до нових тісніших стосунків, але не передбачає жодних політичних наслідків. Відповідно до спільних цінностей, на яких має грунтуватися нова політика ЄС, і пропонуються привілейовані
відносини із сусідніми країнами. Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно ці країни застосовуватимуть у своєму внутрішньому житті європейські норми, принципи ринкової економіки та сталого розвитку.
3. Європейська політика сусідства пропонує перспективи поступового переходу від традиційної торгівлі та співробітництва до тіснішої інтеграції між ЄС та Україною. Важливою віхою на шляху досягнення чотирьох свобод (вільний рух людей, капіталів, товарів та послуг) стане створення між ЄС та Україною зони вільної торгівлі.
4. Актуальним завданням для України виступає започаткування конструктивного діалогу з ЄС щодо лібералізації та наступного спрощення візового режиму.
5. ЄПС передбачає можливість участі в єдиному європейському ринку усіх держав за умови проведення необхідних реформ. Для України цей процес насамперед залежить від приведення національної стратегії розвитку у відповідність до її міжнародних зобов'язань.
6. Україна стала першою державою, яку відвідали представники Євро-комісії після старту ЄПС з метою розпочати переговори про спільний план дій щодо заходів добросусідства. Отож Європейська комісія затвердила «План дій Україна — ЄС». Від самого початку роботи над цим документом українська сторона розраховувала на те, що він стане додатковим ресурсом наповнення відносин «Україна — ЄС» якісно новим змістом. На жаль, ЄС відмовився задовольнити пропозицію України щодо закріплення в документі формули «переведення відносин від партнерства та співробітництва до інтеграції та асоціації». Євросоюз убачає у Плані дій інструмент ЄПС, призначений для відображення політичної та економічної ситуації в Україні.
7. На сьогодні визначено чіткі терміни укладання нової Угоди на заміну УПС, створення зони вільної торгівлі, а також запровадження преференційного режиму пересування для українських громадян.
8. Оскільки План дій є проектом із доволі загальним змістовим навантаженням, українська сторона розробила більш деталізовану програму його реалізації, яка дістала назву «Дорожня карта». Від успішності виконання Україною «Дорожньої карти» в контексті «Плану дій Україна -ЄС» залежатимуть висновки не лише Брюсселя, а й усього співтовариства про те, чи здатні ми керувати процесами модернізації країни.
Оптимізація економічних відносин із Російською Федерацією. Економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом України. Ці стратегічні відносини мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємовигоди. Росія є нашим найближчим сусідом і найбільшим торговельним партнером, а Україна — головним торговельно-економічним партнером Російської Федерації. У свою чергу Україна, залишаючись одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.
Перед двома країнами стоїть загальне завдання — зосередити зусилля на практичній реалізації досягнутих домовленостей, вивести своє співробітництво на рівень дійсно стратегічного партнерства, наповнити прийняті політичні документи конкретним реальним змістом.
Відповідно до національних інтересів і цілей України та її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері мають бути:
• співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);
• науково-технічне й інноваційне співробітництво;
• розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;
• інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних і технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп;
• розвиток військово-технічного співробітництва;
• розвиток фондових ринків і процесів взаємоінвестування;
• взаємне розширення ринків трудових ресурсів;
• спільний розвиток регіонів, які становлять інтерес для обох країн, взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;
• співробітництво у проти діїтінізації економіки та нелегальній міграції.
Співробітництво з іншими країнами світу. Україна зацікавлена у подальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків зі своїми партнерами по СНД. Визначальним напрямом співробітництва з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємин, активному обмінові капіталом, товарами, послугами, робочою силою. У цьому сенсі заслуговує на увагу проект створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) у складі Російської Федерації, України, Казахстану, Білорусі.
Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підкорятися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм і механізмів, які дадуть можливість повніше й ефективніше використовувати потенціал взаємозв'язків України з розвинутими країнами світу, насамперед зі США, особливо у трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, упровадженні сучасних систем менеджменту й маркетингу.
Буде поглиблюватися стратегічне партнерство між Україною і Польщею, яке вже нині може бути віднесене до базових цінностей сучасної Європи. Більшого динамізму необхідно додати зовнішньоекономічним зв'язкам з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи,
для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема у транзитних перевезеннях, агропромислових виробництвах, машинобудуванні, рекреації, туристичній діяльності.
Істотної реструктуризації потребують економічні взаємини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність України на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний характер, органічно поєднуючи стратегії економічного зростання та євроінтеграційного курсу нашої держави.
Нові підходи у відносинах з міжнародними фінансовими інституціями.
Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність поглиблення співробітництва з міжнародними фінансовими інституціями на принципах міжнародного права, поваги взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у взаєминах із МВФ поступово буде перенесений у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури, з динамікою і напрямками міжнародних фінансових та інвестиційних потоків. Відповідно до статутних положень МВФ буде продовжено координацію у сфері валютної політики.
Фінансова система України є складовою валютно-фінансової системи світу, у якій нині панує американський долар (до 85 % світових валютно-фінансових операцій). Однак створення єдиної валюти ЄС — євро — істотно змінить конфігурацію світової валютно-фінансової системи. На думку «хресного батька» євро, лауреата Нобелівської премії Роберта Манделли, зараз формується три зони монетарної стабільності. Першу утворить євро. Ця валюта географічно охопить усю Європу, Близький Схід, Африку. Друга зона збереже позиції американського долара. До неї увійдуть Північна та Південна Америка, частина Азії. Третя зона — азійська, основу валютно-фінансових операцій тут складатимуть євро, американський долар, японська єна. У цілому передбачається, що в майбутньому євро й американський долар будуть панувати на валютному ринку світу в рівних пропорціях.
У нинішній структурі валютного ринку України 75—80 % займає долар, близько 20 % — російський карбованець, менше 5 % припадає на євро. Але Україна — європейська держава, і її майбутнє пов'язане з європейською валютно-фінансовою системою. На участь у цій системі націлює і європейський вибір України. Усе це вказує на те, що в найближчому майбутньому у нашій валютно-фінансовій системі мають відбутися зміни на користь зростання авторитету вітчизняної гривні та регіонального євро.
