Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)
4. Головні проблеми міжнародної економіки
Теорія міжнародної економіки охоплює питання як макро-, так і мікроекономіки. У реальній або «чистій» теорії зовнішньої торгівлі йдеться про проблематику алокації чи досягнення оптимальної ефективності виробництва. Яка країна має виробничі переваги? Чим пояснюються товарні потоки між народними господарствами? Яка країна має переваги у розташуванні? Чи вигідна зовнішня торгівля? Які рамкові умови слід обрати для світового господарства? У монетарній теорії зовнішньої торгівлі на противагу цьому розглядають макроекономічні проблеми: Як визначається ситуація з платіжним балансом? Які механізми допомагають вирівняти платіжний баланс? Яку роль відіграють валютні курси? Як визначають їх на основі торгівлі товарами і портфельних рішень? Чим пояснюються у відкритій економіці зайнятість та інфляція? Як діють грошова і фіскальна політики у відкритій економіці? Які інституціональні порядки слід запропонувати у монетарній сфері?
Багато специфічних проблем вирішують і мають вирішувати в Україні з позицій міжнародної економіки. Хоча нам досі вдавалось уникнути струсів, подібних до тих, що стались у Росії, проте й ми потерпаємо від погіршення економічних та фінансових умов. Перспективи України дещо поліпшилися після 4 вересня 1998 року, коли МВФ нарешті схвалив довгоочікувану й невідкладну Програму розширеного фінансування (EFF). Умовами Програми передбачено видачу позики на суму $2,2 млрд. кількома траншами за три роки. Перший транш становить $260 млн. Позика підлягає багатьом умовам, пов'язаним з фіскальною та монетарною політикою, структурними реформами та ін. Після цього Світовий банк прийняв рішення про виділення позики на суму $900 млн. до кінця року (включаючи вересневий транш на суму $260 млн.) на підтримку фінансової системи, управління, вугільної промисловості та сільського господарства. Крім того, $100 млн. на енергетику, сільське господарство та кораблебудування погодилася виділити Данія.
Однак навіть при таких позиках позиції України щодо іноземних кредиторів виглядають ненадійними. У 2000 році Україна, за даними МВФ, повинна сплатити $2,9 млрд., з них $1,8 млрд. приватним кредиторам. Нові позики з приватних джерел навряд чи будуть доступними. В умовах фінансової скрути уряд вирішив переглянути схему організації більшості своїх короткотермінових внутрішніх боргів. Близько 99% ОВДП, якими володіють нерезиденти або ОВДП, на суму $ 1,07 млрд., було конвертовано переважно в доларові 20-процентні єврооблігації, а також у гривневі облігації з хеджованим доходом - обидва типи з терміном погашення в 2000 році. Standard & Poor's стверджує, що уряд є неплатоспроможним, оскільки на власників ОВДП чинили тиск з тим, аби вони погодилися на перегляд схеми погашення. НБУ відмовив у конвертації в доларові ОВДП тим резидентам, які не погодилися на перегляд схеми погашення.
Отже, сучасний економічний стан в Україні такий, що його подальший розвиток залежить безпосередньо від вирішення міжнародних питань. Навіть внутрішні проблеми (маємо на увазі, в першу чергу, реформування економіки) пов'язані значною мірою з необхідністю досягнення високого рівня привабливості країни для іноземного капіталу. І всі зовнішньоекономічні завдання необхідно розв'язувати зі знанням справи та законів міжнародної економіки. Без цього, як свідчить досвід, неможливо досягти успіху.
Донедавна найбільшим економічним досягненням в Україні було приборкання інфляції. Із січня до серпня 1998 року споживчі ціни зросли лише на 2,3%. З початком девальвації інфляція знову почала набирати обертів. Споживчі ціни збільшилися з 6,9% річного рівня (із серпня по серпень) до 9,6% (з вересня по вересень).
Національний банк України 5 вересня 1998 року девальвував гривню і переглянув валютний коридор, змінивши його з UAH 1.80-2.25 до UAH 2.50-3.50 за один долар США, продемонструвавши, що сама лише допомога з боку міжнародних донорів не може розв'язати всіх проблем. Відтак, українські гроші різко знецінилися - від 4.20 гривні до 5.0 гривень за долар (на «чорному» ринку). Національний банк України ще більше посилив і без того жорстку монетарну політику. Зростаюча нестача коштів збільшила витрати на ведення підприємницької діяльності. З вичерпанням оборотного капіталу підприємства стають неплатоспроможними.
Фінансовий колапс у Росії вплинув на Україну здебільшого психологічно - за рахунок поширеної серед інвесторів думки про тісний зв'язок гривні з рублем. Однак гривня мала тенденцію до знецінення ще до колапсу рубля. З початку 1998 року й до середини серпня гривня знецінилася щодо долара майже на 13%. Курс гривні став хитким через низький рівень валютних резервів, постійний потік виплат за зовнішнім боргом, зменшення обсягів зовнішніх запозичень і повільне просування економічних реформ. Резерви іноземної валюти в Україні зменшилися з $2,3 млрд. у грудні 1997 року майже до $900 млн. на початок вересня 1998 року. Вичерпання резервів було спричинено значною мірою політикою Національного банку на підтримку гривні, яку банк проводив, остерігаючись відпливу капіталу.
Прямі зовнішні інвестиції (ПЗІ), які могли дати імпульс економічному зростанню й сприяти прискоренню ринкових реформ, здійснювалися дуже повільно. Починаючи з 1991 року, ПЗІ нараховують лише $2 млрд. ($40 у перерахунку на душу населення), хоча у Польщі та Угорщині вони становлять понад $20 млрд. ($700 на душу населення у Польщі та $2300 на душу населення в Угорщині). Головні причини низького рівня інвестицій - часті зміни в законодавстві, високий ступінь ризику та брак прозорості. У 1998 році країна отримала $760 млн. зовнішніх інвестицій, хоча водночас було вилучено $ 125 млн.
Найпривабливішою галуззю для інвестицій є харчова промисловість (21%). За нею - хімічна промисловість, торгівля, фінанси та страхування. Нещодавно компанія «Nestle» вирішила інвестувати $40 млн. у Львівську кондитерську фабрику. Для тих, хто має бажання і може працювати в Україні у важких умовах, прибуток може бути дуже високим. Це одна з причин того, чому певна частина інвесторів вирішила не залишити Україну під час кризи.
Багато специфічних проблем вирішують і мають вирішувати в Україні з позицій міжнародної економіки. Хоча нам досі вдавалось уникнути струсів, подібних до тих, що стались у Росії, проте й ми потерпаємо від погіршення економічних та фінансових умов. Перспективи України дещо поліпшилися після 4 вересня 1998 року, коли МВФ нарешті схвалив довгоочікувану й невідкладну Програму розширеного фінансування (EFF). Умовами Програми передбачено видачу позики на суму $2,2 млрд. кількома траншами за три роки. Перший транш становить $260 млн. Позика підлягає багатьом умовам, пов'язаним з фіскальною та монетарною політикою, структурними реформами та ін. Після цього Світовий банк прийняв рішення про виділення позики на суму $900 млн. до кінця року (включаючи вересневий транш на суму $260 млн.) на підтримку фінансової системи, управління, вугільної промисловості та сільського господарства. Крім того, $100 млн. на енергетику, сільське господарство та кораблебудування погодилася виділити Данія.
Однак навіть при таких позиках позиції України щодо іноземних кредиторів виглядають ненадійними. У 2000 році Україна, за даними МВФ, повинна сплатити $2,9 млрд., з них $1,8 млрд. приватним кредиторам. Нові позики з приватних джерел навряд чи будуть доступними. В умовах фінансової скрути уряд вирішив переглянути схему організації більшості своїх короткотермінових внутрішніх боргів. Близько 99% ОВДП, якими володіють нерезиденти або ОВДП, на суму $ 1,07 млрд., було конвертовано переважно в доларові 20-процентні єврооблігації, а також у гривневі облігації з хеджованим доходом - обидва типи з терміном погашення в 2000 році. Standard & Poor's стверджує, що уряд є неплатоспроможним, оскільки на власників ОВДП чинили тиск з тим, аби вони погодилися на перегляд схеми погашення. НБУ відмовив у конвертації в доларові ОВДП тим резидентам, які не погодилися на перегляд схеми погашення.
Отже, сучасний економічний стан в Україні такий, що його подальший розвиток залежить безпосередньо від вирішення міжнародних питань. Навіть внутрішні проблеми (маємо на увазі, в першу чергу, реформування економіки) пов'язані значною мірою з необхідністю досягнення високого рівня привабливості країни для іноземного капіталу. І всі зовнішньоекономічні завдання необхідно розв'язувати зі знанням справи та законів міжнародної економіки. Без цього, як свідчить досвід, неможливо досягти успіху.
Донедавна найбільшим економічним досягненням в Україні було приборкання інфляції. Із січня до серпня 1998 року споживчі ціни зросли лише на 2,3%. З початком девальвації інфляція знову почала набирати обертів. Споживчі ціни збільшилися з 6,9% річного рівня (із серпня по серпень) до 9,6% (з вересня по вересень).
Національний банк України 5 вересня 1998 року девальвував гривню і переглянув валютний коридор, змінивши його з UAH 1.80-2.25 до UAH 2.50-3.50 за один долар США, продемонструвавши, що сама лише допомога з боку міжнародних донорів не може розв'язати всіх проблем. Відтак, українські гроші різко знецінилися - від 4.20 гривні до 5.0 гривень за долар (на «чорному» ринку). Національний банк України ще більше посилив і без того жорстку монетарну політику. Зростаюча нестача коштів збільшила витрати на ведення підприємницької діяльності. З вичерпанням оборотного капіталу підприємства стають неплатоспроможними.
Фінансовий колапс у Росії вплинув на Україну здебільшого психологічно - за рахунок поширеної серед інвесторів думки про тісний зв'язок гривні з рублем. Однак гривня мала тенденцію до знецінення ще до колапсу рубля. З початку 1998 року й до середини серпня гривня знецінилася щодо долара майже на 13%. Курс гривні став хитким через низький рівень валютних резервів, постійний потік виплат за зовнішнім боргом, зменшення обсягів зовнішніх запозичень і повільне просування економічних реформ. Резерви іноземної валюти в Україні зменшилися з $2,3 млрд. у грудні 1997 року майже до $900 млн. на початок вересня 1998 року. Вичерпання резервів було спричинено значною мірою політикою Національного банку на підтримку гривні, яку банк проводив, остерігаючись відпливу капіталу.
Прямі зовнішні інвестиції (ПЗІ), які могли дати імпульс економічному зростанню й сприяти прискоренню ринкових реформ, здійснювалися дуже повільно. Починаючи з 1991 року, ПЗІ нараховують лише $2 млрд. ($40 у перерахунку на душу населення), хоча у Польщі та Угорщині вони становлять понад $20 млрд. ($700 на душу населення у Польщі та $2300 на душу населення в Угорщині). Головні причини низького рівня інвестицій - часті зміни в законодавстві, високий ступінь ризику та брак прозорості. У 1998 році країна отримала $760 млн. зовнішніх інвестицій, хоча водночас було вилучено $ 125 млн.
Найпривабливішою галуззю для інвестицій є харчова промисловість (21%). За нею - хімічна промисловість, торгівля, фінанси та страхування. Нещодавно компанія «Nestle» вирішила інвестувати $40 млн. у Львівську кондитерську фабрику. Для тих, хто має бажання і може працювати в Україні у важких умовах, прибуток може бути дуже високим. Це одна з причин того, чому певна частина інвесторів вирішила не залишити Україну під час кризи.
