Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)
2. Регіональна структура світової торгівлі
Європу та Північну Америку досі вважали зоною відносної стабільності, незважаючи на загострення політичної та економічної кризи в Росії, непевне становище у Південно-Східній Азії та підвищений волатилітет на фінансових ринках, адже за всім цим таїться небезпека, що згадані процеси поширюватимуться далі. Нині неможливо передбачити, якими будуть прямі чи довготермінові наслідки. Саме в Європі наше майбутнє визначається перспективами світового господарства. У сьогоднішньому світі не існує «процвітаючих оазисів». Та й тривалу нестабільність у плані політичних рішень в Японії теж треба розглядати критично.
За прогнозами Міжнародного валютного фонду (МВФ) на 2000 рік очікувалось зростання світового виробництва на 4,2% порівняно з 1999 роком і розширення світової торгівлі на 7,9%. Для порівняння: у 1998 році світове зростання становило 2,5%, у 1999 році - 3,3%, а обсяг світової торгівлі збільшився на 4,2% у 1998 році та на 4,6% у 1999 році.
У Сполучених Штатах Америки кон'юнктура поки що задовільна. Щоправда, у другому кварталі 1998 року можна було спостерігати скорочення експорту на 8%, що послабило зростання. Завдяки приватним споживачам, зростанню інвестицій та бурхливому розвиткові будівельного господарства протягом наступних місяців частково вдалося компенсувати затримку в зростанні.
Ще у 80-х роках США вважали «згаслим вулканом». Тепер проведено необхідні структурні перетворення та загальноекономічні пристосування, отож господарство почало розвиватися швидше. У чому причина цього? На противагу капіталоінтенсивному масовому виробництву, зорієнтована на технології економічна структура інформаційного суспільства є працеінтенсивною. Людський досвід, творчі підходи та інновативність неможливо замінити машинами. Завдяки досягненням у галузі інформаційних та комунікаційних технологій ступінь зростання,' необхідний для створення нових робочих місць, у США становить 0,6%. Натомість, у Німеччині, економіка якої в основному зорієнтована на розвиток промисловості, для цього потрібне економічне зростання у розмірі 2,5%.
Сьогодні у США рівень безробіття становить 4,6%, тобто у країні панує практично повна зайнятість. Щороку додаються 2% нових робочих місць, і не тільки низькооплачуваних, а й, як свідчать дослідження, у пропорційній кількості також високооплачуваних. Поруч з кон'юнктурною динамікою переворот на ринку праці у США теж послужив причиною того, що незадовго до кінця 1998 бюджетного року вперше за ЗО років було досягнуто надлишку в розмірі $70 мільярдів.
Для економіки позитивний психологічний ефект такої бюджетної консолідації ще не зовсім оцінено. Шість років тому в бюджеті було виявлено дефіцит у розмірі $300 мільярдів. Започатковане тим самим вивільнення ринку капіталу позитивно впливає на кон'юнктуру та розвиток американського господарства. А, враховуючи історично низький рівень інфляції (1,7%) та облікову ставку федерального резервного банку, яка навіть після зниження у жовтні 1998 року становить 5,0%, у фінансово-політичній площині все ще достатньо простору для діяльності.
У Європейській Співдружності (ЄС), насамперед у тих країнах, які візьмуть участь у майбутньому Європейському валютному союзі, протягом 1998 року утвердився кон'юнктурний розвиток. Зниження експорту, яке у зв'язку з низькими торговими контактами зі східноазіатськими країнами мало невелике значення для загального господарства, вже вирівнялося завдяки міцній кон'юнктурі у середині країни. Цьому сприяли також експансивні впливи побічних явищ криз у Східній Азії, як, наприклад, зниження процентних ставок на ринку капіталів та значне здешевлення важливих імпортованих напівфабрикатів і сировини. Потужність виробництва в ЄС протягом року зросла ще більше, нещодавно вона становила 84%. У 2000 році в Європі очікувалось зростання на 3,2% (у 1999 році воно сягало 2,3%), щоправда, між окремими країнами існує суттєва різниця.
У результаті загального прогресу дещо поліпшилося становище на ринках праці. У тих країнах, де впроваджуватимуть євро, протягом річного терміну рівень безробіття знизився на півпроцента і становить тепер 11,1%. Щоправда, цей показник порівняно, скажімо, зі Сполученими Штатами залишається незадовільним. Та й для подальшого кон'юнктурного розвитку високий рівень безробіття - сумна обставина.
Інтеграція в Європі - конкретний приклад прогресу глобалізації. Всі аргументи свідчать про те, що об'єднана Європа, яка постає у даний час, навіть у майбутньому столітті належатиме до визначальних сил у світовому господарстві. Завдяки єдиній європейській валюті з чисельних малих, зорієнтованих на експорт народних господарств виросте великий інтегрований, зорієнтований на внутрішній ринок економічний простір. Уже тепер зовнішня торгівля єврокраїн перевищує зовнішню торгівлю США.
Зростання зовнішньої торгівлі розподілено за регіонами світу й окремими країнами по-різному. Особливо вражаючими були темпи зростання Японії, які набагато перевищили не тільки середньосвітові, а й показники США, Канади і країн Європейського Союзу. У 1997 році Японії вдалося збільшити свій експорт у 145 разів. Таблиці 2.2 і 2.3 унаочнюють розвиток зовнішньої торгівлі за регіонами світу й одночасно містять у собі багато внутрішніх питань щодо місця окремих країн у світовій торгівлі.
Чим зумовлено те, що, наприклад, Японія з обсягом експорту $421,1 млрд. у 1997 році виявляла більшу зовнішньоекономічну активність, ніж Росія з $65,7 млрд. (табл. 2.4)? Як розуміти той факт, що обсяг зовнішньої торгівлі Швейцарії ($76,1 млрд.) більший, ніж половина обсягу такої торгівлі Латинської Америки, а вартість експорту Індії оцінюють у $33,9 млрд.? Чому країнам Латинської Америки, Африки та Азії належить порівняно незначна частка у світовій торгівлі? Який наслідок має цей факт для відмінностей у доходах між індустріальними націями і країнами, що розвиваються? Чим пояснюється розходження між показниками фізичного і вартісного обсягу з огляду на стабільність американського долара порівняно з іншими валютами, які використовують у світовій торгівлі, і низький рівень інфляції після 1950 року?
У регіональній структурі світової торгівлі помітно, що 51,4% її здійснюють між індустріальними націями з ринковою економікою (включаючи Японію). Якщо ж розглядати експорт індустріальних держав не лише в інші індустріальні країни, а й у країни, що розвиваються, країни ОПЕК і країни, де раніше існувала державна торгівля, то індустріальним націям належать 71,9%, тобто майже 3/4 загальної світової торгівлі. Поряд з цим на країни, що розвиваються, припадає частка у розмірі 21,9%, на країни, орієнтовані на експорт нафти, - 4,9%, а на колишні країни з державною торгівлею - 1,3%. Нарешті, частка індустріальних націй у світовій торгівлі, починаючи з 1970 року, дещо зменшилась, а частка країн, що розвиваються, зросла (табл. 2.1).
Внутрішня торгівля у Північній Америці та експорт у країни Латинської Америки зросли вдвічі. Вперше з 1994 року імпорт Північної Америки зростав швидше за експорт. Посилення пропозиції імпорту в Північній Америці призвело до збільшення імпортних поставок із Західної Європи (21%), Китаю (21%) та Японії (14%). За останні роки пожвавлення торгівлі у Північній Америці дало змогу відродити її частку в світовій торгівлі. Частка експорту США досягла 13%, а імпорту - 16,5%, що є найвищим досягненням, починаючи з 1970 року. Експортні поставки та імпорт послуг у Північній Америці розвивалися дещо повільніше, ніж торгівля товарами, але значно швидше, ніж світова торгівля послугами:
У 1997 році значно активізувала міжнародну торгову діяльність. Латинська Америка - завдяки високим темпам приросту ВВП (5,2%) і припливу приватного капіталу. Експорт товарів з Латинської Америки зріс приблизно на 13%, у той час як імпорт сягнув понад 20%. Вплив переважаючого приросту імпорту над експортом позначається на економічному розвитку і нині. Проте він компенсується швидким зростанням торгівлі послугами, яка випереджає середньосвітовий рівень.
Приріст торгівлі у Західній Європі знову відновився. Зростання експорту вдвічі було особливо відчутним у Німеччині, Франції, Іспанії, Ірландії та Туреччині. Зниження курсу екю до американського долара, а також низька інфляція та зростання пропозиції на внутрішньому ринку призвели до перевищення експорту над імпортом, виражених у доларовому еквіваленті (табл. 2.4). Вартість експорту та імпорту, виражена в екю, зросла більш як на 10%.
У 1997 році в країнах Африки знизилися ВВП, виробництво сільськогосподарської продукції та номінальні ціни на нафту. Експорт, виражений у доларовому еквіваленті, зріс на 3%. Це середньосвітовий рівень, хоча і нижчий, ніж у 1996 році. Імпорт порівняно з 1996 роком зріс на 5% (табл. 2.3). У 1997 році ціни на товари дещо коливалися. Зокрема, спостерігався приріст цін на напої (каву, чай, какао), хоча знизилися ціни на продукти харчування. У загальному зростання цін покрило збитки менш розвинутих африканських країн.
У 1997 році економічний розвиток в Азії дещо вповільнився. Перш за все це стосується Японії і деяких інших країн даного регіону. Причиною спаду було коливання курсу основних валют (особливо підняття курсу американського долара щодо єни). Це і дало підстави для сумнівів щодо конкурентоспроможності країн Східної Азії, які розвиваються, хоча вони були найдинамічнішими у світовій торгівлі за останніх десять років завдяки тісній прив'язці національної валюти до американського долара. Проте коливання обмінного курсу та млява торгівля через фінансову кризу породили недовіру іноземного капіталу до даного регіону.
Незважаючи на фінансову кризу та повільний економічний розвиток, Азіатський регіон у 1997 році спромігся на зростання частки імпорту до 5,5%. Приріст експорту порівняно з 1996 роком на 11,5% відбувався швидше, ніж зростання світової торгівлі (табл. 2.2). Азіатський експорт збільшився на 5,5%, у той час як зростання імпорту дещо уповільнилось. У Японії, Китаї, інших азіатських країнах, які потерпіли від фінансової кризи, простежувався приріст експорту над імпортом. У 1997 році в межах останньої групи країн приріст торгівлі змінювався по-різному. Зокрема, на Філіппінах було зафіксовано перевагу експорту над імпортом, у той час, як торгівля в Малайзії перебувала у стагнації. В Індонезії, Республіці Корея та у Таїланді простежувався спад імпорту. Азіатський експорт послуг зростав дещо швидше, ніж світова торгівля, в той час, як рівень імпорту порівняно з попередніми роками залишався незмінним.
За прогнозами Міжнародного валютного фонду (МВФ) на 2000 рік очікувалось зростання світового виробництва на 4,2% порівняно з 1999 роком і розширення світової торгівлі на 7,9%. Для порівняння: у 1998 році світове зростання становило 2,5%, у 1999 році - 3,3%, а обсяг світової торгівлі збільшився на 4,2% у 1998 році та на 4,6% у 1999 році.
У Сполучених Штатах Америки кон'юнктура поки що задовільна. Щоправда, у другому кварталі 1998 року можна було спостерігати скорочення експорту на 8%, що послабило зростання. Завдяки приватним споживачам, зростанню інвестицій та бурхливому розвиткові будівельного господарства протягом наступних місяців частково вдалося компенсувати затримку в зростанні.
Ще у 80-х роках США вважали «згаслим вулканом». Тепер проведено необхідні структурні перетворення та загальноекономічні пристосування, отож господарство почало розвиватися швидше. У чому причина цього? На противагу капіталоінтенсивному масовому виробництву, зорієнтована на технології економічна структура інформаційного суспільства є працеінтенсивною. Людський досвід, творчі підходи та інновативність неможливо замінити машинами. Завдяки досягненням у галузі інформаційних та комунікаційних технологій ступінь зростання,' необхідний для створення нових робочих місць, у США становить 0,6%. Натомість, у Німеччині, економіка якої в основному зорієнтована на розвиток промисловості, для цього потрібне економічне зростання у розмірі 2,5%.
Сьогодні у США рівень безробіття становить 4,6%, тобто у країні панує практично повна зайнятість. Щороку додаються 2% нових робочих місць, і не тільки низькооплачуваних, а й, як свідчать дослідження, у пропорційній кількості також високооплачуваних. Поруч з кон'юнктурною динамікою переворот на ринку праці у США теж послужив причиною того, що незадовго до кінця 1998 бюджетного року вперше за ЗО років було досягнуто надлишку в розмірі $70 мільярдів.
Для економіки позитивний психологічний ефект такої бюджетної консолідації ще не зовсім оцінено. Шість років тому в бюджеті було виявлено дефіцит у розмірі $300 мільярдів. Започатковане тим самим вивільнення ринку капіталу позитивно впливає на кон'юнктуру та розвиток американського господарства. А, враховуючи історично низький рівень інфляції (1,7%) та облікову ставку федерального резервного банку, яка навіть після зниження у жовтні 1998 року становить 5,0%, у фінансово-політичній площині все ще достатньо простору для діяльності.
У Європейській Співдружності (ЄС), насамперед у тих країнах, які візьмуть участь у майбутньому Європейському валютному союзі, протягом 1998 року утвердився кон'юнктурний розвиток. Зниження експорту, яке у зв'язку з низькими торговими контактами зі східноазіатськими країнами мало невелике значення для загального господарства, вже вирівнялося завдяки міцній кон'юнктурі у середині країни. Цьому сприяли також експансивні впливи побічних явищ криз у Східній Азії, як, наприклад, зниження процентних ставок на ринку капіталів та значне здешевлення важливих імпортованих напівфабрикатів і сировини. Потужність виробництва в ЄС протягом року зросла ще більше, нещодавно вона становила 84%. У 2000 році в Європі очікувалось зростання на 3,2% (у 1999 році воно сягало 2,3%), щоправда, між окремими країнами існує суттєва різниця.
У результаті загального прогресу дещо поліпшилося становище на ринках праці. У тих країнах, де впроваджуватимуть євро, протягом річного терміну рівень безробіття знизився на півпроцента і становить тепер 11,1%. Щоправда, цей показник порівняно, скажімо, зі Сполученими Штатами залишається незадовільним. Та й для подальшого кон'юнктурного розвитку високий рівень безробіття - сумна обставина.
Інтеграція в Європі - конкретний приклад прогресу глобалізації. Всі аргументи свідчать про те, що об'єднана Європа, яка постає у даний час, навіть у майбутньому столітті належатиме до визначальних сил у світовому господарстві. Завдяки єдиній європейській валюті з чисельних малих, зорієнтованих на експорт народних господарств виросте великий інтегрований, зорієнтований на внутрішній ринок економічний простір. Уже тепер зовнішня торгівля єврокраїн перевищує зовнішню торгівлю США.
Чим зумовлено те, що, наприклад, Японія з обсягом експорту $421,1 млрд. у 1997 році виявляла більшу зовнішньоекономічну активність, ніж Росія з $65,7 млрд. (табл. 2.4)? Як розуміти той факт, що обсяг зовнішньої торгівлі Швейцарії ($76,1 млрд.) більший, ніж половина обсягу такої торгівлі Латинської Америки, а вартість експорту Індії оцінюють у $33,9 млрд.? Чому країнам Латинської Америки, Африки та Азії належить порівняно незначна частка у світовій торгівлі? Який наслідок має цей факт для відмінностей у доходах між індустріальними націями і країнами, що розвиваються? Чим пояснюється розходження між показниками фізичного і вартісного обсягу з огляду на стабільність американського долара порівняно з іншими валютами, які використовують у світовій торгівлі, і низький рівень інфляції після 1950 року?
У регіональній структурі світової торгівлі помітно, що 51,4% її здійснюють між індустріальними націями з ринковою економікою (включаючи Японію). Якщо ж розглядати експорт індустріальних держав не лише в інші індустріальні країни, а й у країни, що розвиваються, країни ОПЕК і країни, де раніше існувала державна торгівля, то індустріальним націям належать 71,9%, тобто майже 3/4 загальної світової торгівлі. Поряд з цим на країни, що розвиваються, припадає частка у розмірі 21,9%, на країни, орієнтовані на експорт нафти, - 4,9%, а на колишні країни з державною торгівлею - 1,3%. Нарешті, частка індустріальних націй у світовій торгівлі, починаючи з 1970 року, дещо зменшилась, а частка країн, що розвиваються, зросла (табл. 2.1).
Внутрішня торгівля у Північній Америці та експорт у країни Латинської Америки зросли вдвічі. Вперше з 1994 року імпорт Північної Америки зростав швидше за експорт. Посилення пропозиції імпорту в Північній Америці призвело до збільшення імпортних поставок із Західної Європи (21%), Китаю (21%) та Японії (14%). За останні роки пожвавлення торгівлі у Північній Америці дало змогу відродити її частку в світовій торгівлі. Частка експорту США досягла 13%, а імпорту - 16,5%, що є найвищим досягненням, починаючи з 1970 року. Експортні поставки та імпорт послуг у Північній Америці розвивалися дещо повільніше, ніж торгівля товарами, але значно швидше, ніж світова торгівля послугами:
У 1997 році значно активізувала міжнародну торгову діяльність. Латинська Америка - завдяки високим темпам приросту ВВП (5,2%) і припливу приватного капіталу. Експорт товарів з Латинської Америки зріс приблизно на 13%, у той час як імпорт сягнув понад 20%. Вплив переважаючого приросту імпорту над експортом позначається на економічному розвитку і нині. Проте він компенсується швидким зростанням торгівлі послугами, яка випереджає середньосвітовий рівень.
Приріст торгівлі у Західній Європі знову відновився. Зростання експорту вдвічі було особливо відчутним у Німеччині, Франції, Іспанії, Ірландії та Туреччині. Зниження курсу екю до американського долара, а також низька інфляція та зростання пропозиції на внутрішньому ринку призвели до перевищення експорту над імпортом, виражених у доларовому еквіваленті (табл. 2.4). Вартість експорту та імпорту, виражена в екю, зросла більш як на 10%.
У 1997 році в країнах Африки знизилися ВВП, виробництво сільськогосподарської продукції та номінальні ціни на нафту. Експорт, виражений у доларовому еквіваленті, зріс на 3%. Це середньосвітовий рівень, хоча і нижчий, ніж у 1996 році. Імпорт порівняно з 1996 роком зріс на 5% (табл. 2.3). У 1997 році ціни на товари дещо коливалися. Зокрема, спостерігався приріст цін на напої (каву, чай, какао), хоча знизилися ціни на продукти харчування. У загальному зростання цін покрило збитки менш розвинутих африканських країн.
У 1997 році економічний розвиток в Азії дещо вповільнився. Перш за все це стосується Японії і деяких інших країн даного регіону. Причиною спаду було коливання курсу основних валют (особливо підняття курсу американського долара щодо єни). Це і дало підстави для сумнівів щодо конкурентоспроможності країн Східної Азії, які розвиваються, хоча вони були найдинамічнішими у світовій торгівлі за останніх десять років завдяки тісній прив'язці національної валюти до американського долара. Проте коливання обмінного курсу та млява торгівля через фінансову кризу породили недовіру іноземного капіталу до даного регіону.
Незважаючи на фінансову кризу та повільний економічний розвиток, Азіатський регіон у 1997 році спромігся на зростання частки імпорту до 5,5%. Приріст експорту порівняно з 1996 роком на 11,5% відбувався швидше, ніж зростання світової торгівлі (табл. 2.2). Азіатський експорт збільшився на 5,5%, у той час як зростання імпорту дещо уповільнилось. У Японії, Китаї, інших азіатських країнах, які потерпіли від фінансової кризи, простежувався приріст експорту над імпортом. У 1997 році в межах останньої групи країн приріст торгівлі змінювався по-різному. Зокрема, на Філіппінах було зафіксовано перевагу експорту над імпортом, у той час, як торгівля в Малайзії перебувала у стагнації. В Індонезії, Республіці Корея та у Таїланді простежувався спад імпорту. Азіатський експорт послуг зростав дещо швидше, ніж світова торгівля, в той час, як рівень імпорту порівняно з попередніми роками залишався незмінним.
