Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)
1. Процеси пристосування після впровадження торгових відносин
Відповідно до неокласичної теорії міжнародної торгівлі потенційною основою торговельного обміну між двома країнами є різниця у відносних цінах в умовах автаркії на товари, які виробляють ці країни. Розвиток взаємної торгівлі веде до того, що ціни починають змінюватися доти, доки не стануть однаковими для всіх учасників торговельного обміну.
Які процеси пристосування відбуваються в обох економіках, коли кордони відкриті? Оскільки відповідно до припущення не існує жодних торгових бар'єрів, то відносні ціни повинні пристосовуватись одні до одних у результаті дії закону ідентичності цін. Це означає, що р1/р2 = Р* /Р2*- Коли ж ми розглядаємо окремий випадок щодо малої країни, то відповідно до припущення, що у вихідній ситуації р,/р2 < р* /р2* цінове співвідношення на Батьківщині повинно збільшитись, а у Закордоні зменшитись. Як же пристосовуються до цих змін у відносних цінах інші економічні змінні, наприклад, розміщення факторів?
1. Проблема Спеціалізації. Цінове співвідношення р1 / р2, яке збільшилося на Батьківщині, є
для підприємств змінним стимулом щодо виробництва. Зменшення обсягів виробництва товару 2, що максимізують прибуток, і розширення виготовлення товару 1 є вигідним. Економіка, рухаючись уздовж кривої трансформації, пристосовується до спеціалізації на виробництві товару 1. На рисунку 4.9 (див. тему 4) таке пристосування зображене через рух від D до F.
Твердження щодо збільшення виробництва товару, відносна ціна якого зросла, і зменшення виробництва іншого товару, відносна ціна якого спала. Його треба розуміти так, що національна економіка після впровадження торгових відносин збільшує виробництво своїх експортних товарів і обмежує випуск товарів, які вона імпортує.
2. Реалокація (переміщення) факторів. Встановлення врешті-решт одного й того ж співвідношення відносних цін відбувається у результаті того, що ціна товару, для виробництва якого застосовують надлишковий фактор, зростає, тоді як ціна товару, . виробництво якого базується на використанні дефіцитного фактора, знижується. Але у цьому випадку виникає цілком логічне запитання: чи змінюються ціни факторів виробництва, коли країна вступає у торговельний обмін з іншими державами?
Очевидно, що за умови мобільності факторів виробництва ціни на них поступово вирівнюються, а механізм такого вирівнювання детально аналізують у курсі мікроекономіки. Праця переміщуватиметься з країн із низькою заробітною платою до країн, де ціна цього ресурсу вища. Також до країн з високим рівнем прибутку мігруватиме капітал із країн, де прибутковість виробничо-комерційної діяльності нижча. У результаті
такого руху ціни факторів виробництва в країнах-донорах зростають, а в країнах-реципієнтах - зменшуються.
Неокласична теорія міжнародної торгівлі та теорема Гекшера - Оліна базуються на припущенні про мобільність факторів між галузями в межах країни та відсутність такої мобільності в міжнародних масштабах. І в реальному світі можливість руху факторів виробництва з країни до країн суттєво обмежена різними політичними, економічними й адміністративними перешкодами. А це, зрозуміло, зумовлює неможливість функціонування розглянутого далі механізму вирівнювання цін на виробничі ресурси.
І хоча наведені міркування видаються цілком логічними, та зміна цін кінцевих товарів у результаті розвитку взаємного торговельного обміну двох країн впливає і на ціни на фактори виробництва. Участь країни в міжнародній торгівлі веде до збільшення виробництва товару в країні згідно з принципом порівняльної переваги. Виходячи з теореми Гекшера - Оліна, країна збільшуватиме випуск того продукту, виробництво якого вимагає інтенсивного використання надлишкового виробничого ресурсу. Таким чином, ціна цього
фактора (порівняно низька в умовах автаркії, оскільки він був у надлишку) почне зростати.
У свою чергу, ціна дефіцитного фактора (який саме через обмежену кількість був порівняно дорогим в умовах автаркії) знижуватиметься. Аналогічні зміни відбуватимуться й у країні-партнері з тією лише різницею, що тут дефіцитний у першій країні фактор є надлишковим і навпаки.
Спеціалізація виробництва Батьківщини відбувається поступово, у міру реалокації факторів виробництва. Зі зростанням співвідношення цін на товари р; /р2 на Батьківщині повинно зростати також співвідношення між ціною праці й капіталу l/х згідно з рівнянням 5.6, яке вимірюється показниками ставок зарплати і процента, беручи до уваги припущення к2 > кг
Зі зростаючим співвідношенням цін на працю та капітал зростає і капіталомісткість в обох секторах. Збільшення виробництва трудомісткого товару вимагає зростання застосування праці, оскільки підвищується капіталомісткість кр яку вимірюють як k; = К1 /А', отже, K1 також повинно зростати. У секторі 1 застосовують більше праці та капіталу. У секторі 2 використання факторів спадає (хоча к2 зростає!).
Твердження щодо зростання залучення факторів із зростанням відносної ціни і навпаки.
Це твердження треба брати до уваги в тому сенсі, що залучення факторів зростає у виробництві того товару, ціна якого зросла. Застосування факторів для виробництва товару зменшується, коли спадає його відносна ціна.
3. Закономірності зміни обсягів виробництва товарів і секторального використання факторів за умов екзогенного варіювання співвідношення цін на товари.
Попередні твердження виходили з умов виробництва та алокації (не беручи до уваги попит) при неокласичній моделі. Ми отримуємо таку систему рівнянь за умови, що К./ А. = к.; со = 1/r та р = р,/р2- Оскільки нам потрібні дані ще й для виведення теореми Рибчинського, то розглянемо А та К як змінні:
Коли припустити, що кількість факторів є задана, тобто dA, dK = 0, то система рівнянь 6. I дає відповідь на запитання, як змінюються обсяги виробництва Ql і Q2 та використання факторів у секторі 1 (і цим самим у секторі 2), коли співвідношення цін на товари екзогенно (під впливом зовнішнього середовища) варіює. Як результат отримаємо:
причому М і N є додатніми константами.
Коли к2>кр то товар 1 трудомісткий. Тоді діє закономірність g' > 0, і виробництво товару 1 зростає, коли зростає відносна ціна товару 1. За цих припущень Q2 повинно зменшитися, тобто секторне розташування факторів переміщується на користь сектора 1 (рух 3 D' у F' на рис. 4.8). У даному випадку можна показати, що
dA1 dK, > 0. Щодо dA, dK = 0 діє dA2, dK2 < 0.
Вплив зростання відносної ціни p після впровадження торгових відносин зображено на рисунку 6.1.
4. Теорема Столпера - Самуельсона про вирівнювання цін факторів вироб¬ництва. Ми вже побачили, що співвідношення процента та заробітної плати зростає, коли зростає р,/р2 та діє умова к2 > кг Рисунок 5.3а показує, що зі зростаючим співвідношенням зарплати і процента більшою стає секторна капіталомісткість; ступінь зростання функції виробництва на душу населення, тобто реальний процент зменшується. Реальна заробітна плата зростає (відрізок OS на рис. 5.3а).
Аналіз дає підстави для висновку, що збільшення відносної ціни товару сприяє зростанню реальної ціни фактора, який інтенсивно використовують (у виробництві цього товару), а фактора, який використовують неінтенсивно спадає.
Ця теза була вперше сформульована в статті Вольфганга Столпера {Wolfgang Stolper) та Пола Самуельсона (Paul Samuelson) у 1941 році й отримала в економічній науці назву теорема Столпера - Самуельсона (Stolper-Samuelson Theorem). Хоча сама стаття була присвячена аналізові впливу тарифів на розподіл доходів, її логіка дає змогу проаналізувати вплив міжнародної торгівлі на розподіл доходу в окремо взятій країні. Цей висновок формулюєтся таким чином: за умов повного використання факторів виробництва до та після встановлення торгових відносин зростання ціни надлишкового фактора та зменшення ціни дефіцитного ресурсу в результаті участі країни в міжнародній торгівлі веде до того, що реальні доходи власників надлишкового фактора зростають, тоді як реальні доходи власників дефіцитного фактора зменшуються. Припустимо, що у праценадлишковій країні після започаткування торгівлі на міжнародному ринку ціна капіталу зменшується, то ціна праці повинна зрости в більшій мірі порівняно з ціною готового товару. Це відбуватиметься у тому випадку, коли в кінцевому підсумку збільшення витрат виробництва дорівнюватиме зростанню ціни на цей товар.
Пол Ентоні Самуельсон
(1915- )
Пол Е. Самуельсон є одним з найвідоміших сучасних економістів у США завдяки не лише своїм дослідженням протягом останнього півстоліття, а й успіхові своєї книги «Економіко», з якої мільйони студентів розпочали вивчення економіки. Вік народивсь у Гері, Індіана, в 1915 році,
згодом навчався в різних середніх школах, а потім вступив у Чиказький університет у віці 17-и років. Після його закінчення він вступив до Гарвардської школи післядипломної освіти, де вивчав економіку протягом п'яти років. Його докторську дисертацію досі вважають конструктивною роботою з висвітлення математичних основ теоретичної економіки. Він отримав посаду на кафедрі Масачуссетського інституту технології в 1940 році. Він писав роботи з мікроекономічній теорії, теорії споживання, економіки добробуту, теорії капіталу, динаміки і загальної рівноваги, фінансів, макроекономіки та міжнародної торгівлі.
Можливо, він є найвідомішим у галузі торгівлі за свою роботу щодо теореми Гекшера-Оліна (на яку часто посилаються як на модель Гекшера - Оліна - Самуельсона), що зосереджується на вирівнянні ціни на фактори виробництва, і за теорему Столпера-Самуельсона щодо розподільчих ефектів торгівлі. Він був нагороджений Нобелівською премією в економіці у 1970 році й отримав усі найголовніші нагороди в галузі економіки.
Описаний феномен називається ефектом підсилення (magnification effekt), і його суть у тому, що ціна фактора змінюється в більшій мірі порівняно з ціною товару, при виробництві якого такий фактор інтенсивно використовують. Він виявлятиметься у зростанні доходу власника праці, оскільки заробітна плата збільшується швидше порівняно з ціною капіталомісткого товару, бо лише в цьому випадку зміна ціни кінцевого товару дорівнюватиме середній зміні вартості факторів виробництва (знову отримуємо ефект підсилення).
Бувають ситуації, коли існує прискорене зростання ціни трудомісткого товару і прискорене зменшення ціни капіталу порівняно з вартістю капіталомісткого товару. У такому випадку реальний дохід власників капіталу повинен також знижуватись. Отже, ми спостерігаємо, що в економіці країни відбувається перерозподіл доходу на користь власників надлишкового фактора під впливом зовнішньої торгівлі. У реальній економіці це створює зацікавленість власників надлишкового фактора у вільній торгівлі, а власники дефіцитного фактора здебільшого тяжіють до протекціонізму. З цих позицій варто глибоко проаналізувати гносеологічні корені ідей захисту вітчизняного товаровиробника, які є в Україні.
Зрозуміло, що аналітику завжди цікаво знати не тільки розподіл доходів між факторами виробництва, а й розподіл особистих доходів або доходів домашніх господарств. На жаль, з теореми Столпера - Самуельсона не зовсім зрозумілий остаточний вплив міжнародної торгівлі, оскільки приватні особи чи домашні господарства часто володіють кількома факторами виробництва. Проте на основі даної теореми можна з'ясувати певні тенденції.
При розгляді виробничого фактора праці теорема Столпера - Самуельсона може мати також інший ракурс обгрунтування. Коли виробництво обмежується капіталомісткістю товару 2, то звільняється праця. Зростання виробництва трудомісткого товару дає змогу збільшити заробітну плату. Описаний у теоремі Столпера -
Самуельсона нетто-вплив на зарплату пояснюється тим, що попит на робочу силу в результаті розширення виробництва трудомісткого товару є більшим, ніж ефект вивільнення внаслідок скорочення виробництва капіталомісткого товару.
5. Вирівнювання ЦІН на фактори виробництва. Нехай у нас є дві економіки, по-різному забезпечені факторами (1/r) < (1/r)*. До цього стояло питання щодо спрямування зовнішньої торгівлі при повному усуненні торговельних перешкод. Зменшення транспортних витрат та інших обмежень у мобільності факторів виробництва стимулює також інший процес пристосування. Йдеться про економічне становище країни, при якому праця є мобільною у міжнародному плані, а відносні різниці у зарплаті - вирішальними детермінантами для переміщення робочої сили. У такому разі виробничий фактор - праця переходить із трудомісткої країни в країну, бідну на трудові ресурси. У трудомісткій країні зменшується пропозиція праці, заробітна плата тут повинна підвищитись. У країні, бідній на трудові ресурси, пропозиція праці зростає. Зарплата зменшується. Через переміщення робочої сили ставки заробітної плати в обох економіках пристосовуються одна до одної. Аналогічні роздуми показують, що при переміщенні капіталу зрівнюються процентні ставки.
Твердження щодо вирівнювання або врівноваження співвідношення цін на фактори виробництва. Мобільність факторів сприяє вирівнюванню (у граничному випадку - врівноваженню) співвідношення цін на фактори.
Завдяки цьому переміщенню усувається відмінність у забезпеченості факторами обох країн. При цьому умова для торгівлі згідно з теоремою Гекшера - Оліна не виконується. Мобільність факторів усуває необхідність міжнародного обміну товарами. З цього твердження випливає, що теорія зовнішньої торгівлі повинна передбачати щонайменше міжнародну іммобільність факторів виробництва.
Цікавим є питання, чи буде при повній іммобільності факторів виробництва збалансування відношення цін на фактори після відкриття торгівлі. Припущення перше розділу 5 щодо субституціональності та лінійної гомогенності виробничої функції і припущення 2 щодо неоднакової забезпеченості працею і/або капіталом залишаються у подальшому дотриманими. Поряд з (l/r)кІ.
За цих умов ми довели, що Закордон спеціалізується здебільшого на виробництві капіталомісткого товару 2, а Батьківщина — на виробництві трудомісткого товару 1. За допомогою рисунка 6.3 можна зобразити, що відношення «зарплата - процент» має сталу тенденцію щодо пристосування до нових умов в обох народних господарствах.
Вихідна ситуація Батьківщини щодо капіталоозброєності к перед відкриттям торгівлі задана через 05. Крім цього, Батьківщина може виробляти або тільки товар 1, або лише товар 2, чи комбінацію обох товарів. У вихідній ситуації країна І виробляє товар 2 з капіталомісткістю к2 - к. Ця ситуація представлена точкою Н. На основі співвідношення
Якщо к2 = к, то А/А = 0, тобто використання фактора праці в секторі 1 дорівнює 0. Тоді виробництво товару 1 теж дорівнює 0. Точка Н визначає точку повної спеціалізації країни І на виробництві товару 2.
Якщо країна І виробляє трудомісткий товар 1 (точка N), при цьому к = кр то дійсна умова А2/А=0, то
тобто виготовляють тільки товар 1. Точка N визначає випадок повної спеціалізації на виробництві товару 1.
До точок H i N прив'язане відношення цін на фактори виробництва. Оскільки точка Н представляє спеціалізацію на капіталомісткому товарі 2, то в цій ситуації капітал користується попитом найбільше, а праця - найменше. Процент повинен бути в цій ситуації найвищим, а зарплата - найнижчою. Відношення «зарплата-процент», яке прив'язане до точки Н, є найменш допустимим у країні І.
товар. У цій ситуації попит на працю є найбільшим і ставка зарплати найвищою. Попит на капітал найменший, процентна ставка - найнижча .
Яке співвідношення між процентною ставкою і зарплатою встановлюється в межах мінімуму і максимуму у вихідній ситуації до початку торгових відносин, залежить від співвідношення попиту на працю і капіталомісткості товарів у вихідній ситуації. На рисунку 6.3 показане співвідношення «зарплата - процент» OU на Батьківщині. Це свідчить про те, що у вихідному положенні вона виробляє велику кількість капіталомісткого товару. Точка L лежить біля точки повної спеціалізації Батьківщини на виробництві капіталомісткого товару.
Після відкриття кордонів країна, де домінує фактор «праця», експортує трудомісткий товар 1. При цьому необхідно збільшувати обсяги виробництва цього товару. Країна І спеціалізується від точки L у напрямку до точки М. При цьому повинно зростати співвідношення цін на фактори виробництва.
У країні II у вихідній ситуації є відносна спеціалізація на трудомісткому товарі (точка D) з прив'язаним до неї співвідношенням «зарплата - процент» OW. Після відкриття кордонів країна, де домінує фактор «капітал», експортує капіталомісткий товар 2. Вона спеціалізується на виробництві капіталомісткого товару, тобто в напрямку до точки С. Оскільки в країні II розширюється виробництво капіталомісткого товару і зменшується виробництво трудомісткого товару, то процент повинен збільшуватися, заробітна плата зменшуватись, і це свідчить про те, що зменшується відношення «зарплата-процент» .
Ми довели, що відношення «зарплата - процент» повинно бути приведено у відповідність в обох країнах після відкриття кордонів. На основі простих доказів можна пояснити, що під припущеними тут умовами повністю збалансовується співвідношення «зарплата-процент» обох економік.
1. Після відкриття торгівлі має зрівнятися співвідношення цін на товари, оскільки без торгових обмежень дійсним є закон відсутності різниці в цінах, тобто
Тепер можна легко показати, що приводяться у відповідність не тільки співвідношення цін на фактори виробництва, ідентичними є також реальні ціни на фактори виробництва після початку торгівлі. Якщо в обох країнах існує однакове співвідношення «зарплата-процент», то капіталомісткість сектора і в обох країнах теж повинна бути ідентичною. Це видно також з рисунка 5.4. При співвідношенні цін на фактори виробництва (1/r) = (1/r)* випливає:
к,= к*.
Оскільки реальна процентна ставка дорівнює граничній продуктивності капіталу, то для гу і г* отримаємо:
r2=f1(k)i r1< =f1 (к*)
для к=к* переконливо, що rf - rf*. Реальний процент в обох країнах після торгівлі абсолютно однаковий. Аналогічний доказ дійсний для реальної ставки заробітної плати.
Твердження щодо вирівнювання цін на фактори виробництва. Співвідношення цін на фактори виробництва збалансовується після започаткувати торгівлі між країнами. Також збалансовуються реальні ціни на фактори виробництва. Це твердження є теоремою вирівнювання цін на фактори виробництва.
6. Розподіл доходів. Отже, товарний обмін має ефект щодо збалансування цін на фактори виробництва, схожий з їх мобільністю. Тому можна стверджувати про зміну в розподілі доходів. Завдяки спеціалізації було доведено, що країна, де домінує фактор «праця», експортує трудомісткий товар, і відношення «зарплата - процент» у цій країні зростає, а країна, де домінує фактор «капітал», експортує капіталомісткий товар, і відношення «зарплата-процент» тут зменшується.
Розподіл доходів визначають як:
Оскільки відносна забезпеченість факторами к, к стала, то дійсним для країни, де домінує фактор «праця», є те, що z зростає, тому що зростає відношення «зарплата-процент». У країні, де домінує фактор «праця», зростає частка доходів у формі заробітної плати. Навпаки, в країні, де домінує фактор «капітал», показник розподілу доходів z* зменшується, бо знижується відношення «зарплата - процент». Це означає, що в країні, де домінує фактор «капітал», зменшується частка трудових доходів (доходів з праці за наймом), тобто зростає частка доходів від капіталу. Отже, здійснення зовнішньої торгівлі має зворотний вплив на розподіл доходів.
Твердження щодо зростання частки доходів від домінуючого фактора після відкриття кордонів. Після відкриття кордонів зростає частка доходів від домінуючого фактора. Якщо це положення застосувати до української економіки, то можна зрозуміти зміни, які відбулися після проголошення незалежності держави і на які можна сподіватись у майбутньому. При цьому треба виходити з того, що Україна є країною, яка добре забезпечена фактором «праця» і менше - фактором «капітал».
Прикладом є політика навколишнього середовища. Припустимо, що країна обкладає податком за викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище (тобто податок на одиницю кількості, приміром, тонну шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє середовище).
Припустимо, що сектор 1 є виробником продукції, яка містить більше шкідливих речовин, ніж продукція сектора 2. Тоді можна очікувати, що існуюча відносна цінова перевага країни для товару 1 зменшиться через політику навколишнього середовища.
Отже, політика охорони навколишнього середовища впливає на цінову перевагу країни і таким чином на товарні потоки. Коли країна з багатим навколишнім середовищем спеціалізується на виробництві товарів, що містять шкідливі речовини, тоді там збільшується забруднення навколишнього середовища, в той час як країна з бідним навколишнім середовищем стримує викиди шкідливих речовин. При цьому в деякій мірі забруднення
переноситься на країну з багатим навколишнім середовищем, що може і не виробляти товари, які містять шкідливі речовини, але внаслідок географічного розташування країна-сусід може бути джерелом забруднення даної країни.
а) різних відношень попиту;
б) різних способів виробництва у секторах при однаковій озброєності факторами;
в) різної озброєності факторами при однакових способах виробництва.
Абсолютні цінові переваги перебувають також під впливом офіційно встановленого обмінного валютного курсу. Оскільки абсолютні цінові переваги належать до абсолютних цін або так званих грошових цін, то грошова політика також позначається на цінових перевагах. Рисунок 6.4 дає уявлення про фактори, що визначають абсолютні цінові переваги.
Наступна властивість цієї неокласичної теорії випливає у результаті екзогенного збільшення запасів факторів виробництва (dK, dA > 0). Відповідь на дане запитання дає рівняння 6.1'. Припускаємо, що відношення цін на товари не змінюється, а запас капіталу збільшується, тобто dK > 0, і пропозиція праці залишається сталою, тобто
dA - 0. Тоді з рівняння 6. Г отримуємо:
Твердження. При постійних товарних цінах і зростанні одного фактора збільшується випуск товару, при виробництві якого інтенсивно використовують зростаючий фактор. Випуск іншого товару зменшується. Це твердження є теоремою Рибчинського (Т. Rybczynsky), яка з огляду на теорію економічного зростання стверджує, що збільшення одного фактора виробництва веде до абсолютного збільшення випуску того товару, при виготовленні якого цей фактор використовують інтенсивно, і до абсолютного скорочення виробництва іншого товару, випуск якого базується на інтенсивному використанні іншого фактора.
Дане твердження може бути пояснене за допомогою методу вченого-економіста Еджуорта (Edgeworth-Box) на рисунку 6.5. На ньому OD визначає капіталоозброєність, а ОС - працеозброєність країни. Оскільки відношення цін залишається постійним, то повинно залишатися постійним відношення «зарплата - процент». При цьому подані шляхи розширення виробництва. Нехай к2 > кп тобто tg a > tg в. Відрізок OS визначає вироблену кількість товару 1. Цю кількість можна також вимірювати на відрізку ВТ, тому OS = ВТ. Відрізок ОТ = SB вимірює кількість виробленого товару 2.
Припущено, що запас капіталу збільшується на DD'. Коли ж товарні ціни згідно з припущенням не змінюються, то відношення цін на фактори виробництва має залишатися також постійним. При цьому величини капіталомісткості є заданими, тобто tg а і tg ft теж не змінюються. Нова кількість виробництва товару 1 визначається відрізками OS' = В'Т'і товару 2 - ОТ'= В'S'. Як показують стрілки, коли збільшується запас капіталу, то збільшується виробництво капіталомісткого товару 2, а виробництво трудомісткого товару 1 зменшується.
На вертикальній осі представлений світовий запас капіталу (К"), на горизонтальній осі - світова пропозиція праці (Aw). Чотирикутник ONO*M визначає озброєність світу факторами виробництва; скажімо, точка Е описує розподіл світових запасів факторів виробництва між двома країнами, наприклад, ОЕ'- капітал Батьківщини ІЕ'М- капітал Закордону. У торговій рівновазі визначені ціни на товари і ціни на фактори виробництва, приміром, відносні ціни (рівняння 5.3). При цьому встановлені також місткості факторів kw1 і кк2 обох секторів у світі. Кожна точка кривої місткості факторів (наприклад, А*;)
визначена через те, що співвідношення «зарплата - процент» 1/г є тангенційним до ізоквант виробництва (tg (З). На нових кривих місткості факторів виробництва можна розрахувати загальний обсяг виробництва як відстань від початку координат (як скалярну величину). Наприклад, при озброєності Е Батьківщина виробляла б загальну світову продукцію товару 2 (ОЕ) і Закордон виробляв би загальну світову продукцію товару 1 (О*Е).
Відстані на променях місткості факторів виробництва теж вимірюють кількість споживання. При торговій рівновазі повинні користуватися попитом також загальні обсяги вироблених товарів (О*Е - на товар 1, ОЕ - на товар 2).
Точка озброєності факторами виробництва G є точкою рівноваги, бо Батьківщина виробляє OG2, а Закордон - G2E товару 2; відповідно Батьківщина продукує OGp a Закордон - G1F товару 1. Отже, встановлюється зовнішньоторгова рівновага з вирівненням цін на фактори виробництва.
На відміну від цього, точка / несумісна з рівновагою при торгівлі товарами. При цій озброєності факторами виробництва Батьківщина виробляла б обсяг ОН товару 2 і обсяг НІ товару. 1. При цьому Закордон міг би виробляти максимальний обсяг //' товару 2 або обсяг ID товару 1. Фактор «праця» не був би у двох випадках повністю задіяний (ГО* або DO*). У цьому випадку торгівля товарами є недостатньою для того, щоб досягти збалансування рівнів цін на фактори виробництва. Коли ж припустити, що фактори переміщуються (наприклад, з точки / до точки Е), то встановилось би збалансування цих рівнів цін. Можна було б взяти до уваги, що при точці озброєності, яка лежить на межах паралелограма, одна з країн є повністю спеціалізованою.
Якщо припустити гомотетичні уподобання, то можна визначити також точку споживання С. Біля кривих байдужості при даному відношенні цін на товари на радіусі-векторі, що проходить через початок координат, лежать усі точки максимальної корисності. Разом з гомотетичними уподобаннями необхідною буде умова, що обидві країни мають однакові уподобання. Тоді точки споживання повинні лежати на діагоналі 00*. Оскільки в торговій рівновазі відношення «зарплата-процент» та відношення цін на товари перебувають у міцному зв'язку, тa tgв як і відношення цін р,/р2 можна інтерпретувати як постійні величини. Точка С є точкою споживання країни.
При торговій рівновазі точка виробництва G і точка споживання С не збігаються. Батьківщина експортує обсяг товару 1 Ср1 й імпортує обсяг товару 2 С2 G2 . При цьому трикутник CRG є трикутником торгівлі.
конкурентами, або в країні-імпортері. У зв'язку з цим дуже важливим є вибір показників, що можуть виражати зміни конкурентоспроможності. Зупинимося на розгляді окремих з них.
1. Зміна в цінових перевагах. Йдеться про емпіричне дослідження зміни цінової переваги
сектора. Звичайно при емпіричному аналізі не порівнюють ситуацію автаркії з ситуацією вільної торгівлі. Питання в тому,- чи втрачає країна при даній торговій ситуації свою цінову перевагу. Зміну в ціновій перевазі спостерігати емпірично все ж важко, бо товарний арбітраж (неспекулятивне переміщення фінансових коштів з одного ринку на інший з метою отримання прибутку за рахунок різниці в цінах на товари, особливо в умовах наявності великих запасів у країні його споживання) дбає про те, щоб швидко зменшити цінові відмінності. Обчислення зміни в цінових перевагах країни повинно б бути спрямоване на гіпотетичні зміни, які визначали б для ситуації перед тим, як вступає у силу товарний арбітраж. Отже, виходячи з цього, необхідно було б дослідити зміну витрат факторів виробництва. Зростання витрат на зарплату призвело б до того, що ціна трудомісткого товару зросла б; заходи, пов'язані з охороною навколишнього середовища, зробили б дорожчими товари, виробництво яких забруднює навколишнє середовище; зростання витрат на енергію повинні б були при виробництві енергомістких товарів призвести до нижчої конкурентоспроможності.
Також важливим є питання, чи при втриті сектором своєї інноваційної спроможності розробляють для світового ринку добре продуману високоякісну продуктову палітру, чи разом з цим поліпшують технологію виробництва.
2. Зменшення прибутку. Індикатором, який може показувати втрату конкурентоспроможності,
є зменшення прибутку, що виражається через спад граничної продуктивності капіталу, і є коефіцієнтом q, який знаходять з граничної продуктивності капіталу і з обчислення розміру процентної ставки (коефіцієнт Кейнса (Keynes) або Тобіна (Tobin'). Зменшення прибутку відбувається тоді, коли ціна виробника є несприятливою, тобто коли витрати зростають швидше, ніж ціна.
Оскільки обчислення гіпотетичної ціни є досить складним, то при розгляді конкурентоспроможності окремих секторів звертаються до кількісного аналізу.
3. Втрата часток світового ринку. Цей індикатор може показувати втрату країною конкурентоспроможності, тобто втрату нею взагалі (говорячи про всі сектори народного господарства) часток світового ринку. Зміну в частці світового ринку можна поділити натри компоненти: регіональний фактор, структурний фактор, фактор конкуренції.
> Регіональний фактор показує, як розвивалась би частка світового ринку країни, якщо б у регіонах світу частки світового ринку цієї країни залишалися постійними.
> Структурний фактор показує, як розвивалась би частка світового ринку країни, якщо б за товарними групами частки світового ринку цієї країни залишалися постійними.
Отже, регіональний і структурний фактори описують гіпотетичну частку світового ринку країни, якщо б ця країна утримувала свою регіональну структуру експорту і товарну структуру. Відмінність гіпотетичного розвитку від фактичного показує втрату конкурентоспроможності, тобто є фактором конкуренції.
4. Виявлена порівняльна перевага. Ця концепція розглядає стан конкуренції сектора порівняно з іншими секторами країни, причому в індикатор включають обсяги експорту
й імпорту. Індекс RCA. (revealed comparative advantage), тобто індекс виявленої порівняльної переваги, уніфікує експорт та імпорт однієї галузі і із загальним експортом й імпортом усіх галузей певної країни.
Позитивна величина цього індексу означає, що галузь і має порівняльну перевагу. Якщо галузь і є чистим експортером, то вона більше експортує порівняно з сукупністю всіх галузей, а якщо галузь і - чистий імпортер, то вона більше імпортує порівняно із сукупністю всіх галузей. Від'ємна величина індексу відображає порівняльну втрату. Пояснення є аналогічним1 . Через уніфікацію можна визначити кількість порівняльних переваг (див. рисунок 7.1).
5. Порівняння темпів приросту національного експорту з темпами приросту світового експорту всередині продуктової групи, при дослідженні конкурентоспроможності застосовують також метод, який дає змогу визначити місце галузі країни на світовому ринку певного товару. При цьому розраховують відношення темпів приросту національного експорту всередині продуктової групи до темпів приросту світового експорту цієї групи продуктів. Величини, що є більшими, ніж 1, показують завоювання нових сегментів ринку, а величини, менші за 1, свідчать про втрату частки світового ринку.
Як альтернативну можливість часто пропонують студентам перевірити припущення, а потім визначити відхилення у теоретичних твердженнях, якщо ці припущення не узгоджуються з реальністю. Для обговорення залежності моделі від припущень необхідно мати інформацію про те, як змінюється прогноз зі зміною цього
припущення. Важливою є й емпірична інформація про силу твердження.
Для емпіричної перевірки теорії Гекшера - Оліна необхідно виміряти такі величини:
а) забезпеченість країни факторами виробництва;
б) місткість факторів виробництва в окремих секторах цих країн;
в) товарні потоки між країнами.
При емпіричних дослідженнях немає такої інформації у «чистому» вигляді. Тому необхідно визначити, які величини за певних умов можна визнати достатніми. Позитивним прикладом цього є дослідження твердження Гекшера - Оліна через парадокс Леонтьева, яке було проведене для США. Твердження Гекшера - Оліна прогнозує, що країна, де домінує фактор «капітал», експортує капіталомісткий товар й імпортує трудомісткий. Учені доводять, що США платять високу заробітну плату і мають у розпорядженні багато капіталу, отже, США є країною, де домінує фактор «капітал». Тому треба очікувати, згідно з твердженням Гекшера - Оліна, що США будуть експортувати капіталомісткі товари й імпортувати трудомісткі.
Дослідження можна було б провести легко, якщо визначити, що експорт є капіталомістким, а імпорт - трудомістким, але відсутність статистичних матеріалів не дозволяє це зробити. Тому потрібно знайти інші способи вираження місткості факторів експорту й імпорту.
Емпірично тестувати висновки Гекшера - Оліна пробували неодноразово. Ці спроби то підтверджували теорію, то спростовували її. Але авторам завжди бракувало переконливості. Найбільш акуратно і коректно дослідження теореми Гекшера - Оліна провів у 1953 році американський вчений російського походження Василь Леонтьев. Саме завдяки своїй педантичній точності й скрупульозності, помноженій на наукову компетентність, він зумів переконливо довести, що теорія співвідношення факторів Гекшера-Оліна за певних умов не підтверджується на практиці.
На думку Леонтьева, економічні концепції безглузді, якщо їх неможливо спостерігати й вимірювати. Тому серед інших теорій він намагався перевірити і теорію Гекшера - Оліна. Для цього визначав використання праці й капіталу у виробництві експортних та імпортних товарів. Зокрема, В. Леонтьев з'ясовував обсяг факторів
виробництва, що вивільняться, якщо США зменшать як свій експорт, так й імпорт на 1 млн. доларів. Це питання вчений аналізував за допомогою даних про структуру експорту й імпорту в 1947 році на основі моделі «витрати-випуск» для 200 секторів. Проблема полягає в тому, скільки факторів залучено для виробництва експорту й імпорту.
Капіталомісткість імпортних товарів потрібно було б визначити на основі даних країн-експортерів США. Оскільки у розпорядженні Леонтьева були лише статистичні дані США, то він ввів допоміжну гіпотезу, що капіталомісткість імпортних товарів можна порівнювати з вітчизняними субститутами імпорту. Він вважав, що факторомісткість товарів-субститутів імпорту ідентична з факторомісткісю імпортних товарів. Це припущення не діє тоді, коли США не виготовляють деякі товари-субститути імпорту (чай, кава, джут) і відповідно вони виключалися з розгляду.
Василь Леонтьев
(1906- )
Василь Леонтьєв народився 5 серпня 1906 року в Санкт-Петербурзі, Росія, і був єдиною дитиною у сім'ї науковців. В 1925 році він закінчив Ленінградський університет і у віці 22 роки захистив кандидатську дисертацію у Берлінському університеті. В. Лентьєв приїхав до Сполучених Штатів Америки в 1931 році, щоб працювати у Національному бюро економічних досліджень. Незабаром він залишив цю роботу, щоб викладати'економіку (1932-1933) в Гарвардському університеті. Був асистентом професора (1933-1939), доцентом (1939-1946) і професором (1946-1953) економікс у Гарварді. У 1953-1975 роках - професор політекономії в Гарварді. 1975 року переїхав до Нью-Йоркського університету. Там заснував у 1978 році Інститут економічного аналізу і був його першим директором до 1985 року. Нині працює членом дослідницького персоналу інституту.
Професор Леонтьєв опублікував чимало праць з економіки. Для студентів міжнародної економіки головним його внеском була стаття «Використання кривих байдужості в аналізі зовнішньої торгівлі», опублікована в Quarterly Journal of Economics у 1933 році. Проте найбільш тривалим і впливовим внеском в економічний аналіз стала розробка «міжгалузевого аналізу». Він розпочав цю роботу на основі економіки США в 1931 році і опублікував 41-секторну таблицю витрати-випуск для США в 1936 році. Ця робота врешті-решт привела до розробки (Леонтьєвим та іншими) подібних моделей на набагато ширшій основі (кількасот секторів) для багатьох країн. У своїх працях він першим використав великий комп'ютер для досліджень у галузях економіки і соціальних наук. Пізніше його запросили працювати консультантом для федеральних урядових служб, включаючи Департамент США з праці й комерції та Офіс оцінки технологій, а також агенцій ООН.
За заслуги в розробці аналізу витрати-випуск та його застосуванні Леонтьєв отримав у 1973 році Нобелівську премію в галузі економіки. Його також вшанували, обравши президентом Американської економічної асоціації (1970), членом Національної Академії наук, закордонним членом Академії наук СРСР (1988), посвяченням до Почесного Легіону у Франції (1968) та Ордену Сонця, що Сходить, у Японії (1984).
Відмінною рисою досліджень професора Леонтьева є його велике бажання і вміння поставити економічну теорію на службу реальним економікам.
Треба відзначити, що В. Леонтьев проводив своє дослідження після закінчення Другої світової війни, коли ні в кого не викликало сумніву, що США є країною з надлишком капіталу порівняно з іншими державами. Адже саме США ще до війни мали високорозвинену капіталомістку промисловість, у роки війни вона розвинулася ще сильніше, а після війни на фоні інших країн, які відновлювали свої зруйновані виробничі потужності, перевага США у забезпеченості капіталом виглядала неперевершеною. Тому в Леонтьева не було великих сумнівів щодо отримання в результаті дослідження емпіричного підтвердження висновку Гекшера - Оліна. Фактично він порівняв співвідношення капіталу і праці, які є необхідними для виробництва одиниці американського імпорту (К/А).т, із співвідношенням капіталу і праці для виробництва одиниці американського експорту (К/А)х. Відповідно до цього співвідношення, яке отримало назву «статистика Леонтьева» (Leontiev statistics), країну вважають капіталонасиченою, якщо:
Результати досліджень, які провів В. Леонтьев, виявилися несподіваними, бо вони не підтвердили попереднього припущення, що США експортують капіталомісткі товари, а імпортують трудомісткі. Згідно з отриманими розрахунками виробництво експортних товарів в обсязі 1 млн. дол. супроводжувалося витратами капіталу в сумі 2,55 млн. дол. та праці в розмірі 182,3 року, тобто співвідношення цих виробничих ресурсів становило 14 000 дол. : 1 рік праці (2, 55 млн. дол. : 182,3 року).
Аналогічне співвідношення за імпортозамінниками становило 18200 дол. : 1 рік праці. Отже, загальне співвідношення (К / А) т : (К / А) х дорівнювало 1,3. Іншими словами, висновок, який, здавалося, можна було майже безпомилково передбачити, не підтвердився - американський експорт у 1947 році був у 1,3 раза трудомісткішим від імпорту.
Економіко-математична постановка проблеми та її розв'язання, які здійснив В. Леонтьев, полягали в наступному. Якщо припущення про ідентичність капіталомісткості імпортних товарів з вітчизняними субститутами імпорту було першою допоміжною гіпотезою, то другою була умова (припущення пропорційності), що частки окремих товарів в експортній та імпортній структурі залишаються сталими. Якщо автомобілі становлять 20% загального експорту, то при зменшенні загального експорту на 1 млн. дол. зменшується експорт автомобілів на 200 тис. дол.
Коли сконцентруємо свою увагу на експорті, то через його зменшення на 1 млн. дол. відбувається зменшення секторальних випусків. Тоді можна зробити висновок щодо вивільнених факторів виробництва.
Якщо позначимо X. як скорочення попиту на експорт і опишемо коефіцієнтами «витрати-випуск» a.k виробничу структуру (третя допоміжна гіпотеза), то іде:
де g - зниження рівня випуску секторів 1...n., яке іде після скорочення попиту на експорт.
Якщо припустити, що необхідним є фіксоване впровадження праці й капіталу на одиницю випуску (четверта гіпотеза), яке визначають через a.KL, то можна обчислити для даного q вектор . вивільнення факторів виробництва Вk а саме:
При цьому вираз для визначення вивільнення факторів виробництва при скороченні експорту є таким:
де Вм - обсяг вивільнених факторів виробництва при скороченні імпорту; т - скорочений обсяг імпорту.
Леонтьев прийшов до такого результату: загальні витрати фактора «праця» і у виробництві експортних товарів (Aх) є більшими, ніж у виробництві товарів-субститутів імпорту (Ам):
тобто використання капіталу для експортних товарів (Кx) менше, ніж для товарів субститутів імпорту (Км). При цьому :
Капіталомісткість сектора з виробництва товарів-субститутів імпорту є більшою, ніж капіталомісткість сектора з виробництва експортних товарів.
Існує певна ієрархія факторів виробництва. Вони діляться на основні (basic) і розвинуті (developed). До основних відносять фактори, які даються даром і не потребують інвестицій, скажімо, природні ресурси, географічне розташування країни, кліматичні умови. Проте більшість ресурсів у наш час не можна отримати в спадщину, тому що вони-результат довготривалого розвитку, як правило, ціною значних інвестицій.
Такими є, перш за все, нові технології, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура.
Тому частіше для створення конкурентоспроможних переваг велике значення мають не основні, а розвинуті фактори виробництва.
За критерієм спеціалізації фактори поділяються на загальні (general) і спеціалізовані (special). Загальним факторам притаманні якості, що дають можливість використовувати їх у багатьох галузях (мережа автомобільних і залізничних шляхів, висококваліфікований капітал). Спеціалізовані фактори можна задіяти в одній галузі й лише у виняткових випадках у кількох (венчурний капітал, бази даних у визначеній галузі знань, вузькоспеціалізований персонал).
Якщо розглядати основні й розвинуті фактори під кутом зору спеціалізації, то треба зазначити, що перші є, як правило, загальними, а другі мають тенденцію бути спеціалізованими. Для створення конкурентних переваг більший потенціал мають спеціалізовані фактори.
Нарешті, треба розрізняти фактори за критерієм ступеня міжнародної мобільності, який розглядався у попередніх розділах. При аналізі основних факторів враховують низький ступінь мобільності, адже вони часто взагалі не переміщуються з однієї країни в другу. Розглядати розвинуті фактори у більшості випадків необхідно з огляду на їх високу міжнародну мобільність і прагнення кожної країни перешкодити таким факторам або затримати їх у межах свого кордону.
Різний ступінь міжнародної мобільності мають також загальні та спеціалізовані фактори. Універсальність використання загальних факторів полегшує їх переміщення з країни в країну. Спеціалізовані фактори або зовсім не здатні до такого переміщення, або на шляху їх руху є як штучні, так і природні перешкоди.
Країна може бути порівняно достатньо забезпечена працею, капіталом, технічними знаннями ( включаючи людський капітал і організаційну ефективність), землею, природними ресурсами або навколишнім середовищем. До цього достатку факторів належить і політична стабільність держави. Отже, при розширеній інтерпретації поняття «достаток факторів» модель Гекшера - Оліна розкриває велику кількість емпірично релевантних факторів визначення міжнародного товарного обміну.
Збільшення різновидів факторів дало змогу дещо розвинути концепцію В. Леонтьева. Зокрема, виявилося, що капітал не є для США найбільш надлишковим фактором виробництва. Краще країна була б забезпечена сільгоспугіддями і кваліфікованими кадрами. Саме тому в експорті США значна питома вага належить сільськогосподарській продукції і високотехнологічним товарам, а імпорт репрезентований трудомісткими товарами, що потребують для свого виготовлення дешевої низькокваліфікованої праці (текстиль, взуття), а також сировиною і корисними копалинами, котрі надходять з країн, багатих на природні ресурси.
Багатофакторність у цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. В економічній літературі вона відома під назвою «неофакторні моделі». Цей напрямок сформувався у період після Другої світової війни з метою відображення нових факторів виробництва, що впливають на розвиток міжнародної торгівлі, динамізацію науково-технічного прогресу. З точки зору світогосподарської практики та відкриття «парадокса Леонтьева» (у теоретичній економіці) багатофакторність враховує:
> різну інтенсивність факторів (це дає змогу визначити, наприклад, що американська імпортозамінна й експортна продукція капіталомісткіша, ніж продукція, вироблена в інших країнах);
> особливості попиту (надлишок капіталу, приміром, обумовлює капіталомістке споживання, це спричиняє нестачу капіталу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, які експортують);
> неоднорідності факторів (виділення «фізичного» і «людського» капіталу; обгрунтування переважаючої значущості кваліфікації праці тощо);
> нові фактори (в системі факторів: праця, капітал та природні ресурси).
2. Багатотоварність. Коли розглядають більше, ніж два фактори, тоді товари впорядковують в ієрархічну драбину переваг конкуренції. Товари з великою відносною ціновою перевагою перебувають на вершині цієї драбини. На нижчих її сходинках відносна цінова перевага буде меншою. Нагадаємо, що коли країна має відносну цінову перевагу, то буде експортувати товар. Якщо не існує жодної цінової переваги, то нема різниці, експортують товар чи імпортують. Якщо умовно пройтися вниз по ієрархічній драбині, то є рівень з відносними ціновими втратами для країни, на якому вигідно товар імпортувати. Врешті, є товари, які не експортують і не імпортують, - неторгові товари.
Ієрархічна шкала відносних цінових переваг є цікавою концепцією, яка показує, що незначні зміни на Батьківщині та у Закордоні, можливо, в попиті, технології виробництва сектора чи в озброєності факторами прокладають лінію розподілу між експортним та імпортним товаром у зворотній дії через ціни на фактори виробництва. У літературі обговорюють, наскільки ієрархічна драбина товарів може зводитися до ієрархічної драбини місткості факторів у виробництві.
Щоб внести сектори в ієрархічну драбину конкурентоспроможності, потрібно впорядкувати їх за ціновою перевагою, що буде виражатись як p./ wp*. Умовою для торгівлі є те, що величина за чисельником р має бути меншою, ніж величина за знаменником wp*. Величина, менша за 1, означає конкурентоспроможність, і йдеться про експортні товари; величина, більша за 1, означає втрату в конкуренції і відображає імпортні товари. Сектор з найнижчою величиною є сектором найбільшої конкурентоспроможності. На рисунку 7.1 на вертикальній осі нанесено масштаб конкурентоспроможності, а на горизонтальній осі - обсяг пропозиції експорту.
За цим способом отримують ієрархічну драбину секторів за конкуренто¬спроможністю. Сектор 1 є сектором з найбільшою конкурентоспроможністю, а сектор 8-з найменшою. Пунктирна лінія розділяє сектори на експорт та імпорт. Сектори 1-5 експортують, сектори 6-8 - імпортують.
Зворотна величина конкурентноспроможності р / wp* відображає реальний обмінний курс (wR), виражений wR = wp* /p., і, як правило, визначається через рівень цін країн. Реальна ревальвація призводить до зменшення конкурентоспроможності секторів реальна девальвація могла б зробити до цього часу неконкурентоспроможні сектори конкурентоспроможними. Оскільки ціни на Батьківщині та у Закордоні є заданими, то зворотна величина обмінного курсу і номінальний обмінний курс коливаються. Номінальна девальвація (долара) спричиняє спад реального обмінного курсу для всіх секторів, тобто реальну девальвацію (графічно можна представити зростання колонок). У зв'язку з цим сектор експорту може раптово стати сектором імпорту. Це стосується насамперед сектора 5. Навпаки, номінальна ревальвація (коли w зростає) при постійних цінах призводить до реальної ревальвації. Сектори 6, 7 і 8 можуть стати конкурентоспроможними.
Зауважимо, що потрібно брати до уваги разом з відзначеними на рисунку торговими товарами і неторгові товари. Тоді девальвація приводить до зростання конкурентоспроможності торгових товарів, розширення їх виробництва і підвищення попиту на фактори виробництва. Ціни на фактори виробництва зростають, і конкурентоспроможність сектора, який ще міг би експортувати, зменшується. Ефект девальвації є зворотним.
Емпірично визначити зображення на рисунку 7.1 важко, бо ціни, що ми розглядаємо, є, як правило, не автаркійними, а цінами торгової рівноваги. Тому емпіричні ієрархічні драбини побудовані на основі концепції виявленої порівняльної переваги.
3. Типи товарів. Якщо розглядають кілька видів товарів, то необхідно взяти до уваги їх різні типи. Природну сировину визначають часто як товари Рікардо і пояснюють моделлю Рікардо. Промислові продукти можна визначати як продукти Гекшера -Оліна і пояснювати за допомогою розширеного математичного виразу Гекшера - "Оліна (що включає людський капітал, відмінності технологій). Якщо брати продукти з сильним технічним прогресом (наприклад, напівпровідники), то можна говорити про товари продуктового циклу (розділ 7.9). Врешті, послуги є особливою товарною категорією.
Типи товарів визначають товарну структуру міжнародної торгівлі. Дані про неї у світі дуже неповні. Як правило, для класифікації окремих товарів у міжнародній торгівлі використовують або Гармонізовану систему описування і кодування товарів (ГСОКТ), або Стандартну міжнародну класифікацію (СМТК). Найсуттєвішою тенденцією є зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробної промисловості, на яку до середини 90-х років припадало 3/4 вартості світового експорту і скорочення питомої ваги сировини та продовольства, питома вага яких становила приблизно 1/4.
Ця тенденція характерна як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються, і є результатом впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Найбільшою групою товарів, які експортують у рамках продукції обробної промисловості, є устаткування і транспортні засоби (до половини експорту товарів цієї групи), а також , інші промислові товари - хімічні товари, чорні й кольорові метали, текстиль. Серед
сировинних і продовольчих товарів найбільші товарні потоки становлять продовольство і напої, мінеральна та інша сировина, за винятком палива.
4. Багатосторонність. Наш розгляд зовнішньої торгівлі базувався раніше на моделі , що враховувала дві країни і два товари. У дійсності можна генералізувати цю модель, беручи до уваги багато факторів і багато країн. Торгівля є не двосторонньою, а багатосторонньою. В такому випадку можна визначити, яка з багатьох країн і для якого з безлічі товарів має порівняльну цінову перевагу. Кожна країна (порівнюючи з ситуацією автаркії) буде спеціалізуватися на такому товарі, при якому є порівняльна цінова перевага. Як правило, у цьому випадку для пояснення причин виникнення міжнародної торгівлі застосовують теорему Гекшера - Оліна.
Коли йдеться про більшу, ніж дві, кількість країн, тоді структуру міжнародної торгівлі розглядають з точки зору її географічного розподілу. Вона, на відміну від товарної структури, становить розподіл товарних потоків між окремими країнами та їх групами, що можуть поділятися за територіальною або за організаційною ознаками. Територіальна географічна структура може мати різні ракурси: належність країн до однієї частини світу (Африка, Європа, Південна Америка, Австралія); до укрупненої групи країн (країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються); до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних союзів (СНД, Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН); або до груп країн, які виділяються за іншими критеріями (країни - експортери нафти, країни - чисті боржники).
Різні ракурси міжнародної торгівлі між країнами та її географічний розподіл висвітлені у таблицях 1-5 теми 2. Таблиця 7.2 висвітлює географічну структуру експорту за групами країн - залежно від рівня економічного розвитку. Як видно з неї, головний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоча питома вага цих країн дещо скоротилась у першій половині 90-х років за рахунок зростання питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Зростання питомої ваги країн, що розвиваються, відбувається за рахунок прискореного розвитку нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Кореї, Сінгапуру, Гонконгу) та деяких країн Латинської Америки. Найбільшими світовими експортерами у 1997 році (в млрд. дол.) були Європейський Союз (823,0), США (688,9), Японія (421,1), Канада (214,4). Серед країн, що розвиваються, найбільшими експортерами були Гонконг (188), Республіка Корея (136,6), Тайвань (121,9), Сінгапур (125,0), Малайзія (78,7), Таїланд (58,2). Щодо країн з перехідною економікою, то тут виділяються у числі експортерів Китай (182,7), Росія (65,7), Польща (26,0), Чехія (22,5), Угорщина (18,7). У більшості випадків найбільші експортери є й основними імпортерами на світовому ринку.
5. Наявність товарів. Теза Кравіса про «наявність» товарів зводить виникнення товарних потоків
до наявності або відсутності товарів. Імпортують товари, які в країні нема, й експортують товари, які вона може виробляти. Відсутність товарів може бути спричинена, скажімо, нестачею ресурсів, технічних знань, диференціацією продукції. Ненаявність не становить жодної конкуруючої гіпотези абсолютним ціновим перевагам. Наявність товарів повинна виражатись в абсолютних цінових превагах. У крайній точці повної ненаявності товарів ціни товарів прямують до безкінечності.
6. Еластична пропозиція факторів. Припустимо, що озброєність факторами відома.
Оскільки ціни на фактори виробництва змінюються після виникнення міжнародної торгівлі, то може змінитись озброєність країни факторами (збільшена пропозиція на фактор праці, створення капіталу).
Для розуміння сформульованої умови можна змоделювати ситуацію згідно з теоремою Гекшера - Оліна - Самуельсона, за якої торгівля кінцевими товарами значною мірою змінює переміщення факторів виробництва в міжнародних масштабах та сприяє зростанню ціни надлишкового фактора виробництва й зменшенню ціни дефіцитного фактора доти, доки ціни факторів не вирівняються, що можливе при вирівнюванні цін на товари.
Еластичність пропозиції факторів виявляється також за умови мобільності факторів виробництва в міжнародному масштабі та коли нема переміщення товарів з країни до країни. Тоді, як було показано, надлишковий фактор мігруватиме з країн із низькими цінами на нього до країн, де він коштуватиме більше. Результатом такого руху стане вирівнювання цін на виробничі ресурси, що триватиме доти, доки факторні ціни і ціни кінцевих товарів не вирівняються (абстрагуючись від витрат, пов'язаних із рухом факторів виробництва).
7. Вид товарів. Наша модель не протидіє тому, чи йдеться про так звані товари масового
виробництва (автомобілі), чи про товари одиничного виробництва (велике устаткування). Ці два типи товарів вимагають різної організації виробництва.
8. Транспортні витрати. У попередньому аналізі ми абстрагувалися від транспортних витрат.
їх необхідно враховувати за умови абсолютних цінових переваг, ці витрати можуть вести до сегменгування ринків. У крайньому випадку товари будуть неторговими.
Класифікують транспортні витрати за двома ознаками: а) витрати на фізичне переміщення і б) витрати, пов'язані з державним регулюванням міжнародної торгівлі. В аналітичному ракурсі витрати фізичного переміщення охоплюють витрати при паркуванні, транспортуванні й обробці товарів. Витрати, які обумовлені державним регулюванням зовнішньої торгівлі, виявляються в імпортних митах, квотах і валютному контролі. Вони, як і численні витрати на переміщення, дають економічний ефект. Особливо варто наголосити на послугах, міжнародна торгівля якими не має витрат на переміщення, але підлягає державному регулюванню.
Розрізняють два способи впливу транспортних витрат на міжнародну торгівлю. По-перше, вони збільшують ціни на імпортні товари і тим самим обмежують збільшення прибутковості торгівлі. По-друге, витрати на переміщення стимулюють пошук моделей діяльності, за якими достатнього рівня конкурентоспроможності досягають завдяки вибору країни розташування через розміщення виробництва.
9. Державне втручання у попит і виробництво. Державні заходи відображаються на відносних цінах при автаркії, а саме через оподаткування, субвенції або через асигнування інфраструктури (порти, транспортне устаткування). Разом з цим, державні заходи впливають на відносні цінові переваги і товарні потоки.
Одним з типових методів державного втручання у попит і виробництво є «патріотичні» спроби створити власне виробництво у певній галузі. Якщо країни намагаються будь-що розвивати власну галузь, сподіваючись на збут надлишкової продукції на світових ринках, то тим самим вони створюють загрозу перевиробництва.
Створенню надлишкових потужностей можуть сприяти структура оподаткування і/або податкові кредити під інвестиції. Внаслідок цього виникає явище надмірного інвестування. Зі згаданою проблемою зіштовхується вантажний флот у скандинавських країнах, податкове законодавство яких захищає прибутки, реінвестовані на розширення виробництва, оподатковуючи неінвестовані прибутки. Такі спотворюючі стимули оподаткування спонукають усіх судновласників інвестувати кошти на розширення потужностей за сприятливих умов у галузі.
Проблема перевиробництва підсилюється також стимулами до збільшення чи підтримки зайнятості. У реальній політиці це виявляється у формі сильного тиску уряду на фірми, який вимагає від них інвестицій (або продовження інвестувань), щоб збільшити чи підтримати зайнятість.
10. Державне втручання у торгівлю. Держава втручається через мито, ліміти та інші адміністративні заходи (адміністративні торгові обмеження) прямо в міжнародний товарний обмін. Отже, при поясненні торгових потоків емпірично необхідно постійно запитувати, наскільки через інтервенції у товарний обмін впливають на торгові потоки.
Мотивом державного втручання є виявлення певних дефектів вільної торгівлі, як, скажімо, поява недовикористовуваної робочої сили, недосконалість ринків праці й капіталу та ін. Тоді виникають аргументи проти вільної торгівлі, що в економічній науці представлені теорією другого кращого. Згідно з цієї теорією, політика невтручання на будь-якому ринку бажана лише у випадку, якщо інші ринки працюють без збоїв. Якщо цього нема, то втручання держави, яке на перший погляд спотворює мотиви поведінки учасників ринку, може збільшити добробут і нейтралізувати наслідки дефектів ринку. Наприклад, якщо ринок праці дає збій і не може забезпечити повної зайнятості, політика субсидіювання працеінтенсивних галузей, яка була б небажаною в економіці з повною зайнятістю, набула б сенсу. Зрозуміло, що краще було б відрегулювати ринок праці іншими методами, скажімо, гнучким використанням важелів заробітної плати. Коли ж за якоїсь причини цього не можна зробити, державне втручання на інших ринках могло б слугувати «другим кращим» засобом пом'якшення ситуації.
Використовуючи теорію «другого кращого» до питань торгової політики, економісти стверджують, що недосконалість внутрішнього функціонування економіки може бути спонукальним мотивом для втручання у сферу зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому мають на увазі, що міжнародна торгівля не є джерелом виникнення проблем, але зовнішньоторгова політика може послужити, щонайменше частково, засобом її вирішення.
11. Інші розширення. У наступних розділах цієї теми будуть обговорені інші розширення моделі Гекшера-Оліна.
У сфері міжнародної торгівлі прийнято ділення товарів на торгові (tractable goods) і неторгові (nontradable goods). До торгових належать товари, які можуть переміщати між країнами. Неторговими товарами вважають такі, які використовують у тій країні, де їх виробляють, і не переміщають між країнами. Як
видно з таблиці 7.3, до торгових товарів належать продукти сільського господарства, обробної промисловості і т. ін. До неторгових товарів належить значна частина будівельної продукції, а також багато видів послуг: освіта, охорона здоров'я, комунальні послуги і т. д. Наприклад, ціна масажу або жіночої зачіски в Україні набагато нижча, ніж у США. Однак найбагатшим американцям не спаде на думку літати в Україну, щоб тут зекономити на цій послузі.
Варто зауважити, що англійські терміни tradable goods та nontradable goods перекладають по-різному. У російській мові їх вживають як «торгуемые товары» і «неторгуемые товары». Україномовні ж підручники користуються термінами «товари, що продаються» і «товари, що не продаються». Вважаємо, що точніше зміст економічних явищ, які обговорюємо у цьому розділі, можна передати термінами «торгові» та «неторгові товари». Саме таке трактування обрали перекладачі термінологічного словника з міжнародної економіки, автором якого є консультант Оксфордського словника англійської мови Джері М. Розенберг. Тут читаємо: «nontraded goods and services («неторговые товары и услуги»): товары и услуги, применительно к которым существует предложение и спрос для импорта и экспорта, но торговля ими не ведётся». Однак допустиме вживання термінів «товари, що продаються» та «товари, що не продаються» як синонімів торгових і неторгових товарів.
До сучасних класичних моделей концепція торгових і неторгових товарів була включена лише наприкінці 50-х років, хоча ще представники класичного напрямку економічної думки розрізняли їх, вважаючи, що готові продукти є торговими товарами, тоді як ті, що використані для виробництва, - неторговими товарами. Зрозуміло, що межі між торговим і неторговим товаром завжди умовні. Єдиний підхід для аналізу і наукових пошуків надає класифікація, яка прийняла Організація Об'єднаних Націй і яку визнають у всьому світі. Як видно з таблиці 7.3, вона складається з дев'яти великих груп.
Загальне визнання класифікації ООН не означає відходу від певних винятків. Вони існують, і досить суттєві. Хоча будівництво не є у своїй основній масі торговим товаром, достатньо подивитися на споруди музеїв, банків та інші, які реставрували, відремонтували або збудували іноземні фірми, особливо польські, турецькі, югославські, щоб переконатись у протилежному. Багато будов електростанцій, металургійних заводів, житлових будинків, які звели українські фірми і майстри, можна побачити за кордоном. Транспорт також значною мірою втягнуто у міжнародну торгівлю. Абсолютно неторговими послугами є лише ті, які надають або можуть надавати лише всередині країни (тролейбуси, трамваї тощо). Список винятків можна продовжити, їх треба враховувати при розробці моделей міжнародної економіки.
Торгові товари діляться на товари експорту (exportables) та імпорту (importables). Серед товарів експорту виділяють товари реального експорту і субститути експорту — ті вітчизняні товари, які в даний момент продають лише на внутрішньому ринку, але при бажанні можуть продавати й у Закордоні. Товари імпорту складаються з товарів реального імпорту і субститутів імпорту тих національних товарів, якими при бажанні можна замінити іноземні.
Не весь асортимент товарів торгівлі можна реалізувати на міжнародному ринку через недостатню конкурентоспроможність деяких з них. Наприклад, автомобіль «Таврія» або телевізор «Електрон» мають такі споживчі якості, на які за кордоном нема попиту. Цю ситуацію можна поліпшити, якщо здійснити комплекс заходів для зниження витрат і підвищення якості продуктів.
Отже, деякі товари є іммобільними через свою структуру (місцеві послуги) або через високі транспортні витрати (скажімо, квартири). У такому разі йдеться про неторгові товари. Торговими товарами є продукти, якими обмінюються між країнами, тобто експортні та імпортні товари, або товари субститути експорту й імпорту. На відміну від торгових товарів, внутрішній попит на неторгові товари необхідно через внутрішню пропозицію.
Якщо зростає ціна на неторгові товари щодо торгових товарів рш / рн, то в результаті збільшення попиту на користь неторгових товарів, то галузь з виробництва неторгових товарів пов'язує більше факторів виробництва, які повинні вилучатись з галузі з виробництва торгових товарів. Сектор з виробництва торгових товарів має згортатись. За всіма правилами торгові товари є промисловими продуктами, а неторгові товари складаються з послуг (обмежені територією держави). При цьому при переміщенні уподобань на користь неторгових товарів відбувається деіндустріалізація.
Цікавий випадок деіндустріалізації подавався у літературі під заголовком «голландська хвороба». Суть справи полягала у тому, що у 60-х роках Нідерланди виявили великі запаси природного газу в Північному морі. Природний газ, який до цього вважався неторговим товаром, після відкриття нових родовищ газу і зростання попиту на нього можна віднести до торгових товарів. Але чим більше добувалось і продавалось газу, тим більше зростав реальний курс гульдена і занепадав експорт інших промислових товарів. Це відбувалося тому, що фактори виробництва перетікали з виробництва традиційних торгових товарів у виробництво неторгових товарів (видобування газу). Споживання неторгових товарів зростало. Видобування газу вимагало щораз більше капіталу, технологій, робочої сили. Але єдиний спосіб покрити попит на неторгові товари - збільшення їх виробництва. Це можна зробити лише за рахунок скорочення випуску торгових товарів, що і відбулось. Ресурсний бум також спостерігався у Норвегії та Великобританії (нафта) і Австралії (природна сировина).
Взаємозв'язок між торговими і неторговими товарами на прикладі ресурсного буму відображається наступним чином:
де QH - обсяг торгових товарів; QR - обсяг ресурсів; PR - ціна ресурсів; Qx - обсяг експортних товарів; Рх - ціна на експортні товари.
Ресурсний бум зміщує трансформаційну криву вгору (рис. 7.2).
У вихідному положенні ресурсна країна знаходиться в точці А, причому tgа =pH /рш [MENf/MEH] і показує цінове співвідношення між торговими і неторговими товарами. Для спрощення припустимо, що ресурсний сектор є експортним анклавом і що при його розширенні не відлучаються фактори виробництва з інших секторів. Коли б відносна ціна між торговими і неторговими товарами залишилась як у вихідному положенні, то точкою виробництва була б точка А'. Оскільки в результаті ресурсного буму зростає національний доход і збільшується еластичність попиту по доходу на торгові товари, то точка виробництва А' і точка споживання С розходяться. Ринкова рівновага при виробництві торгових товарів передбачає, що відносна ціна рн/рш повинна зменшитися, стимул для виробництва неторгових товарів має зрости. Отже, нова рівновага встановлюється у точці D. Сектор неторгових товарів розширюється, а галузь традиційних торгових товарів згортається (з точки А до D'). З цього виходить, що перед ресурсним бумом торгові товари в основному були промисловими, і тому відбувається деіндустріалізація народного господарства.
При змінах обмінного курсу відіграє роль відмінність торгових і неторгових товарів, наприклад, девальвація національної валюти призводить до подорожчання торгових товарів у національній валюті (експортного товару і товару-субституту імпорту). Разом з цим підвищується відносна ціна на користь неторгових товарів, і номінальна девальвація супроводжується реальною девальвацією. Структура виробництва зміщується на користь торгових товарів (див. тему 18).
Послуги часто підлягають державному регулюванню. Проте воно інколи не сприяє їх міжнародному обмінові.
Торгівля послугами (їх називають ще «невидимою торгівлею») становить приблизно одну чверть міжнародної торгівлі. В Україні питома вага послуг в експорті товарів і послуг у 1997 році становила 24,8%. Світовий експорт послуг зосереджується у сфері повітряних та морських перевезень, у банківському обслуговуванні, страхуванні, рекламі, бухгалтерському обліку, юридичних консультаціях, інжинірингу, будівництві, франшизингу, туризмі, освіті, охороні здоров'я, прогнозуванні бізнесу і т. д. Більше того, торгівля послугами зростає швидшими темпами, ніж торгівля товарами.
Позитивні тенденції у міжнародній торгівлі послугами характерні для України. Вона має позитивне сальдо експортно-імпорних операцій послугами, що становило у 1997 році $3318,05 млн. Експорт послуг у 3,34 раза перевищує імпорт. Як видно з таблиці 7.4, найбільшу питому вагу в експорті послуг мають транспортні послуги (84,1%). Україна добре використовує своє зручне геополітичне становище, про що свідчить хоча б те, що тільки послуги трубопровідного транспорту становлять 56,7%. На жаль, наша держава ще не змогла зайняти сприятливих позицій з багатьох видів послуг, характерних для розвинутих країн. Маємо на увазі послуги в галузі розробок та досліджень (1,3% експорту послуг), у галузі права, бухгалтерського та управлінського консультування, інженерних й інших технічних галузях (1,6% експорту послуг), туристичних організацій (0,2% експорту послуг) та ін.
У простій двосекторній моделі праця у секторах 1 і 2 є специфічним, прив'язаним до них фактором, а капітал - мобільний. Отже, йдеться про двосекторну трифакторну модель. На рисунку 7.3 ОО' показує капіталоозброєність країни. Крива FK1 відображає граничну продуктивність капіталу в секторі 1; крива FK2 відображає граничну продуктивність капіталу в секторі 2. Оскільки праця дана як прив'язаний до секторів 1 і 2 фактор, то встановлюються також криві граничної продуктивності праці. Точка S показує оптимальний розподіл капіталу між двома секторами.
Оскільки, скажімо, фактор праця прив'язаний до сектора, то вже стають не дійсними висловлювання теореми Гекшера - Оліна. У цьому випадку зовнішня торгівля не зумовлює вирівнювання цін на фактори виробництва. Розглянуто дві країни, причому Закордон, де домінує фактор «праця», використовує більше праці в секторі 1, тобто він має у секторі 1 вищу граничну продуктивність капіталу, і розміщення капіталу. Розподіл капіталу між секторами буде відображений точкою К. Реальний процент Закордону буде вищим (точка S'), ніж на Батьківщині (точка 5).
Для спрощення беруть малу країну з даними товарними цінами. Якщо виробництво здійснюють тільки в секторі 1 (к=к), то це відображається на ізокванті 1 точкою R із впорядкованим (не нанесеним на рисунок) зв'язком «заробітна плата - процент» (повна спеціалізація). Оскільки озброєність факторами задана, то визначеним є при повній спеціалізації зв'язок «заробітна плата - процент». При акумуляції капіталу зростає відношення «заробітна плата-процент», і виробництво переходить з точки R у точку 5. Якщо у достатній мірі зріс зв'язок «заробітна плата-процент» (точка S), то вигідним є також виробництво товару 2 (точка Т). Між точками 5 і Т країна не спеціалізується у повній мірі на виробництві якоїсь однієї продукції. В даному випадку озброєність факторами вже не визначає зв'язок «заробітна плата-процент» при даних товарних цінах. Як і в моделі Гекшера - Оліна, співвідношення «заробітна плата-процент» базується на існуючому зв'язку товарних цін.
При подальшій акумуляції капіталу в країні може виникнути ситуація, за якої зростаючий капітал при існуючому зв'язку цін на фактори виробництва в точці Т буде не завантажений. Тоді реальний процент буде зменшуватися, зв'язок «заробітна плата-процент» зростатиме. Країна спеціалізується повністю на виробництві товару 2; при подальшій акумуляції капіталу вона виробляє товари 2 і 3. Отже, країна при акумуляції капіталу здійснює процес інтенсифікації капіталу і переходить від спеціалізованого виробництва до неспеціалізованого.
1. Інтрапідприємницька торгівля. У мультинаціональних корпораціях реалізується принцип
міжнародного поділу праці. З метою уникнення тарифних і нетарифних обмежень та політичного ризику мультинаціональні корпорації враховують міжнародний поділ праці, створюють свої підрозділи в інших країнах.
2. Інтернаціоналізація Виробництва. У зв'язку з інтрапідприємницькою торгівлею і перебазуванням часткових ланок виробництва (наприклад, виробництво комп'ютерних чіпів у Гонконзі), говорять про інтернаціоналізацію виробництва.
3. Вертикальна Інтеграція. У вертикальній ієрархії ступенів виробництва виробничі процеси є
різними для країн. Так, можна спостерігати, що в деяких країнах відбуваються первинні процеси виробництва, такі як видобуток сировини (наприклад, видобуток нафти), у той час, як подальшу переробку здійснюють в інших країнах (рафінування, подальша переробка нафти в хімічній промисловості). Наступні ступені виробництва у вертикальному виробничому ланцюгу пов'язані з вищим ступенем створення вартості. Виходячи з цього, ряд країн намагається проводити політику вертикальної інтеграції і пов'язувати виробничі процеси подальшої переробки з первинними процесами виробництва.
Аспекти, що були висвітлені вище, визначаються як розширення моделі Гекшера - Оліна
1. Зміни в умовах озброєності. Переваги озброєності країни не залишаються постійними в часі: створення капіталу всередині країни, зростання чисельності населення, формування людського капіталу, створення інфраструктурного капіталу, нові організаційні форми виробництва, розподіл ринків і, врешті, нові технічні знання змінюють абсолютні та відносні цінові переваги.
2. Експортна база. Теза щодо експортної бази розглядає історичний вимір торгових потоків і шукає відповідь на запитання: як розвивалась експортна база протягом тривалого часу, тобто як змінились абсолютні цінові переваги країни?
У часовому аспекті можна спостерігати, що експортна діяльність країни повинна розвиватися, виходячи з власного вітчизняного виробництва. До того, як продукт стане експортним товаром, його необхідно виробляти для вітчизняного ринку. Коли підприємство набуває досвіду на вітчизняному ринку, воно може виходити на великі зовнішні ринки.
Асортимент вітчизняних товарів визначає експортну базу країни. З тезою експортної бази пов'язані такі питання: за яких умов експортна діяльність сприяє економічному зростанню країни; як розвиваються інші галузі економіки порівняно з експортним сектором (проблема «подвійної економіки» в країнах, що розвиваються).
3. Зростаючі скалярні доходи. При зростаючих масштабах виробництва країна може мати зростаючі скалярні доходи і досягати в довготерміновому періоді зменшення середніх витрат. Отже, порівняльні переваги розвиваються у часі. Зовнішня торгівля зумовлює розширення ринку збуту; підприємство або промисловість можуть рухатися по довготерміновій кривій середніх витрат вниз і отримувати зростаючі скалярні доходи.
4. Вертикальна Інтеграція. Вертикальну інтеграцію можна пояснювати як процес, при якому
країни-експортери сировини намагаються проникнути на вищі ступені виробництва, у рамках вертикальної інтеграції.
5. Продуктовий цикл. Теорія продуктового циклу базується на впровадженні нового способу виробництва або нового продукту, що відображено на рисунку 7.5. На першій фазі
(інноваційна фаза) розробляють новий товар, який виробляють спочатку для вітчизняного ринку, де підприємства набувають досвіду у виробництві та збуті. На другій фазі (експортна фаза) новий товар може проникати на іноземні ринки, тому що у Закордоні не існує виробничого досвіду. З часом на третій фазі (імітаційна фаза) виробничі процеси стандартизуються і зростає їх ефективність. Спосіб виробництва новаторів стає відомим. Технологічна перевага новатора поступово втрачається, тому що з'являються імітатори в інших країнах, які стають конкурентоспроможними. Врешті країна, що впровадила інновацію, втрачає свою перевагу: починає імпортувати товар (імпортна фаза).
Теза продуктового циклу вказує на те, що розвинуті індустріальні країни експортують «нові» продукти, в той час як країни, що наближаються до них, в наступних фазах стають їх конкурентами. Прикладом є виробництво автомобілів, телевізорів, фотоапаратів. Теза продуктового циклу не суперечить теорії Гекшера - Оліна; вона вказує лише на значення технічного прогресу (ноу-хау), інновацій і людського капіталу на ранніх фазах реалізації товару. Ця теза співпадає, зрештою, з ідеями Шумпетера щодо інновацій та імітації і з концепцією ринкових фаз.
6. Стадії зростання. Теза про стадії зростання, яку встановив Ростов, визначає для країн, що розвиваються, послідовність стадій зростання (традиційне суспільство, передумови для економічного зростання, економічне зростання, масове споживання).
Цим різним стадіям економічного зростання притаманні різні функції. Оскільки під час тривалого зростання, викликаного об'єктивними причинами, країни третього світу у виробництві промислових масових товарів стануть конкурентоспроможними, то для їх подальшого економічного зростання виникає необхідність у імпорті капіталу.
зростаючих скалярних доходів і переваг, які надаються споживачам товарів, призводить до вибіркового пошуку підприємствами нових ринкових сегментів і неповного використання зростаючих скалярних доходів (розділ 5). У результаті виникає інтрасекторна (внутрішньосекторна) торгівля (розділ 6). У розділі 7 розглянуті проблеми монополії, а в розділі 8 - ринкової конкуренції. Міжнародна дуополія і стратегічна торговельна політика розглянуті у розділі 9. У підсумковій частині розділу пояснений шумпетерський сценарій конкуренції у галузі досліджень і розвитку, що інтегрує технічний ендогенний прогрес як результат ринкової конкуренції. При цьому створюється паралель між новою теорією зовнішньої торгівлі і новою теорією зростання.
Можливе обгрунтування зростаючих скалярних доходів полягає у тому, що один з факторів виробництва є незмінним. Тоді збільшення у Я разів усіх інших факторів може призвести до зростання обсягів виробництва на величину більшу, ніж Я. Типовим прикладом є ефективніше використання наявних виробничих потужностей.
Інше пояснення зростаючих скалярних доходів з практики знаходимо у так званій навчальній кривій, яку можна розглянути на прикладі літакобудування. У цій галузі витрати на одиницю продукції знижуються на 20% за умов подвоєння нагромадженого виробничого досвіду. Воно є результатом виробничого навчального процесу, під час якого накопичується досвід щодо ефективнішої організації виробництва. Отже, тут зростаючі скалярні доходи відображаються навчальною кривою.
В обох окреслених випадках щодо скалярних доходів виробничі витрати на одиницю продукції знижуються завдяки навчанню і накопиченню досвіду у виробництві, або завдяки розподілу постійних витрат на більший обсяг продукції (рисунок 8.16).
2. Зростання скалярних доходів у результаті переходу від автаркії до вільної торгівлі. В умовах наявності у підприємства можливостей для зростання скалярних доходів воно буде прагнути до розширення власного виробництва. Це відбувається при переході від автаркії до вільної торгівлі на основі випуску продукції для більшого сегмента ринку з метою вичерпання або призупинення дегресії витрат. У світі, який характеризується зростаючими скалярними доходами, підприємства будуть розвиватися доти, доки не обслужать закордонний ринок. У результаті цього зникає ринкова форма досконалої конкуренції. Крива трансформації може бути опуклою завдяки тому, що альтернативні витрати виробництва товару зменшуються, і обидві країни досягають
точки повної спеціалізації на опуклих кривих трансформації. Для пояснення торговельних потоків важливо, яке підприємство першим зайняло ринкову нішу. Порівняльні переваги завдяки забезпеченості факторами виробництва більше непотрібні для пояснення торгівлі, у будь-якому випадку можна інтерпретувати виникнення скалярних доходів як переваги в технології.
3. Залежність зростання скалярних доходів від основного капіталу промисловості. Зростаючі скалярні доходи можуть також бути в іншій формі (як промислово-специфічні доходи). Виробнича функція підприємства j залежить не тільки від основного капіталу К підприємства j, як від основного капіталу промисловості К1, отже, Fj(KJ, К'). Коли не враховувати основний капітал промисловості, то виробничу функцію підприємства] можна записати:
Q = QaF'(Ki,A'), (8.1)
де Q— обсяг випуску продукції підприємством j, K>, А' - використання капіталу і праці підприємством j.
Індекс ступеня а показує вплив загального обсягу випуску продукції промисловості на обсяг випуску продукції підприємства (фірми). Отже, виробнича функція підприємства може бути лінійно-однорідною за обома виробничими факторами (праці та капіталу), тобто вона демонструє постійні скалярні доходи. Але існує позитивний ефект впливу загального обсягу виробництва промисловості на обсяг випуску продукції підприємства (фірми), який подібний до акумульованого досвіду чи знання. Коли підприємство розширює власне виробництво, то нагромаджений тут виробничий досвід позитивно впливає на всю галузь. У такому випадку більший обсяг виробництва підприємства впливає на позитивний зовнішній ефект для інших підприємств, проте їх власні витрати суттєво не знижуються. Прикладом таких зростаючих скалярних доходів є спеціалізована виробнича технологія із залученням спеціалістів-інженерів і кваліфікованих працівників (виробництво годинників у Швейцарії). Цей випадок зростаючих скалярних доходів абсолютно сумісний з ринковою формою конкуренції. Також позитивні зовнішні ефекти можуть інтерпретуватись у рамках порівняльних технологічних переваг для промисловості.
4. Залежність Скалярних доходів від масштабів світового ринку. Зростаючі скалярні доходи можуть інтерпретуватися ще по-іншому. Коли згадують приклад. спеціалізованого виробництва голок (Адам Сміт), то в цьому випадку переваги поділу праці полягають у розподілі виробничого процесу. У складному виробничому об'єднанні, наприклад, у автомобілебудуванні використовують переваги спеціалізації підприємства (виробництво двигунів у X, поставки з Y, монтаж у Z). Географічної концентрації на одній території не потрібно. Велике значення відіграє масштаб ринку. Для багатьох підприємств ці переваги спеціалізації не обмежуються власною країною, а охоплюють увесь світ. Скалярні доходи залежать тепер від світової промисловості (світового рівня виробництва). Міжнародний поділ праці розглядають як основу для внутрішньофірмової (заводської) торгівлі, аналогічно до обміну всередині ієрархії. При цьому важливу роль відіграють порівняльні цінові переваги (переваги забезпечення факторами виробництва) окремої території. При достатньому розширенні структури секторів і при глибокій вертикальній структурі виробничих процесів внутрішньофірмову (заводську) торгівлю при значних порівняльних цінових перевагах окремих територій розглядають як внутрішньопромислову торгівлю. Одночасно виникає тенденція до зростання для окремого підприємства, бо воно завдяки своєму розмірові може використовувати позитивні зовнішні ефекти (переваги спеціалізації) шляхом інтернаціоналізації або через мережу постачальників.
кривих, що їх виражають. Коли результат виробництва зростає надпропорційно при рівномірному прирості виробничих факторів (у Я разів), виробництво стає «сприятливішим». Альтернативні витрати виробництва товару зменшуються, гранична норма трансформації знижується. Оскільки виробничі фактори вилучаються з процесу виготовлення іншого товару, можна поступово виробляти більшу кількість даного товару, який буде характерний зростаючими скалярними доходами. Крива трансформації у такому випадку є випуклою. Вона зображена на рисунку 8.2а. При цьому припускається, що виробництво в обох секторах характерне зростаючими скалярними доходами.
На рисунку 8.26 показана ситуація, де крива трансформації не є постійно випуклою до початку координат; вона має тільки ввігнутість. Такий випадок буває тоді, коли скалярні доходи у секторі 1 незначні, а в секторі 2 - сталі.
2. Виробництво і торгівля В умовах зростаючих скалярних доходів. У результаті зростання скалярних доходів збільшується тенденція до спеціалізації, тому що на початку торгівлі вигідно збільшувати обсяг товару, при виробництві якого (порівняно із Закордоном) існують значні скалярні доходи. На кривій трансформації, що є випуклою до початку координат, має місце повна спеціалізація за відповідних умов попиту (точка виробництва Р на рисунку 8.2а). Рівень споживання країни позначається точкою С. Країна експортує обсяг PD товару 1 й імпортує обсяг DC товару 2. Якщо на кривій трансформації відображається лише ввігнутість, то посилюється тенденція до спеціалізації, але має місце не повна спеціалізація (точка виробництва Р на рисунку 8.26).
3. Зростаючі скалярні доходи і різні розміри країн. Розмір країни впливає на ступінь зростання скалярних доходів в умовах автаркії. Велика країна, за інших рівних умов, має більший попит на товари і при цьому може краще використовувати зростаючі скалярні доходи в умовах автаркії. Ця країна повинна при автаркії мати порівняльні цінові переваги щодо товару 1, якщо він характерний зростаючими скалярними доходами. Надалі припускають, що обидві країни мають однакові виробничі функції, для товару 1 існують зростаючі скалярні доходи, а для товару 2 - незмінні скалярні доходи. Нехай обидві країни мають однакову забезпеченість факторами.
Крім цього, припускають ідентичні переваги обох країн. Ці припущення потрібні для того, щоб ізолювати вплив зростаючих скалярних доходів на торгівлю. Згідно з теоремою Гекшера-Оліна різна забезпеченість факторами або різні функції попиту в країнах є передумовами для торгівлі. Завдяки попереднім припущенням умови теореми Гекшера-Оліна не враховуються.
На рисунку 8.3 велика країна (Закордон) повинна мати згідно з цими припущеннями для сталого кількісного співвідношення Q/Q2 в точці Z меншу граничну норму трансформації, ніж мала країна (Батьківщина). Якщо припустити, що функції корисності в обох країнах гомотетичні, то точки А і Z мають однакове зростання кривих байдужості, отже, й однакову граничну норму заміщення (GRS). При цьому в точках А і Z відносна ціна р також повинна бути однаковою, тоді щодо попиту є дійсним:
GRS = р. (8.2)
Але граничні норми трансформації відрізняються у точках А і Z. Закордон має у точці Z нижчу (сприятливішу) граничну норму трансформації. Точка Z не може при цьому бути точкою рівноваги автаркії у великому Закордоні. Однакова гранична норма заміщення для обох країн вимагає, щоб у Закордоні автаркійна точка А' перебувала вище точки Z.
Даний висновок можна обгрунтувати також наступними міркуваннями. Розміщення ринків сприяє тому, щоб для окремих підприємств гранична норма трансформації дорівнювала певному ціновому співвідношенню, так що для підприємства j має місце
р = GRTK (8.2')
Окреме підприємство має позитивний вплив на обсяг випуску промисловості. Якщо Q2 позначає вплив загального обсягу випуску продукції промисловості на обсяг випуску продукції підприємства, то для всієї промисловості:
р > GRT (8.2'')
чи
р = GRT/(l-a). (8.2'")
При цьому для рівноваги в умовах автаркії вважають, що
GRS = p = GRT/(l-a). (8.2'"')
Якщо зіставити тепер обидві точки A i Z i припустити, що умова рівноваги автаркії у точці А виконана, то в точці Z буде
GRS > GRT (1-а). (8.2'"")
Закордон має у точці Z сприятливішу граничну норму трансформації. Рівновага автаркії за інших рівних умов може бути досягнена лише тоді у великій закордонній країні, коли існуватиме більша гранична норма трансформації, ніж у точці Z. Такий випадок можливий у точці А'.
4. Вплив скалярного ефекту на взаємозв'язок цін на товари і фактори виробництва. При зростаючих скалярних доходах стандартні результати моделей Гекшера—Оліна, як і теореми Столпера—Самуельсона і Рибчинського, недійсні. Причина полягає у тому, що зв'язок між співвідношенням цін на товари і співвідношенням цін на фактори виробництва, який при сталих скалярних доходах не залежить від рівня випуску, тепер змінюється. Якщо зростає обсяг випуску товару 1 при додатковому попиті на нього, і його виробництво характеризується зростаючими скалярними доходами, то це знижує виробничі витрати у секторі 1. При цьому виробничі функції окремих підприємств є лінійно-однорідними, додатковий випуск продукції має позитивний ефект на галузь (рівняння 8.1). Для взаємозв'язку між співвідношенням цін на товари і цін на фактори виробництва важливу роль відіграє скалярний ефект:
Скалярний ефект приводить до відносного зменшення ціни товару 1. Але чи зросте ціна фактора виробництва, який інтенсивно використовують у виробництві товару зі зростаючими скалярними доходами у великій країні (Закордоні), не зрозуміло. Співвідношення цін на товари врівноважується, але це не приводить до збалансування цін на фактори виробництва.
5. Зростаючі скалярні доходи і переміщення факторів виробництва. Якщо у великій країні (Закордоні) співвідношення «заробітна плата-процент» у результаті впливу зростаючих скалярних доходів, наприклад, у секторі 1 нижче, тобто капітал є дорожчим, то при торговій рівновазі відбуватиметься переміщення факторів. Цей процес є вигідним.
Кожна країна залучає ті виробничі фактори, які вона інтенсивно використовує у виробництві своїх експортних товарів, при цьому збільшується обсяг випуску в секторі зі зростаючими скалярними доходами. Переміщення факторів пов'язане зі зростаючою спеціалізацією і викликає одночасно розширення зовнішньої торгівлі. Торгівля і переміщення факторів взаємодоповнюються.
6. Необхідність обмежень при формуванні політики зростаючих скалярних доходів. Висновки про зростаючі скалярні доходи не можна переоцінювати емпірично. Поділ праці в колишніх соціалістичних країнах був спрямований на використання таких «уявних» зростаючих скалярних доходів. При цьому в інтересах використання вигод, які отримують від зростаючих скалярних доходів, міжнародний поділ праці підганяли до найдосконалішої спеціалізації: Угорщина виробляла автобуси, колишня Чехословаччина - трамваї, Східна Німеччина - залізничні вагони. Хоча в інтересах забезпечення зростання економічного ефекту за рахунок використання переваг розміру така політика мала сенс, з'ясувалося, що великі підприємства не мали гнучкості у виробництві. До того ж вони практично повністю виключали конкуренцію.
При цьому Ск - це споживання товару виду к, а спектр товарів визначається через к = {1...Н}. Коефіцієнт в характеризує еластичність заміни. Для /3 = 7 товари є повністю взаємозамінними, для в = 0- взаємодоповнюючими. Якщо спектр товарів розширюється (зростає Н), то збільшується їх різноманітність. Споживачам пропонують більший вибір, і рівень споживання збільшується.
У рівнянні 8.4 припущено, що всі товари мають однакову корисність для споживача. Функції корисності окремих домогосподарств можуть характеризуватися різними еластичностями заміни товарів. Окремі домогосподарства можуть мати специфічні пріоритети, які відрізняються між собою, але кожне домогосподарство може надавати перевагу різноманітності. Якщо розмістити товари в певному порядку за ознаками подібності, отримаємо з точки зору різних споживачів прогалини заміщення між різними товарами.
У світі з різноманітними пріоритетами щодо різних товарів торгівля здійснюється тому, скажімо, що деякі французькі споживачі надають перевагу німецьким автомобілям і, навпаки, німецькі споживачі залюбки їздять на французьких. У такому випадку автомобілі обмінюють на автомобілі. Навіть якщо країни цілком схожі за товарними уподобаннями, між ними також виникає торгівля.
Які процеси пристосування відбуваються в обох економіках, коли кордони відкриті? Оскільки відповідно до припущення не існує жодних торгових бар'єрів, то відносні ціни повинні пристосовуватись одні до одних у результаті дії закону ідентичності цін. Це означає, що р1/р2 = Р* /Р2*- Коли ж ми розглядаємо окремий випадок щодо малої країни, то відповідно до припущення, що у вихідній ситуації р,/р2 < р* /р2* цінове співвідношення на Батьківщині повинно збільшитись, а у Закордоні зменшитись. Як же пристосовуються до цих змін у відносних цінах інші економічні змінні, наприклад, розміщення факторів?
1. Проблема Спеціалізації. Цінове співвідношення р1 / р2, яке збільшилося на Батьківщині, є
для підприємств змінним стимулом щодо виробництва. Зменшення обсягів виробництва товару 2, що максимізують прибуток, і розширення виготовлення товару 1 є вигідним. Економіка, рухаючись уздовж кривої трансформації, пристосовується до спеціалізації на виробництві товару 1. На рисунку 4.9 (див. тему 4) таке пристосування зображене через рух від D до F.
Твердження щодо збільшення виробництва товару, відносна ціна якого зросла, і зменшення виробництва іншого товару, відносна ціна якого спала. Його треба розуміти так, що національна економіка після впровадження торгових відносин збільшує виробництво своїх експортних товарів і обмежує випуск товарів, які вона імпортує.
2. Реалокація (переміщення) факторів. Встановлення врешті-решт одного й того ж співвідношення відносних цін відбувається у результаті того, що ціна товару, для виробництва якого застосовують надлишковий фактор, зростає, тоді як ціна товару, . виробництво якого базується на використанні дефіцитного фактора, знижується. Але у цьому випадку виникає цілком логічне запитання: чи змінюються ціни факторів виробництва, коли країна вступає у торговельний обмін з іншими державами?
Очевидно, що за умови мобільності факторів виробництва ціни на них поступово вирівнюються, а механізм такого вирівнювання детально аналізують у курсі мікроекономіки. Праця переміщуватиметься з країн із низькою заробітною платою до країн, де ціна цього ресурсу вища. Також до країн з високим рівнем прибутку мігруватиме капітал із країн, де прибутковість виробничо-комерційної діяльності нижча. У результаті
такого руху ціни факторів виробництва в країнах-донорах зростають, а в країнах-реципієнтах - зменшуються.
Неокласична теорія міжнародної торгівлі та теорема Гекшера - Оліна базуються на припущенні про мобільність факторів між галузями в межах країни та відсутність такої мобільності в міжнародних масштабах. І в реальному світі можливість руху факторів виробництва з країни до країн суттєво обмежена різними політичними, економічними й адміністративними перешкодами. А це, зрозуміло, зумовлює неможливість функціонування розглянутого далі механізму вирівнювання цін на виробничі ресурси.
фактора (порівняно низька в умовах автаркії, оскільки він був у надлишку) почне зростати.
У свою чергу, ціна дефіцитного фактора (який саме через обмежену кількість був порівняно дорогим в умовах автаркії) знижуватиметься. Аналогічні зміни відбуватимуться й у країні-партнері з тією лише різницею, що тут дефіцитний у першій країні фактор є надлишковим і навпаки.
Спеціалізація виробництва Батьківщини відбувається поступово, у міру реалокації факторів виробництва. Зі зростанням співвідношення цін на товари р; /р2 на Батьківщині повинно зростати також співвідношення між ціною праці й капіталу l/х згідно з рівнянням 5.6, яке вимірюється показниками ставок зарплати і процента, беручи до уваги припущення к2 > кг
Зі зростаючим співвідношенням цін на працю та капітал зростає і капіталомісткість в обох секторах. Збільшення виробництва трудомісткого товару вимагає зростання застосування праці, оскільки підвищується капіталомісткість кр яку вимірюють як k; = К1 /А', отже, K1 також повинно зростати. У секторі 1 застосовують більше праці та капіталу. У секторі 2 використання факторів спадає (хоча к2 зростає!).
Твердження щодо зростання залучення факторів із зростанням відносної ціни і навпаки.
Це твердження треба брати до уваги в тому сенсі, що залучення факторів зростає у виробництві того товару, ціна якого зросла. Застосування факторів для виробництва товару зменшується, коли спадає його відносна ціна.
3. Закономірності зміни обсягів виробництва товарів і секторального використання факторів за умов екзогенного варіювання співвідношення цін на товари.
Попередні твердження виходили з умов виробництва та алокації (не беручи до уваги попит) при неокласичній моделі. Ми отримуємо таку систему рівнянь за умови, що К./ А. = к.; со = 1/r та р = р,/р2- Оскільки нам потрібні дані ще й для виведення теореми Рибчинського, то розглянемо А та К як змінні:
Коли припустити, що кількість факторів є задана, тобто dA, dK = 0, то система рівнянь 6. I дає відповідь на запитання, як змінюються обсяги виробництва Ql і Q2 та використання факторів у секторі 1 (і цим самим у секторі 2), коли співвідношення цін на товари екзогенно (під впливом зовнішнього середовища) варіює. Як результат отримаємо:
причому М і N є додатніми константами.
Коли к2>кр то товар 1 трудомісткий. Тоді діє закономірність g' > 0, і виробництво товару 1 зростає, коли зростає відносна ціна товару 1. За цих припущень Q2 повинно зменшитися, тобто секторне розташування факторів переміщується на користь сектора 1 (рух 3 D' у F' на рис. 4.8). У даному випадку можна показати, що
dA1 dK, > 0. Щодо dA, dK = 0 діє dA2, dK2 < 0.
4. Теорема Столпера - Самуельсона про вирівнювання цін факторів вироб¬ництва. Ми вже побачили, що співвідношення процента та заробітної плати зростає, коли зростає р,/р2 та діє умова к2 > кг Рисунок 5.3а показує, що зі зростаючим співвідношенням зарплати і процента більшою стає секторна капіталомісткість; ступінь зростання функції виробництва на душу населення, тобто реальний процент зменшується. Реальна заробітна плата зростає (відрізок OS на рис. 5.3а).
Аналіз дає підстави для висновку, що збільшення відносної ціни товару сприяє зростанню реальної ціни фактора, який інтенсивно використовують (у виробництві цього товару), а фактора, який використовують неінтенсивно спадає.
Ця теза була вперше сформульована в статті Вольфганга Столпера {Wolfgang Stolper) та Пола Самуельсона (Paul Samuelson) у 1941 році й отримала в економічній науці назву теорема Столпера - Самуельсона (Stolper-Samuelson Theorem). Хоча сама стаття була присвячена аналізові впливу тарифів на розподіл доходів, її логіка дає змогу проаналізувати вплив міжнародної торгівлі на розподіл доходу в окремо взятій країні. Цей висновок формулюєтся таким чином: за умов повного використання факторів виробництва до та після встановлення торгових відносин зростання ціни надлишкового фактора та зменшення ціни дефіцитного ресурсу в результаті участі країни в міжнародній торгівлі веде до того, що реальні доходи власників надлишкового фактора зростають, тоді як реальні доходи власників дефіцитного фактора зменшуються. Припустимо, що у праценадлишковій країні після започаткування торгівлі на міжнародному ринку ціна капіталу зменшується, то ціна праці повинна зрости в більшій мірі порівняно з ціною готового товару. Це відбуватиметься у тому випадку, коли в кінцевому підсумку збільшення витрат виробництва дорівнюватиме зростанню ціни на цей товар.
Пол Ентоні Самуельсон
(1915- )
Пол Е. Самуельсон є одним з найвідоміших сучасних економістів у США завдяки не лише своїм дослідженням протягом останнього півстоліття, а й успіхові своєї книги «Економіко», з якої мільйони студентів розпочали вивчення економіки. Вік народивсь у Гері, Індіана, в 1915 році,
згодом навчався в різних середніх школах, а потім вступив у Чиказький університет у віці 17-и років. Після його закінчення він вступив до Гарвардської школи післядипломної освіти, де вивчав економіку протягом п'яти років. Його докторську дисертацію досі вважають конструктивною роботою з висвітлення математичних основ теоретичної економіки. Він отримав посаду на кафедрі Масачуссетського інституту технології в 1940 році. Він писав роботи з мікроекономічній теорії, теорії споживання, економіки добробуту, теорії капіталу, динаміки і загальної рівноваги, фінансів, макроекономіки та міжнародної торгівлі.
Можливо, він є найвідомішим у галузі торгівлі за свою роботу щодо теореми Гекшера-Оліна (на яку часто посилаються як на модель Гекшера - Оліна - Самуельсона), що зосереджується на вирівнянні ціни на фактори виробництва, і за теорему Столпера-Самуельсона щодо розподільчих ефектів торгівлі. Він був нагороджений Нобелівською премією в економіці у 1970 році й отримав усі найголовніші нагороди в галузі економіки.
Описаний феномен називається ефектом підсилення (magnification effekt), і його суть у тому, що ціна фактора змінюється в більшій мірі порівняно з ціною товару, при виробництві якого такий фактор інтенсивно використовують. Він виявлятиметься у зростанні доходу власника праці, оскільки заробітна плата збільшується швидше порівняно з ціною капіталомісткого товару, бо лише в цьому випадку зміна ціни кінцевого товару дорівнюватиме середній зміні вартості факторів виробництва (знову отримуємо ефект підсилення).
Бувають ситуації, коли існує прискорене зростання ціни трудомісткого товару і прискорене зменшення ціни капіталу порівняно з вартістю капіталомісткого товару. У такому випадку реальний дохід власників капіталу повинен також знижуватись. Отже, ми спостерігаємо, що в економіці країни відбувається перерозподіл доходу на користь власників надлишкового фактора під впливом зовнішньої торгівлі. У реальній економіці це створює зацікавленість власників надлишкового фактора у вільній торгівлі, а власники дефіцитного фактора здебільшого тяжіють до протекціонізму. З цих позицій варто глибоко проаналізувати гносеологічні корені ідей захисту вітчизняного товаровиробника, які є в Україні.
Зрозуміло, що аналітику завжди цікаво знати не тільки розподіл доходів між факторами виробництва, а й розподіл особистих доходів або доходів домашніх господарств. На жаль, з теореми Столпера - Самуельсона не зовсім зрозумілий остаточний вплив міжнародної торгівлі, оскільки приватні особи чи домашні господарства часто володіють кількома факторами виробництва. Проте на основі даної теореми можна з'ясувати певні тенденції.
При розгляді виробничого фактора праці теорема Столпера - Самуельсона може мати також інший ракурс обгрунтування. Коли виробництво обмежується капіталомісткістю товару 2, то звільняється праця. Зростання виробництва трудомісткого товару дає змогу збільшити заробітну плату. Описаний у теоремі Столпера -
Самуельсона нетто-вплив на зарплату пояснюється тим, що попит на робочу силу в результаті розширення виробництва трудомісткого товару є більшим, ніж ефект вивільнення внаслідок скорочення виробництва капіталомісткого товару.
5. Вирівнювання ЦІН на фактори виробництва. Нехай у нас є дві економіки, по-різному забезпечені факторами (1/r) < (1/r)*. До цього стояло питання щодо спрямування зовнішньої торгівлі при повному усуненні торговельних перешкод. Зменшення транспортних витрат та інших обмежень у мобільності факторів виробництва стимулює також інший процес пристосування. Йдеться про економічне становище країни, при якому праця є мобільною у міжнародному плані, а відносні різниці у зарплаті - вирішальними детермінантами для переміщення робочої сили. У такому разі виробничий фактор - праця переходить із трудомісткої країни в країну, бідну на трудові ресурси. У трудомісткій країні зменшується пропозиція праці, заробітна плата тут повинна підвищитись. У країні, бідній на трудові ресурси, пропозиція праці зростає. Зарплата зменшується. Через переміщення робочої сили ставки заробітної плати в обох економіках пристосовуються одна до одної. Аналогічні роздуми показують, що при переміщенні капіталу зрівнюються процентні ставки.
Твердження щодо вирівнювання або врівноваження співвідношення цін на фактори виробництва. Мобільність факторів сприяє вирівнюванню (у граничному випадку - врівноваженню) співвідношення цін на фактори.
Завдяки цьому переміщенню усувається відмінність у забезпеченості факторами обох країн. При цьому умова для торгівлі згідно з теоремою Гекшера - Оліна не виконується. Мобільність факторів усуває необхідність міжнародного обміну товарами. З цього твердження випливає, що теорія зовнішньої торгівлі повинна передбачати щонайменше міжнародну іммобільність факторів виробництва.
Цікавим є питання, чи буде при повній іммобільності факторів виробництва збалансування відношення цін на фактори після відкриття торгівлі. Припущення перше розділу 5 щодо субституціональності та лінійної гомогенності виробничої функції і припущення 2 щодо неоднакової забезпеченості працею і/або капіталом залишаються у подальшому дотриманими. Поряд з (l/r)кІ.
Вихідна ситуація Батьківщини щодо капіталоозброєності к перед відкриттям торгівлі задана через 05. Крім цього, Батьківщина може виробляти або тільки товар 1, або лише товар 2, чи комбінацію обох товарів. У вихідній ситуації країна І виробляє товар 2 з капіталомісткістю к2 - к. Ця ситуація представлена точкою Н. На основі співвідношення
Якщо к2 = к, то А/А = 0, тобто використання фактора праці в секторі 1 дорівнює 0. Тоді виробництво товару 1 теж дорівнює 0. Точка Н визначає точку повної спеціалізації країни І на виробництві товару 2.
Якщо країна І виробляє трудомісткий товар 1 (точка N), при цьому к = кр то дійсна умова А2/А=0, то
тобто виготовляють тільки товар 1. Точка N визначає випадок повної спеціалізації на виробництві товару 1.
До точок H i N прив'язане відношення цін на фактори виробництва. Оскільки точка Н представляє спеціалізацію на капіталомісткому товарі 2, то в цій ситуації капітал користується попитом найбільше, а праця - найменше. Процент повинен бути в цій ситуації найвищим, а зарплата - найнижчою. Відношення «зарплата-процент», яке прив'язане до точки Н, є найменш допустимим у країні І.
товар. У цій ситуації попит на працю є найбільшим і ставка зарплати найвищою. Попит на капітал найменший, процентна ставка - найнижча .
Яке співвідношення між процентною ставкою і зарплатою встановлюється в межах мінімуму і максимуму у вихідній ситуації до початку торгових відносин, залежить від співвідношення попиту на працю і капіталомісткості товарів у вихідній ситуації. На рисунку 6.3 показане співвідношення «зарплата - процент» OU на Батьківщині. Це свідчить про те, що у вихідному положенні вона виробляє велику кількість капіталомісткого товару. Точка L лежить біля точки повної спеціалізації Батьківщини на виробництві капіталомісткого товару.
Після відкриття кордонів країна, де домінує фактор «праця», експортує трудомісткий товар 1. При цьому необхідно збільшувати обсяги виробництва цього товару. Країна І спеціалізується від точки L у напрямку до точки М. При цьому повинно зростати співвідношення цін на фактори виробництва.
У країні II у вихідній ситуації є відносна спеціалізація на трудомісткому товарі (точка D) з прив'язаним до неї співвідношенням «зарплата - процент» OW. Після відкриття кордонів країна, де домінує фактор «капітал», експортує капіталомісткий товар 2. Вона спеціалізується на виробництві капіталомісткого товару, тобто в напрямку до точки С. Оскільки в країні II розширюється виробництво капіталомісткого товару і зменшується виробництво трудомісткого товару, то процент повинен збільшуватися, заробітна плата зменшуватись, і це свідчить про те, що зменшується відношення «зарплата-процент» .
Ми довели, що відношення «зарплата - процент» повинно бути приведено у відповідність в обох країнах після відкриття кордонів. На основі простих доказів можна пояснити, що під припущеними тут умовами повністю збалансовується співвідношення «зарплата-процент» обох економік.
1. Після відкриття торгівлі має зрівнятися співвідношення цін на товари, оскільки без торгових обмежень дійсним є закон відсутності різниці в цінах, тобто
Тепер можна легко показати, що приводяться у відповідність не тільки співвідношення цін на фактори виробництва, ідентичними є також реальні ціни на фактори виробництва після початку торгівлі. Якщо в обох країнах існує однакове співвідношення «зарплата-процент», то капіталомісткість сектора і в обох країнах теж повинна бути ідентичною. Це видно також з рисунка 5.4. При співвідношенні цін на фактори виробництва (1/r) = (1/r)* випливає:
к,= к*.
Оскільки реальна процентна ставка дорівнює граничній продуктивності капіталу, то для гу і г* отримаємо:
r2=f1(k)i r1< =f1 (к*)
для к=к* переконливо, що rf - rf*. Реальний процент в обох країнах після торгівлі абсолютно однаковий. Аналогічний доказ дійсний для реальної ставки заробітної плати.
Твердження щодо вирівнювання цін на фактори виробництва. Співвідношення цін на фактори виробництва збалансовується після започаткувати торгівлі між країнами. Також збалансовуються реальні ціни на фактори виробництва. Це твердження є теоремою вирівнювання цін на фактори виробництва.
6. Розподіл доходів. Отже, товарний обмін має ефект щодо збалансування цін на фактори виробництва, схожий з їх мобільністю. Тому можна стверджувати про зміну в розподілі доходів. Завдяки спеціалізації було доведено, що країна, де домінує фактор «праця», експортує трудомісткий товар, і відношення «зарплата - процент» у цій країні зростає, а країна, де домінує фактор «капітал», експортує капіталомісткий товар, і відношення «зарплата-процент» тут зменшується.
Розподіл доходів визначають як:
Оскільки відносна забезпеченість факторами к, к стала, то дійсним для країни, де домінує фактор «праця», є те, що z зростає, тому що зростає відношення «зарплата-процент». У країні, де домінує фактор «праця», зростає частка доходів у формі заробітної плати. Навпаки, в країні, де домінує фактор «капітал», показник розподілу доходів z* зменшується, бо знижується відношення «зарплата - процент». Це означає, що в країні, де домінує фактор «капітал», зменшується частка трудових доходів (доходів з праці за наймом), тобто зростає частка доходів від капіталу. Отже, здійснення зовнішньої торгівлі має зворотний вплив на розподіл доходів.
Твердження щодо зростання частки доходів від домінуючого фактора після відкриття кордонів. Після відкриття кордонів зростає частка доходів від домінуючого фактора. Якщо це положення застосувати до української економіки, то можна зрозуміти зміни, які відбулися після проголошення незалежності держави і на які можна сподіватись у майбутньому. При цьому треба виходити з того, що Україна є країною, яка добре забезпечена фактором «праця» і менше - фактором «капітал».
2. Бідність навколишнього середовища
Відносні цінові переваги перебувають під впливом заходів економічної політики, таких як, скажімо, податки, мито, а також витрати на фінансування інфраструктури чи сприяння експорту. Заходи економічної політики відображаються на відносних цінових перевагах.Прикладом є політика навколишнього середовища. Припустимо, що країна обкладає податком за викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище (тобто податок на одиницю кількості, приміром, тонну шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє середовище).
Припустимо, що сектор 1 є виробником продукції, яка містить більше шкідливих речовин, ніж продукція сектора 2. Тоді можна очікувати, що існуюча відносна цінова перевага країни для товару 1 зменшиться через політику навколишнього середовища.
Отже, політика охорони навколишнього середовища впливає на цінову перевагу країни і таким чином на товарні потоки. Коли країна з багатим навколишнім середовищем спеціалізується на виробництві товарів, що містять шкідливі речовини, тоді там збільшується забруднення навколишнього середовища, в той час як країна з бідним навколишнім середовищем стримує викиди шкідливих речовин. При цьому в деякій мірі забруднення
переноситься на країну з багатим навколишнім середовищем, що може і не виробляти товари, які містять шкідливі речовини, але внаслідок географічного розташування країна-сусід може бути джерелом забруднення даної країни.
3. Системне представлення моделі Гекшера - Оліна
Уже пояснено здійснення зовнішньої торгівлі через абсолютні цінові переваги. Проте абсолютні цінові переваги зводяться до порівняльних цінових переваг. Аналіз виходить з дидактичних основ за всіх рівних умов, причому досліджують лише один чинник, що обумовлює співвідношення товарних цін обох країн перед початком торгівлі. У широкому аналізі необхідно одночасно враховувати всі детермінанти цінового відношення. Слід зазначити, що різні цінові пропорції перед початком торгівлі зводяться до:а) різних відношень попиту;
б) різних способів виробництва у секторах при однаковій озброєності факторами;
в) різної озброєності факторами при однакових способах виробництва.
Абсолютні цінові переваги перебувають також під впливом офіційно встановленого обмінного валютного курсу. Оскільки абсолютні цінові переваги належать до абсолютних цін або так званих грошових цін, то грошова політика також позначається на цінових перевагах. Рисунок 6.4 дає уявлення про фактори, що визначають абсолютні цінові переваги.
4. Екскурс: теорема Рибчинського
У зв'язку з приведеними у відповідність процесами після початку міжнародної торгівлі були обговорені деякі властивості неокласичної економіки, які існують у закритому народному господарстві (вирівнювання цін на фактори виробництва між двома країнами).Наступна властивість цієї неокласичної теорії випливає у результаті екзогенного збільшення запасів факторів виробництва (dK, dA > 0). Відповідь на дане запитання дає рівняння 6.1'. Припускаємо, що відношення цін на товари не змінюється, а запас капіталу збільшується, тобто dK > 0, і пропозиція праці залишається сталою, тобто
dA - 0. Тоді з рівняння 6. Г отримуємо:
Твердження. При постійних товарних цінах і зростанні одного фактора збільшується випуск товару, при виробництві якого інтенсивно використовують зростаючий фактор. Випуск іншого товару зменшується. Це твердження є теоремою Рибчинського (Т. Rybczynsky), яка з огляду на теорію економічного зростання стверджує, що збільшення одного фактора виробництва веде до абсолютного збільшення випуску того товару, при виготовленні якого цей фактор використовують інтенсивно, і до абсолютного скорочення виробництва іншого товару, випуск якого базується на інтенсивному використанні іншого фактора.
Дане твердження може бути пояснене за допомогою методу вченого-економіста Еджуорта (Edgeworth-Box) на рисунку 6.5. На ньому OD визначає капіталоозброєність, а ОС - працеозброєність країни. Оскільки відношення цін залишається постійним, то повинно залишатися постійним відношення «зарплата - процент». При цьому подані шляхи розширення виробництва. Нехай к2 > кп тобто tg a > tg в. Відрізок OS визначає вироблену кількість товару 1. Цю кількість можна також вимірювати на відрізку ВТ, тому OS = ВТ. Відрізок ОТ = SB вимірює кількість виробленого товару 2.
Припущено, що запас капіталу збільшується на DD'. Коли ж товарні ціни згідно з припущенням не змінюються, то відношення цін на фактори виробництва має залишатися також постійним. При цьому величини капіталомісткості є заданими, тобто tg а і tg ft теж не змінюються. Нова кількість виробництва товару 1 визначається відрізками OS' = В'Т'і товару 2 - ОТ'= В'S'. Як показують стрілки, коли збільшується запас капіталу, то збільшується виробництво капіталомісткого товару 2, а виробництво трудомісткого товару 1 зменшується.
5. Картина інтегрованої світової економіки
На рисунку 6.6 представлена торгова рівновага. Економісти Діксіт (Dixit) і Норман (Norman) говорять про «інтегровану світову економіку».На вертикальній осі представлений світовий запас капіталу (К"), на горизонтальній осі - світова пропозиція праці (Aw). Чотирикутник ONO*M визначає озброєність світу факторами виробництва; скажімо, точка Е описує розподіл світових запасів факторів виробництва між двома країнами, наприклад, ОЕ'- капітал Батьківщини ІЕ'М- капітал Закордону. У торговій рівновазі визначені ціни на товари і ціни на фактори виробництва, приміром, відносні ціни (рівняння 5.3). При цьому встановлені також місткості факторів kw1 і кк2 обох секторів у світі. Кожна точка кривої місткості факторів (наприклад, А*;)
визначена через те, що співвідношення «зарплата - процент» 1/г є тангенційним до ізоквант виробництва (tg (З). На нових кривих місткості факторів виробництва можна розрахувати загальний обсяг виробництва як відстань від початку координат (як скалярну величину). Наприклад, при озброєності Е Батьківщина виробляла б загальну світову продукцію товару 2 (ОЕ) і Закордон виробляв би загальну світову продукцію товару 1 (О*Е).
Відстані на променях місткості факторів виробництва теж вимірюють кількість споживання. При торговій рівновазі повинні користуватися попитом також загальні обсяги вироблених товарів (О*Е - на товар 1, ОЕ - на товар 2).
Точка озброєності факторами виробництва G є точкою рівноваги, бо Батьківщина виробляє OG2, а Закордон - G2E товару 2; відповідно Батьківщина продукує OGp a Закордон - G1F товару 1. Отже, встановлюється зовнішньоторгова рівновага з вирівненням цін на фактори виробництва.
На відміну від цього, точка / несумісна з рівновагою при торгівлі товарами. При цій озброєності факторами виробництва Батьківщина виробляла б обсяг ОН товару 2 і обсяг НІ товару. 1. При цьому Закордон міг би виробляти максимальний обсяг //' товару 2 або обсяг ID товару 1. Фактор «праця» не був би у двох випадках повністю задіяний (ГО* або DO*). У цьому випадку торгівля товарами є недостатньою для того, щоб досягти збалансування рівнів цін на фактори виробництва. Коли ж припустити, що фактори переміщуються (наприклад, з точки / до точки Е), то встановилось би збалансування цих рівнів цін. Можна було б взяти до уваги, що при точці озброєності, яка лежить на межах паралелограма, одна з країн є повністю спеціалізованою.
Якщо припустити гомотетичні уподобання, то можна визначити також точку споживання С. Біля кривих байдужості при даному відношенні цін на товари на радіусі-векторі, що проходить через початок координат, лежать усі точки максимальної корисності. Разом з гомотетичними уподобаннями необхідною буде умова, що обидві країни мають однакові уподобання. Тоді точки споживання повинні лежати на діагоналі 00*. Оскільки в торговій рівновазі відношення «зарплата-процент» та відношення цін на товари перебувають у міцному зв'язку, тa tgв як і відношення цін р,/р2 можна інтерпретувати як постійні величини. Точка С є точкою споживання країни.
При торговій рівновазі точка виробництва G і точка споживання С не збігаються. Батьківщина експортує обсяг товару 1 Ср1 й імпортує обсяг товару 2 С2 G2 . При цьому трикутник CRG є трикутником торгівлі.
6. Імплікації для стану зовнішньої торгівлі Німеччини
Якщо спроектувати розглянуті у цій главі гіпотези на стан зовнішньої торгівлі Німеччини, то можна спочатку легко з'ясувати, за якими видами виробництва Німеччина не має жодної порівняльної переваги. Це стосується трудомістких товарів, які випускають масовим виробництвом. Коли ж країни, де домінує фактор «праця», мають у виробництві трудомістких товарів порівняльну перевагу, то німецьким фірмам вдасться отримати за допомогою диференціації продуктів хіба що тільки частку ринку. Також при виробництві сировинномістких продуктів Німеччина не має жодної цінової переваги. Не існує їх і при виробництві товарів, що містять шкідливі речовини, через досить густу заселеність. Виробничі переваги можна бачити у такому факторі виробництва, як висококваліфікована праця (людський капітал), у капіталомісткій продукції і у високому технічному рівні. Технічний прогрес можна привести до підвищення кваліфікації робочої сили, з одного боку, а з іншого - до організаційних рішень і, врешті, до перших стадій продуктового циклу (нові продукти, нові способи виробництва, інновації тощо).7. Емпіричні вирази для визначення конкурентоспроможності секторів
Питання, чи втрачає сектор конкурентоспроможність, відіграє в економіко-політичній дискусії важливу роль. З аналізу знаємо, що втрата конкурентоспроможності полягає не тільки в тому, що умови виробництва сектора в країні-експортері стають несприятливими, а й у тому, що вони можуть поліпшуватися в інших країнах, які єконкурентами, або в країні-імпортері. У зв'язку з цим дуже важливим є вибір показників, що можуть виражати зміни конкурентоспроможності. Зупинимося на розгляді окремих з них.
1. Зміна в цінових перевагах. Йдеться про емпіричне дослідження зміни цінової переваги
сектора. Звичайно при емпіричному аналізі не порівнюють ситуацію автаркії з ситуацією вільної торгівлі. Питання в тому,- чи втрачає країна при даній торговій ситуації свою цінову перевагу. Зміну в ціновій перевазі спостерігати емпірично все ж важко, бо товарний арбітраж (неспекулятивне переміщення фінансових коштів з одного ринку на інший з метою отримання прибутку за рахунок різниці в цінах на товари, особливо в умовах наявності великих запасів у країні його споживання) дбає про те, щоб швидко зменшити цінові відмінності. Обчислення зміни в цінових перевагах країни повинно б бути спрямоване на гіпотетичні зміни, які визначали б для ситуації перед тим, як вступає у силу товарний арбітраж. Отже, виходячи з цього, необхідно було б дослідити зміну витрат факторів виробництва. Зростання витрат на зарплату призвело б до того, що ціна трудомісткого товару зросла б; заходи, пов'язані з охороною навколишнього середовища, зробили б дорожчими товари, виробництво яких забруднює навколишнє середовище; зростання витрат на енергію повинні б були при виробництві енергомістких товарів призвести до нижчої конкурентоспроможності.
Також важливим є питання, чи при втриті сектором своєї інноваційної спроможності розробляють для світового ринку добре продуману високоякісну продуктову палітру, чи разом з цим поліпшують технологію виробництва.
2. Зменшення прибутку. Індикатором, який може показувати втрату конкурентоспроможності,
є зменшення прибутку, що виражається через спад граничної продуктивності капіталу, і є коефіцієнтом q, який знаходять з граничної продуктивності капіталу і з обчислення розміру процентної ставки (коефіцієнт Кейнса (Keynes) або Тобіна (Tobin'). Зменшення прибутку відбувається тоді, коли ціна виробника є несприятливою, тобто коли витрати зростають швидше, ніж ціна.
Оскільки обчислення гіпотетичної ціни є досить складним, то при розгляді конкурентоспроможності окремих секторів звертаються до кількісного аналізу.
3. Втрата часток світового ринку. Цей індикатор може показувати втрату країною конкурентоспроможності, тобто втрату нею взагалі (говорячи про всі сектори народного господарства) часток світового ринку. Зміну в частці світового ринку можна поділити натри компоненти: регіональний фактор, структурний фактор, фактор конкуренції.
> Регіональний фактор показує, як розвивалась би частка світового ринку країни, якщо б у регіонах світу частки світового ринку цієї країни залишалися постійними.
> Структурний фактор показує, як розвивалась би частка світового ринку країни, якщо б за товарними групами частки світового ринку цієї країни залишалися постійними.
Отже, регіональний і структурний фактори описують гіпотетичну частку світового ринку країни, якщо б ця країна утримувала свою регіональну структуру експорту і товарну структуру. Відмінність гіпотетичного розвитку від фактичного показує втрату конкурентоспроможності, тобто є фактором конкуренції.
4. Виявлена порівняльна перевага. Ця концепція розглядає стан конкуренції сектора порівняно з іншими секторами країни, причому в індикатор включають обсяги експорту
й імпорту. Індекс RCA. (revealed comparative advantage), тобто індекс виявленої порівняльної переваги, уніфікує експорт та імпорт однієї галузі і із загальним експортом й імпортом усіх галузей певної країни.
Позитивна величина цього індексу означає, що галузь і має порівняльну перевагу. Якщо галузь і є чистим експортером, то вона більше експортує порівняно з сукупністю всіх галузей, а якщо галузь і - чистий імпортер, то вона більше імпортує порівняно із сукупністю всіх галузей. Від'ємна величина індексу відображає порівняльну втрату. Пояснення є аналогічним1 . Через уніфікацію можна визначити кількість порівняльних переваг (див. рисунок 7.1).
5. Порівняння темпів приросту національного експорту з темпами приросту світового експорту всередині продуктової групи, при дослідженні конкурентоспроможності застосовують також метод, який дає змогу визначити місце галузі країни на світовому ринку певного товару. При цьому розраховують відношення темпів приросту національного експорту всередині продуктової групи до темпів приросту світового експорту цієї групи продуктів. Величини, що є більшими, ніж 1, показують завоювання нових сегментів ринку, а величини, менші за 1, свідчать про втрату частки світового ринку.
1. Парадокс Леонтьева, або емпірична перевірка теорії Геншера - Оліна
Теоретичні концепції міжнародної торгівлі завжди при можливості піддавали емпіричним перевіркам. Ще Адам Сміт і Давід Рікардо використовували результати історичних спостережень і статистичні дані для підтвердження своїх тверджень. Щодо теореми Гекшера - Оліна, то впродовж багатьох років після с формулювання не існувало можливостей для перевірки її на практичному матеріалі через те, що не було достатньої інформації про виробничі зв'язки між окремими виробництвами та галузями. Тому залишалися довго відкритими питання: чи можна за допомогою теорії Гекшера - Оліна пояснити конкретні події та спрогнозувати певну тенденцію на майбутнє або, іншими словами, чи допустима імплікація моделі у peaльність?Як альтернативну можливість часто пропонують студентам перевірити припущення, а потім визначити відхилення у теоретичних твердженнях, якщо ці припущення не узгоджуються з реальністю. Для обговорення залежності моделі від припущень необхідно мати інформацію про те, як змінюється прогноз зі зміною цього
припущення. Важливою є й емпірична інформація про силу твердження.
Для емпіричної перевірки теорії Гекшера - Оліна необхідно виміряти такі величини:
а) забезпеченість країни факторами виробництва;
б) місткість факторів виробництва в окремих секторах цих країн;
в) товарні потоки між країнами.
При емпіричних дослідженнях немає такої інформації у «чистому» вигляді. Тому необхідно визначити, які величини за певних умов можна визнати достатніми. Позитивним прикладом цього є дослідження твердження Гекшера - Оліна через парадокс Леонтьева, яке було проведене для США. Твердження Гекшера - Оліна прогнозує, що країна, де домінує фактор «капітал», експортує капіталомісткий товар й імпортує трудомісткий. Учені доводять, що США платять високу заробітну плату і мають у розпорядженні багато капіталу, отже, США є країною, де домінує фактор «капітал». Тому треба очікувати, згідно з твердженням Гекшера - Оліна, що США будуть експортувати капіталомісткі товари й імпортувати трудомісткі.
Дослідження можна було б провести легко, якщо визначити, що експорт є капіталомістким, а імпорт - трудомістким, але відсутність статистичних матеріалів не дозволяє це зробити. Тому потрібно знайти інші способи вираження місткості факторів експорту й імпорту.
Емпірично тестувати висновки Гекшера - Оліна пробували неодноразово. Ці спроби то підтверджували теорію, то спростовували її. Але авторам завжди бракувало переконливості. Найбільш акуратно і коректно дослідження теореми Гекшера - Оліна провів у 1953 році американський вчений російського походження Василь Леонтьев. Саме завдяки своїй педантичній точності й скрупульозності, помноженій на наукову компетентність, він зумів переконливо довести, що теорія співвідношення факторів Гекшера-Оліна за певних умов не підтверджується на практиці.
На думку Леонтьева, економічні концепції безглузді, якщо їх неможливо спостерігати й вимірювати. Тому серед інших теорій він намагався перевірити і теорію Гекшера - Оліна. Для цього визначав використання праці й капіталу у виробництві експортних та імпортних товарів. Зокрема, В. Леонтьев з'ясовував обсяг факторів
виробництва, що вивільняться, якщо США зменшать як свій експорт, так й імпорт на 1 млн. доларів. Це питання вчений аналізував за допомогою даних про структуру експорту й імпорту в 1947 році на основі моделі «витрати-випуск» для 200 секторів. Проблема полягає в тому, скільки факторів залучено для виробництва експорту й імпорту.
Капіталомісткість імпортних товарів потрібно було б визначити на основі даних країн-експортерів США. Оскільки у розпорядженні Леонтьева були лише статистичні дані США, то він ввів допоміжну гіпотезу, що капіталомісткість імпортних товарів можна порівнювати з вітчизняними субститутами імпорту. Він вважав, що факторомісткість товарів-субститутів імпорту ідентична з факторомісткісю імпортних товарів. Це припущення не діє тоді, коли США не виготовляють деякі товари-субститути імпорту (чай, кава, джут) і відповідно вони виключалися з розгляду.
Василь Леонтьев
(1906- )
Василь Леонтьєв народився 5 серпня 1906 року в Санкт-Петербурзі, Росія, і був єдиною дитиною у сім'ї науковців. В 1925 році він закінчив Ленінградський університет і у віці 22 роки захистив кандидатську дисертацію у Берлінському університеті. В. Лентьєв приїхав до Сполучених Штатів Америки в 1931 році, щоб працювати у Національному бюро економічних досліджень. Незабаром він залишив цю роботу, щоб викладати'економіку (1932-1933) в Гарвардському університеті. Був асистентом професора (1933-1939), доцентом (1939-1946) і професором (1946-1953) економікс у Гарварді. У 1953-1975 роках - професор політекономії в Гарварді. 1975 року переїхав до Нью-Йоркського університету. Там заснував у 1978 році Інститут економічного аналізу і був його першим директором до 1985 року. Нині працює членом дослідницького персоналу інституту.
Професор Леонтьєв опублікував чимало праць з економіки. Для студентів міжнародної економіки головним його внеском була стаття «Використання кривих байдужості в аналізі зовнішньої торгівлі», опублікована в Quarterly Journal of Economics у 1933 році. Проте найбільш тривалим і впливовим внеском в економічний аналіз стала розробка «міжгалузевого аналізу». Він розпочав цю роботу на основі економіки США в 1931 році і опублікував 41-секторну таблицю витрати-випуск для США в 1936 році. Ця робота врешті-решт привела до розробки (Леонтьєвим та іншими) подібних моделей на набагато ширшій основі (кількасот секторів) для багатьох країн. У своїх працях він першим використав великий комп'ютер для досліджень у галузях економіки і соціальних наук. Пізніше його запросили працювати консультантом для федеральних урядових служб, включаючи Департамент США з праці й комерції та Офіс оцінки технологій, а також агенцій ООН.
За заслуги в розробці аналізу витрати-випуск та його застосуванні Леонтьєв отримав у 1973 році Нобелівську премію в галузі економіки. Його також вшанували, обравши президентом Американської економічної асоціації (1970), членом Національної Академії наук, закордонним членом Академії наук СРСР (1988), посвяченням до Почесного Легіону у Франції (1968) та Ордену Сонця, що Сходить, у Японії (1984).
Відмінною рисою досліджень професора Леонтьева є його велике бажання і вміння поставити економічну теорію на службу реальним економікам.
Треба відзначити, що В. Леонтьев проводив своє дослідження після закінчення Другої світової війни, коли ні в кого не викликало сумніву, що США є країною з надлишком капіталу порівняно з іншими державами. Адже саме США ще до війни мали високорозвинену капіталомістку промисловість, у роки війни вона розвинулася ще сильніше, а після війни на фоні інших країн, які відновлювали свої зруйновані виробничі потужності, перевага США у забезпеченості капіталом виглядала неперевершеною. Тому в Леонтьева не було великих сумнівів щодо отримання в результаті дослідження емпіричного підтвердження висновку Гекшера - Оліна. Фактично він порівняв співвідношення капіталу і праці, які є необхідними для виробництва одиниці американського імпорту (К/А).т, із співвідношенням капіталу і праці для виробництва одиниці американського експорту (К/А)х. Відповідно до цього співвідношення, яке отримало назву «статистика Леонтьева» (Leontiev statistics), країну вважають капіталонасиченою, якщо:
Результати досліджень, які провів В. Леонтьев, виявилися несподіваними, бо вони не підтвердили попереднього припущення, що США експортують капіталомісткі товари, а імпортують трудомісткі. Згідно з отриманими розрахунками виробництво експортних товарів в обсязі 1 млн. дол. супроводжувалося витратами капіталу в сумі 2,55 млн. дол. та праці в розмірі 182,3 року, тобто співвідношення цих виробничих ресурсів становило 14 000 дол. : 1 рік праці (2, 55 млн. дол. : 182,3 року).
Аналогічне співвідношення за імпортозамінниками становило 18200 дол. : 1 рік праці. Отже, загальне співвідношення (К / А) т : (К / А) х дорівнювало 1,3. Іншими словами, висновок, який, здавалося, можна було майже безпомилково передбачити, не підтвердився - американський експорт у 1947 році був у 1,3 раза трудомісткішим від імпорту.
Економіко-математична постановка проблеми та її розв'язання, які здійснив В. Леонтьев, полягали в наступному. Якщо припущення про ідентичність капіталомісткості імпортних товарів з вітчизняними субститутами імпорту було першою допоміжною гіпотезою, то другою була умова (припущення пропорційності), що частки окремих товарів в експортній та імпортній структурі залишаються сталими. Якщо автомобілі становлять 20% загального експорту, то при зменшенні загального експорту на 1 млн. дол. зменшується експорт автомобілів на 200 тис. дол.
Коли сконцентруємо свою увагу на експорті, то через його зменшення на 1 млн. дол. відбувається зменшення секторальних випусків. Тоді можна зробити висновок щодо вивільнених факторів виробництва.
Якщо позначимо X. як скорочення попиту на експорт і опишемо коефіцієнтами «витрати-випуск» a.k виробничу структуру (третя допоміжна гіпотеза), то іде:
де g - зниження рівня випуску секторів 1...n., яке іде після скорочення попиту на експорт.
Якщо припустити, що необхідним є фіксоване впровадження праці й капіталу на одиницю випуску (четверта гіпотеза), яке визначають через a.KL, то можна обчислити для даного q вектор . вивільнення факторів виробництва Вk а саме:
При цьому вираз для визначення вивільнення факторів виробництва при скороченні експорту є таким:
де Вм - обсяг вивільнених факторів виробництва при скороченні імпорту; т - скорочений обсяг імпорту.
Леонтьев прийшов до такого результату: загальні витрати фактора «праця» і у виробництві експортних товарів (Aх) є більшими, ніж у виробництві товарів-субститутів імпорту (Ам):
тобто використання капіталу для експортних товарів (Кx) менше, ніж для товарів субститутів імпорту (Км). При цьому :
Капіталомісткість сектора з виробництва товарів-субститутів імпорту є більшою, ніж капіталомісткість сектора з виробництва експортних товарів.
2. Розширення моделі Гекшера - Оліна
1. Багатофакторність. Озброєність факторами виробництва може стосуватися їх великої кількості, хоча при розгляді моделі Гекшера - Оліна для аргументації висновків використовували головним чином два фактори - капітал і працю. Після того, як В. Леонтьев виявив у цій моделі так званий парадокс, найпліднішими стали спроби його вирішення розширенням факторів виробництва. Можна навести для прикладу концепцію М. Портера, який пропонує розділити фактори виробництва на деякі великі групи: людські резерви, фізичні ресурси, ресурс знань, грошові ресурси, інфраструктуру. Ці групи, в свою чергу, поділяються на численні категорії.Існує певна ієрархія факторів виробництва. Вони діляться на основні (basic) і розвинуті (developed). До основних відносять фактори, які даються даром і не потребують інвестицій, скажімо, природні ресурси, географічне розташування країни, кліматичні умови. Проте більшість ресурсів у наш час не можна отримати в спадщину, тому що вони-результат довготривалого розвитку, як правило, ціною значних інвестицій.
Такими є, перш за все, нові технології, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура.
Тому частіше для створення конкурентоспроможних переваг велике значення мають не основні, а розвинуті фактори виробництва.
За критерієм спеціалізації фактори поділяються на загальні (general) і спеціалізовані (special). Загальним факторам притаманні якості, що дають можливість використовувати їх у багатьох галузях (мережа автомобільних і залізничних шляхів, висококваліфікований капітал). Спеціалізовані фактори можна задіяти в одній галузі й лише у виняткових випадках у кількох (венчурний капітал, бази даних у визначеній галузі знань, вузькоспеціалізований персонал).
Якщо розглядати основні й розвинуті фактори під кутом зору спеціалізації, то треба зазначити, що перші є, як правило, загальними, а другі мають тенденцію бути спеціалізованими. Для створення конкурентних переваг більший потенціал мають спеціалізовані фактори.
Нарешті, треба розрізняти фактори за критерієм ступеня міжнародної мобільності, який розглядався у попередніх розділах. При аналізі основних факторів враховують низький ступінь мобільності, адже вони часто взагалі не переміщуються з однієї країни в другу. Розглядати розвинуті фактори у більшості випадків необхідно з огляду на їх високу міжнародну мобільність і прагнення кожної країни перешкодити таким факторам або затримати їх у межах свого кордону.
Різний ступінь міжнародної мобільності мають також загальні та спеціалізовані фактори. Універсальність використання загальних факторів полегшує їх переміщення з країни в країну. Спеціалізовані фактори або зовсім не здатні до такого переміщення, або на шляху їх руху є як штучні, так і природні перешкоди.
Країна може бути порівняно достатньо забезпечена працею, капіталом, технічними знаннями ( включаючи людський капітал і організаційну ефективність), землею, природними ресурсами або навколишнім середовищем. До цього достатку факторів належить і політична стабільність держави. Отже, при розширеній інтерпретації поняття «достаток факторів» модель Гекшера - Оліна розкриває велику кількість емпірично релевантних факторів визначення міжнародного товарного обміну.
Збільшення різновидів факторів дало змогу дещо розвинути концепцію В. Леонтьева. Зокрема, виявилося, що капітал не є для США найбільш надлишковим фактором виробництва. Краще країна була б забезпечена сільгоспугіддями і кваліфікованими кадрами. Саме тому в експорті США значна питома вага належить сільськогосподарській продукції і високотехнологічним товарам, а імпорт репрезентований трудомісткими товарами, що потребують для свого виготовлення дешевої низькокваліфікованої праці (текстиль, взуття), а також сировиною і корисними копалинами, котрі надходять з країн, багатих на природні ресурси.
Багатофакторність у цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. В економічній літературі вона відома під назвою «неофакторні моделі». Цей напрямок сформувався у період після Другої світової війни з метою відображення нових факторів виробництва, що впливають на розвиток міжнародної торгівлі, динамізацію науково-технічного прогресу. З точки зору світогосподарської практики та відкриття «парадокса Леонтьева» (у теоретичній економіці) багатофакторність враховує:
> різну інтенсивність факторів (це дає змогу визначити, наприклад, що американська імпортозамінна й експортна продукція капіталомісткіша, ніж продукція, вироблена в інших країнах);
> особливості попиту (надлишок капіталу, приміром, обумовлює капіталомістке споживання, це спричиняє нестачу капіталу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, які експортують);
> неоднорідності факторів (виділення «фізичного» і «людського» капіталу; обгрунтування переважаючої значущості кваліфікації праці тощо);
> нові фактори (в системі факторів: праця, капітал та природні ресурси).
2. Багатотоварність. Коли розглядають більше, ніж два фактори, тоді товари впорядковують в ієрархічну драбину переваг конкуренції. Товари з великою відносною ціновою перевагою перебувають на вершині цієї драбини. На нижчих її сходинках відносна цінова перевага буде меншою. Нагадаємо, що коли країна має відносну цінову перевагу, то буде експортувати товар. Якщо не існує жодної цінової переваги, то нема різниці, експортують товар чи імпортують. Якщо умовно пройтися вниз по ієрархічній драбині, то є рівень з відносними ціновими втратами для країни, на якому вигідно товар імпортувати. Врешті, є товари, які не експортують і не імпортують, - неторгові товари.
Ієрархічна шкала відносних цінових переваг є цікавою концепцією, яка показує, що незначні зміни на Батьківщині та у Закордоні, можливо, в попиті, технології виробництва сектора чи в озброєності факторами прокладають лінію розподілу між експортним та імпортним товаром у зворотній дії через ціни на фактори виробництва. У літературі обговорюють, наскільки ієрархічна драбина товарів може зводитися до ієрархічної драбини місткості факторів у виробництві.
Щоб внести сектори в ієрархічну драбину конкурентоспроможності, потрібно впорядкувати їх за ціновою перевагою, що буде виражатись як p./ wp*. Умовою для торгівлі є те, що величина за чисельником р має бути меншою, ніж величина за знаменником wp*. Величина, менша за 1, означає конкурентоспроможність, і йдеться про експортні товари; величина, більша за 1, означає втрату в конкуренції і відображає імпортні товари. Сектор з найнижчою величиною є сектором найбільшої конкурентоспроможності. На рисунку 7.1 на вертикальній осі нанесено масштаб конкурентоспроможності, а на горизонтальній осі - обсяг пропозиції експорту.
За цим способом отримують ієрархічну драбину секторів за конкуренто¬спроможністю. Сектор 1 є сектором з найбільшою конкурентоспроможністю, а сектор 8-з найменшою. Пунктирна лінія розділяє сектори на експорт та імпорт. Сектори 1-5 експортують, сектори 6-8 - імпортують.
Зворотна величина конкурентноспроможності р / wp* відображає реальний обмінний курс (wR), виражений wR = wp* /p., і, як правило, визначається через рівень цін країн. Реальна ревальвація призводить до зменшення конкурентоспроможності секторів реальна девальвація могла б зробити до цього часу неконкурентоспроможні сектори конкурентоспроможними. Оскільки ціни на Батьківщині та у Закордоні є заданими, то зворотна величина обмінного курсу і номінальний обмінний курс коливаються. Номінальна девальвація (долара) спричиняє спад реального обмінного курсу для всіх секторів, тобто реальну девальвацію (графічно можна представити зростання колонок). У зв'язку з цим сектор експорту може раптово стати сектором імпорту. Це стосується насамперед сектора 5. Навпаки, номінальна ревальвація (коли w зростає) при постійних цінах призводить до реальної ревальвації. Сектори 6, 7 і 8 можуть стати конкурентоспроможними.
Зауважимо, що потрібно брати до уваги разом з відзначеними на рисунку торговими товарами і неторгові товари. Тоді девальвація приводить до зростання конкурентоспроможності торгових товарів, розширення їх виробництва і підвищення попиту на фактори виробництва. Ціни на фактори виробництва зростають, і конкурентоспроможність сектора, який ще міг би експортувати, зменшується. Ефект девальвації є зворотним.
Емпірично визначити зображення на рисунку 7.1 важко, бо ціни, що ми розглядаємо, є, як правило, не автаркійними, а цінами торгової рівноваги. Тому емпіричні ієрархічні драбини побудовані на основі концепції виявленої порівняльної переваги.
3. Типи товарів. Якщо розглядають кілька видів товарів, то необхідно взяти до уваги їх різні типи. Природну сировину визначають часто як товари Рікардо і пояснюють моделлю Рікардо. Промислові продукти можна визначати як продукти Гекшера -Оліна і пояснювати за допомогою розширеного математичного виразу Гекшера - "Оліна (що включає людський капітал, відмінності технологій). Якщо брати продукти з сильним технічним прогресом (наприклад, напівпровідники), то можна говорити про товари продуктового циклу (розділ 7.9). Врешті, послуги є особливою товарною категорією.
Типи товарів визначають товарну структуру міжнародної торгівлі. Дані про неї у світі дуже неповні. Як правило, для класифікації окремих товарів у міжнародній торгівлі використовують або Гармонізовану систему описування і кодування товарів (ГСОКТ), або Стандартну міжнародну класифікацію (СМТК). Найсуттєвішою тенденцією є зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробної промисловості, на яку до середини 90-х років припадало 3/4 вартості світового експорту і скорочення питомої ваги сировини та продовольства, питома вага яких становила приблизно 1/4.
Ця тенденція характерна як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються, і є результатом впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Найбільшою групою товарів, які експортують у рамках продукції обробної промисловості, є устаткування і транспортні засоби (до половини експорту товарів цієї групи), а також , інші промислові товари - хімічні товари, чорні й кольорові метали, текстиль. Серед
сировинних і продовольчих товарів найбільші товарні потоки становлять продовольство і напої, мінеральна та інша сировина, за винятком палива.
4. Багатосторонність. Наш розгляд зовнішньої торгівлі базувався раніше на моделі , що враховувала дві країни і два товари. У дійсності можна генералізувати цю модель, беручи до уваги багато факторів і багато країн. Торгівля є не двосторонньою, а багатосторонньою. В такому випадку можна визначити, яка з багатьох країн і для якого з безлічі товарів має порівняльну цінову перевагу. Кожна країна (порівнюючи з ситуацією автаркії) буде спеціалізуватися на такому товарі, при якому є порівняльна цінова перевага. Як правило, у цьому випадку для пояснення причин виникнення міжнародної торгівлі застосовують теорему Гекшера - Оліна.
Коли йдеться про більшу, ніж дві, кількість країн, тоді структуру міжнародної торгівлі розглядають з точки зору її географічного розподілу. Вона, на відміну від товарної структури, становить розподіл товарних потоків між окремими країнами та їх групами, що можуть поділятися за територіальною або за організаційною ознаками. Територіальна географічна структура може мати різні ракурси: належність країн до однієї частини світу (Африка, Європа, Південна Америка, Австралія); до укрупненої групи країн (країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються); до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних союзів (СНД, Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН); або до груп країн, які виділяються за іншими критеріями (країни - експортери нафти, країни - чисті боржники).
Різні ракурси міжнародної торгівлі між країнами та її географічний розподіл висвітлені у таблицях 1-5 теми 2. Таблиця 7.2 висвітлює географічну структуру експорту за групами країн - залежно від рівня економічного розвитку. Як видно з неї, головний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоча питома вага цих країн дещо скоротилась у першій половині 90-х років за рахунок зростання питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Зростання питомої ваги країн, що розвиваються, відбувається за рахунок прискореного розвитку нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Кореї, Сінгапуру, Гонконгу) та деяких країн Латинської Америки. Найбільшими світовими експортерами у 1997 році (в млрд. дол.) були Європейський Союз (823,0), США (688,9), Японія (421,1), Канада (214,4). Серед країн, що розвиваються, найбільшими експортерами були Гонконг (188), Республіка Корея (136,6), Тайвань (121,9), Сінгапур (125,0), Малайзія (78,7), Таїланд (58,2). Щодо країн з перехідною економікою, то тут виділяються у числі експортерів Китай (182,7), Росія (65,7), Польща (26,0), Чехія (22,5), Угорщина (18,7). У більшості випадків найбільші експортери є й основними імпортерами на світовому ринку.
5. Наявність товарів. Теза Кравіса про «наявність» товарів зводить виникнення товарних потоків
до наявності або відсутності товарів. Імпортують товари, які в країні нема, й експортують товари, які вона може виробляти. Відсутність товарів може бути спричинена, скажімо, нестачею ресурсів, технічних знань, диференціацією продукції. Ненаявність не становить жодної конкуруючої гіпотези абсолютним ціновим перевагам. Наявність товарів повинна виражатись в абсолютних цінових превагах. У крайній точці повної ненаявності товарів ціни товарів прямують до безкінечності.
6. Еластична пропозиція факторів. Припустимо, що озброєність факторами відома.
Оскільки ціни на фактори виробництва змінюються після виникнення міжнародної торгівлі, то може змінитись озброєність країни факторами (збільшена пропозиція на фактор праці, створення капіталу).
Для розуміння сформульованої умови можна змоделювати ситуацію згідно з теоремою Гекшера - Оліна - Самуельсона, за якої торгівля кінцевими товарами значною мірою змінює переміщення факторів виробництва в міжнародних масштабах та сприяє зростанню ціни надлишкового фактора виробництва й зменшенню ціни дефіцитного фактора доти, доки ціни факторів не вирівняються, що можливе при вирівнюванні цін на товари.
Еластичність пропозиції факторів виявляється також за умови мобільності факторів виробництва в міжнародному масштабі та коли нема переміщення товарів з країни до країни. Тоді, як було показано, надлишковий фактор мігруватиме з країн із низькими цінами на нього до країн, де він коштуватиме більше. Результатом такого руху стане вирівнювання цін на виробничі ресурси, що триватиме доти, доки факторні ціни і ціни кінцевих товарів не вирівняються (абстрагуючись від витрат, пов'язаних із рухом факторів виробництва).
7. Вид товарів. Наша модель не протидіє тому, чи йдеться про так звані товари масового
виробництва (автомобілі), чи про товари одиничного виробництва (велике устаткування). Ці два типи товарів вимагають різної організації виробництва.
8. Транспортні витрати. У попередньому аналізі ми абстрагувалися від транспортних витрат.
їх необхідно враховувати за умови абсолютних цінових переваг, ці витрати можуть вести до сегменгування ринків. У крайньому випадку товари будуть неторговими.
Класифікують транспортні витрати за двома ознаками: а) витрати на фізичне переміщення і б) витрати, пов'язані з державним регулюванням міжнародної торгівлі. В аналітичному ракурсі витрати фізичного переміщення охоплюють витрати при паркуванні, транспортуванні й обробці товарів. Витрати, які обумовлені державним регулюванням зовнішньої торгівлі, виявляються в імпортних митах, квотах і валютному контролі. Вони, як і численні витрати на переміщення, дають економічний ефект. Особливо варто наголосити на послугах, міжнародна торгівля якими не має витрат на переміщення, але підлягає державному регулюванню.
Розрізняють два способи впливу транспортних витрат на міжнародну торгівлю. По-перше, вони збільшують ціни на імпортні товари і тим самим обмежують збільшення прибутковості торгівлі. По-друге, витрати на переміщення стимулюють пошук моделей діяльності, за якими достатнього рівня конкурентоспроможності досягають завдяки вибору країни розташування через розміщення виробництва.
9. Державне втручання у попит і виробництво. Державні заходи відображаються на відносних цінах при автаркії, а саме через оподаткування, субвенції або через асигнування інфраструктури (порти, транспортне устаткування). Разом з цим, державні заходи впливають на відносні цінові переваги і товарні потоки.
Одним з типових методів державного втручання у попит і виробництво є «патріотичні» спроби створити власне виробництво у певній галузі. Якщо країни намагаються будь-що розвивати власну галузь, сподіваючись на збут надлишкової продукції на світових ринках, то тим самим вони створюють загрозу перевиробництва.
Створенню надлишкових потужностей можуть сприяти структура оподаткування і/або податкові кредити під інвестиції. Внаслідок цього виникає явище надмірного інвестування. Зі згаданою проблемою зіштовхується вантажний флот у скандинавських країнах, податкове законодавство яких захищає прибутки, реінвестовані на розширення виробництва, оподатковуючи неінвестовані прибутки. Такі спотворюючі стимули оподаткування спонукають усіх судновласників інвестувати кошти на розширення потужностей за сприятливих умов у галузі.
Проблема перевиробництва підсилюється також стимулами до збільшення чи підтримки зайнятості. У реальній політиці це виявляється у формі сильного тиску уряду на фірми, який вимагає від них інвестицій (або продовження інвестувань), щоб збільшити чи підтримати зайнятість.
10. Державне втручання у торгівлю. Держава втручається через мито, ліміти та інші адміністративні заходи (адміністративні торгові обмеження) прямо в міжнародний товарний обмін. Отже, при поясненні торгових потоків емпірично необхідно постійно запитувати, наскільки через інтервенції у товарний обмін впливають на торгові потоки.
Мотивом державного втручання є виявлення певних дефектів вільної торгівлі, як, скажімо, поява недовикористовуваної робочої сили, недосконалість ринків праці й капіталу та ін. Тоді виникають аргументи проти вільної торгівлі, що в економічній науці представлені теорією другого кращого. Згідно з цієї теорією, політика невтручання на будь-якому ринку бажана лише у випадку, якщо інші ринки працюють без збоїв. Якщо цього нема, то втручання держави, яке на перший погляд спотворює мотиви поведінки учасників ринку, може збільшити добробут і нейтралізувати наслідки дефектів ринку. Наприклад, якщо ринок праці дає збій і не може забезпечити повної зайнятості, політика субсидіювання працеінтенсивних галузей, яка була б небажаною в економіці з повною зайнятістю, набула б сенсу. Зрозуміло, що краще було б відрегулювати ринок праці іншими методами, скажімо, гнучким використанням важелів заробітної плати. Коли ж за якоїсь причини цього не можна зробити, державне втручання на інших ринках могло б слугувати «другим кращим» засобом пом'якшення ситуації.
Використовуючи теорію «другого кращого» до питань торгової політики, економісти стверджують, що недосконалість внутрішнього функціонування економіки може бути спонукальним мотивом для втручання у сферу зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому мають на увазі, що міжнародна торгівля не є джерелом виникнення проблем, але зовнішньоторгова політика може послужити, щонайменше частково, засобом її вирішення.
11. Інші розширення. У наступних розділах цієї теми будуть обговорені інші розширення моделі Гекшера-Оліна.
3. Торгові й неторгові товари
У теорії міжнародної економіки товар розглядають не як продукт виробництва, а як об'єкт попиту і пропозиції. При цьому найважливішими аспектами є обіг і споживання, що повинні діяти з-за кордону. Якщо певного з цих атрибутів нема, товар стає звичайною річчю і перестає бути предметом міжнародної економіки. Отже, особливість міжнародної економіки як науки полягає у тому, що сам факт виробництва і продажу будь-якого товару в тій чи іншій економіці ще не може означати, що ця корисна річ набуває статусу товару в міжнародній торгівлі. Цим міжнародна економіка відрізняється від мікроекономіки, адже остання включає до складу валового внутрішнього продукту поточне виробництво таких продуктів.У сфері міжнародної торгівлі прийнято ділення товарів на торгові (tractable goods) і неторгові (nontradable goods). До торгових належать товари, які можуть переміщати між країнами. Неторговими товарами вважають такі, які використовують у тій країні, де їх виробляють, і не переміщають між країнами. Як
видно з таблиці 7.3, до торгових товарів належать продукти сільського господарства, обробної промисловості і т. ін. До неторгових товарів належить значна частина будівельної продукції, а також багато видів послуг: освіта, охорона здоров'я, комунальні послуги і т. д. Наприклад, ціна масажу або жіночої зачіски в Україні набагато нижча, ніж у США. Однак найбагатшим американцям не спаде на думку літати в Україну, щоб тут зекономити на цій послузі.
Варто зауважити, що англійські терміни tradable goods та nontradable goods перекладають по-різному. У російській мові їх вживають як «торгуемые товары» і «неторгуемые товары». Україномовні ж підручники користуються термінами «товари, що продаються» і «товари, що не продаються». Вважаємо, що точніше зміст економічних явищ, які обговорюємо у цьому розділі, можна передати термінами «торгові» та «неторгові товари». Саме таке трактування обрали перекладачі термінологічного словника з міжнародної економіки, автором якого є консультант Оксфордського словника англійської мови Джері М. Розенберг. Тут читаємо: «nontraded goods and services («неторговые товары и услуги»): товары и услуги, применительно к которым существует предложение и спрос для импорта и экспорта, но торговля ими не ведётся». Однак допустиме вживання термінів «товари, що продаються» та «товари, що не продаються» як синонімів торгових і неторгових товарів.
До сучасних класичних моделей концепція торгових і неторгових товарів була включена лише наприкінці 50-х років, хоча ще представники класичного напрямку економічної думки розрізняли їх, вважаючи, що готові продукти є торговими товарами, тоді як ті, що використані для виробництва, - неторговими товарами. Зрозуміло, що межі між торговим і неторговим товаром завжди умовні. Єдиний підхід для аналізу і наукових пошуків надає класифікація, яка прийняла Організація Об'єднаних Націй і яку визнають у всьому світі. Як видно з таблиці 7.3, вона складається з дев'яти великих груп.
Загальне визнання класифікації ООН не означає відходу від певних винятків. Вони існують, і досить суттєві. Хоча будівництво не є у своїй основній масі торговим товаром, достатньо подивитися на споруди музеїв, банків та інші, які реставрували, відремонтували або збудували іноземні фірми, особливо польські, турецькі, югославські, щоб переконатись у протилежному. Багато будов електростанцій, металургійних заводів, житлових будинків, які звели українські фірми і майстри, можна побачити за кордоном. Транспорт також значною мірою втягнуто у міжнародну торгівлю. Абсолютно неторговими послугами є лише ті, які надають або можуть надавати лише всередині країни (тролейбуси, трамваї тощо). Список винятків можна продовжити, їх треба враховувати при розробці моделей міжнародної економіки.
Торгові товари діляться на товари експорту (exportables) та імпорту (importables). Серед товарів експорту виділяють товари реального експорту і субститути експорту — ті вітчизняні товари, які в даний момент продають лише на внутрішньому ринку, але при бажанні можуть продавати й у Закордоні. Товари імпорту складаються з товарів реального імпорту і субститутів імпорту тих національних товарів, якими при бажанні можна замінити іноземні.
Не весь асортимент товарів торгівлі можна реалізувати на міжнародному ринку через недостатню конкурентоспроможність деяких з них. Наприклад, автомобіль «Таврія» або телевізор «Електрон» мають такі споживчі якості, на які за кордоном нема попиту. Цю ситуацію можна поліпшити, якщо здійснити комплекс заходів для зниження витрат і підвищення якості продуктів.
Отже, деякі товари є іммобільними через свою структуру (місцеві послуги) або через високі транспортні витрати (скажімо, квартири). У такому разі йдеться про неторгові товари. Торговими товарами є продукти, якими обмінюються між країнами, тобто експортні та імпортні товари, або товари субститути експорту й імпорту. На відміну від торгових товарів, внутрішній попит на неторгові товари необхідно через внутрішню пропозицію.
Якщо зростає ціна на неторгові товари щодо торгових товарів рш / рн, то в результаті збільшення попиту на користь неторгових товарів, то галузь з виробництва неторгових товарів пов'язує більше факторів виробництва, які повинні вилучатись з галузі з виробництва торгових товарів. Сектор з виробництва торгових товарів має згортатись. За всіма правилами торгові товари є промисловими продуктами, а неторгові товари складаються з послуг (обмежені територією держави). При цьому при переміщенні уподобань на користь неторгових товарів відбувається деіндустріалізація.
Цікавий випадок деіндустріалізації подавався у літературі під заголовком «голландська хвороба». Суть справи полягала у тому, що у 60-х роках Нідерланди виявили великі запаси природного газу в Північному морі. Природний газ, який до цього вважався неторговим товаром, після відкриття нових родовищ газу і зростання попиту на нього можна віднести до торгових товарів. Але чим більше добувалось і продавалось газу, тим більше зростав реальний курс гульдена і занепадав експорт інших промислових товарів. Це відбувалося тому, що фактори виробництва перетікали з виробництва традиційних торгових товарів у виробництво неторгових товарів (видобування газу). Споживання неторгових товарів зростало. Видобування газу вимагало щораз більше капіталу, технологій, робочої сили. Але єдиний спосіб покрити попит на неторгові товари - збільшення їх виробництва. Це можна зробити лише за рахунок скорочення випуску торгових товарів, що і відбулось. Ресурсний бум також спостерігався у Норвегії та Великобританії (нафта) і Австралії (природна сировина).
Взаємозв'язок між торговими і неторговими товарами на прикладі ресурсного буму відображається наступним чином:
де QH - обсяг торгових товарів; QR - обсяг ресурсів; PR - ціна ресурсів; Qx - обсяг експортних товарів; Рх - ціна на експортні товари.
Ресурсний бум зміщує трансформаційну криву вгору (рис. 7.2).
У вихідному положенні ресурсна країна знаходиться в точці А, причому tgа =pH /рш [MENf/MEH] і показує цінове співвідношення між торговими і неторговими товарами. Для спрощення припустимо, що ресурсний сектор є експортним анклавом і що при його розширенні не відлучаються фактори виробництва з інших секторів. Коли б відносна ціна між торговими і неторговими товарами залишилась як у вихідному положенні, то точкою виробництва була б точка А'. Оскільки в результаті ресурсного буму зростає національний доход і збільшується еластичність попиту по доходу на торгові товари, то точка виробництва А' і точка споживання С розходяться. Ринкова рівновага при виробництві торгових товарів передбачає, що відносна ціна рн/рш повинна зменшитися, стимул для виробництва неторгових товарів має зрости. Отже, нова рівновага встановлюється у точці D. Сектор неторгових товарів розширюється, а галузь традиційних торгових товарів згортається (з точки А до D'). З цього виходить, що перед ресурсним бумом торгові товари в основному були промисловими, і тому відбувається деіндустріалізація народного господарства.
При змінах обмінного курсу відіграє роль відмінність торгових і неторгових товарів, наприклад, девальвація національної валюти призводить до подорожчання торгових товарів у національній валюті (експортного товару і товару-субституту імпорту). Разом з цим підвищується відносна ціна на користь неторгових товарів, і номінальна девальвація супроводжується реальною девальвацією. Структура виробництва зміщується на користь торгових товарів (див. тему 18).
4. Торгівля послугами
У попередньому розділі ми висвітлили, що частина послуг не продається. Не можна повірити гоголівському Хлестакову, який стверджував: «Просто не говорите... Суп в кастрюльке прямо на теплоходе приехал из Парижа; откроют крышку - пар, которому подобного нельзя отыскать в природе». Але деякі з послуг (банківські послуги, страхування) є торговим товаром. Міжнародна мобільність послуг часто пов'язана з мобільністю праці, полегшується завдяки новим комунікаційним засобам.Послуги часто підлягають державному регулюванню. Проте воно інколи не сприяє їх міжнародному обмінові.
Торгівля послугами (їх називають ще «невидимою торгівлею») становить приблизно одну чверть міжнародної торгівлі. В Україні питома вага послуг в експорті товарів і послуг у 1997 році становила 24,8%. Світовий експорт послуг зосереджується у сфері повітряних та морських перевезень, у банківському обслуговуванні, страхуванні, рекламі, бухгалтерському обліку, юридичних консультаціях, інжинірингу, будівництві, франшизингу, туризмі, освіті, охороні здоров'я, прогнозуванні бізнесу і т. д. Більше того, торгівля послугами зростає швидшими темпами, ніж торгівля товарами.
Позитивні тенденції у міжнародній торгівлі послугами характерні для України. Вона має позитивне сальдо експортно-імпорних операцій послугами, що становило у 1997 році $3318,05 млн. Експорт послуг у 3,34 раза перевищує імпорт. Як видно з таблиці 7.4, найбільшу питому вагу в експорті послуг мають транспортні послуги (84,1%). Україна добре використовує своє зручне геополітичне становище, про що свідчить хоча б те, що тільки послуги трубопровідного транспорту становлять 56,7%. На жаль, наша держава ще не змогла зайняти сприятливих позицій з багатьох видів послуг, характерних для розвинутих країн. Маємо на увазі послуги в галузі розробок та досліджень (1,3% експорту послуг), у галузі права, бухгалтерського та управлінського консультування, інженерних й інших технічних галузях (1,6% експорту послуг), туристичних організацій (0,2% експорту послуг) та ін.
5. Специфічні фактори виробництва
У звичайній моделі Гекшера - Оліна припущена повна мобільність факторів виробництва на Батьківщині. У дійсності один із факторів виробництва є специфічним для сектора і в короткотерміновому періоді прив'язаний до нього. Міжнародна торгівля розглядає, здебільшого, капітал як специфічний для сектора фактор. У Європі реалістичніше розглядати працю як специфічний для сектора фактор.У простій двосекторній моделі праця у секторах 1 і 2 є специфічним, прив'язаним до них фактором, а капітал - мобільний. Отже, йдеться про двосекторну трифакторну модель. На рисунку 7.3 ОО' показує капіталоозброєність країни. Крива FK1 відображає граничну продуктивність капіталу в секторі 1; крива FK2 відображає граничну продуктивність капіталу в секторі 2. Оскільки праця дана як прив'язаний до секторів 1 і 2 фактор, то встановлюються також криві граничної продуктивності праці. Точка S показує оптимальний розподіл капіталу між двома секторами.
Оскільки, скажімо, фактор праця прив'язаний до сектора, то вже стають не дійсними висловлювання теореми Гекшера - Оліна. У цьому випадку зовнішня торгівля не зумовлює вирівнювання цін на фактори виробництва. Розглянуто дві країни, причому Закордон, де домінує фактор «праця», використовує більше праці в секторі 1, тобто він має у секторі 1 вищу граничну продуктивність капіталу, і розміщення капіталу. Розподіл капіталу між секторами буде відображений точкою К. Реальний процент Закордону буде вищим (точка S'), ніж на Батьківщині (точка 5).
6. Спеціалізоване виробництво
У моделі Гекшера - Оліна обговорена, як правило, ситуація, коли країни не спеціалізуються у повній мірі на випуску якоїсь однієї продукції. Якщо розглядають країну, котра має у розпорядженні технології для виробництва різних товарів, то можна застосовувати одиничні ізокванти, як на рисунку 7.4. Спосіб виробництва 1 є трудомістким, спосіб виробництва 4 є капіталомістким. Вектор k показує озброєність секторів виробництва факторами. Якщо значення к невелике, то сектор трудомісткий.Для спрощення беруть малу країну з даними товарними цінами. Якщо виробництво здійснюють тільки в секторі 1 (к=к), то це відображається на ізокванті 1 точкою R із впорядкованим (не нанесеним на рисунок) зв'язком «заробітна плата - процент» (повна спеціалізація). Оскільки озброєність факторами задана, то визначеним є при повній спеціалізації зв'язок «заробітна плата - процент». При акумуляції капіталу зростає відношення «заробітна плата-процент», і виробництво переходить з точки R у точку 5. Якщо у достатній мірі зріс зв'язок «заробітна плата-процент» (точка S), то вигідним є також виробництво товару 2 (точка Т). Між точками 5 і Т країна не спеціалізується у повній мірі на виробництві якоїсь однієї продукції. В даному випадку озброєність факторами вже не визначає зв'язок «заробітна плата-процент» при даних товарних цінах. Як і в моделі Гекшера - Оліна, співвідношення «заробітна плата-процент» базується на існуючому зв'язку товарних цін.
При подальшій акумуляції капіталу в країні може виникнути ситуація, за якої зростаючий капітал при існуючому зв'язку цін на фактори виробництва в точці Т буде не завантажений. Тоді реальний процент буде зменшуватися, зв'язок «заробітна плата-процент» зростатиме. Країна спеціалізується повністю на виробництві товару 2; при подальшій акумуляції капіталу вона виробляє товари 2 і 3. Отже, країна при акумуляції капіталу здійснює процес інтенсифікації капіталу і переходить від спеціалізованого виробництва до неспеціалізованого.
7. Ризики
У міжнародній торгівлі велику роль відіграють ризики, зокрема, як для окремих «гравців», так і для країни. Для експортерів ризики можна визначити через виробничу функцію. Вони пов'язані з можливістю купувати фактори виробництва та цінами на них, з попитом на експортні товари та торговою політикою у Закордоні, а також зі зміною обмінного курсу. Для імпортерів і виробників товарів-субститутів імпорту істотними є ризики, пов'язані з обмінним курсом. При прямих інвестиціях існує ризик експропріації.8. Ієрархія при вертикальній інтеграції країн і всередині мультинаціональних корпорацій
Поділ праці в рамках теорії Гекшера - Оліна може відбуватись як між країнами, так і всередині корпорацій (ієрархія).1. Інтрапідприємницька торгівля. У мультинаціональних корпораціях реалізується принцип
міжнародного поділу праці. З метою уникнення тарифних і нетарифних обмежень та політичного ризику мультинаціональні корпорації враховують міжнародний поділ праці, створюють свої підрозділи в інших країнах.
2. Інтернаціоналізація Виробництва. У зв'язку з інтрапідприємницькою торгівлею і перебазуванням часткових ланок виробництва (наприклад, виробництво комп'ютерних чіпів у Гонконзі), говорять про інтернаціоналізацію виробництва.
3. Вертикальна Інтеграція. У вертикальній ієрархії ступенів виробництва виробничі процеси є
різними для країн. Так, можна спостерігати, що в деяких країнах відбуваються первинні процеси виробництва, такі як видобуток сировини (наприклад, видобуток нафти), у той час, як подальшу переробку здійснюють в інших країнах (рафінування, подальша переробка нафти в хімічній промисловості). Наступні ступені виробництва у вертикальному виробничому ланцюгу пов'язані з вищим ступенем створення вартості. Виходячи з цього, ряд країн намагається проводити політику вертикальної інтеграції і пов'язувати виробничі процеси подальшої переробки з первинними процесами виробництва.
Аспекти, що були висвітлені вище, визначаються як розширення моделі Гекшера - Оліна
9. Динамічні аспекти міжнародної торгівлі
Модель Гекшера - Оліна розглядає, як правило, міжнародну спеціалізацію як проблему держави, при цьому визначальні фактори товарного обміну не змінюються у часі. Динамічний спосіб розгляду може пояснити додаткові аспекти міжнародного товарного руху.1. Зміни в умовах озброєності. Переваги озброєності країни не залишаються постійними в часі: створення капіталу всередині країни, зростання чисельності населення, формування людського капіталу, створення інфраструктурного капіталу, нові організаційні форми виробництва, розподіл ринків і, врешті, нові технічні знання змінюють абсолютні та відносні цінові переваги.
2. Експортна база. Теза щодо експортної бази розглядає історичний вимір торгових потоків і шукає відповідь на запитання: як розвивалась експортна база протягом тривалого часу, тобто як змінились абсолютні цінові переваги країни?
У часовому аспекті можна спостерігати, що експортна діяльність країни повинна розвиватися, виходячи з власного вітчизняного виробництва. До того, як продукт стане експортним товаром, його необхідно виробляти для вітчизняного ринку. Коли підприємство набуває досвіду на вітчизняному ринку, воно може виходити на великі зовнішні ринки.
Асортимент вітчизняних товарів визначає експортну базу країни. З тезою експортної бази пов'язані такі питання: за яких умов експортна діяльність сприяє економічному зростанню країни; як розвиваються інші галузі економіки порівняно з експортним сектором (проблема «подвійної економіки» в країнах, що розвиваються).
3. Зростаючі скалярні доходи. При зростаючих масштабах виробництва країна може мати зростаючі скалярні доходи і досягати в довготерміновому періоді зменшення середніх витрат. Отже, порівняльні переваги розвиваються у часі. Зовнішня торгівля зумовлює розширення ринку збуту; підприємство або промисловість можуть рухатися по довготерміновій кривій середніх витрат вниз і отримувати зростаючі скалярні доходи.
4. Вертикальна Інтеграція. Вертикальну інтеграцію можна пояснювати як процес, при якому
країни-експортери сировини намагаються проникнути на вищі ступені виробництва, у рамках вертикальної інтеграції.
5. Продуктовий цикл. Теорія продуктового циклу базується на впровадженні нового способу виробництва або нового продукту, що відображено на рисунку 7.5. На першій фазі
(інноваційна фаза) розробляють новий товар, який виробляють спочатку для вітчизняного ринку, де підприємства набувають досвіду у виробництві та збуті. На другій фазі (експортна фаза) новий товар може проникати на іноземні ринки, тому що у Закордоні не існує виробничого досвіду. З часом на третій фазі (імітаційна фаза) виробничі процеси стандартизуються і зростає їх ефективність. Спосіб виробництва новаторів стає відомим. Технологічна перевага новатора поступово втрачається, тому що з'являються імітатори в інших країнах, які стають конкурентоспроможними. Врешті країна, що впровадила інновацію, втрачає свою перевагу: починає імпортувати товар (імпортна фаза).
Теза продуктового циклу вказує на те, що розвинуті індустріальні країни експортують «нові» продукти, в той час як країни, що наближаються до них, в наступних фазах стають їх конкурентами. Прикладом є виробництво автомобілів, телевізорів, фотоапаратів. Теза продуктового циклу не суперечить теорії Гекшера - Оліна; вона вказує лише на значення технічного прогресу (ноу-хау), інновацій і людського капіталу на ранніх фазах реалізації товару. Ця теза співпадає, зрештою, з ідеями Шумпетера щодо інновацій та імітації і з концепцією ринкових фаз.
6. Стадії зростання. Теза про стадії зростання, яку встановив Ростов, визначає для країн, що розвиваються, послідовність стадій зростання (традиційне суспільство, передумови для економічного зростання, економічне зростання, масове споживання).
Цим різним стадіям економічного зростання притаманні різні функції. Оскільки під час тривалого зростання, викликаного об'єктивними причинами, країни третього світу у виробництві промислових масових товарів стануть конкурентоспроможними, то для їх подальшого економічного зростання виникає необхідність у імпорті капіталу.
зростаючих скалярних доходів і переваг, які надаються споживачам товарів, призводить до вибіркового пошуку підприємствами нових ринкових сегментів і неповного використання зростаючих скалярних доходів (розділ 5). У результаті виникає інтрасекторна (внутрішньосекторна) торгівля (розділ 6). У розділі 7 розглянуті проблеми монополії, а в розділі 8 - ринкової конкуренції. Міжнародна дуополія і стратегічна торговельна політика розглянуті у розділі 9. У підсумковій частині розділу пояснений шумпетерський сценарій конкуренції у галузі досліджень і розвитку, що інтегрує технічний ендогенний прогрес як результат ринкової конкуренції. При цьому створюється паралель між новою теорією зовнішньої торгівлі і новою теорією зростання.
1. Зростаючі скалярні доходи
1. Зростання скалярних доходів як результат накопичення виробничого досвіду і розподілу постійних витрат на більший обсяг виробленої продукції. Промислове виробництво частково характеризується зростаючими скалярними доходами. При збільшеному застосуванні всіх факторів у Я разів результат виробництва зростає на величину більшу, ніж Я (рисунок 8.1а). Середні витрати зменшуються, і виникає стимул виробляти більший обсяг продукції.Можливе обгрунтування зростаючих скалярних доходів полягає у тому, що один з факторів виробництва є незмінним. Тоді збільшення у Я разів усіх інших факторів може призвести до зростання обсягів виробництва на величину більшу, ніж Я. Типовим прикладом є ефективніше використання наявних виробничих потужностей.
Інше пояснення зростаючих скалярних доходів з практики знаходимо у так званій навчальній кривій, яку можна розглянути на прикладі літакобудування. У цій галузі витрати на одиницю продукції знижуються на 20% за умов подвоєння нагромадженого виробничого досвіду. Воно є результатом виробничого навчального процесу, під час якого накопичується досвід щодо ефективнішої організації виробництва. Отже, тут зростаючі скалярні доходи відображаються навчальною кривою.
В обох окреслених випадках щодо скалярних доходів виробничі витрати на одиницю продукції знижуються завдяки навчанню і накопиченню досвіду у виробництві, або завдяки розподілу постійних витрат на більший обсяг продукції (рисунок 8.16).
2. Зростання скалярних доходів у результаті переходу від автаркії до вільної торгівлі. В умовах наявності у підприємства можливостей для зростання скалярних доходів воно буде прагнути до розширення власного виробництва. Це відбувається при переході від автаркії до вільної торгівлі на основі випуску продукції для більшого сегмента ринку з метою вичерпання або призупинення дегресії витрат. У світі, який характеризується зростаючими скалярними доходами, підприємства будуть розвиватися доти, доки не обслужать закордонний ринок. У результаті цього зникає ринкова форма досконалої конкуренції. Крива трансформації може бути опуклою завдяки тому, що альтернативні витрати виробництва товару зменшуються, і обидві країни досягають
точки повної спеціалізації на опуклих кривих трансформації. Для пояснення торговельних потоків важливо, яке підприємство першим зайняло ринкову нішу. Порівняльні переваги завдяки забезпеченості факторами виробництва більше непотрібні для пояснення торгівлі, у будь-якому випадку можна інтерпретувати виникнення скалярних доходів як переваги в технології.
3. Залежність зростання скалярних доходів від основного капіталу промисловості. Зростаючі скалярні доходи можуть також бути в іншій формі (як промислово-специфічні доходи). Виробнича функція підприємства j залежить не тільки від основного капіталу К підприємства j, як від основного капіталу промисловості К1, отже, Fj(KJ, К'). Коли не враховувати основний капітал промисловості, то виробничу функцію підприємства] можна записати:
Q = QaF'(Ki,A'), (8.1)
де Q— обсяг випуску продукції підприємством j, K>, А' - використання капіталу і праці підприємством j.
Індекс ступеня а показує вплив загального обсягу випуску продукції промисловості на обсяг випуску продукції підприємства (фірми). Отже, виробнича функція підприємства може бути лінійно-однорідною за обома виробничими факторами (праці та капіталу), тобто вона демонструє постійні скалярні доходи. Але існує позитивний ефект впливу загального обсягу виробництва промисловості на обсяг випуску продукції підприємства (фірми), який подібний до акумульованого досвіду чи знання. Коли підприємство розширює власне виробництво, то нагромаджений тут виробничий досвід позитивно впливає на всю галузь. У такому випадку більший обсяг виробництва підприємства впливає на позитивний зовнішній ефект для інших підприємств, проте їх власні витрати суттєво не знижуються. Прикладом таких зростаючих скалярних доходів є спеціалізована виробнича технологія із залученням спеціалістів-інженерів і кваліфікованих працівників (виробництво годинників у Швейцарії). Цей випадок зростаючих скалярних доходів абсолютно сумісний з ринковою формою конкуренції. Також позитивні зовнішні ефекти можуть інтерпретуватись у рамках порівняльних технологічних переваг для промисловості.
4. Залежність Скалярних доходів від масштабів світового ринку. Зростаючі скалярні доходи можуть інтерпретуватися ще по-іншому. Коли згадують приклад. спеціалізованого виробництва голок (Адам Сміт), то в цьому випадку переваги поділу праці полягають у розподілі виробничого процесу. У складному виробничому об'єднанні, наприклад, у автомобілебудуванні використовують переваги спеціалізації підприємства (виробництво двигунів у X, поставки з Y, монтаж у Z). Географічної концентрації на одній території не потрібно. Велике значення відіграє масштаб ринку. Для багатьох підприємств ці переваги спеціалізації не обмежуються власною країною, а охоплюють увесь світ. Скалярні доходи залежать тепер від світової промисловості (світового рівня виробництва). Міжнародний поділ праці розглядають як основу для внутрішньофірмової (заводської) торгівлі, аналогічно до обміну всередині ієрархії. При цьому важливу роль відіграють порівняльні цінові переваги (переваги забезпечення факторами виробництва) окремої території. При достатньому розширенні структури секторів і при глибокій вертикальній структурі виробничих процесів внутрішньофірмову (заводську) торгівлю при значних порівняльних цінових перевагах окремих територій розглядають як внутрішньопромислову торгівлю. Одночасно виникає тенденція до зростання для окремого підприємства, бо воно завдяки своєму розмірові може використовувати позитивні зовнішні ефекти (переваги спеціалізації) шляхом інтернаціоналізації або через мережу постачальників.
2. Зростаючі скалярні доходи і торгівля
1. Диференціація секторальних умов виробництва і форми трансформаційнихкривих, що їх виражають. Коли результат виробництва зростає надпропорційно при рівномірному прирості виробничих факторів (у Я разів), виробництво стає «сприятливішим». Альтернативні витрати виробництва товару зменшуються, гранична норма трансформації знижується. Оскільки виробничі фактори вилучаються з процесу виготовлення іншого товару, можна поступово виробляти більшу кількість даного товару, який буде характерний зростаючими скалярними доходами. Крива трансформації у такому випадку є випуклою. Вона зображена на рисунку 8.2а. При цьому припускається, що виробництво в обох секторах характерне зростаючими скалярними доходами.
На рисунку 8.26 показана ситуація, де крива трансформації не є постійно випуклою до початку координат; вона має тільки ввігнутість. Такий випадок буває тоді, коли скалярні доходи у секторі 1 незначні, а в секторі 2 - сталі.
2. Виробництво і торгівля В умовах зростаючих скалярних доходів. У результаті зростання скалярних доходів збільшується тенденція до спеціалізації, тому що на початку торгівлі вигідно збільшувати обсяг товару, при виробництві якого (порівняно із Закордоном) існують значні скалярні доходи. На кривій трансформації, що є випуклою до початку координат, має місце повна спеціалізація за відповідних умов попиту (точка виробництва Р на рисунку 8.2а). Рівень споживання країни позначається точкою С. Країна експортує обсяг PD товару 1 й імпортує обсяг DC товару 2. Якщо на кривій трансформації відображається лише ввігнутість, то посилюється тенденція до спеціалізації, але має місце не повна спеціалізація (точка виробництва Р на рисунку 8.26).
3. Зростаючі скалярні доходи і різні розміри країн. Розмір країни впливає на ступінь зростання скалярних доходів в умовах автаркії. Велика країна, за інших рівних умов, має більший попит на товари і при цьому може краще використовувати зростаючі скалярні доходи в умовах автаркії. Ця країна повинна при автаркії мати порівняльні цінові переваги щодо товару 1, якщо він характерний зростаючими скалярними доходами. Надалі припускають, що обидві країни мають однакові виробничі функції, для товару 1 існують зростаючі скалярні доходи, а для товару 2 - незмінні скалярні доходи. Нехай обидві країни мають однакову забезпеченість факторами.
Крім цього, припускають ідентичні переваги обох країн. Ці припущення потрібні для того, щоб ізолювати вплив зростаючих скалярних доходів на торгівлю. Згідно з теоремою Гекшера-Оліна різна забезпеченість факторами або різні функції попиту в країнах є передумовами для торгівлі. Завдяки попереднім припущенням умови теореми Гекшера-Оліна не враховуються.
На рисунку 8.3 велика країна (Закордон) повинна мати згідно з цими припущеннями для сталого кількісного співвідношення Q/Q2 в точці Z меншу граничну норму трансформації, ніж мала країна (Батьківщина). Якщо припустити, що функції корисності в обох країнах гомотетичні, то точки А і Z мають однакове зростання кривих байдужості, отже, й однакову граничну норму заміщення (GRS). При цьому в точках А і Z відносна ціна р також повинна бути однаковою, тоді щодо попиту є дійсним:
GRS = р. (8.2)
Але граничні норми трансформації відрізняються у точках А і Z. Закордон має у точці Z нижчу (сприятливішу) граничну норму трансформації. Точка Z не може при цьому бути точкою рівноваги автаркії у великому Закордоні. Однакова гранична норма заміщення для обох країн вимагає, щоб у Закордоні автаркійна точка А' перебувала вище точки Z.
Даний висновок можна обгрунтувати також наступними міркуваннями. Розміщення ринків сприяє тому, щоб для окремих підприємств гранична норма трансформації дорівнювала певному ціновому співвідношенню, так що для підприємства j має місце
р = GRTK (8.2')
Окреме підприємство має позитивний вплив на обсяг випуску промисловості. Якщо Q2 позначає вплив загального обсягу випуску продукції промисловості на обсяг випуску продукції підприємства, то для всієї промисловості:
р > GRT (8.2'')
чи
р = GRT/(l-a). (8.2'")
При цьому для рівноваги в умовах автаркії вважають, що
GRS = p = GRT/(l-a). (8.2'"')
Якщо зіставити тепер обидві точки A i Z i припустити, що умова рівноваги автаркії у точці А виконана, то в точці Z буде
GRS > GRT (1-а). (8.2'"")
Закордон має у точці Z сприятливішу граничну норму трансформації. Рівновага автаркії за інших рівних умов може бути досягнена лише тоді у великій закордонній країні, коли існуватиме більша гранична норма трансформації, ніж у точці Z. Такий випадок можливий у точці А'.
4. Вплив скалярного ефекту на взаємозв'язок цін на товари і фактори виробництва. При зростаючих скалярних доходах стандартні результати моделей Гекшера—Оліна, як і теореми Столпера—Самуельсона і Рибчинського, недійсні. Причина полягає у тому, що зв'язок між співвідношенням цін на товари і співвідношенням цін на фактори виробництва, який при сталих скалярних доходах не залежить від рівня випуску, тепер змінюється. Якщо зростає обсяг випуску товару 1 при додатковому попиті на нього, і його виробництво характеризується зростаючими скалярними доходами, то це знижує виробничі витрати у секторі 1. При цьому виробничі функції окремих підприємств є лінійно-однорідними, додатковий випуск продукції має позитивний ефект на галузь (рівняння 8.1). Для взаємозв'язку між співвідношенням цін на товари і цін на фактори виробництва важливу роль відіграє скалярний ефект:
Скалярний ефект приводить до відносного зменшення ціни товару 1. Але чи зросте ціна фактора виробництва, який інтенсивно використовують у виробництві товару зі зростаючими скалярними доходами у великій країні (Закордоні), не зрозуміло. Співвідношення цін на товари врівноважується, але це не приводить до збалансування цін на фактори виробництва.
5. Зростаючі скалярні доходи і переміщення факторів виробництва. Якщо у великій країні (Закордоні) співвідношення «заробітна плата-процент» у результаті впливу зростаючих скалярних доходів, наприклад, у секторі 1 нижче, тобто капітал є дорожчим, то при торговій рівновазі відбуватиметься переміщення факторів. Цей процес є вигідним.
Кожна країна залучає ті виробничі фактори, які вона інтенсивно використовує у виробництві своїх експортних товарів, при цьому збільшується обсяг випуску в секторі зі зростаючими скалярними доходами. Переміщення факторів пов'язане зі зростаючою спеціалізацією і викликає одночасно розширення зовнішньої торгівлі. Торгівля і переміщення факторів взаємодоповнюються.
6. Необхідність обмежень при формуванні політики зростаючих скалярних доходів. Висновки про зростаючі скалярні доходи не можна переоцінювати емпірично. Поділ праці в колишніх соціалістичних країнах був спрямований на використання таких «уявних» зростаючих скалярних доходів. При цьому в інтересах використання вигод, які отримують від зростаючих скалярних доходів, міжнародний поділ праці підганяли до найдосконалішої спеціалізації: Угорщина виробляла автобуси, колишня Чехословаччина - трамваї, Східна Німеччина - залізничні вагони. Хоча в інтересах забезпечення зростання економічного ефекту за рахунок використання переваг розміру така політика мала сенс, з'ясувалося, що великі підприємства не мали гнучкості у виробництві. До того ж вони практично повністю виключали конкуренцію.
3. Зростаючі скалярні доходи і просторова структура
Зростаючі скалярні доходи приводять не тільки до спеціалізації виробництва, вони спричиняють також концентрацію виробництва в окремих просторових точках. Отже, вони впливають на його просторову структуру. Це може стосуватись окремих підприємств, якщо скалярні доходи обмежаться одиничним підприємством, якщо розглядати окремий сектор економіки, то в кожному регіоні підприємства галузі створюють собі взаємовигідні умови. Слід зазначити, що підприємства певної галузі через виробничий тренінг (Training-on-the-job) позитивно впливають на людський капітал у регіоні (годинникова промисловість у швейцарській Юра, точна механіка у Баден-Вюртемберзі). У такому випадку зростаючі скалярні доходи обмежені просторово і можуть бути важливим фактором місцезнаходження підприємства.4. Диференційовані товари і товарна різноманітність
У попередній аргументації ми виходили з однорідного товару, який і на Батьківщині й у Закордоні можуть виробляти з однаковою якістю. Насправді ж існують відмінності щодо якості, що пояснюються як об'єктивними характеристиками товару (надійність, мережа збуту, система сервісу), так і суб'єктивними оцінками. Споживачі мають різні пріоритети щодо товарів. Вони не бажають купувати однакові товари. Функція корисності домогосподарства визначається через кількість подібних товарів:При цьому Ск - це споживання товару виду к, а спектр товарів визначається через к = {1...Н}. Коефіцієнт в характеризує еластичність заміни. Для /3 = 7 товари є повністю взаємозамінними, для в = 0- взаємодоповнюючими. Якщо спектр товарів розширюється (зростає Н), то збільшується їх різноманітність. Споживачам пропонують більший вибір, і рівень споживання збільшується.
У рівнянні 8.4 припущено, що всі товари мають однакову корисність для споживача. Функції корисності окремих домогосподарств можуть характеризуватися різними еластичностями заміни товарів. Окремі домогосподарства можуть мати специфічні пріоритети, які відрізняються між собою, але кожне домогосподарство може надавати перевагу різноманітності. Якщо розмістити товари в певному порядку за ознаками подібності, отримаємо з точки зору різних споживачів прогалини заміщення між різними товарами.
У світі з різноманітними пріоритетами щодо різних товарів торгівля здійснюється тому, скажімо, що деякі французькі споживачі надають перевагу німецьким автомобілям і, навпаки, німецькі споживачі залюбки їздять на французьких. У такому випадку автомобілі обмінюють на автомобілі. Навіть якщо країни цілком схожі за товарними уподобаннями, між ними також виникає торгівля.
