Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)
7. Монополія і міжнародна торгівля
1. Національна монополія. Країни або підприємства можуть намагатися досягнути монопольного або подібного до монопольного становища у світі.
Якщо спадаючі середні витрати сприяють виникненню монополії, яка не зазнає конкуренції з боку підприємств-виробників товарів субститутів і не може бути обмежена потенційною появою на ринку інших продавців (можливо, закордонних), то країна, на території якої перебуває монополіст, принаймні теоретично може поліпшити умови торгівлі для експортного товару через політику диференціації цін і отримати монопольний прибуток.
Цю ситуацію слід розглядати скептично. Товарні пріоритети сприяють конкуренції з боку підприємств-виробників товарів субститутів, а технічний прогрес дає змогу новачкам проникати на ринок.
2. Картель. Картель домагається становища, подібного до монопольного, через цінову політику і
політику обсягів випуску. Картель є об'єднанням великої кількості продавців для контролю за найважливішими параметрами ринку. Прикладом може бути прагнення продавців природних ресурсів (нафти, міді, олова) до створення картелю, але такі намагання інколи призводять до фіаско.
3. Демпінг. Монополіст може проводити регіональну диференціацію цін і обсягу експорту та пропонувати для продажу на світовому ринку свій експортний товар за ціною, що дорівнює граничним витратам, тобто за ціною нижчою, ніж на Батьківщині.
На рисунку 8.5 представлена ситуація, в якій вітчизняний монополіст проводить цінову диференціацію між своєю країною і Закордоном. На Батьківщині точку Курно (Cournot) C визначають як проекцію точки перетину граничних витрат і граничного доходу. N позначає криву попиту на Батьківщині, Ё - криву граничного доходу вітчизняного монополіста і К* - криву граничних витрат. На світовому ринку вітчизняний монополіст пильно стежить за станом конкуренції; оскільки ціни на товари на світовому ринку вже визначені, то він поводиться як пристосуванець. Згідно з цими умовами вітчизняне підприємство пропонує товари для продажу в Закордоні доти, поки ціна і граничні витрати не досягнуть одного рівня (точка V). Вітчизняний монополіст пропонує на Батьківщині обсяг О А за ціною ОР, а у Закордоні - обсяг АВ за ціною ОҐ. Він здійснює демпінг.
Важливою передумовою для демпінгу чи регіональної диференціації цін є те, що ринки сегментовані й недорогі товари із Закордону не повертаються на Батьківщину.
4. Зовнішня торгівля як політика конкуренції. Зовнішньоторговельна політика може в меркантильних традиціях сприяти своїй власній промисловості у досягненні монопольного становища на світовому ринку, а це вимагає значних субвенцій і втрати ефективності. Тому перспективніше впроваджувати вільну торгівлю як стимул для розвитку національної промисловості. Тоді відкриття кордонів можна інтерпретувати як один із видів антимонопольної політики, якщо монополія стосується товарів потенційного імпорту. Наприклад, якщо монополізовано сектор імпорту на Батьківщині, то ціна товару 2 є надто високою в умовах автаркії, і вироблятимуть невелику його кількість (точка М на рисунку 8.6). Точка D відображає ситуацію автаркії при досконалій конкуренції. Монополіст вимагає високої ціни р2 і пропонує менший обсяг цього товару, ніж при досконалій конкуренції. Якщо монополія ліквідовується через зовнішню торгівлю, то будуть досягнуті точка виробництва D' і точка споживання - Y. Рух по MD' характеризує виграш на ефективності через ліквідацію монополії у зв'язку із зовнішньою торгівлею. Отже, вільна торгівля - це найкраща політика конкуренції.
Якщо спадаючі середні витрати сприяють виникненню монополії, яка не зазнає конкуренції з боку підприємств-виробників товарів субститутів і не може бути обмежена потенційною появою на ринку інших продавців (можливо, закордонних), то країна, на території якої перебуває монополіст, принаймні теоретично може поліпшити умови торгівлі для експортного товару через політику диференціації цін і отримати монопольний прибуток.
Цю ситуацію слід розглядати скептично. Товарні пріоритети сприяють конкуренції з боку підприємств-виробників товарів субститутів, а технічний прогрес дає змогу новачкам проникати на ринок.
2. Картель. Картель домагається становища, подібного до монопольного, через цінову політику і
політику обсягів випуску. Картель є об'єднанням великої кількості продавців для контролю за найважливішими параметрами ринку. Прикладом може бути прагнення продавців природних ресурсів (нафти, міді, олова) до створення картелю, але такі намагання інколи призводять до фіаско.
3. Демпінг. Монополіст може проводити регіональну диференціацію цін і обсягу експорту та пропонувати для продажу на світовому ринку свій експортний товар за ціною, що дорівнює граничним витратам, тобто за ціною нижчою, ніж на Батьківщині.
На рисунку 8.5 представлена ситуація, в якій вітчизняний монополіст проводить цінову диференціацію між своєю країною і Закордоном. На Батьківщині точку Курно (Cournot) C визначають як проекцію точки перетину граничних витрат і граничного доходу. N позначає криву попиту на Батьківщині, Ё - криву граничного доходу вітчизняного монополіста і К* - криву граничних витрат. На світовому ринку вітчизняний монополіст пильно стежить за станом конкуренції; оскільки ціни на товари на світовому ринку вже визначені, то він поводиться як пристосуванець. Згідно з цими умовами вітчизняне підприємство пропонує товари для продажу в Закордоні доти, поки ціна і граничні витрати не досягнуть одного рівня (точка V). Вітчизняний монополіст пропонує на Батьківщині обсяг О А за ціною ОР, а у Закордоні - обсяг АВ за ціною ОҐ. Він здійснює демпінг.
Важливою передумовою для демпінгу чи регіональної диференціації цін є те, що ринки сегментовані й недорогі товари із Закордону не повертаються на Батьківщину.
4. Зовнішня торгівля як політика конкуренції. Зовнішньоторговельна політика може в меркантильних традиціях сприяти своїй власній промисловості у досягненні монопольного становища на світовому ринку, а це вимагає значних субвенцій і втрати ефективності. Тому перспективніше впроваджувати вільну торгівлю як стимул для розвитку національної промисловості. Тоді відкриття кордонів можна інтерпретувати як один із видів антимонопольної політики, якщо монополія стосується товарів потенційного імпорту. Наприклад, якщо монополізовано сектор імпорту на Батьківщині, то ціна товару 2 є надто високою в умовах автаркії, і вироблятимуть невелику його кількість (точка М на рисунку 8.6). Точка D відображає ситуацію автаркії при досконалій конкуренції. Монополіст вимагає високої ціни р2 і пропонує менший обсяг цього товару, ніж при досконалій конкуренції. Якщо монополія ліквідовується через зовнішню торгівлю, то будуть досягнуті точка виробництва D' і точка споживання - Y. Рух по MD' характеризує виграш на ефективності через ліквідацію монополії у зв'язку із зовнішньою торгівлею. Отже, вільна торгівля - це найкраща політика конкуренції.
