Гребельник О.П. Основи митної справи (2003)
Вплив митного тарифу на становище національного споживача і виробника та на доходи держави
Ефективне функціонування ринкової моделі господарювання можливе тільки за умови існування жорсткої конкуренції між виробниками товарів за потенційного покупця. Для споживачів немає суттєвої різниці, ким вироблено товар — національним товаровиробником чи іноземним, головне — це якість і ціна товару. Але, коли імпорту країну надходить, то він користується попитом. Отже, введення тарифу вплине на споживача імпорту. Безумовно, завжди буде існувати певна частина патріотично налаштованих громадян, які за будь-яких обставин будуть купувати тільки національну продукцію, але не вони визначають характер взаємовідносин на ринку споживання товарів.
Факт існування імпортних товарів свідчить про наявність певної конкуренції, тобто є право вибору товару на даному ринку. Наслідки введення імпортного мита для потенційного покупця проаналізовано автором у гл. 1 і з'ясовано, що введення мита збільшує ціну імпортного товару, і споживач сплачуватиме більше грошей за
імпортний товар або споживатиме цього товару менше, або ж буде мати місце і те й інше. Тобто обмеження імпорту за рахунок застосування ввізного мита призводить до погіршення споживчих можливостей.
Розглянемо даний висновок на конкретному прикладі. Побудуємо модель рівноваги при функціонуванні національного ринку (див. рис.4.3.1.). За відсутності будь-яких торговельних обмежень, тобто за моделлю
"вільної торгівлі» конкуренція між національним та іноземним виробником створює ситуацію, коли ціна на національні та імпортні телевізори зберігається - 80дол. США. Споживачі купували б за цією ціною у
національних виробників Qs, а імпорт складав би Qd-Qs телевізорів, або Мо на рік. При цьому загальний обсяг споживання становив Qd= Qs+ Mo Як видно з графіка, до введення митного тарифу споживачі імпортного товару мали можливість споживати його в кількості (У про що свідчить крива попиту, за якою ми маємо можливість визначити, скільки споживачів були готові придбати товар за даною ціною і максимальну ціну товару, за якою певна кількість споживачів готова його придбати. Тобто т. G свідчить, що деякі споживачі купували телевізори за 80 дол., т. С — бажаючі купити його за 90$.
Аналогічно, якщо з якихось причин у країні існує певний дефіцит телевізорів, то очевидно, знайдеться покупець, готовий заплатити найвищу ціну за телевізор, скажімо, 1000 дол. (t.V).
Коли ж вводиться світова ціна (Рс), скажімо, 80 дол., то покупець, що готовий був заплатити 1000 дол. (t.V) за телевізор, зекономить 920 дол. на рік. Якщо розглядати криву попиту від т. V до т. G рис. 4.3.2 переконуємося, що інші споживачі також виграють від можливості купити телевізор за ціною нижчою, ніж та, на яку вони розраховували.
Отже, проаналізувавши криву попиту, з'ясовуємо, що виграш споживачів від можливості закупівлі телевізорів за відсутності мита
на імпорт окреслюється площею трикутника ZVG, з наявним негативним впливом імпортного мита в бік зниження цього виграшу. Таким чином, уся площа трикутника, обмеженого кривою попиту і лінією світової ціни, характеризує виграш від купівлі телевізорів за даною ціною. Цей виграш є різницею між тим, що споживач був готовий витратити на покупку, і реальними витратами.
Трикутник ZVG, що відповідає виграшу споживача, графічно віддзеркалює його витрати на купівлю телевізора. При введенні імпортного мита у 10 дол. збільшується вартість телевізора на 10% і, як видно з графіка, одночасно зменшується виграш споживача від купівлі телевізора.
Піднімаючи ціну до 90 дол., тариф змушує одних споживачів платити на 10 дол. більше за кожен телевізор, щоб купити ту саму кількість телевізорів (Qd), яку вони б купили за ціною 80 дол., інших — взагалі відмовитись від купівлі телевізорів іноземного виробництва. Розмір втрати споживачів від введення імпортного мита досить значний. Тариф призводить не тільки до збільшення цін на імпортні вироби, але й збільшує ціни на вітчизняні вироби. Безперечно, деякі споживачі, щоб не переплачувати 10 дол. за телевізор, будуть купувати вітчизняні телевізори, але внутрішня пропозиція не може зростати без паралельного збільшення витрат виробництва понад 90 дол. (і вітчизняним виробникам не потрібен був тарифний захист). У результаті продаж вітчизняних телевізорів досягне величини Е (рис. 4.3.1), за якої їхні граничні витрати, і відповідно, ціна дорівнюватиме 90 дол., і споживач переплачуватиме за всі телевізори,
а не тільки за імпортні. Для того щоб вирахувати втрати споживачів (площа заштрихованої зони) — необхідно знати вартість телевізорів з урахуванням і без урахування тарифу, а також кількість телевізорів, яку було б куплено до і після введення тарифу (Qd і Qd1 ). Знаючи ці величини, можна вирахувати площу а + в + с і трикутника d. Навіть якщо кут нахилу кривої попиту невідомий, можна отримати приблизну оцінку величини втрат споживачів: вона більша за добуток розміру тарифу (10 $) і кількості куплених при цьому телевізорів, але менша ніж добуток розміру тарифу і кількості телевізорів, що споживались до його введення.
Серед великого спектра аргументів, які використовуються при обгрунтуванні доцільності застосування імпортного мита, найбільш вагомими, з точки зору прихильників протекціонізму, є захист національного товаровиробника. З моменту появи митних тарифів цей аргумент застосовується найчастіше. Він може інтерпретуватись у різних формах: захист нових галузей, створення додаткових робочих місць, почуття національної гідності, питання національної безпеки тощо, але суть його одна: потрібно захищатись від іноземної конкуренції. І тут виникає декілька запитань, на яких доцільно акцентувати увагу:
• кого захищати?
• з якою метою?
Спробуємо відповісти на ці запитання.
Попередній аналіз показав, що, якщо національний споживач майже завжди втрачає від введення митного тарифу на імпорт, то національний виробник, що випускає конкуруючу продукцію з імпортом, практично завжди зацікавлений у застосуванні митного тарифу стосовно імпортних товарів. Це пов'язано не тільки з тим, що обмежуються обсяги імпорту, і, відповідно, споживач починає задовольняти власні потреби за рахунок товарів національного виробництва, а й з підвищенням цін на дані товари через введення митного тарифу.
Виграш виробника від введення імпортного мита можна проаналізувати за допомогою графіка (рис. 4.3.3), що дасть змогу відстежити ринок телевізорів у країні з точки зору національного виробника. При введенні митного тарифу ціна на ринку телевізорів збільшиться з 80 до 90 $. Збільшення величини тарифу вплине на скорочення обсягів пропозиції даного товару на ринку країни. При цьому значно скоротиться імпорт телевізорів, тому що ввізним митом обкладаються тільки телевізори іноземного виробництва. Якщо при
вільній торгівлі імпорт становив Мо (Сd - Сs), то при введенні мита він становитиме М1 (Сd - Qs), тобто на ринку телевізорів утвориться вільна ніша за рахунок різниці між попитом і пропозицією. Реакція національного виробника: збільшиться випуск і продаж телевізорів з Qs до Оs1. При збільшенні випуску до Qs1 витрати виробництва кожного наступного телевізора, як свідчить крива пропозиції, досягне ринкової ціни з врахуванням митного тарифу 90 $. За даної ситуації це буде цінова межа, що лімітує національне виробництво, оскільки збільшення випуску недоцільне через перевищення максимальних витрат виробництва, що зумовлює підвищення ціни і відповідно зниження конкурентоспроможності національних товарів порівняно з іноземними.
Прибуток національних виробників — різниця між сукупною виручкою і витратами виробництва. На рис. 4.3.4 прибуток (інколи його називають рентою), що отримують національні виробники телевізорів, які, у свою чергу, є споживачами інших благ і послуг, має форму трикутника, контури якого визначаються лінією ціни (Pr+t), кривою максимальних витрат (S) і вертикальною віссю ціни.
Даний прибуток еквівалентний сумі добутку ціни товару на обсяги продажу в умовах вільної торгівлі (Рr х Qs) та добутку ціни товару
на кількість проданого товару після введення митного тарифу (Рc+t х Qs). Як бачимо, застосування імпортного мита збільшило доходи від сукупного продажу національних виробників. Водночас слід зауважити, що не весь дохід є прибутком. Частка сукупного доходу, яка на графіку розташована нижче кривої пропозиції або кривої граничних витрат, — це змінні витрати виробництва телевізорів. Тому тільки частина, яка знаходиться вище кривої пропозиції, але в межах сукупного доходу, є прибутком національних виробників, тобто різниця між доходами і витратами.
Отже, імпортне мито збільшує прибуток вітчизняних виробників телевізорів тільки на величину а.
Але виграш національного виробника від введення митного тарифу не перекриває втрат споживачів. Бо, якщо перші отримують переваги від зростання цін тільки на вітчизняні товари, то споживачі сплачують більш високу ціну як за національні, так і за імпортні товари. Якщо введення митного тарифу дало виграш національному виробникові телевізорів у розмірі величини а, то споживачі повинні за свій рахунок покривати не тільки ділянку а, а ще й b + с + d.
Тобто доходимо висновку, що застосування імпортного мита в цілому для країни призвело до значних втрат. Безперечно, кожна країна зацікавлена в нарощуванні національного виробництва не тільки, виходячи з економічної доцільності, але й з точки зору завоювання передових технологічних позицій та престижу держави. І одним із шляхів для досягнення даних цілей є оподаткування імпорту.
За допомогою рис. 4.3.5, 4.3.6 спробуємо проаналізувати доцільність використання митного тарифу з метою розширення національного виробництва.
У результаті введення 10 дол. мита внутрішня ціна телевізорів зросла, що зумовило розширення національного виробництва з Qs до Qs1, і додатковий виграш країні в розмірі величини g, оскільки збільшилися податкові надходження до бюджету держави за рахунок національного товаровиробника. Водночас країна виробляє телевізори з більшими витратами, ніж телевізори, які можна закупити за кордоном, що на графіку характеризується сегментом b. Знижується й сукупний попит на величину, що дорівнює різниці Qd — Qd1 (сегмент d).
Чистий національний виграш, який дорівнює різниці g-(b+d) може бути як позитивний, так і негативний. Виходячи з того, що основним мотивом дій держави при використанні мита в даному разі було не скорочення імпорту, і тим більше не скорочення споживання, а збільшення обсягів національного виробництва, доходимо висновку, до даної мети можна досягти й в інший спосіб. Розширити національне виробництво можливо за допомогою субсидування. Цей захід має стимулюючий характер.
Проаналізуємо наслідки використання субсидій з метою розширення національного виробництва за допомогою графіка (рис. 4.3.6).
Припустимо, що необхідний розмір субсидій дорівнює розміру ставки мита — 10 дол. Використання даного розміру субсидії відповідатиме збільшенню обсягів річного виробництва так само, як і застосування мита, Тобто національне виробництво збільшиться з величини Qs до Qs1, і суспільство отримає відповідний виграш g.
При цьому прямі витрати виробництва однаково перевищують звітову ціну, за якою можна було б закупити телевізори за кордоном з обох випадках величина витрат дорівнює ділянці b). Але убсидування не знижує загального обсягу споживання, а тільки дає можливість національному виробникові самостійно задовольняти більшу частину сукупного попиту на внутрішньому ринку за ціною
80 дол., тобто величина сукупного попиту залишається незмінною, чистий національний виграш у цьому разі дорівнює різниці g-b.
Використання субсидій ефективніше, ніж використання іншого аргументу — збереження чи збільшення робочих місць, оскільки соціальні витрати при застосуванні виробничих субсидій значно менші, ніж при використанні імпортного мита. Кількість робочих місць на долар продукції в даній галузі є більш ефективним, ніж субсидії, що прив'язані до обсягів виробництва. Якщо метою економічної політики є збільшення рівня зайнятості в масштабах економіки країни, то більш логічним в політиці економічного зростання вважається використання фіскальних або кредитно-грошових важелів.
Однією із інтерпретацій захисту національного виробника є необхідність використання імпортного мита з метою захисту молодих галузей, які тільки починають формуватися в економіці країни. Суть полягає в тому, що менш розвинутим країнам доцільно тимчасово використовувати митний тариф з метою стримання імпорту сучасної промислової продукції до того часу, доки молода національна індустрія не стане конкурентоспроможною порівняно з іноземною, тобто витрати виробництва знизяться до рівня конкуренції з імпортними товарами без допомоги митного захисту.
Апріорі стримання конкуренції імпорту із більш розвинутих країн з часом зумовить зменшення національних витрат виробництва. На відміну від оптимального тарифу, даний вид протекціонізму в довгостроковому періоді буде вигіднішим не тільки для самої країни, але й для світової економіки, оскільки митний тариф у даному разі має тимчасовий характер.
Еволюція застосування митного тарифу як інструменту зовнішньоторговельної політики свідчить, що даний аргумент використовувався досить часто. У праці А. Гамільтона «Доповідь про стан обробної промисловості», опублікованій у 1891 p., вперше було сформульовано необхідність захисту молодих галузей. Дана теза реалізовувалася у багатьох країнах світу. Так, у Сполучених Штатах Америки після громадянської війни було встановлено високі ставки мита для захисту галузей, що зароджувалися (текстильної, металургії та ін.) і які не могли протистояти конкуренції британським товарам. На початку XIX ст. Німеччина широко використовувала цей захід для захисту своєї обробної промисловості. У післявоєнній Японії високе імпортне мито у поєднанні з іншими заходами протекціонізму дало змогу національній автомобільній
промисловості стати провідною галуззю на світовому ринку. Безперечно захист молодих галузей буде актуальним завжди, оскільки закономірність розвитку економічної системи за умови науково-технічного прогресу — це пошук нових потреб, а для їх задоволення й виникнення нових галузей. Збільшення товарної номенклатури за рахунок нових товарів зумовить пошук нових технологій, акумуляції коштів для створення нових галузей, які потрібно буде захищати. На нашу думку, використання митного тарифу в даному разі логічно, але для інших цілей: зростання кваліфікації робочої сили, технічного переобладнання та ін. необхідно використовувати інші методи державного регулювання. Так, наприклад, якщо за мету ставиться скорочення витрат виробництва в даній галузі, тобто проектується, що у майбутньому високі витрати перекриються низькими, доцільно під заставу майбутніх прибутків взяти кредит. Дану форму кредитування може забезпечити як приватний сектор, так і держава без використання імпортного мита.
Крім того, недолік використання мита як тимчасового заходу, полягає в тому, що «молоді галузі», так і не ставши рентабельними, звикають до пільгового режиму, а отже, будуть використовувати частину прибутку, який забезпечується митним тарифом, на заходи, що сприятимуть їх усталенню, що зумовить не тільки значні втрати Державного бюджету країни, а й накопичення негативних тенденцій в її економіці, оскільки дана галузь виробництва взаємопов'язана з суміжними галузями за технологією. Тому використання в даній ситуації митного тарифу не завжди є оптимальною формою розв'язування проблеми.
Як бачимо, введення митних тарифів обов'язково супроводжується зниженням рівня добробуту споживачів та зростанням добробуту національних виробників. Але тариф обмежує імпорт лише частково, тобто не є забороненим, він приносить дохід державі. Тому оподаткування імпорту доцільне й з точки зору захисту молодих країн. За умови нестабільності економічної ситуації, яка характеризується багатьма негативними тенденціями, однією з головних проблем стає скорочення податкових надходжень. А введення тарифу на імпорт поповнює Державний бюджет. Внаслідок спаду національного виробництва значно обмежуються внутрішні джерела фінансування Державного бюджету. У даній ситуації пошук зовнішніх джерел фінансування стає одним із адекватних заходів уряду на економічну ситуацію, яка склалася в країні.
Створення ефективних механізмів контролю, об'єктів оподаткування і зборів податків потребує певного часу. У сфері зовнішньоекономічних відносин це досягається порівняно з внутрішніми об'єктами оподаткування значно простіше. Досить жорстка система митного контролю і митного оформлення полегшує роботу державних фіскальних органів з огляду на збирання податків до Державного бюджету. У даному разі імпортне мито стає не стільки засобом захисту національного виробництва, скільки важливим джерелом доходу Державного бюджету. Від однієї четвертої до трьох п'ятих Державного бюджету країн з низьким рівнем національного доходу може забезпечуватися за рахунок митних платежів. Ця частка залежності державних доходів від митної системи значно перевищує аналогічні показники економічно розвинутих країн.
Оскільки у більшості країн, що розвиваються, адміністративні ресурси значно обмежені, передача митним органам деяких фіскальних функцій (нарахування і контроль за сплатою непрямих податків та інших платежів) є не тільки доцільним з точки зору системи управління, а й економічно вигідним, тому що є дешевшим способом поповнення Державного бюджету, ніж витрати на розробку і впровадження спеціальної податкової системи.
Проаналізуємо це твердження за допомогою графіка (рис. 4.3.7).
За введення імпортного мита у розмірі 10 дол. США дохід держави на графіку визначатиметься площиною ІЕСН (величина є), яка визначає обсяг збільшення доходів бюджету за рахунок податкування митом імпорту. Він розраховується як розмір митної ставки держави помноженій на обсяги імпорту після введення митного тарифу.
Безперечно, ефект доходу не є втратою для економіки країни, не варто зауважити, що цей дохід державі знову ж таки надходить на рахунок споживачів імпортного товару, зазвичай заможних.
Проте головним є те, що цей дохід залишається в межах держави, Сума, отримана державою від застосування ввізного мита, в подальшому може слугувати різноманітним цілям: перетворюватися на додаткові витрати на соціальні програми, сприяти зниженню таких податків, як, наприклад, прибутковий податок з громадян, або ж просто підняти заробітну плату державним службовцям. А отже, має братись до уваги при розрахунку наслідків введення тарифної завіси поряд з виграшем підприємців і втратами споживачів.
Розглянемо, яким чином введення імпортного тарифу впливає на доходи держави загалом, а також, які чинники враховуються при визначенні тарифного ефекту і який їхній сумарний вплив на розмір національного збитку від впровадження тарифного захисту.
Використана література: Гребельник, О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник / О П Гребельник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.
Факт існування імпортних товарів свідчить про наявність певної конкуренції, тобто є право вибору товару на даному ринку. Наслідки введення імпортного мита для потенційного покупця проаналізовано автором у гл. 1 і з'ясовано, що введення мита збільшує ціну імпортного товару, і споживач сплачуватиме більше грошей за
імпортний товар або споживатиме цього товару менше, або ж буде мати місце і те й інше. Тобто обмеження імпорту за рахунок застосування ввізного мита призводить до погіршення споживчих можливостей.
Розглянемо даний висновок на конкретному прикладі. Побудуємо модель рівноваги при функціонуванні національного ринку (див. рис.4.3.1.). За відсутності будь-яких торговельних обмежень, тобто за моделлю
"вільної торгівлі» конкуренція між національним та іноземним виробником створює ситуацію, коли ціна на національні та імпортні телевізори зберігається - 80дол. США. Споживачі купували б за цією ціною у
національних виробників Qs, а імпорт складав би Qd-Qs телевізорів, або Мо на рік. При цьому загальний обсяг споживання становив Qd= Qs+ Mo Як видно з графіка, до введення митного тарифу споживачі імпортного товару мали можливість споживати його в кількості (У про що свідчить крива попиту, за якою ми маємо можливість визначити, скільки споживачів були готові придбати товар за даною ціною і максимальну ціну товару, за якою певна кількість споживачів готова його придбати. Тобто т. G свідчить, що деякі споживачі купували телевізори за 80 дол., т. С — бажаючі купити його за 90$.
Аналогічно, якщо з якихось причин у країні існує певний дефіцит телевізорів, то очевидно, знайдеться покупець, готовий заплатити найвищу ціну за телевізор, скажімо, 1000 дол. (t.V).
Коли ж вводиться світова ціна (Рс), скажімо, 80 дол., то покупець, що готовий був заплатити 1000 дол. (t.V) за телевізор, зекономить 920 дол. на рік. Якщо розглядати криву попиту від т. V до т. G рис. 4.3.2 переконуємося, що інші споживачі також виграють від можливості купити телевізор за ціною нижчою, ніж та, на яку вони розраховували.
Отже, проаналізувавши криву попиту, з'ясовуємо, що виграш споживачів від можливості закупівлі телевізорів за відсутності мита
Трикутник ZVG, що відповідає виграшу споживача, графічно віддзеркалює його витрати на купівлю телевізора. При введенні імпортного мита у 10 дол. збільшується вартість телевізора на 10% і, як видно з графіка, одночасно зменшується виграш споживача від купівлі телевізора.
Піднімаючи ціну до 90 дол., тариф змушує одних споживачів платити на 10 дол. більше за кожен телевізор, щоб купити ту саму кількість телевізорів (Qd), яку вони б купили за ціною 80 дол., інших — взагалі відмовитись від купівлі телевізорів іноземного виробництва. Розмір втрати споживачів від введення імпортного мита досить значний. Тариф призводить не тільки до збільшення цін на імпортні вироби, але й збільшує ціни на вітчизняні вироби. Безперечно, деякі споживачі, щоб не переплачувати 10 дол. за телевізор, будуть купувати вітчизняні телевізори, але внутрішня пропозиція не може зростати без паралельного збільшення витрат виробництва понад 90 дол. (і вітчизняним виробникам не потрібен був тарифний захист). У результаті продаж вітчизняних телевізорів досягне величини Е (рис. 4.3.1), за якої їхні граничні витрати, і відповідно, ціна дорівнюватиме 90 дол., і споживач переплачуватиме за всі телевізори,
а не тільки за імпортні. Для того щоб вирахувати втрати споживачів (площа заштрихованої зони) — необхідно знати вартість телевізорів з урахуванням і без урахування тарифу, а також кількість телевізорів, яку було б куплено до і після введення тарифу (Qd і Qd1 ). Знаючи ці величини, можна вирахувати площу а + в + с і трикутника d. Навіть якщо кут нахилу кривої попиту невідомий, можна отримати приблизну оцінку величини втрат споживачів: вона більша за добуток розміру тарифу (10 $) і кількості куплених при цьому телевізорів, але менша ніж добуток розміру тарифу і кількості телевізорів, що споживались до його введення.
Серед великого спектра аргументів, які використовуються при обгрунтуванні доцільності застосування імпортного мита, найбільш вагомими, з точки зору прихильників протекціонізму, є захист національного товаровиробника. З моменту появи митних тарифів цей аргумент застосовується найчастіше. Він може інтерпретуватись у різних формах: захист нових галузей, створення додаткових робочих місць, почуття національної гідності, питання національної безпеки тощо, але суть його одна: потрібно захищатись від іноземної конкуренції. І тут виникає декілька запитань, на яких доцільно акцентувати увагу:
• кого захищати?
• з якою метою?
Спробуємо відповісти на ці запитання.
Попередній аналіз показав, що, якщо національний споживач майже завжди втрачає від введення митного тарифу на імпорт, то національний виробник, що випускає конкуруючу продукцію з імпортом, практично завжди зацікавлений у застосуванні митного тарифу стосовно імпортних товарів. Це пов'язано не тільки з тим, що обмежуються обсяги імпорту, і, відповідно, споживач починає задовольняти власні потреби за рахунок товарів національного виробництва, а й з підвищенням цін на дані товари через введення митного тарифу.
Виграш виробника від введення імпортного мита можна проаналізувати за допомогою графіка (рис. 4.3.3), що дасть змогу відстежити ринок телевізорів у країні з точки зору національного виробника. При введенні митного тарифу ціна на ринку телевізорів збільшиться з 80 до 90 $. Збільшення величини тарифу вплине на скорочення обсягів пропозиції даного товару на ринку країни. При цьому значно скоротиться імпорт телевізорів, тому що ввізним митом обкладаються тільки телевізори іноземного виробництва. Якщо при
вільній торгівлі імпорт становив Мо (Сd - Сs), то при введенні мита він становитиме М1 (Сd - Qs), тобто на ринку телевізорів утвориться вільна ніша за рахунок різниці між попитом і пропозицією. Реакція національного виробника: збільшиться випуск і продаж телевізорів з Qs до Оs1. При збільшенні випуску до Qs1 витрати виробництва кожного наступного телевізора, як свідчить крива пропозиції, досягне ринкової ціни з врахуванням митного тарифу 90 $. За даної ситуації це буде цінова межа, що лімітує національне виробництво, оскільки збільшення випуску недоцільне через перевищення максимальних витрат виробництва, що зумовлює підвищення ціни і відповідно зниження конкурентоспроможності національних товарів порівняно з іноземними.
Прибуток національних виробників — різниця між сукупною виручкою і витратами виробництва. На рис. 4.3.4 прибуток (інколи його називають рентою), що отримують національні виробники телевізорів, які, у свою чергу, є споживачами інших благ і послуг, має форму трикутника, контури якого визначаються лінією ціни (Pr+t), кривою максимальних витрат (S) і вертикальною віссю ціни.
Даний прибуток еквівалентний сумі добутку ціни товару на обсяги продажу в умовах вільної торгівлі (Рr х Qs) та добутку ціни товару
на кількість проданого товару після введення митного тарифу (Рc+t х Qs). Як бачимо, застосування імпортного мита збільшило доходи від сукупного продажу національних виробників. Водночас слід зауважити, що не весь дохід є прибутком. Частка сукупного доходу, яка на графіку розташована нижче кривої пропозиції або кривої граничних витрат, — це змінні витрати виробництва телевізорів. Тому тільки частина, яка знаходиться вище кривої пропозиції, але в межах сукупного доходу, є прибутком національних виробників, тобто різниця між доходами і витратами.
Отже, імпортне мито збільшує прибуток вітчизняних виробників телевізорів тільки на величину а.
Але виграш національного виробника від введення митного тарифу не перекриває втрат споживачів. Бо, якщо перші отримують переваги від зростання цін тільки на вітчизняні товари, то споживачі сплачують більш високу ціну як за національні, так і за імпортні товари. Якщо введення митного тарифу дало виграш національному виробникові телевізорів у розмірі величини а, то споживачі повинні за свій рахунок покривати не тільки ділянку а, а ще й b + с + d.
Тобто доходимо висновку, що застосування імпортного мита в цілому для країни призвело до значних втрат. Безперечно, кожна країна зацікавлена в нарощуванні національного виробництва не тільки, виходячи з економічної доцільності, але й з точки зору завоювання передових технологічних позицій та престижу держави. І одним із шляхів для досягнення даних цілей є оподаткування імпорту.
За допомогою рис. 4.3.5, 4.3.6 спробуємо проаналізувати доцільність використання митного тарифу з метою розширення національного виробництва.
У результаті введення 10 дол. мита внутрішня ціна телевізорів зросла, що зумовило розширення національного виробництва з Qs до Qs1, і додатковий виграш країні в розмірі величини g, оскільки збільшилися податкові надходження до бюджету держави за рахунок національного товаровиробника. Водночас країна виробляє телевізори з більшими витратами, ніж телевізори, які можна закупити за кордоном, що на графіку характеризується сегментом b. Знижується й сукупний попит на величину, що дорівнює різниці Qd — Qd1 (сегмент d).
Чистий національний виграш, який дорівнює різниці g-(b+d) може бути як позитивний, так і негативний. Виходячи з того, що основним мотивом дій держави при використанні мита в даному разі було не скорочення імпорту, і тим більше не скорочення споживання, а збільшення обсягів національного виробництва, доходимо висновку, до даної мети можна досягти й в інший спосіб. Розширити національне виробництво можливо за допомогою субсидування. Цей захід має стимулюючий характер.
Проаналізуємо наслідки використання субсидій з метою розширення національного виробництва за допомогою графіка (рис. 4.3.6).
Припустимо, що необхідний розмір субсидій дорівнює розміру ставки мита — 10 дол. Використання даного розміру субсидії відповідатиме збільшенню обсягів річного виробництва так само, як і застосування мита, Тобто національне виробництво збільшиться з величини Qs до Qs1, і суспільство отримає відповідний виграш g.
При цьому прямі витрати виробництва однаково перевищують звітову ціну, за якою можна було б закупити телевізори за кордоном з обох випадках величина витрат дорівнює ділянці b). Але убсидування не знижує загального обсягу споживання, а тільки дає можливість національному виробникові самостійно задовольняти більшу частину сукупного попиту на внутрішньому ринку за ціною
80 дол., тобто величина сукупного попиту залишається незмінною, чистий національний виграш у цьому разі дорівнює різниці g-b.
Використання субсидій ефективніше, ніж використання іншого аргументу — збереження чи збільшення робочих місць, оскільки соціальні витрати при застосуванні виробничих субсидій значно менші, ніж при використанні імпортного мита. Кількість робочих місць на долар продукції в даній галузі є більш ефективним, ніж субсидії, що прив'язані до обсягів виробництва. Якщо метою економічної політики є збільшення рівня зайнятості в масштабах економіки країни, то більш логічним в політиці економічного зростання вважається використання фіскальних або кредитно-грошових важелів.
Однією із інтерпретацій захисту національного виробника є необхідність використання імпортного мита з метою захисту молодих галузей, які тільки починають формуватися в економіці країни. Суть полягає в тому, що менш розвинутим країнам доцільно тимчасово використовувати митний тариф з метою стримання імпорту сучасної промислової продукції до того часу, доки молода національна індустрія не стане конкурентоспроможною порівняно з іноземною, тобто витрати виробництва знизяться до рівня конкуренції з імпортними товарами без допомоги митного захисту.
Апріорі стримання конкуренції імпорту із більш розвинутих країн з часом зумовить зменшення національних витрат виробництва. На відміну від оптимального тарифу, даний вид протекціонізму в довгостроковому періоді буде вигіднішим не тільки для самої країни, але й для світової економіки, оскільки митний тариф у даному разі має тимчасовий характер.
Еволюція застосування митного тарифу як інструменту зовнішньоторговельної політики свідчить, що даний аргумент використовувався досить часто. У праці А. Гамільтона «Доповідь про стан обробної промисловості», опублікованій у 1891 p., вперше було сформульовано необхідність захисту молодих галузей. Дана теза реалізовувалася у багатьох країнах світу. Так, у Сполучених Штатах Америки після громадянської війни було встановлено високі ставки мита для захисту галузей, що зароджувалися (текстильної, металургії та ін.) і які не могли протистояти конкуренції британським товарам. На початку XIX ст. Німеччина широко використовувала цей захід для захисту своєї обробної промисловості. У післявоєнній Японії високе імпортне мито у поєднанні з іншими заходами протекціонізму дало змогу національній автомобільній
промисловості стати провідною галуззю на світовому ринку. Безперечно захист молодих галузей буде актуальним завжди, оскільки закономірність розвитку економічної системи за умови науково-технічного прогресу — це пошук нових потреб, а для їх задоволення й виникнення нових галузей. Збільшення товарної номенклатури за рахунок нових товарів зумовить пошук нових технологій, акумуляції коштів для створення нових галузей, які потрібно буде захищати. На нашу думку, використання митного тарифу в даному разі логічно, але для інших цілей: зростання кваліфікації робочої сили, технічного переобладнання та ін. необхідно використовувати інші методи державного регулювання. Так, наприклад, якщо за мету ставиться скорочення витрат виробництва в даній галузі, тобто проектується, що у майбутньому високі витрати перекриються низькими, доцільно під заставу майбутніх прибутків взяти кредит. Дану форму кредитування може забезпечити як приватний сектор, так і держава без використання імпортного мита.
Крім того, недолік використання мита як тимчасового заходу, полягає в тому, що «молоді галузі», так і не ставши рентабельними, звикають до пільгового режиму, а отже, будуть використовувати частину прибутку, який забезпечується митним тарифом, на заходи, що сприятимуть їх усталенню, що зумовить не тільки значні втрати Державного бюджету країни, а й накопичення негативних тенденцій в її економіці, оскільки дана галузь виробництва взаємопов'язана з суміжними галузями за технологією. Тому використання в даній ситуації митного тарифу не завжди є оптимальною формою розв'язування проблеми.
Створення ефективних механізмів контролю, об'єктів оподаткування і зборів податків потребує певного часу. У сфері зовнішньоекономічних відносин це досягається порівняно з внутрішніми об'єктами оподаткування значно простіше. Досить жорстка система митного контролю і митного оформлення полегшує роботу державних фіскальних органів з огляду на збирання податків до Державного бюджету. У даному разі імпортне мито стає не стільки засобом захисту національного виробництва, скільки важливим джерелом доходу Державного бюджету. Від однієї четвертої до трьох п'ятих Державного бюджету країн з низьким рівнем національного доходу може забезпечуватися за рахунок митних платежів. Ця частка залежності державних доходів від митної системи значно перевищує аналогічні показники економічно розвинутих країн.
Оскільки у більшості країн, що розвиваються, адміністративні ресурси значно обмежені, передача митним органам деяких фіскальних функцій (нарахування і контроль за сплатою непрямих податків та інших платежів) є не тільки доцільним з точки зору системи управління, а й економічно вигідним, тому що є дешевшим способом поповнення Державного бюджету, ніж витрати на розробку і впровадження спеціальної податкової системи.
Проаналізуємо це твердження за допомогою графіка (рис. 4.3.7).
За введення імпортного мита у розмірі 10 дол. США дохід держави на графіку визначатиметься площиною ІЕСН (величина є), яка визначає обсяг збільшення доходів бюджету за рахунок податкування митом імпорту. Він розраховується як розмір митної ставки держави помноженій на обсяги імпорту після введення митного тарифу.
Безперечно, ефект доходу не є втратою для економіки країни, не варто зауважити, що цей дохід державі знову ж таки надходить на рахунок споживачів імпортного товару, зазвичай заможних.
Проте головним є те, що цей дохід залишається в межах держави, Сума, отримана державою від застосування ввізного мита, в подальшому може слугувати різноманітним цілям: перетворюватися на додаткові витрати на соціальні програми, сприяти зниженню таких податків, як, наприклад, прибутковий податок з громадян, або ж просто підняти заробітну плату державним службовцям. А отже, має братись до уваги при розрахунку наслідків введення тарифної завіси поряд з виграшем підприємців і втратами споживачів.
Розглянемо, яким чином введення імпортного тарифу впливає на доходи держави загалом, а також, які чинники враховуються при визначенні тарифного ефекту і який їхній сумарний вплив на розмір національного збитку від впровадження тарифного захисту.
Використана література: Гребельник, О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник / О П Гребельник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.
