Ківалов С.В. Митна політика України (2002)
Методи проведення митної політики
Як ми вже згадували, діяльність державних органів щодо реалізації конкретних завдань у рамках митної політики держави відбувається за допомогою специфічних методів. У загально філософському розумінні метод — (від грецького methodos — буквально "шлях до чого-небудь") — у самому загальному значенні — спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність. Необхідно розрізняти методи правового регулювання, тобто методи, за допомогою яких відбувається нормативно-правове регулювання суспільних відносин та методи державної діяльності. У теорії держави і права методи реалізації цілей держави являють собою специфічні "способи та засоби, що використовуються при функціонуванні держави". Конкретний зміст та види методів, що застосовуються державними органами при виконанні покладених на них функцій, в значній мірі обумовлюються типом політичного режиму, що існує в державі (автократичним, тоталітарним, демократичним), економічною системою держави, правовим статусом її громадян. Види методів державної діяльності, що застосовуються тими чи іншими державними органами, також залежать від системи розподілу влади, існуючої в державі: так в Україні єдиним законодавчим органом є Верховна Рада, звідси в її діяльності застосовується метод правового регулювання, методи державного управління застосовуються в процесі діяльності органів виконавчої влади, свої специфічні методи застосовуються органами судової влади. Крім того, зміст та види методів та їх юридична сила залежать від компетенції конкретних органів державної влади, наприклад, повноваження Кабінету Міністрів є більш широкими, ніж повноваження Державної митної служби чи обласних державних адміністрацій, а звідси і кількість та юридична сила методів управлінської діяльності Кабінету міністрів є більшою за аналогічні показники останніх.
У рамках діяльності органів виконавчої влади України щодо проведення митної політики використовується значна кількість різноманітних методів управління, які являють собою специфічний "спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа (група осіб) або відповідні відносини. Методи, що використовують суб'єкти управління (передусім державні органи), адекватні змісту первісної правової матерії, якою є регулятивні або правоохоронні, імперативні чи дозвільні норми адміністративного права".
Д. Н. Бахрах визначає такі істотні риси методів діяльності органів виконавчої влади:
Це способи впливу однієї людини на іншу, одного колективу на інший, однієї людини на колектив або колективу на одну людину. У всіх випадках метод виступає як особливий зв'язок між людьми.
Це способи забезпечення переваги волі суб'єкта влади.
Це способи організації, впорядкування процесів що відбуваються в системі, прийоми здійснення загальних функцій, що виникають в процесі спільної діяльності.
Це засоби свідомого впливу, що є придатними для багаторазового використання.
Це засоби досягнення певних цілей.
У застосуванні тих або інших методів державного впливу і полягає зміст управлінської діяльності. Вибір відповідних управлінських методів для досягнення конкретної мети обумовлюється рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів: вже згаданими нами політичним режимом, правовою та економічною системою держави, конкретними об'єктивними обставинами, що існують при прийнятті управлінського рішення, компетенцією і повноваженнями відповідного державного органу чи посадової особи; не останню роль відіграють і такі суб'єктивні фактори як певні традиції та звичаї керування, компетентність та професіоналізм посадової особи (осіб), на яку покладено прийняття відповідного управлінського рішення.
У сучасній науці основними і найзагальнішими методами державного управління вважаються методи переконання, заохочення та примусу.
Як зазначає В. К. Колпаков: "Переконання, заохочення й примус у сфері державного управління застосовуються для того, щоб забезпечити:
цілеспрямованість управлінської діяльності;
правомірність поведінки учасників управлінських відносин;
функціонування й захист режиму, встановленого державою, режиму, за якого б неухильно виконувались правові приписи усіх ланок управлінської системи;
нормальні взаємовідносини усіх учасників управлінських відносин.
Для того, щоб ці завдання були виконані, методи переконання, заохочення й примусу, що є визначальними методами управління й боротьби з правопорушеннями, повинні розумно поєднуватись, тобто не протистояти одне одному, а доповнювати, підпорядковуватись загальним завданням керівного впливу".
Необхідно відмітити, що в процесі розбудови демократичного суспільства зростає роль такого методу як переконання, зміст якого полягає у здійсненні суб'єктами державного управління низки заходів роз'яснювального, виховного, організаційного характеру з метою формування або перетворення власної волі об'єкту управління. У рамках переконання здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людей шляхом роз'яснення їх прав та обов'язків, привернення уваги, підвищення зацікавленості, поєднання соціальних інтересів конкретної особи з інтересами держави та суспільства. Невід'ємною умовою дієздатності та ефективності методів переконання є розуміння громадянами цілей та завдань держави на конкретному етапі, відповідність національних інтересів держави конкретним особистим соціальним інтересам та потребам, активна участь громадян у відстоюванні та забезпеченні національних інтересів. Результатом застосування методів переконання повинно бути добровільне виконання об'єктом управління правових норм та приписів, що виражають волю суб'єкту. Правильне застосування методів переконання забезпечує високій рівень правосвідомості громадян.
Прикладом застосування методів переконання в проведенні митної політики можуть бути проведення посадовими особами органів державної влади і, зокрема, Держмитслужби різного роду конференцій, засідань, нарад, проведення наукових та науково-практичних конференцій, діяльність органів мас-медіа з роз'яснення політики держави в митній сфері, різного роду публікації з питань митного законодавства, прав та обов'язків громадян і т. ін.
Окремо необхідно відзначити плани проведення у 2000 p., згідно з розпорядженням Президента України, Всеукраїнської акції щодо підтримки вітчизняного товаровиробника "Купуємо українські товари — зміцнюємо державу" з метою насичення споживчого ринку України продукцією вітчизняного виробництва, більш повного задоволення першочергових потреб населення у якісних і дешевих товарах, підтримки вітчизняного товаровиробника, розвитку оптової та роздрібної торгівлі, в рамках якої здійснюється інформаційна та рекламна підтримка з метою заохочення споживачів користуватися товарами та послугами національного виробництва.
В рамках підготовки цієї акції розпорядженням Президента було утворено Організаційний комітет з підготовки та проведення Всеукраїнської акції щодо підтримки вітчизняного товаровиробника, до складу якого увійшли керівники відповідних міністерств та відомств, утворені відповідні комітети при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністраціях, завданням яких є забезпечити розроблення та реалізацію заходів з проведення Всеукраїнської акції; залучити до участі у Всеукраїнській акції підприємства, установи та організації всіх форм власності, благодійні організації, широкі верстви населення; організувати висвітлення підготовки та проведення Всеукраїнської акції, а також її результатів у регіональних засобах масової інформації. Відповідним державним органам та державним засобам масової інформації приписано забезпечити висвітлення підготовки, проведення та результатів Всеукраїнської акції у засобах масової інформації за рахунок коштів, передбачених для них у Державному бюджеті України.
Подібні дії органів державної влади є прикладом сучасного підходу щодо застосування методу переконання в державному управлінні, а саме в проведенні митної політики, оскільки природнім результатом проведення такої акції є зменшення імпорту закордонних товарів, аналоги яких виробляються в України, і таким чином, здійснюється опосередкований вплив на зовнішньоекономічну діяльність України.
Необхідність більш широкого застосування методів переконання неодноразово підкреслюється в Концепції адміністративної реформи. Зокрема, авторами Концепції відзначається, що "соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства. Відносини між споживачами та постачальниками товарів і послуг регулюються ринком, окрім тих випадків, коли він не може адекватно задовольнити потреби суспільства".
Приділення необхідної уваги методам переконання, на наш погляд, є дуже важливим, особливо в умовах демократичного розвитку та ринкової економіки, які передбачають високий рівень самостійності фізичних та юридичних осіб при їх участі у зовнішньоекономічних відносинах, переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон України, розвитку інформаційних технологій, зокрема мережі Internet, яка через свою розгалуженість та велику кількість користувачів не може бути ефективно контрольованою. З іншого боку, розвиток засобів масової інформації, в першу чергу електронних, надає державним органам широкі можливості в проведенні роз'яснювальної та виховної роботи, підвищенні правосвідомості та відповідальності громадян.
Такий метод державного управління як заохочення в більшій мірі вживається в рамках внутрішньоорганізаційної діяльності і є властивим для організації функціонування державного апарату. Заохочення характеризується як спосіб впливу, який через інтерес, свідомість спрямовує волю людей на здійснення корисних, з точки зору того, хто заохочує, дій. Заохочувальний вплив збуджує інтерес до здійснення певних справ, отримання матеріальної, моральної або іншої підтримки.
У контексті реалізації митної політики ми можемо розглядати цей метод лише як допоміжний і лише в рамках організаційної та матеріально-технічної діяльності. Метод заохочення переважно має внутрішньоапаратне спрямування або в середині однієї організації, або для організацій, що знаходяться у лінійному чи функціональному підпорядкуванні відносно суб'єкту керівного заохочувального впливу. У рамках цього методу застосовуються заходи щодо морального (нагородження, відзначення, вшанування тощо) або матеріального (преміювання) заохочення співробітників відповідних державних органів (Кабінету Міністрів, міністерств та відомств, Держмитслужби, облдержадміністрацій), на яких покладено розробку чи реалізацію конкретних заходів митної політики України.
Але на даний момент, найголовнішою і невід'ємною частиною арсеналу методів державного управління і надалі залишається метод адміністративного примусу. Адміністративний примус є окремим специфічним властивим інститутом адміністративного права і являє собою "владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень".
Державний примус ми можемо розглядати в якості головного засобу забезпечення митної політики, всіх форм її реалізації. Саме забезпечення примусовою силою держави є однією з найголовніших властивих рис правової норми, яка відрізняє її від норми моралі. Можливість застосування заходів примусового характеру є невід'ємним фактором забезпечення виконання об'єктами управління волі керуючого суб'єкту (державного органу чи посадової особи). Водночас, розуміння принципу невідворотності юридичної відповідальності за порушення правових норм є одним з ключових компонентів формування правосвідомості громадян та забезпечення їх правомірної поведінки.
Митне законодавство передбачає широке застосування заходів адміністративно-примусового характеру як в якості попереджувальних та запобіжних заходів (митний контроль, митне супроводження і т. ін.), так і в якості адміністративної відповідальності за порушення митних правил (штраф, конфіскація, вилучення ліцензії тощо). Такий вид порушення митних правил як контрабанда, який має найбільші суспільно небезпечні наслідки, передбачає також і кримінальну відповідальність.
Необхідно відзначити, що наведена класифікація методів державного управління не є вичерпною. Так, Л. В. Коваль підкреслює, що використання методів управління побудоване на збалансованості їхньої правової енергії за принципом "теза" — "антитеза", що обумовлює певну парність функціонування методів за зазначеним принципом. Подібний підхід в державному управлінні виник не зараз, а веде свій відлік ще від стародавньої політики "батога та пряника". На сучасному етапі подібний підхід втілюється в формуванні відповідного балансу між досить жорстким підпорядкуванням та наданням певної автономії, безпосередньому однозначному впливу на свідомість та волю об'єкту управління та створенні умов для формування власної позиції та дії за власним розсудом. Таким чином, ми можемо говорити про наявність певних пар таких управлінських методів, як: централізація та децентралізація, правове регулювання та правова дирекреція, владне веління та рекомендація, переконання та примус, дозвіл та заборона, єдиноначальність та колегіальність, економічне стимулювання та адміністративне розпорядництво, субординація та координація. Находження відповідного балансу між різноманітними методами управління і є тим славнозвісним мистецтвом управління, ідеї якого теоретизував ще Н. Макіавеллі.
У цьому контексті слід розглядати класифікацію методів державного управління на адміністративні та економічні.
Зміст адміністративних методів полягає в прямому встановленні обов'язків підвладного об'єкту шляхом наказу, прямого припису, який забезпечується владними повноваженнями та станом підпорядкованості. При застосуванні адміністративних методів вибір конкретного варіанту поведінки здійснюється суб'єктом управлінської діяльності на основі свого розсуду і шляхом власного волевиявлення. Характерними ознаками адміністративних методів є безпосередній вплив на волю, директивність, однозначність застосування примусу для забезпечення виконання волі керуючого.
На відміну від адміністративних, економічні методи є орієнтованими не на прямий вплив на волю керованого, а на опосередкований. Застосування економічних методів передбачає створення певних економічних умов, які б формували відповідний суспільний інтерес керованих суб'єктів щодо виконання конкретних цілей і завдань. Як ми вже відзначили, головною характеристикою цих методів є опосередкрваність впливу на волю керованого, якому надаються права на здійснення певних дій. У цьому випадку ми маємо справу з багатоваріантністю дій керованого, які він обирає за власним розсудом, превалюючим застосуванням методів переконання та заохочення (отримання прибутку, пільги тощо) в управлінському процесі. При цьому на державу та її органи покладені завдання по встановленню "правил гри" та вирішенню спорів.
У механізмі проведення митної політики адміністративні та економічні методи управління трансформуються в тарифні та нетарифні інструменти регулювання зовнішньоекономічних відносин (див. докладніше п. п. 3.1, 3.2 цієї роботи). Як вже зазначалося вище, в умовах демократичного розвитку та ринкової економіки в держаному управлінні перевага повинна віддаватися неадміністративним управлінським методам, ширше застосовуватися переконання, заохочення, вплив економічних чинників, більшу ефективність яких вже не раз було доведено. У цьому контексті слід вести мову про трансформування державного управління в державне регулювання, перевагу контрольно-регулятивних функцій державних органів. Подібні ж ідеї було покладено і в створену Концепцію адміністративної реформи в Україні, основним принципом якої є влада для суспільства, а не суспільство для влади. Ідея заборони нетарифних засобів регулювання міжнародних економічних відносин, регулювання їх економічними ринковими чинниками є домінуючою і в тексті Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі та текстах інших документів Світової Організації Торгівлі (див. п. 3.3. цієї роботи), членами якої є більшість держав Світу, що враховуючи наміри України інтегруватися у світову економіку та приєднатися до COT, обумовлює необхідність структурного реформування форм та методів управління в митній сфері у відповідності до світових стандартів.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
У рамках діяльності органів виконавчої влади України щодо проведення митної політики використовується значна кількість різноманітних методів управління, які являють собою специфічний "спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа (група осіб) або відповідні відносини. Методи, що використовують суб'єкти управління (передусім державні органи), адекватні змісту первісної правової матерії, якою є регулятивні або правоохоронні, імперативні чи дозвільні норми адміністративного права".
Д. Н. Бахрах визначає такі істотні риси методів діяльності органів виконавчої влади:
Це способи впливу однієї людини на іншу, одного колективу на інший, однієї людини на колектив або колективу на одну людину. У всіх випадках метод виступає як особливий зв'язок між людьми.
Це способи забезпечення переваги волі суб'єкта влади.
Це способи організації, впорядкування процесів що відбуваються в системі, прийоми здійснення загальних функцій, що виникають в процесі спільної діяльності.
Це засоби свідомого впливу, що є придатними для багаторазового використання.
Це засоби досягнення певних цілей.
У застосуванні тих або інших методів державного впливу і полягає зміст управлінської діяльності. Вибір відповідних управлінських методів для досягнення конкретної мети обумовлюється рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів: вже згаданими нами політичним режимом, правовою та економічною системою держави, конкретними об'єктивними обставинами, що існують при прийнятті управлінського рішення, компетенцією і повноваженнями відповідного державного органу чи посадової особи; не останню роль відіграють і такі суб'єктивні фактори як певні традиції та звичаї керування, компетентність та професіоналізм посадової особи (осіб), на яку покладено прийняття відповідного управлінського рішення.
У сучасній науці основними і найзагальнішими методами державного управління вважаються методи переконання, заохочення та примусу.
цілеспрямованість управлінської діяльності;
правомірність поведінки учасників управлінських відносин;
функціонування й захист режиму, встановленого державою, режиму, за якого б неухильно виконувались правові приписи усіх ланок управлінської системи;
нормальні взаємовідносини усіх учасників управлінських відносин.
Для того, щоб ці завдання були виконані, методи переконання, заохочення й примусу, що є визначальними методами управління й боротьби з правопорушеннями, повинні розумно поєднуватись, тобто не протистояти одне одному, а доповнювати, підпорядковуватись загальним завданням керівного впливу".
Необхідно відмітити, що в процесі розбудови демократичного суспільства зростає роль такого методу як переконання, зміст якого полягає у здійсненні суб'єктами державного управління низки заходів роз'яснювального, виховного, організаційного характеру з метою формування або перетворення власної волі об'єкту управління. У рамках переконання здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людей шляхом роз'яснення їх прав та обов'язків, привернення уваги, підвищення зацікавленості, поєднання соціальних інтересів конкретної особи з інтересами держави та суспільства. Невід'ємною умовою дієздатності та ефективності методів переконання є розуміння громадянами цілей та завдань держави на конкретному етапі, відповідність національних інтересів держави конкретним особистим соціальним інтересам та потребам, активна участь громадян у відстоюванні та забезпеченні національних інтересів. Результатом застосування методів переконання повинно бути добровільне виконання об'єктом управління правових норм та приписів, що виражають волю суб'єкту. Правильне застосування методів переконання забезпечує високій рівень правосвідомості громадян.
Прикладом застосування методів переконання в проведенні митної політики можуть бути проведення посадовими особами органів державної влади і, зокрема, Держмитслужби різного роду конференцій, засідань, нарад, проведення наукових та науково-практичних конференцій, діяльність органів мас-медіа з роз'яснення політики держави в митній сфері, різного роду публікації з питань митного законодавства, прав та обов'язків громадян і т. ін.
Окремо необхідно відзначити плани проведення у 2000 p., згідно з розпорядженням Президента України, Всеукраїнської акції щодо підтримки вітчизняного товаровиробника "Купуємо українські товари — зміцнюємо державу" з метою насичення споживчого ринку України продукцією вітчизняного виробництва, більш повного задоволення першочергових потреб населення у якісних і дешевих товарах, підтримки вітчизняного товаровиробника, розвитку оптової та роздрібної торгівлі, в рамках якої здійснюється інформаційна та рекламна підтримка з метою заохочення споживачів користуватися товарами та послугами національного виробництва.
В рамках підготовки цієї акції розпорядженням Президента було утворено Організаційний комітет з підготовки та проведення Всеукраїнської акції щодо підтримки вітчизняного товаровиробника, до складу якого увійшли керівники відповідних міністерств та відомств, утворені відповідні комітети при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністраціях, завданням яких є забезпечити розроблення та реалізацію заходів з проведення Всеукраїнської акції; залучити до участі у Всеукраїнській акції підприємства, установи та організації всіх форм власності, благодійні організації, широкі верстви населення; організувати висвітлення підготовки та проведення Всеукраїнської акції, а також її результатів у регіональних засобах масової інформації. Відповідним державним органам та державним засобам масової інформації приписано забезпечити висвітлення підготовки, проведення та результатів Всеукраїнської акції у засобах масової інформації за рахунок коштів, передбачених для них у Державному бюджеті України.
Подібні дії органів державної влади є прикладом сучасного підходу щодо застосування методу переконання в державному управлінні, а саме в проведенні митної політики, оскільки природнім результатом проведення такої акції є зменшення імпорту закордонних товарів, аналоги яких виробляються в України, і таким чином, здійснюється опосередкований вплив на зовнішньоекономічну діяльність України.
Необхідність більш широкого застосування методів переконання неодноразово підкреслюється в Концепції адміністративної реформи. Зокрема, авторами Концепції відзначається, що "соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства. Відносини між споживачами та постачальниками товарів і послуг регулюються ринком, окрім тих випадків, коли він не може адекватно задовольнити потреби суспільства".
Приділення необхідної уваги методам переконання, на наш погляд, є дуже важливим, особливо в умовах демократичного розвитку та ринкової економіки, які передбачають високий рівень самостійності фізичних та юридичних осіб при їх участі у зовнішньоекономічних відносинах, переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон України, розвитку інформаційних технологій, зокрема мережі Internet, яка через свою розгалуженість та велику кількість користувачів не може бути ефективно контрольованою. З іншого боку, розвиток засобів масової інформації, в першу чергу електронних, надає державним органам широкі можливості в проведенні роз'яснювальної та виховної роботи, підвищенні правосвідомості та відповідальності громадян.
Такий метод державного управління як заохочення в більшій мірі вживається в рамках внутрішньоорганізаційної діяльності і є властивим для організації функціонування державного апарату. Заохочення характеризується як спосіб впливу, який через інтерес, свідомість спрямовує волю людей на здійснення корисних, з точки зору того, хто заохочує, дій. Заохочувальний вплив збуджує інтерес до здійснення певних справ, отримання матеріальної, моральної або іншої підтримки.
У контексті реалізації митної політики ми можемо розглядати цей метод лише як допоміжний і лише в рамках організаційної та матеріально-технічної діяльності. Метод заохочення переважно має внутрішньоапаратне спрямування або в середині однієї організації, або для організацій, що знаходяться у лінійному чи функціональному підпорядкуванні відносно суб'єкту керівного заохочувального впливу. У рамках цього методу застосовуються заходи щодо морального (нагородження, відзначення, вшанування тощо) або матеріального (преміювання) заохочення співробітників відповідних державних органів (Кабінету Міністрів, міністерств та відомств, Держмитслужби, облдержадміністрацій), на яких покладено розробку чи реалізацію конкретних заходів митної політики України.
Державний примус ми можемо розглядати в якості головного засобу забезпечення митної політики, всіх форм її реалізації. Саме забезпечення примусовою силою держави є однією з найголовніших властивих рис правової норми, яка відрізняє її від норми моралі. Можливість застосування заходів примусового характеру є невід'ємним фактором забезпечення виконання об'єктами управління волі керуючого суб'єкту (державного органу чи посадової особи). Водночас, розуміння принципу невідворотності юридичної відповідальності за порушення правових норм є одним з ключових компонентів формування правосвідомості громадян та забезпечення їх правомірної поведінки.
Митне законодавство передбачає широке застосування заходів адміністративно-примусового характеру як в якості попереджувальних та запобіжних заходів (митний контроль, митне супроводження і т. ін.), так і в якості адміністративної відповідальності за порушення митних правил (штраф, конфіскація, вилучення ліцензії тощо). Такий вид порушення митних правил як контрабанда, який має найбільші суспільно небезпечні наслідки, передбачає також і кримінальну відповідальність.
Необхідно відзначити, що наведена класифікація методів державного управління не є вичерпною. Так, Л. В. Коваль підкреслює, що використання методів управління побудоване на збалансованості їхньої правової енергії за принципом "теза" — "антитеза", що обумовлює певну парність функціонування методів за зазначеним принципом. Подібний підхід в державному управлінні виник не зараз, а веде свій відлік ще від стародавньої політики "батога та пряника". На сучасному етапі подібний підхід втілюється в формуванні відповідного балансу між досить жорстким підпорядкуванням та наданням певної автономії, безпосередньому однозначному впливу на свідомість та волю об'єкту управління та створенні умов для формування власної позиції та дії за власним розсудом. Таким чином, ми можемо говорити про наявність певних пар таких управлінських методів, як: централізація та децентралізація, правове регулювання та правова дирекреція, владне веління та рекомендація, переконання та примус, дозвіл та заборона, єдиноначальність та колегіальність, економічне стимулювання та адміністративне розпорядництво, субординація та координація. Находження відповідного балансу між різноманітними методами управління і є тим славнозвісним мистецтвом управління, ідеї якого теоретизував ще Н. Макіавеллі.
У цьому контексті слід розглядати класифікацію методів державного управління на адміністративні та економічні.
Зміст адміністративних методів полягає в прямому встановленні обов'язків підвладного об'єкту шляхом наказу, прямого припису, який забезпечується владними повноваженнями та станом підпорядкованості. При застосуванні адміністративних методів вибір конкретного варіанту поведінки здійснюється суб'єктом управлінської діяльності на основі свого розсуду і шляхом власного волевиявлення. Характерними ознаками адміністративних методів є безпосередній вплив на волю, директивність, однозначність застосування примусу для забезпечення виконання волі керуючого.
На відміну від адміністративних, економічні методи є орієнтованими не на прямий вплив на волю керованого, а на опосередкований. Застосування економічних методів передбачає створення певних економічних умов, які б формували відповідний суспільний інтерес керованих суб'єктів щодо виконання конкретних цілей і завдань. Як ми вже відзначили, головною характеристикою цих методів є опосередкрваність впливу на волю керованого, якому надаються права на здійснення певних дій. У цьому випадку ми маємо справу з багатоваріантністю дій керованого, які він обирає за власним розсудом, превалюючим застосуванням методів переконання та заохочення (отримання прибутку, пільги тощо) в управлінському процесі. При цьому на державу та її органи покладені завдання по встановленню "правил гри" та вирішенню спорів.
У механізмі проведення митної політики адміністративні та економічні методи управління трансформуються в тарифні та нетарифні інструменти регулювання зовнішньоекономічних відносин (див. докладніше п. п. 3.1, 3.2 цієї роботи). Як вже зазначалося вище, в умовах демократичного розвитку та ринкової економіки в держаному управлінні перевага повинна віддаватися неадміністративним управлінським методам, ширше застосовуватися переконання, заохочення, вплив економічних чинників, більшу ефективність яких вже не раз було доведено. У цьому контексті слід вести мову про трансформування державного управління в державне регулювання, перевагу контрольно-регулятивних функцій державних органів. Подібні ж ідеї було покладено і в створену Концепцію адміністративної реформи в Україні, основним принципом якої є влада для суспільства, а не суспільство для влади. Ідея заборони нетарифних засобів регулювання міжнародних економічних відносин, регулювання їх економічними ринковими чинниками є домінуючою і в тексті Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі та текстах інших документів Світової Організації Торгівлі (див. п. 3.3. цієї роботи), членами якої є більшість держав Світу, що враховуючи наміри України інтегруватися у світову економіку та приєднатися до COT, обумовлює необхідність структурного реформування форм та методів управління в митній сфері у відповідності до світових стандартів.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
