Ківалов С.В. Митна політика України (2002)
Право — форма реалізації політики
Здійснення державою та її компетентними органами певного комплексу заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері або іншими словами — процес реалізації митної політики включає як правові, так і організаційні форми державної діяльності. Така система передбачає наявність відповідних механізмів нормативно-правового регулювання, існування певної сукупності правових норм для регулювання всього комплексу суспільних відносин, що виникають у цій сфері.
Взагалі, праву повинна відводитися важлива роль у реалізації цілей державної політики, оскільки метод нормативно-правового регулювання виступає одним з найефективніших засобів державного управлінського впливу на суспільні відносини. У політичному контексті право виступає в якості результату погодження суспільних інтересів індивідів та соціальних груп за допомогою механізму державної влади і представляє собою найважливішу соціальну цінність суспільства. Іншими словами, право в політичному процесі відіграватиме роль засобу формального закріплення на державному рівні певних політичних завдань та рішень.
Важливість існування спеціальних нормативно-правових механізмів для забезпечення національної безпеки підкреслюється і авторами Концепції національної безпеки України, які значне місце в системі забезпечення національної безпеки та національних інтересів відводять створенню "правових засад для побудови, розвитку та функціонування цієї системи" (ч. V. п. 1 Концепції), тим самим віддаючи належне законотворчій діяльності Верховної Ради та підзаконній нормотворчості Президента та органів виконавчої влади. Правові норми є одним з головних інструментів формального закріплення, зовнішнього вираження політики, цілей, намірів правлячої політичної еліти, засобом, за допомогою якого відбувається передача свідомого волевиявлення суб'єктів державного управління до його об'єктів. Сучасна правова наука знає велику кількість концепцій та підходів до права, це — нормативний, морально-етичний, соціологічній, генетичний та ряд інших. Необхідно зазначити, що протягом майже всього XX ст. превалюючим у радянській правовій науці (частиною якої була і українська) залишався саме нормативний підхід до права, який був характерним для радянської школи правознавства і який ґрунтувався на тому, що: "право — це система загальнообов'язкових, гарантованих державних норм, що виражають волю держави і виступають в якості регулятора суспільних відносин"2. Вже в 90-ті pp. на тлі демократизації суспільства право почали в більшій мірі асоціювати не з державою, як формальним його носієм, а з суспільством, індивідами, з поняттями особистої свободи та справедливості. (Хотілося б відразу зауважити, що ми навмисно концентруємо увагу на динаміці цієї трансформації в розумінні права, оскільки саме цей період — початок 90-х pp. став періодом "народження" митного законодавства України, і це народження стало наслідком певних суспільних процесів). Таким чином, право в цей період почало виступати в якості "системи нормативних установок, яка спирається на ідеї людської справедливості і свободи, виражена більшою частиною в законодавстві і регулює суспільні відносини".
Якщо зіставити два наведені вище визначення, то головна істотна різниця між ними полягає у визначенні суб'єкта, волевиявлення якого закріплюється державним механізмом (тоталітарних правителів, панівного класу або всього суспільства). На сьогоднішній день визнається необхідність того, щоб право відбивало інтереси всього громадянського суспільства, окремих соціальних груп та індивідів, а національний інтерес держави відповідав би інтересам її громадян. Подібні поняття нерозривно пов'язані з проблемами легальності та легітимності рішень, що приймаються правлячою елітою та обумовлені побудовою правової держави. Як писав 0. В. Сурілов, "У сучасному законодавстві люди бажають бачити добробут для усього людства, для окремих соціальних прошарків, для кожної особи... Юридичний закон залишається правилом поведінки, що встановлюється державою і забезпечується її примусовою силою. Але це таке правило поведінки, що повинно стати будь-кому угодним і вигідним, соціально обумовленим з позицій інтересів людини і природного довкілля".
Процеси перетворень, що відбувалися в правовій науці та правовій практиці наприкінці 80-х — початку 90-х pp. неможливо відокремлювати від відповідних перетворень у суспільстві та державному будівництві. Проголошення незалежності України, обрання нею демократичного шляху розвитку, повернення до загальнолюдських цінностей, ринкові реформи обумовили нові принципи та методи правового регулювання, призвели до виникнення нових груп суспільних відносин, що підлягали регулюванню нормами права.
З нормами митного права ми маємо дещо специфічну ситуацію. За загальноприйнятою схемою спочатку, в результаті суспільного, економічного та політичного розвитку виникають певні групи суспільних відносин, найважливіші з яких потім підлягають нормативно-правовому врегулюванню з боку держави. У випадку з митним правом специфікою було те, що вільних зовнішньоекономічних відносин в сучасному розумінні, як і завдань щодо їх регулювання, за часів СРСР практично не існувало. Як пише А. Н. Козирін: "Вже з кінця 1920-х і особливо на початку 1930-х pp. відбувається повна відмова від економічних методів управління, затверджуються командно-адміністративні начала регулювання суспільних відносин. Цей процес торкнувся і митної сфери. Внаслідок різкого скорочення міжнародного пасажирського сполучення, зменшення числа учасників зовнішньоторговельних зв'язків митна справа в цілому і митний контроль, зокрема, перестали грати важливу роль у регулюванні експортно-імпортних операцій. Така ситуація зберігалася до кінця 1980-х pp.".
Головними завданнями митного права протягом багатьох років залишалися забезпечення державної монополії зовнішньої торгівлі та забезпечення боротьби з контрабандою. В силу існування в СРСР державної монополії на зовнішню торгівлю не існувало потреби в нормативно-правовому забезпеченні інструментів митного регулювання. Управління зовнішньоторговельними операціями здійснювалося на основі командно-адміністративних методів в рамках державної планової економіки, головним суб'єктом управління в цій сфері було Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР, що і обумовило специфіку правових відносин в цій сфері.
Взагалі, на наш погляд, проблема нормативно-правового регулювання в митній сфері, як і відповідна група суспільних відносин, вимагає комплексного підходу і повинна розглядатися лише в комплексі з механізмами державного управління в сфері економіки і економічною системою суспільства. Так от, властивою рисою формування системи митного законодавства на початку 90-х pp. є ситуація, коли не існування певної групи суспільних відносин обумовило встановлення відповідної групи правових норм для їх регулювання, а навпаки — прийняття відповідних нормативно-правових актів в рамках розбудови незалежної держави та державної політики ринкових реформ і, зокрема, митної політики стало передумовою виникнення нового типу суспільних відносин.
Основи державного регулювання та лібералізації зовнішньоекономічних відносин України було закладено ще в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., а Закон "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. вже передбачав, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з радянськими республіками, іншими державами на основі принципів зацікавленості, рівноправності і взаємної вигоди (ст. 12). З прийняттям законів України "Про митну справу", та "Про зовнішньоекономічну діяльність" були створені правові передумови для лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, виникнення нових груп суспільних відносин в рамках зовнішньоекономічної діяльності, створення нормативно-правових механізмів для проведення в життя митної політики.
Таким чином, ми можемо стверджувати, що виникнення в Україні митного права є само по собі результатом демократичних перетворень в суспільстві, процесу розбудови незалежної держави, тобто результатом певних політичних рухів і процесів в суспільстві, які привели до формування і проведення в життя відповідної державної політики, зокрема економічної та митної політики як її складових частин. А створення відповідних правових норм, в свою чергу, обумовило розвиток суспільних відносин у цій сфері.
Яскравим прикладом впливу суспільних інтересів та політичних процесів в суспільстві і матеріального виразу цих інтересів може бути динаміка наукового осмислення місця і ролі митного права в системі права держави.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
Взагалі, праву повинна відводитися важлива роль у реалізації цілей державної політики, оскільки метод нормативно-правового регулювання виступає одним з найефективніших засобів державного управлінського впливу на суспільні відносини. У політичному контексті право виступає в якості результату погодження суспільних інтересів індивідів та соціальних груп за допомогою механізму державної влади і представляє собою найважливішу соціальну цінність суспільства. Іншими словами, право в політичному процесі відіграватиме роль засобу формального закріплення на державному рівні певних політичних завдань та рішень.
Важливість існування спеціальних нормативно-правових механізмів для забезпечення національної безпеки підкреслюється і авторами Концепції національної безпеки України, які значне місце в системі забезпечення національної безпеки та національних інтересів відводять створенню "правових засад для побудови, розвитку та функціонування цієї системи" (ч. V. п. 1 Концепції), тим самим віддаючи належне законотворчій діяльності Верховної Ради та підзаконній нормотворчості Президента та органів виконавчої влади. Правові норми є одним з головних інструментів формального закріплення, зовнішнього вираження політики, цілей, намірів правлячої політичної еліти, засобом, за допомогою якого відбувається передача свідомого волевиявлення суб'єктів державного управління до його об'єктів. Сучасна правова наука знає велику кількість концепцій та підходів до права, це — нормативний, морально-етичний, соціологічній, генетичний та ряд інших. Необхідно зазначити, що протягом майже всього XX ст. превалюючим у радянській правовій науці (частиною якої була і українська) залишався саме нормативний підхід до права, який був характерним для радянської школи правознавства і який ґрунтувався на тому, що: "право — це система загальнообов'язкових, гарантованих державних норм, що виражають волю держави і виступають в якості регулятора суспільних відносин"2. Вже в 90-ті pp. на тлі демократизації суспільства право почали в більшій мірі асоціювати не з державою, як формальним його носієм, а з суспільством, індивідами, з поняттями особистої свободи та справедливості. (Хотілося б відразу зауважити, що ми навмисно концентруємо увагу на динаміці цієї трансформації в розумінні права, оскільки саме цей період — початок 90-х pp. став періодом "народження" митного законодавства України, і це народження стало наслідком певних суспільних процесів). Таким чином, право в цей період почало виступати в якості "системи нормативних установок, яка спирається на ідеї людської справедливості і свободи, виражена більшою частиною в законодавстві і регулює суспільні відносини".
Якщо зіставити два наведені вище визначення, то головна істотна різниця між ними полягає у визначенні суб'єкта, волевиявлення якого закріплюється державним механізмом (тоталітарних правителів, панівного класу або всього суспільства). На сьогоднішній день визнається необхідність того, щоб право відбивало інтереси всього громадянського суспільства, окремих соціальних груп та індивідів, а національний інтерес держави відповідав би інтересам її громадян. Подібні поняття нерозривно пов'язані з проблемами легальності та легітимності рішень, що приймаються правлячою елітою та обумовлені побудовою правової держави. Як писав 0. В. Сурілов, "У сучасному законодавстві люди бажають бачити добробут для усього людства, для окремих соціальних прошарків, для кожної особи... Юридичний закон залишається правилом поведінки, що встановлюється державою і забезпечується її примусовою силою. Але це таке правило поведінки, що повинно стати будь-кому угодним і вигідним, соціально обумовленим з позицій інтересів людини і природного довкілля".
Процеси перетворень, що відбувалися в правовій науці та правовій практиці наприкінці 80-х — початку 90-х pp. неможливо відокремлювати від відповідних перетворень у суспільстві та державному будівництві. Проголошення незалежності України, обрання нею демократичного шляху розвитку, повернення до загальнолюдських цінностей, ринкові реформи обумовили нові принципи та методи правового регулювання, призвели до виникнення нових груп суспільних відносин, що підлягали регулюванню нормами права.
З нормами митного права ми маємо дещо специфічну ситуацію. За загальноприйнятою схемою спочатку, в результаті суспільного, економічного та політичного розвитку виникають певні групи суспільних відносин, найважливіші з яких потім підлягають нормативно-правовому врегулюванню з боку держави. У випадку з митним правом специфікою було те, що вільних зовнішньоекономічних відносин в сучасному розумінні, як і завдань щодо їх регулювання, за часів СРСР практично не існувало. Як пише А. Н. Козирін: "Вже з кінця 1920-х і особливо на початку 1930-х pp. відбувається повна відмова від економічних методів управління, затверджуються командно-адміністративні начала регулювання суспільних відносин. Цей процес торкнувся і митної сфери. Внаслідок різкого скорочення міжнародного пасажирського сполучення, зменшення числа учасників зовнішньоторговельних зв'язків митна справа в цілому і митний контроль, зокрема, перестали грати важливу роль у регулюванні експортно-імпортних операцій. Така ситуація зберігалася до кінця 1980-х pp.".
Головними завданнями митного права протягом багатьох років залишалися забезпечення державної монополії зовнішньої торгівлі та забезпечення боротьби з контрабандою. В силу існування в СРСР державної монополії на зовнішню торгівлю не існувало потреби в нормативно-правовому забезпеченні інструментів митного регулювання. Управління зовнішньоторговельними операціями здійснювалося на основі командно-адміністративних методів в рамках державної планової економіки, головним суб'єктом управління в цій сфері було Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР, що і обумовило специфіку правових відносин в цій сфері.
Взагалі, на наш погляд, проблема нормативно-правового регулювання в митній сфері, як і відповідна група суспільних відносин, вимагає комплексного підходу і повинна розглядатися лише в комплексі з механізмами державного управління в сфері економіки і економічною системою суспільства. Так от, властивою рисою формування системи митного законодавства на початку 90-х pp. є ситуація, коли не існування певної групи суспільних відносин обумовило встановлення відповідної групи правових норм для їх регулювання, а навпаки — прийняття відповідних нормативно-правових актів в рамках розбудови незалежної держави та державної політики ринкових реформ і, зокрема, митної політики стало передумовою виникнення нового типу суспільних відносин.
Основи державного регулювання та лібералізації зовнішньоекономічних відносин України було закладено ще в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., а Закон "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. вже передбачав, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з радянськими республіками, іншими державами на основі принципів зацікавленості, рівноправності і взаємної вигоди (ст. 12). З прийняттям законів України "Про митну справу", та "Про зовнішньоекономічну діяльність" були створені правові передумови для лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, виникнення нових груп суспільних відносин в рамках зовнішньоекономічної діяльності, створення нормативно-правових механізмів для проведення в життя митної політики.
Таким чином, ми можемо стверджувати, що виникнення в Україні митного права є само по собі результатом демократичних перетворень в суспільстві, процесу розбудови незалежної держави, тобто результатом певних політичних рухів і процесів в суспільстві, які привели до формування і проведення в життя відповідної державної політики, зокрема економічної та митної політики як її складових частин. А створення відповідних правових норм, в свою чергу, обумовило розвиток суспільних відносин у цій сфері.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
