Ківалов С.В. Митна політика України (2002)
Джерела митного права
Галузь митного права має свої власні джерела, серед яких, згідно зі ст. ст. 10 та 11 Закону України "Про митну справу в Україні" та ст. 164 Митного кодексу2: Конституція та Закони України, міжнародно-правові акти, належним чином ратифіковані (відповідно до ст. 9 Конституції України) та підзаконні акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти Держмитслужби України (накази, розпорядження, листи та ін.), спільні акти Держмитслужби України з іншими міністерствами та відомствами, акти інших міністерств та відомств, а також деякі акти колишнього СРСР з питань, що не врегульовані українським законодавством (у відповідності до постанови Верховної Ради "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 р.). До джерел митного законодавства ми також можемо віднести правові звичаї (наприклад, звичаї морських портів в частині порядку та послідовності в проходженні судами митного контролю) та звичайна митна практика. Значний вплив на порядок правового регулювання в митній сфері також має судова практика, узагальнена в постановах Пленуму Верховного суду, хоча вітчизняна правова доктрина не розглядає її в якості джерела права, але подібні роз'яснення застосовуються в правозастосовчій практиці судів в розгляді питань з порушення митних правил (наприклад, вимоги щодо розгляду справ про порушення митних правил, складом яких передбачається конфіскація виключно в судовому порядку).
Конституція України в ст. ст. 92 та 116 містить норми, які є конституційними засадами управління митною діяльністю та проведення митної політики в Україні.
Законом України "Про митну справу в Україні" (який був першим національним законодавчим актом з однойменного питання) були визначені такі поняття як митна територія ти митний кордон (ст. 2), статті. 4, 5, 7 цього Закону визначили засади керівництва, статусу посадових осіб, системи митних органів України. Дуже важливою є ст. 6 цього Закону, в якій перераховані функції митних органів, серед яких: захист економічних інтересів України, контроль за додержанням законодавства України про митну справу, забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України, використання засобів тарифного та нетарифного митного регулювання, митне оформлення та оподаткування, участь у контролі за валютними операціями (разом з Національним Банком), здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів та контроль за додержанням учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів (разом із Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків, зараз — Міністерством економіки), створення умов для прискорення товаро- і пасажиропотоку через митний кордон, боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митних правил, співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, міжнародними організаціями з питань митної справи, ведення митної статистики. Статті 8 та 9 Закону "Про митну справу в Україні" встановили, що товари та інші предмети переміщуються через митний кордон України під митним контролем, підлягають митному оформленню, обкладаються митом. У частині 3 ст. 9 цього Закону встановлено, що мита та митні збори належать Україні; ст.ст. 10 та 11 визначили структуру митного законодавства.
Положення Закону "Про митну справу в Україні" були згодом розвинуті в інших нормативних актах, головними серед яких є Митний кодекс України та Закони "Про єдиний митний тариф" та "Про зовнішньоекономічну діяльність". Три вищеназваних законодавчих акта забезпечують нормативно-правове регулювання окремих груп правових відносин у митній сфері. МКУ спрямовано на регулювання митних процедур та діяльності митних органів, Закон "Про єдиний митний тариф" — основних положень тарифного регулювання, а Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" — прав та обов'язків суб'єктів зовнішньоекономічних відносин та повноваження держави та її органів щодо регулювання таких відносин.
Так, Митний кодекс України (МКУ), прийнятий 12 грудня 1991 р. і введений в дію з 1 січня 1992 p., як говориться в його преамбулі: "...визначає принципи організації митної справи в Україні з метою створення умов для формування ринкової економіки та зростання активності зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності митної території, мит та митних зборів.
Цей Кодекс спрямований на забезпечення додержання митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи". МКУ містить в собі 164 статті та складається з 11 розділів: Загальні положення; Митний контроль; Митне оформлення; Переміщення та пропуск через митний кордон України товарів та інших предметів; Мито та митні збори; Перевезення, зберігання та розпорядження предметами, що знаходяться під митним контролем; Контрабанда, Порушення митних правил, провадження по справах щодо порушення митних правил; Відповідальність митних органів України та їх посадових осіб. Посадові особи митних органів, правовий та соціальний захист працівників митних органів України; Міжнародні договори.
У своїх нормах МКУ визначає принципи діяльності та правовий статус митних органів та їх посадових осіб, головні засади порядку пропуску через митний кордон України товарів та транспортних засобів, відповідальність за правопорушення в митній сфері, міжнародні аспекти діяльності митних органів та інше.
Звернемося до розділу І "Загальні положення". Стаття 1 МКУ встановила, що митну справу України становлять: "Порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики..." Було зазначено, що митна справа в Україні розвивається у напрямку гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими у світовій практиці нормами та стандартами. У ст. З та 4 МКУ визначені поняття митної території та митного кордону України. Зокрема зазначено, що територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію, а межі цієї території є митним кордоном України. Стаття 15 МКУ визначає основні терміни, що використовуються в цьому кодексі.
Наступні розділи МКУ, як вже зазначалося, регулюють окремі питання організації митної справи та діяльності митних органів. Так, розділ II МКУ "Митний контроль" визначає поняття, цілі та функції митного контролю, порядок його здійснення. Розділ III "Митне оформлення" визначає цілі та процедуру митного оформлення. У розділі IV розглядаються питання, пов'язані з порядком переміщення та пропуску через митний кордон товарів та інших предметів, надання митних пільг міжнародним організаціям, дипломатичним установам, їх працівникам та іншим особам, які мають подібні пільги; визначаються існуючі в Україні митні режими. Правові норми, що містяться в розділі V "Мито та митні збори" встановлюють, що обкладення митом товарів, що їх переміщують через митний кордон, здійснюється на основі Закону "Про єдиний митний тариф", а митні збори визначаються як платня за послуги митних органів щодо митного оформлення та контролю. Розділ VI визначає правовий режим товарів, що знаходяться під митним контролем.
У розділі VII МКУ наведено поняття контрабанди, митним органам надано право в цілях боротьби з контрабандою наркотичних засобів здійснювати в рамках міжнародного співробітництва так звані "контрольовані поставки", митні органи визначені як орган дізнання по справах щодо контрабанди.
Розділ VIII містить правові норми, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення митних правил, у тому числі і за такі, що можуть бути кваліфіковані як контрабанда, встановлює порядок провадження по справах щодо порушення митних правил та притягнення до адміністративної відповідальності. У розділі IX визначається відповідальність митних органів та їх посадових осіб за завдання своїми неправомірними діями моральної та матеріальної шкоди фізичним та юридичним особам. Розділ X встановлює основні вимоги до осіб, які проходять службу у митних органах, визначають правовий статус посадових осіб митних органів, міри щодо правового захисту працівників митних органів при виконанні ними своїх службових обов'язків, а також містить блок соціальних гарантій. Стаття 164 розділу XI "Міжнародні договори" МКУ встановлює, що: "Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Кодексі та інших актах законодавства України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору."
Іншим важливим законодавчим актом у сфері митного права, як вже згадувалося, є прийнятий 5 лютого 1992 р. Закон "Про єдиний митний тариф". (З урахуванням змін щодо дії цього закону, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України"). Прийняття цього Закону було передбачено ст. 75 МКУ.
Закон "Про єдиний митний тариф" створив нормативну базу для регулювання питань щодо обкладення спеціальним податком — митом товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Так, ст. 4 цього Закону визначає, що товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом. У розділі II Закону "Мито та його види" визначаються поняття мита, його види, порядок застосування деяких видів мит, порядок нарахування та сплати мита, поняття митної вартості, порядок визначення країни походження товарів. У розділі III цього Закону "Звільнення від сплати мита, тарифні пільги та преференції" регулюються питання щодо надання пільг фізичним та юридичним особам по обкладенню митом товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон, умовно-безмитного ввозу та вивозу товарів з митної території України, повернення над міру стягненого та стягнення недобраного мита. У розділі IV "Заключні положення", ст. 26 встановлює пріоритетність обов'язкових для України міжнародних норм щодо митних тарифів перед нормами національного законодавства.
Ще одним з ключових законодавчих актів щодо митного права, без сумніву, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". На відміну від розглянутих вище законодавчих актів, що встановлюють правові норми, якими в першу чергу керуються органи державної влади, Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" регулює питання щодо правового статусу, прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб — суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, порядку та суб'єктів їх реєстрації та ліцензування; встановлює правові основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, нагляду за дотриманням державних інтересів при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності своєї господарчої діяльності та компетенцію державних органів з цих питань.
Існує також велика кількість законів та підзаконних актів, які регулюють окремі види суспільних відносин у сфері митного права. Це можуть бути або законодавчі акти, що регулюють окремі специфічні види підприємницької діяльності, наприклад, Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах"; або законодавчі акти щодо окремих видів товарів, наприклад такі, як Закони України "Про ставки акцизного збору та мита на деякі транспортні засоби та шини до них", "Про ставки акцизного збору та ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої" та багато інших.
Як ми вже відзначали, в основному кодифіковані нормативні акти приймаються за наявності великої кількості правових норм певної, вже сформованої, галузевої приналежності з метою їх впорядкування. Особливістю МКУ є те, що на відміну від загального правила, він виступив в якості системоутворюючого акту нової галузі національного законодавства.
Але, як і в будь-якій новій справі, в процесі створення нових законодавчих актів було прийнято ряд не зовсім вдалих, на наш погляд, рішень, що спричинило певні колізії. Наприклад, в питаннях щодо контрабанди виникає колізія між нормами МКУ та Кодексу про адміністративні правопорушення України (КпАП) з одного боку та Кримінальним кодексом — з іншого, що істотно ускладнює діяльність митних органів. Та і сама наявність в МКУ правових норм які встановлюють адміністративну відповідальність за контрабанду та порушення митних правил викликає в деяких дослідників ряд заперечень. (На сьогоднішній день адміністративна відповідальність за контрабанду та порушення митних правил регулюється ст. ст. 102 — 118 МКУ і одночасно ст. ст. 208, 209 КпАП.) Подібне неприпустимо як з точки зору внутрішньої структури галузі законодавства, оскільки вищеназвані норми є невластивим для неї правовим інститутом, так і з точки зору відповідності Конституції деяких аспектів застосування цих норм. Виходом з цього становища бачиться те, що розділ, присвячений адміністративній відповідальності за порушення митних правил повинен бути виключений з проекту нового МКУ і норми матеріального адміністративного права повинні бути поміщені у відповідній главі КпАП, а провадження по цих справах повинно відбуватися не за якою-не-будь особливою процедурою, а за тою, яку визначено як діючим КпАП, так і проектом цього кодексу. При чому наша позиція в цьому питанні спирається не лише на теоретичні посилання але і на вимоги ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що конфіскація нині може проводитися лише постановою суду, а коли скоро переважна більшість складів порушень митного законодавства передбачає в якості санкцій конфіскацію, відповідно всі ці справи повинен розглядати суддя і, звісно, він повинен керуватися не нормами МКУ (розрахованого на посадових осіб митної служби), а на норми КпАП, цілий ряд яких регламентує адміністративно-юрисдикційну діяльність судді.
Іншою, важливою, на наш погляд, проблемою є невизначеність з моментом вступу в дію нормативних актів з митних питань, оскільки принципу гласності митних законів відводиться велике значення в міжнародній практиці, в тому числі це є одним з принципів Світової організації торгівлі (COT). (Дію ст. 2 Закону "Про Єдиний митний тариф", яка встановлює, що Єдиний митний тариф України, зміни та доповнення до нього мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніше як за 45 днів до дати введення їх у дію, було зупинено Декретом Кабінету Міністрів № 4-93 від 11.01.93). Подібні вимоги обумовлюються сутністю зовнішньоекономічних відносин, які підлягають регулюванню нормами митного законодавства. Підписання зовнішньоекономічних угод, контрактів, особливо довготривалих, вимагає не лише знання існуючого законодавства, але й наявності певних гарантій від його істотних змін на певний проміжок часу, не говорячи вже про нажаль існуючу в Україні практику прийняття нормативних актів із зворотною силою, що в світовій практиці допускається лише для антидемпінгових та компенсаційних заходів.
Ми мусимо також констатувати, що й досі залишаються значні прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин у митній сфері. Особливо це стосується контролю за переміщенням об'єктів інтелектуальної власності через митний кордон України, недопущення ввезення в Україну "піратської" продукції. І якщо щодо так скажемо "традиційних" об'єктів інтелектуальної власності: аудіо- та відеоматеріали, друковані твори, витвори мистецтва, винаходи існує певний нормативний матеріал, то виникають значні проблеми з регулюванням пропуску через митний кордон такого об'єкту інтелектуальної власності як комп'ютерне програмне забезпечення (software). Ця проблема є тим більшою, що в умовах сьогодення треба говорити не лише про фізичні носії інформації — комп'ютерні лазерні компакт-диски (DVD-ROM, CD-ROM, CD-R, CD-RW), комп'ютерні магнітні жорсткі та гнучкі диски, але й про передачу об'єктів інтелектуальної власності за допомогою світової комп'ютерної мережі Інтернет, в якій можуть передаватися аудіо-, відео- та текстові матеріали, програмне забезпечення і т. ін. (останнє питання взагалі не врегульоване національним законодавством).
Не слід забувати і про торгівлю через Інтернет (особливо про торгівлю програмним забезпеченням, оскільки в даному випадку об'єкти купівлі-продажу можуть доставлятися на територію України через ту саму мережу Інтернет, тобто поза митним контролем), хоча необхідно визнати, що відносно України обсяги такої торгівлі поки що мізерні.
Необхідно також загадати про такий специфічний вид програмного забезпечення як "хакерські" програми — тобто програмне забезпечення, яке використовується для несанкціонованого проникнення в захищені комп'ютерні мережі, зламу захисних паролів, серійних номерів комп'ютерних програм, порушення прав інтелектуальної власності, незаконного отримання, перекручування або знищення інформації і т. ін. Ще у 1994 р. Кримінальний кодекс України було доповнено ст. 198-1 "Порушення роботи автоматизованих систем", яка, зокрема, передбачає відповідальність за розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи то носіїв інформації. Санкція цієї статті передбачає позбавлення волі на строк до двох років або виправні роботи на той же строк, або штраф у розмірі від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а ті ж дії, якщо ними спричинено шкоду у великих розмірах, або вчинені повторно чи за попереднім зговором групою осіб, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. У новому Кримінальному Кодексі комп’ютерним злочинам присвячено цілий розділ. Таким чином, перед митними органами постають
вимоги щодо забезпечення контролю за переміщенням такого роду програмного забезпечення і технічних засобів через митний кордон, що вимагає наявності певних нормативно-правових актів, що регулюють ці питання, а також наявність у митних органів технічних засобів і фахівців, які могли б встановити характер і призначення відповідних програм та техніки.
Важливою особливістю митного права, пов'язаною з динамікою суспільних відносин у цій сфері, яка вимагає оперативного реагування, є те, що найбільша частина нормативного регулювання здійснюється за допомогою підзаконних актів: Постанов Кабінету Міністрів, Державної митної служби, міністерств та відомств, Національного Банку тощо.
Як свідчить практика, саме ці акти використовуються підрозділами митних органів у їхній повсякденній роботі, і більшість законів або міжнародно-правових актів починає виконуватися лише коли на їх основі видано певний акт Держмитслужби. За старою радянською традицією подібні відомчі акти можуть суперечити відповідним законам, або призупиняти їх дію. Така практика, окрім того, що вона суперечить закону, призвела до того, що на сьогоднішній день в Україні одночасно діють декілька сотень нормативних актів з митних питань різного рівня, що робить митне право однією з найнесистематизованих галузей права. Звісно, подібну ситуацію можна пояснити постійним розвитком митного права, але було б бажано, щоб такі недоліки було усунено.
Певні заходи щодо систематизації нормативних актів вживаються Держмитслужбою шляхом видання консолідованих нормативних актів. Наприклад, в листі Держмитслужби від 30 квітня 1999 р. "Про основні митні правила для громадян" відмічається, що при здійсненні митного оформлення предметів (товарів), транспортних засобів (запчастин), живих тварин, валюти України, іноземної валюти, цінних паперів, які переміщуються через митний кордон України і належать громадянам, виникають непорозуміння та скарги громадян через незнання законодавчих актів, на підставі яких здійснюється митне оформлення, відсутності відповідної інформації (інформаційні дошки, буклети тощо) в пунктах пропуску на митницях. З метою зняття непорозумінь, які виникають в зазначених випадках, для використання в роботі та інформування громадян надсилається інформація про основні митні правила для громадян, які перетинають митний кордон України. Цими правилами було консолідовано правові норми, що містяться більш ніж в двадцяти інших нормативно-правових актах і подібний приклад не є поодиноким.
Аналогічним консолідованим актом ми можемо вважати наказ Держмитслужби "Про затвердження Методичних рекомендацій про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування та облік нормативно-правових актів митних органів України", прийнятий на основі відповідних указів Президента та постанов Кабінету міністрів. Вищеназвані рекомендації спрямовані на розв'язання проблеми відповідності підзаконних актів Конституції та Законам України, недопущення їх колізії, забезпечення юридичної досконалості тексту самих актів, додержання порядку їх реєстрації, обліку, зберігання та скасування. Цим наказом також встановлюються організаційні основи та порядок розробки та прийняття відповідних підзаконних актів органами Держмитслужби.
Але в будь-якому разі подібні відомчі заходи не в змозі забезпечити значне підвищення ефективності правового регулювання в митній сфері. Протягом останніх п'яти-шести років і практики, і науковці підкреслюють необхідність значного реформування митного законодавства. Ми навіть маємо проект
нового митного кодексу, прийнятого у першому читанні Верховною Радою, але нажаль його спіткала доля інших важливих законопроектів, як наприклад проектів кримінального, цивільного, адміністративного кодексів, робота над якими в стінах Верховної Ради загальмувалась. Хоча з'явилася надія, що після формування парламентської більшості відбудеться значне підвищення ефективності роботи нашого парламенту. У цьому контексті необхідно додати, що, на наш погляд, цілком справедливими виглядають думки про необхідність прийняття першим нового цивільного кодексу як нормативно-правового акту, який встановлює і закріплює існуючі в суспільстві відносини власності — тобто економічної бази суспільства, основи суспільних відносин в економічній сфері, а вже на цій основі формувати інші правові акти, які захищають або регулюють подібні відносини.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
Конституція України в ст. ст. 92 та 116 містить норми, які є конституційними засадами управління митною діяльністю та проведення митної політики в Україні.
Законом України "Про митну справу в Україні" (який був першим національним законодавчим актом з однойменного питання) були визначені такі поняття як митна територія ти митний кордон (ст. 2), статті. 4, 5, 7 цього Закону визначили засади керівництва, статусу посадових осіб, системи митних органів України. Дуже важливою є ст. 6 цього Закону, в якій перераховані функції митних органів, серед яких: захист економічних інтересів України, контроль за додержанням законодавства України про митну справу, забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України, використання засобів тарифного та нетарифного митного регулювання, митне оформлення та оподаткування, участь у контролі за валютними операціями (разом з Національним Банком), здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів та контроль за додержанням учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів (разом із Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків, зараз — Міністерством економіки), створення умов для прискорення товаро- і пасажиропотоку через митний кордон, боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митних правил, співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, міжнародними організаціями з питань митної справи, ведення митної статистики. Статті 8 та 9 Закону "Про митну справу в Україні" встановили, що товари та інші предмети переміщуються через митний кордон України під митним контролем, підлягають митному оформленню, обкладаються митом. У частині 3 ст. 9 цього Закону встановлено, що мита та митні збори належать Україні; ст.ст. 10 та 11 визначили структуру митного законодавства.
Положення Закону "Про митну справу в Україні" були згодом розвинуті в інших нормативних актах, головними серед яких є Митний кодекс України та Закони "Про єдиний митний тариф" та "Про зовнішньоекономічну діяльність". Три вищеназваних законодавчих акта забезпечують нормативно-правове регулювання окремих груп правових відносин у митній сфері. МКУ спрямовано на регулювання митних процедур та діяльності митних органів, Закон "Про єдиний митний тариф" — основних положень тарифного регулювання, а Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" — прав та обов'язків суб'єктів зовнішньоекономічних відносин та повноваження держави та її органів щодо регулювання таких відносин.
Так, Митний кодекс України (МКУ), прийнятий 12 грудня 1991 р. і введений в дію з 1 січня 1992 p., як говориться в його преамбулі: "...визначає принципи організації митної справи в Україні з метою створення умов для формування ринкової економіки та зростання активності зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності митної території, мит та митних зборів.
Цей Кодекс спрямований на забезпечення додержання митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи". МКУ містить в собі 164 статті та складається з 11 розділів: Загальні положення; Митний контроль; Митне оформлення; Переміщення та пропуск через митний кордон України товарів та інших предметів; Мито та митні збори; Перевезення, зберігання та розпорядження предметами, що знаходяться під митним контролем; Контрабанда, Порушення митних правил, провадження по справах щодо порушення митних правил; Відповідальність митних органів України та їх посадових осіб. Посадові особи митних органів, правовий та соціальний захист працівників митних органів України; Міжнародні договори.
У своїх нормах МКУ визначає принципи діяльності та правовий статус митних органів та їх посадових осіб, головні засади порядку пропуску через митний кордон України товарів та транспортних засобів, відповідальність за правопорушення в митній сфері, міжнародні аспекти діяльності митних органів та інше.
Звернемося до розділу І "Загальні положення". Стаття 1 МКУ встановила, що митну справу України становлять: "Порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики..." Було зазначено, що митна справа в Україні розвивається у напрямку гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими у світовій практиці нормами та стандартами. У ст. З та 4 МКУ визначені поняття митної території та митного кордону України. Зокрема зазначено, що територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію, а межі цієї території є митним кордоном України. Стаття 15 МКУ визначає основні терміни, що використовуються в цьому кодексі.
Наступні розділи МКУ, як вже зазначалося, регулюють окремі питання організації митної справи та діяльності митних органів. Так, розділ II МКУ "Митний контроль" визначає поняття, цілі та функції митного контролю, порядок його здійснення. Розділ III "Митне оформлення" визначає цілі та процедуру митного оформлення. У розділі IV розглядаються питання, пов'язані з порядком переміщення та пропуску через митний кордон товарів та інших предметів, надання митних пільг міжнародним організаціям, дипломатичним установам, їх працівникам та іншим особам, які мають подібні пільги; визначаються існуючі в Україні митні режими. Правові норми, що містяться в розділі V "Мито та митні збори" встановлюють, що обкладення митом товарів, що їх переміщують через митний кордон, здійснюється на основі Закону "Про єдиний митний тариф", а митні збори визначаються як платня за послуги митних органів щодо митного оформлення та контролю. Розділ VI визначає правовий режим товарів, що знаходяться під митним контролем.
У розділі VII МКУ наведено поняття контрабанди, митним органам надано право в цілях боротьби з контрабандою наркотичних засобів здійснювати в рамках міжнародного співробітництва так звані "контрольовані поставки", митні органи визначені як орган дізнання по справах щодо контрабанди.
Іншим важливим законодавчим актом у сфері митного права, як вже згадувалося, є прийнятий 5 лютого 1992 р. Закон "Про єдиний митний тариф". (З урахуванням змін щодо дії цього закону, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України"). Прийняття цього Закону було передбачено ст. 75 МКУ.
Закон "Про єдиний митний тариф" створив нормативну базу для регулювання питань щодо обкладення спеціальним податком — митом товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Так, ст. 4 цього Закону визначає, що товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом. У розділі II Закону "Мито та його види" визначаються поняття мита, його види, порядок застосування деяких видів мит, порядок нарахування та сплати мита, поняття митної вартості, порядок визначення країни походження товарів. У розділі III цього Закону "Звільнення від сплати мита, тарифні пільги та преференції" регулюються питання щодо надання пільг фізичним та юридичним особам по обкладенню митом товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон, умовно-безмитного ввозу та вивозу товарів з митної території України, повернення над міру стягненого та стягнення недобраного мита. У розділі IV "Заключні положення", ст. 26 встановлює пріоритетність обов'язкових для України міжнародних норм щодо митних тарифів перед нормами національного законодавства.
Ще одним з ключових законодавчих актів щодо митного права, без сумніву, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". На відміну від розглянутих вище законодавчих актів, що встановлюють правові норми, якими в першу чергу керуються органи державної влади, Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" регулює питання щодо правового статусу, прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб — суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, порядку та суб'єктів їх реєстрації та ліцензування; встановлює правові основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, нагляду за дотриманням державних інтересів при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності своєї господарчої діяльності та компетенцію державних органів з цих питань.
Існує також велика кількість законів та підзаконних актів, які регулюють окремі види суспільних відносин у сфері митного права. Це можуть бути або законодавчі акти, що регулюють окремі специфічні види підприємницької діяльності, наприклад, Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах"; або законодавчі акти щодо окремих видів товарів, наприклад такі, як Закони України "Про ставки акцизного збору та мита на деякі транспортні засоби та шини до них", "Про ставки акцизного збору та ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої" та багато інших.
Як ми вже відзначали, в основному кодифіковані нормативні акти приймаються за наявності великої кількості правових норм певної, вже сформованої, галузевої приналежності з метою їх впорядкування. Особливістю МКУ є те, що на відміну від загального правила, він виступив в якості системоутворюючого акту нової галузі національного законодавства.
Але, як і в будь-якій новій справі, в процесі створення нових законодавчих актів було прийнято ряд не зовсім вдалих, на наш погляд, рішень, що спричинило певні колізії. Наприклад, в питаннях щодо контрабанди виникає колізія між нормами МКУ та Кодексу про адміністративні правопорушення України (КпАП) з одного боку та Кримінальним кодексом — з іншого, що істотно ускладнює діяльність митних органів. Та і сама наявність в МКУ правових норм які встановлюють адміністративну відповідальність за контрабанду та порушення митних правил викликає в деяких дослідників ряд заперечень. (На сьогоднішній день адміністративна відповідальність за контрабанду та порушення митних правил регулюється ст. ст. 102 — 118 МКУ і одночасно ст. ст. 208, 209 КпАП.) Подібне неприпустимо як з точки зору внутрішньої структури галузі законодавства, оскільки вищеназвані норми є невластивим для неї правовим інститутом, так і з точки зору відповідності Конституції деяких аспектів застосування цих норм. Виходом з цього становища бачиться те, що розділ, присвячений адміністративній відповідальності за порушення митних правил повинен бути виключений з проекту нового МКУ і норми матеріального адміністративного права повинні бути поміщені у відповідній главі КпАП, а провадження по цих справах повинно відбуватися не за якою-не-будь особливою процедурою, а за тою, яку визначено як діючим КпАП, так і проектом цього кодексу. При чому наша позиція в цьому питанні спирається не лише на теоретичні посилання але і на вимоги ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що конфіскація нині може проводитися лише постановою суду, а коли скоро переважна більшість складів порушень митного законодавства передбачає в якості санкцій конфіскацію, відповідно всі ці справи повинен розглядати суддя і, звісно, він повинен керуватися не нормами МКУ (розрахованого на посадових осіб митної служби), а на норми КпАП, цілий ряд яких регламентує адміністративно-юрисдикційну діяльність судді.
Іншою, важливою, на наш погляд, проблемою є невизначеність з моментом вступу в дію нормативних актів з митних питань, оскільки принципу гласності митних законів відводиться велике значення в міжнародній практиці, в тому числі це є одним з принципів Світової організації торгівлі (COT). (Дію ст. 2 Закону "Про Єдиний митний тариф", яка встановлює, що Єдиний митний тариф України, зміни та доповнення до нього мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніше як за 45 днів до дати введення їх у дію, було зупинено Декретом Кабінету Міністрів № 4-93 від 11.01.93). Подібні вимоги обумовлюються сутністю зовнішньоекономічних відносин, які підлягають регулюванню нормами митного законодавства. Підписання зовнішньоекономічних угод, контрактів, особливо довготривалих, вимагає не лише знання існуючого законодавства, але й наявності певних гарантій від його істотних змін на певний проміжок часу, не говорячи вже про нажаль існуючу в Україні практику прийняття нормативних актів із зворотною силою, що в світовій практиці допускається лише для антидемпінгових та компенсаційних заходів.
Ми мусимо також констатувати, що й досі залишаються значні прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин у митній сфері. Особливо це стосується контролю за переміщенням об'єктів інтелектуальної власності через митний кордон України, недопущення ввезення в Україну "піратської" продукції. І якщо щодо так скажемо "традиційних" об'єктів інтелектуальної власності: аудіо- та відеоматеріали, друковані твори, витвори мистецтва, винаходи існує певний нормативний матеріал, то виникають значні проблеми з регулюванням пропуску через митний кордон такого об'єкту інтелектуальної власності як комп'ютерне програмне забезпечення (software). Ця проблема є тим більшою, що в умовах сьогодення треба говорити не лише про фізичні носії інформації — комп'ютерні лазерні компакт-диски (DVD-ROM, CD-ROM, CD-R, CD-RW), комп'ютерні магнітні жорсткі та гнучкі диски, але й про передачу об'єктів інтелектуальної власності за допомогою світової комп'ютерної мережі Інтернет, в якій можуть передаватися аудіо-, відео- та текстові матеріали, програмне забезпечення і т. ін. (останнє питання взагалі не врегульоване національним законодавством).
Не слід забувати і про торгівлю через Інтернет (особливо про торгівлю програмним забезпеченням, оскільки в даному випадку об'єкти купівлі-продажу можуть доставлятися на територію України через ту саму мережу Інтернет, тобто поза митним контролем), хоча необхідно визнати, що відносно України обсяги такої торгівлі поки що мізерні.
Необхідно також загадати про такий специфічний вид програмного забезпечення як "хакерські" програми — тобто програмне забезпечення, яке використовується для несанкціонованого проникнення в захищені комп'ютерні мережі, зламу захисних паролів, серійних номерів комп'ютерних програм, порушення прав інтелектуальної власності, незаконного отримання, перекручування або знищення інформації і т. ін. Ще у 1994 р. Кримінальний кодекс України було доповнено ст. 198-1 "Порушення роботи автоматизованих систем", яка, зокрема, передбачає відповідальність за розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи то носіїв інформації. Санкція цієї статті передбачає позбавлення волі на строк до двох років або виправні роботи на той же строк, або штраф у розмірі від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а ті ж дії, якщо ними спричинено шкоду у великих розмірах, або вчинені повторно чи за попереднім зговором групою осіб, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. У новому Кримінальному Кодексі комп’ютерним злочинам присвячено цілий розділ. Таким чином, перед митними органами постають
вимоги щодо забезпечення контролю за переміщенням такого роду програмного забезпечення і технічних засобів через митний кордон, що вимагає наявності певних нормативно-правових актів, що регулюють ці питання, а також наявність у митних органів технічних засобів і фахівців, які могли б встановити характер і призначення відповідних програм та техніки.
Важливою особливістю митного права, пов'язаною з динамікою суспільних відносин у цій сфері, яка вимагає оперативного реагування, є те, що найбільша частина нормативного регулювання здійснюється за допомогою підзаконних актів: Постанов Кабінету Міністрів, Державної митної служби, міністерств та відомств, Національного Банку тощо.
Як свідчить практика, саме ці акти використовуються підрозділами митних органів у їхній повсякденній роботі, і більшість законів або міжнародно-правових актів починає виконуватися лише коли на їх основі видано певний акт Держмитслужби. За старою радянською традицією подібні відомчі акти можуть суперечити відповідним законам, або призупиняти їх дію. Така практика, окрім того, що вона суперечить закону, призвела до того, що на сьогоднішній день в Україні одночасно діють декілька сотень нормативних актів з митних питань різного рівня, що робить митне право однією з найнесистематизованих галузей права. Звісно, подібну ситуацію можна пояснити постійним розвитком митного права, але було б бажано, щоб такі недоліки було усунено.
Певні заходи щодо систематизації нормативних актів вживаються Держмитслужбою шляхом видання консолідованих нормативних актів. Наприклад, в листі Держмитслужби від 30 квітня 1999 р. "Про основні митні правила для громадян" відмічається, що при здійсненні митного оформлення предметів (товарів), транспортних засобів (запчастин), живих тварин, валюти України, іноземної валюти, цінних паперів, які переміщуються через митний кордон України і належать громадянам, виникають непорозуміння та скарги громадян через незнання законодавчих актів, на підставі яких здійснюється митне оформлення, відсутності відповідної інформації (інформаційні дошки, буклети тощо) в пунктах пропуску на митницях. З метою зняття непорозумінь, які виникають в зазначених випадках, для використання в роботі та інформування громадян надсилається інформація про основні митні правила для громадян, які перетинають митний кордон України. Цими правилами було консолідовано правові норми, що містяться більш ніж в двадцяти інших нормативно-правових актах і подібний приклад не є поодиноким.
Але в будь-якому разі подібні відомчі заходи не в змозі забезпечити значне підвищення ефективності правового регулювання в митній сфері. Протягом останніх п'яти-шести років і практики, і науковці підкреслюють необхідність значного реформування митного законодавства. Ми навіть маємо проект
нового митного кодексу, прийнятого у першому читанні Верховною Радою, але нажаль його спіткала доля інших важливих законопроектів, як наприклад проектів кримінального, цивільного, адміністративного кодексів, робота над якими в стінах Верховної Ради загальмувалась. Хоча з'явилася надія, що після формування парламентської більшості відбудеться значне підвищення ефективності роботи нашого парламенту. У цьому контексті необхідно додати, що, на наш погляд, цілком справедливими виглядають думки про необхідність прийняття першим нового цивільного кодексу як нормативно-правового акту, який встановлює і закріплює існуючі в суспільстві відносини власності — тобто економічної бази суспільства, основи суспільних відносин в економічній сфері, а вже на цій основі формувати інші правові акти, які захищають або регулюють подібні відносини.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
