Внутрішньо-економічний механізм підприємства

Виробнича структура підприємства характеризується кількістю та розмірами галузей які є в ньому та їх поєднанням.

Під галуззю розуміють частину виробництва, що відрізняється від інших предметом і знаряддям праці, технологією, організацією виробництва, кінцевим продуктом та особливостями кваліфікації працівників. В той же час слід мати на увазі, що галузь - поняття багатогранне і багатопланове. У сільському господарстві сформувались дві великі групи галузей - рослинництво і тваринництво, які в свою чергу складаються з більш спеціалізованих галузей.

Галузі господарства поділяють на головні, додаткові, підсобні і обслуговуючі. Головними є ті з них, що мають найбільше економічне значення і найвищу питому вагу товарної продукції в загальному її обсязі в господарстві, їх може бути дві, три, рідше одна.

Головна галузь визначає виробничий напрям господарства, його спеціалізацію.

Додаткові галузі мають менший обсяг виробництва порівняно з обсягом виробництва головних галузей. Вони ніби доповнюють головні галузі, створюють кращі умови для їх розвитку, сприяють раціональному використанню трудових і матеріальних ресурсів, кращій мобілізації внутрішніх резервів господарства.



Підсобні галузі (промислові і обслуговуючі підприємства) мають невелику питому вагу в загальному обсязі виробництва і в основному забезпечують розвиток головних галузей.

Підсобними є підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію (млини; маслоробні; молочні, винокурні, консервні заводи і т. ін.), виробляють будівельні матеріали (цегельні і черепичні заводи); із заготівлі й обробки лісоматеріалів, заготівлі бутового каменю, гравію, піску та ін.

До обслуговуючих галузей виробництва належать електростанції, гаражі, механічні і столярні майстерні, а також підприємства (установи) культурно-побутового призначення (хлібопекарні, їдальні, лазні, пральні, комбінати побутового обслуговування населення, комунальні установи).

Раціональне поєднання галузей в різних зонах визначається з урахуванням таких умов:

ґрунтові, кліматичні та інші природні особливості;

забезпеченість господарства землею (рілля, сіножаті, пасовища), водними джерелами;

наявність трудових ресурсів;

здійснення прогресивної технології виробництва з використанням високопродуктивних машин і механізмів;

кращого використання виробничого потенціалу;

прибуткового ведення усіх галузей і господарства в цілому.

Напрям спеціалізації господарства визначають завжди за провідною галуззю. Якщо в господарстві дві або три провідні галузі, то всі вони вказуються у назві напряму підприємства:

зерново-вівчарське, зерново-скотарське, скотарсько-овочеве, скотарсько-свинарсько-овочеве і т. д.

Всі підприємства за рівнем спеціалізації можна поділити на чотири групи:

багатогалузеві, що не мають чітко вираженої спеціалізації, у більшості випадків з невеликим рівнем концентрації виробництва, хоча серед них можуть бути підприємства тієї чи іншої галузі;

спеціалізовані, які мають 2-3 товарних галузей і стільки ж додаткових. В таких господарствах вище рівень концентрації виробництва, розміри їх галузей дозволяють здійснити комплексну механізацію виробничих процесів. Тут на частку провідних галузей припадає 2/3 товарної продукції;

підприємства поглибленої спеціалізації, які мають одну провідну галузь великого розміру, питома вага якої займає більше 50% товарної продукції, і декілька додаткових галузей рослинництва і тваринництва. Це господарства з виробництва зерна, цукрових буряків, свинини, молока та ін.;

вузькоспеціалізовані господарства з однією провідною товарною галуззю або галуззю (з незакінченим виробничим циклом), частка продукції якої в структурі всієї товарної продукції становить близько 100%. До них відносяться птахофабрики, відгодівельні господарства, тепличні комбінати та ін.

Отже основою для визначення виробничої структури підприємства є структура валової і товарної продукції, грошових надходжень, посівних площ, затрат праці і ін. Базисом формування виробничих структур підприємств у більшості галузей є виробничий процес виготовлення продукції. Основні фази цього процесу — заготівельні, обробні, складальні, випробувальні - дають

змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги. Виробнича структура підприємства є основою організаційного формування підприємства.