Дахно І.І. Міжнародне приватне право (2008)
8.4. Перестрахування та його роль у зовнішньоекономічній діяльності
Перестрахування — це система економічних відносин між страхувальниками, яка дозволяє страховій фірмі, що уклала договір страхування, передати взяті на себе ризики іншим страховим компаніям — перестраховикам. Перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і нормальної діяльності будь-якого страхового товариства незалежно від розмірів його капіталу, запасних фондів та інших фінактивів. Сутність відносин між перестраховиком і перестрахувальником є обов'язок перестрахувальника відшкодувати частку страхових виплат страховій фірмі, здійснених за страховими випадками, які вже настали у клієнта. Економічна суть перестрахування полягає в перерозподілі між страховими організаціями створеного (первинного) страхового фонду. Стаття 1 Закону України "Про страхування" містить поняття "перестрахування".
Інститут перестрахування існує для вирівнювання страхових сум, які прийняті на страхування за ризики, для приведення потенціальної відповідальності за сукупною страховою сумою відповідно до фінансових можливостей страховика для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій та їх рентабельності, та для взаємної участі у ризиках, прийнятих на страхування іншими страховиками. Перестрахуванням ризиків досягається захист страхового портфеля від впливу на нього великих страхових випадків або одного катастрофічного випадку, а також сплата сум страхового відшкодування декількох страхових товариств, яка здійснюється колективно всіма учасниками в перестрахуванні відповідного об'єкта.
Страховик, який прийняв на страхування ризик і передав його частково в перестрахування іншому страховику, називається перестрахувальником (цедентом). Страховик, який прийняв у перестрахування ризики, називається перестраховиком (цесіонарієм, ретроцедентом). Прийнявши в перестрахування ризики, перестраховик (ретроцедент) може частково передати його іншому перестраховику, і така операція називається ретроцесією, а сторона, яка прийняла на себе ризики, — ретроцесіонером.
За методом передачі ризиків і оформлення правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на факультативні, договірні і змішані.
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або залишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. За факультативним методом страхування кожний ризик передається окремо. Таким чином, договір факультативного перестрахування — це індивідуальна угода, яка найчастіше стосується одного ризику. Головною особливістю цього методу перестрахування є можливість індивідуальної оцінки ризику.
Характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання. Власне утримання — економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають окремо за страховим полісом, за одним ризиком, за рядом ризиків.
Переваги цього методу: 1) можливість вибору для компанії цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (вибір найкращих пропозицій); 2) використання цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
Недолік факультативного перестрахування полягає в тому, що:
1) оскільки перестраховик має повну свободу у вирішенні питання щодо прийняття даного ризику у перестрахування або про його відмову, до моменту настання страхового випадку визначений ризик може виявитися взагалі не перестрахованим або не перестрахованим частково, тобто в розмірі, який не дозволить перестрахувальнику повністю компенсувати збитки, які перевищують його потенційні фінансові можливості;
2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
3) тривалість факультативного перестрахування впливає на можливість укладення договору або навіть відмови від нього.
При зростанні обсягів страхових операцій у зовнішньоекономічній діяльності постала потреба прискорити передавання ризиків у перестрахування. Так виник договірний метод перестрахування. Договірне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також має обов'язково приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. У такому договорі перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, перестрахувальна премія, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.
Переваги цього методу: 1) дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахувальної премії у професіональних перестраховиків світу; 2)
рівномірний розподіл ризиків; 3) автоматичність приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків; 4) можливість розвитку довгострокових відносин між сторонами; 5) гарантія підтримки перестраховика, яка надає більшу свободу цеденту щодо проведення страхових операцій.
Недоліки: коли ризик, що підлягає страхуванню, не підпаяє під умови такого договору, або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, то може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.
Такий договір перестрахування найчастіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.
Змішана форма або факультативно-договірна поєднує методи попередніх перестрахувальних операцій. За змішаної форми компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Факультативність передбачається для страховика (цедента), а договірна частина — для перестраховика (ретроцедента). Особливість — перестраховик, який укладає договір, має повністю довіряти цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежить від перестрахувальника. Перестраховик не завжди зацікавлений у такому змішаному методі, віддаючи перевагу звичайному факультативному договору, який дає змогу проаналізувати кожний ризик окремо.
Перестрахувальний договір є юридичним документом, який визначає взаємовідносини сторін і встановлює їх права і обов'язки. Існує багато різних за формою договорів, але немає стандартного, спільного для всіх компаній договору.
Виділимо такі види договорів перестрахування:
1) пропорційні: квотний договір, ексцедентний договір (договір ексцедента суми), квотно-ексцедентний договір;
2) непропорційні: договір ексцеденту збитку (ризиковий ексцедент збитку, катастрофічний ексцедент збитку), договір ексцеденту збитковості або договір стоп-лосс.
Пропорційний договір передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності, і відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.
Квотний договір — найбільш проста форма перестрахувального договору і згідно з цим договором перестрахувальник зобов'язується передати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду; у цій самій частці передається й належна йому премія, а перестраховик зобов'язується приймати її.
Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі у ньому сторін.
Квотний договір має більші переваги для цедента (страховика): 1) на власному утриманні лишається частка відповідальності, яка повністю відбиває його фінансові можливості; 2) квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговуванням; 3) при автоматичності передання ризиків страховик звільняється ввід зобов'язань передати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту; 4) результати квотних договорів більш збалансовані і стійкі. Застосовується у разі страхування відповідальності власників транспортних засобів і автокаско (страхування засобів транспорту).
Недоліком є те, що за договором передаються усі ризики — великі і малі, які за інших обставин фірма могла б утримати у власній відповідальності.
Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Договір ексцедента суми передбачає передавання цедентом (страховиком) обумовленої частини ризиків понад власне утримання. Визначаючим фактором у механізмі перестрахуванні за ексцедентним договором є так зване власне утримання, яке являє собою в більшості випадків економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої фірма утримує на своїй відповідальності визначену частину
ризиків, що страхуються, передаючи в перестрахування суми, що її перевищують.
Ексцедент за договором — це величина, яка кратна власному утриманню цедента. Сума ексцеденту виражається в кілька разів збільшеним розміром власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).
Переваги ексцедентного страхування: 1) можливість фірми-цедента встановлювати ліміт власного утримання з врахуванням свого фінансового становища; 2) цедент при старанному визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованого об'єкту може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, але й якісної зміни страхового портфеля.
Недоліком є необхідність обробки кожного ризику — його вивчення, визначення відповідної частки в екцедентному договорі, групування ризиків тощо.
Застосовується найчастіше при страхуванні від вогню, нещасних випадків, страхування життя.
Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання, а понад рівень утримання використовується ексцедент — ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.
Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому не має пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення такого страхування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період.
Особливості непропорційного страхування: 1) страховик може захиститися від великих збитків, які впливають на його фінансові результати; 2) перестраховик не бере участі у відшкодування дрібних збитків, які легко покриваються страховиком.
Договір ексцеденту збитку — найбільш розповсюджена форма перестрахувальних непропорційних договорів. Згідно з цим договором, механізм перестрахування вступає в силу тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує обумовлену в договорі суму (франшизу) в разі настанн страхового випадку.
Розрізняють два типи покриття — ризиковий ексцедент збитку (в основі одиничний ризик, і використовується стільки, скільки існує окремих ризиків) і катастрофічний ексцедент збитку (коли не завжди можна визначити сам ризик використовується покриття не за ризиком, а за цілим випадком).
Договір ексцеденту збитковості (стоп-лосс) — згідно з цим договором фірма захищає за визначеним видом страхування загальні результати справ на випадок, якщо збитковість перевищує обумовлений у договорі відсоток або його розмір, і такий договір покриває не окремі ризики, а збитковість за всім портфелем договору, що має цедент за даним видом страхування.
Відмінність договору ексцеденту збитковості полягає в тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток.
Особливості таких договорів: 1) повна довіра перестраховика щодо цедента, його стратегії в проведенні страхування; 2) крім такої форми обов'язкова наявність попередніх видів покриття; 3) ліміт страховика має бути на такому рівні, щоб цедент на початок дії договору ексцедента збитковості вже ніс понаднормовані збитки.
Отже, ризики і страхування є тісно пов'язаними явищами. Страхування викликано існуванням ризиків.
Цей розділ слід вважати першим кроком читача в опанування складного механізму вітчизняної і міжнародної страхової діяльності. Радимо вивчати законодавчі та підзаконні акти в цій галузі права, а також читати газету Україна-Business , яка є рупором страхової справи в Україні.
Інститут перестрахування існує для вирівнювання страхових сум, які прийняті на страхування за ризики, для приведення потенціальної відповідальності за сукупною страховою сумою відповідно до фінансових можливостей страховика для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій та їх рентабельності, та для взаємної участі у ризиках, прийнятих на страхування іншими страховиками. Перестрахуванням ризиків досягається захист страхового портфеля від впливу на нього великих страхових випадків або одного катастрофічного випадку, а також сплата сум страхового відшкодування декількох страхових товариств, яка здійснюється колективно всіма учасниками в перестрахуванні відповідного об'єкта.
Страховик, який прийняв на страхування ризик і передав його частково в перестрахування іншому страховику, називається перестрахувальником (цедентом). Страховик, який прийняв у перестрахування ризики, називається перестраховиком (цесіонарієм, ретроцедентом). Прийнявши в перестрахування ризики, перестраховик (ретроцедент) може частково передати його іншому перестраховику, і така операція називається ретроцесією, а сторона, яка прийняла на себе ризики, — ретроцесіонером.
За методом передачі ризиків і оформлення правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на факультативні, договірні і змішані.
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або залишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. За факультативним методом страхування кожний ризик передається окремо. Таким чином, договір факультативного перестрахування — це індивідуальна угода, яка найчастіше стосується одного ризику. Головною особливістю цього методу перестрахування є можливість індивідуальної оцінки ризику.
Характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання. Власне утримання — економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають окремо за страховим полісом, за одним ризиком, за рядом ризиків.
Переваги цього методу: 1) можливість вибору для компанії цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (вибір найкращих пропозицій); 2) використання цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
Недолік факультативного перестрахування полягає в тому, що:
1) оскільки перестраховик має повну свободу у вирішенні питання щодо прийняття даного ризику у перестрахування або про його відмову, до моменту настання страхового випадку визначений ризик може виявитися взагалі не перестрахованим або не перестрахованим частково, тобто в розмірі, який не дозволить перестрахувальнику повністю компенсувати збитки, які перевищують його потенційні фінансові можливості;
2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
При зростанні обсягів страхових операцій у зовнішньоекономічній діяльності постала потреба прискорити передавання ризиків у перестрахування. Так виник договірний метод перестрахування. Договірне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також має обов'язково приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. У такому договорі перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, перестрахувальна премія, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.
Переваги цього методу: 1) дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахувальної премії у професіональних перестраховиків світу; 2)
рівномірний розподіл ризиків; 3) автоматичність приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків; 4) можливість розвитку довгострокових відносин між сторонами; 5) гарантія підтримки перестраховика, яка надає більшу свободу цеденту щодо проведення страхових операцій.
Недоліки: коли ризик, що підлягає страхуванню, не підпаяє під умови такого договору, або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, то може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.
Такий договір перестрахування найчастіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.
Змішана форма або факультативно-договірна поєднує методи попередніх перестрахувальних операцій. За змішаної форми компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Факультативність передбачається для страховика (цедента), а договірна частина — для перестраховика (ретроцедента). Особливість — перестраховик, який укладає договір, має повністю довіряти цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежить від перестрахувальника. Перестраховик не завжди зацікавлений у такому змішаному методі, віддаючи перевагу звичайному факультативному договору, який дає змогу проаналізувати кожний ризик окремо.
Перестрахувальний договір є юридичним документом, який визначає взаємовідносини сторін і встановлює їх права і обов'язки. Існує багато різних за формою договорів, але немає стандартного, спільного для всіх компаній договору.
Виділимо такі види договорів перестрахування:
1) пропорційні: квотний договір, ексцедентний договір (договір ексцедента суми), квотно-ексцедентний договір;
2) непропорційні: договір ексцеденту збитку (ризиковий ексцедент збитку, катастрофічний ексцедент збитку), договір ексцеденту збитковості або договір стоп-лосс.
Пропорційний договір передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності, і відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.
Квотний договір — найбільш проста форма перестрахувального договору і згідно з цим договором перестрахувальник зобов'язується передати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду; у цій самій частці передається й належна йому премія, а перестраховик зобов'язується приймати її.
Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі у ньому сторін.
Квотний договір має більші переваги для цедента (страховика): 1) на власному утриманні лишається частка відповідальності, яка повністю відбиває його фінансові можливості; 2) квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговуванням; 3) при автоматичності передання ризиків страховик звільняється ввід зобов'язань передати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту; 4) результати квотних договорів більш збалансовані і стійкі. Застосовується у разі страхування відповідальності власників транспортних засобів і автокаско (страхування засобів транспорту).
Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Договір ексцедента суми передбачає передавання цедентом (страховиком) обумовленої частини ризиків понад власне утримання. Визначаючим фактором у механізмі перестрахуванні за ексцедентним договором є так зване власне утримання, яке являє собою в більшості випадків економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої фірма утримує на своїй відповідальності визначену частину
ризиків, що страхуються, передаючи в перестрахування суми, що її перевищують.
Ексцедент за договором — це величина, яка кратна власному утриманню цедента. Сума ексцеденту виражається в кілька разів збільшеним розміром власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).
Переваги ексцедентного страхування: 1) можливість фірми-цедента встановлювати ліміт власного утримання з врахуванням свого фінансового становища; 2) цедент при старанному визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованого об'єкту може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, але й якісної зміни страхового портфеля.
Недоліком є необхідність обробки кожного ризику — його вивчення, визначення відповідної частки в екцедентному договорі, групування ризиків тощо.
Застосовується найчастіше при страхуванні від вогню, нещасних випадків, страхування життя.
Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання, а понад рівень утримання використовується ексцедент — ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.
Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому не має пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення такого страхування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період.
Особливості непропорційного страхування: 1) страховик може захиститися від великих збитків, які впливають на його фінансові результати; 2) перестраховик не бере участі у відшкодування дрібних збитків, які легко покриваються страховиком.
Договір ексцеденту збитку — найбільш розповсюджена форма перестрахувальних непропорційних договорів. Згідно з цим договором, механізм перестрахування вступає в силу тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує обумовлену в договорі суму (франшизу) в разі настанн страхового випадку.
Розрізняють два типи покриття — ризиковий ексцедент збитку (в основі одиничний ризик, і використовується стільки, скільки існує окремих ризиків) і катастрофічний ексцедент збитку (коли не завжди можна визначити сам ризик використовується покриття не за ризиком, а за цілим випадком).
Договір ексцеденту збитковості (стоп-лосс) — згідно з цим договором фірма захищає за визначеним видом страхування загальні результати справ на випадок, якщо збитковість перевищує обумовлений у договорі відсоток або його розмір, і такий договір покриває не окремі ризики, а збитковість за всім портфелем договору, що має цедент за даним видом страхування.
Відмінність договору ексцеденту збитковості полягає в тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток.
Особливості таких договорів: 1) повна довіра перестраховика щодо цедента, його стратегії в проведенні страхування; 2) крім такої форми обов'язкова наявність попередніх видів покриття; 3) ліміт страховика має бути на такому рівні, щоб цедент на початок дії договору ексцедента збитковості вже ніс понаднормовані збитки.
Отже, ризики і страхування є тісно пов'язаними явищами. Страхування викликано існуванням ризиків.
Цей розділ слід вважати першим кроком читача в опанування складного механізму вітчизняної і міжнародної страхової діяльності. Радимо вивчати законодавчі та підзаконні акти в цій галузі права, а також читати газету Україна-Business , яка є рупором страхової справи в Україні.
