Кучик Міжнародні економічні відносини

2.2. Організація "Ісламська Конференція" (ОІК)

Потужно вплинув на стан міжнародних відносин на Близькому та Середньому Сході ісламський чинник.

Ще в 70-х роках XIX ст. було висунуто доктрину панісламізму, яка ґрунтується на тезі керівної ролі ісламу в духовному та світському житті суспільства, єдності та солідарності всіх членів мусульманської общини, незалежно від державної, расової, національної або соціальної приналежності, необхідності об'єднання всіх мусульман в межах єдиної держави. Панісламізм вважається протиставленням панарабізму — руху за єдність та незалежність арабської нації на основі відокремлення ісламу від держави. Ірано-іракську війну 1980—1988 років розглядали як війну двох ідеологій — панісламізму та панарабізму.

2.2.1. Історичні аспекти

Організація "Ісламська Конференція" (ОІК) — міжнародна організація, яка об'єднує 57 країн, що вирішили об'єднати свої зусилля та ресурси, а також одноголосно виступати на захист своїх інтересів та забезпечити розвиток усіх мусульман світу.

Організація була створена на Першій зустрічі лідерів ісламського світу в Рабаті (королівство Марокко) 25 вересня 1969 року. Ця зустріч — реакція на спробу сіоністів спалити священну мечеть Аль-Акса 21 вересня 1969 року в окупованому Єрусалимі. Через шість місяців після цього історичного моменту, в березні 1970 року в м. Джидда (королівство Саудівська Аравія) проведено Першу ісламську конференцію міністрів закордонних справ. На цій Конференції узгоджено посаду Генерального секретаря ОІК, який мав би забезпечити співпрацю країн-членів. Конференція визначила повноваження Генерального секретаріату й обрала місцем його тимчасової штаб-квартири Джидду з розрахунком на те, що згодом місцем постійної штаб-квартири стане Єрусалим.

Хронологія основних історичних подій

1969 р. — ОІК заснована на Першому саміті ісламських лідерів 24-х держав, який проводився в Рабаті (Марокко).

1972 р- — підписаний статут ОІК на Конференції міністрів закордонних справ.

1974 р- — на саміті ОІК у м. Лахор (Пакистан) був створений

Ісламський фонд солідарності як центр діяльності комісій з економічних, культурних та соціальних питань.



1979 р. — припинено членство Єгипту в ОІК після підписання ним мирного договору з Ізраїлем.

1981 р. — саміт ОІК закликав до спільної боротьби "за незалежність Єрусалиму й окупованих територій", включаючи економічний бойкот Ізраїлю, та до співпраці з Організацією визволення Палестини.

1984 р. — поновлено членство Єгипту в ОІК.

1987 р. — на саміті ОІК вирішено, що Ісламський комітет миру повинен докласти всіх зусиль, щоб запобігти продажу зброї Іраку та Ірану, висунув вимогу про проведення конференції ООН з метою засудження тероризму і розмежування понять тероризму та права боротьби за визволення.

1990 р. — ОІК засудила вторгнення Іраку в Кувейт і вимагала виведення з його території іракських військ.

1991 р. — ОІК закликала Раду Безпеки ООН зробити всі не обхідні кроки щодо сербів Чорногорії, включаючи військову інтервенцію, з метою захистити боснійських мусульман.

1993 р. — прохання ОІК до Ради Безпеки ООН зняти військове ембарго щодо боснійських мусульман і дозволити їм захищати себе від боснійських сербів; ОІК пообіцяла допомогу в розмірі 80 млн дол. мусульманам, які постраждали від війни в Боснії; сім країн-членів ОІК були готові надати свої війська для проведення миротворчих акцій ООН у Боснії.

1994 р. — саміт ОІК проголосив недійсним військове ембарго ООН щодо Боснії та Герцеговини.

1995р. — міністри закордонних справ і оборони країн-членів ОІК схвалили рішення про створення "допоміжної мобілізаційної групи" для надання військової, економічної та іншої допомоги Боснії та Герцеговині.

1999р. - ОІК вирішила надати гуманітарну допомогу косоварам; оголосила про створення Парламентського союзу.

2000 p. — саміт OIK висловив солідарність з палестинським народом і звинуватив Ізраїль у постійному порушенні прав народу Палестини.

2003 р. — саміт ОІК у м. Куала-Лумпур (Малайзія). Було запропоновано використати нафтовий чинник як засіб тиску на країни, які хочуть розпочати війну проти Іраку.

Статут ОІК

У статті II статуту визначена мета та завдання організації Ними є сприяння ісламській солідарності між країнами-учасницями, зміцнення співпраці між ними в економічній, соціальній культурній, науковій та інших важливих сферах діяльності, координація дій для захисту святих місць та підтримка боротьби палестинського народу в здобутті власних прав та своєї території. Крім цілей ОІК, у цій статті вказано принципи, яких повинні дотримуватися також і країни-учасниці. Це рівність, повага права народу на самовизначення та невтручання у внутрішні справи інших країн-членів, повага суверенітету, незалежності та територіальної цілісності кожної країни-члена та інші.

У статтях III, IV, V, VI мова йде про структуру головних органів ОІК, їхні функції та компетенцію. Головними органами Конференції є:

1. Конференція королів та глав держав і урядів.

2. Конференція міністрів закордонних справ.

3. Генеральний секретаріат і допоміжні органи.

У статті IV вказується, що головним органом ОІК є Конференція королів та глав держав і урядів. Вона збирається раз на три роки з метою координації політики самої організації.

У статті V йдеться про такий головний орган ОІК, як Конференція міністрів закордонних справ. Ісламська конференція має збиратися раз у рік при необхідності на рівні міністрів закордон них справ чи їх представників. Вказані тут також її цілі, напри клад, розробка шляхів впровадження загальної політики Конференції, призначення Генерального секретаря тощо. Записано також процес прийняття рішень. Резолюції чи рекомендації Конференції міністрів закордонних справ повинні бути схвалені 2/3 голосів.

Стаття VI присвячена статусу Генерального секретаріату в ОІК, його функціям та компетенції. Тут записано, що Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, призначений Конференцією міністрів закордонних справ терміном на 4 роки з правом переобрання лише один раз. Генеральний секретаріат повинен сприяти співпраці між країнами-членами і забезпечувати сприятливі

умови для проведення консультацій, обміну як досвідом, так і інформацією, яка має загальне значення для всіх країн-членів. Штаб-квартира Генерального секретаріату знаходиться в Джидді.

У цій статті йдеться також про привілеї та імунітети Генерального секретаря, його персоналу. Представники країн-членів повинні володіти такими правами та імунітетами, які їм потрібні для виконання завдань Конференції.

Стаття VII вирішує питання фінансів та сплати членських внесків. Тут вказано, що всі витрати для утримання та діяльності Генерального секретаріату сплачують країни-учасниці пропорційно до розміру їхнього валового національного доходу. Секретаріат повинен керувати фінансами, згідно з інструкціями, схваленими Конференцією міністрів закордонних справ. Постійний фінансовий комітет повинен бути створений Конференцією, персоналом якого мають бути акредитовані представники держав-членів. Цей комітет має проводити свої зустрічі в штаб-квартирі Секретаріату. Спільно з Генеральним секретарем фінансовий комітет повинен готувати бюджет Організації.

Стаття VIII регламентує питання членства в організації, а саме умови вступу в ОІК. Організація була створена державами, які брали участь у Конференції королів та глав держав і урядів, яка проходила в Рабаті і в двох Конференціях міністрів закордонних справ у Карачі, а також з держав, які підписали статут організації.

Кожна мусульманська країна може стати членом ОІК шляхом подання їй на розгляд заяви, в якій вказано бажання і готовність держави прийняти умови статуту. Депозитарієм таких заяв є Генеральний секретаріат до того часу, поки Конференція міністрів закордонних справ її не розгляне. Держава-претендент стає членом ОІК, коли за її вступ проголосує 2/3 країн-членів Конференції.

В організацію входять: Афганістан (1969), Албанія (1992), Алжир (1969), Азербайджан (1992), Бахрейн (1972), Бангладеш (1974), Бенін (1983), Бруней (1984), Буркіна-Фасо (1974), Камерун (1974), Чад (1969), Коморо (1976), Джибутті (1978), Єгипет (1969), Ємен (1969), Габон (1977), Гамбія (1974), Гвінея (1969), Гвінея-Біссау (1974), Гвіяна (1998), Індонезія (1969), Іран (1969), Ірак (1975), Йорданія (1969), Казахстан (1995), Кувейт (1969), Киргизія (1992), Кот д'Івуар (2002), Ліван (1969), Лівія (1969), Малайзія (1969), Мальдіви (1976), Малі (1969), Мавританія (1969), Марокко (1969), Мозамбік (1994), Нігер (1969), Нігерія (1986) Оман (1972), Пакистан (1969), Палестина (1969), Катар (1972), Саудівська Аравія (1969), Сенегал (1969), Сьєрре-Леоне (1972), Сомалі (1969), Судан (1969), Сурінам (1996), Сирія (1972), Таджикистан (1992), Того (1997), Туніс (1969), Туреччина (1969), Туркменістан (1992), Уганда (1974), Об'єднані Арабські Емірати (1972), Узбекистан (1996).

Країни-члени ОІК за типом політичних систем можна класифікувати на такі:

1. Теократичні держави, що претендують на роль лідерів мусульманського світу (Саудівська Аравія, Іран).

2. Держави, де іслам є державною релігією, але життя суспільства регламентується переважно світськими законами (Алжир, Єгипет, Сирія).

3. Офіційно світські держави.

Внутрішнє право організації передбачає надання статусу спостерігача при ОІК.

Спостерігачі:

Боснія та Герцеговина — 1994, Центральна Африканська Республіка — 1997, Королівство Тайланд — 1998, Турецька мусульманська спільнота Кіпру — 1979, Національний визвольний фронт Моро — 1977, Організація об'єднаних націй — 1976, Рух неприєднання — 1977, Ліга арабських держав — 1975, Організація африканської єдності — 1977, Організація європейського співробітництва — 1995.

Стаття X регламентує процедуру виходу з ОІК. Будь-яка краї на-учасниця може вийти з організації, подавши заяву Генеральному секретарю. Держава, яка хоче вийти з організації, зв’язана своїми статутними обов'язками до кінця фіскального року, в якому її заява про вихід була винесена на розгляд Конференції.

Стаття IX визначає функції Генерального секретаріату ОІК: зміцнення стосунків між Ісламською Конференцією та іншими ісламськими організаціями міжнародного характеру, а також сприяння співпраці між країнами-учасницями з метою реалізації спільних інтересів.

Стаття XI вказує, що поправки до статуту можна внести, якщо за них проголосує 2/3 країн-учасниць.

Стаття ХП має назву "тлумачення". У ній пояснюється, що будь-яке непорозуміння, яке може виникнути у зв'язку з тлумаченням статуту, імплементацією чи використанням будь-якої статті статуту має вирішуватися мирним шляхом і в усіх випадках шляхом консультацій, переговорів, примирення чи арбітражу.

Офіційними мовами Конференції є арабська, англійська і французька (Стаття XIII).

Стаття XIV присвячена ратифікації установчого договору. Зазначено, що статут повинен бути ратифікований країнами-члена-ми Конференції згідно з їх національним законодавством і набирає чинності з дати подання Генеральному секретареві на зберігання ратифікаційних грамот простої більшості країн, які брали участь у третій Ісламській конференції міністрів закордонних справ, що проводилася в Джидді з 29 лютого по 4 березня 1972 року.

Статут ОІК був зареєстрований відповідно до статті 102 статуту ООН 1 лютого 1974 року.

2.2.2. Мета діяльності та організаційна структура ОІК

2.2.2.1. Цілі та завдання ОІК

Згідно зі статутом цілями та завданнями ОІК є:

Посилення ісламської солідарності між країнами-учасницями. Розвиток співпраці в політичній, економічній, соціальній, культурній та науковій сферах.

Проведення консультацій у міжнародних організаціях. Координація діяльності з метою збереження та захисту святих місць.

Об єднання мусульманських народів у боротьбі за національну незалежність.

Допомога палестинському народу, який веде боротьбу за визволення своїх територій.

Викорінення всіх форм расизму та колоніалізму в усіх його формах та проявах.

• Створення сприятливих умов для співпраці та порозуміння між країнами-учасницями та третіми державами.

• Використання всіх необхідних заходів для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Для реалізації вищезгаданого слід дотримуватися таких умов:

• Рівності всіх країн-членів.

• Поваги прав народів на самовизначення.

• Невтручання у внутрішні справи інших країн-учасниць.

Поваги суверенітету, незалежності та територіальної цілісності кожної країни-учасниці.

• Врегулювання конфліктів мирними шляхами, такими як переговори, посередництво, примирення та арбітраж.

• Відмови від використання сили проти територіальної цілісності, національної єдності чи політичної незалежності будь-якої країни-учасниці.

З метою координації дій у різних сферах співпраці між державами саміт ОІК та Конференція міністрів створили спеціалізовані комітети, якими є:

• Єрусалимський комітет.

• Постійний комітет з питань інформації та культури. Постійний комітет з економічної та торгівельної співпраці. Постійний комітет з питань науки та технологій.

• Ісламська комісія з економічних, культурних і соціальних питань.

2.2.2.2. Організаційна структура ОІК

Згідно зі статутом ОІК, її керівними органами є:

1. Конференція королів та глав держав і урядів.

2. Конференція міністрів закордонних справ.

3. Генеральний секретаріат і допоміжні органи.

2.2.2.2.1. Конференція королів, глав держав та урядів

Конференція королів, глав держав та урядів є головним органом Організації. Ісламська конференція-саміт збирається періодично один раз на три роки. її можна також проводити, коли ви никає потреба. Конференція збирається з метою координації політики самої організації та визначає пріоритети своєї діяльності.

2 2.2.2.2. Конференція міністрів закордонних справ

Ісламська конференція збирається раз на рік при необхідності на рівні міністрів закордонних справ чи їх представників. Надзвичайні сесії можуть збиратися на вимогу будь-якої країни-учасниці чи Генерального секретаря зі схваленням 2/3 голосів. Пропозиція про проведення надзвичайної сесії має бути направлена всім країнам-членам з метою отримання їхньої згоди. Конференція міністрів закордонних справ має право рекомендувати проведення конференції глав держав чи урядів. Ухвала на проведення такої конференції має отримуватись розсиланням запиту всім країнам-учасницям.

Конференція міністрів закордонних справ проводиться для:

• Розробки шляхів впровадження загальної політики Конференції.

Перегляду результатів виконання резолюцій, прийнятих на попередніх сесіях.

Прийняття резолюцій з питань загального інтересу, згідно з цілями і метою Конференції, вказаними в її статуті.

• Обговорення доповідей комітету фінансів.

• Схвалення бюджету.

• Призначення Генерального секретаря.

• Призначення чотирьох помічників Секретаря за рекомендацією Генерального секретаря.

Визначення дати та місця проведення наступної Конференції міністрів закордонних справ.

Розгляду будь-яких спорів, що стосуються однієї чи більше країн-членів, коли є прохання про це.

Резолюції чи рекомендації Конференції міністрів закордонних справ мають схвалити 2/3 голосів. Кворум Конференції складає 2 /3 країн-членів. Конференція міністрів закордонних справ призначає голову кожної сесії.

2.2.2.2.3. Генеральний секретаріат

Генеральний секретаріат — це виконавчий орган ОІК, створений на першій Ісламській конференції міністрів закордонних справ, що проходила в Джидді (королівство Саудівська Аравія) у лютому 1970 року. Секретаріат повинен виконувати свої функції, визначені статутом та Правилами роботи організації. Він до помагає допоміжним органам і спеціалізованим установам виконувати свої завдання, координує їхні плани роботи. Секретар слідкує за імплементацією резолюцій та рекомендацій Самітів і Конференцій міністрів закордонних справ.

Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, який призначається Конференцією міністрів закордонних справ на чотирирічний період з лише одноразовим правом переобрання. Генеральному секретарю при виконанні його обов'язків допомагають чотири помічники Генерального секретаря, службовці та експерти.

Генеральний секретар повинен призначати персонал Секретаріату з представників держав-членів, враховуючи принцип рівномірного географічного представлення. Виконуючи свої завдання, Генеральний секретар, його помічники та персонал не повинні отримувати доручень від своїх урядів чи інших осіб. Право надання інструкцій має лише Конференція. Самі держави повинні поважати цю місію та особливість роботи їхніх представників при ОІК і не можуть чинити тиск на них жодним способом.

Повноваження та завдання Секретаріату розподілені між відділеннями, що очолюють помічники Генерального секретаря.

Помічник Генерального секретаря з політичних питань здійснює керівництво:

1. Відділом з політичних питань.

2. Відділом з арабських справ.

3. Відділом справ Африки.

4. Відділом справ Азії.

Помічник Генерального секретаря з питань інформації, куль тури та соціології здійснює керівництво:

1. Відділом інформації.

2. Відділом культури та соціології.

Помічник Генерального секретаря з економічних питань координує роботу відділу економіки.

Помічник Генерального секретаря з питань науки і технологій керує роботою відділу науки та технологій.

Існує посада керівника відділу по роботі та співпраці з Палестиною та посада комісара Бюро бойкоту Ізраїлю (він має ранг помічника Генерального секретаря).

Основні функції Генерального секретаріату:

1. Визначення дати та підготовка конференцій і зустрічей Організації на вищому рівні.

2. Слідкувати і координувати роботу відділів Генерального секретаріату.

3. Слідкувати за діяльністю неурядових організацій у рамках Конференції.

4. Сприяти співпраці між країнами-членами і забезпечувати належні умови для проведення консультацій, обміну досвідом та інформацією, яка має загальне значення для всіх країн-членів.

Штаб-квартира Генерального секретаріату знаходиться у м. Джидда.

Завданням Генерального секретаря є слідкувати за імплементацією резолюцій Конференції та звітувати перед нею, а також забезпечення робочими документами. Генеральний секретар займається підготовкою зустрічей Конференції.

Привілеї та імунітети Конференції:

Країни-учасниці повинні надати Конференції права та імунітети, що є необхідними для ефективного виконання нею своїх функцій.

Представники країн-учасниць мають володіти необхідними правами та імунітетами для виконання завдань Конференції.

Конференція сама визначає обсяг привілеїв та імунітетів персоналу організації.

Для ефективної реалізації завдань ОІК створено допоміжні органи в галузі науки, технологій, економіки, екології тощо. Залежно від рівня самостійності щодо керівних органів виділяють допоміжні та спеціалізовані установи.

ОІК підтримує тісні зв'язки з іншими міжнародними організаціями. Саміти та конференції постійно схвалюють резолюції про "Співпрацю між ОІК та міжнародними і регіональними організаціями". ОІК прийняла дві резолюції про співпрацю ОІК з ООН та Організацією економічного співробітництва. Щороку Генеральна Асамблея ООН схвалює резолюцію "Співпраця між ООН та ОІК"

Головні органи та допоміжні й спеціалізовані установи ОІК уклали угоди про співпрацю з такими міжнародними організаціями, як:

• Міжнародний комітет Червоного хреста.

• Міжнародна організація охорони здоров'я.

• Міжнародна організація з розвитку приватної власності.

• Міжнародна організація індустріального розвитку.

ОІК має статус спостерігача при ООН, Русі неприєднання ЛАД, ОАЄ, Організації економічного співробітництва.

Міжнародні представництва ОІК:

1. Постійна місія спостерігачів ОІК при ООН у Нью-Йорку.

2. Постійна місія спостерігачів ОІК при ООН у Женеві.

2.2.3. Діяльність Організації "Ісламська Конференція"

2.2.3.1. Участь організації в процесі врегулювання конфліктів та забезпечення миру

2.2.3.1.1. Боротьба з незаконною торгівлею, збереженням та розповсюдженням легкої малокаліберної зброї

Конференція привітала ініціативу уряду Республіки Малі та рішення уряду Сейшел про створення національної комісії по боротьбі з розповсюдженням легкої зброї, а також схвалила пропозицію проведення у Бамокко в листопаді 2000 року Африканської регіональної конференції з питань незаконної торгівлі таким видом зброї.

Конференція звернула увагу на ініціативу ЄС про створення міжнародного механізму стосовно боротьби та контролю виробництва, зберігання і розповсюдження легкої малокаліберної зброї-Конференція закликала Генерального секретаря вивчити шляхи та методи забезпечення ефективної співпраці між ОІК та іншими регіональними організаціями з вирішення цього питання.

Конференція також займалася вирішенням проблеми використання мін. Вона висловила своє схвилювання щодо довільного використання мін та закликала розвинуті країни, включаючи країни-члени ОІК, забезпечити необхідну технічну та фінансову допомогу країнам, на чиїй території знаходиться багато мін.

2. 2.3.1.2. Створення Світового фонду солідарності і боротьби з бідністю

Конференція попросила країн-членів підтримати "пропозицію Абедіна Бен Алі, президента Республіки Туніс, адресовану всім міжнародним організаціям, створити Світовий фонд солідарності та боротьби з бідністю" [10, с 106]. Конференція схвалила ініціативу держави Катар створити Фонд розвитку з капіталом 200 млн дол. США для підняття життєвого рівня ісламських країн.

Конференція розглядає питання, пов'язані із захистом навколишнього середовища. Прикладом є проблема забруднення ядерним та токсичним сміттям. Конференція засудила діяльність усіх підприємств, які викидають токсичне сміття на територію чи територіальні води країн-членів ОІК. Вона вважає таку практику злочином проти народу цих країн та проти людства загалом. Конференція закликала країн-членів активізувати свою позицію в ООН для укладання договору, щоб остаточно заборонити забруднення ядерним та токсичним сміттям.

2.2.3.1.3. Захист прав мусульманських меншин у третіх країнах

Конференція наголосила на необхідності надання допомоги мусульманським спільнотам у третіх країнах з метою збереження їхньої релігійної та культурної ідентичності, рівності у правах та обов'язках, а також можливості бездискримінаційного використання своїх цивільних, релігійних та інших прав. Конференція звернулася до Генерального секретаря з проханням про встановлення зв'язків з урядами країн, в яких проживають мусульманські меншини з метою визначення їхніх потреб та найкращих шляхів співпраці цих країн з ОІК, а також виділення коштів Конференцією для покращення умов життя мусульманських меншин та для захисту їхньої релігійної й культурної ідентичності. Питання захисту прав мусульман є одним з основних завдань Конференції ОІК. Вона створила в М'янмі та на Філіппінах спеціальні контактні групи для вирішення цих питань.

2.2.3.1.4. Ситуація в Палестині, питання Єрусалиму та розв'язання арабо-ізраїльського конфлікту

"Конференція звернулася до ООН з проханням сформувати Міжнародну слідчу комісію для проведення розслідування масових вбивств із сторони Ізраїлю, які призвели до смерті більше двохсот і поранення більше десяти тисяч осіб, а також створити, згідно з міжнародним правом, Міжнародний кримінальний Суд для притягнення Ізраїлю до відповідальності за всі злочини" [9, с. 1231 Конференція закликала світову громадськість взяти на себе зобов'язання забезпечити необхідний захист народу Палестини в місті Єрусалим та на решті палестинських територій. Конференція попросила держав-учасниць, які встановили зв'язки з Ізраїлем і тих, які намагаються це зробити в рамках миротворчого процесу, розірвати ці стосунки, включаючи закриття їхніх місій та офісів, поки Ізраїль не почне виконувати резолюцію ООН з урегулювання палестинського питання Єрусалиму та арабо-ізраільського конфлікту.

Конференція закликала всі держави світу визнати як державу Палестину зі столицею в місті Єрусалим та забезпечити палестинський народ усіма видами допомоги. Кордони Палестини мають бути такими, якими вони були до 1967 року. Конференція звернулася до всіх країн-членів надати Палестині свою підтримку при її повному членстві в ООН.

Конференція закликала до активнішої діяльності ООН, інші міжнародні організації та фонди, щоб змусити Ізраїль звільнити арабських та палестинських в'язнів, які перебувають в ізраїльських в'язницях і припинити масові покарання, конфіскацію земель, власності, руйнування будівель на окупованих територіях.

Конференція закликала всіх країн-учасниць підтримати міжнародну програму з економічного, соціального та культурного розвитку палестинських територій та надати допомогу палестинцям для відбудови своєї економіки та інфраструктури.

Конференція засудила "рішення Верховного Суду Ізраїлю, яке стосувалося статусу Єрусалиму, особливо рішення від 25 липня 1996 року, згідно з яким дозволялося іудеям молитися на території священної Мекки Аль-Акса та рішення від 23 вересня 1993 року, яке визнавало територію цієї святині частиною території Ізраїлю". Конференція висловила думку, що такі дії з ізраїльського боку є провокацією, що відкриває шлях екстремістським єврейським організаціям продовжувати насилля та свою присутність на території Мекки, а також надалі викрадати релігійні, історичні та культурні пам'ятки з Єрусалиму та з інших окупованих територій. Конференція засудила Ізраїль за закриття палестинських інститутів в Єрусалимі. Вона вважає такі дії порушенням домовленостей, укладених між ОВП та Ізраїлем у межах миротворчого процесу, а також порушенням міжнародних конвенцій та договорів, особливо Женевської конвенції 1940 року.

Конференція визнала Єрусалим столицею незалежної Палестини та засудила всі спроби обмежити її суверенітет. Вона привітала підписання 15 лютого 2000 року важливого договору між ОВП та Ватиканом, який передбачав, що жодне одностороннє рішення чи дія, така як зміна особливого правового статусу Єрусалиму, є з моральної та правової позиції неприйнятними.

Конференція наголосила на необхідності спільних ісламо-християнських дій для захисту Єрусалиму, а також його релігійної, історичної та культурної спадщини.

Конференція "оцінила стійкість жителів Голанських висот Сирії проти ізраїльської окупації цього району та засудила Ізраїль за невиконання резолюції ООН 497 (1981 p.)" [9, с. 76]. Цією резолюцією визнається неправомірним впровадження Ізраїлем на території Голанських висот своїх законів та порядків. Конференція засудила постійні погрози Ізраїлю щодо Сирії, що мають за мету посилення напруженості в регіоні. Конференція закликала Ізраїль до повного виводу своїх військ з території сирійських Голанських висот за межі 1967 року.

Конференція схвалила стійкість та опір уряду й народу Лівану, який призвів до виводу ізраїльських військ з півдня Лівану та західної частини долини Бекаа. Вона засудила Ізраїль за продовження окупації ліванських земель, включаючи Шеба Фармс. Конференція звернулася до міжнародної громадськості з проханням

вжити всіх необхідних заходів, щоб змусити Ізраїль негайно звільнити ліванських в'язнів, чиє утримання там суперечить міжнародному праву, Загальній декларації прав людини, Женевській конвенції 1949 року та Гаазькій конвенції 1907 року.

2.2.3.1.5. Позиція ОІК щодо подій в Афганістані

Конференція вказала на неможливість розв'язання афганської проблеми військовим шляхом та закликала учасників конфлікту зупинити кровопролиття і співпрацювати з метою створення представницького поліетнічного уряду. Вона схвалила ініціативу Мухаме-да Хаттамі, президента Ісламської республіки Іран та голови Восьмого саміту з розв'язання афганської проблеми, який наголосив на важливості співпраці й координації діяльності між ОІК та ООН щоб створити сприятливі умови для досягнення примирення між афганськими народностями. Конференція закликала всі держави негайно припинити постачання зброї всім сторонам конфлікту а також звернулась до афганців і особливо до афганських фермерів припинити вирощування, вироблення та експорт нелегальних наркотиків. Конференція наполягла на тому, щоб країни-учасниці та ісламські інститути збільшили свою допомогу афганським біженцям у Пакистані та в Ірані, закликаючи зробити все можливе, щоб допомогти біженцям повернутися на свою батьківщину.

2.2.3.1.6. Політика ОІК щодо Боснії та Герцеговини

Конференція наголосила на важливості економічної відбудови та її ролі в процесі встановлення миру і стабільності в цій країні. Конференція прийняла програму дій для Боснії та Герцеговини, в якій були визначені шляхи і методи двосторонньої співпраці між країнами-членами ОІК і Боснією та Герцеговиною, особливо в галузі торгівлі, інвестицій та культури. Цією програмою передбачено надання гуманітарної допомоги біженцям і підтримки дій щодо завершення операцій з ліквідації мін. Програмою передбачена реконструкція релігійних та культурних пам'ятників і надання правової підтримки в протизлочинній діяльності та агресії і підтримка співпраці з Міжнародним Судом з військових злочинів у колишній Югославії. Конференція прийняла "рішення про зміну пріоритетів Допоміжної мобілізаційної групи по Боснії та Герцеговині та про створення Фонду довіри для швидкого повернення біженців на батьківщини" [8, с. 67].

2.2.3.1.7. Роль ОІК у врегулюванні косовської проблеми

Конференція звернулася до ООН для захисту права косоварів на самовизначення, а також захисту їхньої культурної спадщини. Конференція ствердила, що безпечне та безумовне повернення

косовських біженців до своїх домівок є передумовою встановлення миру в регіоні. Конференція звернулася до міжнародної громадськості з вимогою притягнути до судової відповідальності всіх осіб причетних до етнічних чисток та інших злочинів проти людства в Косово. Конференція висловила готовність ОІК приєднатися до моніторингових та миротворчих операцій у Косово в рамках проведення миротворчих операцій під егідою ООН. Конференція наполягла, щоб міжнародна місія в Косово продовжила використовувати всі необхідні засоби для забезпечення співпраці між етнічними групами з метою захисту та безпеки всього народу Косово. Конференція оцінила надання гуманітарної допомоги Косово країнами-членами ОІК та закликала їх спільно зі всіма державами світу продовжити надання фінансової допомоги для відбудови Косово.

2.2.3.1.8. ОІК і Сомалі

Конференція "підтвердила свою підтримку президенту Республіки Сомалі Абдулкасим Салад Гасай у досягненні миру і національної єдності в його країні" [6, с 106]. Конференція закликала всі партії Сомалі припинити війну і жорстокість, прислухатись до голосу миру та приєднатись до процесу переговорів щодо відбудови та об'єднання країни. Конференція наполягла, щоб країни-учасниці та міжнародна громадськість брали активну участь у процесі відбудови Сомалі. Вона звернулась з проханням до Генерального секретаря з проханням створити місії для визначення пріоритетів розвитку, політичної та національної єдності країни.

2.2.3.1.9. Реакція ОІК на події в Чечні

Конференція звернулася до уряду Російської Федерації з проханням про продовження переговорів з представниками чеченського народу з метою досягнення мирного врегулювання ситуації в Чечні, дотримуючись міжнародних конвенцій з прав людини.

Конференція визначила й наполягла на тому, щоб уряд РФ та міжнародна громадськість забезпечила захист чеченських біженців на Північному Кавказі та взяла участь у відбудові й розвитку Чечні. Конференція запевнила свою готовність зміцнити зв'язки з урядом РФ Для сприяння мирному врегулюванню конфлікту

в Чечні.

2.2.3.1.10. Штат Джаммуй Кашмір

Конференція підтвердила свою підтримку права народу Каш міру на самовизначення, згідно з відповідною резолюцією ООН і наполягла на призначенні спеціального представника Генерального секретаря ОІК у цьому регіоні. Вирішила також вислати в Джамму та Кашмір слідчу комісію ОІК.

Конференція засудила порушення прав людини в Кашмірі та закликала країн-членів зробити все для того, щоб переконати Індію терміново припинити всі порушення, а також дати можливість народу Кашміру використати своє невід'ємне право на самовизначення, згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН.

2.2.3.1.11. Відносини між Іраком і Кувейтом

Заради підтримки миру, безпеки та стабільності Конференція звернулася з проханням до Іраку виконати свої зобов'язання, визначені відповідною резолюцією Ради Безпеки ООН. Конференція закликала Ірак та Раду Безпеки ООН провести діалог з метою виконання цих домовленостей та зняти всі санкції з Іраку. Конференція звернула увагу на відсутність будь-яких перешкод для перебування в Іраку представників ООН. Конференція наголосила на необхідності поважати безпеку та територіальну цілісність Кувейту й закликала Ірак зробити все необхідне для зміцнення своїх стосунків з Кувейтом. Конференція звернула увагу на те, що слід поважати суверенітет, територіальну цілісність, політичну незалежність та безпеку Іраку. Вона вимагала, щоб неправові дії проти Іраку, вжиті за рамками відповідної резолюції Ради Безпеки ООН по Іраку, були припинені.

2.2.3.1.12. Проблема Кіпру

Конференція висловила підтримку справедливого вирішення проблеми турків-кипріотів та схвалила кілька резолюцій і декларацій стосовно Кіпру. Вона закликала до справедливого врегулювання, яке б врахувало політичні вимоги його народу. Конференція висловила важливість дотримання принципу політичної рівності під час спроб врегулювання конфлікту переговорним шляхом. Це рішення має бути прийнятним для обидвох сторін - турецьких та грецьких кипріотів, і з цього приводу Конференція закликала дві сторони до взаємного визнання рівності.

2.2. 3. 1.13. Американська агресія проти Лівії 1986 року

Конференція висловила свою "солідарність з Соціалістичною народою арабською лівійською Джамахирією та підтримала її право на отримання компенсації за втрати, які вона зазнала в результаті американської агресії в 1986 році (виплата повинна здійснюватися відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 38/41 від 20.11.1986 p.)" [6, с. 127]. Конференція закликала США виконати умови цієї резолюції, а також здійснити мирні заходи з метою врегулювання відносин з Лівією.

Конференція звернулася до Ради Безпеки ООН з проханням швидкого схвалення резолюції, яка б забезпечила повне зняття санкцій з Лівії.

2.2.3.1.14. Реакція ОІК на події в Нагірному Карабаху

Організація "Ісламська Конференція" закликала вірменську сторону вивести свої війська з Нагірного Карабаху і показати "повагу до територіальної цілісності Азербайджану". При цьому "Ісламська Конференція" висловила своє занепокоєння стосовно проведення президентських виборів у Нагірному Карабаху.

Конференція також закликала уряд Азербайджану продовжувати політику, спрямовану на уникнення воєнної конфронтації з Вірменією.

2.2.3.1.15. Економічне становище в Африці

Конференція схвалила зусилля африканських держав щодо розвитку та відбудови економічних станів країн, особливо створення Африканської економічної спільноти. Конференція закликала міжнародну громадськість, країни та організації збільшити фінансові вклади в африканські країни для їхньої економічної відбудови та остаточного вирішення питання сплати.

Навесні 2000 року відбувся IX саміт ОІК. Зустріч глав ісламських держав відбулася під гаслом "Повстання Аль-Акса і повстання за незалежність Палестини", доповідь іранського президента Мохаммеда Хатамі, який відкрив саміт, була присвячена арабо-ізраїльському конфлікту. "Хатамі розглядається західними політологами як один із найбільш ліберальних діячів ісламського світу. Його виступ перед форумом ОІК не містив ані закликів до джихаду, ані вимог розірвати стосунки з ізраїльською державою. Однак, Хатамі однозначно заявив, що дії Ізраїлю на спірних територіях є агресією сіоністів, а врегулювання конфлікту потребує спільних зусиль усього ісламського світу.

У своїй доповіді Хатамі запропонував ідею вирішення конфлікту. В баченні іранського президента, на спірних територіях слід створити незалежну державу, аналогічну тій "мультирелігійній" країні, яка існувала тут до 1948 року.

На першому етапі Ізраїль повинен не заперечувати поверненню на спірні території всіх палестинських біженців. Після цього на території Палестини слід провести референдум, в якому б здійснилося волевиявлення всіх мусульман щодо того, який уряд мав би управляти палестинськими землями. Причому суверенна держава повинна включати в себе всю "історичну" територію Палестини, а столицею країни має стати Єрусалим.

Після Хатамі виступив емір Катара шейх Хамад бін Халіф ель Тані, підкресливши, що спокою на Близькому Сході не буде доти, доки ізраїльські війська не будуть виведені з усіх окупованих територій, включаючи Голландські висоти і частину ліванських чемель. Після цього емір перейшов до іракської проблеми, запропонувавши главам держав ОІК закликати ООН зняти санкції з Іраку.

5 березня 2003 року у столиці Катару, місті Доха, відкрився саміт Організації "Ісламська Конференція" (ОІК). Головне питання, винесене на порядок денний — іракська криза. Саміт був організований з ініціативи глави Катару — діючого голови ОІК. Більшість ісламських країн надіслали в Доху свої делегації, однак очолювали більшість з них не перші особи. Влада Саудівської Аравії, наприклад, взагалі оцінила конференцію як "малокорисну" і направила в Катар заступника міністра закордонних справ.

Генеральний секретар ОІК Абдельвахед Бельказіз сформулював позицію організації так: "Окупація інших країн та нав'язування їм іноземного правління викоренені часом та заборонені міжнародним правом". З його слів, односторонні дії США проти Іраку завдадуть "серйозного удару авторитетові ООН та стануть викликом міжнародній громадськості, агресія буде сприяти розповсюдженню насилля і тероризму в усьому світі".

Але не всі учасники ісламського форуму були готові поставити підпис на такій заяві. Більшість з них залишаються вірними сиюзниками США, а деякі взагалі стануть американським плацдармом у війні. До того ж, для багатьох ісламських держав Ірак - дуже далека країна, події в якій безпосередньо не зачіпають їхніх інтересів.

Обговорювалася також у м. Доха ситуація в Афганістані. Гла-ви держав ОІК ознайомились з листом афганського президента Реббані, який звернувся до саміту з вимогою осудити дії лідерів руху Талібан, а також сусідніх з Афганістаном країн, які надають підтримку талібам. Афганська тема також обговорювалася в привітальному виступі Генерального секретаря ООН Кофі Аннана. На форумі були також проаналізовані питання про індійський штат Кашмір, Чечню, та ісламські регіони Балканського півострова.

ОІК планувала 4 травня 2004 року провести позачергову сесію, присвячену ситуації на Близькому Сході. Ініціатива її скликання належить лідеру палестинської автономії Ясиру Арафату. Як заявив міністр закордонних справ Малайзії, головуючої в той час країни в організації, Сайед Хамід Албар, головними темами наступної зустрічі будуть ситуація в Іраку і події в Палестинській автономії.

В останній час активізувалися відносини ОІК з Російською Федерацією. В грудні 2002 року в російському Міністерстві закордонних справ затверджено посаду посла для підтримання зв'язків з Організацією "Ісламська Конференція". У серпні 2003 року під час візиту в Малайзію російський президент Володимир Путін заявив, що "майже 20 млн мусульман, які живуть у Росії, мають право відчувати себе повноцінною частиною мусульманського світу", і наголосив на намірі Росії приєднатися до діяльності ОІК як спостерігач.

2.2.3.2. Діяльність ОІК з реалізації економічних, культурних, інформаційних питань

2.2.3.2.1. Економічна діяльність ОІК

Конференція підтвердила важливість зміцнення економічної та торговельної співпраці між країнами-членами з метою підвищення ефективності їхної економічної діяльності та прискорення впровадження "Плану дій щодо зміцнення економічного та торгівельного співробітництва між державами ОІК" у рамках роботи Постійного комітету з економічної та комерційної співпраці (СОМСЕС).

Конференція висловила переконання, що високі досягнення в економічному та торгівельному співробітництві між країнами-членами призведуть до створення необхідної основи для поступового розвитку в напрямку зміцнення економічної інтеграції, яка має своєю кінцевою метою створення Ісламського спільного ринку. В цьому плані Конференція зазначила, що створення Ісламського спільного ринку є довготривалим процесом, який включає такі етапи, як порівняльна оцінка переваг країн-членів, вибір пріоритетних сфер співпраці, створення умов для вільного доступу до ринку, визначення політичної компетенції і створення Ісламської зони вільної торгівлі. Як зазначено в резолюції 36/29-Е від 27 червня 2002 року, економічна співпраця у формуванні спільних ринків між окремими країнами-членами є важливим кроком на шляху до створення зони вільної торгівлі між всіма державами-учасницями ОІК, яка стане основою для Ісламського спільного ринку Саме формування регіональних і субрегіональних економічних груп є необхідною умовою для створення зони вільної торгівлі та Ісламського спільного ринку. Для вивчення шляхів і методів реалізації цієї мети в Тегерані (Іран) з 27 по 28 вересня 2000 року проводився "Міжнародний семінар по дослідженню шляхів і методів створення Ісламського спільного ринку".

27 червня 2002 року Конференція прийняла резолюцію 4 29-Е, в якій закликала країни-учасниці активізувати торгівельний обмін і усунути всі перешкоди, які гальмують цей процес.

Конференція "закликала до зміцнення економічної та політичної співпраці між країнами-членами з метою уникнення в подальшому непорозумінь на міжнародному рівні, особливо в фінансовій та інвестиційній галузях, в торгівлі технологіями тощо" [10, с 89].

Конференція закликала країн-членів пришвидшити створення регіональних економічних груп та розпочати реалізацію існуючих програм щодо пожвавлення економік держав-учасниць.

З цією метою укладено такі угоди, як Загальна угода з питань економічної, технологічної та комерційної співпраці, Договір про заохочення, захист та гарантію інвестицій, Договір про створення торгівельної системи країн-членів ОІК, крім цього був підписаний ще статут Інституту з питань стандартизації.

Для Конференції пріоритетним є розвиток малого бізнесу-З цього питання вона 27 червня 2002 року прийняла резолюцію 30/29-Е, в якій підкреслила важливість збільшення участі при ватного сектора в економічній співпраці між країнами-учасниця ми; висловила необхідність негайного впровадження "Плану дій по зміцненню економічної і торгівельної співпраці між країнами членами ОІК". Присвячена цьому питанню Міністерством економіки і торгівлі ОАЕ, Торговою палатою Абу-Дабі та Ісламським банком розвитку з 21 по 22 травня 2000 року була проведена міжнародна конференція "Зміцнення малого і середнього бізнесу на порозі до глобалізації та лібералізації".

Конференція звернулась з проханням до і генерального секретаря ОІК надати всі необхідні директиви відповідним інститутам ОІК щоб "завершити вивчення питання розвитку шляхів створення Ісламського об'єднання фінансових ринків та розвитку інструментів фінансової політики країн-членів" [9, с 78].

Конференція привітала проведення першого Ісламського форуму міністрів туризму, який проходила в Ісфахані (Іран) з 3 по 4 жовтня 2000 року. На цій зустрічі наголошувалося на важливості туризму як найперспективнішої сфери, а також на необхідності забезпечення вагомої частки країн-членів ОІК у цій галузі. Щодо співпраці у сфері туризму була прийнята резолюція 31/29-Е від 27 червня 2002 року. В ній наголошується на необхідності створення спеціальних туристичних груп цих країн, організації різних виставок для ознайомлення з культурою та традиціями інших країн. Йдеться також про інвестиційні вкладення в туристичну галузь країн-учасниць.

2.2.3.2.2. Діяльність у сфері культури

Конференція підкреслила "важливість ісламської єдності, координації зусиль у всіх галузях загальної зацікавленості, враховуючи специфіку культурних, національних та релігійних особливостей ісламських народів, та необхідності створення науково-дослідницьких інституцій, які б уможливили реалізацію програми в галузі ісламської культури". Конференція закликала країн-членів та арабські та ісламські інститути зробити внесок у культурні проекти Організації, схвалені Консультативною радою з метою реалізації стратегічних завдань ОІК.

З 25 по 26 жовтня 2000 року в Дакарі проходила Шоста конференція Консультативної ради, і саме тоді були зроблені основні кроки щодо реалізації культурних та інформаційних програм ОІК.

Конференція схвалила рішення Генеральної Асамблеї ООН про визнання 2001 року "Роком діалогу між цивілізаціями". Конференція прийняла два документи, підготовлені міжнародними експертами країн-учасниць, які називаються "Глобальний план дій" та "Глобальна програма дій діалогу між цивілізаціями". Також

був створений Ісламський комітет для продовження співпраці в сфері культури та інформації між країнами-учасницями ОІК та ООН.

2.2.3.2.3. Діяльність у сфері інформації та комунікації

Конференція висловила своє задоволення щодо діяльності в галузі інформації та комунікації, яка здійснюється Постійним комітетом з інформаційних та культурних справ. Цей Комітет очолює президент Сенегалу Абдула є Вейд. Конференція схвалила напрямки діяльності, визначені президентом Сенегалу в його доповіді на саміті, який відбувся після п'ятої сесії Конференції міністрів інформації.

Вони мають пришвидшити спільні ісламські дії у сфері інформації.

Конференція схвалила пропозицію Генерального секретаря ОІК, в якій підкреслила необхідність відродити сектор інформації та комунікації для поширення знань про культурну спадщину та цінності ісламу.

Конференція закликала країн-членів зобов'язати приватні та державні ТВ-канали зміцнити між собою співпрацю, а саме збільшити обмін новинами, програмами тощо [10, с 67].

За час існування ОІК проведено дев'ять самітів. Головні проблеми, що розглядалися — палестинська (з цього приводу ухвалено 50 із 142 резолюцій) та міжнародного тероризму. "Учасники самітів підкреслювали, що терористи, які виступають під ісламськими гаслами, створюють ісламу негативний імідж, їхня діяльність не має з цією релігією нічого спільного. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан зазначив, що екстремісти спричиняють викривлені уявлення про іслам, притому сама назва релігії походить від слова "мир". Генеральний секретар Ліги арабських держав Ісмат Абдель Мегід підкреслив, що окремі західні країни застосовують назву "іслам", пов'язуючи її з тероризмом, проте це релігія миру та віротерпимості" [1, с. 377].

Учасники самітів підкреслювали необхідність подальшого зростання ролі мусульманських країн та ОІК у міжнародних відносинах.

Ухвалено також рішення щодо створення мусульманського спільного ринку. Це важливий крок на шляху підтримки мусульманської солідарності та зростання ролі ісламського світу.

Учасники самітів засудили концепцію зіткнення цивілізацій, підкресливши важливість підтримання відносин та діалогу між різними культурами та релігіями.

Ісламський фактор відіграє важливу роль у незалежних державах, що виникли після розпаду СРСР. До ісламського світу тяжіють народи Північного Кавказу, зокрема Чечня. Мусульманські меншини є у Грузії та в Україні.