Рівновагу і стабільність національної економіки забезпечує макроекономічне регулювання, котре можна визначити як механізм, з допомогою якого в національній економіці досягається рівновага за повної зайнятості. В історії економічної думки існують різні школи, напрями й течії, кожна з яких по-своєму трактує роль держави в економічному житті суспільства. Така ситуація пояснюється існуванням різних економічних моделей, особливостей національних економік та економічних культур. Отже, не можна стверджувати, що одні концепції правильно визначають роль держави, а інші — неправильно, оскільки виникли вони за різних економічних умов, які вплинули на формування поглядів науковців. Досвід розвинутих країн засвідчує, що вплив на структуру національного виробництва, галузеве й регіональне розміщення ресурсів є важливими напрямами реалізації економічної політики держави.

Із позиції макроекономічного аналізу можна стверджувати, що зростання державних видатків збільшує обсяг ВВП та є обов'язковою складовою сукупного попиту на товари й послуги. Більше того, зростання державних видатків приводить до значного збільшення доходу порівняно з попереднім рівнем унаслідок дії ефекту мультиплікатора. Причиною цього ефекту є те, що відповідно до функції споживання вищий рівень доходу приводить до вищого рівня споживання. Оскільки зростання державних видатків збільшує дохід, це підвищує рівень споживання, що, своєю чергою, сприяє подальшому зростанню доходів і підвищенню рівня споживання тощо. Тому зростання державних видатків приводить, врешті-решт, до більшого зростання доходів3. Основною метою здійснення державних видатків є збільшення ефективного попиту з боку держави і створення сприятливих умов для приватних інвестицій.

При здійсненні державних закупівель передбачається виконання державою різноманітних функцій, орієнтованих на підвищення керованості, запобігання не- контрольованому зростанню витрат, скорочення видатків державного бюджету, управління матеріальними потоками за умови відповідності їх ринковим відносинам. Шляхом укладання державних договорів про закупівлю розв'язують соціально-економічні проблеми, забезпечують проведення наукових досліджень, створення і впровадження новітніх технологій і розробок.

В економічній літературі державні закупівлі розглядаються як грошові видатки уряду на придбання вироблених у певному році товарів і послуг, інструмент прямої дії, що застосовується у фіскальній політиці, а також як засіб забезпечення матеріального наповнення заходів, спрямованих на розв'язання загальнодержавних міжгалузевих проблем і соціальних питань5.
В англомовних країнах для ідентифікації механізму закупівель використовується термін "procurement' (закупівлі), який можна визначити як сукупність методів, що дають змогу максимально ефективно задовольняти потреби замовника у товарах, роботах, послугах6. Крім цього, закупівлі також можна визначити як сукупність практичних методів і прийомів, що допомагають максимально забезпечити інтереси замовника при проведенні закупівельної кампанії з допомогою конкурсних торгів.

Світова практика виробила систему закупівель як організацію придбання державою продукції, робіт і послуг на основі принципів гласності, відкритості, конкуренції, ефективності й підзвітності. Однак застосування цих принципів і системи закупівель не може бути механічно запроваджено у вітчизняну практику, адже потребує врахування національної специфіки, особливостей інституційно-право- вої системи, рівня економічного розвитку тощо.

Державні закупівлі здійснюються шляхом проведення тендерів, тобто торгів, під час яких замовник оголошує конкурс для продавців і визначає технічні й економічні характеристики товарів, робіт і послуг. Від того, як здійснюються державні закупівлі, залежить економічний стан країни. Для досягнення максимальної ефективності використання коштів державні закупівлі мають здійснюватися з урахуванням інтересів бізнесу, а також відповідати правовим нормам. У зв'язку з цим повинні виконуватися певні обов'язкові передумови. Так, з метою створення незалежних умов для захисту вітчизняного ринку замовник має віддавати перевагу тендерній пропозиції, наданій вітчизняним виробником, шляхом застосування преференційної поправки до його ціни. Крім того, замовник зобов'язаний відхилити тендерні або кваліфікаційні пропозиції в разі, якщо учасник процедури закупівель є зацікавленою особою тощо.

У світовій практиці закупівля товарів, робіт і послуг є безперервним процесом, спрямованим не лише на ефективне й раціональне використання коштів, а й на створення конкурентного середовища. Згідно з чинним законодавством, що регламентує державні закупівлі, процедура закупівлі в одного постачальника вважається абсолютно неконкурентною та може використовуватися за виняткових умов.

Метою здійснення державних закупівель є ефективне забезпечення потреб розпорядників державних коштів у якісних товарах, роботах і послугах, потрібних для повноцінної реалізації розвитку й економічного піднесення держави (рис. 1).

Рис. 1. Взаємозв'язок інтересів держави і постачальників у сфері державних закупівель

Для реалізації цієї мети у сфері державних закупівель мають бути розв'язані такі завдання:
— визначення об'єктивних потреб у товарах, роботах і послугах;
— вчасність здійснення закупівель для отримання потрібних товарів, робіт і послуг;
— здійснення контролю виконання державних договорів для забезпечення вчасного постачання якісної продукції;
— забезпечення відкритого доступу суб'єктів ринку до інформації про плани щодо закупівель та їх результати для посилення конкуренції;
— здійснення обліку наявності товарних запасів і товарно-матеріальних цінностей для недопущення недоцільних закупівель;
— забезпечення вчасної та повної оплати прийнятих розпорядниками державних коштів бюджетних зобов'язань за державними договорами для підвищення довіри постачальників;
— складання звітності щодо закупівель для аналізу їх ефективності й оцінки функціонування системи в цілому;
— автоматизація процесів для підвищення продуктивності та зниження витрат при управлінні державними закупівлями.

Серед основних мотивів, якими керуються постачальники, можуть бути, зокрема, такі:
— перемога в конкурсі з використанням усіх легальних способів, не виключаючи пов'язаних зі змовою;
— незалежний контроль дотримання процедур державних закупівель (для постачальників, які чесно конкурують у ході у торгів);
— створення і збереження довгострокових зв'язків із замовниками.

Економія бюджетних коштів — одна з головних цілей державного замовника, проте в нього не існує для цього реальних фінансових та інституційних стимулів. Бюджетний кодекс зобов'язує розпорядників державних коштів здійснювати платежі з бюджету лише за наявності бюджетного призначення, що має кількісні й часові обмеження на бюджетний рік.

Найважливішими складовими механізму державних закупівель є, зокрема, такі:
1. Державне регулювання через стабільне законодавче забезпечення здійснення державних закупівель.

2. Функціонування відповідних інституцій, у тому числі громадських організацій, щодо контролю дотримання розпорядниками державних коштів законодавства про державні закупівлі.

3. Кваліфікація і відповідальність фахівців із державних закупівель.

4. Інформаційна інфраструктура державних закупівель.

5. Запобігання проявам корупції та недопущення дискримінації учасників державних закупівель.

6. Обґрунтованість державних закупівель.

7. Досягнення ефективності державних закупівель, у тому числі оптимізації витрат.

8. Мінімізація ризику прийняття помилкових рішень при укладанні державного контракту.
Усунення недоліків у системі державних закупівель в Україні повинно бути спрямовано передусім на скорочення кількості основних державних замовників; дозовану, легітимну присутність у процесі закупівель державних структур, які включаються в конкурентну боротьбу за одержання державних замовлень; зміну системи організації фінансових потоків із залученням до фінансування поставок продукції для державних потреб кредитних установ; контроль із боку громадськості за витратами під час закупівель шляхом упровадження постійно діючої системи вибіркових аудиторських перевірок і оприлюднення їхніх результатів; оптимізацію розподілу повноважень між різними ієрархічними рівнями державної системи управління.

Удосконалення функціональної підсистеми чинного механізму державних закупівель та усунення наведених недоліків мають відбуватися в напрямі реалізації економічного й соціального призначення цього механізму. Йдеться передусім про забезпечення раціонального і прозорого використання державних коштів, тобто державні закупівлі повинні здійснюватися на основі певних принципів (рис. 2).

Рис. 2. Основні принципи здійснення державних закупівель
Поряд із вищезгаданими загальними принципами в міжнародній практиці існують окремі додаткові критерії, якими керуються органи влади при проведенні державних закупівель, а саме:
— стимулювання національного виробництва й ринку зайнятості;
— забезпечення національної безпеки, соціальної справедливості, розвитку регіонів, підтримки малого й середнього бізнесу, охоронй навколишнього середовища тощо.

Про стан державних закупівель можна судити виходячи з динаміки його основних показників (табл. 1). Відкриті торги як основний спосіб державних закупівель становлять майже половину обсягу закупівель у грошовому вираженні, а їх кількість має тенденцію до зростання, яку можна вважати цілком позитивною, адже за умови відкритих торгів забезпечується певна прозорість закупівель.

Однак незважаючи на таку позитивну динаміку виникає парадокс — збільшення частки відкритих торгів призвело до зменшення рівня інтенсивності конкуренції (кількості учасників на один торг), збільшення кількості скасованих торгів, що відображається на ступені задоволення державних потреб.

Частка фінансування закупівель із державного бюджету зменшилася з 57,8 % у 2001 році до 16,8% у 2008-му за рахунок збільшення фінансування державних закупівель господарськими товариствами, які здійснюють закупівлю за власні кошти (табл. 2).

Таблиця 1. Основні макроекономічні показники державних закупівель в Україні у 2001—2008 роках

Укладені в цьому періоді договори профінансовано лише частково, що свідчить про низьку ефективність державних закупівель. Спричинити це могли зміни в законодавстві, у результаті чого зменшилася зацікавленість постачальників через значні витрати на участь у державних закупівлях, а також високий рівень інституційного монополізму, пов'язаний передусім із діяльністю органів державної влади.

Таблиця 2. Структура державних закупівель за джерелами фінансування в Україні у 2008 році

Державні потреби повинні задовольнятися в максимальному обсязі у відповідні терміни з оптимальним співвідношенням ціни та якості, з одного боку, та максимально економно — з другого.

Згідно зі стандартами Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI) економність визначається як мінімізація вартості ресурсів при їх придбанні або витрачанні з урахуванням якості; ефективність — як відношення між результатом і ресурсами, використаними для отримання цього результату; результативність — як відношення між очікуваними й реальними результатами проектів і програм тощо.

Проблемним залишається питання про те, чи можна державні потреби задовольнити якомога краще й повніше за умови, якщо:
— обсяг фінансування є обмеженим;
— основним критерієм при виборі переможця є ціна;
— високим є ризик недофінансування постачання товарів, виконання послуг, робіт тощо.

Таким чином, необхідність підвищення економічної ефективності управління державними закупівлями обумовлена роллю, яку вони відіграють у національній економіці. Чинник обмеженості ресурсів потребує подальшого вдосконалення форм і методів планування, розподілу й використання коштів державного бюджету. Економічна наука ще недостатньо уваги приділяє проблемам удосконалення управління державними закупівлями в умовах формування повноцінного ринку державних замовлень.

Ткаченко Н.Б