Протопопова Економіка підприємств
Доходи та прибуток підприємств
Ключові слова і поняття: прибуток, функції прибутку, операційні, фінансові, інші доходи, фінансовий результат, доходи від звичайної діяльності, прибуток до оподаткування, чистий прибуток, валовий торговий доход, торгові надбавки, рівень валового торгового доходу.
Найважливішим критерієм успішної роботи підприємств є їх прибутковість. Підприємства зобов'язані одержувати такі доходи, які не тільки покривають видатки, але й у достатній мірі їх перевищують. Факт перевищення прибутків над витратами, пов'язаними з діяльністю підприємства, означає, що підприємство отримує прибуток — позитивний фінансовий результат.
Прибуток — найважливіша економічна категорія, основна стратегічна й найближча ціль підприємства, основна умова функціонування підприємств у ринковій економіці.
Прибуток характеризує остаточний результат діяльності підприємства, його отримання — обов'язкова умова розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та зміцнення його конкурентоспроможності на ринку.
Прибуток виконує ряд функцій.
1. Оцінна функція. Прибуток використовується для оцінки ефекту господарської діяльності.
2. Розподільна функція. Прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства (відрахування в бюджет і частка для підприємства).
3. Стимулююча функція. Прибуток є джерело формування різних фондів стимулювання трудового колективу підприємства. Створюється зацікавленість в удосконалюванні й розвитку господарської діяльності для зростання прибутку.
Прибуток як економічний показник поєднує інтереси держави, підприємства, господарюючого суб'єкта, працівника і власника.
Прибуток, як якісний показник, відображає зміни обсягів господарської діяльності, рівня використання ресурсів, поєднує в собі всі сторони діяльності підприємства.
У процесі керування прибутком використовуються різні ознаки її класифікації.
1. За видом діяльності й порядку розрахунку прибуток визначається в кожній галузі окремо., Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Прибуток" для розрахунку прибутку використовуються два показники: доходи та фінансовий результат. Вони класифікуються за наступними видами діяльності:
Прибутки про звичайну діяльність:
а) прибуток (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
б) інші операційні прибутки;
в) фінансові прибутки;
г) інші прибутки.
Оскільки підсумком діяльності підприємства можуть бути прибутки" замість ""збитків", то у звітності дається узагальнена назва "фінансовий результат", що диференціюється за видами діяльності:
1. Фінансовий результат від операційної (основної) діяльності (прибуток, збиток).
2. Доход від участі в капіталі (за мінусом витрат).
3. Інші фінансові доходи (за мінусом фінансових витрат).
4. Перелічені три види фінансових результатів дають загальний "фінансовий результат" від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток, збиток).
5. Податок на прибуток від звичайної діяльності.
6. Фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток, збиток).
Надзвичайні прибутки й витрати. Надзвичайною діяльністю (незвичайною) вважається, наприклад, діяльність, пов'язана з усуненням стихійного лиха, пожежі, аварій, тобто яка відрізняється від звичайної діяльності і не є частою або регулярною.
За цією діяльністю підприємство одержує страхове відшкодування в покриття збитків. І при визначені фінансових результатів окремо визначається фінансовий підсумок за надзвичайною діяльністю (прибуток або збиток).
Головним показником прибутку є чистий прибуток, тобто прибуток після сплати податків.
Інші ознаки класифікації прибутку:
- за методикою оцінки: номінальний та реальний прибуток;
- за метою використання: бухгалтерський і економічний прибуток;
- за розміром: мінімальний, цільовий, максимальний прибуток.
Вивчаючи надану тему, студент зобов'язаний звернути увагу на те, що в залежності від галузевої належності підприємства, по-різному формуються доходи та прибуток.
Так, у виробничих підприємствах кошти, що надходять за реалізовану продукцію без акцизів і ПДВ, називаються "чистим виручкою від реалізації". Якщо від неї відняти собівартість реалізованої продукції, то частина, що залишилась, буде складати прибуток від реалізації (валовий прибуток).
ПР = ЧВ — Св,
де
ПР — прибуток від реалізації продукції;
ЧВ — чистий виручка від реалізації продукції (тобто виручка без ПДВ і акцизному збора);
Св — собівартість реалізованої продукції.
Прибуток виробничих підприємств може бути отримано за рахунок різних видів діяльності. Сума всіх прибутків утворює загальний прибуток. Основними його елементами є:
- прибуток від реалізації продукції, виконаних робіт, надання послуг (ПР);
Попер = ПР + ОДінш —ОР,
де Попер — прибуток від операційної діяльності;
ОДінш — інші операційні прибутки;
ОР — операційні витрати (адміністративні, по збуту, інші).
Пзд = Попер + ДК + ФД + Вф + Вк + Ід + ПР,
де Пзд — прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;
ДК — прибуток від участі в капіталі;
ФП — фінансовий прибуток;
Вф — фінансові витрати;
Вк — витрати від участі в капіталі;
Ід — інші доходи; Ів — інші втрати.
ЧПзд= Дзд — Пзд,
де ЧПзд — чистий прибуток від звичайної діяльності;
Дзд — прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;
Пзд — податок на прибуток від звичайної діяльності.
Як правило, основним елементом загального прибутку виробничого підприємства є прибуток від реалізації продукції.
Величина прибутку від реалізації може бути визначена за формулою:
Ів= (Ці-Сі)Уі
Ці – відпускна ціна одиниці І-і продукції ( ціна виробника)
Сі- собівартість одиниці І — і продукції;
Уі — обсяг реалізованої продукції.
Фактори, що впливають на прибуток. Прибуток від реалізації на виробничому підприємстві залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів.
До внутрішнього відносяться: прискорення НТП, рівень господарювання, компетентність керівників, менеджерів, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва, праці та ін.
До зовнішніх факторів, які не залежать від діяльності підприємства, відносяться: кон'єктура ринку, рівень цін на споживані ресурси, норми амортизації, система оподаткування, вплив світового ринку та ін.
Незважаючи на те, що прибуток є найважливішим економічним показником, тільки його суми недостатньо для повної характеристики ефективності роботи підприємства. Необхідно порівняти результати (у даному випадку масу прибутку) із витратами, ресурсами, що забезпечили отримання прибутку. Результатом такого порівняння будуть показники, рентабельності Якщо зіставити прибуток, який міститься в ціні виробу, із собівартістю, то одержимо рентабельність даного виробу, рентабельність продукції.
Рентабельність продукції = сума прибутку по всій продукції \ сума витрат на всю продукцію х100%
Розраховуються також інші показники рентабельності.
Необхідно звернути увагу на те, що для розрахунку рентабельності можуть використовуватися як загальний, так і чистий прибуток, тобто сума прибутку, що залишається в підприємстві після сплати податків та обов'язкових платежів. Тому в економічній роботі застосовується дві групи показників рентабельності, — показники рентабельності, розраховані на основі загального балансового прибутку, та показники рентабельності, на основі частого прибутку підприємства.
Показники рентабельності пов'язані з усіма показниками виробництва, зокрема, із собівартістю продукції, фондомісткістю продукції, оборотністю оборотних коштів, асортиментом та якістю продукції та ін. Тому необхідно використовувати цілий комплекс заходів для підвищення рентабельності та росту маси прибутку (зниження собівартості продукції, раціональне використання усіх видів ресурсів, диверсифікація виробництва, розширення ринку збуту, гнучка цінова політика, маркетингові заходи щодо вивчення ринку, його прогнозування та ін.).
Особливості формування та оцінки валового доходу в торгівлі. Економічну базу для торгової діяльності утворюють торгові надбавки, що додаються до покупної ціни та залишаються у торгового підприємства після реалізації товару.
Торгова надбавка є своєрідна ціна за послуги, пов'язана з доведенням товарів від постачальника до споживача.
Сума всіх торгових надбавок і є валовий доход торгового підприємства від реалізації.
Вивчаючи проблеми валового доходу в торгівлі, варто звернути увагу на сутність валового доходу, яка трактується у двох значеннях — у загальноекономічному та галузевому розумінні. У загальноекономічному розумінні валовий доход торгівлі, як і в інших галузях економіки, виступає сукупним результативним показником фінансово-господарської діяльності, охоплює доходи від усіх видів діяльності як загальна сума доходів від реалізації товарів, торгових послуг та інших видів економічної діяльності (див. роботи тих же авторів). У загальноекономічному розумінні валовий доход виступає як сума виручки, тобто товарообіг.
Починаючи з 1997 року, в Україні, у зв'язку з переходом на нині діючий Закон "Про оподаткування прибутку підприємств", на торгівлю розповсюджено загальноекономічного по-
рядку розрахунку валової виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). У формі № 2 "Звіт про фінансові результати та їх використання" торгові підприємства на першому рядку 010 (якщо немає інших видів робіт, послуг) почали вказувати суму товарообігу з ПДВ. Раніше по цьому рядку вказувався валовий доход від реалізації, тобто сума реалізованих торгових надбавок з ПДВ. Цілком логічно, що за рядком 050 цієї ж форми вказувався валовий доход без ПДВ як частина торгової виручки, яка залишається на користь підприємства від продажу товарів. Галузеве розуміння валового доходу знайшло своє відображення у звітності, його слід називати торговим доходом (ТД). Торговий доход (ТД), стосовно економіки держави, становить обсяг виробленої у торгівлі продукції (робіт, послуг), без урахування ПДВ. Його можна представити наступною формулою:
ТД = Т —Нк —ПВ,
де Т — товарообіг у цінах реалізації;
Нк- непрямі податки;
ПВ — покупна вартість реалізованих товарів.
Об'єктивна необхідність валового доходу полягає в тому, що діяльність торгових підприємств повинна здійснюватися на принципах самооплатності та самофінансування, а валовий доход від реалізації є єдиним власним джерелом фінансових ресурсів.
Основне джерело торгового доходу— надбавки; За чинним законодавством України тільки по соціальне важливим продтоварам торгові надбавки регулюються, інші визначаються вільно за законом ринкового ціноутворення.
Значення валового доходу. Він необхідний як головний засіб, що забезпечує досягнення кінцевої стратегічної мети підприємства — одержання прибутку. За рахунок суми валового доходу (у галузевому розумінні) підприємство покриває витрати обігу (операційні витрати), сплачує ПДВ у долі, яка приходиться на торгівлю, створює прибуток від реалізації (від операційної діяльності). Тобто ВД використовується за трьома напрямками: покриває поточні витрати, йде на сплату ПДВ та утворення прибутку від основної діяльності.
Для економічного керування валовим доходом використовуються наступні основні показники:
- сума валового доходу (∑ВД), у цілому по підприємству;
- сума валового доходу по і товару (∑ВДі);
- рівень валового доходу в цілому по підприємству (Рвд) як процентне відношення суми ВД до товарообігу (Т):
Рвд=ВД\Тх100%
рівень валового доходу по окремому товару визначається або за попередньою формулою, або шляхом перерахування відсотка торгової надбавки до товарообігу в роздрібних цінах (до роздрібної ціни товару):
Увд по і-му товару= Тнв% до покупної ціни \ (100+ Трв % до покупної ціни) х 100%
Можливості застосування інших методів планування ВД сьогодні дуже обмежені.
Розрахунково-аналітичний, економіко-статистичний, економіко-математичне моделювання — доцільні при умові стабільної ринкової кон'єктури та стійкого розвитку товарообігу.
В сучасних ринкових умовах доцільніше за все прогнозування валового доходу здійснювати методом програмно-цільового підходу, тобто план ВД орієнтувати на досягнення обраної цілі. Отримання певної цільової суми прибутку (Пц) може бути ціллю підприємства, або досягнення, спочатку, точки беззбитковості (ТБЗ), а потім цільового, або мінімального прибутку (ПМІН).
Програмно-цільовий підхід дозволяє торгівельному підприємству розраховувати оптимальний валовий доход. Критична точка валового доходу (ВДКР) — це мінімально припустима сума ВД, достатня для покриття витрат обігу.
ВД крбезпдв=ВО\(1-ВОперем\ВДфакт)
де ВОПОСТ — витрати обігу постійні, сума;
ВОперем — витрати перемінні, сума;
ВДфакт — сума ВД без ПДВ фактична.
Валовий доход від реалізації, який забезпечує отримання цільового прибутку (ВДц).
ВДц=(ВОпост+Пц)/(1-ВОперем\ВДфакт)
Де Пц – цільовий прибуток, сума
Запас фінансової міцності (Зфм) розраховується за формулою:
Зфм=(ВДфакт-ВДкр)\ВДфакт х 100%
Вивчаючи управління валовими доходами торгових підприємств, необхідно звернути увагу на негативні тенденції у їх
розвитку, які погіршують фінансовий стан підприємств — є для більшої долі підприємств причиною збитковості реалізації товарів. Тому важливо придбати вміння ефективно керувати торговим доходом.
Досягнення необхідного торгового доходу можливе тільки за наступних умов:
- розвитку товарообігу в необхідних розмірах;
- оптимізації структури товарообігу, тобто формування його торгового складу з товарів, які користуються високим та стійким попитом, із конкретними термінами можливої реалізації;
- аналізу, виявлення причин змін торгового доходу, торгі-вельних надбавок за окремими товарами;
- удосконалення прогнозування та планування торгового доходу;
- уведення в практику торгівельних підприємств та постійне удосконалення методів обґрунтування розміру торгівельних надбавок.
Метод обґрунтування торгівельних надбавок. Існує декілька методів обґрунтування надбавок в умовах ринкової нестабільності. Основні з них:
Метод повних витрат — цей метод означає, що в основу розміру торгівельних надбавок закладені свої намічені індивідуальні витрати обігу та норма прибутку:
ТН = ВО + П + ПДВ
Цей метод широко розповсюджено в СІЛА, в Україні він був в 1993 р. Тоді для торгівлі було встановлено граничного рівня рентабельності — 5%. Використання методу повних витрат є корисним при вузький товарній спеціалізації.
Метод вартості реалізації—торгівельна надбавка визначається як сума витрат за одиницю товару плюс сума бажаного прибутку. Даний метод необхідний у тому випадку, якщо підприємство намічає нарощування прибутку.
Метод рентабельності інвестицій — найбільш відомий у закордонній практиці. Рентабельність повинна бути не нижче вартості позикових коштів (тобто відсоткової ставки за кредит). В умовах інфляції при нестійких ставках банків цей метод небезпечно застосовувати.
Метод маркетингових оцінок — наступних різновидів:
- метод оцінки реакції покупців;
- метод приступної ціни (проходження за конкурентом);
- метод установлення цін на основі рівня відчутної цінності.
При встановленні цін з урахуванням реакції покупців з'ясовують, яка ціна є найбільш прийнятною для покупця.
Орієнтація на конкурентів означає, що торгові надбавки встановлюють, виходячи не з витрат підприємства, а з цін конкурентів. Витрати при цьому визначаються методом зворотної калькуляції.
Метод зворотної калькуляції. Він застосовується для визначення торгівельних надбавок у тому випадку, коли продавець відчуває, що не може впливати на ринок, на його ціни, повинен приймати сформовані ринкові ціни.
ТН = Цр-Цов,
де Цр — ціна роздрібна з ПДВ;
Цов — Ціна оптово-відпускна з ПДВ
Опитно-експертний метод. Проводиться експертна оцінка цін та обирається прийнятна.
Метод емпіричний — аналіз факторного явища на ТН, вивчення тенденцій та закономірностей формування надбавок.
Метод оптимізації розміру торгових надбавок.
При цьому методі підприємство вивчає, при яких ТН можна отримати мінімального, максимального та середнього прибутку. ТН встановлюють на певну рентабельність.
Додаткові джерела валового доходу формуються за рахунок додаткових платних послуг. При цьому, обчислювання тарифу засновується на принципі окупності та прибутковості додаткових послуг.
1. Плата за термінові замовлення на постачання товарів.
2. Плата за комплексне товарне забезпечення.
3. Плата за централізовану доставку товарів (нічне завезення, завезення за графіком, завезення дрібними партіями, сумісництво завезення та збору тари, доставка товару до точно встановленого часу).
4. Прийняття товару на відповідальне зберігання.
5. Послуги по реалізації надлишкових товарів.
Планування прибутку:
1 . Прибуток — це фінансовий результат діяльності підприємства.
2. Розмір прибутку визначає можливості підприємства самофінансування свого розвитку, що характеризується коефіцієнтом самофінансування — Кс:
Кс= (Пн+А)\(К+КЗ)
де Пн — прибуток, який направляється у фонд накопичування;
А — амортизаційні відрахування;
К — позикові кошти, кредиторська заборгованість та ін. залучені кошти;
Кс — демонструє, наскільки обсяг власних джерел фінансування перевищує обсяг залучених коштів.
3. Від розміру прибутку та рівня рентабельності залежить процес формування та поповнення власних оборотних коштів підприємства, що у свою чергу, визначає платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.
4. Достатньо рентабельне підприємство здатне залучати до свого господарчого обороту кредити. Якщо ж прибутку немає або його замало, то залучення кредитів просто розорить підприємство, тому що не можна буде їх повернути.
5. Якщо підприємство отримує достатній прибуток, то у нього є можливості створювати за рахунок відрахувань від прибутку фонд споживання та соціального розвитку колективу.
6. Рентабельне підприємство є конкурентноспроможним, може створювати фонд комерційного ризику, застосовувати активну гнучку цінову політику не боятися активно наступати на конкурентів.
7. Рентабельне прибуткове підприємство є привабливішим порівняно з нерентабельним для діяльності та розвитку.
8. Якщо підприємство отримує прибуток у достатньому розмірі, то у такого підприємства є грошові кошти на рахунках у банках, наявність яких забезпечує підприємству абсолютну (термінову) ліквідність.
Особливості панування прибутку в торгівельному підприємстві:
План складається з двох розділів:
I. Визначення можливої суми (маси) прибутку за кожним видом діяльності; визначення загальної суми балансного прибутку в цілому по підприємству, розрахунок фінансових результатів по кожній структурній одиниці. Період планового розрахунку: квартал, можливо півріччя, 9 місяців, рік.
II. План розподілення прибутку за призначенням. Методи планування прибутку: нормативний, економіко-аналітичний, економіко-статистичний, в тому числі метод прямого рахунку, економіко-математичне моделювання, програмно-цільовий.
Найбільш розповсюдженим є другий метод, його різновид — метод прямого рахунку. Планова сума загального операційного прибутку визначається за схемою:
Попер =Пр+ОДінш-ОВ
де Попер — прибуток загальний операційний;
Пр — прибуток від реалізації;
ОДінш — інші операційні доходи;
ОВ — операційні витрати (адміністративні, по збуту, інші). Основну долю займає прибуток від реалізації товарів (Пр):
Пр = ВД-ПДВ — ВО
де ВД — планова сума валового доходу з ПДВ;
ВО — планова сума витрат обігу (операційні витрати).
Програмно-цільовий підхід в плануванні прибутку. Суть даного підходу в плануванні полягає в тому, що підприємство відповідно до стратегії свого розвитку намічає своєю ціллю отримання такої маси прибутку, яка задовольнила б його споживача.
Найчастіше планові розрахунки можуть бути трьох варіантів:
• Розрахунок цільового прибутку (Пц);
• Розрахунок прибутку мінімального рівня рентабельності (Пмін);
• Розрахунок максимального прибутку (Пмакс).
Мінімальний прибуток визначається за формулою:
Пмін=ВК х % ДР\100
Де ВК – власні кошти підприємства, його капітал;
%ДР – відсотки, які виплачуються банкам за депозитними рахунками.
Для забезпечення реальності проектів планово-цільового та мінімального прибутку слід розраховувати обсяг реалізації (випуску продукції), товарообігу, які необхідні для отримання Пц та П мін та перевірити можливості підприємства в досягненні потрібних обсягів господарської діяльності.
Формули розрахунку необхідного обсягу товарообігу:
1. товарообіг, необхідний для отримання цільового прибутку ( Тпц) визначається за формулою:
Тпц без ПДВ= ( ВО пост+Пц)\(РВД без ПДВ – РВО перем без ПДВ) х100%
2. Товарообіг в точці МРР ( Тмрр) рекомендується визначати за формулою:
Тмрр без ПДВ = (ВО пост +П мін)/ (РВД бе з ПДВ –РВО перем без ПДВ) х 100%
Максимальна маса прибутку (Птах) може бути розрахована з використанням методу граничних величин [17].
Розподілення прибутку. План розподілення прибутку на майбутній період повністю входить складовою частиною до балансу доходів та витрат підприємства. Основою розподілення прибутку є чинне законодавство в державі. В даний момент таким документом є Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств". Законом встановлюється порядок та норма сплати податку на прибуток, можливі інші обов'язкові сплати. Тільки після оплати податків та обов'язкових сплат у підприємства залишається чистий прибуток (Пч)^ який підприємство має право самостійно розподіляти.
Планування розподілу прибутку в торгівельному підприємстві здійснюється у два етапи.
На першому етапі визначається потреба в прибутку за наступними напрямками його використання:
для фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства;
- для фінансування власних оборотних коштів; для створення фінансових резервів;
- для погашення довгострокових та середньострокевих кредитів банку та сплати відсотків за ними;
для погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства та сплати відсотків за ними; використання прибутку для придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств; для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, к©н-цернів та інших горизонтальних структур, членом яких є дане підприємство;
для забезпечення соціального розвитку підприємства та підвищення матеріальної зацікавленості робітників з урахуванням потреби в соціальних, культурних, житлових заходах та їх вартості;
для забезпечення виконання податкових зобов'язань перед державою;
для виплати дивідендів, якщо такі витрати передбачені установчими документами.
На другому етапі порівнюється сума потреби в прибутку за всіма напрямками та її використання з можливостями підприємства по її отриманню.
Остаточне рішення за планованими напрямками використання прибутку приймається після затвердження плану прибутку з урахуванням можливостей його отримання. Якщо план прибутку більший або менший, ніж прогнозований розмір прибутку виходячи з потреби в ньому, то це дає підставу для уточнення розміру прибутку за відповідними напрямками його використання.
Загальним для всіх підприємств незалежно від форм власності є розподілення прибутку відповідно до уставу, установчого або колективного договору на наступні цілі:
- сплати до бюджету;
- відрахування до позабюджетних фондів, створених за
- рішенням уряду або місцевих органів влади;
- формування фонду накопичення;
- формування фонду споживання;
- формування резервного фонду;
- благодійні цілі;
- інші цілі.
Фонд накопичення та фонд споживання — це фонди спеціального призначення.
Фонд накопичення створюється для фінансування виробничого розвитку підприємства:
- на фінансування капітальних вкладень;
- на розширення нових розробок;
- на погашення позичок та відсотків за ними;
- на утримування об'єктів, призначених для культурно-просвітительських робіт;
- на поповнення власних оборотних коштів та інше фінансування.
Фонд споживання — це джерело коштів, зарезервованих підприємством для здійснення заходів із соціального розвитку та матеріального заохочення робітників колективу. Він використовується на наступні цілі:
- на виплату одноразових винагород за підсумками роботи за рік;
- на виплату дотацій на оплату проїзду; на видачу безвідсоткових позичок; на встановлення надбавок працюючим пенсіонерам;
- одноразові заохочення робітникам;
- установлення трудових та соціальних пільг;
на виплату дивідендів за цінними паперами. Резервний фонд створюється підприємством на випадок припинення його діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Резервний фонд, у випадку недостатності чистого прибутку для виплати відсотків за облігаціями, дивідендів за привілейованими акціями, може використовуватися на ці цілі.
Найважливішим критерієм успішної роботи підприємств є їх прибутковість. Підприємства зобов'язані одержувати такі доходи, які не тільки покривають видатки, але й у достатній мірі їх перевищують. Факт перевищення прибутків над витратами, пов'язаними з діяльністю підприємства, означає, що підприємство отримує прибуток — позитивний фінансовий результат.
Прибуток — найважливіша економічна категорія, основна стратегічна й найближча ціль підприємства, основна умова функціонування підприємств у ринковій економіці.
Прибуток характеризує остаточний результат діяльності підприємства, його отримання — обов'язкова умова розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та зміцнення його конкурентоспроможності на ринку.
Прибуток виконує ряд функцій.
1. Оцінна функція. Прибуток використовується для оцінки ефекту господарської діяльності.
2. Розподільна функція. Прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства (відрахування в бюджет і частка для підприємства).
3. Стимулююча функція. Прибуток є джерело формування різних фондів стимулювання трудового колективу підприємства. Створюється зацікавленість в удосконалюванні й розвитку господарської діяльності для зростання прибутку.
Прибуток як економічний показник поєднує інтереси держави, підприємства, господарюючого суб'єкта, працівника і власника.
У процесі керування прибутком використовуються різні ознаки її класифікації.
1. За видом діяльності й порядку розрахунку прибуток визначається в кожній галузі окремо., Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Прибуток" для розрахунку прибутку використовуються два показники: доходи та фінансовий результат. Вони класифікуються за наступними видами діяльності:
Прибутки про звичайну діяльність:
а) прибуток (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
б) інші операційні прибутки;
в) фінансові прибутки;
г) інші прибутки.
Оскільки підсумком діяльності підприємства можуть бути прибутки" замість ""збитків", то у звітності дається узагальнена назва "фінансовий результат", що диференціюється за видами діяльності:
1. Фінансовий результат від операційної (основної) діяльності (прибуток, збиток).
2. Доход від участі в капіталі (за мінусом витрат).
3. Інші фінансові доходи (за мінусом фінансових витрат).
4. Перелічені три види фінансових результатів дають загальний "фінансовий результат" від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток, збиток).
5. Податок на прибуток від звичайної діяльності.
6. Фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток, збиток).
За цією діяльністю підприємство одержує страхове відшкодування в покриття збитків. І при визначені фінансових результатів окремо визначається фінансовий підсумок за надзвичайною діяльністю (прибуток або збиток).
Головним показником прибутку є чистий прибуток, тобто прибуток після сплати податків.
Інші ознаки класифікації прибутку:
- за методикою оцінки: номінальний та реальний прибуток;
- за метою використання: бухгалтерський і економічний прибуток;
- за розміром: мінімальний, цільовий, максимальний прибуток.
Вивчаючи надану тему, студент зобов'язаний звернути увагу на те, що в залежності від галузевої належності підприємства, по-різному формуються доходи та прибуток.
Так, у виробничих підприємствах кошти, що надходять за реалізовану продукцію без акцизів і ПДВ, називаються "чистим виручкою від реалізації". Якщо від неї відняти собівартість реалізованої продукції, то частина, що залишилась, буде складати прибуток від реалізації (валовий прибуток).
ПР = ЧВ — Св,
де
ПР — прибуток від реалізації продукції;
ЧВ — чистий виручка від реалізації продукції (тобто виручка без ПДВ і акцизному збора);
Св — собівартість реалізованої продукції.
Прибуток виробничих підприємств може бути отримано за рахунок різних видів діяльності. Сума всіх прибутків утворює загальний прибуток. Основними його елементами є:
- прибуток від реалізації продукції, виконаних робіт, надання послуг (ПР);
Попер = ПР + ОДінш —ОР,
де Попер — прибуток від операційної діяльності;
ОДінш — інші операційні прибутки;
ОР — операційні витрати (адміністративні, по збуту, інші).
де Пзд — прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;
ДК — прибуток від участі в капіталі;
ФП — фінансовий прибуток;
Вф — фінансові витрати;
Вк — витрати від участі в капіталі;
Ід — інші доходи; Ів — інші втрати.
ЧПзд= Дзд — Пзд,
де ЧПзд — чистий прибуток від звичайної діяльності;
Дзд — прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;
Пзд — податок на прибуток від звичайної діяльності.
Як правило, основним елементом загального прибутку виробничого підприємства є прибуток від реалізації продукції.
Величина прибутку від реалізації може бути визначена за формулою:
Ів= (Ці-Сі)Уі
Ці – відпускна ціна одиниці І-і продукції ( ціна виробника)
Сі- собівартість одиниці І — і продукції;
Уі — обсяг реалізованої продукції.
Фактори, що впливають на прибуток. Прибуток від реалізації на виробничому підприємстві залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів.
До внутрішнього відносяться: прискорення НТП, рівень господарювання, компетентність керівників, менеджерів, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва, праці та ін.
До зовнішніх факторів, які не залежать від діяльності підприємства, відносяться: кон'єктура ринку, рівень цін на споживані ресурси, норми амортизації, система оподаткування, вплив світового ринку та ін.
Незважаючи на те, що прибуток є найважливішим економічним показником, тільки його суми недостатньо для повної характеристики ефективності роботи підприємства. Необхідно порівняти результати (у даному випадку масу прибутку) із витратами, ресурсами, що забезпечили отримання прибутку. Результатом такого порівняння будуть показники, рентабельності Якщо зіставити прибуток, який міститься в ціні виробу, із собівартістю, то одержимо рентабельність даного виробу, рентабельність продукції.
Рентабельність продукції = сума прибутку по всій продукції \ сума витрат на всю продукцію х100%
Розраховуються також інші показники рентабельності.
Необхідно звернути увагу на те, що для розрахунку рентабельності можуть використовуватися як загальний, так і чистий прибуток, тобто сума прибутку, що залишається в підприємстві після сплати податків та обов'язкових платежів. Тому в економічній роботі застосовується дві групи показників рентабельності, — показники рентабельності, розраховані на основі загального балансового прибутку, та показники рентабельності, на основі частого прибутку підприємства.
Показники рентабельності пов'язані з усіма показниками виробництва, зокрема, із собівартістю продукції, фондомісткістю продукції, оборотністю оборотних коштів, асортиментом та якістю продукції та ін. Тому необхідно використовувати цілий комплекс заходів для підвищення рентабельності та росту маси прибутку (зниження собівартості продукції, раціональне використання усіх видів ресурсів, диверсифікація виробництва, розширення ринку збуту, гнучка цінова політика, маркетингові заходи щодо вивчення ринку, його прогнозування та ін.).
Особливості формування та оцінки валового доходу в торгівлі. Економічну базу для торгової діяльності утворюють торгові надбавки, що додаються до покупної ціни та залишаються у торгового підприємства після реалізації товару.
Торгова надбавка є своєрідна ціна за послуги, пов'язана з доведенням товарів від постачальника до споживача.
Сума всіх торгових надбавок і є валовий доход торгового підприємства від реалізації.
Вивчаючи проблеми валового доходу в торгівлі, варто звернути увагу на сутність валового доходу, яка трактується у двох значеннях — у загальноекономічному та галузевому розумінні. У загальноекономічному розумінні валовий доход торгівлі, як і в інших галузях економіки, виступає сукупним результативним показником фінансово-господарської діяльності, охоплює доходи від усіх видів діяльності як загальна сума доходів від реалізації товарів, торгових послуг та інших видів економічної діяльності (див. роботи тих же авторів). У загальноекономічному розумінні валовий доход виступає як сума виручки, тобто товарообіг.
Починаючи з 1997 року, в Україні, у зв'язку з переходом на нині діючий Закон "Про оподаткування прибутку підприємств", на торгівлю розповсюджено загальноекономічного по-
рядку розрахунку валової виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). У формі № 2 "Звіт про фінансові результати та їх використання" торгові підприємства на першому рядку 010 (якщо немає інших видів робіт, послуг) почали вказувати суму товарообігу з ПДВ. Раніше по цьому рядку вказувався валовий доход від реалізації, тобто сума реалізованих торгових надбавок з ПДВ. Цілком логічно, що за рядком 050 цієї ж форми вказувався валовий доход без ПДВ як частина торгової виручки, яка залишається на користь підприємства від продажу товарів. Галузеве розуміння валового доходу знайшло своє відображення у звітності, його слід називати торговим доходом (ТД). Торговий доход (ТД), стосовно економіки держави, становить обсяг виробленої у торгівлі продукції (робіт, послуг), без урахування ПДВ. Його можна представити наступною формулою:
ТД = Т —Нк —ПВ,
де Т — товарообіг у цінах реалізації;
Нк- непрямі податки;
ПВ — покупна вартість реалізованих товарів.
Об'єктивна необхідність валового доходу полягає в тому, що діяльність торгових підприємств повинна здійснюватися на принципах самооплатності та самофінансування, а валовий доход від реалізації є єдиним власним джерелом фінансових ресурсів.
Основне джерело торгового доходу— надбавки; За чинним законодавством України тільки по соціальне важливим продтоварам торгові надбавки регулюються, інші визначаються вільно за законом ринкового ціноутворення.
Значення валового доходу. Він необхідний як головний засіб, що забезпечує досягнення кінцевої стратегічної мети підприємства — одержання прибутку. За рахунок суми валового доходу (у галузевому розумінні) підприємство покриває витрати обігу (операційні витрати), сплачує ПДВ у долі, яка приходиться на торгівлю, створює прибуток від реалізації (від операційної діяльності). Тобто ВД використовується за трьома напрямками: покриває поточні витрати, йде на сплату ПДВ та утворення прибутку від основної діяльності.
Для економічного керування валовим доходом використовуються наступні основні показники:
- сума валового доходу (∑ВД), у цілому по підприємству;
- сума валового доходу по і товару (∑ВДі);
- рівень валового доходу в цілому по підприємству (Рвд) як процентне відношення суми ВД до товарообігу (Т):
Рвд=ВД\Тх100%
рівень валового доходу по окремому товару визначається або за попередньою формулою, або шляхом перерахування відсотка торгової надбавки до товарообігу в роздрібних цінах (до роздрібної ціни товару):
Увд по і-му товару= Тнв% до покупної ціни \ (100+ Трв % до покупної ціни) х 100%
Можливості застосування інших методів планування ВД сьогодні дуже обмежені.
Розрахунково-аналітичний, економіко-статистичний, економіко-математичне моделювання — доцільні при умові стабільної ринкової кон'єктури та стійкого розвитку товарообігу.
В сучасних ринкових умовах доцільніше за все прогнозування валового доходу здійснювати методом програмно-цільового підходу, тобто план ВД орієнтувати на досягнення обраної цілі. Отримання певної цільової суми прибутку (Пц) може бути ціллю підприємства, або досягнення, спочатку, точки беззбитковості (ТБЗ), а потім цільового, або мінімального прибутку (ПМІН).
Програмно-цільовий підхід дозволяє торгівельному підприємству розраховувати оптимальний валовий доход. Критична точка валового доходу (ВДКР) — це мінімально припустима сума ВД, достатня для покриття витрат обігу.
ВД крбезпдв=ВО\(1-ВОперем\ВДфакт)
де ВОПОСТ — витрати обігу постійні, сума;
ВОперем — витрати перемінні, сума;
ВДфакт — сума ВД без ПДВ фактична.
Валовий доход від реалізації, який забезпечує отримання цільового прибутку (ВДц).
ВДц=(ВОпост+Пц)/(1-ВОперем\ВДфакт)
Де Пц – цільовий прибуток, сума
Запас фінансової міцності (Зфм) розраховується за формулою:
Зфм=(ВДфакт-ВДкр)\ВДфакт х 100%
Вивчаючи управління валовими доходами торгових підприємств, необхідно звернути увагу на негативні тенденції у їх
розвитку, які погіршують фінансовий стан підприємств — є для більшої долі підприємств причиною збитковості реалізації товарів. Тому важливо придбати вміння ефективно керувати торговим доходом.
Досягнення необхідного торгового доходу можливе тільки за наступних умов:
- розвитку товарообігу в необхідних розмірах;
- оптимізації структури товарообігу, тобто формування його торгового складу з товарів, які користуються високим та стійким попитом, із конкретними термінами можливої реалізації;
- аналізу, виявлення причин змін торгового доходу, торгі-вельних надбавок за окремими товарами;
- удосконалення прогнозування та планування торгового доходу;
- уведення в практику торгівельних підприємств та постійне удосконалення методів обґрунтування розміру торгівельних надбавок.
Метод обґрунтування торгівельних надбавок. Існує декілька методів обґрунтування надбавок в умовах ринкової нестабільності. Основні з них:
Метод повних витрат — цей метод означає, що в основу розміру торгівельних надбавок закладені свої намічені індивідуальні витрати обігу та норма прибутку:
ТН = ВО + П + ПДВ
Цей метод широко розповсюджено в СІЛА, в Україні він був в 1993 р. Тоді для торгівлі було встановлено граничного рівня рентабельності — 5%. Використання методу повних витрат є корисним при вузький товарній спеціалізації.
Метод вартості реалізації—торгівельна надбавка визначається як сума витрат за одиницю товару плюс сума бажаного прибутку. Даний метод необхідний у тому випадку, якщо підприємство намічає нарощування прибутку.
Метод рентабельності інвестицій — найбільш відомий у закордонній практиці. Рентабельність повинна бути не нижче вартості позикових коштів (тобто відсоткової ставки за кредит). В умовах інфляції при нестійких ставках банків цей метод небезпечно застосовувати.
Метод маркетингових оцінок — наступних різновидів:
- метод оцінки реакції покупців;
- метод приступної ціни (проходження за конкурентом);
- метод установлення цін на основі рівня відчутної цінності.
При встановленні цін з урахуванням реакції покупців з'ясовують, яка ціна є найбільш прийнятною для покупця.
Орієнтація на конкурентів означає, що торгові надбавки встановлюють, виходячи не з витрат підприємства, а з цін конкурентів. Витрати при цьому визначаються методом зворотної калькуляції.
Метод зворотної калькуляції. Він застосовується для визначення торгівельних надбавок у тому випадку, коли продавець відчуває, що не може впливати на ринок, на його ціни, повинен приймати сформовані ринкові ціни.
ТН = Цр-Цов,
де Цр — ціна роздрібна з ПДВ;
Цов — Ціна оптово-відпускна з ПДВ
Опитно-експертний метод. Проводиться експертна оцінка цін та обирається прийнятна.
Метод емпіричний — аналіз факторного явища на ТН, вивчення тенденцій та закономірностей формування надбавок.
Метод оптимізації розміру торгових надбавок.
При цьому методі підприємство вивчає, при яких ТН можна отримати мінімального, максимального та середнього прибутку. ТН встановлюють на певну рентабельність.
Додаткові джерела валового доходу формуються за рахунок додаткових платних послуг. При цьому, обчислювання тарифу засновується на принципі окупності та прибутковості додаткових послуг.
1. Плата за термінові замовлення на постачання товарів.
2. Плата за комплексне товарне забезпечення.
3. Плата за централізовану доставку товарів (нічне завезення, завезення за графіком, завезення дрібними партіями, сумісництво завезення та збору тари, доставка товару до точно встановленого часу).
4. Прийняття товару на відповідальне зберігання.
5. Послуги по реалізації надлишкових товарів.
Планування прибутку:
1 . Прибуток — це фінансовий результат діяльності підприємства.
2. Розмір прибутку визначає можливості підприємства самофінансування свого розвитку, що характеризується коефіцієнтом самофінансування — Кс:
Кс= (Пн+А)\(К+КЗ)
де Пн — прибуток, який направляється у фонд накопичування;
А — амортизаційні відрахування;
К — позикові кошти, кредиторська заборгованість та ін. залучені кошти;
Кс — демонструє, наскільки обсяг власних джерел фінансування перевищує обсяг залучених коштів.
3. Від розміру прибутку та рівня рентабельності залежить процес формування та поповнення власних оборотних коштів підприємства, що у свою чергу, визначає платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.
4. Достатньо рентабельне підприємство здатне залучати до свого господарчого обороту кредити. Якщо ж прибутку немає або його замало, то залучення кредитів просто розорить підприємство, тому що не можна буде їх повернути.
5. Якщо підприємство отримує достатній прибуток, то у нього є можливості створювати за рахунок відрахувань від прибутку фонд споживання та соціального розвитку колективу.
6. Рентабельне підприємство є конкурентноспроможним, може створювати фонд комерційного ризику, застосовувати активну гнучку цінову політику не боятися активно наступати на конкурентів.
7. Рентабельне прибуткове підприємство є привабливішим порівняно з нерентабельним для діяльності та розвитку.
8. Якщо підприємство отримує прибуток у достатньому розмірі, то у такого підприємства є грошові кошти на рахунках у банках, наявність яких забезпечує підприємству абсолютну (термінову) ліквідність.
Особливості панування прибутку в торгівельному підприємстві:
План складається з двох розділів:
I. Визначення можливої суми (маси) прибутку за кожним видом діяльності; визначення загальної суми балансного прибутку в цілому по підприємству, розрахунок фінансових результатів по кожній структурній одиниці. Період планового розрахунку: квартал, можливо півріччя, 9 місяців, рік.
II. План розподілення прибутку за призначенням. Методи планування прибутку: нормативний, економіко-аналітичний, економіко-статистичний, в тому числі метод прямого рахунку, економіко-математичне моделювання, програмно-цільовий.
Найбільш розповсюдженим є другий метод, його різновид — метод прямого рахунку. Планова сума загального операційного прибутку визначається за схемою:
Попер =Пр+ОДінш-ОВ
де Попер — прибуток загальний операційний;
Пр — прибуток від реалізації;
ОДінш — інші операційні доходи;
ОВ — операційні витрати (адміністративні, по збуту, інші). Основну долю займає прибуток від реалізації товарів (Пр):
Пр = ВД-ПДВ — ВО
де ВД — планова сума валового доходу з ПДВ;
ВО — планова сума витрат обігу (операційні витрати).
Програмно-цільовий підхід в плануванні прибутку. Суть даного підходу в плануванні полягає в тому, що підприємство відповідно до стратегії свого розвитку намічає своєю ціллю отримання такої маси прибутку, яка задовольнила б його споживача.
Найчастіше планові розрахунки можуть бути трьох варіантів:
• Розрахунок цільового прибутку (Пц);
• Розрахунок прибутку мінімального рівня рентабельності (Пмін);
• Розрахунок максимального прибутку (Пмакс).
Мінімальний прибуток визначається за формулою:
Пмін=ВК х % ДР\100
Де ВК – власні кошти підприємства, його капітал;
%ДР – відсотки, які виплачуються банкам за депозитними рахунками.
Для забезпечення реальності проектів планово-цільового та мінімального прибутку слід розраховувати обсяг реалізації (випуску продукції), товарообігу, які необхідні для отримання Пц та П мін та перевірити можливості підприємства в досягненні потрібних обсягів господарської діяльності.
Формули розрахунку необхідного обсягу товарообігу:
1. товарообіг, необхідний для отримання цільового прибутку ( Тпц) визначається за формулою:
Тпц без ПДВ= ( ВО пост+Пц)\(РВД без ПДВ – РВО перем без ПДВ) х100%
2. Товарообіг в точці МРР ( Тмрр) рекомендується визначати за формулою:
Тмрр без ПДВ = (ВО пост +П мін)/ (РВД бе з ПДВ –РВО перем без ПДВ) х 100%
Максимальна маса прибутку (Птах) може бути розрахована з використанням методу граничних величин [17].
Розподілення прибутку. План розподілення прибутку на майбутній період повністю входить складовою частиною до балансу доходів та витрат підприємства. Основою розподілення прибутку є чинне законодавство в державі. В даний момент таким документом є Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств". Законом встановлюється порядок та норма сплати податку на прибуток, можливі інші обов'язкові сплати. Тільки після оплати податків та обов'язкових сплат у підприємства залишається чистий прибуток (Пч)^ який підприємство має право самостійно розподіляти.
Планування розподілу прибутку в торгівельному підприємстві здійснюється у два етапи.
На першому етапі визначається потреба в прибутку за наступними напрямками його використання:
для фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства;
- для фінансування власних оборотних коштів; для створення фінансових резервів;
- для погашення довгострокових та середньострокевих кредитів банку та сплати відсотків за ними;
для погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства та сплати відсотків за ними; використання прибутку для придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств; для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, к©н-цернів та інших горизонтальних структур, членом яких є дане підприємство;
для забезпечення соціального розвитку підприємства та підвищення матеріальної зацікавленості робітників з урахуванням потреби в соціальних, культурних, житлових заходах та їх вартості;
для забезпечення виконання податкових зобов'язань перед державою;
для виплати дивідендів, якщо такі витрати передбачені установчими документами.
На другому етапі порівнюється сума потреби в прибутку за всіма напрямками та її використання з можливостями підприємства по її отриманню.
Остаточне рішення за планованими напрямками використання прибутку приймається після затвердження плану прибутку з урахуванням можливостей його отримання. Якщо план прибутку більший або менший, ніж прогнозований розмір прибутку виходячи з потреби в ньому, то це дає підставу для уточнення розміру прибутку за відповідними напрямками його використання.
Загальним для всіх підприємств незалежно від форм власності є розподілення прибутку відповідно до уставу, установчого або колективного договору на наступні цілі:
- сплати до бюджету;
- відрахування до позабюджетних фондів, створених за
- рішенням уряду або місцевих органів влади;
- формування фонду накопичення;
- формування фонду споживання;
- формування резервного фонду;
- благодійні цілі;
- інші цілі.
Фонд накопичення та фонд споживання — це фонди спеціального призначення.
Фонд накопичення створюється для фінансування виробничого розвитку підприємства:
- на фінансування капітальних вкладень;
- на розширення нових розробок;
- на погашення позичок та відсотків за ними;
- на утримування об'єктів, призначених для культурно-просвітительських робіт;
- на поповнення власних оборотних коштів та інше фінансування.
Фонд споживання — це джерело коштів, зарезервованих підприємством для здійснення заходів із соціального розвитку та матеріального заохочення робітників колективу. Він використовується на наступні цілі:
- на виплату одноразових винагород за підсумками роботи за рік;
- на виплату дотацій на оплату проїзду; на видачу безвідсоткових позичок; на встановлення надбавок працюючим пенсіонерам;
- одноразові заохочення робітникам;
- установлення трудових та соціальних пільг;
на виплату дивідендів за цінними паперами. Резервний фонд створюється підприємством на випадок припинення його діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Резервний фонд, у випадку недостатності чистого прибутку для виплати відсотків за облігаціями, дивідендів за привілейованими акціями, може використовуватися на ці цілі.
