Масляк Географія (2000)
Загальна характеристика народного господарства
Україна — індустріально-аграрна держава Східної Європи, її народне господарство (економіка) — це сукупність терито¬ріальне взаємозв'язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.
Матеріальне виробництво — це заводи, фабрики, шахти, ферми, колективні господарства тощо. До невироб¬ничої сфери належать школи, лікарні, театри, спортком¬плекси і т. ін. До виробничої сфери крім промисловості і сільського господарства належать транспорт і зв'язок. У га¬лузях матеріального виробництва зайнято близько 34 всього працюючого в народному господарстві України населення. Частка зайнятих у цій сфері постійно знижується.
Між виробничою і невиробничою сферами існують досить значні відмінності, що залежать від структури народного господарства, спеціалізації окремих областей і територій на певному виді господарської діяльності.
Розрізняють галузеву і територіальну структури народного господарства.
Галузева структура господарства — це склад, співвід¬ношення і зв'язки між окремими галузями країни (поділ її господарства на окремі галузі).
Територіальна структура господарства — це склад і співвідношення виробництв, особливості їх розміщення в різ¬них частинах країни і зв'язки між ними.
Досі господарство в Україні розвивалося за рахунок збіль¬шення додаткових ресурсів (збільшення часу роботи, посівних площ, зростання кількості працюючих). Такий розвиток на¬зивається екстенсивним.
Інтенсивне ведення господарства передбачає розширення виробництва на основі впровадження досягнень науково-тех¬нічного прогресу, автоматизації виробництва, використання новітніх технологічних процесів, передових методів організації праці тощо.
Деякі галузі народного господарства України відрізняються значною часткою валового суспільного продукту, тобто сумою матеріальних благ, вироблених за рік суспільством країни (табл. 4). Провідною і найважливішою галуззю виробничої сфери України є промисловість. Вона складається з окремих галузей: паливна промисловість, електротранспортна, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, лісовиробничий комплекс та ін. Галузь промисловості — це сукупність під¬приємств, що виділяються на основі єдності економічного призначення їх продукції, однорідності сировини і матеріалів, що споживаються, спільності технологічних процесів, своєрід¬ності професійного складу кадрів тощо.
Таблиця 4
Частка валового суспільного продукту за галузями матеріального виробництва, %
Галузь 1985 1990 1991 1992 1993
Валовий суспільний продукт 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
У тому числі:
промисловість 62,8 60,2 61,7 66,6 67,4
сільське господарство 18,1 21,5 20,1 13,4 14,4
будівництво 8,2 7,9 8,5 8,5 7,8
транспорт і зв'язок 3,9 4,2 3,6 6,1 6,4
торгівля, матеріально-технічне
постачання і заготівля 3,3 3,6 4,1 4,8 3,4
інші галузі 3,7 2,6 2,0 0,6 0,6
Промисловість поділяється на важку, що виробляє засоби виробництва (група «А»), легку й харчову, що виготовляє предмети споживання (група «Б»). Підприємства групи «А» виробляють і предмети споживання (наприклад, легкові автомобілі, складне побутове обладнання), а фабрики легкої промисловості виготовляють продукцію виробничого призна¬чення (наприклад, технічні тканини тощо).
Дедалі більшу роль в Україні відіграють галузі невиробничої сфери. Особливого значення набувають наука як безпосередній рушій науково-технічного прогресу в усіх галузях народного господарства і освіта. Значні перспективи мають такі ланки виробничої сфери, як АПК, будівництво, транспорт і зв'язок.
Поміркуйте, як пов'язані між собою промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок.
Передумовами розвитку і розміщення народного господар¬ства України є- природні і трудові ресурси. Важливе значення мають запаси кам'яного і бурого вугілля, залізної, марганцевої, титанової і ртутної руд, сірки, калійної і кухонної солі, каолінів, цементної сировини, флюсових вапняків тощо. Ук¬раїна має значні запаси практично всіх відомих на сьогодні видів природної промислової сировини. Останнім часом роз¬відані великі поклади золота, платини, алмазів, бурштину (янтарь), алюмінієвої сировини, нафти і природного газу тощо. Значним природним багатством України є її родючі ґрунти. Перспективним вважається розвиток курортного і туристич¬ного господарства на основі унікальних природнокліматичних ресурсів, мінеральних вод, історичних і природних пам'яток тощо.
Історія формування народногосподарського комплексу
Перехід людини від збирання дикоростучих плодів і по¬лювання до землеробства відбувся на території сучасної Ук¬раїни близько 10—5 тис. років тому.
На півдні Східної Європи в умовах сприятливого клімату на перетині давніх торговельних шляхів, у взаємодії з високо розвинутими цивілізаціями почався соціально-економічний розвиток українських земель. Найдавнішим містом східних слов'ян з V ст. став Київ. На 200—300 років пізніше було засновано друге місто — Чернігів. Основою їх заснування стало розмежування ремесла та сільського господарства.
З виникненням держави Київська Русь розвиток господар¬ства дістав новий імпульс. Проте із занепадом Київської дер¬жави після татаро-монгольської навали її економічний і куль¬турний розвиток загальмувався: українські землі стали сиро¬винним придатком сусідніх держав. Дещо пожвавився соціально-економічний розвиток східних земель України тіль¬ки у другій половині XIX ст. Важливу роль у розвитку господарства України того часу відіграли промисли та торгівля.
Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні діяло 12 тис. яр¬марків, торгів і базарів. Через порти Чорного і Азовського морів (Бердянськ, Маріуполь, Одеса, Херсон, Миколаїв) здій¬снювались зовнішньоторговельні зв'язки, вивозилось зерно. Наприкінці 90-х років XIX ст. Україна давала більшу частину чавуну Російської імперії, близько половини виробництва сталі.
В українських землях, що належали Австро-Угорщині, гос¬подарський розвиток супроводжувався експлуатацією лісових і нафтових багатств.
Починаючи з 1914 р., економіка України працювала в надзвичайно несприятливих умовах постійного напруження, періодичної руйнації і відбудови. Перша світова і громадянська війни, штучний голодомор 1932—1933 рр. і примусова ко¬лективізація, індустріалізація, друга світова війна вносили постійне сум'яття в розвиток її господарства. Не меншої шкоди завдала командно-адміністративна система, запроваджена ко¬муністичним режимом. Україна не могла самостійно вирішу¬вати своїх навіть дрібних економічних питань, залишаючись колоніальним придатком Москви.
У 30-ті роки в Україні були збудовані металургійні ком¬бінати в Запоріжжі, Мелітополі, Кривому Розі, Дніпрогес, Харківський тракторний завод (ХТЗ), Краматорський маши¬нобудівний завод та інші великі підприємства. Проте ціна індустріалізації виявилася страшною. Масові репресії 1937 — 1939 рр. дезорганізували виробництво. Замість його зростання почався економічний спад, посилилася територіальна нерівно¬мірність розвитку господарства. Промисловий Донбас було перетворено на всесоюзну «кочегарку». Донецьке вугілля ви¬возилося переважно у Центральну Росію. Металургія України також працювала насамперед на машинобудування російських центрів промисловості.
Структура промисловості і сільського господарства забез¬печувала насамперед інтереси імперії. Переважали енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва, в сіль¬ському господарстві — вирощування з року в рік одних і тих самих культур. Нехтування законами розвитку економіки призвело до незацікавленості робітників у результатах своєї праці, низької якості продукції і продуктивності праці, а все разом — до важкої економічної кризи.
Відсутність приватної власності на землю породила низьку продуктивність праці в сільському господарстві, величезні втрати продукції, відтік сільського населення в міста. Маючи чи не найкращі у світі природні умови для свого розвитку, сільське господарство України за роки радянської влади по¬стійно перебувало у глибокій кризі. За валюту, виручену від продажу сибірського газу і нафти, до України почали завозити зерно з інших країн світу. Тому очевидною стала потреба в проведенні глибоких соціально-економічних перетворень у народному господарстві країни на засадах приватної власності, ринкових форм господарювання, використання досвіду розви¬нутих країн світу.
Шляхи подолання економічної кризи
24 серпня 1991 р. Верховною Радою було проголошено Акт про незалежність України. На загальнонародному референдумі 1 грудня 1991 р. український народ підтвердив це рішення. Перед нашою державою відкрилися можливості входження до світового співтовариства вільних і процвітаючих країн. Адже для цього Україна має всі можливості. За загальними обсягами природних ресурсів та економічним потенціалом наша країна посідає восьме місце у світі і має реальну перспективу пе¬ретворення в одну з найбагатших країн світу. Навіть нині за виробництвом окремих видів продукції Україна входить до першої десятки найбільших виробників продукції в світі. Назвемо тільки деякі з них: видобуток залізної і марганцевої руд, вугілля, виробництво сталі, вирощування цукрових бу¬ряків і соняшнику, картоплі, виробництво сірчаної кислоти, мінеральних добрив, електроенергії, цементу, зерна, м'яса, олії тощо.
Очевидною є разюча невідповідність між практично безме¬жними можливостями української економіки і сучасним її кризовим станом. Чому ж так сталося?
Основна причина кризи в економіці України криється у відсутності реальних економічних реформ у перші роки до¬сягнення незалежності. Продовжувала діяти стара, віджила радянська система господарювання. Економічні негаразди в Україні не подолані тому, що вона проходить крізь труднощі перехідного періоду.
Які ж можливі шляхи подолання економічної кризи в Україні? їх кілька:
перехід до ринкової системи господарювання на основі широкої приватизації землі і державних підприємств, ство¬рення акціонерних товариств, залучення іноземного капіталу тощо;
державне стимулювання структурної перебудови господар¬ства з метою скорочення частки енерго- і матеріаломістких виробництв, переспеціалізації підприємств, що виробляють не¬потрібну і неконкурентноспроможну продукцію, забруднюють довкілля;
проведення раціональної конверсії, тобто перепрофілювання військових підприємств на виробництво товарів народного спо¬живання із державною підтримкою оборонних заводів, що виробляють конкурентноспроможну і потрібну українській ар¬мії продукцію;
інтеграція (зближення, об'єднання) української економіки у європейський і світовий економічний простір з урахуванням національних, економічних і політичних інтересів і захистом національного ринку;
введення національної грошової одиниці, яка буде конвертованаю, тобто обмінною на іноземну валюту;
розвиток економічних відносин з усіма країнами світу, орієнтуючись на кращий світовий досвід.
Матеріальне виробництво — це заводи, фабрики, шахти, ферми, колективні господарства тощо. До невироб¬ничої сфери належать школи, лікарні, театри, спортком¬плекси і т. ін. До виробничої сфери крім промисловості і сільського господарства належать транспорт і зв'язок. У га¬лузях матеріального виробництва зайнято близько 34 всього працюючого в народному господарстві України населення. Частка зайнятих у цій сфері постійно знижується.
Між виробничою і невиробничою сферами існують досить значні відмінності, що залежать від структури народного господарства, спеціалізації окремих областей і територій на певному виді господарської діяльності.
Розрізняють галузеву і територіальну структури народного господарства.
Галузева структура господарства — це склад, співвід¬ношення і зв'язки між окремими галузями країни (поділ її господарства на окремі галузі).
Територіальна структура господарства — це склад і співвідношення виробництв, особливості їх розміщення в різ¬них частинах країни і зв'язки між ними.
Досі господарство в Україні розвивалося за рахунок збіль¬шення додаткових ресурсів (збільшення часу роботи, посівних площ, зростання кількості працюючих). Такий розвиток на¬зивається екстенсивним.
Інтенсивне ведення господарства передбачає розширення виробництва на основі впровадження досягнень науково-тех¬нічного прогресу, автоматизації виробництва, використання новітніх технологічних процесів, передових методів організації праці тощо.
Деякі галузі народного господарства України відрізняються значною часткою валового суспільного продукту, тобто сумою матеріальних благ, вироблених за рік суспільством країни (табл. 4). Провідною і найважливішою галуззю виробничої сфери України є промисловість. Вона складається з окремих галузей: паливна промисловість, електротранспортна, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, лісовиробничий комплекс та ін. Галузь промисловості — це сукупність під¬приємств, що виділяються на основі єдності економічного призначення їх продукції, однорідності сировини і матеріалів, що споживаються, спільності технологічних процесів, своєрід¬ності професійного складу кадрів тощо.
Частка валового суспільного продукту за галузями матеріального виробництва, %
Галузь 1985 1990 1991 1992 1993
Валовий суспільний продукт 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
У тому числі:
промисловість 62,8 60,2 61,7 66,6 67,4
сільське господарство 18,1 21,5 20,1 13,4 14,4
будівництво 8,2 7,9 8,5 8,5 7,8
транспорт і зв'язок 3,9 4,2 3,6 6,1 6,4
торгівля, матеріально-технічне
постачання і заготівля 3,3 3,6 4,1 4,8 3,4
інші галузі 3,7 2,6 2,0 0,6 0,6
Промисловість поділяється на важку, що виробляє засоби виробництва (група «А»), легку й харчову, що виготовляє предмети споживання (група «Б»). Підприємства групи «А» виробляють і предмети споживання (наприклад, легкові автомобілі, складне побутове обладнання), а фабрики легкої промисловості виготовляють продукцію виробничого призна¬чення (наприклад, технічні тканини тощо).
Дедалі більшу роль в Україні відіграють галузі невиробничої сфери. Особливого значення набувають наука як безпосередній рушій науково-технічного прогресу в усіх галузях народного господарства і освіта. Значні перспективи мають такі ланки виробничої сфери, як АПК, будівництво, транспорт і зв'язок.
Поміркуйте, як пов'язані між собою промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок.
Історія формування народногосподарського комплексу
Перехід людини від збирання дикоростучих плодів і по¬лювання до землеробства відбувся на території сучасної Ук¬раїни близько 10—5 тис. років тому.
На півдні Східної Європи в умовах сприятливого клімату на перетині давніх торговельних шляхів, у взаємодії з високо розвинутими цивілізаціями почався соціально-економічний розвиток українських земель. Найдавнішим містом східних слов'ян з V ст. став Київ. На 200—300 років пізніше було засновано друге місто — Чернігів. Основою їх заснування стало розмежування ремесла та сільського господарства.
З виникненням держави Київська Русь розвиток господар¬ства дістав новий імпульс. Проте із занепадом Київської дер¬жави після татаро-монгольської навали її економічний і куль¬турний розвиток загальмувався: українські землі стали сиро¬винним придатком сусідніх держав. Дещо пожвавився соціально-економічний розвиток східних земель України тіль¬ки у другій половині XIX ст. Важливу роль у розвитку господарства України того часу відіграли промисли та торгівля.
Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні діяло 12 тис. яр¬марків, торгів і базарів. Через порти Чорного і Азовського морів (Бердянськ, Маріуполь, Одеса, Херсон, Миколаїв) здій¬снювались зовнішньоторговельні зв'язки, вивозилось зерно. Наприкінці 90-х років XIX ст. Україна давала більшу частину чавуну Російської імперії, близько половини виробництва сталі.
В українських землях, що належали Австро-Угорщині, гос¬подарський розвиток супроводжувався експлуатацією лісових і нафтових багатств.
Починаючи з 1914 р., економіка України працювала в надзвичайно несприятливих умовах постійного напруження, періодичної руйнації і відбудови. Перша світова і громадянська війни, штучний голодомор 1932—1933 рр. і примусова ко¬лективізація, індустріалізація, друга світова війна вносили постійне сум'яття в розвиток її господарства. Не меншої шкоди завдала командно-адміністративна система, запроваджена ко¬муністичним режимом. Україна не могла самостійно вирішу¬вати своїх навіть дрібних економічних питань, залишаючись колоніальним придатком Москви.
У 30-ті роки в Україні були збудовані металургійні ком¬бінати в Запоріжжі, Мелітополі, Кривому Розі, Дніпрогес, Харківський тракторний завод (ХТЗ), Краматорський маши¬нобудівний завод та інші великі підприємства. Проте ціна індустріалізації виявилася страшною. Масові репресії 1937 — 1939 рр. дезорганізували виробництво. Замість його зростання почався економічний спад, посилилася територіальна нерівно¬мірність розвитку господарства. Промисловий Донбас було перетворено на всесоюзну «кочегарку». Донецьке вугілля ви¬возилося переважно у Центральну Росію. Металургія України також працювала насамперед на машинобудування російських центрів промисловості.
Структура промисловості і сільського господарства забез¬печувала насамперед інтереси імперії. Переважали енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва, в сіль¬ському господарстві — вирощування з року в рік одних і тих самих культур. Нехтування законами розвитку економіки призвело до незацікавленості робітників у результатах своєї праці, низької якості продукції і продуктивності праці, а все разом — до важкої економічної кризи.
Відсутність приватної власності на землю породила низьку продуктивність праці в сільському господарстві, величезні втрати продукції, відтік сільського населення в міста. Маючи чи не найкращі у світі природні умови для свого розвитку, сільське господарство України за роки радянської влади по¬стійно перебувало у глибокій кризі. За валюту, виручену від продажу сибірського газу і нафти, до України почали завозити зерно з інших країн світу. Тому очевидною стала потреба в проведенні глибоких соціально-економічних перетворень у народному господарстві країни на засадах приватної власності, ринкових форм господарювання, використання досвіду розви¬нутих країн світу.
Шляхи подолання економічної кризи
24 серпня 1991 р. Верховною Радою було проголошено Акт про незалежність України. На загальнонародному референдумі 1 грудня 1991 р. український народ підтвердив це рішення. Перед нашою державою відкрилися можливості входження до світового співтовариства вільних і процвітаючих країн. Адже для цього Україна має всі можливості. За загальними обсягами природних ресурсів та економічним потенціалом наша країна посідає восьме місце у світі і має реальну перспективу пе¬ретворення в одну з найбагатших країн світу. Навіть нині за виробництвом окремих видів продукції Україна входить до першої десятки найбільших виробників продукції в світі. Назвемо тільки деякі з них: видобуток залізної і марганцевої руд, вугілля, виробництво сталі, вирощування цукрових бу¬ряків і соняшнику, картоплі, виробництво сірчаної кислоти, мінеральних добрив, електроенергії, цементу, зерна, м'яса, олії тощо.
Очевидною є разюча невідповідність між практично безме¬жними можливостями української економіки і сучасним її кризовим станом. Чому ж так сталося?
Основна причина кризи в економіці України криється у відсутності реальних економічних реформ у перші роки до¬сягнення незалежності. Продовжувала діяти стара, віджила радянська система господарювання. Економічні негаразди в Україні не подолані тому, що вона проходить крізь труднощі перехідного періоду.
Які ж можливі шляхи подолання економічної кризи в Україні? їх кілька:
перехід до ринкової системи господарювання на основі широкої приватизації землі і державних підприємств, ство¬рення акціонерних товариств, залучення іноземного капіталу тощо;
державне стимулювання структурної перебудови господар¬ства з метою скорочення частки енерго- і матеріаломістких виробництв, переспеціалізації підприємств, що виробляють не¬потрібну і неконкурентноспроможну продукцію, забруднюють довкілля;
проведення раціональної конверсії, тобто перепрофілювання військових підприємств на виробництво товарів народного спо¬живання із державною підтримкою оборонних заводів, що виробляють конкурентноспроможну і потрібну українській ар¬мії продукцію;
інтеграція (зближення, об'єднання) української економіки у європейський і світовий економічний простір з урахуванням національних, економічних і політичних інтересів і захистом національного ринку;
розвиток економічних відносин з усіма країнами світу, орієнтуючись на кращий світовий досвід.
