Масляк Географія (2000)
Природоохоронні комплекси (продовження)
Природні національні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню і естетичну цінність (мал. 123).
На території природних національних парків залежно від особливостей природних комплексів та об'єктів встановлюють диференційований режим щодо їх охорони. З цією метою виділяють такі зони:
заповідна, в якій охороняються та відновлюються найцінніші природні комплекси;
регульованої рекреації, де здійснюються відпочинок та оздоровлення людей; огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; дозволяється влаштування туристських маршрутів і екологічних стежок; забороняються рубки лісу, промислове рибальство й мисливство;
стаціонарної рекреації, де розміщуються готелі, кемпінги;
господарська, в якій знаходяться пункти, землі, що включені до парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Природними національними парками в Україні є Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Синевір, Вижницький.
Карпатський природний національний парк створено у 1980 р. на площі 50,3 тис. гектарів. Він розташований у північно-східній
частині Українських Карпат, у верхів'ях річки Прут, в межах Івано-Франківської області. Завдання Карпатського природного національного парку — зберігати унікальні для Центральної Європи природні ландшафти. У флорі парку понад 1 100 видів судинних рослин. У рослинному покриві переважають мішані, буково-ялице-во-ялинові, а вище 1 100—1 200 м — чисті ялинові ліси. Букові ліси з домішкою явора, ясеня, в'яза, ялиці та ялини поширені на схилах гірських масивів до висоти 500—600 м над рівнем моря. Вище трапляються ялицево-букові та буково-ялицеві ліси з домішкою ялини у басейні Пруту. На схилах з кам'янистими осипищами ростуть сосна звичайна, береза, ялина, трапляється реліктова (пережиток минулих епох) сосна кедрова. Вище 1 600 м у субальпійському поясі поширені криволісся сосни гірської, вільхи зелен-ої, ялівцю сибірського та субальпійські луки подекуди з рододендроном схід-нокарпатським (ендемічний вид) та аркто-альпійськими видами верб. В альпійському поясі (понад 1 800 м) панують луки-полонини, де ростуть осока, костриця, ситник та ін. На території парку відомо близько 20 видів рослин, занесених до Червоної книги України: сосна кедрова європейська, рододендрон східнокарпатський, дріада восьмипелюсткова, тирлич жовтий, первоцвіт дрібний, ліннея північна, арніка гірська та ін.
У заповіднику багатий тваринний світ. Тут налічується 46 видів ссавців, близько 180 видів птахів, численні плазуни, земноводні, риби, водяться ведмідь, вовк, рись, лисиця, куниця лісова, олень європейський, козуля, білка, глухар, тетерук; з рідкісних тварин трапляються кіт лісовий, беркут, сапсан, змієїд, лелека чорний, занесені до Червоної книги України, а також білозубка альпійська, снігова полівка європейська, пугач, завирушка альпійська, тритон карпатський, тритон гірський, теж занесені до Червоної книги України.
Територію Карпатського природного національного парку поділяють на чотири функціональні зони: заповідну, захисно-рекреаційну, рекреаційну, рекреаційно-господарську. Заповідна зона за охоронним режимом прирівнюється до заповідників. У захисно-рекреаційній зоні природоохоронні заходи здійснюються з метою збереження та відтворення природних екосистем, лісогосподарська діяльність спрямована на формування корінних лісових масивів. Тут туризм обмежений. Рекреаційні і рекреаційно-господарські зони використовують для організованого туризму: в межах зон допускається формування окультурених ландшафтів, розташування місць відпочинку, санаторно-курортних та туристичних комплексів, створення туристичних і пізнавальних стежок. У Карпатському природному національному парку багато мальовничих водоспадів, є печери та інші цікаві природні утворення, цінні пам'ятки дерев'яної архітектури. У високогір'ї особливо привабливі озера. На полонині Пожижевській розташована сніголавинна станція, біологічний стаціонар Інституту ботаніки Національної академії наук України; у верхів'ї Пруту — географічний стаціонар Львівського університету. Там вивчають структуру, закономірності формування, біологічну продуктивність ландшафтів, проходять практику студенти (мал. 124).
Заказники — це природні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їх компоненти. Земельні ділянки заказників не вилучаються у користувачів. Залежно від мети і режиму охорони організовуються лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.
Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. У межах пам'яток природи забороняється діяльність, яка загрожує їх збереженню або призводить до зміни їх первісного стану.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення для збереження їх у "природному стані. В межах заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.
Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. В ботанічних садах залежно від режиму охорони можуть бути виділені зони: експозиційна (відвідування якої регулюється); наукова (на якій розташовуються колекції, експериментальні ділянки); заповідна (де проводяться наукові спостереження).
Відомими в Україні ботанічними садами є Нікітський, Центральний Національної академії наук (Київ), а також сади Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів.
Дендрологічні парки — це установи, де зберігаються і вивчаються у спеціально створених умовах різноманітні види дерев і чагарників та їх композиції з метою наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомими дендрологічними парками є Софіївка (Черкаська область), Олександрія (Київська область), Тростянецький (Чернігівська область), Веселі Боковеньки (Кіровоградська область) та ін.
Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюються для організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ розведення у неволі диких тварин.
На території зоологічних парків виділяють зони: експозиційну (в якій утримуються тварини з культурно-пізнавальною метою); наукову (де проводяться науково-дослідна робота та відвідування); рекреаційну (в якій організовується відпочинок відвідувачів); господарську (з господарськими об'єктами).
Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва для охорони та використання їх в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На їх території можуть провадитись наукові дослідження, моніторинг навколишнього природного середовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових рослин.
В Україні заповідано близько 300 тис. гектарів болотних ландшафтів. Місця зростання лікарських рослин охороняються на 150 тис. гектарів. Місця гніздування водоплавних птахів охороняються в Тендрівській, Ягорлицькій і Сиваській затоках, дельті Дунаю тощо. Природні ландшафти охороняються в усіх природних зонах рівнинної частини України, Кримських горах та Українських Карпатах. Охороняються також ділянки акваторій Чорного і Азовського морів та ін.
Україні треба збільшити площі природно-заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території
всієї країни. Необхідно спочатку збільшити площі природно-заповідного фонду до 4—5, місцями — до 10 % території. Це стосується передусім територій біосферних заповідників, природних національних парків, природних заповідників. Збільшити мережу заповідних комплексів можна за рахунок ділянок, які найменше змінені господарською діяльністю, або територій, на яких трапляються види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги. Заповідними мають також стати басейни окремих річок, озера, коси і острови, колишні військові полігони, мисливські господарства, дачі колишньої комуністичної номенклатури. Врешті заповідні комплекси можна проектувати і створювати в районах з інтенсивною ерозією, зсувами, археологічними розкопками, унікальними природними явищами і об'єктами (печери, водоспади, гірські вершини, річкові долини, екзотичні рослинні угруповання та ін.), відтворюючи (чи створюючи) сучасні природоохоронні комплекси. Формування мережі природно-заповідних комплексів має спиратися на географічну основу і враховувати фізико-географічне й економіко-географічне районування України. У межах фізико-географічних провінцій, економіко-географічних районів повинні бути природні чи біосферні заповідники, природний національний чи регіональний ландшафтний парк, інші природно-заповідні комплекси.
Природно-заповідні комплекси мають органічно поєднуватися з територіями, що охороняються: приміські зелені смуги, високопродуктивні ліси, водоохоронні зони, полезахисні придорожні лісосмуги, лісо- і дендропарки, акваторії та ін.
У державі має бути резерв територій і акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того щоб мати детальні і достовірні дані про наявний та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр (систематичне зведення відомостей про географічні об'єкти) природно-заповідного фонду.
На території природних національних парків залежно від особливостей природних комплексів та об'єктів встановлюють диференційований режим щодо їх охорони. З цією метою виділяють такі зони:
заповідна, в якій охороняються та відновлюються найцінніші природні комплекси;
регульованої рекреації, де здійснюються відпочинок та оздоровлення людей; огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; дозволяється влаштування туристських маршрутів і екологічних стежок; забороняються рубки лісу, промислове рибальство й мисливство;
стаціонарної рекреації, де розміщуються готелі, кемпінги;
господарська, в якій знаходяться пункти, землі, що включені до парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Природними національними парками в Україні є Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Синевір, Вижницький.
Карпатський природний національний парк створено у 1980 р. на площі 50,3 тис. гектарів. Він розташований у північно-східній
частині Українських Карпат, у верхів'ях річки Прут, в межах Івано-Франківської області. Завдання Карпатського природного національного парку — зберігати унікальні для Центральної Європи природні ландшафти. У флорі парку понад 1 100 видів судинних рослин. У рослинному покриві переважають мішані, буково-ялице-во-ялинові, а вище 1 100—1 200 м — чисті ялинові ліси. Букові ліси з домішкою явора, ясеня, в'яза, ялиці та ялини поширені на схилах гірських масивів до висоти 500—600 м над рівнем моря. Вище трапляються ялицево-букові та буково-ялицеві ліси з домішкою ялини у басейні Пруту. На схилах з кам'янистими осипищами ростуть сосна звичайна, береза, ялина, трапляється реліктова (пережиток минулих епох) сосна кедрова. Вище 1 600 м у субальпійському поясі поширені криволісся сосни гірської, вільхи зелен-ої, ялівцю сибірського та субальпійські луки подекуди з рододендроном схід-нокарпатським (ендемічний вид) та аркто-альпійськими видами верб. В альпійському поясі (понад 1 800 м) панують луки-полонини, де ростуть осока, костриця, ситник та ін. На території парку відомо близько 20 видів рослин, занесених до Червоної книги України: сосна кедрова європейська, рододендрон східнокарпатський, дріада восьмипелюсткова, тирлич жовтий, первоцвіт дрібний, ліннея північна, арніка гірська та ін.
Територію Карпатського природного національного парку поділяють на чотири функціональні зони: заповідну, захисно-рекреаційну, рекреаційну, рекреаційно-господарську. Заповідна зона за охоронним режимом прирівнюється до заповідників. У захисно-рекреаційній зоні природоохоронні заходи здійснюються з метою збереження та відтворення природних екосистем, лісогосподарська діяльність спрямована на формування корінних лісових масивів. Тут туризм обмежений. Рекреаційні і рекреаційно-господарські зони використовують для організованого туризму: в межах зон допускається формування окультурених ландшафтів, розташування місць відпочинку, санаторно-курортних та туристичних комплексів, створення туристичних і пізнавальних стежок. У Карпатському природному національному парку багато мальовничих водоспадів, є печери та інші цікаві природні утворення, цінні пам'ятки дерев'яної архітектури. У високогір'ї особливо привабливі озера. На полонині Пожижевській розташована сніголавинна станція, біологічний стаціонар Інституту ботаніки Національної академії наук України; у верхів'ї Пруту — географічний стаціонар Львівського університету. Там вивчають структуру, закономірності формування, біологічну продуктивність ландшафтів, проходять практику студенти (мал. 124).
Заказники — це природні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їх компоненти. Земельні ділянки заказників не вилучаються у користувачів. Залежно від мети і режиму охорони організовуються лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.
Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. У межах пам'яток природи забороняється діяльність, яка загрожує їх збереженню або призводить до зміни їх первісного стану.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення для збереження їх у "природному стані. В межах заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.
Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. В ботанічних садах залежно від режиму охорони можуть бути виділені зони: експозиційна (відвідування якої регулюється); наукова (на якій розташовуються колекції, експериментальні ділянки); заповідна (де проводяться наукові спостереження).
Відомими в Україні ботанічними садами є Нікітський, Центральний Національної академії наук (Київ), а також сади Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів.
Дендрологічні парки — це установи, де зберігаються і вивчаються у спеціально створених умовах різноманітні види дерев і чагарників та їх композиції з метою наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомими дендрологічними парками є Софіївка (Черкаська область), Олександрія (Київська область), Тростянецький (Чернігівська область), Веселі Боковеньки (Кіровоградська область) та ін.
Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюються для організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ розведення у неволі диких тварин.
На території зоологічних парків виділяють зони: експозиційну (в якій утримуються тварини з культурно-пізнавальною метою); наукову (де проводяться науково-дослідна робота та відвідування); рекреаційну (в якій організовується відпочинок відвідувачів); господарську (з господарськими об'єктами).
Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва для охорони та використання їх в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На їх території можуть провадитись наукові дослідження, моніторинг навколишнього природного середовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових рослин.
В Україні заповідано близько 300 тис. гектарів болотних ландшафтів. Місця зростання лікарських рослин охороняються на 150 тис. гектарів. Місця гніздування водоплавних птахів охороняються в Тендрівській, Ягорлицькій і Сиваській затоках, дельті Дунаю тощо. Природні ландшафти охороняються в усіх природних зонах рівнинної частини України, Кримських горах та Українських Карпатах. Охороняються також ділянки акваторій Чорного і Азовського морів та ін.
Україні треба збільшити площі природно-заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території
Природно-заповідні комплекси мають органічно поєднуватися з територіями, що охороняються: приміські зелені смуги, високопродуктивні ліси, водоохоронні зони, полезахисні придорожні лісосмуги, лісо- і дендропарки, акваторії та ін.
У державі має бути резерв територій і акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того щоб мати детальні і достовірні дані про наявний та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр (систематичне зведення відомостей про географічні об'єкти) природно-заповідного фонду.
