Масляк Географія (2000)
Моніторинг довкілля в Україні
Моніторинг — це система спостереження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень щодо регулювання природогосподарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами і явищами, що в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їх охорони. Моніторинг може відбуватися на різних за площею місцевостях і за різними компонентами довкілля.
Залежно від розмірів територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний і місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється в біосферних заповідниках. Регіональний — на різноманітних станціях, в стаціонарах. З них в Україні функціонують такі:
1. Станції і пости спостережень за змінами метеорологічних умов (гідрометеорологічні, аерологічні і морські).
2. Станції і пости, на яких проводять комплексні спостереження за станом гідрогеологічних умов, водних ресурсів (гідрологічні, гідрогеологічні, стокові та водно-балансові).
3. Станції, на яких спостерігають за змінами стану окремих природних комплексів та їх компонентів, процесів, що в них відбуваються (озерні, болотні, на водосховищах, лісові, степові та ін.).
4. Комплексні географічні стаціонари, на яких проводиться вивчення природних комплексів, сучасних природно-географічних процесів (заповідники, природні національні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський в зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах г. Говерли, Великоанадольський в степовій зоні та ін.).
5. Станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням несприятливих для людей природних процесів (сейсмологічні, а також ті, на яких постійно спостерігають за розвитком зсувів, проходженням сельових потоків, сходами снігових лавин та ін.).
6. Станції, на яких досліджуються можливості протидії несприятливим фізико-географічним процесам (протиерозійні, агромеліоративні, лісомеліоративні, протисельові та протисні-голавинні).
7. Науково-дослідні станції, де розробляють і впроваджують заходи раціонального господарювання (сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні, науково-дослідні садівництва, виноградарства, луківництва тощо).
8. Своєрідними станціями біологічного моніторингу є ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки.
Спостереження за станом природних комплексів, їх компонентів, впливом на них господарської діяльності ведеться за розробленими спеціальними програмами і методиками. Станції моніторингу навколишнього природного середовища мають охоплювати всю територію України.
Природоохоронні заходи об'єднують в групи залежно від видів господарського впливу на природне середовище, об'єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Розрізняють промислово-технологічні, агромеліоративні і агротехнічні, водо-, лісогосподарські, урбаністичні (містобудівні), рекреаційні заходи, заходи запобігання негативному впливу і ліквідації забруднення від транспортних засобів.
Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень шляхом зменшення викидів в атмосферу, .очищення їх від газу та пилу; попередження забруднення водойм шляхом очищення стічних вод, створення замкнутих циклів використання води тощо. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можна знешкоджувати за допомогою хімічних заходів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю стану навколишнього природного середовища. В промислових, гірничодобувних районах проводиться рекультивація (відновлення) порушених земель.
Важливе природоохоронне значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов'язані з сільськогосподарським використанням ландшафтів, збереженням їх стійкості та високої продуктивності. Вони передбачають регулювання водного режиму на меліорованих землях, боротьбу з водною і вітровою ерозією, запобігання вторинного засолення земель, їх підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби із шкідниками сільськогосподарських рослин.
Водогосподарські заходи спрямовані на захист річкових і морських берегів від руйнування, а заплавних земель — від затоплення, запобігання «цвітінню» води, регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.
Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачається боротьба з природною і антропогенною ерозією, селями, розвіюванням пісків, потоками, буреломами (мал. 125, 126).
Урбаністичні природоохоронні заходи включають вибір району і місце забудови, її регламентацію за площею, оцінкою впливу на ландшафти. Сучасні урбанізовані ландшафти мають бути зручними для проживання людей, екологічно чистими і естетично привабливими.
Рекреаційні природоохоронні заходи передбачають раціональне використання лікувальних ресурсів клімату, водних, грязьових, мінерально-водних, ландшафтно-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.
Окрему групу становлять природоохоронні засоби запобігання негативному впливу і ліквідації забруднень повітря, вод, ґрунтів автомобільним та іншими видами транспорту.
Дійовим засобом охорони природи є екологічна обов'язкова експертиза проектів використання території і господарювання, її метою є попередження негативного впливу під час забудови, прокладання шляхів, розселення, оцінка екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами.
висновки
На природні умови і природні ресурси України великий вплив мала і має господарська діяльність. Геоекологічна ситуація в Україні оцінюється як кризова, що є наслідком тривалого нераціонального природокористування. Розвивалися переважно добувні галузі промисловості, а територіальна організація і технологія промислового виробництва були недосконалими, екологічно небезпечними. Зі складною екологічною ситуацією пов'язана в Україні і демографічна криза: з 1991 р. смертність тут перевищила народжуваність, зросла смертність серед дітей на першому році життя.
Під впливом господарської діяльності змінюються природні компоненти ландшафтів: рельєф, ґрунти, рослинність, тваринний світ, гідрологічний режим водойм, склад атмосфери, мікрокліматичні умови тощо.
Природні умови і природні ресурси змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового (особливо землеробського), промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського, транспортного, гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного. Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і природні ресурси, ландшафти був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Сучасні ландшафти на території України почали формуватися 12 тис. років тому. З часу трипільської культури землеробський вплив на ландшафти став помітним у зонах мішаних лісів і лісостеповій зоні. До кінця XVIII ст. було розорано лучні степи Лісостепу, почалося господарське освоєння українських степових ландшафтів. Землеробський вплив на ландшафти України є переважаючим, з ним пов'язані їх докорінні зміни, формування агроландшафтних комплексів. На сільськогосподарське користування припадає близько 80 % земельного фонду. Лісостепові і степові ландшафти розорано на 75—85 %.
Значний вплив на природу України мають промислові підприємства, добування корисних копалин, будівництво і експлуатація електростанцій, доріг, міст та ін. Результатом цього впливу є хімічне забруднення, на яке припадає 80 % всього обсягу забруднень довкілля. Його стан погіршується також внаслідок діяльності військово-промислового комплексу, особливо в Причорномор'ї, Криму, акваторії Чорного моря. Дуже впливає на ландшафти діяльність людини: створення водосховищ, будівництво каналів, меліоративних систем, зарегулювання річкового стоку, перерозподіл водних ресурсів, вирубування лісів, заліснення еродованих схилів, піщаних масивів, лісових насаджень у містах і навколо них, вздовж доріг і каналів. На Азово-Чорно-морському узбережжі, в Українських Карпатах і Кримських горах, на Південному березі Криму, в приміських смугах великих міст, узбережжях озер і водосховищ особливо помітний рекреаційний вплив на ландшафти.
Геоекологічна ситуація в Україні погіршується внаслідок техногенного впливу на довкілля, особливо в районах з надмірною концентрацією промисловості (Придніпров'я, Донбас). Більш як 10 % викидів в атмосферу здійснюється стаціонарними забруднювачами. Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії, енергетики, вугільної та хімічної промисловості. Забруднено річки, озера і водосховища України, води Чорного і Азовського морів.
Внаслідок нераціонального сільськогосподарського використання ґрунти України втрачають гумус, забруднюються хімікатами, зазнають водної і вітрової ерозії, підтоплюються, засолюються, скорочується площа орних земель. Особливо відчутним є вплив на довкілля України катастрофи на Чорнобильській АЕС, в результаті якої виявилися забрудненими радіоактивними речовинами великі площі земель.
Вивчення антропогенного впливу на природу дає змогу виділити регіони з різним ступенем змінюваності довкілля. Геоекологічна ситуація в Україні тісно пов'язана з потребами господарства в природних ресурсах, їх видобуванням, використанням, знищенням відходів тощо. Використання мінерально-сировинних ресурсів не є досконалим: у земних надрах залишається (не вибирається) до 70 % запасів нафти, 40 — вугілля, 50 % солі. Під час добування корисних копалин утворюються відвали, терикони, кар'єри, які погіршують довкілля. Територія України знаходиться в смузі кліматичного комфорту, має достатні теплові ресурси для вирощування сільськогосподарських культур, але недостатньо забезпечена водними ресурсами. Це особливо стосується Півдня і Сходу країни, де зосереджені найбільші промислові центри.
Україна має значні земельні ресурси. Більш як 65 % її ґрунтів припадає на родючі чорноземи, її територія відзначається найбільшою в світі землеробською освоєністю, що не є екологічно
виправданим. Раціональне використання і охорона земельних ресурсів потребує впровадження еколого-ландшафтного землеробства з оптимальним співвідношенням сільськогосподарських угідь (рілля, луки, пасовища, сади), а також лісів, водойм, заповідників. Загальна лісистість (14,3 %) і заповідність (2,5 %) території України недостатні. Господарське значення мають лісові, степові, лучні, болотні, водні, рослинні ресурси, які треба охороняти. Тваринний світ — важливий компонент навколишнього природного середовища, національне багатство держави, джерело духовної та естетичної наснаги і виховання її громадян. Однією з головних вимог раціонального використання і охорони тваринних ресурсів є збереження природних умов існування тварин різних видів та їх популяцій, місць розмноження та шляхів міграції. Особливої уваги потребують рідкісні види рослин і тварин, які занесено до Червоної книги України. У прийнятому Верховною Радою України Законі «Про природно-заповідний фонд України» визначені основні категорії заповідних об'єктів як національного надбання: природні заповідники, біосферні заповідники, природні національні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники державного і місцевого значення, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, а також парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Україна потребує збільшення площі природно-заповідних об'єктів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї держави. В Україні охороняються генофонд рослин і тварин, типові і унікальні ландшафти, здійснюється моніторинг навколишнього природного середовища. Дійовими засобами охорони довкілля є екологічна експертиза проектів використання території, її природних ресурсів, оцінка геоекологічної ситуації, умов проживання і безпеки людей після прийняття рішень з природокористування в державі та її регіонах.
Залежно від розмірів територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний і місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється в біосферних заповідниках. Регіональний — на різноманітних станціях, в стаціонарах. З них в Україні функціонують такі:
1. Станції і пости спостережень за змінами метеорологічних умов (гідрометеорологічні, аерологічні і морські).
2. Станції і пости, на яких проводять комплексні спостереження за станом гідрогеологічних умов, водних ресурсів (гідрологічні, гідрогеологічні, стокові та водно-балансові).
3. Станції, на яких спостерігають за змінами стану окремих природних комплексів та їх компонентів, процесів, що в них відбуваються (озерні, болотні, на водосховищах, лісові, степові та ін.).
4. Комплексні географічні стаціонари, на яких проводиться вивчення природних комплексів, сучасних природно-географічних процесів (заповідники, природні національні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський в зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах г. Говерли, Великоанадольський в степовій зоні та ін.).
5. Станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням несприятливих для людей природних процесів (сейсмологічні, а також ті, на яких постійно спостерігають за розвитком зсувів, проходженням сельових потоків, сходами снігових лавин та ін.).
6. Станції, на яких досліджуються можливості протидії несприятливим фізико-географічним процесам (протиерозійні, агромеліоративні, лісомеліоративні, протисельові та протисні-голавинні).
7. Науково-дослідні станції, де розробляють і впроваджують заходи раціонального господарювання (сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні, науково-дослідні садівництва, виноградарства, луківництва тощо).
Спостереження за станом природних комплексів, їх компонентів, впливом на них господарської діяльності ведеться за розробленими спеціальними програмами і методиками. Станції моніторингу навколишнього природного середовища мають охоплювати всю територію України.
Природоохоронні заходи об'єднують в групи залежно від видів господарського впливу на природне середовище, об'єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Розрізняють промислово-технологічні, агромеліоративні і агротехнічні, водо-, лісогосподарські, урбаністичні (містобудівні), рекреаційні заходи, заходи запобігання негативному впливу і ліквідації забруднення від транспортних засобів.
Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень шляхом зменшення викидів в атмосферу, .очищення їх від газу та пилу; попередження забруднення водойм шляхом очищення стічних вод, створення замкнутих циклів використання води тощо. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можна знешкоджувати за допомогою хімічних заходів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю стану навколишнього природного середовища. В промислових, гірничодобувних районах проводиться рекультивація (відновлення) порушених земель.
Важливе природоохоронне значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов'язані з сільськогосподарським використанням ландшафтів, збереженням їх стійкості та високої продуктивності. Вони передбачають регулювання водного режиму на меліорованих землях, боротьбу з водною і вітровою ерозією, запобігання вторинного засолення земель, їх підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби із шкідниками сільськогосподарських рослин.
Водогосподарські заходи спрямовані на захист річкових і морських берегів від руйнування, а заплавних земель — від затоплення, запобігання «цвітінню» води, регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.
Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачається боротьба з природною і антропогенною ерозією, селями, розвіюванням пісків, потоками, буреломами (мал. 125, 126).
Урбаністичні природоохоронні заходи включають вибір району і місце забудови, її регламентацію за площею, оцінкою впливу на ландшафти. Сучасні урбанізовані ландшафти мають бути зручними для проживання людей, екологічно чистими і естетично привабливими.
Рекреаційні природоохоронні заходи передбачають раціональне використання лікувальних ресурсів клімату, водних, грязьових, мінерально-водних, ландшафтно-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.
Окрему групу становлять природоохоронні засоби запобігання негативному впливу і ліквідації забруднень повітря, вод, ґрунтів автомобільним та іншими видами транспорту.
Дійовим засобом охорони природи є екологічна обов'язкова експертиза проектів використання території і господарювання, її метою є попередження негативного впливу під час забудови, прокладання шляхів, розселення, оцінка екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами.
висновки
На природні умови і природні ресурси України великий вплив мала і має господарська діяльність. Геоекологічна ситуація в Україні оцінюється як кризова, що є наслідком тривалого нераціонального природокористування. Розвивалися переважно добувні галузі промисловості, а територіальна організація і технологія промислового виробництва були недосконалими, екологічно небезпечними. Зі складною екологічною ситуацією пов'язана в Україні і демографічна криза: з 1991 р. смертність тут перевищила народжуваність, зросла смертність серед дітей на першому році життя.
Під впливом господарської діяльності змінюються природні компоненти ландшафтів: рельєф, ґрунти, рослинність, тваринний світ, гідрологічний режим водойм, склад атмосфери, мікрокліматичні умови тощо.
Природні умови і природні ресурси змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового (особливо землеробського), промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського, транспортного, гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного. Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і природні ресурси, ландшафти був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Сучасні ландшафти на території України почали формуватися 12 тис. років тому. З часу трипільської культури землеробський вплив на ландшафти став помітним у зонах мішаних лісів і лісостеповій зоні. До кінця XVIII ст. було розорано лучні степи Лісостепу, почалося господарське освоєння українських степових ландшафтів. Землеробський вплив на ландшафти України є переважаючим, з ним пов'язані їх докорінні зміни, формування агроландшафтних комплексів. На сільськогосподарське користування припадає близько 80 % земельного фонду. Лісостепові і степові ландшафти розорано на 75—85 %.
Геоекологічна ситуація в Україні погіршується внаслідок техногенного впливу на довкілля, особливо в районах з надмірною концентрацією промисловості (Придніпров'я, Донбас). Більш як 10 % викидів в атмосферу здійснюється стаціонарними забруднювачами. Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії, енергетики, вугільної та хімічної промисловості. Забруднено річки, озера і водосховища України, води Чорного і Азовського морів.
Внаслідок нераціонального сільськогосподарського використання ґрунти України втрачають гумус, забруднюються хімікатами, зазнають водної і вітрової ерозії, підтоплюються, засолюються, скорочується площа орних земель. Особливо відчутним є вплив на довкілля України катастрофи на Чорнобильській АЕС, в результаті якої виявилися забрудненими радіоактивними речовинами великі площі земель.
Вивчення антропогенного впливу на природу дає змогу виділити регіони з різним ступенем змінюваності довкілля. Геоекологічна ситуація в Україні тісно пов'язана з потребами господарства в природних ресурсах, їх видобуванням, використанням, знищенням відходів тощо. Використання мінерально-сировинних ресурсів не є досконалим: у земних надрах залишається (не вибирається) до 70 % запасів нафти, 40 — вугілля, 50 % солі. Під час добування корисних копалин утворюються відвали, терикони, кар'єри, які погіршують довкілля. Територія України знаходиться в смузі кліматичного комфорту, має достатні теплові ресурси для вирощування сільськогосподарських культур, але недостатньо забезпечена водними ресурсами. Це особливо стосується Півдня і Сходу країни, де зосереджені найбільші промислові центри.
Україна має значні земельні ресурси. Більш як 65 % її ґрунтів припадає на родючі чорноземи, її територія відзначається найбільшою в світі землеробською освоєністю, що не є екологічно
виправданим. Раціональне використання і охорона земельних ресурсів потребує впровадження еколого-ландшафтного землеробства з оптимальним співвідношенням сільськогосподарських угідь (рілля, луки, пасовища, сади), а також лісів, водойм, заповідників. Загальна лісистість (14,3 %) і заповідність (2,5 %) території України недостатні. Господарське значення мають лісові, степові, лучні, болотні, водні, рослинні ресурси, які треба охороняти. Тваринний світ — важливий компонент навколишнього природного середовища, національне багатство держави, джерело духовної та естетичної наснаги і виховання її громадян. Однією з головних вимог раціонального використання і охорони тваринних ресурсів є збереження природних умов існування тварин різних видів та їх популяцій, місць розмноження та шляхів міграції. Особливої уваги потребують рідкісні види рослин і тварин, які занесено до Червоної книги України. У прийнятому Верховною Радою України Законі «Про природно-заповідний фонд України» визначені основні категорії заповідних об'єктів як національного надбання: природні заповідники, біосферні заповідники, природні національні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники державного і місцевого значення, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, а також парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Україна потребує збільшення площі природно-заповідних об'єктів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї держави. В Україні охороняються генофонд рослин і тварин, типові і унікальні ландшафти, здійснюється моніторинг навколишнього природного середовища. Дійовими засобами охорони довкілля є екологічна експертиза проектів використання території, її природних ресурсів, оцінка геоекологічної ситуації, умов проживання і безпеки людей після прийняття рішень з природокористування в державі та її регіонах.
