Шелехов Страхування
Витрати страховика
Витрати страховика формуються у процесі витрачання страхового фонду. Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси: погашення зобов’язань перед страхувальниками і фінансування діяльності страхової організації. Через це у страхуванні існує така класифікація витрат:
• витрати, пов’язані з виконанням страхових зобов’язань і проведенням страхових операцій (виплати страхових відшкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи; реалізація витрат на ведення справи й ін.);
• витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів, й інших видів доходів).
На рис. 5.1 наведено ілюстрацію системи організації коштів страховика, призначених для виконання страхових забов’язань. Витрати на проведення страхових операцій, що є основними для страховика і складають більшість його загальних витрат, містять:
• виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;
• відрахування до страхових резервних фондів;
• відрахування до технічних резервів, крім резерву незароблених премій, на умовах, що передбачені чинним законодавством;
• витрати на проведення й обслуговування процесу страхування і перестрахування;
• витрати на оплату праці робітників страховика, а також:
a) оплата стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізичним особам наданих ними послуг, які пов’язані з основною діяльністю страховика, а також:
- виплата комісійних винагород брокерам, посередникам за укладення і обслуговування договорів страхування;
- оплата послуг із метою оцінювання взятих на страхування (перестрахування) ризиків і збитків, які заподіяні об’єктам страхування;
- оплата за виготовлення бланків страхової документації;
- оплата банківських послуг, які пов’язані з інкасацією страхових премій і здійсненням виплат страхового відшкодування;
- оплата послуг, які пов’язані із розробкою умов, правил страхування і проведенням актуарних розрахунків;
б) відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, що пов’язані з виконанням ними службових обов’язків, включаючи придбання з цією метою проїзних квитків.
Усі перераховані вище витрати впливають на собівартість страхових операцій – складне поняття, що має свою специфіку, якщо порівнювати з іншими галузями економіки. Нам відомо, що оборот коштів страховика має ризиковий (ймовірнісний) характер. Якщо будь-яке інше підприємство одержує певний дохід за реалізований товар і має певні витрати на його продаж, то страховик, беручи на себе страхову відповідальність за цим договором, лише орієнтовно знає, скільки вона йому коштуватиме (це буде або сума витрат на ведення справи за цим договором, або набагато більша сума, до якої належить і виплата страхового відшкодування). Отже, щодо собівартості страхових операцій можна говорити у широкому і вузькому розумінні.
Собівартість страхової послуги у широкому розумінні – це сукупність валових витрат страховика для надання страхової послуги, як безпосередніх (страхові виплати і витрати на ведення справи), так і викликаних потребою забезпечити задану фінансову усталеність страхових операцій (формування вільних резервів і запасних фондів).
Собівартість у вузькому розумінні – це тільки обсяг витрат страхової організації на ведення справи.
Зважаючи на специфіку оподатковування страхової діяльності в Україні, обсяг валових витрат на проведення страхової діяльності для цілей оподатковування не визначається, тому що усі витрати щодо здійснення страхування враховуються при оподатковуванні валових доходів від страхової діяльності. Проте, за своєю економічною природою витрати на організацію страхування є окремим елементом собівартості і враховуються при оподаткуванні прибутку страховика від нестрахової діяльності
Основною статтею витрат страховика є страхові виплати (виплати страхових сум і страхових відшкодувань). У результаті цих виплат виконуються фінансові зобов’язання страховика перед страхувальниками за договорами страхування. Очевидно, що через випадковий характер настання страхових випадків, величина виплат за певний період часу (наприклад, за рік) підлягає значним коливанням залежно від частоти і руйнівності страхових випадків.
Страхові відшкодування виплачуються зі страхових фондів, розмір яких визначається обсягом зібраних страхових премій, а напрямки витрат коштів цих фондів – структурою тарифної ставки, завдяки якій визначається величина премії. Страхові премії, отримані страховиком, розподіляються відповідно до структури тарифу, що планує, яка частка премії повинна бути витрачена на виплату страхового відшкодування, спрямована до запасних фондів, на витрати із ведення справи, на фінансування попереджувальних заходів чи на інші, заздалегідь передбачені видатки. Такий жорсткий цільовий розподіл витрат страхових премій дозволяє забезпечити формування страхових фондів у достатніх розмірах для виконання страхових зобов’язань, які страховик бере на себе.
Відрахування до запасних фондів (резерви внесків) – це своєрідний варіант витрат в майбутніх періодах страхування, і визначаються у вигляді різниці між нормативною і фактичною величинами страхових виплат.
Відрахування на попереджувальні заходи також можуть бути нормовані структурою тарифної ставки, що розрахована згідно з наявними у страховика конкретними даними по потрібних попереджувальних заходах за конкретними видами страхування.
Витрати на ведення справи, що призначені для забезпечення діяльності страховика, відіграють важливу роль у фінансуванні страхування. Вони належать до складу навантаження тарифної ставки і є важливим елементом собівартості страхових операцій.
Витрати на ведення справи поділяються на:
• аквізіційні;
• інкасові;
• ліквідаційні;
• управлінські.
Аквізіційні витрати здійснюються з метоюукладення нових договорів страхування. Аквізіційні витрати швидко зростають у періоди, коли вводяться нові різновиди страхування, що викликають масовий характер укладання нових договорів страхування.
Інкасові витрати – це витрати на оплату праці робітників страхової організації, що пов’язані зі збором страхових премій і обслуговуванням страхувальників. Зазвичай, інкасові витрати обчислюються у відсотках від брутто-ставки за принципом комісійних.
Ліквідаційні витрати звичайно є прямими і здійснюються після настання страхового випадку. Як й інші прямі витрати, вони належать до конкретного виду страхування. Вони складаються з витрат на проїзд ліквідаторів збитку (аварійного комісара, експерта й ін.) до місця події, з винагороди, яка їм виплачується, судових витрат, витрат на пересилання кореспонденцій, пов’язаних з цією подією, і т.д.
До управлінських витрат належать: оплата праці адміністративно-управлінського персоналу страхової організації, адміністративно-господарські витрати і витрати на розвиток страхування. Управлінські витрати закладаються у навантаження на основі сформованої питомої ваги цих витрат щодо ставки тарифу. Проте, коли здійснюються страхові операції, то обсяг потрібних управлінських витрат визначається не сумою страхових премій, що надходять, а кількістю чинних договорів.
Валові витрати страховика відповідно до вимог [19, 20], враховуються окремо для страхової і нестрахової діяльності. Якщо у деяких випадках неможливо визначити розмір витрат, які пов’язані з отриманням доходів від страхової діяльності й окремо від інших видів діяльності, розмір витрат визначається пропорційно за питомою вагою валових доходів від страхової діяльності та від доходів, які не пов’язані зі страхуванням.
• витрати, пов’язані з виконанням страхових зобов’язань і проведенням страхових операцій (виплати страхових відшкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи; реалізація витрат на ведення справи й ін.);
• витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів, й інших видів доходів).
На рис. 5.1 наведено ілюстрацію системи організації коштів страховика, призначених для виконання страхових забов’язань. Витрати на проведення страхових операцій, що є основними для страховика і складають більшість його загальних витрат, містять:
• виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;
• відрахування до страхових резервних фондів;
• відрахування до технічних резервів, крім резерву незароблених премій, на умовах, що передбачені чинним законодавством;
• витрати на проведення й обслуговування процесу страхування і перестрахування;
• витрати на оплату праці робітників страховика, а також:
- виплата комісійних винагород брокерам, посередникам за укладення і обслуговування договорів страхування;
- оплата послуг із метою оцінювання взятих на страхування (перестрахування) ризиків і збитків, які заподіяні об’єктам страхування;
- оплата за виготовлення бланків страхової документації;
- оплата банківських послуг, які пов’язані з інкасацією страхових премій і здійсненням виплат страхового відшкодування;
- оплата послуг, які пов’язані із розробкою умов, правил страхування і проведенням актуарних розрахунків;
б) відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, що пов’язані з виконанням ними службових обов’язків, включаючи придбання з цією метою проїзних квитків.
Усі перераховані вище витрати впливають на собівартість страхових операцій – складне поняття, що має свою специфіку, якщо порівнювати з іншими галузями економіки. Нам відомо, що оборот коштів страховика має ризиковий (ймовірнісний) характер. Якщо будь-яке інше підприємство одержує певний дохід за реалізований товар і має певні витрати на його продаж, то страховик, беручи на себе страхову відповідальність за цим договором, лише орієнтовно знає, скільки вона йому коштуватиме (це буде або сума витрат на ведення справи за цим договором, або набагато більша сума, до якої належить і виплата страхового відшкодування). Отже, щодо собівартості страхових операцій можна говорити у широкому і вузькому розумінні.
Собівартість страхової послуги у широкому розумінні – це сукупність валових витрат страховика для надання страхової послуги, як безпосередніх (страхові виплати і витрати на ведення справи), так і викликаних потребою забезпечити задану фінансову усталеність страхових операцій (формування вільних резервів і запасних фондів).
Собівартість у вузькому розумінні – це тільки обсяг витрат страхової організації на ведення справи.
Зважаючи на специфіку оподатковування страхової діяльності в Україні, обсяг валових витрат на проведення страхової діяльності для цілей оподатковування не визначається, тому що усі витрати щодо здійснення страхування враховуються при оподатковуванні валових доходів від страхової діяльності. Проте, за своєю економічною природою витрати на організацію страхування є окремим елементом собівартості і враховуються при оподаткуванні прибутку страховика від нестрахової діяльності
Основною статтею витрат страховика є страхові виплати (виплати страхових сум і страхових відшкодувань). У результаті цих виплат виконуються фінансові зобов’язання страховика перед страхувальниками за договорами страхування. Очевидно, що через випадковий характер настання страхових випадків, величина виплат за певний період часу (наприклад, за рік) підлягає значним коливанням залежно від частоти і руйнівності страхових випадків.
Страхові відшкодування виплачуються зі страхових фондів, розмір яких визначається обсягом зібраних страхових премій, а напрямки витрат коштів цих фондів – структурою тарифної ставки, завдяки якій визначається величина премії. Страхові премії, отримані страховиком, розподіляються відповідно до структури тарифу, що планує, яка частка премії повинна бути витрачена на виплату страхового відшкодування, спрямована до запасних фондів, на витрати із ведення справи, на фінансування попереджувальних заходів чи на інші, заздалегідь передбачені видатки. Такий жорсткий цільовий розподіл витрат страхових премій дозволяє забезпечити формування страхових фондів у достатніх розмірах для виконання страхових зобов’язань, які страховик бере на себе.
Відрахування до запасних фондів (резерви внесків) – це своєрідний варіант витрат в майбутніх періодах страхування, і визначаються у вигляді різниці між нормативною і фактичною величинами страхових виплат.
Відрахування на попереджувальні заходи також можуть бути нормовані структурою тарифної ставки, що розрахована згідно з наявними у страховика конкретними даними по потрібних попереджувальних заходах за конкретними видами страхування.
Витрати на ведення справи поділяються на:
• аквізіційні;
• інкасові;
• ліквідаційні;
• управлінські.
Аквізіційні витрати здійснюються з метоюукладення нових договорів страхування. Аквізіційні витрати швидко зростають у періоди, коли вводяться нові різновиди страхування, що викликають масовий характер укладання нових договорів страхування.
Інкасові витрати – це витрати на оплату праці робітників страхової організації, що пов’язані зі збором страхових премій і обслуговуванням страхувальників. Зазвичай, інкасові витрати обчислюються у відсотках від брутто-ставки за принципом комісійних.
Ліквідаційні витрати звичайно є прямими і здійснюються після настання страхового випадку. Як й інші прямі витрати, вони належать до конкретного виду страхування. Вони складаються з витрат на проїзд ліквідаторів збитку (аварійного комісара, експерта й ін.) до місця події, з винагороди, яка їм виплачується, судових витрат, витрат на пересилання кореспонденцій, пов’язаних з цією подією, і т.д.
До управлінських витрат належать: оплата праці адміністративно-управлінського персоналу страхової організації, адміністративно-господарські витрати і витрати на розвиток страхування. Управлінські витрати закладаються у навантаження на основі сформованої питомої ваги цих витрат щодо ставки тарифу. Проте, коли здійснюються страхові операції, то обсяг потрібних управлінських витрат визначається не сумою страхових премій, що надходять, а кількістю чинних договорів.
Валові витрати страховика відповідно до вимог [19, 20], враховуються окремо для страхової і нестрахової діяльності. Якщо у деяких випадках неможливо визначити розмір витрат, які пов’язані з отриманням доходів від страхової діяльності й окремо від інших видів діяльності, розмір витрат визначається пропорційно за питомою вагою валових доходів від страхової діяльності та від доходів, які не пов’язані зі страхуванням.
