Кельдер Економіка праці (2001)

Характеристика соціально-трудових відношень

У процесі праці люди вступають у визначені соціальні відношення, взаємодіючи один з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці — це форма соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю і взаємною дією. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність або розбіжність їх інтересів, близьких або віддалених цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними його ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні і духовні блага. Постійна взаємодія окремих індивідів або спільностей у процесі трудової діяльності у визначених соціальних умовах утворює специфічні соціальні відношення.

Соціальні відношення — це відношення між соціальними групами (спільностями) і окремими індивідами з приводу їх суспільного положення, способу й укладу життя, у кінцевому рахунку, із приводу умов формування і розвитку особистості, соціальних спільностей. Вони виявляються в положенні окремих груп робітників у трудовому процесі, комунікаційних зв'язках між ними, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поведінку і результати діяльності інших, а також для оцінки свого власного положення, що впливає на формування інтересів і поведінки цих груп.

Ці відношення нерозривно пов'язані з трудовими відношеннями й обумовлені ними споконвічно, Наприклад, у трудову організацію робітники уживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відношення незалежно від того, хто буде працювати поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Однак потім кожний працівник по-своєму виявляє себе у взаємовідносинах один з одним, із керівником, у відношенні до праці, до порядку розподілу робіт і т.д. Отже, на основі об'єктивних відношень починають складатися відношення соціально-психологічної властивості, що характеризуються визначеним емоційним настроєм, характером спілкування людей і взаємовідносин у трудовій організації, атмосферою в ній.

Термін “соціально-трудові відношення” ввійшов у науковий оборот і став широко використовуватися відносно недавно.

Його включення в систему понять і категорій економіки праці пов'язано, по-перше, із розвитком наукових і прикладних представлень про роль людей у розвитку економіки. Етапи в цьому розвитку характеризуються початковим представленням про людей як спеціальному ресурсі (“трудові ресурси”) і про людину як про суб'єкт суспільного розвитку (що, наприклад, знайшло відбиток у понятті “людський чинник”). Наступний щабель розвитку представлень про людину як про суб'єкт економічної діяльності, напевне, припускає використання в якості головного поняття “індивід, особистість”. У цьому випадку людина розглядається як багатогранний, багаторолевий суб'єкт соціально-трудових відношень, створення необхідних умов для розвитку якого є завданням найвищої складності.

По-друге, активне включення в оборот категорії “соціально-трудові відношення” обумовлене і тим, що вирішення найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні: стабілізації соціально-економічної і політичної обстановки в країні, становлення і розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції і підвищення життєвого рівня населення — можливо насамперед на основі співробітництва всіх сил суспільства в проведенні погодженої політики в сфері соціально-трудових відношень і формуванні ефективної системи захисту інтересів всіх учасників соціально-трудових відношень.

По-третє, становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціонування можливо за умови її повноцінної інтеграції у світове господарство, що припускає оформленість соціально-трудових відношень у країні, виробітку механізму їхнього ефективного регулювання і встроєння національної системи соціально-трудових відношень у систему соціально-трудових відношень, визнану світовим співтовариством.

Тут особливо важливо підкреслити, що наукові теорії, спрямовані на формування істинно гуманних соціально-трудових відношень, і конструктивна практична діяльність західних фірм у цій області є одним із найсерйозніших досягнень світової цивілізації.

Таким чином, соціально-трудові відношення дозволяють визначити соціальну значимість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи.

Вони є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, певними групами робітників і окремими їх членами.

Жодна група робітників, жодний член трудової організації не можуть існувати поза такими відношеннями, поза взаємними обов'язками щодо один одного, поза взаємодіями.

Соціально-трудові відношення характеризують економічні, психологічні і правові аспекти взаємозв'язків індивідів і соціальних груп у процесах, обумовлених трудовою діяльністю.

Соціально-трудові відношення — це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відношень у процесі праці, які спрямовані на регулювання якості трудового життя. В той же час соціально-трудові відношення, безумовно, суб'єктивовані, тому що відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відношень, які визначаються усвідомленою ними взаємною залежністю.