Кельдер Економіка праці (2001)

Соціально-трудові відношення як система мають дві форми існування: перша — фактичні соціально-трудові відношення, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, друга – соціально-трудові відношення, які відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відношень на інституціональний, законодавчий, нормотворчий рівні.

Структура соціально-трудових відношень досить складна і включає різноманітні параметри, які характеризують систему побудови дії і регулювання соціально-трудових відношень

Соціально-трудові відношення:

субєкти

рівні

предмети

типи

принципи

Класифікація соціально-трудових відношень по суб'єктах передбачає їх розподіл на індивідуальні — взаємодія одного робітника з роботодавцем і колективні (коли роботодавці і робітники взаємодіють між собою). Виходячи з даних передумов суб'єктами соціально-трудових відношень є: найманий робітник, роботодавець, держава.



Суб’єктами соціально-трудових відношень є індивіди або соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами розглянутих відношень є : роботодавець, союз роботодавців, держава. Таким чином, суб'єктами соціально- трудових відношень можуть бути робітник, група робітників, об'єднаних якою-небудь системоутворюючою ознакою. У цьому зв'язку соціально-трудові відношення можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий робітник, а також груповими або колективними, коли робітники (роботодавці) взаємодіють між собою. Звідси соціально-трудові відношення можуть підрозділятися на дво-, трьо- і багатобічні. У якості суб'єкта соціально-трудових відношень може виступати організація (підприємство) або їх група, а також територіальне утворення. У цій же якості світове суспільство у визначених умовах розглядає й окрему державу.

Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально-трудових відношень в умовах ринкової економіки.

Найманий робітник — це громадянин, що уклав трудовий договір із роботодавцем, керівником підприємства або окремою особою. Договір наймання може бути письмовим або усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відношення між його учасниками. У якості найманого робітника як суб'єкта соціально-трудових відношень можуть виступати як окремий робітник, так і групи робітників, які відрізняються за своїм положенням у соціально-професійній структурі, спрямованості інтересів, мотивації праці й інших ознаках.

Основою групових і індивідуальних відмінностей виступають вік, стать, стан здоров'я, ступінь освіченості, професійна, посадова, галузева приналежність, які визначають сутнісні сторони в трудовій поведінці найманого робітника. Досить значимим для України чинником формування моделі трудової поведінки найманих робітників є їх територіальне розміщення.

Особливу роль у процесі формування нових соціально-трудових відношень в Україні відіграють вікові відмінності: зміна поколінь, які серйозно відрізняються один від одного за основними соціально-психологічними параметрами, орієнтацією і мотивацією, вимагає адекватного обліку. На соціально-трудові відношення не може не позначитися і стать, наприклад, фахівці відзначають, що чоловікам властивий підвищений радикалізм, а жінкам — конформізм.

Найманий робітник повинний мати певні якості, оцінка яких може дати реальне представлення про сутність і зрілість соціально-трудових відношень. Насамперед, найманий робітник повинний мати готовність і здатність до особистої участі в соціально-трудових відношеннях, мати визначену установку на найкращі способи участі в них.

Розвинуті трудові відношення припускають існування институтів, які виступають від імені найманих робітників, які захищають їх інте-реси. Традиційно такими є професійні союзи — масові організації, які об'єднують найманих робітників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Професійний союз створюється для захисту економічних інтересів найманих робітників або осіб вільних професій у визначеній сфері діяльності. Завдання профспілок — забезпечення зайнятості — умови й оплати праці. Можливі й інші організаційні форми об'єднання найманих робітників.

Роботодавець відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості - це людина, яка працює самостійно і постійно для здійснення трудового процесу одного або декількох робітників. Звичайно роботодавець є власником засобів виробництва. Однак у господарській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державному секторі економіки, який наймає робітників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він також є найманим робітником держави і не володіє засобами виробництва.

Роль держави в соціально-трудових відношеннях досліджувана багатьма фахівцями (Р. Фримен, М. Саламон і ін.). Систематизація їх поглядів, аналіз практичного досвіду діяльності держави в сфері соціально-трудових відношень показує, що найчастіше воно виконує тут наступні ролі: законодавця, захисника прав, регулювальника, роботодавця.

Міра реалізації кожної з цих рольових функцій держави, характер їх сполучення в кожний конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави. Тому роль останнього в соціально-трудових відношеннях може істотно змінюватися.

Взаємозв'язки між суб'єктами соціально-трудових відношень виникають на різних рівнях: робітник — робітник; робітник — роботодавець; профспілка-роботодавець; роботодавець — держава; робітник — держава й ін.

У якості предметів соціально-трудових відношень на рівні робітників виступають певні сторони трудового життя людини, утримування яких залежить від його життєвих етапів і специфіки цілей і завдань, які він вирішує на кожному з цих етапів.

Життєвий період людини включає декілька етапів. Західні дослідники говорять про трифазну модель життєвого періоду. У роботах японських авторів зустрічається розподіл на чотири фази: період від народження до закінчення шкільної освіти, період вступу на роботу й заведенням родини, період трудового життя, нарешті, період старості.

Але яку б модель диференціації життєвого періоду людини ми не прийняли для розгляду, мабуть, що на кожному з його етапів людина в соціально-трудових відношеннях буде віддавати перевагу тим або іншим цілям — предметам. Тому на першому етапі життєвого періоду в якості предмета соціально-трудових відношень можуть виступати: трудове самовизначення, профорієнтація, профоосвіта й ін. На наступному етапі визначальну роль у соціально-трудових відношеннях будуть грати: наймання-звільнення, соціально-професійний розвиток, професійна підготовка і перепідготовка, оцінка праці, його винагорода. На наступному етапі предметом соціально-трудових відношень може стати ступінь трудової активності.

Як предмет групових (колективних) соціально-трудових відношень, наприклад, між робітниками і роботодавцями може виступати кадрова політика в цілому і (або) її окремі елементи: атестація кадрів, контроль і аналіз трудової діяльності, оцінка ефективності праці, організація праці, нормування праці, трудові конфлікти і їх розвиток, трудова мотивація.

Усе різноманіття соціально-економічних явищ, які виступають у якості предметів соціально-трудових відношень, структурується в наступні три відносно самостійні предметні блоки: соціально-трудові відношення зайнятості; соціально-трудові відношення, пов'язані з організацією й ефективністю праці; соціально-трудові відношення, які виникають у зв'язку з винагородою за працю. Така структуризація дозволяє чітко визначити систему чинників, які обумовлюють соціально-трудові відношення в кожному з цих блоків і методи їх регулювання.

Перехід України до ринкової економіки змінює економічне і правове положення суб'єктів соціально-трудових відношень, але що особливо важливо, викликає зміни індивідів, груп, прошарків, формує їх нові со- ціально-ролеві функції, які відповідають новому соціально-економічному статусу, нова соціально-трудова поведінка, нові взаємні вимоги, нові способи і форми узгодження інтересів.