Небава Макроекономіка (2003)
5.2 Класична, кейнсіанська і неокласична концепції споживання
Важливість макроекономічного дослідження поведінки домашніх господарств на споживчому ринку пояснюється такими обставинами:
1. У сучасній економіці витрати на споживання досягають трьох чвертей усіх сукупних витрат, і вже один цей факт сам по собі надає аналізу функції споживання надзвичайну актуальність.
2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій в економіці, отже, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір і характер попиту на гроші.
3. Оскільки одну частину використовуваного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то очевидно, що певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягу заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.
Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб?єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.
Відповідь на дані питання визначає тип моделі споживання – статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяються на двоперіодні (дійсний і майбутній період) і багатоперіодні (по роках життя суб'єкта). У будь-якому випадку багатоперіодні моделі мають справу з дисконтованими оцінками потоків доходу, споживання, заощадження і майна.
Відповідь на питання про мотивації споживчого вибору випливає з концептуальних уявлень про функціонування економіки і характеру поведінки економічних суб'єктів. При цьому важливо виявити, як формується сам доход: чи є він екзогенно заданим параметром, чи суб'єкти самі визначають його розмір.
У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді: Y – Т = С + S.
У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча – тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання – відповідно функція, що убуває.
Сучасна неокласична концепція грунтується на теорії міжчасового споживчого вибору Ірвінга Фішера та концепції ендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічних передумовах.
Перед тим, як відповісти на запитання про розподіл поточного доходу між споживанням і заощадженням, необхідно визначити, від чого залежить розмір самого доходу. У неокласичній концепції висувається передумова, що кожний суб'єкт сам визначає розмір свого доходу, виходячи зі сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна.
Мотивація економічного суб'єкта, що визначає його поведінку на ринку праці, випливає з прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень. Останній можна охарактеризувати двома ключовими параметрами: рівнем одержуваного доходу і наявністю вільного часу. Тоді функцію корисності економічного суб'єкта формально можна уявити в такому вигляді:
U = max U(Y,Р),
де Y – доход; Р – вільний час.
Кожний суб'єкт оптимізує свою функцію корисності, намагаючись забезпечити собі, з одного боку, максимальний рівень прибутку, з іншого боку – вільного часу. При цьому він повинний порівнювати свої прагнення з реальними можливостями свого бюджетного обмеження.
В умовах, коли суб'єкт одержує прибуток тільки від трудової діяльності, задача оптимізації функції корисності зводиться до вирішення простої дилеми: щоб досягти більшого рівня поточного прибутку, необхідно більше працювати, але чим більший рівень прибутку досягається, тим більшу частину календарного часу можна присвятити відпочинку.
Проте кожний із нас може одержувати прибутки не тільки від трудової діяльності, але і від майна, що утвориться в результаті розподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.
Тоді задача з оптимізації функції корисності доповнюється умовою необхідності найкращого розподілу поточного доходу в кожний момент часу між споживанням і заощадженням. Але це означає, що для суб'єкта оптимізація його функції корисності перетворюється зі статичної задачі визначення оптимального рівня поточного доходу в динамічну багатоперіодну задачу розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Заощадження розглядаються при цьому як “відкладене споживання”, оскільки передбачається, що суб'єкт протягом свого життя споживає усі свої доходи.
При такій постановці бюджетне обмеження суб'єкта, що відображає його можливості з досягнення своїх цілей у кожний момент часу, може бути виражене:
Y = w?N + p?V,
де w – ставка реальної зарплати; N – робочий час; V – розмір майна; p – прибутковість від майна.
Неважко зауважити, що досягти запланованого рівня доходу тим легше, чим вища ставка реальної зарплати і прибутковість від майна суб'єкта. При екзогенно заданій ставці реальної зарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівень прибутку буде визначатися тільки кількістю відпрацьованого часу.
Таким чином, кожний суб'єкт сам визначає, скільки часу йому працювати, а скільки відпочивати, виходячи зі своїх переваг, виражених його функцією корисності: суб'єкт зіставляє свої бажання, виражені його функцією корисності, із своїми можливостями, відбитими в бюджетному обмеженні, тобто вирішує задачу з оптимізації своєї корисності.
Таким чином, ми одержали відповідь на питання про порядок формування рівня доходу суб'єктом у поточному періоді, виходячи із заданих параметрів розміру і прибутковості майна. Проте розмір майна в поточному періоді визначається заощадженнями, зробленими в попередньому періоді. Тому перед суб'єктом стоїть задача оптимального розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Для цього необхідно зробити дисконтовану оцінку потоків доходу і споживання і фонду заощадження. Як норма дисконту виступає ставка відсотка.
Отже, неокласична функція споживання є функція від поточної ставки відсотка. При цьому поточний доход виступає як ендогенний параметр.
У кейнсіанській концепції поведінка споживача інтепретується принципово іншим способом. По-перше, розмір доходу виступає як екзогенний параметр. По-друге, обсяг споживання залежить тільки від використовуваного доходу. По-третє, розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від об'єктивного параметра економічної кон'юнктури (поточної ставки відсотка), а від переваг споживача: традицій, світогляду, суспільних установок і т.п., тобто від чинників суб'єктивного характеру.
Кейнс підкреслював, що можливість того, що домашнє господарство змінить своє споживання в результаті коливань процентної ставки на один або два пункти, дуже низька. Що стосується заощаджень, то якщо їх і можна уявити як функцію від процентної ставки, це буде, принаймні, вихідна функція.
Залежність споживання від абсолютного розміру використовуваного доходу Кейнс сформулював у вигляді основного психологічного закону, відповідно до якого “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але меншою мірою, ніж ростуть доходи”. Даний висновок робиться “не тільки з апріорних суджень, виходячи з нашого знання людської природи, але і на підставі детального вивчення минулого досвіду”1.
З кейнсіанської теорії споживання випливає один важливий наслідок, що одержав назву мультиплікативного ефекту. Суть його полягає в тому, що якщо в економіці збільшаться з якоїсь причини автономні витрати, то в результаті сукупний попит і національний доход зростають на більш велику величину. Обгрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання є функцією від доходу, на відміну від інших планових витрат, що від рівня доходу не залежать і тому розглядаються як автономні.
Дію мультиплікативного ефекту в загальному виді можна описати в такий спосіб. Будь-яке підвищення автономних витрат на величину ?А безпосередньо збільшує сукупний попит і, отже, національний доход на величину ?Y = m•?А. Але тому, що споживання домашніх господарств є функція від доходу, то частину приросту свого доходу ?С вони направлять на споживання. А внаслідок того, що споживчі витрати є складовою частиною сукупного попиту, останній знову зросте. Його ріст, у свою чергу, викликає ріст національного доходу, в результаті чого частина приросту знову буде спрямована на споживання і т.д.
Тобто приріст автономних витрат викликає як безпосереднє збільшення приросту національного доходу, так і індуційований приріст національного доходу в результаті росту споживання.
Співмножник m, що стоїть перед ?А, називається мультиплікатором автономних витрат. Він показує, на яку величину зросте національний доход у випадку приросту автономного попиту на ?А. Звідси випливає, що значення мультиплікатора тим більше, чим більшу частину приросту доходу домогосподарства схильні спрямовувати на споживання.
З теорії мультиплікатора випливає один цікавий висновок, котрий Кейнс назвав “парадоксом заощаджень”. У звязку з тим, що S = 1 – C, то чим більше суб'єкти зберігають, тим менше величина рівноважного національного доходу.
Теорія мультиплікатора є одним із найважливіших елементів кейнсіанської концепції. Дія мультиплікативного ефекту поряд із “парадоксом заощаджень” серед іншого наочно ілюструє найважливішу тезу кейнсіанства – про головну роль сукупного попиту в моделі “сукупний попит – сукупна пропозиція”.
Теоретична конструкція поведінки домашніх господарств на споживчому ринку, запропонована Кейнсом, зробила величезний вплив на розвиток макроекономічних досліджень, саме на ній основується і теорія мультиплікатора, і кейнсіанська модель взаємодії ринків.
Проте, після того, як у 1946 році Саймон Кузнєц опублікував результати досліджень з економічної динаміки в США за період з 1869 по 1940 р.1, виявилося, що фактичні дані про динаміку доходу і споживання не відповідають постулатам кейнсіанської моделі.
Аналіз, проведений Кузнєцом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “феномена” Кузнєца.
У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, – 0,92)2.
Висновки, зроблені С.Кузнєцом, викликали необхідність перегляду уявлень про характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. До теперішнього часу існує біля десятка базових концепцій, що тією або іншою мірою пояснюють “феномен” Кузнєца.
1. У сучасній економіці витрати на споживання досягають трьох чвертей усіх сукупних витрат, і вже один цей факт сам по собі надає аналізу функції споживання надзвичайну актуальність.
2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій в економіці, отже, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір і характер попиту на гроші.
3. Оскільки одну частину використовуваного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то очевидно, що певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягу заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.
Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб?єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.
Відповідь на дані питання визначає тип моделі споживання – статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяються на двоперіодні (дійсний і майбутній період) і багатоперіодні (по роках життя суб'єкта). У будь-якому випадку багатоперіодні моделі мають справу з дисконтованими оцінками потоків доходу, споживання, заощадження і майна.
Відповідь на питання про мотивації споживчого вибору випливає з концептуальних уявлень про функціонування економіки і характеру поведінки економічних суб'єктів. При цьому важливо виявити, як формується сам доход: чи є він екзогенно заданим параметром, чи суб'єкти самі визначають його розмір.
У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді: Y – Т = С + S.
У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча – тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання – відповідно функція, що убуває.
Перед тим, як відповісти на запитання про розподіл поточного доходу між споживанням і заощадженням, необхідно визначити, від чого залежить розмір самого доходу. У неокласичній концепції висувається передумова, що кожний суб'єкт сам визначає розмір свого доходу, виходячи зі сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна.
Мотивація економічного суб'єкта, що визначає його поведінку на ринку праці, випливає з прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень. Останній можна охарактеризувати двома ключовими параметрами: рівнем одержуваного доходу і наявністю вільного часу. Тоді функцію корисності економічного суб'єкта формально можна уявити в такому вигляді:
U = max U(Y,Р),
де Y – доход; Р – вільний час.
Кожний суб'єкт оптимізує свою функцію корисності, намагаючись забезпечити собі, з одного боку, максимальний рівень прибутку, з іншого боку – вільного часу. При цьому він повинний порівнювати свої прагнення з реальними можливостями свого бюджетного обмеження.
В умовах, коли суб'єкт одержує прибуток тільки від трудової діяльності, задача оптимізації функції корисності зводиться до вирішення простої дилеми: щоб досягти більшого рівня поточного прибутку, необхідно більше працювати, але чим більший рівень прибутку досягається, тим більшу частину календарного часу можна присвятити відпочинку.
Проте кожний із нас може одержувати прибутки не тільки від трудової діяльності, але і від майна, що утвориться в результаті розподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.
Тоді задача з оптимізації функції корисності доповнюється умовою необхідності найкращого розподілу поточного доходу в кожний момент часу між споживанням і заощадженням. Але це означає, що для суб'єкта оптимізація його функції корисності перетворюється зі статичної задачі визначення оптимального рівня поточного доходу в динамічну багатоперіодну задачу розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Заощадження розглядаються при цьому як “відкладене споживання”, оскільки передбачається, що суб'єкт протягом свого життя споживає усі свої доходи.
При такій постановці бюджетне обмеження суб'єкта, що відображає його можливості з досягнення своїх цілей у кожний момент часу, може бути виражене:
Y = w?N + p?V,
де w – ставка реальної зарплати; N – робочий час; V – розмір майна; p – прибутковість від майна.
Неважко зауважити, що досягти запланованого рівня доходу тим легше, чим вища ставка реальної зарплати і прибутковість від майна суб'єкта. При екзогенно заданій ставці реальної зарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівень прибутку буде визначатися тільки кількістю відпрацьованого часу.
Таким чином, кожний суб'єкт сам визначає, скільки часу йому працювати, а скільки відпочивати, виходячи зі своїх переваг, виражених його функцією корисності: суб'єкт зіставляє свої бажання, виражені його функцією корисності, із своїми можливостями, відбитими в бюджетному обмеженні, тобто вирішує задачу з оптимізації своєї корисності.
Таким чином, ми одержали відповідь на питання про порядок формування рівня доходу суб'єктом у поточному періоді, виходячи із заданих параметрів розміру і прибутковості майна. Проте розмір майна в поточному періоді визначається заощадженнями, зробленими в попередньому періоді. Тому перед суб'єктом стоїть задача оптимального розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Для цього необхідно зробити дисконтовану оцінку потоків доходу і споживання і фонду заощадження. Як норма дисконту виступає ставка відсотка.
У кейнсіанській концепції поведінка споживача інтепретується принципово іншим способом. По-перше, розмір доходу виступає як екзогенний параметр. По-друге, обсяг споживання залежить тільки від використовуваного доходу. По-третє, розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від об'єктивного параметра економічної кон'юнктури (поточної ставки відсотка), а від переваг споживача: традицій, світогляду, суспільних установок і т.п., тобто від чинників суб'єктивного характеру.
Кейнс підкреслював, що можливість того, що домашнє господарство змінить своє споживання в результаті коливань процентної ставки на один або два пункти, дуже низька. Що стосується заощаджень, то якщо їх і можна уявити як функцію від процентної ставки, це буде, принаймні, вихідна функція.
Залежність споживання від абсолютного розміру використовуваного доходу Кейнс сформулював у вигляді основного психологічного закону, відповідно до якого “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але меншою мірою, ніж ростуть доходи”. Даний висновок робиться “не тільки з апріорних суджень, виходячи з нашого знання людської природи, але і на підставі детального вивчення минулого досвіду”1.
З кейнсіанської теорії споживання випливає один важливий наслідок, що одержав назву мультиплікативного ефекту. Суть його полягає в тому, що якщо в економіці збільшаться з якоїсь причини автономні витрати, то в результаті сукупний попит і національний доход зростають на більш велику величину. Обгрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання є функцією від доходу, на відміну від інших планових витрат, що від рівня доходу не залежать і тому розглядаються як автономні.
Дію мультиплікативного ефекту в загальному виді можна описати в такий спосіб. Будь-яке підвищення автономних витрат на величину ?А безпосередньо збільшує сукупний попит і, отже, національний доход на величину ?Y = m•?А. Але тому, що споживання домашніх господарств є функція від доходу, то частину приросту свого доходу ?С вони направлять на споживання. А внаслідок того, що споживчі витрати є складовою частиною сукупного попиту, останній знову зросте. Його ріст, у свою чергу, викликає ріст національного доходу, в результаті чого частина приросту знову буде спрямована на споживання і т.д.
Тобто приріст автономних витрат викликає як безпосереднє збільшення приросту національного доходу, так і індуційований приріст національного доходу в результаті росту споживання.
Співмножник m, що стоїть перед ?А, називається мультиплікатором автономних витрат. Він показує, на яку величину зросте національний доход у випадку приросту автономного попиту на ?А. Звідси випливає, що значення мультиплікатора тим більше, чим більшу частину приросту доходу домогосподарства схильні спрямовувати на споживання.
З теорії мультиплікатора випливає один цікавий висновок, котрий Кейнс назвав “парадоксом заощаджень”. У звязку з тим, що S = 1 – C, то чим більше суб'єкти зберігають, тим менше величина рівноважного національного доходу.
Теорія мультиплікатора є одним із найважливіших елементів кейнсіанської концепції. Дія мультиплікативного ефекту поряд із “парадоксом заощаджень” серед іншого наочно ілюструє найважливішу тезу кейнсіанства – про головну роль сукупного попиту в моделі “сукупний попит – сукупна пропозиція”.
Теоретична конструкція поведінки домашніх господарств на споживчому ринку, запропонована Кейнсом, зробила величезний вплив на розвиток макроекономічних досліджень, саме на ній основується і теорія мультиплікатора, і кейнсіанська модель взаємодії ринків.
Проте, після того, як у 1946 році Саймон Кузнєц опублікував результати досліджень з економічної динаміки в США за період з 1869 по 1940 р.1, виявилося, що фактичні дані про динаміку доходу і споживання не відповідають постулатам кейнсіанської моделі.
Аналіз, проведений Кузнєцом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “феномена” Кузнєца.
У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, – 0,92)2.
Висновки, зроблені С.Кузнєцом, викликали необхідність перегляду уявлень про характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. До теперішнього часу існує біля десятка базових концепцій, що тією або іншою мірою пояснюють “феномен” Кузнєца.
