Небава Макроекономіка (2003)
5.3 Теорія життєвого циклу Ф.Модільяні і теорія перманентного доходу М.Фрідмена
Розглянемо дві найбільш цікаві концепції, запропоновані нобелівськими лауреатами з економіки Франко Модільяні і Мілтоном Фрідменом. Це, відповідно, концепція життєвого циклу і концепція перманентного доходу. Хоча вони мають достатньо суттєві розбіжності, в обидвох є одне загальне нововведення: у бюджетне обмеження домашніх господарств і до складу аргументів функції споживання вводиться розмір майна.
Теорія життєвого циклу грунтується на мікроекономічних передумовах планування обсягів споживання і заощадження протягом усього життя.
Основна передумова, що лежить в основі даної концепції, полягає в тому, що домашні господарства приймають рішення про обсяг споживання в поточному періоді, виходячи не з поточного доходу, а з того доходу, що вони можуть одержати протягом свого життя.
Передбачається, що суб'єкт планує прожити певну кількість років Т, із них Тр – працюючи і Тп – на пенсії. З метою спрощення передбачається, що Тр + Тп = Т.
У період роботи суб'єкт одержує доход у вигляді заробітної плати, крім того, у кожному поточному році свого життя він має у своєму розпорядженні певний обсяг майна, сформованого за рахунок тієї частини доходу, що направляється на заощадження, і майна, отриманого в спадщину.
Споживчі можливості суб'єкта протягом усього життя, його вибір щодо розподілу споживання між періодами свого життя обгрунтовується функцією споживання такого виду:
С = Сv •V + Сw •W,
де W – середньорічна заробітна плата протягом Т років;
V – реальний обсяг багатства;
Сv – гранична схильність до споживання по майну;
Cw – гранична схильність до споживання по трудовому доходу.
Передбачається, що суб'єкт прагне скорегувати обсяг свого поточного споживання таким чином, щоб споживати рівні кількості благ у кожний період. Модільяні пояснює таку поведінку принципом граничної корисності споживання, що зменшується, із якого випливає, що вигода, одержувана від коригування обсягів споживання в різні періоди, буде існувати доти, поки існують відмінності в обсягах споживання між періодами.
Отже, модель життєвого циклу пояснює феномен сталості середньої норми споживання прагненням суб'єктів забезпечити собі приблизно рівний обсяг споживання протягом усього життя. При цьому вони виходять у своїх оцінках із двох параметрів: величини майна, отриманого в спадщину, і відомої їм на момент початку трудової діяльності ставки оплати праці.
У період трудової діяльності суб'єкти забезпечують приріст майна за рахунок заощаджень із тим, щоб не знижувати звичний середній рівень споживання після виходу на пенсію. При цьому вони зберігають більше в періоди, коли їхній поточний доход перевищує очікуваний розмір середнього рівня доходу, і витрачають заощадження в періоди, коли поточний доход менше очікуваного розміру середнього рівня доходу.
Хиби моделі життєвого циклу:
• Модель має у своїй основі мікроекономічні передумови, при цьому формалізація моделі виходить із точної оцінки індивідом періоду свого життя. На рівні економіки в цілому ех роst середня тривалість життя і середній період трудової діяльності є об'єктивними величинами. Але застосування цих оцінок ех аntе при формуванні чекань окремого суб'єкта уявляється надто умовним, особливо з урахуванням вікових різниць у складі сім'ї.
• Модель зосереджує увагу на оцінці розміру багатства, але не враховує прибутковості активів, що складають багатство, при цьому не проводиться оптимізація дисконтованих потоків.
• Модель не розглядає проблеми, пов'язані із засобами оцінки суб'єктами своїх прибутків. Прибуток і майно виступають у моделі як два невзаємозв'язаних параметри.
Теорія перманентного доходу, так само як і теорія життєвого циклу, сформована під впливом “феномена” Кузнєца про сталість середньої норми споживання. Так само в основі моделі Фрідмена лежить припущення про прагнення домашніх господарств забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього свого життя, як і в теорії Модільяні.
Проте на відміну від приведеного вище ходу міркувань у моделі Фрідмена є суттєва особливість: заощадження розглядаються не тільки як відкладене споживання, але і як процес формування портфеля активів майна суб'єкта.
Аналіз першого аспекту зводиться до оптимізації розміру споживання в довгостроковому періоді, аналіз другого – до оптимального розподілу поточного обсягу заощаджень між активами, що приносять прибуток, виходячи з особливостей уявлення суб'єкта про ризик і прибутковість, що виражаються його функцією корисності.
Особлива увага в моделі Фрідмена приділяється засобові формування суб'єктами оцінок свого майбутнього (протягом усього життя) доходу. Фрідман міркує приблизно в такий спосіб: припустимо, що суб'єкт одержує доход один раз на місяць, наприклад, 10-го числа. Проте це не означає, що його споживання 10-го числа буде вище, ніж в інші дні, скоріше варто очікувати рівномірного розподілу споживання по днях місяця. Якщо при цьому суб'єкт на початку року знає, що з березня йому підвищать зарплату, або в нього є на руках пакет облігацій, що погашається в червні, він може підвищити рівень свого споживання, вже починаючи із січня місяця. Аналогічним чином суб'єкт оцінює і більш віддалені перспективи в зміні своїх поточних доходів. Загальним залишається одне: для нього несуттєва мотивація одержати в старості рівень споживання, що значно перевищує поточний рівень, але суттєво, виходячи з оцінки своїх сьогоднішніх і майбутніх можливостей, забезпечити гідний рівень споживання вже сьогодні, що приблизно відповідає середньому рівню споживання протягом життя.
Як і в теорії життєвого циклу, у моделі перманентного доходу велике значення має майно. Проте при цьому оцінюється не тільки розмір майна, але й аналізується прибутковість від різноманітних видів активів.
У результаті майно суб'єктів формується не тільки в залежності від величини фонду заощаджень, але й у результаті оптимізації структури портфеля активів, що приносять прибуток.
Запропонований підхід, по-перше, дозволяє оптимізувати потоки доходів і споживання, причому з урахуванням дисконтованої оцінки, і по-друге, робить доход і майно тісно взаємопогодженими. У самому загальному виді модель перманентного доходу можна уявити у такий спосіб.
Заощадження інтепретуються як “відкладене” споживання: намагаючись забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього життя, домашні господарства формують фонд заощаджень, розподіляючи його між різноманітними активами, що приносять прибуток. Портфель активів суб'єкти оптимізують, виходячи як із формальних, так і із суб'єктивних уявлень про ризик і прибутковість.
У монетаристській моделі виділяється п'ять видів активів: гроші, акції, облігації, предмети споживання тривалого користування, людський капітал.
Характеристика прибутковості перших трьох видів активів зрозуміла. Прибутковість від предметів споживання тривалого користування не має однозначної грошової оцінки і не фіксується в системі бухгалтерського обліку або національного рахівництва. Проте ця прибутковість реально існує і проявляється в тій користі, що приносить суб'єкту володіння зазначеними благами. Цю користь можна формально оцінити методом умовно нарахованої вартості1.
Людський капітал є більш складним, але дуже важливим поняттям. Існує більше десятка базових теорій людського капіталу. У самому загальному наближенні його можна визначити як “сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною запас здоров'я, знань, навичок, спроможностей, мотивацій, що ведуть до росту заробітків даної людини”2. У концепції Фрідмена людський капітал трактується як дисконтована оцінка суми трудових доходів, які суб'єкт може одержати протягом життя.
Поточний доход домашнього господарства складається з двох складових:
• випадкового доходу, що може бути як позитивною, так і негативною величиною (наприклад, виграш у лотерею, інший додатковий доход, отриманий внаслідок сприятливих непередбачених обставин, або навпаки, втрата доходу внаслідок тих же непередбачених обставин, але несприятливого характеру);
• постійного доходу, що представляє середній розмір доходів, котрі домашні господарства одержать протягом свого життя.
Випадковий доход може бути поданий у моделі у вигляді випадкової величини, і має ймовірнісну оцінку.
Постійний доход Фрідман називає перманентним доходом і визначає його в такий спосіб: перманентний доход являє собою усереднену дисконтовану оцінку поточних доходів домашнього господарства, що воно може одержати від активів, які приносять прибуток протягом усього життя.
Концепція перманентного доходу лежить в основі всієї теоретичної конструкції монетаризму. Саме на неї спирається фрідманівська теорія грошового попиту, саме на її основі робиться багато висновків монетаризму.
Теорія життєвого циклу грунтується на мікроекономічних передумовах планування обсягів споживання і заощадження протягом усього життя.
Основна передумова, що лежить в основі даної концепції, полягає в тому, що домашні господарства приймають рішення про обсяг споживання в поточному періоді, виходячи не з поточного доходу, а з того доходу, що вони можуть одержати протягом свого життя.
Передбачається, що суб'єкт планує прожити певну кількість років Т, із них Тр – працюючи і Тп – на пенсії. З метою спрощення передбачається, що Тр + Тп = Т.
У період роботи суб'єкт одержує доход у вигляді заробітної плати, крім того, у кожному поточному році свого життя він має у своєму розпорядженні певний обсяг майна, сформованого за рахунок тієї частини доходу, що направляється на заощадження, і майна, отриманого в спадщину.
Споживчі можливості суб'єкта протягом усього життя, його вибір щодо розподілу споживання між періодами свого життя обгрунтовується функцією споживання такого виду:
С = Сv •V + Сw •W,
де W – середньорічна заробітна плата протягом Т років;
V – реальний обсяг багатства;
Cw – гранична схильність до споживання по трудовому доходу.
Передбачається, що суб'єкт прагне скорегувати обсяг свого поточного споживання таким чином, щоб споживати рівні кількості благ у кожний період. Модільяні пояснює таку поведінку принципом граничної корисності споживання, що зменшується, із якого випливає, що вигода, одержувана від коригування обсягів споживання в різні періоди, буде існувати доти, поки існують відмінності в обсягах споживання між періодами.
Отже, модель життєвого циклу пояснює феномен сталості середньої норми споживання прагненням суб'єктів забезпечити собі приблизно рівний обсяг споживання протягом усього життя. При цьому вони виходять у своїх оцінках із двох параметрів: величини майна, отриманого в спадщину, і відомої їм на момент початку трудової діяльності ставки оплати праці.
У період трудової діяльності суб'єкти забезпечують приріст майна за рахунок заощаджень із тим, щоб не знижувати звичний середній рівень споживання після виходу на пенсію. При цьому вони зберігають більше в періоди, коли їхній поточний доход перевищує очікуваний розмір середнього рівня доходу, і витрачають заощадження в періоди, коли поточний доход менше очікуваного розміру середнього рівня доходу.
Хиби моделі життєвого циклу:
• Модель має у своїй основі мікроекономічні передумови, при цьому формалізація моделі виходить із точної оцінки індивідом періоду свого життя. На рівні економіки в цілому ех роst середня тривалість життя і середній період трудової діяльності є об'єктивними величинами. Але застосування цих оцінок ех аntе при формуванні чекань окремого суб'єкта уявляється надто умовним, особливо з урахуванням вікових різниць у складі сім'ї.
• Модель зосереджує увагу на оцінці розміру багатства, але не враховує прибутковості активів, що складають багатство, при цьому не проводиться оптимізація дисконтованих потоків.
• Модель не розглядає проблеми, пов'язані із засобами оцінки суб'єктами своїх прибутків. Прибуток і майно виступають у моделі як два невзаємозв'язаних параметри.
Теорія перманентного доходу, так само як і теорія життєвого циклу, сформована під впливом “феномена” Кузнєца про сталість середньої норми споживання. Так само в основі моделі Фрідмена лежить припущення про прагнення домашніх господарств забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього свого життя, як і в теорії Модільяні.
Проте на відміну від приведеного вище ходу міркувань у моделі Фрідмена є суттєва особливість: заощадження розглядаються не тільки як відкладене споживання, але і як процес формування портфеля активів майна суб'єкта.
Аналіз першого аспекту зводиться до оптимізації розміру споживання в довгостроковому періоді, аналіз другого – до оптимального розподілу поточного обсягу заощаджень між активами, що приносять прибуток, виходячи з особливостей уявлення суб'єкта про ризик і прибутковість, що виражаються його функцією корисності.
Особлива увага в моделі Фрідмена приділяється засобові формування суб'єктами оцінок свого майбутнього (протягом усього життя) доходу. Фрідман міркує приблизно в такий спосіб: припустимо, що суб'єкт одержує доход один раз на місяць, наприклад, 10-го числа. Проте це не означає, що його споживання 10-го числа буде вище, ніж в інші дні, скоріше варто очікувати рівномірного розподілу споживання по днях місяця. Якщо при цьому суб'єкт на початку року знає, що з березня йому підвищать зарплату, або в нього є на руках пакет облігацій, що погашається в червні, він може підвищити рівень свого споживання, вже починаючи із січня місяця. Аналогічним чином суб'єкт оцінює і більш віддалені перспективи в зміні своїх поточних доходів. Загальним залишається одне: для нього несуттєва мотивація одержати в старості рівень споживання, що значно перевищує поточний рівень, але суттєво, виходячи з оцінки своїх сьогоднішніх і майбутніх можливостей, забезпечити гідний рівень споживання вже сьогодні, що приблизно відповідає середньому рівню споживання протягом життя.
Як і в теорії життєвого циклу, у моделі перманентного доходу велике значення має майно. Проте при цьому оцінюється не тільки розмір майна, але й аналізується прибутковість від різноманітних видів активів.
У результаті майно суб'єктів формується не тільки в залежності від величини фонду заощаджень, але й у результаті оптимізації структури портфеля активів, що приносять прибуток.
Заощадження інтепретуються як “відкладене” споживання: намагаючись забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього життя, домашні господарства формують фонд заощаджень, розподіляючи його між різноманітними активами, що приносять прибуток. Портфель активів суб'єкти оптимізують, виходячи як із формальних, так і із суб'єктивних уявлень про ризик і прибутковість.
У монетаристській моделі виділяється п'ять видів активів: гроші, акції, облігації, предмети споживання тривалого користування, людський капітал.
Характеристика прибутковості перших трьох видів активів зрозуміла. Прибутковість від предметів споживання тривалого користування не має однозначної грошової оцінки і не фіксується в системі бухгалтерського обліку або національного рахівництва. Проте ця прибутковість реально існує і проявляється в тій користі, що приносить суб'єкту володіння зазначеними благами. Цю користь можна формально оцінити методом умовно нарахованої вартості1.
Людський капітал є більш складним, але дуже важливим поняттям. Існує більше десятка базових теорій людського капіталу. У самому загальному наближенні його можна визначити як “сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною запас здоров'я, знань, навичок, спроможностей, мотивацій, що ведуть до росту заробітків даної людини”2. У концепції Фрідмена людський капітал трактується як дисконтована оцінка суми трудових доходів, які суб'єкт може одержати протягом життя.
Поточний доход домашнього господарства складається з двох складових:
• випадкового доходу, що може бути як позитивною, так і негативною величиною (наприклад, виграш у лотерею, інший додатковий доход, отриманий внаслідок сприятливих непередбачених обставин, або навпаки, втрата доходу внаслідок тих же непередбачених обставин, але несприятливого характеру);
• постійного доходу, що представляє середній розмір доходів, котрі домашні господарства одержать протягом свого життя.
Випадковий доход може бути поданий у моделі у вигляді випадкової величини, і має ймовірнісну оцінку.
Постійний доход Фрідман називає перманентним доходом і визначає його в такий спосіб: перманентний доход являє собою усереднену дисконтовану оцінку поточних доходів домашнього господарства, що воно може одержати від активів, які приносять прибуток протягом усього життя.
Концепція перманентного доходу лежить в основі всієї теоретичної конструкції монетаризму. Саме на неї спирається фрідманівська теорія грошового попиту, саме на її основі робиться багато висновків монетаризму.
