Кириленко Фінанси (2000)

Некомерційні організації і установи функціонують принципово на інших засадах, ніж комерційні підприємства. Головним чином вони належать до невиробничої сфери. Особливістю діяльності вказаних організацій є те, що вони не виробляють матеріальний продукт, не створюють вартість. Заклади невиробничої сфери існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві. І тому рівень матеріально-технічної бази, оплати праці працівників цих установ в значній мірі залежить від розвитку матеріального виробництва. Частина чистого продукту, створеного працею робітників у виробничій сфері з допомогою фінансів через бюджет і державні цільові фонди направляється на фінансування організацій невиробничих галузей.

Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджетів називаються бюджетними. Це — школи, дитячі дошкільні заклади, лікарні, поліклініки, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади, державні органи влади і управління тощо. В більшості випадків перелічені заклади надають населенню послуги безкоштовно. Матеріальною основою

функціонування установ невиробничої сфери є основні невиробничі фонди, по яких амортизація не проводиться. В даній сфері використовується висококвалі-фікована робоча сила — спеціалісти з вищою освітою, кандидатськими і докторськими ступенями — яка потребує відповідної оцінки і оплати. І тому найбільша питома вага у видатках бюджетних установ — це оплата праці.

Установи, що працюють у невиробничій сфері можна поділити на 3 групи в залежності від організації їх діяльності:



1) установи, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (лікарні, школи, технікуми та ін.);

2) установи, що працюють на засадах госпрозрахунку, отримують доходи і повністю відшкодовують свої видатки, пов'язані із основною діяльністю та її розвитком (побутові, видовищні, житлово-комунальні організації). Переважно вони мають низький рівень доходності; високий рівень характерний лише для кредитних, страхових та інших фінансових установ;

3) структурні підрозділи бюджетних установ, що працюють на засадах негоспрозрахункової окупності затрат. Надають послуги і виконують роботи за плату за рахунок якої відшкодовують свої затрати, сплачують передбачені законодавством податки, але самостійного юридичного статусу не мають. Це — платні кабінети спеціалістів в медичних закладах, науково-дослідні та інформаційні центри вузів тощо.

Серед всіх некомерційних структур найбільшу частину складають бюджетні організації, діяльність яких за останні роки зазнала багатьох змін. Для багатьох з них головним джерелом фінансування залишається бюджет. В той же час їм надана можливість додаткового отримання доходів від надання платних послуг. В останні роки відбулося розширення прав керівників бюджетних організацій у використанні матеріальних і трудових ресурсів, стимулюванні працюючих.

Сучасні умови економічної кризи, дефіцит бюджетних коштів не могли не позначитись на матеріальному, фінансовому стані цих закладів. І тому мережа їх скорочується, зменшується штатна чисельність у діючих бюджетних організаціях. Одночасно посилюється контроль з боку фінансових органів за економним і цільовим використанням коштів в бюджетних установах, запроваджується режим жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат з метою зменшеня бюджетного дефіциту та запобігання фінансовій кризі.

Фінансовий план бюджетної організації складається у вигляді кошторису. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові: загальний фонд - в ньому показується обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; спеціальний фонд - в ньому показується обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам протягом двох тижнів з дня затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування установи.

При визначенні витрат бюджетних установ враховується об'єктивна потреба в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат. Ставиться вимога першочергового забезпечення фінансовими ресурсами витрат на заробітну плату з нарахуваннями на соціальне страхування, а також на господарське утримання установи. Витрати, які не мають першочергового характеру (придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо) можуть передбачатися при умові забезпечення фінансування невідкладних витрат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" встановлено, що у 2000 р. видатки бюджетних установ і організацій на виплату премій та інших видів заохочень чи винагород, включаючи матеріальну допомогу (крім надбавок і доплат за особливі умови служби, професійний ризик, кваліфікацію, роботу в умовах режимних обмежень) можуть здійснюватися лише за наявності економії фонду заробітної плати та грошового забезпечення.

Кошторис доходів і видатків складається на календарний рік і затверджується керівником вищестоящої організації на пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Крім кошторису на затвердження вищестоящій організації подається штатний розпис установи.

У доходній частині кошторису доходів і видатків вказуються надходження коштів із загального фонду бюджету, а також надходження коштів із спеціального фонду бюджету. Найбільш розповсюдженими видами поступлень бюджетних установ за платні послуги і роботи є:

— кошти, що надходять за навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів;

— плата за надання додаткових освітніх послуг;

— плата батьків за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах;

— плата за надані медичні послуги;

— доходи від реалізації продукції навчально-виробничих та лікувально-виробничих майстерень, цехів;

— доходи від здачі в оренду майна;

— плата за проживання в гуртожитках та ін.

Загальна сума доходів установи визначається з урахуванням залишків коштів на початок року по всіх надходженнях.

У видатковій частині кошторису доходів і видатків показується загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації. При цьому виділяються окремо поточні і капітальні видатки.

Найбільшими за розмірами є наступні поточні видатки: оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на

заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ, видатки на відрядження, оплата комунальних послуг та енергоносіїв.

До капітальних видатків відносять: придбання основного капіталу (обладнання, предмети довгострокового користування, капітальне будівництво), створення запасів та резервів, придбання землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти.

В кошторисі окремо виділяються платежі бюджетної установи до бюджету. В зв'язку із тим, що бюджетні установи — це неприбуткові організації, то, згідно діючого законодавства, звільняються від оподаткування доходи вказаних установ, отриманих у вигляді:

— коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

— пасивних доходів;

— коштів або майна, які надходять до бюджетних організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.

Перелік платних послуг, які можуть надавати бюджетні заклади освіти, охорони здоров'я, архівні установи, бібліотеки встановлює Кабінет Міністрів. Доходи таких установ, звільнені від оподаткування, спрямовуються до бюджетів, з яких здійснюється їх утримання, а в разі недостатнього бюджетного фінансування таких закладів зараховуються на спеціальний рахунок і використовуються виключно на фінансування видатків по непрофінансованих бюджетом частинах кошторису на утримання закладів.

Доходи бюджетних неприбуткових організацій, отримані з інших джерел, ніж вказано вище, оподатковуються у загаль-новстановленому порядку, передбаченому для платників податку на прибуток. При цьому повинен вестися окремий облік фінансових результатів неосновної діяльності.

Серед бюджетних організацій особливе місце посідають заклади охорони здоров'я, діяльність яких має велике соціальне і економічне значення, безпосередньо впливає на життєвий

рівень, здоров'я і працездатність населення. В останні роки значно погіршився матеріально-технічний і фінансовий стан лікарень, поліклінік, диспансерів, фельдшерсько-акушерських пунктів тощо. Звичайними стали затримки у виплаті заробітної плати медичним працівникам.

В умовах дефіцитності державних фінансових ресурсів найбільш реальним виходом із такої складної ситуації є запровадження страхової медицини, яка дасть можливість залучити нові джерела доходів, покращити матеріально-технічну базу лікувальних закладів.

Як свідчить практика ринкових країн, страхова медицина охоплює фінансування:

— видатків на медичне обслуговування населення;

— підготовку медичних кадрів;

— видатків на наукові дослідження в галузі медицини;

— будівництва нових медичних закладів.

Страхова медицина передбачає запровадження медичного страхування як окремого виду страхування, об'єктом якого є видатки, пов'язані із здоров'ям, наданням медичної допомоги населенню.

При страховій медицині джерелами фінансування видатків на охорону здоров'я є:

1) бюджетні кошти, що спрямовуються на підготовку медичних кадрів, фінансування наукових досліджень, будівництво нових медичних установ, оплату медичних послуг для непрацюючих громадян;

2) кошти суб'єктів господарювання — обов'язкові внески, що входять в склад затрат виробництва. За рахунок цих поступлень оплачується гарантована медична допомога для працюючих громадян;

3) кошти населення для оплати медичних послуг на рівні вищому, ніж той, що гарантується обов'язковими внесками суб'єктів господарювання на медичне страхування.

Для запровадження страхової медицини і медичного страхування необхідно провести значну підготовчу роботу для узагальнення даних по статистиці захворювань і розробки науко-вообгрунтованих розмірів обов'язкових відрахувань на медичне страхування. Доцільним є вивчення зарубіжного досвіду.

Відрахування на медичне страхування повинні бути визначеними в таких розмірах, щоб:

— забезпечити фінансування затрат медичних закладів;

— врахувати створення резервного фонду, який буде використовуватися у випадках збільшення захворювань;

— відшкодувати затрати страхових організацій — посередників у медичному страхуванні;

— передбачити формування прибутку страховими організаціями, які працюють в умовах комерційного розрахунку.