Кириленко Фінанси (2000)

Громадські організації та доброчинні фонди відіграють важливу роль у суспільно-політичному житті країни. Вони сприяють розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян, благодійної діяльності, спрямованої на надання допомоги соціально незахищеним верствам населення. Добровільні громадські формування об'єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань, для спільної реалізації своїх прав і свобод. Незалежно від назви, яку отримує таке формування (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) всі вони поділяються на дві групи - політичні партії та громадські організації.

Політичні партії об'єднують громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництв в їх складі. Найбільш масовими політичними партіями в Україні є Народний рух України, Українська республіканська партія, Ліберальна партія України, Соціалістична партія України, Партія праці, Селянська партія України та ін.

Громадські організації створюються для задоволення та захисту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян. До них належать професійні, молодіжні і творчі спілки, клуби, спортивні товариства, товариства сліпих, глухих, інва-

лідів, товариства партнерства і співробітництва з іншими країнами та ін.



Громадські організації та політичні партії у своїй власності мають майно і кошти, необхідні для здійснення їх статутної діяльності. Майно і кошти можуть бути наданими засновниками, учасниками, державою, підприємствами і організаціями. Об'єднання громадян мають можливість проводити необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, виступати засновниками підприємств.

Для політичних партій діючим законодавством встановлено деякі обмеження. Так, створені ними установи і організації можуть належати лише до засобів інформації, комерційна діяльність повинна бути пов'язана з продажем суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведенням фестивалів, свят, виставок, свят, виставок, лекцій та ін. Політичним партіям, їх установам заборонено прямо або опосередковано одержувати кошти і майно від:

- іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства;

- державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України;

- підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків;

- нелегалізованих об'єднань громадян;

- анонімних пожертвувачів.

Доходи громадських організацій та політичних партій формуються за рахунок, головним чином, вступних та членських внесків, поступлень від належних їм комерційних структур, иід проведення платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.

Добровільні пожертвування надаються неприбутковим організаціям, доходи яких формуються виключно з добровільних пожертвувань чи з бюджетних асигнувань. Передбачаєть-

ся цільове використання пожертвувань лише на проведення екологічної, оздоровчої, аматорської, культурної, освітньої, релігійної, наукової та благодійної діяльності. Тобто добровільні пожертвування надаються для власного споживання без наступної реалізаціі

Видатки громадських формувань пов'язані із необхідністю фінансування затрат по статутній діяльності та її розвитку, оплаті праці штатного апарату, адміністративно-господарських затрат, проведенню культурно-масових заходів тощо.

Громадські організації та політичні партії - це некомер-ційні організації і тому вони не сплачують податок на прибуток, мають пільги по деяким іншим податкам і зборам; держава не втручається в діяльність вказаних організацій, яка регламентується виключно їх статутом.

Професійні спілки - найбільш чисельні самодіяльні громадські організації, метою діяльності яких є вираження, представлення і забезпечення захисту економічних, соціальних, трудових, духовних прав та інтересів своїх членів. Професійні спілки об'єднують на добровільних засадах, без обмеження через національність, стать, партійність та релігійні переконання представників окремих професій.

Діяльність профспілкових організацій базується на демократичних засадах, будова - за виробничо-територіальним принципом. Основою кожної професійної спілки є первинні організації, що створюються в установах, закладах і підприємствах. Через первинні організації члени профспілки реалізують свої права. Первинні організації об'єднуються в територіальні (районні, міські, обласні, республіканську) організації профспілки.

Функціонування профспілкових організацій забезпечується за рахунок :

- вступних і членських внесків її членів;

- доходів від господарської, комерційної та іншої діяльності належних їм підприємств і організацій;

- благодійних внесків;

- коштів, що надходять від власників або уповноважених

ними органів за колективними договорами.

Щомісячні членські внески, як правило, встановлюються в розмірі 1% від місячної заробітної плати, доходу, стипендії тощо. Члени профспілки - пенсіонери, які не працюють, жінки, які тимчасово припинили роботу в зв'язку з вихованням дітей, студенти, які не одержують стипендії, сплачують внески в розмірі 0,5% неоподаткованого мінімуму, мінімальної пенсії або стипендії. Вказані категорії членів профспілки можуть звільнятися повністю від сплати внесків за рішенням первинних профспілкових організацій. Вступні внески, звичайно, встановлюються в такому ж розмірі, що і щомісячні внески.

Більша частина вступних і членських внесків залишається в розпорядженні первинних організацій, від 5 до 15% нарахованих внесків передається до центральних комітетів профспілки.

Профспілкові організації, їх виборні органи мають право зберігати вільні кошти у банках, видавати кредити самостійним чи спільним підприємствам, їх об'єднанням для виробництва товарів народного споживання і розширення послуг, розвитку соціальної бази.

Для матеріального забезпечення своєї статутної діяльності профспілка може мати власність у вигляді будинків, готелів, споруд, обладнання, благодійних фондів та іншого майна. Управляють коштами і майном профспілки виборні органи, які регулярно звітують перед членами профспілки.

Кошти, що надходять первинним профспілковим організаціям від членських внесків та з інших джерел витрачаються згідно з кошторисом. Головними напрямками використання коштів профспілок є:

• культурно-виховна робота (культурно-виховні заходи, робота з дітьми, часткова оплата путівок в санаторії та будинки відпочинку, підготовка і навчання профактиву);

• фізична культура і спорт ( навчально-спортивна робота, масові спортивні заходи, придбання спортінвентаря);

• матеріальна допомога членам профспілок (матеріальна і юридична допомога, фонд соціальної допомоги працівникам, що виходять на пенсію);

• адміністративно-господарські та організаційні витрати (оплата праці управлінського персоналу, відрядження, канцелярські, господарські, представницькі видатки, проведення конференцій, з'їздів, пленумів, тощо);

• преміювання профактиву.

В складних умовах економічної кризи, спаду виробництва, хронічної нестачі коштів для підтримки і підвищення життєвого рівня населення особливого значення набуває благодійна безкорислива діяльність. Головне спрямування благодійної діяльності - це надання матеріальної та фінансової допомоги, а також різних послуг особам, які потребують соціальної допомоги, та захисту. Наприклад: інваліди, діти, пенсіонери, багатодітні та малозабезпечені сім'ї, тощо. Доброчинна діяльність здійснюється в слідуючих напрямках:

• поліпшення матеріального становища і соціальна реабілітація малозабезпечених осіб, що потребують опіки, надання допомоги особам, які через свої розумові здібності обмежені в реалізації своїх прав та законних інтересів;

• надання допомоги потерпілим від стихійного лиха, конфліктів, жертвам репресій;

• підтримка розвитку охорони здоров'я, соціального захисту, освіти, науки, культури;

• захист і охорона навколишнього природного середовища та тваринного світу;

• захист та охорона історичних і культурних цінностей. Однією з форм реалізації благодійної діяльності є сство-

рення доброчинних фондів. В залежності від статусу діяльності вони поділяються на всеукраїнські та місцеві. На початку 2000 р. в Україні налічувалось понад тисячу благодійних об'єднань. Добре відомі благодійні фонди «Україна-дітям», «Сімейне коло», «Житло військовим», «Відродження», «Ков-

чег», «Інтелект», Український громадський благодійний фонд сприяння розвитку Олімпійського руху в Україні та інші.

Кожен доброчинний фонд виступає як юридична особа, має свій бухгалтерський баланс, рахунки в установах банку в національній та іноземній валюті, свої печатки, штампи і необхідні реквізити. Держава не втручається в діяльність доброчинних фондів, але може сприяти її здійсненню, особливо коли вона спрямована на вирішення проблем загальнонаціонального або регіонального значення. Фонди не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями доброчинних фондів, крім тих випадків, коли така відповідальність передбачена нормативними документами, що регламентують діяльність фондів.

Доброчинні фонди можуть мати у власності кошти, в т.ч. в іноземній валюті, рухоме і нерухоме майно, майнові права, необхідні для здійснення статутної діяльності. По своїм фінансовим зобов'язанням фонди відповідають всім своїм майном. Одночасно фонди не відповідають за зобов'язання своїх членів, створених суб'єктів підприємництва та пожертвувачів. З другого боку, члени фондів не відповідають за зобов'язаннями фонду. Внески пожертвувачів до благодійного фонду можуть бути в любій формі (кошти, майно або майнові права), вони, як правило, не повертаються.

Фінанси доброчинних фондів мають особливості організації, які зумовлені відсутністю державного втручання, надання допомоги і податкових пільг, переважання добровільних пожертвувань і спонсорських внесків в джерелах формування коштів фондів.

Доходи доброчинних фондів можуть формуватись за рахунок:

• внесків членів фондів;

• благодійних внесків та пожертвувань фізичних та юридичних осіб;

• коштів, що передаються на договірних засадах фізичними та юридичними особами для фінансування конкретних програм відповідаючих завданням фонду;

• кредитів та інших позик;

• доходів від діяльності фондів;

• частини доходів від діяльності створених благодійними фондами суб'єктів підприємництва в межах передбачених їх установчими документами;

• інших надходжень, не заборонених законодавством України.

В 1996 році утворений національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна-дітям». Мета фонду - поліпшення соціального захисту інтересів дітей, матерів та сім'ї, забезпечення гармонійного розвитку підростаючого покоління, підвищення ефективності заходів, передбачених національними програмами з питань материнства і дитинства, та залучення для цього недержавних джерел фінансування. Кошти фонду формуються за рахунок благодійних пожертвувань і добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, а також інших надходжень, одержаних на підставах не заборонених законодавством. Діяльність фонду «Україна - дітям» буде сприяти реалізації в Україні Конвенції ООН про права датини, зокрема її положень, що стосуються охорони здоров'я дітей, надання повноцінної медичної допомоги. Особлива увага буде приділятись дітям, які знаходяться в тяжких умовах (сироти, інваліди, по-страждалі від аварії на ЧАЕС).

Метою діяльності доброчинного фонду «Сімейне коло» є розробка програм, спрямованих на надання допомоги сім'ям у здійсненні ними своіх функцій. Головна увага приділяється сім'ям де немає одного з батьків, багатодітним сім'ям, дітям -сиротам яких виховують опікуни. Через фонд, а також інші благодійні організації надається допомога сім'ям на оздоровлення дітей в екологічно чистих зонах та лікування в санаторіях.

Утворення доброчинного фонду «Намисто Славутича» є наслідком активізації туристичної діяльності та посилення уваги держави до фінансування, збереження та раціонального використання історико - культурної та природної спадщини, покращення дозвілля і відпочинку наших співвітчизників та гостей України. Ще у 1984 році була створена система туристично - екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича», яка

проходила через декілька областей України і м.Київ і передбачала ознайомлення з пам'ятками давньоруської, козацької культур, подіями другої світової війни. Матеріальна база туризму в цьому районі охоплює 60 закладів: готелей, мотелей, туристичних комплексів, кемпінгів, підприємств харчування, тощо. Проте використовуються вони не в повну силу. Крім того, в останні роки через нестачу коштів стан цих закладів значно погіршився. За розрахунками фахівців відродження системи туристично - екскурсійних маршрутів може принести державі значні кошти, але ця робота вимагає великих капіталовкладень. І тому завданням благодійного фонду «Намисто Славутича» є акумуляція коштів для реконструкції матеріальної бази туристичної галузі та об'єктів історико - культурної спадщини в системі туристичних маршрутів по Україні, що буде сприяти розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, збереженню спадщини українського народу.

Історичні та архітектурні пам'ятки - складова частина нашої культури, їх відродженню і збереженню буде сприяти створений в 1996 році Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам'яток історико - архітектурної спадщини імені О.Гончара. Завданням фонду є:

• сприяння діяльності по відтворенню комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору Києво - Печерської лаври та інших видатних пам'яток;

• підтримка проектів щодо відтворення, вивчення, забезпечення охорони та належного використання об'єктів історико - архітектурної спадщини України;

• сприяння поверненню в Україну цінностей, пов'язаних з її історико - культурною спадщиною;

• проведення виховної та роз'яснювальної роботи з проблем відтворення історичних пам'яток;

• акумуляція коштів, необхідних для виконання покладених на фонд завдань.

Діяльність Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико - архітектурної спадщини імені О.Гончара передбачає збір благодійних внесків і пожертвувань фізичних

та юридичних осіб України та іноземних держав; фінансування проектів і наукових досліджень, спрямованих на відтворення пам'яток історико - архітектурної спадщини; проведення благодійних заходів; заснування і присудження премій за видатну діяльність у сфері відтворення вказаних пам'яток; співпрацю з іншими благодійними фондами і міжнародними організаціями; створення підприємств і організацій, діяльність яких сприятиме виконанню мети, поставленої перед благодійним фондом.

Бюджет у сучасному його розумінні сформувався в результаті тривалого історичного процесу еволюції суспільства: трансформації натурального господарства у грошово-мінове, становлення держави, ускладнення економічного і фінансового життя.

Першим роком, коли був сформований бюджет вважається 1781 р., саме тоді міністр фінансів Франції Жак Неккер представив звіт королю Людовіку ХVІ про стан фінансів нації. Вперше був оприлюднений офіційний документ, який вміщував середні звітні дані за декілька років про державні доходи і видатки країни. До цього часу на рівні держави складалися окремі кошториси та рахунки, дуже часто неповні, лише за основними параметрами фінансового господарства.

Сам термін «бюджет» набув розповсюдження у офіційних документах лише на початку ХІХ ст., його буквальний переклад означає "шкіряний мішок", "шкіряний гаманець". Уявлення про бюджет як офіційний звіт про публічні доходи і видатки відображало початкову практику складання цього документу в кінці ХVІІІ ст. саме у вигляді фактично зібраних доходів і здійснених видатків. Подальший розвиток і ускладнення економічного і фінансового життя, посилення ролі держави вимагало переходу до визначення попередніх розмірів доходів і на цій основі здійснення видатків. Отже з офіційного звіту про доходи і видатки бюджет поступово перетворюється в документ, який відображав передбачувані доходи і видатки.

Окремі історичні свідчення про особливості утворення державних доходів і оподаткування на українських землях належать до часів, коли формувалися початки Київської держави (IX-X століття). Державні доходи складалися головним чином з данин населення; оподаткуванню підлягало також і хліборобське господарство. Частіше всього данину сплачували натурою: хутром, шкірою, медом, худобою, збіжжям, а також грошима.

Окрім данини, іншими джерелами державних доходів були мито на державних кордонах, торгове мито у містах, грошові кари визначені судами за різні провини. Досить розповсюдже-

ним явищем в Київській державі було встановлення натуральних повинностей на потреби держави: будівництво мостів, доріг, гребль та ін.

За князівської епохи в Україні з'являються особливі княжі агенти, обов'язком яких стало справляння повинностей, податків, збирання данини - городники, мостники, митники, метальники, вирники. Всі державні доходи зосереджувалися в розпорядженні князів, причому як особисті потреби князя та його сім'ї, так і загальнодержавні потреби задовольнялися з державної скарбниці.

На українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Росії фінансова система, а в її складі державні фінанси і фіск закономірно набували рис, притаманних даним державам.

Новий етап державотворення в Україні і становлення державних фінансів справедливо пов'язується із Козацькою добою. Вперше реформування державного скарбу і відокремлення коштів гетьмана провела козацька демократія за І.Брюховецького (1663-1668 рр.). Такий принцип організації державних фінансів Запорозької Січі пізніше був закріплений Конституцією 1710 р. і далі розвинутий гетьманами Д.Апостолом та К.Розумовським, які внесли значний вклад у справу реорганізації скарбового діловодства. Основним фондом державного скарбу на той час були так звані рангові маєтності, давні королівщини, поступлення від яких спрямовувались на утримання державних установ, урядовців, забезпечення заслужених осіб. Постійними державними доходами залишались податки.

В Росії перші згадки про загальні кошториси державних доходів і видатків та кошториси окремих міст (як попередники бюджету в сучасному його розумінні) датовані ще 1645 роком. Єдиних підходів до розробки кошторисів в той час не існувало, регулярне їх складання на державному рівні почалося лише з 1803 р.

Безпосередня заслуга у становленні і зміцненні російського бюджету належить видатному державному діячу

М.М.Сперанському, автору відомого «Плану фінансів» складеного ним у 1809 р.

Одним з позитивних наслідків плану М.М.Сперанського було те, що він став підставою для запровадження єдиних правил складання щорічних державних розписів, вони проіснували до 1862 р. Сам розпис тримався суворо в таємниці і був недоступним для широких мас громадськості.

Діяльність у галузі бюджету в Росії до 1862 р. характеризувалася надзвичайною секретністю і безконтрольністю, бюджетній практиці була притаманна також значна розпорошеність державних коштів. Бурхливий розвиток капіталізму в середині XIX ст. змусив царський уряд провести ряд реформ, зокрема фінансову реформу 1862 р., яка докорінно змінила бюджетну справу в Росії, були запроваджені такі принципи організації бюджету як єдність (або повнота) бюджету, єдністі каси, глас-ністі та контроль за витрачанням державних коштів.

За радянської доби державний бюджет розглядався як:

1) економічна категорія;

2) фінансовий план держави;

3) централізований фонд грошових коштів;

Підхід до вияснення суті бюджету як фінансового плану зберігся у законодавчих документах з фінансових питань і в наш час. Так, у Законі України «Про бюджетну систему України» (1995 р.) вказано, що «Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів».

Підводячи підсумок такому короткому історичному екскурсу, слід зазначити, що бюджет - це складне економічне явище, без якого ні одна економічна система розвиватись не може. Об'єктивна необхідність бюджету зумовлена тим, що з його допомогою держава мобілізує кошти для виконання покладених на неї функцій, здійснюється перерозподіл валового національного продукту між галузями діяльності, територіями країни внаслідок нерівномірності їхнього розвитку, між окремими

верствами населення з метою підтримки найбільш незахище-них категорій тощо.