Посібник з економічного регулювання природних монополій

Для регулювання діяльності підприємств важливим є розуміння мікроекономічних принципів їхньої роботи. Визначальні характеристики природних монополій - показники витрат, які відіграють велику роль під час ухвалення рішень щодо розміру тарифів на послуги1'. У цьому розділі ми розглянемо основні мікроекономічні чинники формування витрат підприємства, характеристики природної монополії та варіанти регуляторних рішень щодо ціноутворення

Основні теоретичні засади та визначення

Нижче ми розглянемо основні мікроекономічні засади формування витрат на підприємстві. Оцінка функції витрат та її різних компонентів відіграє дуже важливу роль під час регулювання діяльності природних монополій, адже саме на їхній основі регуляторний орган ухвалює рішення про тарифи підприємства. А знання основних характеристик монопольного ринку допомагає краще розуміти специфіку окремого випадку - природної монополії

Класифікація витрат

Аби визначити загальні витрати виробництва різних обсягів продукції та витрати в розрахунку на одиницю продукції, необхідно поєднати дані про виробництво з інформацією про ціни на різні статті витрат.



Концептуально важливим є розподіл витрат на дві основні категорії: постійні та змінні. Упродовж короткострокового періоду обсяги певних ресурсів, пов'язані з технічним оснащенням підприємства, залишаються постійними. Кількість інших ресурсів може змінюватися. Звідси виходить, що в короткостроковому періоді різні види витрат можуть бути віднесені до постійних чи змінних.

ПОСТІЙНІ ВИТРАТИ. Постійними є такі витрати, розмір яких не змінюється зі зміною обсягів виробництва. Постійні витрати пов'язані із самим існуванням виробничого обладнання підприємства та, відповідно, мають бути сплачені навіть тоді, коли компанія нічого не виробляє. Класичними прикладами постійних витрат є сплата зобов'язань за позиками, рентні платежі, частка відрахувань на амортизацію будівель та обладнання, страхові внески, а також заробітна плата

вищого управлінського персоналу та працівників, зайнятих на загальногосподарських роботах. У ТАБЛИЦІ 2. І у стовпчику 2 наведено суму постійних витрат компанії, яка становить 100 грн. Варто звернути увагу на те, що, згідно з визначенням, показник постійних витрат залишається незмінним за будь-яких обсягів виробництва (зокрема й за нульових).

ЗМІННІ ВИТРАТИ. Змінними є такі витрати, розмір яких змінюється залежно від обсягів виробництва. Приклад таких витрат - витрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги, більша частина витрат на трудові ресурси та інші змінні ресурси. Як видно зі стовпчика з ТАБЛИЦІ а.І, сума змінних витрат змінюється у прямій залежності від обсягів виробництва. Однак потрібно зауважити, що приріст суми змінних витрат, пов'язаний зі зростанням обсягів виробництва, зазвичай не є постійною величиною.

Важливу роль в аналізі витрат відіграють середні та граничні витрати. Середні витрати показують, скільки витрат взагалі (чи витрат певного виду) припадає на одиницю продукції. Так, середні сукупні

витрати розраховують за формулою ATC=TC/Q. Граничні витрати - це витрати, які необхідно здійснити для виробництва додаткової одиниці продукції: МС=ТСп+1-ТСп.

Як видно з ТАБЛИЦІ 2.І, на початку процесу зростання обсягів виробництва змінні витрати певний час зростатимуть темпами, що скорочуються; так триватиме до четвертої одиниці виробленої продукції. Цей ефект (скорочення граничних витрат) називають ефектом економії на масштабах виробництва. Потрібно зазначити, що ефект економії на масштабах виробництва властивий для природних монополій і спостерігається на дуже тривалому діапазоні обсягів виробництва.

Далі змінні витрати зростатимуть наростаючими темпами в розрахунку на кожну наступну одиницю продукції. Така по ведінка змінних витрат зумовлена законом спадної віддачі.

Однак потрібно зауважити, що в реальних умовах для природних монополій дія закону спадної віддачі практично не спостерігається. Зростання граничного продукту впродовж певного часу зумовлюватиме щораз менший приріст змінних ресурсів для виробництва кожної додаткової одиниці продукції. А оскільки всі одиниці змінних ресурсів придбаються за однаковою ціною16, це означає, що сума змінних витрат зростатиме щораз меншими темпами. Щойно гранична продуктивність почне падати відповідно до закону спадної віддачі, дедалі більшу кількість додаткових змінних ресурсів доведеться використовувати для виробництва кожної наступної одиниці продукції. Сума змінних витрат, таким чином, зростатиме наростаючими темпами.

Ефекти нарощування масштабів виробництва

Нарощування масштабів виробництва може зумовити два протилежні ефекти: позитивний і негативний. Обидва пов'язані зі зростанням/скороченням середніх витрат виробництва. Розглянемо їх докладніше.

Позитивний ефект (економія на масштабах)

Зі зростанням обсягів виробництва крива довгострокових середніх сукупних витрат (LATC) має спадний вигляд. На ГРАФІКУ 2.3 ділянку дії цього ефекту позначено цифрою І. Це може визначатися низкою різних окремих чинників, наприклад, спеціалізацією праці управлінського персоналу, ефективнішим використанням капіталу, виробництвом побічних продуктів тощо.

Негативний ефект (нарощування витрат за законом спадної віддачі)

Однак згодом розширення підприємства може призвести і до негативних економічних наслідків. Це проявлятиметься у зростанні витрат на виробництво одиниці продукції. Основна причина негативного ефекту зазвичай пов'язана з певними управлінськими складнощами. Вони з'являються під час спроб ефективно контролювати та координувати діяльність підприємства, яке перетворилося на великомасштабного виробника. На невеликому підприємстві один-єдиний адміністратор може особисто приймати всі найважливіші рішення, що стосуються роботи компанії. Однак разом з її зростанням створюються нові ланки управління, вище керівництво стає віддаленішим від виробничих процесів. Одна людина вже не може обробляти весь обсяг інформації, необхідної для ухвалення якісних управлінських рішень.

На ГРАФІКУ 2.3 цей ефект відображено ділянкою значень обсягів виробництва ІІІ. Як зазначалося вище, на тих ринках, що становлять природні монополії, закон спадної віддачі в реальних умовах практично не спостерігається, що пов'язано з високою тривалістю дії позитивного ефекту економії на масштабах виробництва.

Мінімальний ефективний розмір підприємства

У деяких випадках різниця між обсягами виробництва, за яких вщухає дія позитивного ефекту, та обсягами виробництва, за яких починається негативний ефект, може бути дуже суттєвою. На графіку довгострокових середніх сукупних витрат цей відрізок буде показано горизонтальною лінією, яка свідчить про постійну віддачу від нарощування обсягів виробництва. Це видно в ділянці ІІ на ГРАФіКУ 2.3.

Відповідно, позитивний і негативний ефекти - найважливіші чинники, що визначають структуру кожної галузі. Для роз'яснення цього питання корисною є концепція мінімального ефективного розміру (МЕР). Це найменший обсяг виробництва, за якого компанія може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Потрібно зазначити, що поняття МЕР відіграє дуже важливу роль під час ухвалення рішень про реструктуризацію галузі. Так, наприклад, якщо робота монополії на загальнонаціональному ринку видається неефективною, часто вдаються до створення кількох регіональних/локальних монополій.

Монопольні ринки

У реальному світі приклади чистої монополії (підприємство є єдиним виробником товару чи послуги, для якого немає близького замінника) трапляються не надто часто. Найпоширеніші змішані ринки, що лежать на ділянці між крайніми випадками абсолютної конкуренції та чистої монополії. Однак для наших цілей варто розглянути саме чисті монополії, адже природні монополії найчастіше відповідають цьому критерію.

Характерні риси чистої монополії:

• ЄДИНИЙ ПРОДАВЕЦЬ. На такому ринку працює одне підприємство, яке є єдиним постачальником послуги чи продукції. Тому слова "підприємство" та "галузь" у цьому разі стають синонімами.

• НЕМАЄ БЛИЗЬКИХ ЗАМІННИКІВ ПРОДУКЦІЇ. Продукт монополії унікальний; не існує прийнятних і близьких до нього замінників. Тобто, з позиції споживача, немає прийнятних альтернатив.

• ЦІНОВИЙ ДИКТАТ. На відміну від конкурентних ринків чистий монополіст контролює ціни, адже він контролює весь обсяг пропозиції на ринку. Монополіст може маніпулювати обсягами пропозиції і, таким чином, впливати на ціни.

• БЛОКУВАННЯ ВИХОДУ НА РИНОК. Відсутність конкурентів зумовлена наявністю бар'єрів для входу на ринок. Ці бар'єри можуть мати економічну, технічну, юридичну або іншу природу.

Очевидно, відсутність конкуренції породжує схильність монополіста до завищення цін та отримання так званої монопольної ренти. Особливо ця проблема актуальна для ринків з низькою еластичністю попиту за ціною17, якими і є більшість природних монополій (адже людям дуже важко відмовитися, наприклад, від електро-, водо- чи теплопостачання).

Природна монополія

Визначення природної монополії

Ринок становить природну монополію у тому разі, коли виробництво певного товару чи послуги одним підприємством мінімізує витрати. Типовий приклад - виробництво єдиного стандартизованого продукту, де довгострокові середні вит-

рати (LRAC) спадають за будь-яких обсягів виробництва. Цей випадок проілюстровано на ГРАФІКУ 2.ф Оскільки LRAC спадають, довгострокові граничні витрати (LRMC) обов'язково будуть меншими за них.

Представлений на ГРАФІКУ 2.4 випадок призводить до дилеми державної політики. Коротко кажучи, проблема полягає в тому, як суспільство може отримати вигоди від найменш витратного виробництва (для чого, очевидно, потрібно виробництво продукту одним підприємством) без шкоди від монопольного ціноутворення. (Адже єдина компанія фактично завоює весь ринок, продовжуючи розширювати виробництво та скорочувати витрати; а завоювавши ринок, вона може встановлювати монопольні ціни18.)

Розглянемо природну монополію, що виробляє один вид продукції. Основоположними поняттями щодо природної монополії є: і) скорочення середніх витрат, зумовлене ефектом економії на масштабах виробництва та э) принцип субадитивності. Перше з них широко відоме і полягає в тому, що витрати на виробництво одиниці продукції скорочуються разом зі збільшенням обсягів випуску. Друге менш відоме, але не менш важливе. Підприємство, у якого зростають витрати в розрахунку на одиницю продукції, може випускати певні обсяги продукції з меншими загальними витратами, аніж кілька інших компаній у тому разі, коли її функція витрат субадитивна. Запишемо цей принцип математично.

Принцип субадитивності

Субадитивність дає змогу відповісти на питання: виробництво всіх обсягів продукції на ринку однією компанією буде найдешевшим чи додаткові компанії на ринку забезпечили б вироблення цих обсягів з меншими сукупними витратами

Нехай C(Q) - функція витрат підприємства, яка постійно змінюється, де Q -обсяг виробництва, а i, j=1, …,m . Спадні середні витрати для всіх додатних обсягів виробництва, менших або рівних за Q, можна записати:

C(Qi)/Qi7 одиниць. Аналогічно внесок продукту X відповідає прямокутникові CEKJ. Сума цих двох прямокутників становить і 8оо грн. (Лінії попиту не обов'язково повинні перетинатися на ціні, що дорівнює граничним витратам, - це було зроблено для спрощення графічної ілюстрації.)

Тепер розглянемо безповоротні втрати (deadweight losses), що їх зумовлює ця методика пропорційного підвищення цін. Трикутник DFH відображає безповоротні втрати для товару Y, трикутник JKH - для товару Х. Це эбо грн. і 130 грн. відповідно, а їхня сума дорівнює 39° грн. Отже, одним зі способів підсумовування результатів використання цієї методики є така оцінка: отримання і 8оо грн. доходів, які потрібні для беззбиткової діяльності підприємства, "коштує" 39° грн. безповоротних втрат для суспільного добробуту. Постає питання: чи можна знайти інший метод підвищення цін для отримання і 8оо грн.,

який передбачає нижчі втрати для суспільного добробуту?

Під час аналізу ГРАФІКА 2.9 виникає пропозиція нерівномірного підвищення цін. Зрозуміло, однакове підвищення цін робить внесок продукту Y до постійних витрат дорожчим у сенсі безповоротних втрат. Як видно, продукт X має менш еластичний попит (у точці H), аніж продукт Y. Ця різниця підказує, що краще підвищити ціну X більше, аніж ціну Y.

"Правило" ціноутворення Рамзі, яке передбачає мінімізацію безповоротних втрат,

полягає в підвищенні цін в оберненій залежності від еластичності попиту. Правило має такий формульний вигляд:

(2-3)

де Pi - ціна г-го товару;

MCi - граничні витрати виробництва г-го товару; ηi - абсолютне значення еластичності попиту на г-й товар; Я - постійна величина.

Використовуючи це правило, можна отримати ціни Рамзі, які наведено на ГРАФІКУ 2.10. Отже, підприємство мінімізуватиме втрати для суспільного добробуту встановленням цін у 40 грн. для товару Х і ЗО грн. для товару Y. За цих цін еластичність попиту становить відповідно о,6у та і28. Трикутники безповоротних втрат: 2ОО грн. для товару Х (трикутник MTV) і 100 грн. (трикутник NTV), загалом 300 грн. Це фактично передбачає нижчу "ціну" для суспільного добробуту (на 97 грн.), аніж пропорційна методика, продемонстрована на ГРАФІКУ 2.9-

З ГРАФІКУ 2. І О можна винести ще один цікавий факт щодо цін Рамзі. Пропорційне скорочення обсягів виробництва з того рівня, де ціна дорівнює граничним витратам (8о грн. для кожного з товарів), однакове для обох товарів. Відповідно, обсяги виробництва скорочуються до бо грн. на 25%- Це альтернативний спосіб опису ціноутворення Рамзі: рівно пропорційно скорочувати обсяги виробництва всіх товарів доти, доки загальні доходи не дорівнюватимуть загальним витратам. Цей спосіб розуміння правила ціноутворення Рамзі загальніший, аніж через правило оберненої залежності до еластичності; він працює і в разі взаємозалежності попиту на різні види продукції.

Правило ціноутворення Рамзі можна розглядати як теоретичне підґрунтя для так званого ціноутворення відповідно до цінності послуги, яке багато років використовують на залізниці. Загальновідомо, що залізничні тарифи на перевезення гравію, піску, картоплі, апельсинів і грейпфрутів нижчі порівняно з тарифами на перевезення алкогольних напоїв, електроніки, цигарок тощо. Причина полягає в тому, що еластичність попиту на перевезення продукції, яка має невисоку вартість за кілограм, вища, аніж попит на перевезення продукції, що характеризується порівняно високою вартістю за кілограм. (Ми виходимо з того, що фактичні витрати на перевезення пропорційні вазі.)

Підсумовуючи наведене вище, скажемо, що всі розглянуті системи "ідеального" ціноутворення містять певні проблеми -окрім двокомпонентного тарифу з ціною, яка дорівнює граничним витратам і не передбачає "виштовхування" споживачів засобом фіксованого платежу. Ми не брали до уваги високу складність створення системи стимулів, які спонукала б керівників підприємств впроваджувати ці системи ціноутворення. Економісти недавно почали вивчати теоретичні моделі того, як регуляторні інституції могли б створити стимули для ефективного ціноутворення природними монополіями.

Конкурс на ліцензію32

Гарольд Демзец (Harold Demsetz) висунув тезу про те, що "теорія природної монополії недовершена, оскільки вона не може розкрити логічні кроки, які пов'язують ефект економії на масштабах виробництва з ціною монопольного становища на ринку"33. Його ідея полягає в тому, що, можливо, можна застосувати конкурс на право повністю забезпечувати попит (фактично це конкурс на ліцензію на обслуговування певного ринку). На ліцензію може податися одне підприємство і через це її ціна буде мінімальною. Тому бажана конкуренція між потенційними постачальниками. Якщо розглянути приклад з ГРАФіКА 2.8, мінімальну ціну (послуги), найімовірніше, варто встановити на рівні Ро за обсягів виробництва Qo. Потрібно звернути увагу на те, що Ро не є ефективною ціною. Утім, Ро буде кращою за ціну природної монополії (ціна, вища за Ро). Тоді Ро буде мінімальною заявкою в конкурсі на право постачати ринок, оскільки будь-яка нижча ціна призведе до втрат. За ціни то переможець конкурсу тільки покриватиме витрати, включаючи норму віддачі від інвестицій (див. РЕГУЛЮВАННЯ НОРМИ

ПРИБУТКУ НА КАПІТАЛ).

Варто зазначити, що невизначеність щодо майбутнього збільшує роль уряду в конкурсах. У разі з довгостроковими і не узгодженими детально контрактами конкурс на ліцензію відрізняється від поточного регулювання лише за інтенсивністю регуляторної діяльності, але не відкидає регулювання взагалі. Державна агенція має визначати та відстежувати показники діяльності власника ліцензії і узгоджувати з постачальником рішення щодо зміни тарифів. Це стає ще очевиднішим, якщо визнати, що регулювання само собою є довгостроковим неповним контрактом, відповідно до якого підприємству гарантовано "справедливу" норму прибутку на інвестиції і встановлено процедури здійснення змін.

В ідеальних умовах конкурс на ліцензію буде кращим за регулювання. Він дає такі самі результати за меншу ціну. Немає потреби у витратах на регуляторний орган, а в монополіста немає стимулів працювати неефективно. Однак, якщо взяти до уваги чинники якості продукції та невизначеності, конкурс на ліцензію стає дедалі більше схожим на регулювання. Переваги конкурсу стають менш очевидними. І все ж таки конкурс на ліцензію є цікавою альтернативою для регулювання і має вагомий потенціал щодо використання (у багатьох формах: наприклад, концесія, оренда тощо).

Регулювання природної монополії

Діяльність природних монополій контролює регуляторний орган, який має затверджувати тарифи монополіста. Основна мета полягає в тому, щоб доходи підприємства покривали його "справедливі" витрати. Обрахування витрат, вочевидь, - основне завдання органу. Спроби регуляторної інституції оцінити "справедливу" норму прибутку на капіталовкладення, напевно, потребують найбільшого часу. Наприклад, звичайний регуляторний розгляд передбачає заслуховування багатьох експертів з питання "справедливої" вартості капіталу для підприємства.

На відміну від цього порівняно незначну частину ресурсів регуляторного органу витрачають на проблему корекції структури ціноутворення. Однак нині ситуація змінюється, і регуляторні агенції дедалі більше цікавляться, наприклад, ціноутворенням за граничними витратами. Регулятори витрачають дуже багато зусиль задля того, аби доходи монополіста дорівнювали його витратам. Зазвичай вони мало опікуються питанням того, яку структуру ціноутворення використовують.

Тому описати структури ціноутворення, що їх використовують в умовах регулювання, непросто. Цінову дискримінацію часто застосовують і за групами споживачів (промислові, комерційні, домогосподарства тощо), і в рамках груп (регресивні тарифи, наприклад, 5 копійок за одиницю під час споживання перших 300 одиниць, 4 копійки за одиницю під час споживання наступних 5ОО одиниць тощо).

Річард Шмалензі (Richard Schmalensee) писав: "Коли регуляторні органи в інфраструктурних галузях США займаються структурою тарифів, їхня увага тяжіє до тарифів, які сплачують різні групи споживачів. Однак така орієнтація уваги зазвичай ґрунтувалася на міркуваннях рівності або справедливості, а не ефективності"34. Отже, регуляторні інституції часто намагаються запобігти необґрунтованій дискримінації різних груп с