Етика
РОЗДІЛ X. МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ДРУЖБИ, КОХАННЯ, СІМ'Ї
Система моральних цінностей людини, будучи орієнтиром у моральному розвитку особистості та суспільства, багато в чому визначає й рівень усталеної моральної культури. Остання ж проявляється в спілкуванні, яке може бути розглянуте як діяльність людей, що задовольняє потребу суспільних істот однієї в одній при вирішенні тих чи інших життєвих проблем. У концентрованому вигляді моральна культура виявляє потребу людини в доброзичливості, взаємоповазі, приязні як важливих сторонах вирішення матеріальних, побутових, сімейних та інших проблем.
Спілкуванню властиві дві форми прояву, що не виключає, однак, їх переплетення на практиці, йдеться про «особову» й «безособову» (або функціональну) форми. Безособова характерна для типових ситуацій, що виникають при вирішенні життєвих проблем, і тому більш пов'язана зі стереотипами поведінки. Моральний досвід спілкування виробив для безособової форми й особливий регулятор — етикет, котрий, виступаючи як сукупність загальноприйнятих у суспільстві, впорядкованих норм поведінки, регулює безособові відносини між людьми й відображає немовби зовнішню культуру спілкування.
Етикет, особливо демократичний, в основі своїй має спільні принципи взаємин людей — гуманізм і творчість. Етикетні приписи сприяють культивуванню позитивних моральних якостей особистості, подоланню недоліків, стимулюють моральне самовдосконалення індивіда. Повноцінним спілкування стає, набуваючи форми міжособистісного, або «особового» спілкування, яке, по суті, є практичною формою існування самої моральності. При цьому форма етикетної регуляції вже неспроможна виразити всю гаму моральних спонук: від альтруїстичних, що мають за мету творити добро, зробити щасливим іншого, до споживацьких, вузько прагматичних, що зводять відносини між людьми до відношення речей.
Так само як і етикет, міжособистісне спілкування в своїх найвищих проявах грунтується на принципах гуманізму й творчості. В кінцевому підсумку таке спілкування має за мету утвердження людського в людині. Динаміка міжособистісного спілкування вимагає творчого осмислення відносин, у які вступає особистість, сприяє виробленню взаємної довіри, поваги. В найрозвиненіших своїх формах (товариськість, дружба, любов) спілкування формує у людини почуття любові, благородства, розкриває в ній здатність до самопожертви.
ТОВАРИСЬКІСТЬ
Товариськість як форма моральної культури відображає потребу людини у спілкуванні, спільній діяльності. Вона передбачає спільність цілей, схожість життєвих поглядів, що викликає відповідну емоційну забарвленість відносин — вибірковість, симпатію, прагнення до взаємодопомоги, взаєморозуміння. Для товариських стосунків характерний інтерес до спільної діяльності. Слово «товариш» і етимологічно, й історично походить від слова «майно», «товар» і означає «рівня в усьому; односум; помічник; співробітник; співучасник» '. Напевно, це слово виникло в купецькому середовищі й означало власників спільного майна. З плином часу слово сповнилося новим, глибшим змістом.
Народний епос, літописи свідчать про властиве нашим предкам почуття товариськості. Виникши з практичної необхідності спільного виконання спільної справи, це почуття поступово перетворилося на одну з благородних потреб людини, неминущу моральну цінність суспільства. Для поєднання своїх зусиль у досягненні спільної мети (ратній справі, творчості, культурно-просвітницькій діяльності) люди здавна підтримували товариські стосунки.
Специфіка різних сфер соціального життя відображувалася в багатстві смислових відтінків поняття «товариськість» («товариство художників», «товариство майстрових», «товариші по зброї» і т. д.). Суть цього поняття становлять практиковані взаємодопомога у спільній справі й прагнення вдосконалювати особисті якості один одного в інтересах досягнення спільної мети. Формуванню товариських відносин сприяють і схожі умови життя, що є ознакою для розрізнення товариських і приятельських стосунків. Звичайно приятельські стосунки складаються на основі якихось, здебільшого несуттєвих (тимчасових, вузьких, незначних) інтересів та особистих симпатій.
На рівні приятельських відносин аж ніяк не є обов'язковим збіг уявлень про мету життя, можуть бути відсутніми й глибокий спільний інтерес, і серйозна заінтересованість долею один одного. Ці відносини взаємно доброзичливі, підтримуються особистими зустрічами, телефонними переговорами, листуванням, пов'язані з виконанням деяких взаємних послуг, обміном думками. В рамки приятельських відносин не входить спільне досягнення суттєво значущих цілей. Не досягається тут і той ступінь душевної близькості, за якої спілкування людей веде до вдосконалення особистих якостей один одного. Тим-то приятельські стосунки не оперті на міцні підвалини й досить легко припиняються.
Товариські ж стосунки встановлюються між людьми, котрі протягом тривалого часу беруть участь у процесі спільної діяльності. їх єднають спільні інтереси й, головне, почуття відповідальності за спільну справу. Характер діяльності людей безумовно впливає на міцність їхніх товариських стосунків. Діяльність, пов'язана з труднощами,
навіть із ризиком для життя (військова служба, альпінізм) особливо міцно цементують товариськість між її учасниками. Високо поціновував військове товаришування М. В. Гоголь. «Немає уз,— писав він,— святіших за товаришування!» І це зрозуміло, бо в екстремальних умовах успіх заходу (а в бою — й життя товаришів) великою мірою залежить від рівня розвитку товариських відносин у колективі. Це велике бажання досягти поставленої мети, самовідданість, високе почуття обов'язку й відповідальності, готовність прийти на допомогу. Історія нашої країни не раз давала приклади того, як люди, жертвуючи собою, рятували своїх товаришів.
Товариські стосунки народжуються і в трудових колективах, де однією з основних рис у відносинах між людьми виступає колективізм. Реалізація на практиці цієї важливої моральної якості суттєво впливає на внутрішній стан окремих мікрогруп, члени яких пов'язані єдиним процесом діяльності певного виду. Рівень розвитку товариських відносин, у кінцевому підсумку, знаходить відображення як результат цієї діяльності. Дані соціологічних досліджень показують, що в групах, де зафіксовано високий коефіцієнт групової згуртованості, де число колективістів виявляється переважаючим, люди відчувають вдоволення від своєї праці та спілкування з колегами.
Бажання і вміння побачити й схвалити в людині все цінне, добре, хороше властиві саме товариським відносинам. Однак і перше, й друге не виникають стихійно. Вони формуються в сім'ї, дитячому та шкільному колективах. Вчить товариських стосунків і доросле життя. Саме тоді вони повною мірою позначаються постійністю й прихильністю. Тут починають усвідомлюватися ті обов'язки, котрі накладаються на особистість товариськими відносинами. Це увага до інших, готовність прийти на допомогу, незламна чесність щодо товаришів, принциповість, бажання усунути недоліки (свої й товаришів), нетерпимість до моральних пороків.
Товариські стосунки будуються за своєрідним «золотим» правилом — не ущемляти інтересів один одного, але водночас не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності та її результатів, самокритично поціновувати свою в ній участь, особистий внесок. Якщо мотивами критики є піклування про людину, повага до неї, бажання допомогти їй у пошуках виходу зі скрутної ситуації чи у виправленні недоліків, і якщо при цьому людина відчуває прихильність до себе колективу або товариша, то така критика стає відправним пунктом на шляху самовдосконалення. Така критика зближує колектив та особистість, зміцнює товариські відносини, які слугують необхідною передумовою справжньої дружби.
Спілкуванню властиві дві форми прояву, що не виключає, однак, їх переплетення на практиці, йдеться про «особову» й «безособову» (або функціональну) форми. Безособова характерна для типових ситуацій, що виникають при вирішенні життєвих проблем, і тому більш пов'язана зі стереотипами поведінки. Моральний досвід спілкування виробив для безособової форми й особливий регулятор — етикет, котрий, виступаючи як сукупність загальноприйнятих у суспільстві, впорядкованих норм поведінки, регулює безособові відносини між людьми й відображає немовби зовнішню культуру спілкування.
Етикет, особливо демократичний, в основі своїй має спільні принципи взаємин людей — гуманізм і творчість. Етикетні приписи сприяють культивуванню позитивних моральних якостей особистості, подоланню недоліків, стимулюють моральне самовдосконалення індивіда. Повноцінним спілкування стає, набуваючи форми міжособистісного, або «особового» спілкування, яке, по суті, є практичною формою існування самої моральності. При цьому форма етикетної регуляції вже неспроможна виразити всю гаму моральних спонук: від альтруїстичних, що мають за мету творити добро, зробити щасливим іншого, до споживацьких, вузько прагматичних, що зводять відносини між людьми до відношення речей.
Так само як і етикет, міжособистісне спілкування в своїх найвищих проявах грунтується на принципах гуманізму й творчості. В кінцевому підсумку таке спілкування має за мету утвердження людського в людині. Динаміка міжособистісного спілкування вимагає творчого осмислення відносин, у які вступає особистість, сприяє виробленню взаємної довіри, поваги. В найрозвиненіших своїх формах (товариськість, дружба, любов) спілкування формує у людини почуття любові, благородства, розкриває в ній здатність до самопожертви.
ТОВАРИСЬКІСТЬ
Товариськість як форма моральної культури відображає потребу людини у спілкуванні, спільній діяльності. Вона передбачає спільність цілей, схожість життєвих поглядів, що викликає відповідну емоційну забарвленість відносин — вибірковість, симпатію, прагнення до взаємодопомоги, взаєморозуміння. Для товариських стосунків характерний інтерес до спільної діяльності. Слово «товариш» і етимологічно, й історично походить від слова «майно», «товар» і означає «рівня в усьому; односум; помічник; співробітник; співучасник» '. Напевно, це слово виникло в купецькому середовищі й означало власників спільного майна. З плином часу слово сповнилося новим, глибшим змістом.
Народний епос, літописи свідчать про властиве нашим предкам почуття товариськості. Виникши з практичної необхідності спільного виконання спільної справи, це почуття поступово перетворилося на одну з благородних потреб людини, неминущу моральну цінність суспільства. Для поєднання своїх зусиль у досягненні спільної мети (ратній справі, творчості, культурно-просвітницькій діяльності) люди здавна підтримували товариські стосунки.
Специфіка різних сфер соціального життя відображувалася в багатстві смислових відтінків поняття «товариськість» («товариство художників», «товариство майстрових», «товариші по зброї» і т. д.). Суть цього поняття становлять практиковані взаємодопомога у спільній справі й прагнення вдосконалювати особисті якості один одного в інтересах досягнення спільної мети. Формуванню товариських відносин сприяють і схожі умови життя, що є ознакою для розрізнення товариських і приятельських стосунків. Звичайно приятельські стосунки складаються на основі якихось, здебільшого несуттєвих (тимчасових, вузьких, незначних) інтересів та особистих симпатій.
На рівні приятельських відносин аж ніяк не є обов'язковим збіг уявлень про мету життя, можуть бути відсутніми й глибокий спільний інтерес, і серйозна заінтересованість долею один одного. Ці відносини взаємно доброзичливі, підтримуються особистими зустрічами, телефонними переговорами, листуванням, пов'язані з виконанням деяких взаємних послуг, обміном думками. В рамки приятельських відносин не входить спільне досягнення суттєво значущих цілей. Не досягається тут і той ступінь душевної близькості, за якої спілкування людей веде до вдосконалення особистих якостей один одного. Тим-то приятельські стосунки не оперті на міцні підвалини й досить легко припиняються.
Товариські ж стосунки встановлюються між людьми, котрі протягом тривалого часу беруть участь у процесі спільної діяльності. їх єднають спільні інтереси й, головне, почуття відповідальності за спільну справу. Характер діяльності людей безумовно впливає на міцність їхніх товариських стосунків. Діяльність, пов'язана з труднощами,
Товариські стосунки народжуються і в трудових колективах, де однією з основних рис у відносинах між людьми виступає колективізм. Реалізація на практиці цієї важливої моральної якості суттєво впливає на внутрішній стан окремих мікрогруп, члени яких пов'язані єдиним процесом діяльності певного виду. Рівень розвитку товариських відносин, у кінцевому підсумку, знаходить відображення як результат цієї діяльності. Дані соціологічних досліджень показують, що в групах, де зафіксовано високий коефіцієнт групової згуртованості, де число колективістів виявляється переважаючим, люди відчувають вдоволення від своєї праці та спілкування з колегами.
Бажання і вміння побачити й схвалити в людині все цінне, добре, хороше властиві саме товариським відносинам. Однак і перше, й друге не виникають стихійно. Вони формуються в сім'ї, дитячому та шкільному колективах. Вчить товариських стосунків і доросле життя. Саме тоді вони повною мірою позначаються постійністю й прихильністю. Тут починають усвідомлюватися ті обов'язки, котрі накладаються на особистість товариськими відносинами. Це увага до інших, готовність прийти на допомогу, незламна чесність щодо товаришів, принциповість, бажання усунути недоліки (свої й товаришів), нетерпимість до моральних пороків.
Товариські стосунки будуються за своєрідним «золотим» правилом — не ущемляти інтересів один одного, але водночас не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності та її результатів, самокритично поціновувати свою в ній участь, особистий внесок. Якщо мотивами критики є піклування про людину, повага до неї, бажання допомогти їй у пошуках виходу зі скрутної ситуації чи у виправленні недоліків, і якщо при цьому людина відчуває прихильність до себе колективу або товариша, то така критика стає відправним пунктом на шляху самовдосконалення. Така критика зближує колектив та особистість, зміцнює товариські відносини, які слугують необхідною передумовою справжньої дружби.
