Кримінальне право України: Загальна частина

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

1. Конструюючи санкції статей КК, законодавець намагається надати суду максимальні можливості для індивідуалізації покарання. Проте різноманітність життєвих ситуацій, різні комбінації обставин, що пом'якшують покарання, виняткові обставини конкретної справи можуть привести до висновку, що навіть призначення покарання, яке дорівнює мінімуму санкції статті, або найбільш м'якого 329 Розділ XVIII виду покарання при санкції альтернативній, є надто суворим, різко не відповідає обставинам справи і таким чином не відповідає тій меті, що сформульована в ст. 50. Маючи на увазі зазначені ситуації, ч. 1 ст. 69 встановлює: «За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу». Насамперед відзначимо, що ця стаття не може застосовуватися при призначенні покарання за злочини невеликої тяжкості. Ними відповідно до ст. 12 визнаються злочини, за які в законі передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м'яке покарання. Це положення легко зрозуміти: по-перше, всі санкції за ці злочини альтернативні і дають можливість суду обрати найбільш м'яке з них, по-друге, всі санкції, що передбачають позбавлення волі за ці злочини, обмежують позбавлення волі максимальним строком до двох років і дають можливість суду призначити покарання на срок від одного до двох років позбавлення волі, не вдаючись до правил, зазначених у ст. 69. Нарешті, за вчинення злочинів невеликої тяжкості можливе широке застосування звільнення від покарання на підставах, зазначених у статтях 44 і 74 КК. Стаття 69 передбачає два випадки призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: а) призначення покарання, нижче від найнижчої межі; б) перехід до іншого, більш м'якого виду покарання. 2. Призначення покарання, нижче від найнижчої межі, полягає в тому, що суд призначає засудженому покарання того виду, який зазначений у санкції (в альтернативній санкції — один із видів покарань із декількох, у ній передбачених), але це покарання призначається в розмірі нижче від найнижчої межі, тобто нижче мінімуму санкції статті, що передбачає відповідальність за злочин, у вчиненні якого визнаний винним підсудний. Так, наприклад, якщо в санкції ч. 2 ст. 186 за грабіж визначене покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, суд може, керуючись ст. 69, призначити це покарання на строк нижче чотирьох років. Проте 330 Призначення покарання нижче мінімуму даного виду покарання, встановленого в Загальній частині КК (у нашому прикладі нижче одного року), покарання згідно зі ст. 69 не може бути призначено. 3. Перехід до іншого, більш м'якого виду покарання, ніж передбачено в санкції статті, за якою кваліфіковані дії винного, зустрічається частіше, ніж призначення покарання, нижче від найнижчої межі, оскільки більшість санкцій в КК містять вказівки лише на вищу межу покарання (побудовані за правилом — «до такого строку»). При переході до іншого виду покарання суд призначає покарання, не зазначене в санкції, але більш м'яке за своїм видом, виходячи з порівняльної суворості покарань, зазначених у переліку ст. 51. Так, виходячи з цього переліку, від позбавлення волі можна перейти до виправних робіт, а від них — до штрафу. 4. Закон чітко визначає підстави застосування ст. 69 — це декілька обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину й особи винного. Обставинами, що пом'якшують покарання, слід вважати такі, що зазначені в ст. 66, а також інші подібні обставини, наявні в справі. Так, у практиці обставинами, що дають підстави застосувати ст. 69, вважають запобігання шкідливим наслідкам і добровільне відшкодування шкоди, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин, відсутність тяжких наслідків, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, другорядну роль у вчиненні злочину, наявність на утриманні дітей чи батьків, хворобу засудженого або його рідних, несприятливі умови роботи, неправомірну поведінку потерпілого, службову залежність тощо. При урахуванні особи винного беруться до уваги зразкова поведінка в побуті до вчинення злочину, чесна трудова діяльність, позитивна характеристика та ін. Рішення суду у вироку про застосування ст. 69 повинно бути обов'язково мотивоване. Мотиви повинні бути викладені в описовій частині вироку. У резолютивній же його частині зазначається остаточна міра покарання з посиланням на те, що вона застосовується в порядку ст. 69.