Кримінальне право України: Загальна частина

1. Як уже йшлося в розділі XIII цього підручника, при сукупності злочинів особа вчиняє два або більше злочинів, кожен з яких перед- 331 бачений різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. У зв'язку з цим можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність. V Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі: а) система повного (абсолютного) складання покарань; б) система обмеженого складання покарань; в) система поглинення; г) система обов'язкового або факультативного підвищення пока рання; д) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів. При системі абсолютного складання керуються правилом: скільки злочинів, стільки й покарань, які і підлягають повному складанню. Ця система була закріплена в одному з перших кодексів XIX ст. — Баварському уложенні 1813 р. Встановлена вона й у багатьох КК окремих штатів США, де закріплений принцип послідовного відбування покарань, призначених за кожний злочин. Звідси. — вироки на такі терміни (наприклад, понад 90 років), що перетворюються, по суті, на довічне позбавлення волі. Система обмеженого складання з'явилася з метою пом'якшити жорстокість системи абсолютного складання. Відповідно до неї сума покарань обмежується певною межею. Наприклад, чинне Голландське уложення 1881 р. припускає додавання покарань, але за умови, щоб сума їх не перевищувала найбільш суворе з них більше як на одну третину. Така ж система і в КК Італії 1930 р. Щоб усунути суворість систем складання, з'явилася система їх поглинення, за якою більш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять у сукупність, поглинає менш суворе. У ряді законодавств ця система застосовується при призначенні покарання в разі ідеальної сукупності злочинів (наприклад, у Фінляндії, а також КК УРСР 1922 р. — ст. 29). Прагнучи якось усунути хиби системи поглинення, коли особа по суті відповідає лише за той злочин, за який призначено більш суворе покарання, багато КК почали вводити систему обоє 'язкового або факультативного підвищення покарання, призначеного за сукупністю. Суд, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинення, зобов'язаний, зважаючи на закон або на власний розсуд, підвищити це покарання до певної межі. Так, у Швейцарському КК 1950 р. суд, призначивши покарання за найбільш тяжкий злочин, 332 призначення пиміриннх може підвищити його (але не більше ніж наполовину) понад максимум покарання, передбаченого за це діяння. Суд зв'язаний, крім того, максимумом даного виду покарання. Найбільш поширеними в законодавствах є змішані системи, які більшою мірою забезпечують індивідуалізацію покарання. В них застосовуються одночасно система обмеженого складання і система поглинення або сполучення цих систем із системою обов'язкового або факультативного підвищення покарання. Така система, наприклад, закріплена в КК ФРН 1871 р. в редакції 1975 р. 2. Змішана система призначення покарання за сукупністю встановлена й у ст. 70 КК України. У частині 1 цієї статті сказано: «При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань». Звідси очевидно, що призначення покарання за сукупністю злочинів проходить два етапи: а) призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що входять у сукупність; б) визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів. \J 1) Призначення покарання окремо за кожен зі злочинів, що утворюють сукупність, — це важлива вимога ст. 70 КК, відступ від якої є неприпустимим. Такий порядок призначення покарання дає можливість без якихось ускладнень застосувати амністію чи помилування до кожного окремого злочину. У разі перегляду вироку в касаційній чи наглядовій інстанції є можливість за наявності до того підстав пом'якшити покарання, призначене за окремий злочин, або взагалі виключити його з вироку. Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65), а також враховує обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, зазначені в статтях 66 і 67. Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів. V 2) Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відбувається на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом: fa) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі. 333 Л UJUUI Л. V III Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 (крадіжка) покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а за ч. З ст. 296 (хуліганство) — на строк чотири роки, то більш суворе — чотири роки позбавлення волі поглинає менш суворе — два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання — чотири роки позбавлення волі. Така ж ситуація може виникнути і при призначенні за злочини, що входять до сукупності, різних видів покарань. Так, якщо за один із злочинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими — два роки позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю призначає покарання позбавлення волі на два роки. При порівнянні в цих випадках суворості покарань суд керується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51. Якщо хоча б за один зі злочинів призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі. Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним злочинів. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: при частковому — до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєдну-ється^астина покарання, призначеного за інший злочин. [Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 покарання у виді одного року позбавлення волі, а за ч. З ст. -296 — у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остаточне покарання за сукупністю — чотири роки по- 334 Призначення покарання збавлення волі, оскільки максимум санкції ч. З ст. 296 — п'ять років. Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 — чотири роки, то можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати тільки один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185, і визначити покарання — п'ять років позбавлення волі, тобто в межах максимуму санкції ч. З ст. 296 КК. Проте, якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70). Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63, — п'ятнадцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185), — до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванадцять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років — максимуму даного виду покарання. Тому слід чітко розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі максимум санкції за хуліганство сім років, за крадіжку п'ять років, максимум позбавлення волі як виду покарання — п'ятнадцять років. Слід також мати на увазі, що санкція особливо тяжких злочинів за своїм максимумом (п'ятнадцять років) часто збігається з максимумом, встановленим для даного виду покарання в Загальній частині. У цьому разі покарання пятнадцять років поглинає інші покарання, призначені за окремі злочини. 3. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється ч. З ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Отже: а) визначаючи покарання за кожний зі злочинів, що входять до сукупності, суд повинен призначити не тільки основне, але й додаткове покарання, якщо, звичайно, його застосування передбачено зако- 335 ГОЗОІЛ Л. У Ні ном; б) призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначене за окремий злочин (злочини), що входять до сукупності; в) якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового складання в межах зазначених ст. 70 межах; г) якщо ці додаткові покарання різних видів, то кожне з них приєднується до основного покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно. \Jt. Частина 4 ст. 70 поширює принципи призначення покарання \J за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком суду за правилами, визначеними в ст.72. Ця норма має велике значення, оскільки нерідко злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, і засудження винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постановили після вироку у першій справі. Уявімо, що особа була притягнута до відповідальності і засуджена за ч. 2 ст. 296 за хуліганство, вчинене ним у грудні 2001 р. Після постановлення вироку у цій справі з'ясувалося, що засуджений ще в жовтні 2001 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185. Така ситуація повністю підпадає під поняття сукупності злочинів, що міститься в ч. 1 ст. 70. Справді, особа вчинила два злочини, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК, і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один з них. Ось чому до таких випадків і застосовуються ті ж правила призначення покарання, що визначені законом для сукупності злочинів. Призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 УК проходить такі три етапи: 1) суд виносить вирок за другий злочин, тобто призначає покарання за злочин, розкритий останнім; 2) з урахуванням раніше постановленого вироку суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за обома вироками, причому це складання відбувається лише в межах, встановлених у ч. 2 ст. 70; 336 Призначення покарання 3) в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, фактично відбуте за попереднім вироком.