Кримінальне право України: Загальна частина

1. Праці Монтеск'є і Беккаріа, що похитнули підвалини феодального кримінального права, були спрямовані проти його жорстокості, смертної кари і катування, релігійної нетерпимості та сформулювали гуманістичні ідеї цивілізованого кримінального права, поклали початок класичній школі. Особливе місце тут посідає книга італійського просвітителя і юриста Чезаре Беккаріа (1738-1794) «Про злочини та покарання», що вийшла в 1764 році. Ця книга за силою свого впливу на сучасників і на наступні покоління не має собі рівних в історії науки кримінального права. Книга-памфлет містила нищівну критику жорстокості і несправедливості феодального кримінального права і водночас формулювала принципи кримінального права, засновані на ідеях просвітительства і гуманізму XVIII ст. Школи (основні напрямки) науки кримінального права Книга Бєккаріа набула надзвичайної популярності в усьому освіченому світі, витримала ряд видань. У 1765 р. у Швейцарії була вика-рбувана медаль на честь Бєккаріа. Католицька церква, що відстоювала підвалини феодалізму, занесла книгу Бєккаріа до Індексу заборонених книг (Index librorum proxibitorum). Блискучий стиль, пристрасність викладу, стислість і ясність думки, а головне — ідеї цивілізованого кримінального права, що в ній сформульовані, роблять цю книгу актуальною і у наші дні. Кожен юрист повинен прочитати книгу Бєккаріа (російське видання 1939 p., стало бібліографічною рідкістю, у 1994 р. книгу перевидано в Росії). Сформулюємо коротко основні ідеї Бєккаріа1. Погляди на кримінальний закон. Бєккаріа, слідом за Монтеск'є, проголошує верховенство закону, причому законодавець не лише видає закони, але й тлумачить їх; суддя ж не може тлумачити закони, що підлягають буквальному застосуванню. Закон повинен визначати злочинність і караність діяння. Всі громадяни мають бути рівними перед законом. Беккариа різко виступає проти станової нерівності. Погляди на злочин. Злочин — це тільки діяння, тобто вчинок людини, виражений зовні. Бєккаріа відхиляє відповідальність за намір, за слова, думки, єресі і чаклунство, що вважалося одним з найважливіших постулатів феодального права. Беккариа одним з перших дав матеріальне визначення злочину, вважаючи, що ним є лише дія, яка заподіює ту або іншу шкоду суспільству. Погляди на покарання. Право на покарання випливає, як вважає Бєккаріа, не з вимог спокутування гріху перед богом або монархом, а з необхідності захистити «загальне благо від посягань окремих осіб». Тому покарання повинно застосовуватися лише тоді, коли в цьому є «абсолютна необхідність». Слідом за Монтеск'є, якого Бєккаріа вважав своїм вчителем, він вимагає рівноваги злочину і покарання. Він пропонував створити «точну і загальну сходинку злочинів і покарань», в якій «відбивалася б їх відповідність». Покарання, — писав Бєккаріа, — повинно бути помірним, гуманним, а не жорстоким. Впевненість у неминучості, невідворотності хоча б і помірного покарання створить, пише він, «завжди більше Більш детально про біографію Бекаріа, а також його погляди див.: Решетні-ков Ф. М. Беккариа. - М, 1987. 395 Розділ XXIV враження, ніж жах перед іншим, більш жорстоким покаранням, але таким, що супроводжується надією на безкарність». Мета покарання — не відплата, а попередження вчинення винним нового злочину, спричинення нової шкоди суспільству (те, що ми називаємо приватною превенцією) та утримання інших осіб від вчинення злочину (загальна превенція). Беккаріа вважав, що більш доцільним є попередити вчинення злочину, ніж потім карати за нього. Беккаріа в принципі був проти смертної кари. Він припускає її лише в тому разі, коли вона є єдиним засобом утримати інших від вчинення злочину або «коли нація повертає або втрачає свою свободу або під час анархії, коли безладдя замінює закони». Цікаво, що коли в Конвенті під час Французької революції вирішувалося питання про страту Людовіка XVI, в обґрунтування застосування її були покладені погляди Беккаріа. 2. Погляди Беккаріа зробили вирішальний вплив на розвиток науки і законодавства наступного періоду. Представники класичного напрямку були в багатьох країнах Європи: в Англії — Бентам (1748-1832), у Франції — Росі (1787-1848), у Німеччині — Кант (1724-1804), Гегель (1770-1831), А.Фейєрбах (1775-1833), Грольман (1775-1829), у Росії — Таганцев (1843-1923), Сергієвський (1849-1910), вчені, що працювали на Україні: Кістяків-ський (1833-1885), Владимиров (1844-1917) та багато інших. Значний вплив на прихильників класичної школи мав її німецький напрямок, який розвивався під впливом філософії Канта і Гегеля. 3. Кант — видатний німецький філософ, що вперше сформулю вав ідеї правової держави, створив свою теорію кримінального права. Погляди на кримінальний закон. Розум диктує волі людини певні правила належної поведінки. Ці правила Кант називає імперативами. Оскільки розум диктує ці правила безумовно, вони є не просто імперативами, а категоричними імперативами. Ті з них, що стосуються етики, моральності, дають поняття морального закону, ті ж, що стосуються права, стають юридичним законом. Таким чином, кримінальний закон — це категоричний імператив. Він є апріорним синтетичним судженням, що вимагає від людини керуватися у своїй діяльності таким правилом: «роби так, щоб твоя свобода могла співіснувати із свободою всіх людей». Погляди на злочин. Злочин — це дії, що порушують кримінальний закон, тобто категоричний імператив. При цьому джерелом зло- 396 Школи (основні напрямки) науки кримінального права чину є свобода волі. Воля, за Кантом, не залежить від зовнішніх причин, вона є вільною, автономною, індетермінованою. Вільна воля — це така причина, що не має ніякої причини, це першопричина всіх вчинків, що не підпорядковується необхідності. Це положення, на думку Канта, не потребує доказування — це річ у собі, їй можна тільки вірити, але її не можна пізнати. Погляди на покарання. Кант — творець теорії матеріальної відплати. Категоричний імператив вимагає належної поведінки і містить у собі ідею покарання за неналежну поведінку. Покарання — це здійснення справедливості. Воно не ставить перед собою ніякої утилітарної мети. Покарання — це справедлива відплата, самоціль. Воно призначається лише тому, що вчинений злочин. Кант доводив своє вчення про покарання до абсурду. Він писав, що, якби громадянське суспільство мало припинити своє існування, то повинен був би бути покараний останній вбивця, який знаходився у в'язниці і був засуджений до смерті (Fiat justitia pereat mundus — І здійсниться правосуддя, хоча б загинув світ). Покарання є відплатою злом за зло, заподіяне злочином. Відповідність покарання Кант розуміє як jus talionis. Наведу лише одну його думку з «Метафізики моралі». Кант запитує: «Яким є рід і розмір покарання, яке б відповідало принципам справедливості? »І відповідає: «Ніякий інший, як тільки принцип рівності (у положенні стрілки на терезах справедливості) — не схилятися ні на один, ні на другий бік. Таким чином, зло, яке ти заподіюєш іншій людині без її вини, ти заподіяв самому собі. Якщо ти її ображаєш, то ти ображаєш самого себе; якщо ти її обкрадаєш, то ти обкрадаєш самого себе; б'єш ти її, ти б'єш себе; вбиваєш її, ти вбиваєш самого себе. Тільки право відплати (jus talionis), але неодмінно перед судом (а не у твоєму приватному судженні) може точно визначити і якість і кількість (розмір) покарання». Відповідно до цього пропонується і система покарань: за вбивство — страта; за зґвалтування і мужолозтво — кастрація; за аморальні злочини — вигнання з суспільства; за образу — принизливе вибачення перед потерпілим, за майнові злочини — кримінальне рабство (каторга) на різні строки. 4. Гегель — видатний німецький філософ, творець діалектичного методу, розвивав свої ідеї й в галузі кримінального права. Погляди на кримінальний закон. Право — це певна абстрактна загальна воля у своєму прояві. Кримінальний закон — це теж загальна воля (теза), яку не можна порушувати. Гегель виступав за видан- 397 ґозділ XXIV ня кримінального кодексу, який він вважав більш розвиненою формою права, ніж збірники звичайного права або права прецедентів. Він вважав, що кодекс повинен бути написаний у доступній формі і доведений до відома населення. Погляди на злочин. Гегель виступав проти караності злочинних намірів і думок, доводячи, що кримінальній відповідальності може підлягати лише вчинене особою злочинне діяння. Гегель був проти об'єктивного ставлення, вважаючи, що кримінальна відповідальність можлива лише при наявності умисної вини. Злочин, з точки зору філософа, це порушення права, загальної, абстрактної волі, відпадіння від цієї волі, тобто щось нерозумне. Він являє собою заперечення загальної волі, заперечення права (антитеза). Оскільки злочин нерозумний, то він не повинен існувати, тому що розумне тільки і є дійсним. Погляди на покарання. Покарання є відновленням права. Якщо злочин — це заперечення права, то покарання — це заперечення заперечення права (синтеза). Покарання виключає злочин, робить його таким, якого взагалі не було, ніби ніколи не існувало. Тому покарання не переслідує ніякої утилітарної мети, воно — самоціль. Воно є результатом свободної волі злочинця, який сам собі вимагає покарання. Самим фактом вчинення злочину злочинець дає згоду на застосування покарання. Проте покарання, як правило, не таліон (крім вбивства), а повинно відповідати за своєю суворістю тяжкості вчиненого злочину. 5. Ансельм Фейєрбах (батько відомого філософа-матеріаліста Людвіга Фейєрбаха) переклав філософські концепції німецької класичної філософії на ясну і чітку мову юриспруденції. Він дав латинські формулювання основних принципів кримінального права, що, за його словами, не підлягають будь-якому винятку. Це — nullum crimen sine lege, nulla poena sine lege, nulla poena sine crimine, nullum crimen sine poena legali. Ці формулювання, що є відображенням в кримінальному праві сутності правової держави, прихильником якої слідом за Кантом був Фейєрбах, є і в наш час найважливішими критеріями оцінки кримінального права як цивілізованого. Фейєрбах був упорядником одного з перших кодексів XIX ст., у якому втілилися його ідеї, — Баварського кримінального укладення 1813 p., що діяло майже до часу об'єднання Німеччини в 1870 р. Ідеї Фейєрбаха вплинули на розвиток науки кримінального права не лише в Німеччині, але й за її межами. 398 Школи (основні напрямки) науки кримінального права Погпяди на кримінальний закон. Закон, за Фейєрбахом, загальний і необхідний, він загрожує кожному, винному у злочині. Він слідом за Кантом вважав кримінальний закон категоричним імперативом, що підлягає обов'язковому виконанню. Цей категоричний імператив за Фейєрбахом виражається у формулі nullum crimen, nullum poena sine lege. Він виступав за різке звуження суддівського розсуду, за встановлення абсолютно визначених санкцій, зумівши це втілити в Кримінальному укладенні Баварії 1813 р. Погляд на злочин. Злочин — це дія, небезпечна для суспільства. І хоча вона викликається свободною волею, але підпорядкована закону причинності, детермінована. Причиною злочину є прагнення людини отримати задоволення або уникнути незадоволення, тобто почуттєва природа людини. Фсйєрбах створив наукову підставу для розробки найважливіших інститутів кримінального права — складу злочину, вини, замаху, співучасті тощо. Він розрізняв об'єктивні і суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності (злочинне діяння, заборонене законом, і вину особи — умисел або необережність, їх види і ступені). Погляди на покарання втілилися у так званій фейєрбахівській теорії — теорії психологічного примусу. Злочин виникає, за Фейєрбахом, з почуттєвих спонукань людини, а тому потрібно щось протиставити цим прагненням. Цю роль відіграє покарання, для чого необхідно, щоб кожний був переконаний, що за вчинення злочину він матиме більше страждань, ніж те незадоволення, що він відчуває при стримуванні себе від вчинення злочину. Покарання виступає в ролі контрмотиву. Воно своєю загрозою змушує людину зупинитися і не вчинювати злочин. Застосування покарання за злочин і робить загрозу покаранням, передбаченим у кримінальному законі, цілком реальною. 6. Теорія загального попередження за своєю суттю є теорією залякування. Вона мала багато прихильників, але і не менше супротивників. Грольман — сучасник Фейєрбаха, висунув ідею спеціального попередження, вважаючи, що метою покарання є попередження злочинів шляхом впливу на засудженого. Це досягається або залякуванням злочинця, до якого застосоване покарання, або тим, що він позбавляється фізичної можливості вчинити новий злочин. З огляду на це Грольман був за широкі рамки розсуду суддів при застосуванні покарання. Суперечка між прихильниками Фейєрбаха і прихильниками Грольмана пройшла через усе XIX сторіччя і набагато пережила цих 399 вчених. Виникнення так званих змішаних теорій про мету покарання значною мірою зменшило гостроту цих суперечок. 7. Найбільш відомими представниками російської школи класи ків були М. С. Таганцев і О. Ф. Кістяківський, який працював у Києві. М. С. Таганцев — автор курсу кримінального права, що не має аналогів. Над ним вчений працював майже тридцять років. Останнє видання 1902 р. «Російське кримінальне право. Лекції» (у двох томах), перевидане в 1994 p., стало доступним для всіх юристів. М.С.Таганцев був помірним лібералом, прихильником точного застосування кримінальних законів, глибоко розробив проблеми майже всіх інститутів кримінального права, різко виступав проти смертної кари. «Зробити злочин за допомогою покарання таким, що не існував, неможливо, — писав він, — ніяке покарання вбивці не воскресить вбитого, смерть дає в результаті не життя, а дві смерті». І далі: «Погроза стратою, якщо вона з десятьох злочинців не застосовується до дев'яти, менш дійова, ніж погроза тюрмою, якщо тільки погроза неминуче здійснюється стосовно будь-якого злочину». Таганцев різко виступав проти ідей соціологів про небезпечний стан: «Караючи ж за злочинні схильності, можливість майбутніх порушень, ми даємо страшенну зброю деспотизму влади, знищуємо існування всякої свободи». Ліберальних поглядів дотримувався й О.Ф.Кістяківський, підручник якого з Загальної частини кримінального права витримав декілька видань. Особливо різко Кістяківський виступав проти смертної кари, видав з цього питання окрему книгу. У своїх роботах вчений переконливо критикував антропологічний напрямок і у той же час використовував при дослідженні інститутів кримінального права не лише юридичний метод, але і соціологічні характеристики1. 8. Класична школа зробила вирішальний вплив на зміст як ран ніх кодексів (КК Франції 1791 р. і 1810 p., Баварське укладення 1813 p.), так і на більш пізні кодифікації (Німецьке кримінальне укладення 1871 p., Голландське кримінальне укладення 1881 p., Італійський КК 1889 p., Російське кримінальне укладення 1903 p., головним упорядником якого був М. С. Таганцев). Та й у XX ст. ко- Більш докладно про погляди М.С.Таганцева можна прочитати у вступній статті проф. М. І. Загороднікова»до 1-го тому його «Лекций по уголовному праву» (1994), а про О.Ф.Кістяківського - у книзі О.Ф.Скакун «Политическая и правовая мьісль на Украине (1861-1917)» (1987). 400 шпили [основні напрямки) науки кримінального права дєкси, що приймалися в різних країнах, хоча і відчули на собі вплив соціологічної школи, зберегли всі основні положення, розвинуті класичною школою і властиві кримінальному праву будь-якої цивілізованої держави (наприклад, Кримінальні кодекси Бельгії 1930 p., Швейцарії 1950 р., Швеції 1965 p., Австрії 1975 p., Франції 1992 p., Іспанії 1995 р.)- У радянській літературі мало місце однобоке висвітлення ідей класичної школи. Якщо визнавалася гуманістична її спрямованість у період боротьби з феодалізмом, то після приходу до влади буржуазії класична школа розглядалася як течія реакційна, спрямована на апологетику існуючого ладу. Такий підхід по суті перекреслював ті досягнення прогресивної кримінально-правової думки, що були набуті цією школою. Звичайно, у класиків були недоліки, головними з яких слід вважати чисто юридичний світогляд, що розглядає кримінальне право у відриві від соціальної дійсності, захоплення абстрактними конструкціями і котроверзами, нормативізм, який зводив дослідження лише до логічної побудови юридичних понять, відсутність у ряді випадків історизму у вивченні злочину і покарання та деякі інші. Проте ці недоліки не можуть знецінити всього того, що зроблено класичною школою у відстоюванні цивілізованих основ кримінального права. Основні ідеї цього напрямку зберігаються і зараз як у теорії, так і в кримінальному законодавстві всіх демократичних держав.