Крип'якевич Всесвітня історія (1995)
Устрій і господарство Єгипту
Фараон. Від найдавніших часів Єгипет був під владою -фараонів. Фараон, по-єгипетському «пер-о», означає «великий дім» -— у такий образний спосіб єгиптяни означали найвищу владу. Своїх володарів єгиптяни шанували, як мало хто з інших народів. Фараон уважався потомком богів, Божим сином, — нерідко його титулували «добрий Бог». Простій людині не вільно було оглядати лице володаря. Коли хто зустрічав фараона, то мав кинутися лицем до землі й так лежати, аж поки похід фараона не пройде. Тільки найвищі достойники мали право цілувати його ноги. Урядовці у своїх листах навіть не згадували ім'я свого володаря, а висловлювалися про нього у безособовій формі: «що побачено», «що виєлухано». У піснях і гімнах фараонів оспівували такими самими словами, як і богів. Гімн на честь Тутмоса Ш починається ось так: «Ти рівний Ра у всьому, що робиш, — все, чого хоче твоє серце, здійснюється. Коли ти вночі чого забажав, це здійснюється скоро, з приходом світанку. Ми бачили багато твоїх чудних справ від часу, як ти став королем обох країн, і ми не чули та не бачили нічого, що було б їм рівне. Що з твоїх уст виходить, дорівнюється словам богів. Твій язик є вагою1, а твої уста точніші, [ніж] чутливий язичок у вазі Тота. Якого шляху ти не знаєш? Де те місце, якого б ти не бачив?..»
Коли фараон помирав, то, на думку побожного народу, він тільки повертався у свою божу сім'ю, й тоді вже будували йому святині й почитали його, як божество. Ці поняття єгиптян про божественність королів найкраще ілюструє образ2, на якому фараон Рамзес II складає уклін своїй власній подобі, котра засідає між богами, — фараон шанував себе, як бога.
Коли і в який спосіб утворилася така сильна королівська влада, про це не знаємо нічого певного. Єгипет у найдавніші часи ділився на кільканадцять князівств, а потім вони об'єдналися в одну державу. Фараоном став, очевидно, той князь, що створив це об'єднання. Він одразу мав верховне значення серед інших вельмож, а пізніше за допомогою духовенства надав своїй владі освячений характер. Те, що влада фараонів спочатку не була необмеженою, бачимо з відносин у Горішньому Єгипті. Там довгі часи при фараоні засідала «рада вельмож полудня», до якої належали 20 провінціальних князів. Вони мали вплив на управу держави, а якщо фараон не мав досить авторитету, то навіть самі брали керму держави у свої руки. У Долішньому Єгипті такої ради князів не було, й тут фараон вирішував усе своєю волею. Пізніші фараони змагали до того, щоб зробити тих місцевих вельмож залежними від себе урядовцями. Деколи вони досягали своєї мети, але за слабих володарів ця магнатська олігархія знову приходила до сили.
Пізніше королівську владу скріпив стан «писарів» — урядовців, котрі знали мистецтво письма. Цей клас, протегова-ний фараонами, [за своєю] природою був оборонцем прав корони й виступав проти всіх тих, хто прагнув зменшити владу фараона. Ця нова урядова аристократія вела боротьбу передусім проти старої родової шляхти та її автономічних традицій. Вислід1 суперництва легко було передбачити: зручне й інтелігентне урядництво перемогло феодалів, що були пройняті старосвітчиною й не зуміли винайти собі кращі організаційні методи. Перемагаючи родову шляхту, писарі приготували основи під королівський абсолютизм.
До піднесення авторитету фараонів не менше спричинилося духовенство. Від найдавніших часів існував тісний союз між державною владою та релігією. Фараони щедро обдаровували всякі святині і жрецькі колегії, а жерці віддячували за це тим, що своїми впливами підтримували й зміцнювали королівську владу. Особливо від часу «священної війни» проти гіксосів, коли фараони-переможці відновили занапащений культ богів, жерці всіма силами старалися утвердити віру у божественний початок влади. Фараон як син богів є повноправним паном Єгипту й усього світу. Всі землі і вся влада належать йому як спадщина богів, всі повинні коритися йому, а хто проти нього виступав, той вів боротьбу з богами. Союзові з духовенством фараони завдячували непохитністю своєї влади.
Управа держави. Найвизначніші фараони управляли державою особисто. «Великий дім», палата короля — це був осередок усього державного життя. За звичаєм, фараон зранку приймав найвищих урядовців і обговорював із ними найважливіші справи: потреби адміністрації й судівництва1, стан скарбу2, державні підприємства, розвиток каналізації3, плани нових будов, релігійні питання. Діяльні фараони студіювали докладніше повідомлення своїх міністрів, переглядали великі звої касових рахунків, робили істотні замітки, вимагали пояснень. Не раз фараон сам вирішував якесь питання й навіть диктував текст розпорядження. Час від часу фараони проводили контроль управи, об'їжджали край, оглядали каналізацію, дороги, копальні, самі вислуховували скарги своїх підданих і карали урядовців за надужиття.
Найвищим урядовцем при особі фараона був перший міністр, або візир, який сполучав у собі уряд канцлера держави й найвищого судді. До його бюро сходилися всі нитки державної адміністрації. Під його кермою_ працював цілий штаб урядовцш і писарів різних ступенів. Його бюро містилися при самій фараоновій палаті. Йому підлягали провшціальні уряди, від них він діставав повідомлення й надсилав їм розпорядження та інструкції. Документи, що [їх] він видавав, звалися «королівськими листами». Всі державні акти він переховував в архіві. До нього належали також організація оборонних засобів держави, утримання армії, будова твердинь, військовий флот. Вш кермував будовою каналів і всім наводненням4 Єгипту, підтримував зв'язки із святинями й жерцями та пильнував порядок у календарі. Мав свій окремий корабель, яким об'їжджав край- Взагалі його обов'язки були надзвичайно широкими.
Перший міністр стояв також на чолі судівництва. Щоденно ранком, після аудієнції у фараона, він зднімав печаті з дверей суду й починав там урядування. Перед ним лежала книга законів, котра містилася на 40 папірусових звоях. Найвищий суд мав бути представником безоглядної справедливості. Один фараон давав своєму міністрові такі вказівки:
Єгиптянин ізжінкою з часів Нової держави
«Це образа для богів, коли хто виявляє себе сторонничим. Це наука, якою ти маєш кермуватися. З твоїм знайомим маєш поводитися так само, як з тим, кого не знаєш, з тим, хто є близький королеві, так само, як і з далеким. Не показуй несправедливого гніву людині, а гнівайся тільки тоді, коли є виправдана причина. Поширюй страх перед тобою, щоб тебе боялися. Бо тільки той є князем, кого бояться. Значення має той князь, який виконує справедливість». Доступ до суду мав кожний, і судові слуги мали немало клопоту, щоб упорядкувати велику юрбу, що тиснулася до судового будинку. Присуди видавали у дуже скорому часі: справи зі столищ вирішували до трьох днів, з дальших околиць — до двох місяців. Велися дуже докладні судові записки: протоколи слідства, списки ув'язнених, покараних і т. ін.
Подвійні функції першого міністра — адміністративні й суддівські — були такі широкі, що вньне був у силі усе виконувати. Тому пізніше, за XVIII династії, цей уряд поділили на два — візира полудня для Горішнього Єгипту й вЬира півночі — для Долішнього.
Поруч із першим міністром важливе значення при дворі мав королівський скарбничий, що урядував у «білому домі». Він орудував фінансовими засобами держави. Головним його завданням було стягати данину з усіх провінцій Єгипту. Всякі податки платили тоді натурою: худобою, збіжжям, олією, вином, медом, полотном. Скарбові урядовці все те упорядковували і здавали до окремих магазинів, комор, стаєнь — це давало багато роботи. У скарбових урядах утримували докладний перепис власників грунтів і на його основі накладали податки. Державні доходи Єгипту були дуже великі: з усіх сторін Нілом пливли флотилії кораблів, навантажених різними продуктами. Найбільш цінними вважалися засоби золота й срібла, які довозили з Нубії.
З адміністративного боку Єгипет був поділений на округи, що у греків звалися «ном». Було їх 20 у Горішньому Єгипті і стільки ж — у країні дельти. Спочатку це були окремі князівства, і князі утримували в них верховну владу. Пізніше місце князя посів королівський урядовець, що звався «перший під королем». Під його кермою були різні провінціальні уряди: адміністративне бюро, скарбовий відділ, суд, каналізаційний уряд, військовий відділ — кожний із різними урядовцями й писарями. Найважливіші завдання виконував скарбовий відділ, бо через
нього йшли всі данини до центральної скарбниці. За порядком у провінціях доглядали окремі королівські контролери, що часто відвідували різні околиці. Організаційна мережа Єгипту була розвинена доцільно вже у III тис. перед Христом. З пізніших держав тільки цісарський1 Рим поставив свою адміністрацію на такому високому рівні.
Шляхта й жерці. Соціальний поділ єгипетського населення був досить різнорідний. Зустрічаємо тут шляхту різного роду, стан жерців, міщанську верству й невільне селянство.
У найдавніші часи верховна верства складалася з великих земельних власників. Уся земля в Єгипті належала в основі фараонові, що мав право розділяти її між своїми підданими. Була це немов ленна система: король розділяв маєтності за своєю волею й так само міг їх відбирати у неслухняних васалів. Коли хтось помирав, його сини мусили наново робити заходи, щоб їм залишили батьківські володіння. Деколи фараон залишав землю вдовиці по вірнім слузі до часу, поки її син не доходив до зрілих літ. Але за слабших фараонів цей феодальний порядок занепадав дуже скоро. Та ж сама земля залишалася в руках однієї родини упродовж кількох поколінь, так що втрачалася навіть пам'ять про те, що фараон міг нею розпоряджатися. Визначні аристократичні роди доходили до великого значення у своїх округах. Деякі вельможі жили, як князі, Мали своїх урядовців, свій суд, збирали податки з населення, мали навіть власні твердині й залоги. Фараони мусили рахуватися з ними й віддавати їм вищі державні уряди. Так само і стан жерців у значній частині походив із шляхти.
Родова аристократія втратила свій вплив тоді, як витворився окремий урядничий стан—верства «писарш». У міру того як зростала культура Єгипту, зростала й потреба вирішувати різні державні справи за допомогою писаних актів. Але єгипетське письмо було дуже складне й важке, й вивчити його можна було тільки довгою наукою. Тому урядовці, які вміли писати, цінувалися дуже високо й добували найвищі уряди й гідності. Кандидати на писарів училися в окремих писарських школах, а потім поповнювали свої знання у різних урядах. У службі їхнім головним обов'язком було вірно стояти при фараоні. Один із урядовців так навчав своїх синів, котрі також добували урядову кар'єру: «Боріться за його ім'я, будьте вірні йому — і не знатимете біди. Кого король любить, той має благословенство, але для ворога його світлості нема могили, й труп його кинуть до води». Фараон Сесостріс ПІ писав до одного з урядовців: «Моя світлість посилає тебе в посольстві, бо моє серце є певне, що ти все виконаєш за бажанням моєї світлості, бо ти виховався на науці моєї світлості, зріс як вихованець моєї світлості й як єдиний вихованець моєї палати».
Відносини між давньою аристократією та новою бюрократією від самого початку були дуже напруженими. «Стара шляхта погорджувала новими двірськими урядовцями, що прийшли до впливу з темних низин. Так само освічений писар із презирством ставився до брусуватого провінційного вельможі як до неосвіченого й несвідомого бовдура» (Г. Шнайдер). Пізніше між обома станами прийшло до відкритої боротьби за владу. Фараони, очевидно, допомагали своєму урядництву. Багато аристократичних родів загинуло під час боротьби з гіксосами. Фараони безоглядно нищили тих, які не допомагали їм у боротьбі з наїзниками. Писарський стан займав не тільки уряди давніх достойників, а й їхні землі. В цей спосіб поволі ці «нові люди» перейняли місце старої шляхти.
За Нової держави шляхетський стан доповнився військовим елементом. Великі воєнні походи зміцнили значення війська. У найважливіших центрах з'явилися сильні залоги, й їхні коменданти взяли в свої руки не тільки військову, але й цивільну управу. Офіцерський стан був дуже солідарний і успішно конкурував з урядшщтвом. Але згодом і та військова еліта ввійшла в давню шляхту й ще скріпила її значення.
Особливістю Єгипту був добре організований жрецький стан. Але, як замкнена каста, духовенство з'явилося доволі пізно. Довгі часи не було окремих жерців1, а всякі релігійні функції у святинях виконували самі громадяни за означеною чергою. Тільки тоді, коли релігія набула державного характеру, коли фараони розвели офіційну опіку над культом, коли святині дістали великі земельні надання, — тільки тоді відокремився й осібний жрецький стан. Серед єгипетського духовенства панувало спадкоємство: священицькі посади переходили від батька до сина. За Нової держави жрецтво сконсолідувалося у замкнену верству, яка мала свої права й привілеї. Тоді жерці набули великого впливу на державні справи, й не раз навіть фараони мусили ділитися з ними владою.
Нижчі верстви. Слабше виявленим був середній стан, що стояв між шляхтою та суспільними низами. Належали туди ремісники, купці й частина землевласників. Розвиток цієї верстви залежав від загального добробуту країни. Коли Єгипет розширив свої границі й заживав довгих літ миру, коли найбільше процвітали промисли й торгівля — тоді й цей стан мав часи свого розквіту. Опікувалися ним і фараони, і провінційні князі. На цвинтарях під Абідосом заховалися численні гробниці міщанського населення з часів Середньої держави з багатою й різнорідною обставою — це вказує на добробут цієї верстви. За Нової держави до середнього стану належали також вільні вояки, яких Єгипет мав тоді велике число. Але політичного значення цей клас не набув — надто різнорідні й нескоординовані елементи належали до нього. Заможніші й меткіші одиниці могли дістатися між шляхту, але загал дуже легко попадав у залежність від вельмож і шляхти.
Найбільша частина населення Єгипту складалася з невільних людей. Вони були власністю фараона або великих землевласників, при продажу землі переходили разом зі своїми оселями під владу нового власника. Працювали найбільше на ріллі, але також на інших роботах — як ремісники й робітники. Тисячами гнали їх до каменоломів2 й копалень. Жінки займалися найбільше ткацтвом. Разом із місцевим простолюддям до невільницьких робіт уживали також воєнних бранців, яких фараони приводили з далеких походів.
Сільське господарство в Єгипті. Вгорі орють, мотичать і сіють. Вдолі переганяють череду через дозріле збіжжя, щоб вимолотити зерно. В ієрогліфічному письмі — пастуші пісні
гнобив удовиці, не відпихав від себе селянина; ніколи не відганяв пастуха, ані у власника невільників не забирав його людей за податки. Ніхто не жив у злиднях у моїй країні, ніхто за моїх часів не терпів голоду. Як приходило літо голоду, я наказував орати всі поля округи антилоп аж до полудневої й північної границі, утримував людей при житті й постачав їм поживу, так що не було жодного голодного. Я давав так само вдовиці, як і тій, що мала чоловіка. Не мав у мене першості великий перед малим. Пізніше прийшли великі виливи Нілу, багаті на зерно і всякі речі, але я все ж таки не стягав несплачених податків». Подібними ж словами славить себе князь Сіута: «Я мав недостатком зерна. Коли країна була в потребі, я утримував місто збіжжям. Я дозволяв, щоб міщанин сам брав зерно для себе і для своєї жінки, для вдовиці та її сина. Я дарував усі податки, що від часу мого батька не були сплачені. Я заповнив пасовиська худобою, все було плідне, корови родили подвійно, стайні наповнилися телятами».
Але такі добрі володарі належали, мабуть, до виїмків. Звичайно, пани використовували простий народ із повною безоглядністю. Один писар у листі до приятеля пише: «Чи уявляєш собі долю селянина, що управляє землею? Екзекутор податків приходить на греблю, щоб зібрати десятину зі жнив. "Ь ним ідуть слуги з батогами й негри з пальмовими киями. Всі кричать: «Давай збіжжя!» Якщо селянин не має зерна, кидають його на землю, в'яжуть, тягнуть до каналу й топлять».
Народ терпляче зносив свою долю. Тільки раз зустрічаємо звістку про бунт робітників по дорозі до копалень на Синайському півострові. Цю експедицію було вислано у невідповідну пору — пекучим літом. Дорога вела через безводну пустелю. Робітники зворохобилися, не схотіли йти далі, нарікаючи на «лиху літню пору», на те, що «височина влітку гаряча, а гори палять шкіру». Урядовець, що вів похід, мусив ужити чималих заходів, поки вдалося йому заспокоїти збунтовану масу. На пам'ятку про цю подію він виставив пам'ятковий камінь і на ньому описав свої переживання.
Господарство. Стародавній Єгипет уславився як хліборобська країна. Розвиток його залежав від Нілу, що своїми виливами звожував єгипетську пустелю й перетворював її на родюче поле. Тому для Єгипетської держави найважливішою справою було використати належним чином Нільські повені та поширити їх на якнайширші простори краю. Від найдавніших, часів єгиптяни старалися інженерними засобами опанувати ріку, будували побережні вали і греблі, проводили усюди канали й рови. Для кермування цими величезними роботами потрібна була одна центральна влада, й тому каналізаційна система Єгипту стояла найкраще за тих фараонів, що мали доволі авторитету, щоб у всій країні проводити одночасно доцільні водш роботи. Найбільший обсяг мав великий збірник води, званий озером Меріс, що його побудував Аменемхет III.
Єгипет у ті часи продукував найбільше пшениці і був справжньою «коморою» Стародавнього світу. Пізніше він живив Римську державу. Маємо також перші звістки про розвиток садівництва. З фруктових дерев у Єгипті росли дактилева пальма, фігове дерево й сикомора — ці дерева розводили у більшій кількості при палатах фараонів і князів та при святинях. Так, наприклад, читаємо про великий сад при святині Амона у Фівах, а в Карнаку до головної святині вела велика пальмова алея.
При хліборобському господарстві дуже поширеним було скотарство: є згадки про рогату худобу, овець, кіз та ослів. Натомість коней у ранні часи в Єгипті не було. Тільки кочові гіксоси привели їх з Азії, й від того часу зустрічаємо коней і в господарстві, і у війську, а також великі королівські табуни.
Стадо худоби переходить брід Рисунок із часів Старої держави
великий ловець уславився фараон Аменхотеп III: на одних ловах він убив 76 диких биків, за перших десять років своєї влади застрілив 102 левів. Займалися також рибальством; між іншим, убивали рибу, кидаючи в неї списом.
Гірництво розвинулося з давніх часів. Добували дуже багато різнорідного каміння, потрібного на будову святинь і палат, а також до різьби і прикрас. Так, між іншим, зустрічаємо граніт із каменоломів при катарактах, кварц, діорит, малахіт, алебастр та ін. Фараони Стародавньої держави до своїх монументальних будов спроваджували з Асуану величезні гранітні блоки довжиною до 10 м і вагою 50—60 т. Єгипетські каменярі вміли навіть найтвердіше каміння різати мідними пилами й обробляти такими ж свердлами.
Із металів найскорше добували мідь у копальнях на Синайському півострові. Вже за Стародавньої держави ковалі виробляли мідні окуття, цвяхи, гарну зброю, різнорідний посуд. Пізніше відкрили золото в Нубії, й це дало привід до підбоїв цеї країни. Золотарство стояло в Єгипті дуже високо. Діадеми та інші прикраси, відкриті у гробницях королів, виявляють таку майстерність і легкість, що їх можна сміливо поставити поруч із найкращими європейськими виробами пізніших часів. Срібла в Єгипті не було, — спроваджували його, мабуть, із Кілкії, а тому срібні вироби цінувалися вище, ніж золоті. Заліза у Давньому Єгипті ще не вміли обробляти. У гробницях трапляються деколи залізні персні, але вони азійського походження. Як велику рідкість їх цінували нарівні із золотом.
Досить різнорідними були керамічні вироби. У найдавніші часи єгиптяни виробляли посуд просто з каменю: у найдавніших гробницях зустрічаються миски і дзбанки, виконані з найтвердіших видів каменю —діориту й порфіру. Глиняний посуд спершу робили без гончарного круга. Орнамент їх простий (не раз це — звичайні відтиски кошиків), колір глини червоний або чорний. Пізніше й форма, й декор стають чимраз більше мистецькими, посуд бував полив'яний, з малюнками звірів, птахів, риб, людей, кораблів та ін. Трапляються також фаянсові вироби, найчастіше зеленого й синього кольору. З глини виробляли також фігурки звірів і людей.
Мало доховалося зразків інших видів промислу. Дерева в Єгипті було небагато, й кращі його породи спроваджували з далеких країн, наприклад, кедр із Сирії, а гебан — із Середньої Африки. Тому дерев'яні вироби трапляються рідко. У скотарській країні мали доволі шкіри й обробляли її вміло. М'які, фарбовані на різні барви шкіри слугували на покриття стільців, лав, на подушки й покривала, а також на завіси й балдахини. В Єгипті сіяли багато льону. Управа його була під контролем окремого королівського урядовця. Ткацтвом займалися найбільше жінки. Збереглися зразки тонкого й делікатного полотна, яке важко відрізнити від шовку. Грубіші тканини виробляли з волокон інших рослин.
Дуже великі послуги єгиптянам приносив папірус. Його бадилля в'язали в довгі в'язанки й робили з них легкі човни; можна було крутити з нього шнури, так само як і з пальмового волокна; виробляли з нього сандалії та мати; але найважливіше значення папірус мав як матеріал для писання.
Торгівля. Головним комунікаційним шляхом Єгипту була ріка Ніл, на якій скупчувалася вся внутрішня торгівля країни. По широких водах ріки перепливали безнастанно більші й менші човни, барки, кораблі: різні транспортові кораблі доходили до 50 м завдовжки. Вони перевозили всякі хліборобські припаси й промислові вироби до більших міст. Торгівля була обмінна: міняли рибу за посуд, збіжжя — за шкіри, дерев'яні вироби — за металеві предмети. Визначніші купці вживали свого роду гроші, а саме золоті та мідні персні умовленої ваги. Не раз зустрічаємо писані торговельні договори, купецькі рахунки й інші господарські записки.
Хоч Єгипет творив замкнену географічну цілість, його буйне господарське життя шукало зв'язків із дальшими країнами. Щоб добути потрібні сирівці, єгиптяни перейшли сусідні пустелі, здобули важкі для переходу катаракти і врешті відкрили собі шлях на море.
В самій Африці єгипетські фараони розпочали торгівлю з країною Куш, тобто Нубією, а з часом підбили її та прилучили до своєї держави. В цей спосіб Єгипет відкрив собі шлях до Судану і його природних багатств. Але через те, що комунікація суходолом була важка й небезпечна, єгиптяни воліли користуватися водним шляхом — Червоним морем.
За VI династії вперше було пробито шлях із Нільської долини до морського узбережжя. Довершив це «управитель південних воріт» і головний скарбник Єгипту — Гену. Під його особистим проводом в пустелю виправилася експедиція із 3000 чоловік із великими засобами поживи: кожний чоловік діставав щоденно два дзбанки води і 20 малих хлібів. Постачання організовано було надзвичайно вміло, а по дорозі побудували 15 криниць і цистерн, щоб мати воду подостатком. Червоним морем єгипетські кораблі доїздили до країни Пунт, тобто Сомалі, й там добували дорогоцінне дерево, особливо гебан, пахучі гуми й смоли, мірру, золото, страусячі пера, рідких африканських звірят — пантер, мавп тощо. Вже була згадка про велику експедицію королеви Хатшепсут, яка з Пунту спровадила дерева мірри до своїх садів.
З Азією лучила Єгипет дорога через суецьке побережжя. І тут шлях вів через пустелю і треба було по дорозі копати криниці для води. Від часів Середньої держави дорогу полегшував канал від Нілу до Червоного моря, завдяки якому подорожні могли хоч вчасти обминути пустелю. Великою небезпекою на цьому шляху були пустельні бедуїни, які наскакували тут на купецькі каравани, тому фараони мусили забезпечувати перехід окремими фортами, в яких перебували озброєні залоги. Так само укріпленими були копальні міді на Синайському півострові. Головний торговельний шлях ішов морським берегом до Фінікії й Сирії; із Сирії одна віднога йшла до Малої Азії, друга, важливіша, — до Месопотамії. З Фінікії Єгипет спроваджував різнорідні промислові вироби, особливо славнозвісні матерії, металеві вироби, зброю, мистецькі прикраси, пахуче кедрове дерево з Лівану. Малоазійська Кілікія постачала срібло, з Ассирії надходили коні, з Вавилонії—всякі дорогоцінності, особливо ляпіс-лазур. Від гирла Нілу вів також морський шлях уздовж азіатського узбережжя. Єгипетські кораблі доходили до Кіпру, славного з міді, та до островів Егейського моря. Аменхотеп НІ із торговельними кораблями висилав також воєїші, щоб забезпечити транспорти від нападів лівійських піратів.
Із чужинців Єгипет відвідували найбільше фінікійці, а також мешканці островів Егейського моря. Єгипет вивозив також доволі своїх власних виробів. Дорогоцінний єгипетський посуд, деякі металеві предмети, подоби1 єгипетських богів і типові скарабеї — все це відкрито на розкопках на островах Егейського моря й навіть у самій Греції. З торгівлею йшли туди різнорідні культурні впливи.
Коли фараон помирав, то, на думку побожного народу, він тільки повертався у свою божу сім'ю, й тоді вже будували йому святині й почитали його, як божество. Ці поняття єгиптян про божественність королів найкраще ілюструє образ2, на якому фараон Рамзес II складає уклін своїй власній подобі, котра засідає між богами, — фараон шанував себе, як бога.
Коли і в який спосіб утворилася така сильна королівська влада, про це не знаємо нічого певного. Єгипет у найдавніші часи ділився на кільканадцять князівств, а потім вони об'єдналися в одну державу. Фараоном став, очевидно, той князь, що створив це об'єднання. Він одразу мав верховне значення серед інших вельмож, а пізніше за допомогою духовенства надав своїй владі освячений характер. Те, що влада фараонів спочатку не була необмеженою, бачимо з відносин у Горішньому Єгипті. Там довгі часи при фараоні засідала «рада вельмож полудня», до якої належали 20 провінціальних князів. Вони мали вплив на управу держави, а якщо фараон не мав досить авторитету, то навіть самі брали керму держави у свої руки. У Долішньому Єгипті такої ради князів не було, й тут фараон вирішував усе своєю волею. Пізніші фараони змагали до того, щоб зробити тих місцевих вельмож залежними від себе урядовцями. Деколи вони досягали своєї мети, але за слабих володарів ця магнатська олігархія знову приходила до сили.
Пізніше королівську владу скріпив стан «писарів» — урядовців, котрі знали мистецтво письма. Цей клас, протегова-ний фараонами, [за своєю] природою був оборонцем прав корони й виступав проти всіх тих, хто прагнув зменшити владу фараона. Ця нова урядова аристократія вела боротьбу передусім проти старої родової шляхти та її автономічних традицій. Вислід1 суперництва легко було передбачити: зручне й інтелігентне урядництво перемогло феодалів, що були пройняті старосвітчиною й не зуміли винайти собі кращі організаційні методи. Перемагаючи родову шляхту, писарі приготували основи під королівський абсолютизм.
До піднесення авторитету фараонів не менше спричинилося духовенство. Від найдавніших часів існував тісний союз між державною владою та релігією. Фараони щедро обдаровували всякі святині і жрецькі колегії, а жерці віддячували за це тим, що своїми впливами підтримували й зміцнювали королівську владу. Особливо від часу «священної війни» проти гіксосів, коли фараони-переможці відновили занапащений культ богів, жерці всіма силами старалися утвердити віру у божественний початок влади. Фараон як син богів є повноправним паном Єгипту й усього світу. Всі землі і вся влада належать йому як спадщина богів, всі повинні коритися йому, а хто проти нього виступав, той вів боротьбу з богами. Союзові з духовенством фараони завдячували непохитністю своєї влади.
Управа держави. Найвизначніші фараони управляли державою особисто. «Великий дім», палата короля — це був осередок усього державного життя. За звичаєм, фараон зранку приймав найвищих урядовців і обговорював із ними найважливіші справи: потреби адміністрації й судівництва1, стан скарбу2, державні підприємства, розвиток каналізації3, плани нових будов, релігійні питання. Діяльні фараони студіювали докладніше повідомлення своїх міністрів, переглядали великі звої касових рахунків, робили істотні замітки, вимагали пояснень. Не раз фараон сам вирішував якесь питання й навіть диктував текст розпорядження. Час від часу фараони проводили контроль управи, об'їжджали край, оглядали каналізацію, дороги, копальні, самі вислуховували скарги своїх підданих і карали урядовців за надужиття.
Найвищим урядовцем при особі фараона був перший міністр, або візир, який сполучав у собі уряд канцлера держави й найвищого судді. До його бюро сходилися всі нитки державної адміністрації. Під його кермою_ працював цілий штаб урядовцш і писарів різних ступенів. Його бюро містилися при самій фараоновій палаті. Йому підлягали провшціальні уряди, від них він діставав повідомлення й надсилав їм розпорядження та інструкції. Документи, що [їх] він видавав, звалися «королівськими листами». Всі державні акти він переховував в архіві. До нього належали також організація оборонних засобів держави, утримання армії, будова твердинь, військовий флот. Вш кермував будовою каналів і всім наводненням4 Єгипту, підтримував зв'язки із святинями й жерцями та пильнував порядок у календарі. Мав свій окремий корабель, яким об'їжджав край- Взагалі його обов'язки були надзвичайно широкими.
Перший міністр стояв також на чолі судівництва. Щоденно ранком, після аудієнції у фараона, він зднімав печаті з дверей суду й починав там урядування. Перед ним лежала книга законів, котра містилася на 40 папірусових звоях. Найвищий суд мав бути представником безоглядної справедливості. Один фараон давав своєму міністрові такі вказівки:
Єгиптянин ізжінкою з часів Нової держави
«Це образа для богів, коли хто виявляє себе сторонничим. Це наука, якою ти маєш кермуватися. З твоїм знайомим маєш поводитися так само, як з тим, кого не знаєш, з тим, хто є близький королеві, так само, як і з далеким. Не показуй несправедливого гніву людині, а гнівайся тільки тоді, коли є виправдана причина. Поширюй страх перед тобою, щоб тебе боялися. Бо тільки той є князем, кого бояться. Значення має той князь, який виконує справедливість». Доступ до суду мав кожний, і судові слуги мали немало клопоту, щоб упорядкувати велику юрбу, що тиснулася до судового будинку. Присуди видавали у дуже скорому часі: справи зі столищ вирішували до трьох днів, з дальших околиць — до двох місяців. Велися дуже докладні судові записки: протоколи слідства, списки ув'язнених, покараних і т. ін.
Поруч із першим міністром важливе значення при дворі мав королівський скарбничий, що урядував у «білому домі». Він орудував фінансовими засобами держави. Головним його завданням було стягати данину з усіх провінцій Єгипту. Всякі податки платили тоді натурою: худобою, збіжжям, олією, вином, медом, полотном. Скарбові урядовці все те упорядковували і здавали до окремих магазинів, комор, стаєнь — це давало багато роботи. У скарбових урядах утримували докладний перепис власників грунтів і на його основі накладали податки. Державні доходи Єгипту були дуже великі: з усіх сторін Нілом пливли флотилії кораблів, навантажених різними продуктами. Найбільш цінними вважалися засоби золота й срібла, які довозили з Нубії.
З адміністративного боку Єгипет був поділений на округи, що у греків звалися «ном». Було їх 20 у Горішньому Єгипті і стільки ж — у країні дельти. Спочатку це були окремі князівства, і князі утримували в них верховну владу. Пізніше місце князя посів королівський урядовець, що звався «перший під королем». Під його кермою були різні провінціальні уряди: адміністративне бюро, скарбовий відділ, суд, каналізаційний уряд, військовий відділ — кожний із різними урядовцями й писарями. Найважливіші завдання виконував скарбовий відділ, бо через
нього йшли всі данини до центральної скарбниці. За порядком у провінціях доглядали окремі королівські контролери, що часто відвідували різні околиці. Організаційна мережа Єгипту була розвинена доцільно вже у III тис. перед Христом. З пізніших держав тільки цісарський1 Рим поставив свою адміністрацію на такому високому рівні.
Шляхта й жерці. Соціальний поділ єгипетського населення був досить різнорідний. Зустрічаємо тут шляхту різного роду, стан жерців, міщанську верству й невільне селянство.
У найдавніші часи верховна верства складалася з великих земельних власників. Уся земля в Єгипті належала в основі фараонові, що мав право розділяти її між своїми підданими. Була це немов ленна система: король розділяв маєтності за своєю волею й так само міг їх відбирати у неслухняних васалів. Коли хтось помирав, його сини мусили наново робити заходи, щоб їм залишили батьківські володіння. Деколи фараон залишав землю вдовиці по вірнім слузі до часу, поки її син не доходив до зрілих літ. Але за слабших фараонів цей феодальний порядок занепадав дуже скоро. Та ж сама земля залишалася в руках однієї родини упродовж кількох поколінь, так що втрачалася навіть пам'ять про те, що фараон міг нею розпоряджатися. Визначні аристократичні роди доходили до великого значення у своїх округах. Деякі вельможі жили, як князі, Мали своїх урядовців, свій суд, збирали податки з населення, мали навіть власні твердині й залоги. Фараони мусили рахуватися з ними й віддавати їм вищі державні уряди. Так само і стан жерців у значній частині походив із шляхти.
Родова аристократія втратила свій вплив тоді, як витворився окремий урядничий стан—верства «писарш». У міру того як зростала культура Єгипту, зростала й потреба вирішувати різні державні справи за допомогою писаних актів. Але єгипетське письмо було дуже складне й важке, й вивчити його можна було тільки довгою наукою. Тому урядовці, які вміли писати, цінувалися дуже високо й добували найвищі уряди й гідності. Кандидати на писарів училися в окремих писарських школах, а потім поповнювали свої знання у різних урядах. У службі їхнім головним обов'язком було вірно стояти при фараоні. Один із урядовців так навчав своїх синів, котрі також добували урядову кар'єру: «Боріться за його ім'я, будьте вірні йому — і не знатимете біди. Кого король любить, той має благословенство, але для ворога його світлості нема могили, й труп його кинуть до води». Фараон Сесостріс ПІ писав до одного з урядовців: «Моя світлість посилає тебе в посольстві, бо моє серце є певне, що ти все виконаєш за бажанням моєї світлості, бо ти виховався на науці моєї світлості, зріс як вихованець моєї світлості й як єдиний вихованець моєї палати».
Відносини між давньою аристократією та новою бюрократією від самого початку були дуже напруженими. «Стара шляхта погорджувала новими двірськими урядовцями, що прийшли до впливу з темних низин. Так само освічений писар із презирством ставився до брусуватого провінційного вельможі як до неосвіченого й несвідомого бовдура» (Г. Шнайдер). Пізніше між обома станами прийшло до відкритої боротьби за владу. Фараони, очевидно, допомагали своєму урядництву. Багато аристократичних родів загинуло під час боротьби з гіксосами. Фараони безоглядно нищили тих, які не допомагали їм у боротьбі з наїзниками. Писарський стан займав не тільки уряди давніх достойників, а й їхні землі. В цей спосіб поволі ці «нові люди» перейняли місце старої шляхти.
За Нової держави шляхетський стан доповнився військовим елементом. Великі воєнні походи зміцнили значення війська. У найважливіших центрах з'явилися сильні залоги, й їхні коменданти взяли в свої руки не тільки військову, але й цивільну управу. Офіцерський стан був дуже солідарний і успішно конкурував з урядшщтвом. Але згодом і та військова еліта ввійшла в давню шляхту й ще скріпила її значення.
Особливістю Єгипту був добре організований жрецький стан. Але, як замкнена каста, духовенство з'явилося доволі пізно. Довгі часи не було окремих жерців1, а всякі релігійні функції у святинях виконували самі громадяни за означеною чергою. Тільки тоді, коли релігія набула державного характеру, коли фараони розвели офіційну опіку над культом, коли святині дістали великі земельні надання, — тільки тоді відокремився й осібний жрецький стан. Серед єгипетського духовенства панувало спадкоємство: священицькі посади переходили від батька до сина. За Нової держави жрецтво сконсолідувалося у замкнену верству, яка мала свої права й привілеї. Тоді жерці набули великого впливу на державні справи, й не раз навіть фараони мусили ділитися з ними владою.
Нижчі верстви. Слабше виявленим був середній стан, що стояв між шляхтою та суспільними низами. Належали туди ремісники, купці й частина землевласників. Розвиток цієї верстви залежав від загального добробуту країни. Коли Єгипет розширив свої границі й заживав довгих літ миру, коли найбільше процвітали промисли й торгівля — тоді й цей стан мав часи свого розквіту. Опікувалися ним і фараони, і провінційні князі. На цвинтарях під Абідосом заховалися численні гробниці міщанського населення з часів Середньої держави з багатою й різнорідною обставою — це вказує на добробут цієї верстви. За Нової держави до середнього стану належали також вільні вояки, яких Єгипет мав тоді велике число. Але політичного значення цей клас не набув — надто різнорідні й нескоординовані елементи належали до нього. Заможніші й меткіші одиниці могли дістатися між шляхту, але загал дуже легко попадав у залежність від вельмож і шляхти.
Найбільша частина населення Єгипту складалася з невільних людей. Вони були власністю фараона або великих землевласників, при продажу землі переходили разом зі своїми оселями під владу нового власника. Працювали найбільше на ріллі, але також на інших роботах — як ремісники й робітники. Тисячами гнали їх до каменоломів2 й копалень. Жінки займалися найбільше ткацтвом. Разом із місцевим простолюддям до невільницьких робіт уживали також воєнних бранців, яких фараони приводили з далеких походів.
Сільське господарство в Єгипті. Вгорі орють, мотичать і сіють. Вдолі переганяють череду через дозріле збіжжя, щоб вимолотити зерно. В ієрогліфічному письмі — пастуші пісні
гнобив удовиці, не відпихав від себе селянина; ніколи не відганяв пастуха, ані у власника невільників не забирав його людей за податки. Ніхто не жив у злиднях у моїй країні, ніхто за моїх часів не терпів голоду. Як приходило літо голоду, я наказував орати всі поля округи антилоп аж до полудневої й північної границі, утримував людей при житті й постачав їм поживу, так що не було жодного голодного. Я давав так само вдовиці, як і тій, що мала чоловіка. Не мав у мене першості великий перед малим. Пізніше прийшли великі виливи Нілу, багаті на зерно і всякі речі, але я все ж таки не стягав несплачених податків». Подібними ж словами славить себе князь Сіута: «Я мав недостатком зерна. Коли країна була в потребі, я утримував місто збіжжям. Я дозволяв, щоб міщанин сам брав зерно для себе і для своєї жінки, для вдовиці та її сина. Я дарував усі податки, що від часу мого батька не були сплачені. Я заповнив пасовиська худобою, все було плідне, корови родили подвійно, стайні наповнилися телятами».
Але такі добрі володарі належали, мабуть, до виїмків. Звичайно, пани використовували простий народ із повною безоглядністю. Один писар у листі до приятеля пише: «Чи уявляєш собі долю селянина, що управляє землею? Екзекутор податків приходить на греблю, щоб зібрати десятину зі жнив. "Ь ним ідуть слуги з батогами й негри з пальмовими киями. Всі кричать: «Давай збіжжя!» Якщо селянин не має зерна, кидають його на землю, в'яжуть, тягнуть до каналу й топлять».
Господарство. Стародавній Єгипет уславився як хліборобська країна. Розвиток його залежав від Нілу, що своїми виливами звожував єгипетську пустелю й перетворював її на родюче поле. Тому для Єгипетської держави найважливішою справою було використати належним чином Нільські повені та поширити їх на якнайширші простори краю. Від найдавніших, часів єгиптяни старалися інженерними засобами опанувати ріку, будували побережні вали і греблі, проводили усюди канали й рови. Для кермування цими величезними роботами потрібна була одна центральна влада, й тому каналізаційна система Єгипту стояла найкраще за тих фараонів, що мали доволі авторитету, щоб у всій країні проводити одночасно доцільні водш роботи. Найбільший обсяг мав великий збірник води, званий озером Меріс, що його побудував Аменемхет III.
Єгипет у ті часи продукував найбільше пшениці і був справжньою «коморою» Стародавнього світу. Пізніше він живив Римську державу. Маємо також перші звістки про розвиток садівництва. З фруктових дерев у Єгипті росли дактилева пальма, фігове дерево й сикомора — ці дерева розводили у більшій кількості при палатах фараонів і князів та при святинях. Так, наприклад, читаємо про великий сад при святині Амона у Фівах, а в Карнаку до головної святині вела велика пальмова алея.
При хліборобському господарстві дуже поширеним було скотарство: є згадки про рогату худобу, овець, кіз та ослів. Натомість коней у ранні часи в Єгипті не було. Тільки кочові гіксоси привели їх з Азії, й від того часу зустрічаємо коней і в господарстві, і у війську, а також великі королівські табуни.
Стадо худоби переходить брід Рисунок із часів Старої держави
великий ловець уславився фараон Аменхотеп III: на одних ловах він убив 76 диких биків, за перших десять років своєї влади застрілив 102 левів. Займалися також рибальством; між іншим, убивали рибу, кидаючи в неї списом.
Гірництво розвинулося з давніх часів. Добували дуже багато різнорідного каміння, потрібного на будову святинь і палат, а також до різьби і прикрас. Так, між іншим, зустрічаємо граніт із каменоломів при катарактах, кварц, діорит, малахіт, алебастр та ін. Фараони Стародавньої держави до своїх монументальних будов спроваджували з Асуану величезні гранітні блоки довжиною до 10 м і вагою 50—60 т. Єгипетські каменярі вміли навіть найтвердіше каміння різати мідними пилами й обробляти такими ж свердлами.
Із металів найскорше добували мідь у копальнях на Синайському півострові. Вже за Стародавньої держави ковалі виробляли мідні окуття, цвяхи, гарну зброю, різнорідний посуд. Пізніше відкрили золото в Нубії, й це дало привід до підбоїв цеї країни. Золотарство стояло в Єгипті дуже високо. Діадеми та інші прикраси, відкриті у гробницях королів, виявляють таку майстерність і легкість, що їх можна сміливо поставити поруч із найкращими європейськими виробами пізніших часів. Срібла в Єгипті не було, — спроваджували його, мабуть, із Кілкії, а тому срібні вироби цінувалися вище, ніж золоті. Заліза у Давньому Єгипті ще не вміли обробляти. У гробницях трапляються деколи залізні персні, але вони азійського походження. Як велику рідкість їх цінували нарівні із золотом.
Досить різнорідними були керамічні вироби. У найдавніші часи єгиптяни виробляли посуд просто з каменю: у найдавніших гробницях зустрічаються миски і дзбанки, виконані з найтвердіших видів каменю —діориту й порфіру. Глиняний посуд спершу робили без гончарного круга. Орнамент їх простий (не раз це — звичайні відтиски кошиків), колір глини червоний або чорний. Пізніше й форма, й декор стають чимраз більше мистецькими, посуд бував полив'яний, з малюнками звірів, птахів, риб, людей, кораблів та ін. Трапляються також фаянсові вироби, найчастіше зеленого й синього кольору. З глини виробляли також фігурки звірів і людей.
Мало доховалося зразків інших видів промислу. Дерева в Єгипті було небагато, й кращі його породи спроваджували з далеких країн, наприклад, кедр із Сирії, а гебан — із Середньої Африки. Тому дерев'яні вироби трапляються рідко. У скотарській країні мали доволі шкіри й обробляли її вміло. М'які, фарбовані на різні барви шкіри слугували на покриття стільців, лав, на подушки й покривала, а також на завіси й балдахини. В Єгипті сіяли багато льону. Управа його була під контролем окремого королівського урядовця. Ткацтвом займалися найбільше жінки. Збереглися зразки тонкого й делікатного полотна, яке важко відрізнити від шовку. Грубіші тканини виробляли з волокон інших рослин.
Дуже великі послуги єгиптянам приносив папірус. Його бадилля в'язали в довгі в'язанки й робили з них легкі човни; можна було крутити з нього шнури, так само як і з пальмового волокна; виробляли з нього сандалії та мати; але найважливіше значення папірус мав як матеріал для писання.
Торгівля. Головним комунікаційним шляхом Єгипту була ріка Ніл, на якій скупчувалася вся внутрішня торгівля країни. По широких водах ріки перепливали безнастанно більші й менші човни, барки, кораблі: різні транспортові кораблі доходили до 50 м завдовжки. Вони перевозили всякі хліборобські припаси й промислові вироби до більших міст. Торгівля була обмінна: міняли рибу за посуд, збіжжя — за шкіри, дерев'яні вироби — за металеві предмети. Визначніші купці вживали свого роду гроші, а саме золоті та мідні персні умовленої ваги. Не раз зустрічаємо писані торговельні договори, купецькі рахунки й інші господарські записки.
Хоч Єгипет творив замкнену географічну цілість, його буйне господарське життя шукало зв'язків із дальшими країнами. Щоб добути потрібні сирівці, єгиптяни перейшли сусідні пустелі, здобули важкі для переходу катаракти і врешті відкрили собі шлях на море.
В самій Африці єгипетські фараони розпочали торгівлю з країною Куш, тобто Нубією, а з часом підбили її та прилучили до своєї держави. В цей спосіб Єгипет відкрив собі шлях до Судану і його природних багатств. Але через те, що комунікація суходолом була важка й небезпечна, єгиптяни воліли користуватися водним шляхом — Червоним морем.
За VI династії вперше було пробито шлях із Нільської долини до морського узбережжя. Довершив це «управитель південних воріт» і головний скарбник Єгипту — Гену. Під його особистим проводом в пустелю виправилася експедиція із 3000 чоловік із великими засобами поживи: кожний чоловік діставав щоденно два дзбанки води і 20 малих хлібів. Постачання організовано було надзвичайно вміло, а по дорозі побудували 15 криниць і цистерн, щоб мати воду подостатком. Червоним морем єгипетські кораблі доїздили до країни Пунт, тобто Сомалі, й там добували дорогоцінне дерево, особливо гебан, пахучі гуми й смоли, мірру, золото, страусячі пера, рідких африканських звірят — пантер, мавп тощо. Вже була згадка про велику експедицію королеви Хатшепсут, яка з Пунту спровадила дерева мірри до своїх садів.
З Азією лучила Єгипет дорога через суецьке побережжя. І тут шлях вів через пустелю і треба було по дорозі копати криниці для води. Від часів Середньої держави дорогу полегшував канал від Нілу до Червоного моря, завдяки якому подорожні могли хоч вчасти обминути пустелю. Великою небезпекою на цьому шляху були пустельні бедуїни, які наскакували тут на купецькі каравани, тому фараони мусили забезпечувати перехід окремими фортами, в яких перебували озброєні залоги. Так само укріпленими були копальні міді на Синайському півострові. Головний торговельний шлях ішов морським берегом до Фінікії й Сирії; із Сирії одна віднога йшла до Малої Азії, друга, важливіша, — до Месопотамії. З Фінікії Єгипет спроваджував різнорідні промислові вироби, особливо славнозвісні матерії, металеві вироби, зброю, мистецькі прикраси, пахуче кедрове дерево з Лівану. Малоазійська Кілікія постачала срібло, з Ассирії надходили коні, з Вавилонії—всякі дорогоцінності, особливо ляпіс-лазур. Від гирла Нілу вів також морський шлях уздовж азіатського узбережжя. Єгипетські кораблі доходили до Кіпру, славного з міді, та до островів Егейського моря. Аменхотеп НІ із торговельними кораблями висилав також воєїші, щоб забезпечити транспорти від нападів лівійських піратів.
Із чужинців Єгипет відвідували найбільше фінікійці, а також мешканці островів Егейського моря. Єгипет вивозив також доволі своїх власних виробів. Дорогоцінний єгипетський посуд, деякі металеві предмети, подоби1 єгипетських богів і типові скарабеї — все це відкрито на розкопках на островах Егейського моря й навіть у самій Греції. З торгівлею йшли туди різнорідні культурні впливи.
