Біржове право
1. Правова основа й форми управління торгово-біржовою діяльністю.
Поняття «управління» застосовують щодо різних об'єктів, зокрема: технічних систем, соціальних процесів, соціально-економічного розвитку й ін. [1, с 8]. При розгляді торгово-біржової діяльності термін «управління» розглядається як управління господарською діяльністю організацій, які функціонують у системі ринкових відносин. З урахуванням цього, управління — це спрямований з боку керуючого органа вплив на об'єкт управління, з метою одержання встановленого результату, узгодження й коректування дії виконавців. Правова основа управління товарної біржі представлена, насамперед, Законом, у якому закріплюються загальні положення управління товарною біржею. Питанням управління товарною біржею присвячений четвертий розділ Закону, де визначені органи управління й організаційна структура товарної біржі.
Серед правових джерел, що визначають компетенцію органів управління товарної біржі, важливе місце займають нормативно-правові акти локального характеру. Це, насамперед устав товарної біржі, що відповідають положення про той або інший орган управління товарної біржі, затверджувані загальними зборами членів товарної біржі або біржовим комітетом, і Правила біржової торгівлі, затверджувані біржею.
Управління діяльністю товарних бірж здійснюється у двох основних формах: державне управління й самоврядування.
Управління як правова форма державного регулювання економіки означає прийняття компетентним органом юридично значимих рішень для суб'єктів господарювання по оперативних питаннях господарського життя (державна реєстрація суб'єктів підприємництва, ліцензування певних видів господарської діяльності, установлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій і т.п.) [2, с 27].
Відповідно, державне управління діяльністю товарних бірж передбачає прийняття компетентним органом держави юридично значимих рішень із питань господарської діяльності товарних бірж й, насамперед, що стосується державної реєстрації й ліцензування.
Державне управління діяльністю товарних бірж може бути класифіковане на:
А) пряме або адміністративне управління, що включає:
— створення єдиної правової бази функціонування бірж;
— реєстрацію учасників біржового ринку;
— ліцензування професійної діяльності на біржовому ринку;
— забезпечення гласності й рівної інформованості всіх учасників ринку;
— підтримка правопорядку на біржовому ринку.
Б) непряме, або економічне управління, що включає:
— встановлення особливої системи оподатковування діяльності товарної біржі (ставки податків, пільги й т.д.);
— процентні ставки, кредитування й т.д.
Реалізація зазначених форм державного управління торгово-біржової діяльності в Україні, на жаль, має різнонаправлений характер з боку центральних державних органів. Це істотно знижує ефективність прийнятих заходів у цій сфері суспільних відносин. Таке положення є причиною істотних порушень, як приватних, так і суспільних інтересів: росту тіньових операцій на біржовому ринку, зловживань з ціноутворення на біржові товари, правопорушень в області оподатковування учасників біржової торгівлі, несумлінної конкуренції й т.п. [З, с 28]. \,
У той же час слід зазначити деякі позитивні моменти, які знайшли свій прояв у законодавстві. Зокрема, Міністерство аграрної політики України має право видачі товарним біржам висновку про відповідність установленим вимогам по організації біржової торгівлі сільськогосподарської продукції за умови дотримання певних вимог. Це дозволило встановити єдиний підхід у визначенні конкретних критеріїв матеріально технічного забезпечення біржових торгів з боку біржі, як організатора торгів. Крім цього, на Міністерство аграрної політики України покладені функції з координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань організації й регулювання біржового ринку продукції агропромислового комплексу, затвердженні правил випуску й звернення до обороту товарних деривативів у сфері біржового ринку (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1928 від 19 жовтня 1999 р. «Про активізації діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу й необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів»).
На вдосконалення управління торгово-біржовою діяльністю спрямоване й рішення про створення Координаційної ради з питань біржового товарного ринку (наказ Міністерства аграрної політики України від 11 червня 2002 р. № 155). Координаційна рада є консультативно-дорадчим органом Міністерства аграрної політики України, що сприяє забезпеченню реалізації державної політики щодо розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції. Основними завданнями Координаційної ради є:
— підготовка пропозицій про вдосконалення нормативно-правового забезпечення, впровадження пілотних проектів відносно функціонування й формування біржового ринку;
— підготовка пропозицій щодо забезпечення формування й функціонування ф'ючерсного ринку, організації біржового деривативного ринку;
— сприяння учасникам біржового ринку в міжнародній біржовій торгівлі, організація співробітництва з товарними біржами інших країн;
— сприяння залученню іноземних інвестицій і кредитних лімітів для впровадження новітніх біржових технологій.
Такий підхід багато в чому ґрунтується на положеннях Концепції розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 5 серпня 1997 р. У цьому нормативно-правовому акті питанням державного регулювання діяльності біржового ринку сільськогосподарської продукції присвячений спеціальний третій розділ.
Однак сьогодні можна говорити, що багато положень цього акту так і залишилися нереалізованими. Це вплинуло на загальний розвиток діяльності товарних бірж тому що саме на державу покладає розробка правової бази, що повинна передбачати ефективний контроль із боку держави за біржовою діяльністю як одного з аспектів управління економікою в цілому. Як підкреслює Е.Н. Сохацька, підготовка чітких правил і норм біржової діяльності органами управління країни необхідна професійним посередникам, і ще більше їхнім клієнтам, накази яких вони виконують при укладенні біржових угод. Державне регулювання не повинне мати заборонного характеру, його завданнями є забезпечення однакових прав всіх учасників біржової торгівлі, стимуляція участі в біржових торгах, суворий контроль дотримання встановлених правил, вимог, положень. Держава повинна створити єдину правову основу для функціонування бірж, контролю за їхньою діяльністю з боку державних органів, ліцензування діяльності як бірж, так й учасників біржової торгівлі, установити відповідні системи оподатковування [4, с 335].
При цьому досвід інших країн (Франція, Німеччина й ін.), вказує на те, що на етапі становлення торгово-біржової діяльності вона перебувала під повним або істотним контролем держави, що визначало й коректувало практично всю діяльність товарних бірж. Зокрема це стосувалося питань захисту сільськогосподарського товаровиробника й національного торгівельного капіталу в період надмірної спекуляції й маніпуляцій із цінами [5, с 51]. Наприклад, у Німеччині, відповідно до біржового закону 1896 р. державний комісар мав право бути присутнім на всіх нарадах біржових органів. У Росії кінця XIX — початку XX століття, вище керування російськими біржами було зосереджено в державному органі. Як указувала Г.Ф. Шершеневич, установа біржі стоїть залежно від урядового дозволу, що у цей час залежить від міністерства торгівлі й промисловості [6, с 476].
Вищевикладене вказує на те, що оскільки реальний стан біржового ринку України в цей час варто характеризувати як період його становлення, однією з найважливіших умов його подальшого розвитку є забезпечення ефективного управління з боку держави.
Самоврядування — ця форма управління діяльністю товарної біржі, що здійснюється винятково органами управління біржі. При цьому біржові органи мають відомі адміністративні повноваження. Наприклад, правління біржі вправі видавати дозволи на відвідування біржі, застосовувати санкції щодо учасників біржової торгівлі й т.д.
В Україні товарні біржі споконвічно були самокерованими організаціями. Однак згодом був прийнятий ряд нормативно-правових актів, які передбачали можливість державного регулювання діяльності товарних бірж в Україні (про це йшла мова вище). Як справедливо відзначає Є.Н. Сохацька сьогодні майже не залишилося бірж які працюють на принципах самоврядування. У їхню діяльність втручається державу шляхом прийняття відповідного законодавства й створення спеціальних органів для контролю за їхньою діяльністю. Тому можна говорити про створення змішаного типу організації біржової торгівлі [4, с 22].
Прояв цієї тенденції має місце й в інших країнах. Наприклад, у США при наявності багатьох елементів державного контролю, поза державним управлінням залишаються такі питання як організація біржі, організаційна структура, органи управління, права засновників і клієнтів. Ці й деякі інші питання відображені в правилах торгівлі, уставах, положеннях, які розробляє й затверджує біржа самостійно.
Основний підхід до управління діяльністю товарної біржі в цьому випадку можна визначити як контрольоване самоврядування.
Самоврядування, як основний принцип управління діяльністю товарних бірж, знаходить своє вираження й у створення об'єднань товарних бірж. Так, у цей час в Україні діє Національна асоціація бірж України (НАБУ). Вона бере активну участь у розробці пропозицій з удосконалення біржового законодавства, професійній підготовці учасників біржової торгівлі, вивченні й узагальненні практики діяльності бірж, проведенні методичної й роз'яснювальної роботи. Подібні організації самоврядування створені й в інших країнах. Так, у США з жовтня 1982 р. діє Національна ф'ючерсна організація як саморегульована організація ф'ючерсного бізнесу. Ціль асоціації одержання від КТФТ повноважень у тих областях, які, на думку Комісії, краще можуть регулюватися самими учасниками ф'ючерсного бізнесу.
Гарантіями самоврядування товарних бірж є відповідні положення національного законодавства. Насамперед, це стосується заборони незаконного втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГК України). Аналогічні положення втримуватися й у законодавстві інших країн. Так, у Російській Федерації Законом «Про товарні біржі й біржову торгівлю» прямо заборонено втручання вищих і місцевих органів державної влади й управління в діяльність бірж, за винятком випадків порушення Закону й інших актів законодавства. Рішення вищих і місцевих органів державної влади й управління, що мають слідство невиконання й (або) завдання збитків сторонам біржових угод, визнаються незаконними в судовому порядку. Вищі й місцеві органи державної влади, а також їхні посадові особи, діяння яких спричинили невиконання біржових угод і завдання збитків сторонам угоди, несуть повну відповідальність і відшкодовують заподіяний збиток у повному обсязі, включаючи упущену вигоду. Збиток відшкодовується з відповідних бюджетів.
Таким чином, управління діяльністю товарних бірж в Україні здійснюється на основі поєднання самоврядування й державного управління в цій сфері суспільних відносин, що відповідає тенденціям управління торгово-біржовою діяльністю в багатьох інших країнах.
Серед правових джерел, що визначають компетенцію органів управління товарної біржі, важливе місце займають нормативно-правові акти локального характеру. Це, насамперед устав товарної біржі, що відповідають положення про той або інший орган управління товарної біржі, затверджувані загальними зборами членів товарної біржі або біржовим комітетом, і Правила біржової торгівлі, затверджувані біржею.
Управління діяльністю товарних бірж здійснюється у двох основних формах: державне управління й самоврядування.
Управління як правова форма державного регулювання економіки означає прийняття компетентним органом юридично значимих рішень для суб'єктів господарювання по оперативних питаннях господарського життя (державна реєстрація суб'єктів підприємництва, ліцензування певних видів господарської діяльності, установлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій і т.п.) [2, с 27].
Відповідно, державне управління діяльністю товарних бірж передбачає прийняття компетентним органом держави юридично значимих рішень із питань господарської діяльності товарних бірж й, насамперед, що стосується державної реєстрації й ліцензування.
Державне управління діяльністю товарних бірж може бути класифіковане на:
А) пряме або адміністративне управління, що включає:
— створення єдиної правової бази функціонування бірж;
— реєстрацію учасників біржового ринку;
— ліцензування професійної діяльності на біржовому ринку;
— підтримка правопорядку на біржовому ринку.
Б) непряме, або економічне управління, що включає:
— встановлення особливої системи оподатковування діяльності товарної біржі (ставки податків, пільги й т.д.);
— процентні ставки, кредитування й т.д.
Реалізація зазначених форм державного управління торгово-біржової діяльності в Україні, на жаль, має різнонаправлений характер з боку центральних державних органів. Це істотно знижує ефективність прийнятих заходів у цій сфері суспільних відносин. Таке положення є причиною істотних порушень, як приватних, так і суспільних інтересів: росту тіньових операцій на біржовому ринку, зловживань з ціноутворення на біржові товари, правопорушень в області оподатковування учасників біржової торгівлі, несумлінної конкуренції й т.п. [З, с 28]. \,
У той же час слід зазначити деякі позитивні моменти, які знайшли свій прояв у законодавстві. Зокрема, Міністерство аграрної політики України має право видачі товарним біржам висновку про відповідність установленим вимогам по організації біржової торгівлі сільськогосподарської продукції за умови дотримання певних вимог. Це дозволило встановити єдиний підхід у визначенні конкретних критеріїв матеріально технічного забезпечення біржових торгів з боку біржі, як організатора торгів. Крім цього, на Міністерство аграрної політики України покладені функції з координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань організації й регулювання біржового ринку продукції агропромислового комплексу, затвердженні правил випуску й звернення до обороту товарних деривативів у сфері біржового ринку (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1928 від 19 жовтня 1999 р. «Про активізації діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу й необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів»).
На вдосконалення управління торгово-біржовою діяльністю спрямоване й рішення про створення Координаційної ради з питань біржового товарного ринку (наказ Міністерства аграрної політики України від 11 червня 2002 р. № 155). Координаційна рада є консультативно-дорадчим органом Міністерства аграрної політики України, що сприяє забезпеченню реалізації державної політики щодо розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції. Основними завданнями Координаційної ради є:
— підготовка пропозицій про вдосконалення нормативно-правового забезпечення, впровадження пілотних проектів відносно функціонування й формування біржового ринку;
— підготовка пропозицій щодо забезпечення формування й функціонування ф'ючерсного ринку, організації біржового деривативного ринку;
— сприяння учасникам біржового ринку в міжнародній біржовій торгівлі, організація співробітництва з товарними біржами інших країн;
— сприяння залученню іноземних інвестицій і кредитних лімітів для впровадження новітніх біржових технологій.
Такий підхід багато в чому ґрунтується на положеннях Концепції розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 5 серпня 1997 р. У цьому нормативно-правовому акті питанням державного регулювання діяльності біржового ринку сільськогосподарської продукції присвячений спеціальний третій розділ.
Однак сьогодні можна говорити, що багато положень цього акту так і залишилися нереалізованими. Це вплинуло на загальний розвиток діяльності товарних бірж тому що саме на державу покладає розробка правової бази, що повинна передбачати ефективний контроль із боку держави за біржовою діяльністю як одного з аспектів управління економікою в цілому. Як підкреслює Е.Н. Сохацька, підготовка чітких правил і норм біржової діяльності органами управління країни необхідна професійним посередникам, і ще більше їхнім клієнтам, накази яких вони виконують при укладенні біржових угод. Державне регулювання не повинне мати заборонного характеру, його завданнями є забезпечення однакових прав всіх учасників біржової торгівлі, стимуляція участі в біржових торгах, суворий контроль дотримання встановлених правил, вимог, положень. Держава повинна створити єдину правову основу для функціонування бірж, контролю за їхньою діяльністю з боку державних органів, ліцензування діяльності як бірж, так й учасників біржової торгівлі, установити відповідні системи оподатковування [4, с 335].
При цьому досвід інших країн (Франція, Німеччина й ін.), вказує на те, що на етапі становлення торгово-біржової діяльності вона перебувала під повним або істотним контролем держави, що визначало й коректувало практично всю діяльність товарних бірж. Зокрема це стосувалося питань захисту сільськогосподарського товаровиробника й національного торгівельного капіталу в період надмірної спекуляції й маніпуляцій із цінами [5, с 51]. Наприклад, у Німеччині, відповідно до біржового закону 1896 р. державний комісар мав право бути присутнім на всіх нарадах біржових органів. У Росії кінця XIX — початку XX століття, вище керування російськими біржами було зосереджено в державному органі. Як указувала Г.Ф. Шершеневич, установа біржі стоїть залежно від урядового дозволу, що у цей час залежить від міністерства торгівлі й промисловості [6, с 476].
Самоврядування — ця форма управління діяльністю товарної біржі, що здійснюється винятково органами управління біржі. При цьому біржові органи мають відомі адміністративні повноваження. Наприклад, правління біржі вправі видавати дозволи на відвідування біржі, застосовувати санкції щодо учасників біржової торгівлі й т.д.
В Україні товарні біржі споконвічно були самокерованими організаціями. Однак згодом був прийнятий ряд нормативно-правових актів, які передбачали можливість державного регулювання діяльності товарних бірж в Україні (про це йшла мова вище). Як справедливо відзначає Є.Н. Сохацька сьогодні майже не залишилося бірж які працюють на принципах самоврядування. У їхню діяльність втручається державу шляхом прийняття відповідного законодавства й створення спеціальних органів для контролю за їхньою діяльністю. Тому можна говорити про створення змішаного типу організації біржової торгівлі [4, с 22].
Прояв цієї тенденції має місце й в інших країнах. Наприклад, у США при наявності багатьох елементів державного контролю, поза державним управлінням залишаються такі питання як організація біржі, організаційна структура, органи управління, права засновників і клієнтів. Ці й деякі інші питання відображені в правилах торгівлі, уставах, положеннях, які розробляє й затверджує біржа самостійно.
Основний підхід до управління діяльністю товарної біржі в цьому випадку можна визначити як контрольоване самоврядування.
Самоврядування, як основний принцип управління діяльністю товарних бірж, знаходить своє вираження й у створення об'єднань товарних бірж. Так, у цей час в Україні діє Національна асоціація бірж України (НАБУ). Вона бере активну участь у розробці пропозицій з удосконалення біржового законодавства, професійній підготовці учасників біржової торгівлі, вивченні й узагальненні практики діяльності бірж, проведенні методичної й роз'яснювальної роботи. Подібні організації самоврядування створені й в інших країнах. Так, у США з жовтня 1982 р. діє Національна ф'ючерсна організація як саморегульована організація ф'ючерсного бізнесу. Ціль асоціації одержання від КТФТ повноважень у тих областях, які, на думку Комісії, краще можуть регулюватися самими учасниками ф'ючерсного бізнесу.
Гарантіями самоврядування товарних бірж є відповідні положення національного законодавства. Насамперед, це стосується заборони незаконного втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГК України). Аналогічні положення втримуватися й у законодавстві інших країн. Так, у Російській Федерації Законом «Про товарні біржі й біржову торгівлю» прямо заборонено втручання вищих і місцевих органів державної влади й управління в діяльність бірж, за винятком випадків порушення Закону й інших актів законодавства. Рішення вищих і місцевих органів державної влади й управління, що мають слідство невиконання й (або) завдання збитків сторонам біржових угод, визнаються незаконними в судовому порядку. Вищі й місцеві органи державної влади, а також їхні посадові особи, діяння яких спричинили невиконання біржових угод і завдання збитків сторонам угоди, несуть повну відповідальність і відшкодовують заподіяний збиток у повному обсязі, включаючи упущену вигоду. Збиток відшкодовується з відповідних бюджетів.
Таким чином, управління діяльністю товарних бірж в Україні здійснюється на основі поєднання самоврядування й державного управління в цій сфері суспільних відносин, що відповідає тенденціям управління торгово-біржовою діяльністю в багатьох інших країнах.
