Міжнародне публічне право
4. Державна територія.
У геофізичному сприйманні під територією розуміється простір земної кулі, що включає її сухопутні, водні, повітряні, космічні райони і земні надра.
У міжнародно-правовому сприйманні поняття "територія" має інше трактування і залежно від характеру пануючої над нею юрисдикції і правового статусу, що формується цією юрисдикцією, поділяється на три типи:
- державна територія;
- територія з міжнародним правовим режимом;
- територія зі змішаним правовим режимом.
До складу державної території можуть входити всі простори в геофізичному розумінні, за винятком космічного, що знаходяться в межах державного кордону, включаючи земні надра.
Як державна територія розглядаються також морські, повітряні і космічні кораблі, а також трубопроводи і кабелі, прокладені по території з міжнародним режимом.
Юридична природа і правовий статус державної території визначається територіальним верховенством держави, його суверенною владою, що виключає будь-яку іншу іноземну владу на території держави.
У Римському праві це виражалося терміном "dominium" на відміну від "imperium", що означає суверенну владу над фізичними особами. В межах державної території у повному обсязі діє вся законодавча, виконавча, судова й адміністративна влада держави. Юридична природа і правовий статус державної території підкреслюється в ряді основних принципів сучасного міжнародного права.
Зокрема, це найбільш чітко проглядається в таких принципах, як принцип суверенної рівності, територіальної цілісності, незастосування сили, непорушності кордонів та ін.
Будь-яка іноземна діяльність у межах державної території можлива тільки з дозволу держави.
Державна територія являє собою матеріальну основу держави, і її межі визначаються державними кордонами (сухопутними, водними, морськими, повітряними (до висот 100-110 км). Цим, зокрема, пояснюється жорстка позиція України щодо необхідності чіткого розмежування морських просторів в Азовському морі, Керченській протоці і Чорному морі після розпаду СРСР.
Правовий режим державних кордонів визначається державою. В теорії міжнародного права у питанні, що стосується юридичної природи державної території, мали місце різноманітні підходи до його вирішення. До середини XIX століття домінував погляд, що розглядав державну територію як річ. як предмет володіння. Такий погляд визначав і засоби зміни кордонів державної території: експропріація, купівля, дарування, обмін та ін.
У 1860 р. професор Київського університету В. А. Незабитовський у своїй роботі "Учение публицистов о межгосударственном владении" дуже переконливо довів, що державна територія - не річ і не предмет володіння, але може і повинна розглядатися як межа суверенної влади держави. Це більш прогресивна позиція в питанні про юридичну природу державної території, і вона послужила обгрунтуванням для розвитку нових засобів можливої зміни державної території.
До теперішнього часу одним із основних засобів зміни державної території є плебісцит (або референдум), що означає всенародне голосування. В основі цього засобу лежить загальновизнаний принцип сучасного міжнародного права - принцип самовизначення народів (націй).
Сучасне міжнародне право дозволяє й інші засоби зміни державної території, але в їхній основі обов'язково повинна бути добровільна угода сторін - договір. Зокрема, на основі договору можуть мати місце цесія (одностороннє віддання державної території, можливо, за плату), обмін ділянками.
Стосовно агресора, як санкція, припустиме відторгнення частини його території, яка може бути використана як плацдарм для нападу (Кенігсберг, Південний Сахалін).
У комплексі питань про державну територію важливе місце займає питання про державний кордон. Саме державний кордон визначає межі дії державного суверенітету, і з цієї причини держави дуже скрупульозно підходять до його визначення.
Відповідно до усталеної практики і з огляду на міжнародно-правові вимоги, державним кордоном вважається вертикаль, що проходить через обриси сухопутної, водної і морської розмежувальної лінії і відмежовує вгорі повітряний простір, на поверхні - сухопутні, водні і морські простори і під цією поверхнею - надра землі та водні і морські простори, що лежать нижче дзеркала води.
Визначення державного кордону і позначення його на картах називається делімітацією і здійснюється державами на підставі договорів та відповідно до вимог міжнародного права.
Встановлення делімітованого державного кордону на місцевості називається демаркацією і здійснюється спеціально створеними змішаними комісіями, до складу яких входять на рівних засадах представники суміжних держав.
З метою забезпечення цілісності державних кордонів і з огляду на взаємні інтереси прикордонні держави встановлюють прикордонний режим, що передбачає порядок охорони кордону, порядок пересування через кордон, регламентацію різноманітної діяльності у прикордонній зоні, процедури врегулювання спірних прикордонних питань та ін. Всі ці питання, звичайно, регулюються в законах, положеннях та інших правових актах, присвячених охороні державного кордону.
В Україні таким актом є Закон України "Про охорону державного кордону України" від 4 листопада 1991 р.
До складу території з міжнародним режимом входять простори (сухопутні, повітряні, водні, морські), що лежать за межами державної території і нікому не належать. Внаслідок цього вони перебувають у спільному користуванні всіх держав і на них поширюється дія спеціально сформульованих для них норм міжнародного права.
До таких просторів належать:
- води відкритого моря і повітряний простір над ним;
- глибоководні райони морського дна, що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні;
- Антарктика;
- космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла.
Своєрідність правового положення просторів із міжнародним
режимом полягає в тому, що якщо стосовно державної території існують якісь загальні норми і канони, відповідно до яких держави визначають режим своїх територій, то щодо територій із міжнародним режимом існує чітка специфіка для кожної такої території. Ця специфіка визначена спеціальними правовими актами, які передбачають своєрідну регламентацію використання. Розглянемо коротко цю специфіку.
У міжнародно-правовому сприйманні поняття "територія" має інше трактування і залежно від характеру пануючої над нею юрисдикції і правового статусу, що формується цією юрисдикцією, поділяється на три типи:
- державна територія;
- територія з міжнародним правовим режимом;
- територія зі змішаним правовим режимом.
До складу державної території можуть входити всі простори в геофізичному розумінні, за винятком космічного, що знаходяться в межах державного кордону, включаючи земні надра.
Як державна територія розглядаються також морські, повітряні і космічні кораблі, а також трубопроводи і кабелі, прокладені по території з міжнародним режимом.
Юридична природа і правовий статус державної території визначається територіальним верховенством держави, його суверенною владою, що виключає будь-яку іншу іноземну владу на території держави.
У Римському праві це виражалося терміном "dominium" на відміну від "imperium", що означає суверенну владу над фізичними особами. В межах державної території у повному обсязі діє вся законодавча, виконавча, судова й адміністративна влада держави. Юридична природа і правовий статус державної території підкреслюється в ряді основних принципів сучасного міжнародного права.
Зокрема, це найбільш чітко проглядається в таких принципах, як принцип суверенної рівності, територіальної цілісності, незастосування сили, непорушності кордонів та ін.
Державна територія являє собою матеріальну основу держави, і її межі визначаються державними кордонами (сухопутними, водними, морськими, повітряними (до висот 100-110 км). Цим, зокрема, пояснюється жорстка позиція України щодо необхідності чіткого розмежування морських просторів в Азовському морі, Керченській протоці і Чорному морі після розпаду СРСР.
Правовий режим державних кордонів визначається державою. В теорії міжнародного права у питанні, що стосується юридичної природи державної території, мали місце різноманітні підходи до його вирішення. До середини XIX століття домінував погляд, що розглядав державну територію як річ. як предмет володіння. Такий погляд визначав і засоби зміни кордонів державної території: експропріація, купівля, дарування, обмін та ін.
У 1860 р. професор Київського університету В. А. Незабитовський у своїй роботі "Учение публицистов о межгосударственном владении" дуже переконливо довів, що державна територія - не річ і не предмет володіння, але може і повинна розглядатися як межа суверенної влади держави. Це більш прогресивна позиція в питанні про юридичну природу державної території, і вона послужила обгрунтуванням для розвитку нових засобів можливої зміни державної території.
До теперішнього часу одним із основних засобів зміни державної території є плебісцит (або референдум), що означає всенародне голосування. В основі цього засобу лежить загальновизнаний принцип сучасного міжнародного права - принцип самовизначення народів (націй).
Сучасне міжнародне право дозволяє й інші засоби зміни державної території, але в їхній основі обов'язково повинна бути добровільна угода сторін - договір. Зокрема, на основі договору можуть мати місце цесія (одностороннє віддання державної території, можливо, за плату), обмін ділянками.
Стосовно агресора, як санкція, припустиме відторгнення частини його території, яка може бути використана як плацдарм для нападу (Кенігсберг, Південний Сахалін).
У комплексі питань про державну територію важливе місце займає питання про державний кордон. Саме державний кордон визначає межі дії державного суверенітету, і з цієї причини держави дуже скрупульозно підходять до його визначення.
Відповідно до усталеної практики і з огляду на міжнародно-правові вимоги, державним кордоном вважається вертикаль, що проходить через обриси сухопутної, водної і морської розмежувальної лінії і відмежовує вгорі повітряний простір, на поверхні - сухопутні, водні і морські простори і під цією поверхнею - надра землі та водні і морські простори, що лежать нижче дзеркала води.
Визначення державного кордону і позначення його на картах називається делімітацією і здійснюється державами на підставі договорів та відповідно до вимог міжнародного права.
Встановлення делімітованого державного кордону на місцевості називається демаркацією і здійснюється спеціально створеними змішаними комісіями, до складу яких входять на рівних засадах представники суміжних держав.
З метою забезпечення цілісності державних кордонів і з огляду на взаємні інтереси прикордонні держави встановлюють прикордонний режим, що передбачає порядок охорони кордону, порядок пересування через кордон, регламентацію різноманітної діяльності у прикордонній зоні, процедури врегулювання спірних прикордонних питань та ін. Всі ці питання, звичайно, регулюються в законах, положеннях та інших правових актах, присвячених охороні державного кордону.
В Україні таким актом є Закон України "Про охорону державного кордону України" від 4 листопада 1991 р.
До складу території з міжнародним режимом входять простори (сухопутні, повітряні, водні, морські), що лежать за межами державної території і нікому не належать. Внаслідок цього вони перебувають у спільному користуванні всіх держав і на них поширюється дія спеціально сформульованих для них норм міжнародного права.
До таких просторів належать:
- глибоководні райони морського дна, що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні;
- Антарктика;
- космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла.
Своєрідність правового положення просторів із міжнародним
режимом полягає в тому, що якщо стосовно державної території існують якісь загальні норми і канони, відповідно до яких держави визначають режим своїх територій, то щодо територій із міжнародним режимом існує чітка специфіка для кожної такої території. Ця специфіка визначена спеціальними правовими актами, які передбачають своєрідну регламентацію використання. Розглянемо коротко цю специфіку.
