Горлач Філософія (2001)
4. Філософія Китаю в XIX ст.
У середині XIX ст., особливо після опіумних війн, у духовному житті Китаю сталися серйозні зміни. Лян Цичао - один з видатних представників реформаторської думки, писав, що вчені жили ніби в темній кімнаті, не знаючи, що за її стінами, але раптово в стіні пробили вікно і, визирнувши назовні, побачили яскраве світло, що ніколи не бачили, а коли знову повернулися і подивилися на кімнату, то побачили, що там темно і брудно. Посилювалося щоденно бажання шукати світло на стороні. В історії філософської думки особливе місце займали ідеї Вей Юаня (1794-1857 pp.) - одного із засновників доктрини засвоєння заморських справ; Кан Ювеля (1858— 1927 pp.), який відстоював тезу зміни - це шлях Неба; Тань Ситуна (1865-1898 pp.), який вимагав перетворити Конфуція на сучасний лад, а також послідовників Чжан Бінліня (1867-1963 pp.) - ідеолога руху за нову культуру, і Сунь Ятсена (1865-1925 pp.), який став першим тимчасовим президентом Китайської республіки і створив програму відродження Китаю на основі концепції знання і дії.
Концепції першого покоління філософів XIX ст. зв'язані з аналізом історичного уроку, який подала поразка Китаю в опіумних війнах. Так, Вей Юань говорив, що не навчатися старанно у чужоземців-варварів - означає потрапити під їх управління. Вень Юань протестував проти пустих принципів, відірваних від дійсності, підкреслюючи, що покладатися на незбагненну пустоту і не знати, що прогнивше конфуціанство некорисне, - це те ж саме, що дотримуватися єретичного вчення Шк'ямуні (Будди) і Лао цзи, як і роздуми про серце, не можуть управляти Піднебесною. А той, хто не шукає причин страждання народу, не займається діяльністю чиновників, не цікавиться питаннями народного господарства та обороною кордонів, не може називати себе вченим. Справжня наука, до якої закликає Вей Юань, має стати корисною і шанобливою до дійсності. Адже ще в «Ши цзин» говориться, що «кожен народ щоденно вживає пиво і їжу».
Що ж стосується проблем пізнання світу і абсолютної суті речей, вічних принципів, то, за Вей Юанем, про предмети можна сказати тільки «щось певне і тільки в певний момент». Адже й «взуття не обов'язкове, а ш'ють по нозі». Тому і управління має змінюватися з часом і визначатися «вигодами народу», і «чим ґрунтовніше змінюється давнина, тим вигідніше для народу». Така тенденція історичних змін пробиває шлях, як «сотні рік, що течуть в одне море», і хіба можна їх води повернути назад до гір?». Повага до давнини у Вей Юаня залишається обов'язковою умовою пізнання науки: «триматися давнини, щоб зв'язувати сучасність - це недооцінка сучасності»; «триматися за сучасність - це обмежити давнину - це недооцінка давнини». Недооцінюючи, зневажаючи сучасність, не можна управляти; недооцінюючи, зневажаючи давнину - не можна говорити про науку. Наука для Вей Юаня - вирішальний фактор. А тому, якщо вчений хоче нести перед «Піднебесною важку відповідальність, неодмінно має починати з ретельного знайомства з нею», «ретельне знайомство повинно починатися з дня, коли ще нічого не сталося». Звідси ж формулювалась теза про «необхідність учитися з натхненням, забуваючи про їжу». Але Вей Юань, як істинний син культури, постійно підкреслював, що справи людини мають «коріння у серці»,
а «серце людини - серце Неба і Землі». Тема серця стає переважною в останній період його життя і врешті-решт приводить старіючого Вей Юаня до буддизму.
У 1894 році вперше сформульована програма відродження Китаю. У творі «Уявлення Лі Хунчжана» Сунь Ятсен запропонував шлях помірних реформ зверху, спрямованих на обмеження свавілля чиновників і корупції, сприяння держави торгівлі і промисловості, просвіта народу, зняття обмежень на видання літератури, скасування заборон на нововведення та ін. Пізніше в обґрунтуванні концепції «майбутнього Китаю» сформульовано «три принципи»: націоналізм, народовладдя, народний добробут. Тут малося на увазі: здійснення національної революції, тобто ліквідацію панування маньчжурів і встановлення власне китайської - ханьської - державності; здійснення політичної революції, тобто повалення імперського абсолютизму; здійснення соціальної революції, тобто забезпечення соціальної справедливості. Говорячи про те, що майнова нерівність — головна соціальна хвороба Заходу, а її симптомом є класова боротьба, Сунь Ятсен виступав проти капіталістичного шляху розвитку Китаю. На його думку, щоб запобігти хворобі, слід надати рівні права людям на одержання землі, встановити на неї ціни.
На схилі життя Сунь Ятсен принцип «народного добробуту» трактував як принцип Великого єднання. В основу соціально-політичного проекту покладено концепцію знання і дії. Осмислюючи конфуці-анську ідею «культурність-вень», Сун Ятсен підкреслює статус знання-культури в історії. Сунь Ятсен один з перших для обґрунтування концепцій бере ідеї філософської традиції, зокрема платонізму, а також еволюційну теорію Чарльза Дарвіна і соціальні ідеї Генрі Джорджа. Всю історію Сунь-Ятсен уявляв як три послідовних етапи: 1) люди не знали і діяли; 2) діяли, а потім уже знали; 3) знають і потім діють. Учення, пошук, спроба і ризик - це «рушійна пружина цивілізації». Але через те, що дія - необхідна попередня умова для «існування і розвитку людства», можлива і за відсутності знань. Істинне ж знання, що ґрунтується на дії, «не заміняє її, а втілюється у дії». Історична перспектива знання і дії, на думку Сунь Ятсена, така, що чим більше розвивається наука, тим більше віддаляються одне від одного знання і дії. Виникає «поділ знань і поділ дій», тобто розподіл розумової і фізичної праці, що розглядалися ним як досягнення історичного прогресу.
Еволюційна теорія Чарльза Дарвіна стала фундаментом для розробленого Сунь Ятсеном учення про три етапи еволюції Всесвіту: нежива матерія, живі організми і людина. Основу еволюції Сунь Ятсен вбачав у створюючому хаосі, що породжує матерію і космос. Цей хаос ототожнюється з давньокитайською категорією тай цзи -Велика межа - і західним поняттям ефір. Так, велика межа прийшла в рух і породила електрони, електрони згустилися і утворили основні елементи, елементи з'єдналися, утворили матерію, матерія зібралася і створила земну кулю. Це перший період еволюції. Тепер більшість небесних тіл у великій пустоті все ще перебувають в періоді еволюції, зазначав Сунь Ятсен. Другий період - це народження і розвиток біоелементів - живих клітин. Це перехід від крихітного до помітного, від простого до складного. Принцип боротьби за існування і природний відбір складають основну закономірність. Третій період включає всі процеси, починаючи від поділу клітин, появи видів, включаючи еволюцію видів аж до появи людини, а також підкоряються законам боротьби за існування і природному відбору. Принцип еволюції видів не поширюється у Сунь Ятсена на людську історію, в якій діють інші закони - закони «знання і дії». Запоруку успіхів своїх проектів Сунь Ятсен бачив у переважанні китайської цивілізації, її культурних традицій над світом Заходу навіть в умовах тимчасового природничо-наукового і технічного відставання.
Дальший розвиток китайської філософії визначався прагненням осмислити духовно-історичний досвід європейської цивілізації і зростаючі інтеграційні процеси у світі, зберігаючи і розвиваючи власне культурне надбання. Так, у 1984 р. створено Китайський фонд Кон-фуція, а в 1985 р. - Науково-дослідницький інститут конфуціанства; особливим авторитетом користується Асоціація послідовників даосизму і створена в 1953 р. Асоціація китайських буддистів.
Концепції першого покоління філософів XIX ст. зв'язані з аналізом історичного уроку, який подала поразка Китаю в опіумних війнах. Так, Вей Юань говорив, що не навчатися старанно у чужоземців-варварів - означає потрапити під їх управління. Вень Юань протестував проти пустих принципів, відірваних від дійсності, підкреслюючи, що покладатися на незбагненну пустоту і не знати, що прогнивше конфуціанство некорисне, - це те ж саме, що дотримуватися єретичного вчення Шк'ямуні (Будди) і Лао цзи, як і роздуми про серце, не можуть управляти Піднебесною. А той, хто не шукає причин страждання народу, не займається діяльністю чиновників, не цікавиться питаннями народного господарства та обороною кордонів, не може називати себе вченим. Справжня наука, до якої закликає Вей Юань, має стати корисною і шанобливою до дійсності. Адже ще в «Ши цзин» говориться, що «кожен народ щоденно вживає пиво і їжу».
Що ж стосується проблем пізнання світу і абсолютної суті речей, вічних принципів, то, за Вей Юанем, про предмети можна сказати тільки «щось певне і тільки в певний момент». Адже й «взуття не обов'язкове, а ш'ють по нозі». Тому і управління має змінюватися з часом і визначатися «вигодами народу», і «чим ґрунтовніше змінюється давнина, тим вигідніше для народу». Така тенденція історичних змін пробиває шлях, як «сотні рік, що течуть в одне море», і хіба можна їх води повернути назад до гір?». Повага до давнини у Вей Юаня залишається обов'язковою умовою пізнання науки: «триматися давнини, щоб зв'язувати сучасність - це недооцінка сучасності»; «триматися за сучасність - це обмежити давнину - це недооцінка давнини». Недооцінюючи, зневажаючи сучасність, не можна управляти; недооцінюючи, зневажаючи давнину - не можна говорити про науку. Наука для Вей Юаня - вирішальний фактор. А тому, якщо вчений хоче нести перед «Піднебесною важку відповідальність, неодмінно має починати з ретельного знайомства з нею», «ретельне знайомство повинно починатися з дня, коли ще нічого не сталося». Звідси ж формулювалась теза про «необхідність учитися з натхненням, забуваючи про їжу». Але Вей Юань, як істинний син культури, постійно підкреслював, що справи людини мають «коріння у серці»,
а «серце людини - серце Неба і Землі». Тема серця стає переважною в останній період його життя і врешті-решт приводить старіючого Вей Юаня до буддизму.
У 1894 році вперше сформульована програма відродження Китаю. У творі «Уявлення Лі Хунчжана» Сунь Ятсен запропонував шлях помірних реформ зверху, спрямованих на обмеження свавілля чиновників і корупції, сприяння держави торгівлі і промисловості, просвіта народу, зняття обмежень на видання літератури, скасування заборон на нововведення та ін. Пізніше в обґрунтуванні концепції «майбутнього Китаю» сформульовано «три принципи»: націоналізм, народовладдя, народний добробут. Тут малося на увазі: здійснення національної революції, тобто ліквідацію панування маньчжурів і встановлення власне китайської - ханьської - державності; здійснення політичної революції, тобто повалення імперського абсолютизму; здійснення соціальної революції, тобто забезпечення соціальної справедливості. Говорячи про те, що майнова нерівність — головна соціальна хвороба Заходу, а її симптомом є класова боротьба, Сунь Ятсен виступав проти капіталістичного шляху розвитку Китаю. На його думку, щоб запобігти хворобі, слід надати рівні права людям на одержання землі, встановити на неї ціни.
На схилі життя Сунь Ятсен принцип «народного добробуту» трактував як принцип Великого єднання. В основу соціально-політичного проекту покладено концепцію знання і дії. Осмислюючи конфуці-анську ідею «культурність-вень», Сун Ятсен підкреслює статус знання-культури в історії. Сунь Ятсен один з перших для обґрунтування концепцій бере ідеї філософської традиції, зокрема платонізму, а також еволюційну теорію Чарльза Дарвіна і соціальні ідеї Генрі Джорджа. Всю історію Сунь-Ятсен уявляв як три послідовних етапи: 1) люди не знали і діяли; 2) діяли, а потім уже знали; 3) знають і потім діють. Учення, пошук, спроба і ризик - це «рушійна пружина цивілізації». Але через те, що дія - необхідна попередня умова для «існування і розвитку людства», можлива і за відсутності знань. Істинне ж знання, що ґрунтується на дії, «не заміняє її, а втілюється у дії». Історична перспектива знання і дії, на думку Сунь Ятсена, така, що чим більше розвивається наука, тим більше віддаляються одне від одного знання і дії. Виникає «поділ знань і поділ дій», тобто розподіл розумової і фізичної праці, що розглядалися ним як досягнення історичного прогресу.
Еволюційна теорія Чарльза Дарвіна стала фундаментом для розробленого Сунь Ятсеном учення про три етапи еволюції Всесвіту: нежива матерія, живі організми і людина. Основу еволюції Сунь Ятсен вбачав у створюючому хаосі, що породжує матерію і космос. Цей хаос ототожнюється з давньокитайською категорією тай цзи -Велика межа - і західним поняттям ефір. Так, велика межа прийшла в рух і породила електрони, електрони згустилися і утворили основні елементи, елементи з'єдналися, утворили матерію, матерія зібралася і створила земну кулю. Це перший період еволюції. Тепер більшість небесних тіл у великій пустоті все ще перебувають в періоді еволюції, зазначав Сунь Ятсен. Другий період - це народження і розвиток біоелементів - живих клітин. Це перехід від крихітного до помітного, від простого до складного. Принцип боротьби за існування і природний відбір складають основну закономірність. Третій період включає всі процеси, починаючи від поділу клітин, появи видів, включаючи еволюцію видів аж до появи людини, а також підкоряються законам боротьби за існування і природному відбору. Принцип еволюції видів не поширюється у Сунь Ятсена на людську історію, в якій діють інші закони - закони «знання і дії». Запоруку успіхів своїх проектів Сунь Ятсен бачив у переважанні китайської цивілізації, її культурних традицій над світом Заходу навіть в умовах тимчасового природничо-наукового і технічного відставання.
Дальший розвиток китайської філософії визначався прагненням осмислити духовно-історичний досвід європейської цивілізації і зростаючі інтеграційні процеси у світі, зберігаючи і розвиваючи власне культурне надбання. Так, у 1984 р. створено Китайський фонд Кон-фуція, а в 1985 р. - Науково-дослідницький інститут конфуціанства; особливим авторитетом користується Асоціація послідовників даосизму і створена в 1953 р. Асоціація китайських буддистів.
