Анцелевич Міжнародне право (2003)
Міжнародно-правові акти у сфері охорони навколишнього середовища
Вся правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Ця програма була ухвалена в грудні 1972 року на 27 сесії Генеральної асамблеї ООН. Відповідно до цієї Програми під егідою ООН засновані Рада керуючих Програмою, Фонд навколишнього середовища, Рада з координації природоохоронної діяльності організацій ООН. Програма включає розділи: "Населені пункти і життєве середовище", "Здоров'я людини і чистота навколишнього середовища", "Сухопутні екосистеми й управління ними", "Навколишнє середовище і його розвиток". "Океани", "Міжнародне природоохоронне право", "Енергія", "Стихійні лиха", "Підготовка кадрів у сфері охорони навколишнього середовища". У розвиток цієї Програми до теперішнього часу ухвалена велика кількість міжнародних актів, у числі яких понад 200 багатосторонніх.
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) 1962 р. є документом глобального (універсального) значення.
У 1992 р. на Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро була ухвалена "Декларація Ріо про навколишнє середовище і розвиток". У цій Декларації були сформульовані 27 принципів сприяння управлінню економічною діяльністю і діяльністю у сфері охорони навколишнього середовища. Ця Декларація являє собою своєрідний звід принципів міжнародного співробітництва по охороні навколишнього середовища. На конференції в Ріо-де-Жанейро був ухвалений документ, що одержав назву "Порядок денний XXI століття". У ньому визначена глобальна стратегія природоохоронного співробітництва у сфері вирішення завдань екології Землі. Серед документів, ухвалених у Ріо-де-Жанейро, слід також відзначити Конвенцію про біологічну розмаїтість і Рамкову конвенцію про зміну клімату.
Проте слід зазначити, що згадані документи не є в повному розумінні слова юридичними. Вони носять рекомендаційний характер, але роблять суттєвий вплив на прогресивний розвиток міжнародного права охорони навколишнього середовища і можуть бути включені до загального обсягу правового матеріалу в цій сфері як так зване "м'яке право" (квазінормативне).
Поряд із цими документами до числа глобальних (універсальних) варто віднести:
- Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 p.;
- Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення 1973 p.;
- Конвенцію про заборону шкідливого або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.;
- Боннську конвенцію про охорону видів мігруючих диких тварин 1979 р.;
- Конвенцію ООН з морського права 1982 p.;
- Віденську конвенцію про охорону озонового шару 1985 p.;
- Базельську конвенцію про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням 1989 р.
Беручи до уваги необхідність врахування певних особливостей окремих регіонів, паралельно з прийняттям міжнародно-правових актів, що мають глобальне (універсальне) значення, найбільш зацікавлені у збереженні навколишнього середовища в місцевих умовах держави ухвалювали акти регіонального значення. До найбільш важливих із них варто віднести:
- Заключний акт НБСЄ (закріплені загальні політико-правові підходи до вирішення проблем захисту навколишнього середовища в масштабах європейського регіону) 1975 p.;
- Європейська конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p.;
- Угода про взаємодію у сфері екології й охорони навколишнього і природного середовища в рамках СНД 1992 p.;
- Угода країн АСЕАН щодо охорони природи і природних ресурсів 1985 р.
Як уже відзначалося, з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї або іншої групи об'єктів навколишнього середовища і необхідність дійового втручання з метою відвернення незворотних шкідливих наслідків розвивається практика прийняття міжнародно-правових актів спеціального значення (характеру). У числі таких документів можна відзначити:
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню моря нафтою 1954 p.;
- Конвенцію про захист Середземного моря від забруднення 1976
p.;
- Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення 1992 р.
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню суден 1973-1978 pp.
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) 1962 р. є документом глобального (універсального) значення.
У 1992 р. на Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро була ухвалена "Декларація Ріо про навколишнє середовище і розвиток". У цій Декларації були сформульовані 27 принципів сприяння управлінню економічною діяльністю і діяльністю у сфері охорони навколишнього середовища. Ця Декларація являє собою своєрідний звід принципів міжнародного співробітництва по охороні навколишнього середовища. На конференції в Ріо-де-Жанейро був ухвалений документ, що одержав назву "Порядок денний XXI століття". У ньому визначена глобальна стратегія природоохоронного співробітництва у сфері вирішення завдань екології Землі. Серед документів, ухвалених у Ріо-де-Жанейро, слід також відзначити Конвенцію про біологічну розмаїтість і Рамкову конвенцію про зміну клімату.
Проте слід зазначити, що згадані документи не є в повному розумінні слова юридичними. Вони носять рекомендаційний характер, але роблять суттєвий вплив на прогресивний розвиток міжнародного права охорони навколишнього середовища і можуть бути включені до загального обсягу правового матеріалу в цій сфері як так зване "м'яке право" (квазінормативне).
Поряд із цими документами до числа глобальних (універсальних) варто віднести:
- Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 p.;
- Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення 1973 p.;
- Конвенцію про заборону шкідливого або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.;
- Боннську конвенцію про охорону видів мігруючих диких тварин 1979 р.;
- Конвенцію ООН з морського права 1982 p.;
- Базельську конвенцію про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням 1989 р.
Беручи до уваги необхідність врахування певних особливостей окремих регіонів, паралельно з прийняттям міжнародно-правових актів, що мають глобальне (універсальне) значення, найбільш зацікавлені у збереженні навколишнього середовища в місцевих умовах держави ухвалювали акти регіонального значення. До найбільш важливих із них варто віднести:
- Заключний акт НБСЄ (закріплені загальні політико-правові підходи до вирішення проблем захисту навколишнього середовища в масштабах європейського регіону) 1975 p.;
- Європейська конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p.;
- Угода про взаємодію у сфері екології й охорони навколишнього і природного середовища в рамках СНД 1992 p.;
- Угода країн АСЕАН щодо охорони природи і природних ресурсів 1985 р.
Як уже відзначалося, з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї або іншої групи об'єктів навколишнього середовища і необхідність дійового втручання з метою відвернення незворотних шкідливих наслідків розвивається практика прийняття міжнародно-правових актів спеціального значення (характеру). У числі таких документів можна відзначити:
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню моря нафтою 1954 p.;
- Конвенцію про захист Середземного моря від забруднення 1976
p.;
- Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення 1992 р.
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню суден 1973-1978 pp.
