Анцелевич Міжнародне право (2003)
Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища
Поняття "навколишнє середовище" містить у собі дуже широке (більш широке, ніж поняття "природне середовище") коло питань, що визначає можливості існування людини. Під визначенням "навколишнє середовище" розуміється сукупність об'єктів природного живого середовища (флора і фауна), природного неживого середовища (гідросфера, атмосфера, космос) і об'єктів штучного середовища (творіння людини).
При такому уявленні навколишнє середовище, використовуючи критерій просторової сфери, можна класифікувати на глобальне, регіональне і національне.
В залежності від такого поділу класифікуються і правові акти у сфері правової охорони навколишнього середовища. Однак з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї чи іншої групи об'єктів навколишнього середовища можуть мати місце і спеціальні правові акти. Отже, правові акти у сфері охорони навколишнього середовища класифікуються на глобальні, регіональні, національні і спеціальні. Проблеми правової охорони навколишнього середовища, точніше окремих її об'єктів, привернули до себе увагу людства порівняно недавно і спочатку регулювалися нормами звичайного права, в основі якого лежав відомий постулат римських юристів, що визначає свободу використання невичерпних об'єктів (моря, повітря, рік та ін.) за принципом "використовуй так, щоб не завдати шкоди іншим". Пізніше стали укладатися міжнародні угоди, що регламентують використання окремих видів тварин, особливо морських. Одним із перших таких актів стала Угода про охорону морських котиків 1897 р. Потім до тих, що захищаються міжнародним правом, були віднесені кити, тюлені, багато видів сухопутних тварин і птахів. У першій половині XX ст. почали прийматися міжнародно-правові акти, що передбачали захист від забруднення великих просторів, особливо морських (наприклад, Вашингтонська конвенція з захисту морського середовища від забруднення нафтою 1926 p.).
Стрімкий розвиток продуктивних сил, обумовлений досягненнями науково-технічної революції, значно розширив можливості людини у використанні живих і неживих ресурсів Землі, що значно збільшило вельми негативний вплив на навколишнє середовище. Це змусило людство прийняти ефективні заходи, спрямовані на попередження, обмеження і зберігання під контролем різних об'єктів навколишнього середовища. У зв'язку з цим з початку 60-х pp. XX ст. почався процес активізації зусиль світової громадськості у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього середовища, в результаті чого порівняно швидко стала формуватися нова галузь сучасного міжнародного права - "Міжнародне право навколишнього середовища". Як поняття це право можна визначити як систему принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на благо нинішнього і майбутніх поколінь.
Аналіз правової практики і літератури показує, що, отримуючи все більшу і більшу самостійність, міжнародне право навколишнього середовища, в основному, розвивається в таких напрямках:
- запобігання, обмеження і зберігання під контролем шкідливого впливу різних чинників на навколишнє середовище;
- забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
- охорона унікальних природних об'єктів, життєво важливих для людини;
- міжнародно-правове забезпечення міжнародного наукового співробітництва. ,
Беручи до уваги ту величезну небезпеку, що нависла над людством у результаті прогресуючого забруднення навколишнього середовища, можна стверджувати, що проблема міжнародно-правової охорони навколишнього середовища в даний час переростає у загальнолюдську проблему міжнародної безпеки. Це обумовлюється тим, що, як стверджують вчені, "інтенсивне використання природних ресурсів, що все більш виснажуються, забруднення біосфери можуть поставити людство на грань екологічної катастрофи, відвернення якої можна порівняти за важливістю з проблемою відвернення термоядерної війни".
При такому уявленні навколишнє середовище, використовуючи критерій просторової сфери, можна класифікувати на глобальне, регіональне і національне.
В залежності від такого поділу класифікуються і правові акти у сфері правової охорони навколишнього середовища. Однак з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї чи іншої групи об'єктів навколишнього середовища можуть мати місце і спеціальні правові акти. Отже, правові акти у сфері охорони навколишнього середовища класифікуються на глобальні, регіональні, національні і спеціальні. Проблеми правової охорони навколишнього середовища, точніше окремих її об'єктів, привернули до себе увагу людства порівняно недавно і спочатку регулювалися нормами звичайного права, в основі якого лежав відомий постулат римських юристів, що визначає свободу використання невичерпних об'єктів (моря, повітря, рік та ін.) за принципом "використовуй так, щоб не завдати шкоди іншим". Пізніше стали укладатися міжнародні угоди, що регламентують використання окремих видів тварин, особливо морських. Одним із перших таких актів стала Угода про охорону морських котиків 1897 р. Потім до тих, що захищаються міжнародним правом, були віднесені кити, тюлені, багато видів сухопутних тварин і птахів. У першій половині XX ст. почали прийматися міжнародно-правові акти, що передбачали захист від забруднення великих просторів, особливо морських (наприклад, Вашингтонська конвенція з захисту морського середовища від забруднення нафтою 1926 p.).
Стрімкий розвиток продуктивних сил, обумовлений досягненнями науково-технічної революції, значно розширив можливості людини у використанні живих і неживих ресурсів Землі, що значно збільшило вельми негативний вплив на навколишнє середовище. Це змусило людство прийняти ефективні заходи, спрямовані на попередження, обмеження і зберігання під контролем різних об'єктів навколишнього середовища. У зв'язку з цим з початку 60-х pp. XX ст. почався процес активізації зусиль світової громадськості у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього середовища, в результаті чого порівняно швидко стала формуватися нова галузь сучасного міжнародного права - "Міжнародне право навколишнього середовища". Як поняття це право можна визначити як систему принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на благо нинішнього і майбутніх поколінь.
Аналіз правової практики і літератури показує, що, отримуючи все більшу і більшу самостійність, міжнародне право навколишнього середовища, в основному, розвивається в таких напрямках:
- запобігання, обмеження і зберігання під контролем шкідливого впливу різних чинників на навколишнє середовище;
- забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
- охорона унікальних природних об'єктів, життєво важливих для людини;
- міжнародно-правове забезпечення міжнародного наукового співробітництва. ,
Беручи до уваги ту величезну небезпеку, що нависла над людством у результаті прогресуючого забруднення навколишнього середовища, можна стверджувати, що проблема міжнародно-правової охорони навколишнього середовища в даний час переростає у загальнолюдську проблему міжнародної безпеки. Це обумовлюється тим, що, як стверджують вчені, "інтенсивне використання природних ресурсів, що все більш виснажуються, забруднення біосфери можуть поставити людство на грань екологічної катастрофи, відвернення якої можна порівняти за важливістю з проблемою відвернення термоядерної війни".
