Анцелевич Міжнародне право (2003)

Принципи права міжнародної безпеки

Принципи права міжнародної безпеки можна класифікувати на загальні і спеціальні.

До загальних відносяться основні принципи сучасного міжнародного права. Це твердження є безперечним, але при цьому може бути поставлене питання: чи всі і чи рівною мірою? Природно, щодо таких принципів, як незастосування сили або погрози силою, мирне вирішення суперечок, ніяких сумнівів бути не може, і в літературі автори говорять, звичайно, про них. Іноді в числі найважливіших називається ще один принцип - роззброєння. Щодо нього теж не може бути сумнівів, хоча цей принцип ні в Статуті ООН, ні в Декларації про принципи міжнародного права (1970 p.), ні в Заключному акті Гельсінської наради НБСЄ 1975 р. не відзначений. Але цей принцип є, і він, звичайно, один із основних у праві міжнародної безпеки.

А що ж інші принципи, відзначені в названих документах? Чи грають вони якусь юридичну роль у питаннях забезпечення міжнародної безпеки?

Візьмемо принцип суверенної рівності держав. При розкритті цього принципу в Декларації 1970 р. відзначається, що всі держави юридично рівні і, отже, крім іншого, мають право на рівну безпеку, кожна держава зобов'язана шанувати територіальну цілісність і політичну незалежність інших держав. Остання вимога особливо красномовно підкреслює вплив і значення принципу суверенної рівності у сфері забезпечення міжнародної безпеки.

Приблизно так само складається ситуація і з принципами невтручання у справи, що, по суті, входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави.

Цей принцип тісно пов'язаний із принципом суверенної рівності і вже тому має. пряме і безпосереднє відношення до права міжнародної безпеки. Разом із тим, у Декларації 1970 р. при розкритті цього принципу відзначені конкретні положення, недотримання яких веде до явного порушення безпеки держав. Серед таких положень:

- заборона збройної інтервенції або інших форм втручання чи погрози втручання, спрямованих проти її політичних, економічних і культурних основ;

- заборона організації, заохочення, допомоги чи допущення збройної, підривної або терористичної діяльності, спрямованої на зміну устрою іншої держави шляхом насильства;

- заборона застосування сили для позбавлення народів права вільно вибирати форми їхнього національного існування.

Це останнє положення, крім того, що воно посилює значення принципу невтручання у праві міжнародної безпеки, також підкреслює таке значення і щодо принципу рівноправності та самовизначення народів. До того ж, при розкритті цього принципу в Декларації 1970 р. відзначається, що всі держави зобов'язані утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, свободу і незалежність.

Щодо принципу територіальної цілісності держав варто зауважити, що цей принцип як самостійний в Декларації 1970 р. не відзначається. Там він розглядається як одне з важливих положень, що деталізують принцип суверенної рівності. Однак це не применшує його значення у праві міжнародної безпеки, тим більше, що в Заключному акті Гельсінської наради 1975 р. йому надане значення самостійного принципу сучасного міжнародного права.

Те ж саме можна сказати і про принцип непорушності кордонів, але тільки з тою різницею, що в Декларації 1970 р. він розглядається як частина принципу незастосування сили чи погрози силою, а в Заключному акті Гельсінської наради він виділений у самостійний принцип (поки що тільки для Європи).

Говорячи про значення для права міжнародної безпеки такого принципу як співробітництво держав, варто звернути увагу на те, що, згідно трактування цього принципу в Декларації 1970 p., "держави зобов'язані співробітничати одна з одною в різних сферах міжнародних відносин із метою підтримки міжнародного миру і безпеки".

При розгляді принципу сумлінного виконання міжнародних зобов'язань і його причетності до права міжнародної безпеки варто пригадати, що це один із найстаріших принципів міжнародного права, що прийшов у наш час від римського "pacta sunt servanda". Стародавні римляни, запроваджуючи цей принцип, розуміли, що, крім іншого, однією з причин виникнення воєн, які часто поставали, була недобросовісність у дотриманні міжнародних зобов'язань. Історія розвитку міжнародних відносин красномовно підтверджує це. У наш час заборона ведення воєн, забезпечення міжнародного миру і безпеки - це вимога Статуту ООН, який підписали на сьогоднішній день майже всі держави світу і, отже, тим самим взяли на себе міжнародне зобов'язання не порушувати миру і безпеки. І якщо це зобов'язання буде неухильно всіма дотримуватися, завдяки цьому принципу людство буде жити в умовах миру і безпеки.

Що стосується останнього з основних принципів сучасного міжнародного права, сформульованого в Статуті ООН і Заключному акті в Гельсінкі в 1975 р. - принципу поваги прав людини, - то можна відзначити, що порушення прав людини нерідко вело і веде в наші дні до різних конфліктів, аж де збройних, і масштаби цих конфліктів можуть бути дуже значними. Приклади Югославії, Ірландії, Камбоджі, курдів та ін. говорять самі за себе. Тому принцип повага прав людини має велике значення у справі юридичного забезпечення міжнародної безпеки. В загальному плані це значення обумовлене тим, що кожна людина володіє невід'ємним правом на мир і безпеку.

З огляду на всеосяжний характер і загальновизнану силу основних принципів сучасного міжнародного права і їхнє значення у сфері правового забезпечення міжнародного миру і безпеки, спеціальні принципи у цій сфері не такі численні. До числа таких принципів можна віднести:

- принцип рівної безпеки;

- принцип рівності й однакової безпеки;

- принцип неприпустимості нанесення шкоди безпеці держав.

На перший погляд, перший і другий принципи певною мірою схожі, і їх можна було б якось об'єднати. Проте це тільки видима подібність. У змісті цих принципів є істотне розходження. Воно полягає в тому, що основними юридичними положеннями, на яких базується принцип рівної безпеки, є:

- невід'ємне право кожної держави на безпеку без будь-яких винятків;

- рівне право на забезпечення безпеки для всіх - без будь-яких виключень;

- рівне врахування інтересів держав у сфері безпеки в будь-якому переговорному процесі;

- можливість досягнення згоди тільки на основі балансу інтересів.

Принцип рівності й однакової безпеки держав передбачає збалансовану рівновагу держав і їхніх угрупувань у військовій сфері, завдяки чому вони зобов'язані:

- шляхом добровільного узгодження воль на компромісній основі визначати основні параметри стратегічної рівноваги;

- визначати на основі рівності рівні з кожного виду озброєнь;

- постійно на паритетних засадах при обопільній погодженості вживати конкретних заходів для постійного і неухильного зниження рівнів озброєнь і збройних сил.

Таким чином, якщо в основі принципу рівної безпеки лежать, в основному, мотиви політичного характеру, властиві загальному принципу суверенної рівності держав, то в основі принципу рівності й однакової безпеки лежать мотиви воєнного характеру, властиві загальному принципу роззброєння.

Що стосується принципу неприпустимості нанесення шкоди безпеці держав, то слід зазначити, що цей принцип передбачає:

- неприпустимість зміцнення безпеки одних держав за рахунок безпеки інших держав;

- неприпустимість отримання односторонніх переваг у забезпеченні безпеки;

- неприпустимість нанесення шкоди безпеці інших держав;

- беззастережну відмову від будь-яких дій, спроможних заподіяти реальну шкоду безпеці держав.

Розгляд відзначених спеціальних принципів права міжнародної безпеки дає можливість дійти висновку, що вони певною мірою сприяють деяким загальним принципам, а також їхній ефективності і реалізації.