Анцелевич Міжнародне право (2003)
Міжнародне повітряне правостановлення, розвиток і поняття міжнародного повітряного права
Протягом тисячоліть розвитку людського суспільства повітряний простір розглядався як невичерпний, неосяжний простір, який нікому не належить. Римські юристи (Ульпіан, Цельзус) нарівні з морськими просторами визначали повітряний простір як спільне надбання людства і кваліфікували його, використовуючи термінологію добре розвиненого в той час цивільного права, як річ спільну - res communis (Ульпіан) або як річ нічию - res nullins (Цельзус). Виходячи з цього і беручи до уваги те, що в ті, й наступні, вельми тривалі, часи повітряний простір використовувався людством тільки як засіб забезпечення життєдіяльності людини (як невичерпний резервуар повітря), питання визначення правового статусу повітряного простору практичного значення не мали. Проте в доктрині зі змінним успіхом протиборствували дві названі концепції - res communis і res nullins, суть яких, у кінцевому рахунку, на практиці зводилася до єдиного уявлення про повітряний простір як загальне надбання людства.
Таке уявлення про повітряний простір і в наш час не позбавлене певного змісту, якщо при цьому виключити із загальної маси цього надбання неповітряні простори, що простягаються над територіями суверенних держав і на які, згідно з загальновизнаним принципом сучасного міжнародного права, поширюється їхній суверенітет.
Із розвитком повітроплавання (повітряні кулі, дирижаблі) людство почало замислюватися про правомірність польотів літальних апаратів над територіями різних держав, проте конкретних кроків юридичного характеру в цьому відношенні не робилося.
Разом із тим, у міру розвитку авіаційної техніки, вдосконалення конструкції аеропланів і розширення їхніх літальних можливостей, держави почали вживати заходів щодо захисту власних суверенних прав у своїх повітряних просторах. Одним із перших міжнародно-правових актів у цій сфері стала багатостороння Паризька конвенція 1919 p., у якій підкреслювалося право кожної держави на повний і винятковий суверенітет над повітряним простором над його територією. Ця конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права міжнародного повітряного права.
Стрімкий розвиток авіації обумовив швидкий розвиток міжнародного повітряного права. Як поняття воно являє собою сукупність спеціальних принципів і норм, що визначають правовий статус і режим повітряного простору та регулюють відносини між суб'єктами права у зв'язку з його використанням.
Це визначення передбачає, що в зміст міжнародного повітряного права включається визначення міжнародно-правового статусу різних правових категорій повітряних просторів і правова регламентація різних видів використання цих просторів.
Під різними категоріями повітряних просторів розуміються:
- повітряні простори, що простягаються над сухопутною і водною територією держав, і завдяки цьому підпадають під дію національного права без будь-яких вилучень;
- повітряні простори, що перебувають поза національною юрисдикцією і на які поширюється дія норм міжнародного права;
- інші повітряні простори, що не входять ні в першу, ні в другу правову категорію, але в яких може мати місце дія національної юрисдикції в обмеженому обсязі, і які, завдяки цій обмеженій національній юрисдикції, можуть іменуватися як спеціальні зони повітряного простору.
Під правовою регламентацією різних видів використання повітряних просторів розуміється:
- регламентація міжнародних повітряних перевезень вантажів, пасажирів та їхнього багажу;
- регламентація міжнародних польотів цивільної авіації, що знаходиться на урядовій некомерційній службі;
- регламентація польотів військової авіації;
- регламентація, мета якої - попередження й охорона навколишнього повітряного середовища від забруднення;
- регламентація, мета якої - охорона людського життя як у повітрі, так і на землі; .
- регламентація відповідальності за повітряне піратство, тероризм та інші правопорушення, пов'язані з використанням повітряних просторів;
- регламентація іншої можливої діяльності людини в повітряних просторах.
Таке уявлення про повітряний простір і в наш час не позбавлене певного змісту, якщо при цьому виключити із загальної маси цього надбання неповітряні простори, що простягаються над територіями суверенних держав і на які, згідно з загальновизнаним принципом сучасного міжнародного права, поширюється їхній суверенітет.
Із розвитком повітроплавання (повітряні кулі, дирижаблі) людство почало замислюватися про правомірність польотів літальних апаратів над територіями різних держав, проте конкретних кроків юридичного характеру в цьому відношенні не робилося.
Разом із тим, у міру розвитку авіаційної техніки, вдосконалення конструкції аеропланів і розширення їхніх літальних можливостей, держави почали вживати заходів щодо захисту власних суверенних прав у своїх повітряних просторах. Одним із перших міжнародно-правових актів у цій сфері стала багатостороння Паризька конвенція 1919 p., у якій підкреслювалося право кожної держави на повний і винятковий суверенітет над повітряним простором над його територією. Ця конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права міжнародного повітряного права.
Стрімкий розвиток авіації обумовив швидкий розвиток міжнародного повітряного права. Як поняття воно являє собою сукупність спеціальних принципів і норм, що визначають правовий статус і режим повітряного простору та регулюють відносини між суб'єктами права у зв'язку з його використанням.
Це визначення передбачає, що в зміст міжнародного повітряного права включається визначення міжнародно-правового статусу різних правових категорій повітряних просторів і правова регламентація різних видів використання цих просторів.
Під різними категоріями повітряних просторів розуміються:
- повітряні простори, що простягаються над сухопутною і водною територією держав, і завдяки цьому підпадають під дію національного права без будь-яких вилучень;
- повітряні простори, що перебувають поза національною юрисдикцією і на які поширюється дія норм міжнародного права;
- інші повітряні простори, що не входять ні в першу, ні в другу правову категорію, але в яких може мати місце дія національної юрисдикції в обмеженому обсязі, і які, завдяки цій обмеженій національній юрисдикції, можуть іменуватися як спеціальні зони повітряного простору.
- регламентація міжнародних повітряних перевезень вантажів, пасажирів та їхнього багажу;
- регламентація міжнародних польотів цивільної авіації, що знаходиться на урядовій некомерційній службі;
- регламентація польотів військової авіації;
- регламентація, мета якої - попередження й охорона навколишнього повітряного середовища від забруднення;
- регламентація, мета якої - охорона людського життя як у повітрі, так і на землі; .
- регламентація відповідальності за повітряне піратство, тероризм та інші правопорушення, пов'язані з використанням повітряних просторів;
- регламентація іншої можливої діяльності людини в повітряних просторах.
