Кремень Політологія

Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення до політичної системи, політичного режиму, органів влади, політичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і подій визначає політичну свідомість особистості, соціальної спільності людей. Але свідомість зумовлюється не тільки політичним буттям, але й соціокультурними факторами, насамперед, політичною культурою. В полі зору багатьох мислителів: Платона, Арі-стотеля, Макіавеллі, Монтеск'є, Маркса, Мангейма та ін. постійно знаходилась проблема особи, політична культура. В сучасних умовах особливістю становища політичної культури виступає її незводимість і непряма похідність від колишніх культурних орієнтацій суспільства. Окрім впливу традицій та історичного досвіду української нації, ЇЇ політична культура формується в конкретних соціальних, економічних і духовних умовах, що визначають пріоритети та орієнтири кожного індивіда зокрема.

На відміну від політичної свідомості, що відображає всю сукупність існуючих політична культура у політиці духовних утворень, політична культура зв'язана тільки з найтривкішими, внутрішньо значущими для людини переконаннями. Статус політико-культурних уявлень застосуємо тільки до ціннісних поглядів, що володіють для людини смисловим і у відомому ступені навіть світоглядних значень, що складають саму загальну ідейну основу громадянських помислів і вчинків. Політична культура є сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників певної політичної системи, суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і що придає їм значення. Індивідуальні орієнтації особистості з'єднують: пізнавальну орієнтацію, тобто істинне або неправдиве знання про політичні проблеми та ідеї; ефективну орієнтацію - відчуття зв'язку, причетності або, навпаки, протидії та відчуження у ставленні до політичних об'єктів; оціночну орієнтацію - формування думок і суджень про політичні об'єкти, події та явища. Політична культура - це психологія суспільства (нації) у ставленні до політики або особливості сприймання суспільством політичного процесу, якому надає специфічні форми. Політична культура функціонує не як ізольоване явище суспільного життя, а як невід'ємна, складова глобальної культури суспільства. Політична культура - обумовлена ціннісними уявленнями людини про політичні явища і втілена на практиці сукупність норм, правил поведінки, стилю діяльності людини як учасника політичного процесу. Політична культура розкриває наскільки людиною освоєні загальнозначимі зразки політичної діяльності і політичного мислення, сприймання досвіду і традицій володарювання, що одержали загальне визнання. Основним механізмом відтворення та реалізації політичної культури є людська індивідуальність, самостійна переробка нею суспільного багатства знань, ціннісне засвоєння традицій.

Існує два принципових функціональних виміри політичної культури: по-перше, функціонування як складової політичної системи суспільства і, по-друге, ЇЇ застосування у вигляді складової соціокультурного образу нації, або суспільно-історичної бази суспільства. У різних народів і в різні періоди, епохи істотно різняться політико-культурні орієнтації та поведінка індивідуумів. Якщо б билинні три богатиря потрапили в сучасних умовах в Головний Штаб прикордонних військ України, то несказанно здивувалися б одній тільки величезній масі паперів і документації, настільки ж шокований був би будь-який князь Київської Русі від величезної кількості правил, регламентацій і узаконень, що перебувають під контролем сучасного державного апарату і владних структур. Якщо в сучасних умовах поле діяльності державних структур і влади надзвичайно просторе, то державні турботи князя Київської Русі обмежувалися захистом кордонів князівства і збором податків. З ускладненням соціального та економічного життя суспільства змінюються його культурні та політичні запити. В Японії, де залишки традиційної феодальної системи станів все ще визначають соціальні відносини людей, легко зрозуміти, хто з двох людей, що вітають друг друга, займає керівний пост, а хто - всього лише рядовий, що служить: той, хто стоїть на більш низькій ступені соціальних сходів, завжди кланяється нижче. Відповідно традиційно виховується орієнтація на повагу і шанування старших, японці вважають у порядку речей, коли рішення і відповідальність за нього приймає начальник. Американцям же притаманний підкреслено демократичний стиль спілкування. Українцям властива комунікабельність, легкість в знайомстві. Українці ніколи не зазнавали традиційно точного розподілу суспільства на класи, стани, на відміну від тих же японців і американців, зовсім інакше дивляться на своє право брати участь в політичних рішеннях або висловлювати свою думку тощо. Ясно, що від того, як люди сприймають своє місце і роль у суспільстві, своїх керівників і відносин із ними, істотно залежить і природа політичної системи, і зміст суб'єктивних форм політичної дії, тобто політична культура суспільства. В Україні навіть люди, налаштовані до особи конкретного президента вкрай вороже, здебільшого не піддають сумніву необхідність його посади як глави держави. Але в Україні є політичні кандидати, представники так званої «непримиренної опозиції», що готові балотуватися на пост Президента з тим, щоб вибравшись на вершину влади, скасувати такий пост. Історико-соціаль'ний досвід української нації також очевидно впливає: і чим стабільніше і давніше державний устрій, тим більш шановні символи влади.

Ще в XVIII сторіччі вперше поняття політична культура введене в науковий обіг німецьким філософом-просвітииком Иогапом Готфрі-дом Гердером. Концептуальне уявлення про політичну культуру, що систематизувало поняття, склалося тільки в 50—60-і роки XX ст. Теорія політичної культури виникла па пересіченні філософських, соціологічних, психологічних і антропологічних досліджень політики. Основний внесок у становлення і розвиток теорії політичної культури внесли Габ-ріель Алмопд, Сідней Верба, Сеймур Мартін Ліисет, Моріс Дюверже, Уільям Розенбаум, Роберт Крауз, Моріс Кроз'є та 1н. В сучасних умовах існують різноманітні психологічні тлумачення політичної культури, що характеризують її як сукупність суб'єктивних уявлень людини і обмежують її зміст сферами політичної свідомості та політичної психології, так звані всеосяжні інтерпретації. В політичну культуру включаються і психологічні настанови, і відповідні їм форми поведінки суб'єктів.

Політична культура багато в чому пояснює джерела, характер і особливості конкретної політичної системи, панівний в суспільстві політичний режим, політичну свідомість і поведінку суспільних класів, груп, політичних партій і рухів, спрямування політичних процесів. Сприймання явищ внутрішньої та зовнішньої політики суспільства людьми, оцінка ними правлячих політичних систем і режимів груп, політичних партій і політичних лідерів відбувається під впливом політичної культури. Від рівня та стану політичної культури залежить багато: чи сприйме населення сформований політичний курс, чи погодиться населення з ним самохіть або за примушенням, чи буде ставитись до нього, як до чогось такого, що виражає сподівання, надії тощо, або виявить повну байдужість і навіть ворожість, чинячи пасивний опір. Передбачати реакцію населения па нолітико-управліпські рішення, що застосовуються, передбачити певні заходи, забезпечуючи ефективність його реалізації, і дозволяє врахування ступеня зрілості і характеру політичної культури.

Що ж розуміється під політичною культурою? Габріель Алмопд і Генріх Пауелл визначають, що політична культура є сукупність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і що надає їм значення. Запропоноване Єжі Вятром визначення політичної культури близько до визначення Алмопда - Пауелла: політична культура - це сукупність позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами. Політична культура охоплює знання політики, фактів, зацікавленість ними; оцінку політичних явищ, оціночні судження, що стосуються того, як має здійснюватися влада; емоційний бік політичних позицій, наприклад, любов до Батьківщини, ненависть до ворогів; визнання в суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і слід поступати.

Політична культура - частина загальної культури суспільства та складова його суб'єктів. Врахування традицій культури при аналізі політичних відносин означає визнання, по-перше, що політичні відносини визначаються не тільки активно існуючим співвідношенням сил, але й нагромадженими в ході історичного процесу уявленнями про світ, цінності, зразки поведінки, що передаються в межах культури. Політика - частина культури. В політичній діяльності виявляються певні цінності і певні стійкі зразки поведінки. По-друге, влада - це центральне явище світу політики - водночас може розглядатися як частина світу культури. Погляд на політичну діяльність і політику крізь призму культури дозволяє реальніше зрозуміти, яка влада, в якій ступені, коли і для кого є цінністю, а також які взаємовіднсини між різноманітними цінностями, наприклад, між владою і власністю, владою і престижем, владою і релігійною святістю, владою і мораллю. Всі взаємовідносини підлягають змінам, але в окремих культурах відрізняються значною стабільністю. Без їх врахування можна, саме більше, створювати схеми політичної гри, що абстрактно розуміється як гра сил, але не можна зрозуміти справжній політичний процес. По-третє, різнорідність культур - в часу і просторі - дозволяє зрозуміти: чому деякі політичні системи, відповідні одним умовам, зазнавали поразки в інших умовах, чому ті ж самі дії у ставленні до одного народу дадуть очікуваний ефект, а по відношенню до іншого - приводять до невдачі тощо. Відмінність культур - це відмінність засобів сприймання дійсності, засобів її оцінки і, як результат, засобів дій. Не буде великим перебільшенням розуміння, що різнорідність культур приводить до того, що люди живуть і діють у різноманітній соціальній дійсності.

Політична культура залежно від суб'єкту політики має і різновидності: політична культура суспільства, політична культура класів, націй, окремих соціальних верств і груп, політична культура особистості.

Політична культура суспільства є підсистема більш загального утворення - культури суспільства, сукупність політичних цінностей, вироблених суспільством. Система цінностей політичної культури включає: політичні ідеї, теорії, вчення і програми, які визначають діяльність держави, політичних партій і рухів; погляди та уявлення народних мас і особистостей на соціальний устрій суспільства та ін.; прогресивні традиції, форми, засоби, засоби політичної організації та боротьби. Цінності політичної культури мають певну мету і виражають ті ідеали, що висувають певні класи та їх політичні партії в політичній боротьбі.

Політична культура 'класів, соціальних спільностей, груп визначається тим, що політична діяльність завжди спрямована на політичну владу. Усвідомлення класових потреб, з одного боку, суттєвості та призначення влади - з-іншого, служить необхідною передумовою політичної діяльності. Тому рівень розвитку класової свідомості - найважливіша характеристика політичної культури. Засобом політичної діяльності класів виступають їх організації. Наявність, розвиненість організацій - неодмінний показник політичної культури класів, бо без відповідних організацій класи, соціальні спільності не можуть бути постійними учасниками політичного життя, послідовно, систематично вести політичну боротьбу. Політичні організації соціальних спільностей, стаючи компонентами політичної культури, разом з тим виступають засобом її закріплення та передачі.

Політична культура особи. Особа сама по собі не виступає самостійним суб'єктом політичного життя. Особа виступає суб'єктом політичного життя як представник соціальної спільності, виразник її інтересів. Не існує прямого зв'язку: політична влада - особа, якщо, звичайно, мова не йде про порушення елементарних норм співжиття, закріплених у відповідних законах. Політична влада не встановлює і не може встановлювати індивідуальні умови існування особи, виражати її інтереси. Об'єктивне становище особи в суспільстві, ЇЇ інтереси опосередковані об'єктивним становищем та інтересами соціальної спільності, до яких належить, і відносини «політична влада - особа» завжди опосередковано відносинами політичної влади і класу. Успіх або невдача діяльності особи на арені політичного життя суспільства остаточно визначається силою класу, що представляє особа, та її спроможністю виражати та захищати інтереси класу. Ця спроможність і дозволяє судити про рівень політичної культури особи. Слід, однак, відзначити, що культура завжди виступає як характеристика людини і тільки людини, як міра її духовного, морального, професійного розвитку. Тому аналіз проблеми культури взагалі, як і політичної культури на рівні особистості, має спрямовуватись на аналіз самої діяльності, на з'ясування того моменту, як і на скільки ця діяльність відповідає тим ідеям і відносинам, нормам і принципам, тим цінностям і ідеалам, що вироблені суспільством, класом, до якого належить особистість. І проблеми політичної культури часто стоять саме так. Суспільство не може обмежитися створенням ідеології, засобів політичної діяльності.