Депутат Цивільна оборона (2000)

Серед способів захисту населення у НС особливе місце займає медичний захист. Виходячи з досвіду, надзвичайні ситуації, як правило, призводять до масової загибелі людей та їх ураження. Для зменшення ступеня ураження необхідна приймати невідкладні заходи щодо надання медичної допомоги потерпілим.

Наданням цієї допомоги займається медична служба ЦО, яка є спеціальною організацією в системі охорони здоров'я і призначена для медичного забезпечення населення, що постраждало внаслідок стихійного лиха, аварій та катастроф. Вона виконує наступні основні завдання:

своєчасне надання потерпілому населенню усіх видів медичної допомог та лікування потерпілих з метою їх повного одужання;

попередження виникнення і розповсюдження серед населення масови: інфекційних захворювань;

— забезпечення санітарного благополуччя населення та виключенн

несприятливих санітарних наслідків виробничих аварій, стихійних лих або вико

ристання ворогом сучасних засобів ураження.

Ці завдання органи охорони здоров'я та медичні служби вирішують шляхої* проведення комплексу організаційних, лікувально-профілактичних, лікувально евакуаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Основними з них є

підготовка органів та установ охорони здоров'я до роботи в умовах великих виробничих аварій та стихійних лих;

організація і підготовка пересувних медичних формувань для проведення рятувальних робіт, а також підготовка медичних установ до лікування потерпілих і хворих;

організація і проведення лікарняно-евакуаційних, санітарно-гігієнічних т протиепідемічних заходів в осередках ураження і на етапах медичної евакуації

навчання медичного персоналу з медичних питань;

розробка планів підготовки органів і об'єктів охорони здоров'я до виконання заходів ЦО;

організація забезпечення формувань та установ медичної служби медичним, господарським і спеціальним майном;

підготовка населення для надання само- та взаємодопомоги при отримані різних травм.

Для вирішення своїх завдань медична служба ЦО має відповідну структуру, яка забезпечує можливість їх виконання.

Медична служба Цивільної Оборони організовується за територіально-виробничим принципом. Начальниками служби є: на об'єкті — старший медичний працівник об'єкта; у сільському районі — головний лікар центральної районної лікарні; у міському районі, місті, області — завідувачі відповідними відділами охорони здоров'я. Начальником медичної служби Цивільної Оборони держави є Міністр охорони здоров'я.

Начальник медичної служби ЦО несе відповідальність за підготовку всіх медичних формувань.

До медичних формувань відносяться:

а) масові невоєнізовані медичні формування:

— санітарні пости (СП), санітарні дружини (СД). загони санітарних дружин

(ЗСД). Вони призначаються для надання першої медичної допомоги потерпілим;

б) спеціалізовані невоєнізовані медичні формування:

загони першої медичної допомоги (ЗПМ). Вони призначені для надання першої лікарської і невідкладної кваліфікованої медичної допомоги. Створюються у лікарнях поліклініках, диспансерах, медико-санітарних частинах підприємств (146 чоловік в т. ч, 8 лікарів, 38 — середнього медперсоналу);

бригади спеціалізованої медичної допомоги (БСМД). Вони призначені для надання спеціалізованої медичної допомоги в осередках ураження. Створюються в клініках медичних інститутів, великих лікарнях, поліклініках, диспансерах. Декілька БСМД (8—17) за основними профілями можуть об'єднуватись в загони спеціалізованої медичної допомоги (ЗСМД) — (2 лікаря + 2 м/сестри + машина);

пересувні протиепідемічні загони (ППЕЗ). Вони призначені для проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів в осередках бактеріологічного ураження. ППЕЗ створюються на базі санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС), а також на базі інститутів епідеміології та мікробіології;

спеціалізовані протиепідемічні бригади (СПЕБ). Вони призначені для робіт головним чином в осередках особливо небезпечних інфекцій. Створюються на базі спеціалізованих установ.

До медичних установ ЦО відносяться:

лікарняні установи — профільовані лікарні (ПЛ), головні лікарні (ГЛ), сортувально-евакуаційні шпиталі (СЕНІ);

протиепідемічні установи медичної служби ЦО — санітарно-епідеміологічні станції;

установи медичного забезпечення та служби крові — аптеки, склади медичного майна, станції та відділення переливання крові.

Організація медичної допомоги постраждалим та їх евакуація із осередків ураження здійснюється за принципом двоетапної системи лікарняно-евакуаційного забезпечення. Суть цієї системи полягає у розподілі медичної допомоги за її видами і проведення послідовних заходів у поєднанні з евакуацією постраждалих з осередків ураження у профільовані медичні установи.

Медична допомога поділяється за видами:

перша медична допомога має на меті підтримання життєдіяльності організму, боротьбу з ускладненнями ураження і підготовку уражених до евакуації з осередку ураження (надається у перші ЗО хвилин після ураження);

перша лікарська допомога, мета якої є профілактика і боротьба з ускладненнями уражень, поповнення і підтримання пошкоджених життєвих функцій організму та підготовка до евакуації у лікарняні заклади для надання спеціалізованої медичної допомоги (надається за 6—8 годин після ураження);

спеціалізована медична допомога є найвищою формою медичної допомоги, під час якої проводяться медичні заходи відповідно до характеру ураження (оптимально надається протягом 2 діб з моменту ураження). Спеціалізована медична допомога поєднується з наступним стаціонарним лікуванням до закінчення лікування.

Згідно з прийнятою системою перша медична допомога в осередках ураження надається санітарними постами та дружинами, загонами санітарних дружин, а також населенням у порядку само- та взаємодопомоги. Не слід забувати, що надання цього виду допомоги має вирішальне значення для рятування потерпілих.

Першу лікарську допомогу надають загони першої медичної допомоги (ЗПМД), медичні підрозділи військових частин ЦО, які розгортаються в осередках ураження, або біля кордонів осередку.

Спеціалізована медична допомога надається в умовах стаціонарних лікарень, Санітарні пости створюються на всіх ОГД та у житловому секторі з розрахунку — один на 150—200 працюючих. Санітарний пост складається з 4 осіб і оснащуєтьс згідно з табелем.

Санітарні дружини (СД) є основним масовим формуванням, яке створюється на ОГД (одна на 2000 осіб населення). Санітарна дружина складається з 24 осіб та має 5 носилкових ланок по 4 особи. Загони санітарних дружин (ЗСД) формуються на великих ОГД, де є не менше 5 санітарних дружин.

Перша медична допомога безпосередньо у районах стихійних лих і виробничих аварій повинна надаватись безперервно. Обсяг цієї допомоги і послідовність її надання визначаються в кожному окремому випадку залежно від обставин, кількості уражених і ступеня ураження, наявності сил та засобів. До першої медичної допомоги відносяться:

тимчасова зупинка кровотечі;

накладання первинних пов'язок при ураженнях та опіках;

іммобілізація при переломах кісток та значних пошкодженнях м'яких тканин;

протишокові заходи;

проведення штучного дихання;

відновлення серцевої діяльності.

Після надання першої медичної допомоги уражених переносять до місця посадки на транспорт. Перенесення здійснюють носильні ланки, які надаються із рятувальних формувань. Перевезення здійснюється транспортом загонів першої медичної допомоги та інших формувань, які діють в осередку ураження (рис. 3.21).

Крім заходів, які проводяться в осередках ураження, планується та проводиться ще низка заходів медичного захисту.

У сховишах і ПРУ організовуються медичні пости та медичні пункти, для чого у складі ланок з обслуговування захисних споруд передбачаються медичні працівники. В захисних спорудах місткістю до 150 осіб — 2 сандружинниці, 150—600 осіб — 1 фельшер і 2 сандружинниці, 600—1200 осіб — 1 фельшер (лікар) і 4 сандружинниці, більше 1200 осіб — 1 лікар і 4 сандружинниці. У кожній захисній споруді передбачається наявність колективної аптечки та крім того, кожна сандружинниця має санітарну сумку, а на фельдшера і лікаря передбачається відповідний набір ліків.

При проведенні евакуаційних заходів також організується медичне забезпечення. До пунктів збору приписуються 2—3 фельшери, або медичні сестри.

На шляхах пересування на кожну пішохідну колону, автоколону або залізничний ешелон виділяються медичні працівники. На приймальних пунктах передбачаються медичні пункти у складі лікаря та 2-х медичних сестер. Медичне оснащення формувань здійснюється відповідно до табеля забезпечення.

До основних засобів медичного захисту для населення належать аптечки індивідуальні (АІ-2), що містять медичні засоби, призначені для профілактики та надання першої допомоги при радіаційному опроміненні, ураженні отруйними і бактеріальними засобами індивідуальні протихімічні пакети (ІПП-8), які мають закритий посуд з дегазуючим розчином і марлеві серветки. Він призначений для усунення і знезараження отруйних речовин та бактеріальних засобів.

Крім аптечки та пакету особовому складу формувань видається індивідуальний перев'язочний пакет (ІПП) для накладання пов'язок. Крім табельних засобів для надання само- та взаємодопомоги можливе використання підручних засобів.

Особливе місце в роботі медичної служби займає захист населення від інфекційних хвороб.

Інфекційними називаються такі хвороби, які передаються від людини до людини або від тварин до людини через повітря або через безпосередній контакт. До інфекційних захворювань відносяться чума, холера, віспа, тиф, дизентерія, кір, грип та інші. Особливістю інфекційних захворювань є те, що збудників хвороби — мікробів людина не може бачити, а ознаки хвороби з'являються тільки після інкубаційного періоду, який може тривати від одної до кількох десятків діб.

У воєнний час інфекційні хвороби використовуються як засіб виводу з ладу провідної сили ворога. В результаті розповсюдження інфекції утворюється зона бактеріологічного зараження, в межах якої може виникнути один або декілька осередків ураження.

Осередком бактеріологічного ураження називається територія, в межах якої сталося масове ураження людей та тварин. Межі осередку бактеріологічного ураження встановлюються протиепідемічними установами медичної служби ЦО і службою захисту тварин та рослин на підставі узагальнених даних, отриманих від постів радіаційно-хімічного спостереження, розвідувальних ланок і груп, метеорологічних і санітарно-епідеміологічних станцій.

Для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань в осередку ураження встановлюється режим карантину, а у прилеглих районах вводиться режим обсервації.

Карантин —- система протиепідемічних та режимно-обмежувальних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію усього осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. Він передбачає:

повну ізоляцію осередку ураження;

встановлення на зовнішніх кордонах охорони;

заборону виходу людей, тварин та вивезення майна;

дозвіл в'їзду лише спеціальним формуванням;

заборону транзитного проїзду;

розподіл населення на маленькі групи і доставку харчування, води у квартири, окремі будинки;

припинення роботи всіх підприємств та установ, крім тих, які мають особливе значення для господарства;

проведення профілактичного лікування населення, а також санітарна обробка, дезінфекція, дезінсекція і дератизація;

використання засобів індивідуального захисту.

Об'єкти, які продовжують роботу у зонах карантину переходять на осоливий режим праці:

— робітники та службовці переводяться на казарменний стан з виконанням

протиепідемічних заходів;

зміни розподіляються на окремі групи (можливо, меншої чисельності), контакті між ними та вихід з приміщень забороняється;

харчування та відпочинок організується по групах у спеціально відведених І приміщеннях.

Коли вид збудника не належить до групи особливо небезпечних, замість! карантину вводиться режим обсервації.

Обсервація — це спеціальні заходи, які попереджають розповсюдженням інфекції в інші райони. При обсервації проводяться менш суворі ізоляційно-І обмежувальні заходи, а саме^

— максимально обмежується в'їзд та виїзд;

вивезення з осередку майна дозволяється після знезараження;

посилюється медичний контроль;

обмежуються масові культурно-просвітницькі заходи та інше. Терміни карантину та обсервації встановлюються, виходячи з максимального

інкубаційного періоду захворювання. Його обчислюють з моменту госпіталізації останнього хворого та закінчення дезінфекції.