Крвавич (частина перша) Українське мистецтво (2004)
2.1. Будівництво і живопис Трипілля
Пам'ятки будівництва трипільської культури фіксуються на всьому обширному терені її побутування від Південно-Східного Прикарпаття до Дніпра впродовж IV—III тис. до н.е. Трипільці будували дерев'яні житла, утворювали первісні форми житлових комплексів з ознаками організованих протоміст. Будівництво має аналоги в культурах Близького Сходу, зокрема Чатал-Гуюк.
В наш час внаслідок активних археологічних пошуків на землях України відомо близько тисячі трипільських поселень різної величини, починаючи від невеликих груп із шести, семи жител, закінчуючи крупними поселеннями площею у декілька сот гектарів, на яких розміщувалось близько 2 тис. житлових об'єктів, у тому числі двоповерхових.
З огляду на те, що в пізній період розвитку культури Трипілля відбувалися міжплеменні конфлікти, виникли також поселення укріпленого зразка, тобто із валами, ровами тощо.
Традиційно історія культури і будівництва трипільських племен розподіляється на три етапи, куди входять трипільські поселення на землях України та Молдови, як і на теренах Румунії, де вони відомі з V тис. до н.е. і мають назву культури Кукутені, тобто ранній — А, середній — В, пізній — С. Середній та пізній періоди, в свою чергу, поділені на підрозділи, що утворюють по два етапи кожний: ВІ, ВИ, СІ, СП.
Тепер із раннього етапу трипільської культури відомо близько 150 поселень, третина яких розташовані на теренах України. Розташовані поселення переважно у лісостеповій смузі, поміж східними межами Румунських Карпат, тобто у басейні р.Серет на заході та Південним Бугом на сході, де густозаселеним було Середнє Подністров'я. Із цих поселень найвідоміші Лука-Врублівецька, Берново, Окопи та ін. Деякі з них заселяли плато високого правого берега Дністра (100 м) — це Лепковці та Солочени II.
Трипільські поселення розташовані здебільшого недалеко від водних артерій, різнилися за топографічними характеристиками. Переважно ці поселення об'єднували десять жител, розміщені одним або декількома рядами над річкою. Таке поселення могло займати площу 1-2 га і було дуже компактним. Вже згадане поселення Лука-Врублівецька складалося із семи напівземлянок, що розташувалися рядочком над берегом Дністра. В Олександрівні наземних жител виявлено 13, але вони були розташовані трьома рядами вздовж схилу балки. Оригінальним за планом було відоме поселення Бернашівка на Дністрі, яке вміщувало шість жител, розташованих навколо сьомого у центрі. Ймовірно, якраз це кругове планування згодом знайшло продовження у трипільських поселеннях.
На ранніх поселеннях Трипілля (4000-3600 pp. до н.е.) простежуються два види жител: землянки і напівземлянки та наземні, глинобитні будинки. Зафіксовано також існування легких, наземних споруд, що виконували різноманітні допоміжні господарські функції. Є поселення, де переважали землянки, і такі, де залишились останки лише наземних жител. Існують, щоправда винятки, де виявлено обидва види.
Заглиблені у землю житла мають переважно овальну форму. Іноді овальні ями, що залишились від житлових споруд, об'єднані й нагадують за формою цифру 8, їх діаметр досягає 3-6 м, а глибина — від 1 до З м. Трапляються і великі за розміром споруди. Так, у поселенні Лука-Врублівецька одне із жител мало довжину 43 м, ширину — 2-3 м. Землянки покривалися нахиленим дахом, що опирався на вкопані стовпи. Житла складалися переважно із одного чи двох приміщень, в яких знаходилися піч із склепінням або відкрите вогнище, із земляною чи покритою плиткою основою. При будівництві жител окрім дерева використовувався камінь для основи вогнища, основи глинобитних стін, різноманітних вимосток підлоги (Бернашівка, Сабатинівка, Гринівка). В інтер'єрах жител зафіксовано існування різних культових предметів, вівтариків тощо. Це особливо виразно простежується на збережених глиняних моделях у формі відкритих майданчиків на ніжках, які також виконували функції культових предметів.
На середньому етапі розвитку трипільської культури (середина IV тис. до н.е.) трипільські племена значно розширили територію побутування, зокрема у Верхньому Подністров'ї та Буго-Дніпровському межиріччі, а наприкінці IV тис. вийшли на праві притоки Дніпра та його берег. Спостерігалося кількісне зростання та густота поселення. Збільшилися площі поселень, чимало з яких укріплювались валами та ровами. Величина поселень у Подністров'ї становила 40-50 га, в Буго-Дністровському межиріччі та деяких об'єктах — 90-150 га.
У конструкції й формі напівземлянок використовувались переважно ранньотрипільські будівельні матеріали — дерево і глина. В прямокутних у плані наземних житлах, оформленні їх інтер'єрів простежувалися зображення традицій першого етапу культури Трипілля. Однак з часом житла стають монументальнішими. Вони складаються з декількох кімнат, що мають печі та спеціально визначені місця для відправлення культових функцій. У Придністров'ї в окремих випадках для спорудження жител використовували камінь.
Останнім часом вчені-археологи висловили припущення, що переважно в Придністров'ї та Припрутті деякі житла були двоповерховими. Жертовники у приміщеннях складали з глиняних плиток і були орієнтовані за сторонами світу.
Враховуючи високий мистецький рівень ужиткового мистецтва трипільських поселень, особливо славної трипільської кераміки, можна дійти висновку, що ці вміння трипільців мали застосування і в архітектурі жител. Відомо, що стіни жител фарбувалися білою або червоною фарбою. Деякі були великих розмірів, зокрема два будинки у поселенні Ко-ломийщини II мали до 27-30 м довжини та 6-7 м ширини. Одне житло складалося з п'яти камер із шести печами, круглими жертовниками, пофарбованими червоною вохрою. Стіни цих будівель споруджувались із двох отинкованих плетнів, забутованих землею, змішаною із обпаленою глиною. Повну уяву про ці житла дають збережені їх глиняні моделі, особливо із поселень Коломийщини II і Гребеней, де зображені двосхилі будівлі з декількома стропилами та щипцем (завершення дахівки) на фасаді. Особливого вигляду надають цим будівлям овальні вікна. Житла, прикрашені ритовинними і мальованими візерунками, зовні пишно декоровані.
До кінця середнього—на початку пізнього етапу Трипілля належать крупні поселення, виявлені у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Вони займають площу близько 400 га, налічують 1000 і більше жител. Це поселення Майданецьке, Доброводи, Тальянки та ін.
Реконструкція М.Відейка за матеріалами розкопок М.Шмаглія та М.Відейка.
Трипільське поселення біля с Майданецьке займало близько 300 га (1200x1600 м). В окремих поселеннях вирізняються за характером і функціями угруповання будівель, які, в свою чергу, згруповувалися у вулицю. Отже, у багатьох випадках будівлі мали вертикальний розвиток, тобто другий поверх і стрихове приміщення. Як засвідчує великомасштабне поселення Майданецьке, його реалізація є наслідком зусиль багатьох людей, організованих для широко спланованої будівельної ідеї на зразок великого протоміста близькосхідних цивілізацій. Ці протоміста мали традиційне планування споруд за периметром замкнутого кола в один або декілька рядів будинків, різних за розмірами, з мало забудованим центром. Ці протоміста — унікальне явище світової цивілізації, кількість жителів у них становила 10-15 тис.
Пізній етап розвитку культури і будівництва Трипілля характерний консолідацією племен з матеріальними культурами, становлення яких відбувалося внаслідок вторгнення ямної культури Сходу і потім — культури кулевидних амфор із Заходу на північний захід.
З цього погляду оригінальною, на відміну від численних трипільських локальних різновидів культури, є культура усатовської локальної групи. Село Усатове і сьогодні знаходиться в степовій зоні Північно-Західного Причорномор'я. На південному заході вона обмежується пониззям Дунаю і Пруту, доходячи на сході до Південного Бугу. Північна межа проходить південніше від міст Ясси, Кишинів, Первомайськ.
На мисах високого плато над лиманом або на високій терасі над річкою і розташовувались поселення Усатове, Маяки, Стойкань, Граде-ниці, Паланка, Слободзея. Маяки і Фолтешть оточували укріплення із валів та глибоких ровів. Для цих поселень характерні землянки і наземні житла. Винятково цікавими спорудами для Усатового є вирубані в материковому камені-вапняку прямокутні коридори та монументальні споруди культового характеру. їх пов'язують із культами богині-матері, сонця і бика. В Усатовому знаходиться також два курганних могильники і два могильники із ґрунтовими похованнями, при спорудженні яких широко використовувався камінь-вапняк. Ним викладали закладки і кромлехи, що оточували центральне поховання і побудовані після того, як були встановлені у південно-західній їх частині вертикальні плити і влаштовані культові ями.
Пам'ятки Усатового багато в чому перегукуються із культурними традиціями індоєвропейських племен, котрі кочували тоді у степових зонах Північного Причорномор'я. Це особливо стосується поодиноких покритих різьбою вертикальних стел, що за мотивами нагадують відомі антропоморфні стели ямної та катакомбної культур.
Паралельно із культурою Трипілля па просторах Південної України, а особливо у Тавриді, розвиваються культури михайлівського зразка та Кемі-Оба. Вони зазнали впливів Трипілля, їх розвиток припадає на середину III тис. до н.е. У поховальних обрядах цих культур домінує спорудження невеликих за розміром (3-7 м) курганів, що іноді мають панцирну обкладинку із кам'яних, вертикально поставлених стел або менгіри чи вільно установлені стели. Подекуди стели, якими укріплено курган, покривали різьбленим геометричним орнаментом чи анімалістичними сюжетами. В середині курганів іноді поховання горизонтально перекриті примітивно виконаними антропоморфними стелами, що, ймовірно, є початковим етапом розвитку цього виду скульптури.
Цікавий зразок монументально-сепукральної (похоронної) архітектури даного культурного кола — курганний могильник мідного віку біля с.Вербівка на Черкащині, де один із курганів обкладений кам'яними брилами з вирізьбленими на них символічними знаками. Онтологічне сакральне первісне мистецтво, просякнуте мисливською та хліборобською магією трипільських племен і племен степової зони, утворило справжню систему таких знаків. Безумовно, тут відчутний далекий відгомін абстрактних символів Кам'яної Могили і предметів ужиткового мистецтва Трипілля.
У III тис. до н.е. в степах Східної Європи з'являються племена ямної культури. Серед них набуває широкого розповсюдження обряд курганних поховань. На ранньому етапі кургани були невеликі за розмірами, але пізніше дедалі більше стають вищими й іноді сягають 10 м. Курганні насипи звичайно споруджувались у декілька прийомів, що зумовлено періодами між окремими похованнями, яких в деяких курганах налічувалось близько 20.
У наступні тисячоліття практика насипання та архітектурно-ужиткового оздоблення курганів набула розвитку і витонченості. Особливо удосконалювалася архітектоніка поховальних камер всередині могил. Вони стали популярними у племен білогрудівської та катакомбної культур, їх функції неодноразово поєднувалися з функціями святилищ, ритуальні відправи яких відбувались на вершинних майданчиках цих курганів, обнесених іноді декількома кромлехами, встановленими у масивах насипу антропоморфними стелами.
Окремий феномен культури Трипілля становлять згадувані керамічні моделі споруд трипільського житла. Вони викликають особливий інтерес дослідників як одне із найдостовірніших іконографічних джерел трипільського житлобудівництва і можливість осмислення духовних уявлень енеолітичного населення України.
Найдавніші у світі моделі споруд походять із IV тис. до н.е. і створені на теренах Близького Сходу.
На терени України цей мистецький різновид поширився із Малої Азії через Балкани, де знахідки житлових моделей відомі в нео-енеолітич-них культурах Боян, Кьорьош, Гумениця, Градешниця тощо. Трапляються вони також і в інших землеробських культурах Старого Світу, зокрема, в Індонезії, Месоамериці. На сьогодні в Україні досліджено близько 60 моделей трипільських жител, однак 49 із них — дуже пошкоджені маловиразні керамічні фрагменти і тільки 17 дійшли до нашого часу повністю збереженими.
Для найраніших етапів Трипілля характерні моделі чотирикутних жител із двосхилими дахами, поставленими на чотирьох невеликих ніжках без платформи. їхні стіни та дах декоровані заглибленнями в глині. За стилевими прикметами вони найбільш наближені до культур Балка-но-Дунайського кола, що свого часу позначились на формуванні трипільської культури — Боян, Гумениця тощо.
Із завершенням раннього та початку розвинутого етапу поширюються невеличкі будиночки без даху та моделі на довгих підпорках із заглибленим декоруванням та білою інкрустацією. На початку розвинутого етапу з'являються моделі жител без даху, але декоровані тільки розписом із платформою й масивними стовпами. Правдоподібно, вони відображають рідкісний у трипільській практиці вид будівель на стовпових опорах, хоча наявні платформи можуть також означати нульову відмітку будівлі, тобто її наземний вид, а підпорки — тільки підставку для керамічної скульптури. Наприкінці розвинутого етапу з'являються моделі жител так би мовити реалістичного напряму, де відчутне намагання якомога достеменніше передати характер будівлі.
Найпізніший етап Трипілля характерний стилізованими моделями, які відтісняють реалістичний підхід. Це певною мірою відображає зміну характеру трипільського житлобудування. Стилізаторський підхід доходить до завершення, тобто сама модель вже перестає бути зображенням якоїсь конкретної будівлі, але перетворюється в її пластичний символ. Моделі у вигляді керамічних орнаментованих кубиків, властивих для пізнього етапу Трипілля, відомі із Усатового поблизу м. Одеси.
Залишається дискусійною проблема функцій моделей трипільських жител. На думку археолога Т.Пассек, моделі виконували культове призначення. Була також висунута гіпотеза, що моделі зображають не звичайні житлові споруди, а культові святилища, тобто моделі жител виконують сакральні функції, які певною мірою відображають духовно-магічні засади світосприйняття трипільців.
У сакральних спорудах катакомбної культури на Приазов'ї виразно простежуються аналоги з культурами Близького Сходу. Особливо це помітно в розкопаному 1982 р. величезному курганному святилищі біля с.Виноградне Токмакського району. До розкопок курган становив масив заввишки 9 м, діаметром 100 м. Вершина кургану була плоскою. Його спорудження потребувало близько ЗО тис. м3 ґрунту. Хоча традиція побудови святилищ у Північному Причорномор'ї простежується ще з енеоліту, але нічого подібного за будівельним розмахом досі не було виявлено. Величезні масштаби об'єкта засвідчують, що він присвячувався якомусь головному Божеству або декільком основним богам катакомбного поселення. Вершина кургану була плоскою (подібно до зиккуратів близькосхідних культур), призначеною для здійснювання основних сакральних ритуалів.
За тривалий період розкопок виявлено три етапи існування святилища. Будівництво розпочиналось спорудженням кургану шестиметрової висоти, на вершині якого влаштовувався вівтар із крупних глиняних блоків (0,5x0,35x0,25 м), оточений доріжкою із накидкою з очерету. Радіально від вівтаря до підніжжя кургану розходились 13 декоративних масивів, побудованих на вершині кургану. Масиви зводилися із блоків таких самих, як вівтар, мали круглі стики та плоскі вершини.
Мабуть, через те, що споруда із глиняних блоків виявилася не міцною, на другому етапі її конфігурацію змінено на компактнішу. Вівтар розширено на північ, вали засипано, а до платформи добудовано зі сходу та північного заходу два пандуси. Від вівтаря святилища пандуси опускалися радіально і змінювалися на передвівтарні майданчики, від кожного з яких, у свою чергу ішли спуски, а полотно їх по краях укріплювалось кам'яними брилами (праворуч і ліворуч). На схилі платформи між початком спусків стояла триметрова гранітна стела у вигляді сокири або -човна.
На переломному етапі форму кургану святилища ще більше спрощують, засипають пандуси і спуски, на північ і схід розширюють платформу, до вершини платформи зі сходу влаштовується єдиний прохід. Святилище було побудоване у кургані, останні поховання в якому належать до інгульської культури. В середині святилища виявлена посудина катакомбного періоду і вкопане поховання багатоваликової кераміки. Знайдена гранітна стела у вигляді сокири.
У близькосхідних віруваннях сокира вважалась атрибутом бога грози (тобто пов'язувалась з ідеєю дощу). Отже, святилище присвячувалось ідеї врожайності.
Аналогічні святилища існували тільки на Давньому Сході. Це зик-курати, при спорудженні яких використовувалась ідея платформи із широким входом на вершину, що засвідчувала наявність контактів культурного та економічного характеру із даними регіонами.
Будівництво, архітектура, інші види мистецтва Трипілля становлять єдиний культурний феномен, який розвивався паралельно з розвитком цілого ряду культур Середземномор'я, Малої Азії, Індії та Китаю. Ці культури, незважаючи на значні географічні віддалі, демонструють близькі за характером форми мистецького вислову, оформлення керамічних виробів, статуарної пластики тощо.
Найпершим чинником, який впливав на ці аналогії у мистецтві, був відносно однаковий рівень суспільного розвитку, що водночас формувало подібні ідеологічні засади, форми культових ритуалів та персоніфікації божеств.
З середини IV тис. до н.е. племена трипільців освоїли зручні для господарства території; споруджують величезні за розмірами поселення у вигляді протоміст, що було унікальним явищем у контексті тодішньої світової цивілізації.
В наш час археологами виявлено близько 20 таких поселень-гігантів. Особливо ґрунтовно вивчені трипільські поселення-гіганти біля с. Май-данецького та Тальянки на Черкащині.
Деякі з цих колосальних протоміст сягають площі 500 га. Коли розглядати їх планове розташування, то вони мають форми, наближені до кола або овалу, які складаються з декількох кілець, здебільшого від одного до чотирьох. Поселення сформовані суцільними рядами, в яких щільно прилягають одна до одної будівлі різної конструкції. Зведені будинки в один, а здебільшого в два поверхи споруджувались для виконання різноманітних функцій: житлово-господарських, культових і оборонних. У протомістах були вулиці, квартали, площі, майдани. Житлова забудова налічувала 1500-2000 будинків, а жителів могло бути до 10-15 тис.
Відомий з глиняних моделей та археологічних розкопок зовнішній вигляд трипільських жител дає підстави стверджувати, що витоки найдавніших традицій української народної архітектури сягають періоду трипільського будівництва.
Живопис Трипілля пов'язаний з архітектурою й окремими видами декоративної кераміки та керамічної фігуративної пластики. Про настінний живопис трипільців відомо завдяки рідкісним археологічним фрагментам, виявленим на моделях "відкритих" трипільських жител, де документально зображені елементи інтер'єру, характер яких майже ідентичний витонченому декоративному оздобленню трипільської кераміки.
Розписна трипільська кераміка — єдиний добре збережений вид трипільського живопису, котрий становить водночас органічний елемент стінопису інтер'єрів. Є всі підстави розглядати стінопис Трипілля феноменом світового значення. Функція трипільського живопису не лише декоративна, а передусім ідеологічно-магічна, що виявляється як консолідуючий духовний чинник трипільської етнічної спільноти.
Глибокий смисл мають форми чотирикутних домашніх вівтарів, виконаних у формі хреста або квадрата, розвернутого за сторонами світу. Символіка тут адекватна культурам Близького Сходу, тобто: північ — південь — захід — схід; ранок — полудень — вечір — ніч; весна — літо — осінь — зима; дитинство — юність — зрілість — старість. Відповідні символіко-магічні побудови зумовлені практикою і реаліями життя, в кольоровій гамі домінують три яскраві контрастні співвідношення: червоне — чорне — біле. Ці кольори до сьогодні простежуються в українському мистецтві, особливо в народних вишивках.
Використання кольору властиво середній стадії розвитку Трипілля. Кераміку раннього періоду Трипілля вирізняє тонкий рельєфний орнаментальний декор; тут домінують елементи трипільських спіралей, іноді при моделюванні рельєфів застосовується сіра та біла глина. Проте червоний та білий кольори застосовуються лише на середній стадії, що засвідчує перехід від початкового до середнього етапу культури Трипілля. Генеза цього розпису становить дискусійну проблему. Згідно з поширеною гіпотезою, розпис започатковується під впливом булгар (пів-деннозахідних племен), поступово проникає в технологію виготовлення кераміки, поширюється у племен Покуття й Подніпров'я, згодом використовується керамістами майже в усьому трипільському ареалові. Однак мальована кераміка не простежується у племен першого етапу трипільського розселення, які осіли у межиріччі Південного Бугу та Дніпра. Вони не сприйняли це нововведення, залишаючись вірними традиційній рельєфній заглибленій орнаментації керамічних виробів. На цих підставах вчені виокремили в культурі Трипілля два основні ареали — західний і східний.
Домінування в керамічному малярстві трипільців мотиву спіралі засвідчують виявлені при розкопках елементи декорації печей і стін кольорами червоним, білим та чорним. Аналогічні розписи властиві мистецькому ансамблю інтер'єрів. Зокрема, під час розкопок у Володимирівці виявлено модель будинку, де стінні розписи виконано за допомогою значно вигнутих смуг, кругле вікно обрамлено щільно зафарбованими трикутниками, що повторюється в оформленні входу до приміщення; червоними фестонами розмальована також підлога приміщення (Т.Пассек).
Хвилясті смуги використано в оформленні інтер'єру крітського палацу Кносс, мінойського палацу бронзового віку (III тис. до н.е.). Трипільський живопис випереджає єгипетський, грецький, китайський (Рожок, 1973, с. 43). Як відомо, у III—II тис. в Китаї простежується інспірація трипільської кераміки під назвою "яншао".
Трипільська кераміка витончена за технічним рівнем виконання, розмаїттям і вибагливістю форм, орнаментальністю й художнім вирішенням живопису. Характерно, що ця кераміка виконувалась без гончарного круга. Проте вона посідає одне з перших місць серед глиняного посуду первісних європейських племен.
Семантика онтологічних за суттю живописно-орнаментальних мотивів стає зрозумілою при глибокому вивченні ідеологічно-релігійного світогляду трипільських племен землеробсько-тваринницького періоду розвитку, що відображено в містично-обрядових уявленнях, фігуративній пластиці та кольоровому вирішенні.
Трипільська високомистецька традиція органічно вплетена в тисячолітній художньо-історичний процес і становить важливий чинник стильового і художнього розвитку українського мистецтва.
В наш час внаслідок активних археологічних пошуків на землях України відомо близько тисячі трипільських поселень різної величини, починаючи від невеликих груп із шести, семи жител, закінчуючи крупними поселеннями площею у декілька сот гектарів, на яких розміщувалось близько 2 тис. житлових об'єктів, у тому числі двоповерхових.
З огляду на те, що в пізній період розвитку культури Трипілля відбувалися міжплеменні конфлікти, виникли також поселення укріпленого зразка, тобто із валами, ровами тощо.
Традиційно історія культури і будівництва трипільських племен розподіляється на три етапи, куди входять трипільські поселення на землях України та Молдови, як і на теренах Румунії, де вони відомі з V тис. до н.е. і мають назву культури Кукутені, тобто ранній — А, середній — В, пізній — С. Середній та пізній періоди, в свою чергу, поділені на підрозділи, що утворюють по два етапи кожний: ВІ, ВИ, СІ, СП.
Тепер із раннього етапу трипільської культури відомо близько 150 поселень, третина яких розташовані на теренах України. Розташовані поселення переважно у лісостеповій смузі, поміж східними межами Румунських Карпат, тобто у басейні р.Серет на заході та Південним Бугом на сході, де густозаселеним було Середнє Подністров'я. Із цих поселень найвідоміші Лука-Врублівецька, Берново, Окопи та ін. Деякі з них заселяли плато високого правого берега Дністра (100 м) — це Лепковці та Солочени II.
Трипільські поселення розташовані здебільшого недалеко від водних артерій, різнилися за топографічними характеристиками. Переважно ці поселення об'єднували десять жител, розміщені одним або декількома рядами над річкою. Таке поселення могло займати площу 1-2 га і було дуже компактним. Вже згадане поселення Лука-Врублівецька складалося із семи напівземлянок, що розташувалися рядочком над берегом Дністра. В Олександрівні наземних жител виявлено 13, але вони були розташовані трьома рядами вздовж схилу балки. Оригінальним за планом було відоме поселення Бернашівка на Дністрі, яке вміщувало шість жител, розташованих навколо сьомого у центрі. Ймовірно, якраз це кругове планування згодом знайшло продовження у трипільських поселеннях.
На ранніх поселеннях Трипілля (4000-3600 pp. до н.е.) простежуються два види жител: землянки і напівземлянки та наземні, глинобитні будинки. Зафіксовано також існування легких, наземних споруд, що виконували різноманітні допоміжні господарські функції. Є поселення, де переважали землянки, і такі, де залишились останки лише наземних жител. Існують, щоправда винятки, де виявлено обидва види.
Заглиблені у землю житла мають переважно овальну форму. Іноді овальні ями, що залишились від житлових споруд, об'єднані й нагадують за формою цифру 8, їх діаметр досягає 3-6 м, а глибина — від 1 до З м. Трапляються і великі за розміром споруди. Так, у поселенні Лука-Врублівецька одне із жител мало довжину 43 м, ширину — 2-3 м. Землянки покривалися нахиленим дахом, що опирався на вкопані стовпи. Житла складалися переважно із одного чи двох приміщень, в яких знаходилися піч із склепінням або відкрите вогнище, із земляною чи покритою плиткою основою. При будівництві жител окрім дерева використовувався камінь для основи вогнища, основи глинобитних стін, різноманітних вимосток підлоги (Бернашівка, Сабатинівка, Гринівка). В інтер'єрах жител зафіксовано існування різних культових предметів, вівтариків тощо. Це особливо виразно простежується на збережених глиняних моделях у формі відкритих майданчиків на ніжках, які також виконували функції культових предметів.
На середньому етапі розвитку трипільської культури (середина IV тис. до н.е.) трипільські племена значно розширили територію побутування, зокрема у Верхньому Подністров'ї та Буго-Дніпровському межиріччі, а наприкінці IV тис. вийшли на праві притоки Дніпра та його берег. Спостерігалося кількісне зростання та густота поселення. Збільшилися площі поселень, чимало з яких укріплювались валами та ровами. Величина поселень у Подністров'ї становила 40-50 га, в Буго-Дністровському межиріччі та деяких об'єктах — 90-150 га.
У конструкції й формі напівземлянок використовувались переважно ранньотрипільські будівельні матеріали — дерево і глина. В прямокутних у плані наземних житлах, оформленні їх інтер'єрів простежувалися зображення традицій першого етапу культури Трипілля. Однак з часом житла стають монументальнішими. Вони складаються з декількох кімнат, що мають печі та спеціально визначені місця для відправлення культових функцій. У Придністров'ї в окремих випадках для спорудження жител використовували камінь.
Враховуючи високий мистецький рівень ужиткового мистецтва трипільських поселень, особливо славної трипільської кераміки, можна дійти висновку, що ці вміння трипільців мали застосування і в архітектурі жител. Відомо, що стіни жител фарбувалися білою або червоною фарбою. Деякі були великих розмірів, зокрема два будинки у поселенні Ко-ломийщини II мали до 27-30 м довжини та 6-7 м ширини. Одне житло складалося з п'яти камер із шести печами, круглими жертовниками, пофарбованими червоною вохрою. Стіни цих будівель споруджувались із двох отинкованих плетнів, забутованих землею, змішаною із обпаленою глиною. Повну уяву про ці житла дають збережені їх глиняні моделі, особливо із поселень Коломийщини II і Гребеней, де зображені двосхилі будівлі з декількома стропилами та щипцем (завершення дахівки) на фасаді. Особливого вигляду надають цим будівлям овальні вікна. Житла, прикрашені ритовинними і мальованими візерунками, зовні пишно декоровані.
До кінця середнього—на початку пізнього етапу Трипілля належать крупні поселення, виявлені у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Вони займають площу близько 400 га, налічують 1000 і більше жител. Це поселення Майданецьке, Доброводи, Тальянки та ін.
Реконструкція М.Відейка за матеріалами розкопок М.Шмаглія та М.Відейка.
Трипільське поселення біля с Майданецьке займало близько 300 га (1200x1600 м). В окремих поселеннях вирізняються за характером і функціями угруповання будівель, які, в свою чергу, згруповувалися у вулицю. Отже, у багатьох випадках будівлі мали вертикальний розвиток, тобто другий поверх і стрихове приміщення. Як засвідчує великомасштабне поселення Майданецьке, його реалізація є наслідком зусиль багатьох людей, організованих для широко спланованої будівельної ідеї на зразок великого протоміста близькосхідних цивілізацій. Ці протоміста мали традиційне планування споруд за периметром замкнутого кола в один або декілька рядів будинків, різних за розмірами, з мало забудованим центром. Ці протоміста — унікальне явище світової цивілізації, кількість жителів у них становила 10-15 тис.
Пізній етап розвитку культури і будівництва Трипілля характерний консолідацією племен з матеріальними культурами, становлення яких відбувалося внаслідок вторгнення ямної культури Сходу і потім — культури кулевидних амфор із Заходу на північний захід.
З цього погляду оригінальною, на відміну від численних трипільських локальних різновидів культури, є культура усатовської локальної групи. Село Усатове і сьогодні знаходиться в степовій зоні Північно-Західного Причорномор'я. На південному заході вона обмежується пониззям Дунаю і Пруту, доходячи на сході до Південного Бугу. Північна межа проходить південніше від міст Ясси, Кишинів, Первомайськ.
На мисах високого плато над лиманом або на високій терасі над річкою і розташовувались поселення Усатове, Маяки, Стойкань, Граде-ниці, Паланка, Слободзея. Маяки і Фолтешть оточували укріплення із валів та глибоких ровів. Для цих поселень характерні землянки і наземні житла. Винятково цікавими спорудами для Усатового є вирубані в материковому камені-вапняку прямокутні коридори та монументальні споруди культового характеру. їх пов'язують із культами богині-матері, сонця і бика. В Усатовому знаходиться також два курганних могильники і два могильники із ґрунтовими похованнями, при спорудженні яких широко використовувався камінь-вапняк. Ним викладали закладки і кромлехи, що оточували центральне поховання і побудовані після того, як були встановлені у південно-західній їх частині вертикальні плити і влаштовані культові ями.
Пам'ятки Усатового багато в чому перегукуються із культурними традиціями індоєвропейських племен, котрі кочували тоді у степових зонах Північного Причорномор'я. Це особливо стосується поодиноких покритих різьбою вертикальних стел, що за мотивами нагадують відомі антропоморфні стели ямної та катакомбної культур.
Паралельно із культурою Трипілля па просторах Південної України, а особливо у Тавриді, розвиваються культури михайлівського зразка та Кемі-Оба. Вони зазнали впливів Трипілля, їх розвиток припадає на середину III тис. до н.е. У поховальних обрядах цих культур домінує спорудження невеликих за розміром (3-7 м) курганів, що іноді мають панцирну обкладинку із кам'яних, вертикально поставлених стел або менгіри чи вільно установлені стели. Подекуди стели, якими укріплено курган, покривали різьбленим геометричним орнаментом чи анімалістичними сюжетами. В середині курганів іноді поховання горизонтально перекриті примітивно виконаними антропоморфними стелами, що, ймовірно, є початковим етапом розвитку цього виду скульптури.
Цікавий зразок монументально-сепукральної (похоронної) архітектури даного культурного кола — курганний могильник мідного віку біля с.Вербівка на Черкащині, де один із курганів обкладений кам'яними брилами з вирізьбленими на них символічними знаками. Онтологічне сакральне первісне мистецтво, просякнуте мисливською та хліборобською магією трипільських племен і племен степової зони, утворило справжню систему таких знаків. Безумовно, тут відчутний далекий відгомін абстрактних символів Кам'яної Могили і предметів ужиткового мистецтва Трипілля.
У III тис. до н.е. в степах Східної Європи з'являються племена ямної культури. Серед них набуває широкого розповсюдження обряд курганних поховань. На ранньому етапі кургани були невеликі за розмірами, але пізніше дедалі більше стають вищими й іноді сягають 10 м. Курганні насипи звичайно споруджувались у декілька прийомів, що зумовлено періодами між окремими похованнями, яких в деяких курганах налічувалось близько 20.
У наступні тисячоліття практика насипання та архітектурно-ужиткового оздоблення курганів набула розвитку і витонченості. Особливо удосконалювалася архітектоніка поховальних камер всередині могил. Вони стали популярними у племен білогрудівської та катакомбної культур, їх функції неодноразово поєднувалися з функціями святилищ, ритуальні відправи яких відбувались на вершинних майданчиках цих курганів, обнесених іноді декількома кромлехами, встановленими у масивах насипу антропоморфними стелами.
Окремий феномен культури Трипілля становлять згадувані керамічні моделі споруд трипільського житла. Вони викликають особливий інтерес дослідників як одне із найдостовірніших іконографічних джерел трипільського житлобудівництва і можливість осмислення духовних уявлень енеолітичного населення України.
Найдавніші у світі моделі споруд походять із IV тис. до н.е. і створені на теренах Близького Сходу.
Для найраніших етапів Трипілля характерні моделі чотирикутних жител із двосхилими дахами, поставленими на чотирьох невеликих ніжках без платформи. їхні стіни та дах декоровані заглибленнями в глині. За стилевими прикметами вони найбільш наближені до культур Балка-но-Дунайського кола, що свого часу позначились на формуванні трипільської культури — Боян, Гумениця тощо.
Із завершенням раннього та початку розвинутого етапу поширюються невеличкі будиночки без даху та моделі на довгих підпорках із заглибленим декоруванням та білою інкрустацією. На початку розвинутого етапу з'являються моделі жител без даху, але декоровані тільки розписом із платформою й масивними стовпами. Правдоподібно, вони відображають рідкісний у трипільській практиці вид будівель на стовпових опорах, хоча наявні платформи можуть також означати нульову відмітку будівлі, тобто її наземний вид, а підпорки — тільки підставку для керамічної скульптури. Наприкінці розвинутого етапу з'являються моделі жител так би мовити реалістичного напряму, де відчутне намагання якомога достеменніше передати характер будівлі.
Найпізніший етап Трипілля характерний стилізованими моделями, які відтісняють реалістичний підхід. Це певною мірою відображає зміну характеру трипільського житлобудування. Стилізаторський підхід доходить до завершення, тобто сама модель вже перестає бути зображенням якоїсь конкретної будівлі, але перетворюється в її пластичний символ. Моделі у вигляді керамічних орнаментованих кубиків, властивих для пізнього етапу Трипілля, відомі із Усатового поблизу м. Одеси.
Залишається дискусійною проблема функцій моделей трипільських жител. На думку археолога Т.Пассек, моделі виконували культове призначення. Була також висунута гіпотеза, що моделі зображають не звичайні житлові споруди, а культові святилища, тобто моделі жител виконують сакральні функції, які певною мірою відображають духовно-магічні засади світосприйняття трипільців.
У сакральних спорудах катакомбної культури на Приазов'ї виразно простежуються аналоги з культурами Близького Сходу. Особливо це помітно в розкопаному 1982 р. величезному курганному святилищі біля с.Виноградне Токмакського району. До розкопок курган становив масив заввишки 9 м, діаметром 100 м. Вершина кургану була плоскою. Його спорудження потребувало близько ЗО тис. м3 ґрунту. Хоча традиція побудови святилищ у Північному Причорномор'ї простежується ще з енеоліту, але нічого подібного за будівельним розмахом досі не було виявлено. Величезні масштаби об'єкта засвідчують, що він присвячувався якомусь головному Божеству або декільком основним богам катакомбного поселення. Вершина кургану була плоскою (подібно до зиккуратів близькосхідних культур), призначеною для здійснювання основних сакральних ритуалів.
За тривалий період розкопок виявлено три етапи існування святилища. Будівництво розпочиналось спорудженням кургану шестиметрової висоти, на вершині якого влаштовувався вівтар із крупних глиняних блоків (0,5x0,35x0,25 м), оточений доріжкою із накидкою з очерету. Радіально від вівтаря до підніжжя кургану розходились 13 декоративних масивів, побудованих на вершині кургану. Масиви зводилися із блоків таких самих, як вівтар, мали круглі стики та плоскі вершини.
Мабуть, через те, що споруда із глиняних блоків виявилася не міцною, на другому етапі її конфігурацію змінено на компактнішу. Вівтар розширено на північ, вали засипано, а до платформи добудовано зі сходу та північного заходу два пандуси. Від вівтаря святилища пандуси опускалися радіально і змінювалися на передвівтарні майданчики, від кожного з яких, у свою чергу ішли спуски, а полотно їх по краях укріплювалось кам'яними брилами (праворуч і ліворуч). На схилі платформи між початком спусків стояла триметрова гранітна стела у вигляді сокири або -човна.
На переломному етапі форму кургану святилища ще більше спрощують, засипають пандуси і спуски, на північ і схід розширюють платформу, до вершини платформи зі сходу влаштовується єдиний прохід. Святилище було побудоване у кургані, останні поховання в якому належать до інгульської культури. В середині святилища виявлена посудина катакомбного періоду і вкопане поховання багатоваликової кераміки. Знайдена гранітна стела у вигляді сокири.
У близькосхідних віруваннях сокира вважалась атрибутом бога грози (тобто пов'язувалась з ідеєю дощу). Отже, святилище присвячувалось ідеї врожайності.
Аналогічні святилища існували тільки на Давньому Сході. Це зик-курати, при спорудженні яких використовувалась ідея платформи із широким входом на вершину, що засвідчувала наявність контактів культурного та економічного характеру із даними регіонами.
Будівництво, архітектура, інші види мистецтва Трипілля становлять єдиний культурний феномен, який розвивався паралельно з розвитком цілого ряду культур Середземномор'я, Малої Азії, Індії та Китаю. Ці культури, незважаючи на значні географічні віддалі, демонструють близькі за характером форми мистецького вислову, оформлення керамічних виробів, статуарної пластики тощо.
Найпершим чинником, який впливав на ці аналогії у мистецтві, був відносно однаковий рівень суспільного розвитку, що водночас формувало подібні ідеологічні засади, форми культових ритуалів та персоніфікації божеств.
З середини IV тис. до н.е. племена трипільців освоїли зручні для господарства території; споруджують величезні за розмірами поселення у вигляді протоміст, що було унікальним явищем у контексті тодішньої світової цивілізації.
В наш час археологами виявлено близько 20 таких поселень-гігантів. Особливо ґрунтовно вивчені трипільські поселення-гіганти біля с. Май-данецького та Тальянки на Черкащині.
Деякі з цих колосальних протоміст сягають площі 500 га. Коли розглядати їх планове розташування, то вони мають форми, наближені до кола або овалу, які складаються з декількох кілець, здебільшого від одного до чотирьох. Поселення сформовані суцільними рядами, в яких щільно прилягають одна до одної будівлі різної конструкції. Зведені будинки в один, а здебільшого в два поверхи споруджувались для виконання різноманітних функцій: житлово-господарських, культових і оборонних. У протомістах були вулиці, квартали, площі, майдани. Житлова забудова налічувала 1500-2000 будинків, а жителів могло бути до 10-15 тис.
Відомий з глиняних моделей та археологічних розкопок зовнішній вигляд трипільських жител дає підстави стверджувати, що витоки найдавніших традицій української народної архітектури сягають періоду трипільського будівництва.
Живопис Трипілля пов'язаний з архітектурою й окремими видами декоративної кераміки та керамічної фігуративної пластики. Про настінний живопис трипільців відомо завдяки рідкісним археологічним фрагментам, виявленим на моделях "відкритих" трипільських жител, де документально зображені елементи інтер'єру, характер яких майже ідентичний витонченому декоративному оздобленню трипільської кераміки.
Розписна трипільська кераміка — єдиний добре збережений вид трипільського живопису, котрий становить водночас органічний елемент стінопису інтер'єрів. Є всі підстави розглядати стінопис Трипілля феноменом світового значення. Функція трипільського живопису не лише декоративна, а передусім ідеологічно-магічна, що виявляється як консолідуючий духовний чинник трипільської етнічної спільноти.
Глибокий смисл мають форми чотирикутних домашніх вівтарів, виконаних у формі хреста або квадрата, розвернутого за сторонами світу. Символіка тут адекватна культурам Близького Сходу, тобто: північ — південь — захід — схід; ранок — полудень — вечір — ніч; весна — літо — осінь — зима; дитинство — юність — зрілість — старість. Відповідні символіко-магічні побудови зумовлені практикою і реаліями життя, в кольоровій гамі домінують три яскраві контрастні співвідношення: червоне — чорне — біле. Ці кольори до сьогодні простежуються в українському мистецтві, особливо в народних вишивках.
Домінування в керамічному малярстві трипільців мотиву спіралі засвідчують виявлені при розкопках елементи декорації печей і стін кольорами червоним, білим та чорним. Аналогічні розписи властиві мистецькому ансамблю інтер'єрів. Зокрема, під час розкопок у Володимирівці виявлено модель будинку, де стінні розписи виконано за допомогою значно вигнутих смуг, кругле вікно обрамлено щільно зафарбованими трикутниками, що повторюється в оформленні входу до приміщення; червоними фестонами розмальована також підлога приміщення (Т.Пассек).
Хвилясті смуги використано в оформленні інтер'єру крітського палацу Кносс, мінойського палацу бронзового віку (III тис. до н.е.). Трипільський живопис випереджає єгипетський, грецький, китайський (Рожок, 1973, с. 43). Як відомо, у III—II тис. в Китаї простежується інспірація трипільської кераміки під назвою "яншао".
Трипільська кераміка витончена за технічним рівнем виконання, розмаїттям і вибагливістю форм, орнаментальністю й художнім вирішенням живопису. Характерно, що ця кераміка виконувалась без гончарного круга. Проте вона посідає одне з перших місць серед глиняного посуду первісних європейських племен.
Семантика онтологічних за суттю живописно-орнаментальних мотивів стає зрозумілою при глибокому вивченні ідеологічно-релігійного світогляду трипільських племен землеробсько-тваринницького періоду розвитку, що відображено в містично-обрядових уявленнях, фігуративній пластиці та кольоровому вирішенні.
Трипільська високомистецька традиція органічно вплетена в тисячолітній художньо-історичний процес і становить важливий чинник стильового і художнього розвитку українського мистецтва.
