Крвавич (частина перша) Українське мистецтво (2004)

До найдавніших мистецьких досягнень, безумовно, належать антропоморфні стели. Час побутування антропоморфних стел — V-III тис. до н.е. Стели пов'язані з поховальними обрядами індоєвропейців і поширені на всіх географічних просторах Європи, де побутували індоєвропейські племена. Стели вишукані за іконографією, композиційним вирішенням та пластичними засобами образної мови. Збереглися стели подекуди на теренах Іспанії, Франції, Болгарії, Румунії, але, мабуть, найбільше — на землях України, де період індоєвропейців був тривалішим. Поодинокі екземпляри зустрічаються на Північному Кавказі.

Антропоморфні стели пов'язані з похованнями курганного характеру. Це переважно видовжені прямокутні плити із каменів вапняку, пісковику чи граніту, інших місцевих кам'яних порід. Верхній зріз цих плит закомпонований із невеликим виступом, який умовно означав голову. Щоправда, на початках такі стели могли бути переважно прямокутної чи півовальної видовженої форми. Вони зовсім не мали антропоморфних ознак, але вважалися "постаттю" символічно.

Навантаження стел відрізняється зображувальним матеріалом. По-різному застосовуються умовно прямокутна плита із невеликим виступом для голови і суцільно заповнені складним багатим іконографічним декором стели. Серед останніх широковідомі стели із с.Наталівка на Дніпропетровщині, с.Білогрудівка на Уманщині, із Новочеркаська на Дону, с.Казанків у Криму, особливо стели із с.Федорівка на Полтавщині та Керносівський ідол з Дніпропетровщини.

Антропоморфні стели періоду міді-бронзи започатковують новий вид степової монументальної пластики, що використовуватиметься впродовж декількох майбутніх тисячоліть. Це меморіальні степові скульптури кіммерійців, скіфів, сарматів, пізніше причорноморських греків, слов'ян та інших кочових і осілих етносів, котрі проживали на наших землях. Однак кожен із них творив власні різновиди цієї пластики, що втілювали його ідейні, космологічні чи сакральні уявлення. Ці скульптурні твори були наче своєрідними маяками неписаної історії мистецтва нашого краю.

Стели періоду міді-бронзи становлять початок скульптур даного жанру. Цей унікальний феномен світового мистецтва також мав попередників, що виявились у дрібній пластиці періоду пізнього палеоліту в настінних рельєфах і ритовинах святилища Кам'яної Могили. їх поєднує єдина лінія знакового символічного, онтологічного мистецтва, одуховле-ного за змістом, монументального за функціональним призначенням.

Антропоморфні стели не можна називати примітивними. У них закладена глибока мистецька культура, сакральна сутність якої сполучає їх з найвідомішими мистецькими досягненнями інших цивілізацій світу. Як художні твори антропоморфні стели не мають прямих аналогів у світовій пластиці. Це явище унікальне. Найбільше їх збереглося в регіоні України між пониззям правого берега Дніпра і пониззям ріки Буг.

Найраніше відкрита стела із с.Наталівка — 1863 р. Згодом — 1915 р. — знайдено декілька стел на Умані. Особливо знаменита стела із с Біло-грудівка. Кожна з них має багато спільних з іншими ознак і водночас вирізняється неповторною закінченою композицією. Головну сутність їхнього пластичного вирішення становить збереження монолітності самої стели, антропоморфний образ якої зосереджений немовби всередині й проявляється назовні тільки найістотнішими елементами.

Цікаво, що в деяких випадках вистачало грубо обробленої, видовженої, здебільшого чотирикутної брили каменю, верхня грань якої мала (або не мала) невеликий виступ для голови і заокруглених плечей.

Наталівська стела привертає увагу епічно-ліричним, молитовно зосередженим настроєм. її автор — людина тонкого мистецького смаку. Це засвідчує виваженість м'якого силуету, молитовний жест руки, витончена пластика подання деталей, лаконізм, скомпонованість елементів скульптури й архітектоніки плити, синтетичність загального вирішення твору. Основний засіб мистецького вислову становить символ, а символ — це загальна маса стели, якою іноді покривається поховальна мурована камера, розташована всередині кургану і засипана землею. Стела або декілька стел увінчують завершення курганів — первісних пірамід українських степів. Стела як пам'ятка не становить замкнутого в собі творчого організму. Вона лише частина поховального ансамблю, де об'єднані курган і випосаджена складним за символікою поховальним інвентарем внутрішня гробниця чи камера.

Як встановили дослідники, семантика поховального комплексу відповідає ідеології, міфології, релігійним уявленням індоєвропейських племен. Від них у середині IV тис. до н.е. відокремились племена аріїв. Частина мігрувала на терени Індії, де осіла на постійно. Однак елементи ідеологічних уявлень аріїв формувалися впродовж тисячоліть і скодифі-ковані у гімнах знаменитого твору праіндоєвропейських аріїв — "Рігве-ді"*. Всім цим параметрам відповідає і Наталівська стела.

Об'ємність цілісної брили каменя дала можливість виділити голову, силует широких плечей, руки, притиснуті до грудей долонями із широко розставленими пальцями. Статуя розділена на дві половини наче поясом. До речі, подібний принцип зображень трапляється і на інших антропоморфних стелах.

Центральне місце верхньої половини Наталівської стели займають зображені посередині грудей три предмети: сокира, булава, лук. Проте постать не тримає цих предметів — вони ніби висять у повітрі.

Натомість згадується цитована Геродотом кілька тисячоліть пізніше легенда про походження скіфів, котрим були послані з неба золоті пред-мети-символи. В цьому випадку предмети могли бути прочитаними як "сокира — праця, булава — влада, лук — захист". Тобто зображена постать могла бути втіленням вождя племені — шамана, атрибути — культовими предметами, що передавалися спадково особам, котрі обіймали цей пост у момент їх інвеститури.

З цих міркувань, безумовно, цікава антропоморфна стела із Новочеркаська на Дону. Тут центральне місце предметові-символу належить зображенню пастушої палиці. Палиця — символ влади (порівняймо хоча б пастуші палиці в руках статуй єгипетських фараонів, пастирські палиці, перетворені в єпископські жезли, тощо). Ймовірно, такий символ пастирської палиці зображено у центрі торса стели з місцевості Колорже (департамент Гар, Франція), поширений серед кочових індоєвропейців. Цей символ міг втілювати божество — арійського прапредка Пурушу, влада котрого поширювалася всюди. Як встановлено дослідниками-археологами, програма символічного "випосаження" курганів із антропоморфними стелами яскраво тотожна праарійським космогонічним і культовим уявленням, втіленим у "Рігведі". Вивчення семантики зображень антропоморфних стел наближає до вивчення праоснов культурної ментальності народів індоєвропейської групи.

Із численної групи антропоморфних стел на особливу увагу заслуговують так звані Керносівський ідол і стела зі с.Федорівка на Полтавщині. Ці унікальні твори не мають аналогів у світовій монументальній пластиці. Керносівського ідола відкрито 1973 р. Ідол із Керносівки загальною композицією ніби повторює вже згадані стели з Наталівки та Білогрудівки. Його загальна брила особливо тонко відчутна за пропорційними співвідношеннями: висота, ширина, глибина, в які масштабно вписані всі компоненти — об'ємні (голова) і рельєфно орнаментовані (ними суцільно покриті всі чотири площини брили).

Зауважимо, що вся група антропоморфних стел індоєвропейців створена у межах певного загальносформованого іконографічного каналу з низкою регіональних різновидів, але спільними іконографічними елементами, технічними засобами виконання. Це, очевидно, зумовлено спільною ідеологічною підосновою і сакральною функцією. Не становить винятку і Керносівській ідол — у статуї старанно промодельований виступ голови, дуже високо підняті плечі. Притиснуті до тулуба руки несиметричні — ліва рука ідола вища від правої.

Отже, поступово у антропоморфній пластиці проходить еволюція пошуку монументального молитовного жесту, який на українських землях матиме завершення лише у статуї Збруцького ідола (X ст. н.е.). Голова статуї сформована у чіткий трикутник, має лисину, вуса і бороду. В статуї відсутні ознаки одягу, за винятком пояса, що оперезує її. На площині, яка утворилася внаслідок згину лівої руки, зображено лук зі стрілою, тятива розташована паралельно із плечем. Площина нижче рук і пояса містить зображення знарядь праці та сцени полювання, що збігається із горизонтально розташованою фігурою людини, котра, перебуваючи в русі, начебто ловить звірів, ліва рука вигнута вперед і тримає видовжений предмет.

На площинах Керносівського ідола є низка зображень нерозгаданого значення. Бокові площини статуї покриті геометрично-символічним орнаментом. Символіка зображень Керносівського ідола становить предмет подальших наукових досліджень. Сьогодні можемо вважати, що Керно-сівський ідол зображає постать Священного прапредка племені, індоєвропейське божество Пуруїпу, який перекочував на терени сучасної Індії у III тис. до н.е. В індоєвропейських етносів, з яких потім виділились і праслов'яни — це божество пройшло процес синкретизації з іншими рілігійними системами, що побутували впродовж наступних тисячоліть у цьому краї.

Спільні ознаки із Керносівським ідолом має антропоморфна стела зі с.Федорівка на Полтавщині. За значущістю вона посідає після Керносівського ідола друге місце. Стела дуже пошкоджена, позбавлена голови і плечевого пояса. Якщо Керносівський ідол композиційно розділений поясом на дві половини, то стела із Федорівки має два пояси. Як і Керносівський ідол, стела майже вся заповнена символічними зображеннями, які, ймовірно, повинні розкривати ідейну сутність божества. Руки постаті молитовно складені. Долоня лівої перекриває долоню правої, яка тримає предмет, що нагадує повернутий вістрям спис. Нижче рук проходять паралельно до них укладені дві рельєфні лінії — вони можуть бути витлумачені як стилізовано зображена грань грудної клітки.

Серед символічних мотивів на стелі з Федорівки найбільше привертає увагу сюжет із зображенням хвостатого Оранта на її передній стороні. Зображений вище Оранта кінь — це традиційний солярний символ (тобто молитовний персонаж звертається із проханням до солярного божества). У фігурі Оранта підкреслено зображення фалоса, пов'язане із культом родючості: людина молиться до бога Сонця за збільшення кількості своїх тваринницьких стад — основного багатства тодішніх етносів, які кочували на наших землях.

На зворотній стороні стели, крім традиційного "дерева життя", зображено контуром стопи людини. Такі стопи є у багатьох стелах Північного Причорномор'я. Вони зображені у величину натуральних стоп людини -— вниз або догори пальцями.

Цікаво, що стопи зображені тільки на антропоморфних стелах з теренів Північного Причорномор'я. На стелах з інших теренів Європи, тобто Румунії, Болгарії, Франції, північних регіонів Піренеїв вони відсутні. Подібні зображення стоп зустрічаємо серед рельєфів Кам'яної Могили. З інших регіонів світу подібні символи трапляються на петрогліфах Південної Швеції, храмах Індії. Є такі зображення статичних стоп і серед петрогліфів Біломор'я.

Дослідники Я.Доманський та А.Столяр звертають увагу на існуюче колись повір'я, начебто кожна із видів тварин пізніше прийняла образ людини, тобто вона має серед людей свого старшого брата, котрий називається "хазяїном". Отже, такі зображення можна вважати слідами цього людиноподібного божества — господаря тварин.

Освячення слідів людини має давню історію і ритуальну традицію серед багатьох релігій світу і відображено у багатьох культурах, міфологіях і літературних класичних пам'ятках. До речі, на ранніх стадіях формування релігійних уявлень поняття безтілесного божества, божества як ідеї не існувало. Кожне божество володіло матеріальною оболонкою, мало своє певне місце і подібно до людини залишало сліди від кроків. Таке розуміння сутності божества давало підстави підносити його реальні сліди до рівня сакральних символів, що і знайшло вираження у знаковості наших антропоморфних стел.

Антропоморфні стели — початковий етап розвитку монументально-меморіальної скульптури на українських землях. Він пов'язаний із побутуючими сакрально-ідеологічними релігійними уявленнями індоєвропейських народів, частина яких з часом мігрувала в райони Іраку, а частина осіла на наших землях. Згодом вони стали прапредками протослов'ян.

2.3. Антропоморфна пластика Трипілля

Паралельно із збереженими пам'ятками кам'яної скульптури збереглися пам'ятки дрібної керамічної пластики племен культури Трипілля. Наголосимо, що матеріали, з яких виконані твори, суттєво сприяли їхньому збереженню. У період V-III тис. до н.е. скульптурні твори виконувались переважно із дерева. Мистецькими якостями вони могли впливати на кам'яну чи керамічну пластику, однак у зв'язку з нетривкістю матеріалу просто не збереглися.

Трипільські племена прийшли на наші землі з теренів Малої Азії. Традиції їхньої пластики найчастіше пов'язують із формами культури Чатал-Гуюк, що розвивалися на території сучасної Туреччини. Однак трипільці за півтори тисячі років побутування на українських землях створили якісно новий у мистецькому відношенні неповторний стилевий різновид, що став відомим як світовий феномен під назвою трипільська культура, або культура Трипілля-Кукутвні.

Справа в тому, що географічні межі розвитку окремих історичних культур, звичайно, не збігаються із сучасними державними кордонами, і якраз південні регіони побутування трипільців були розташовані на теренах, що тепер належать Румунії. Румунські вчені дали цій культурі назву від місцевості Кукутені. Так виник новий різновид назви культури Трипілля — культура Трипілля-Кукутені.

Трипільська культура — ранньоземлеробська, одна з культур Пів-денно-Східної Європи\ яка, в свою чергу, нерозривно пов'язана з аналогічного характеру культурами неоліту та енеоліту Середземномор'я і Середньої Азії. Звідси в VI тис. до н.е. в Європу привезені насіння хліборобських культур та деякі види домашніх тварин і чимало релігійно-магічних хліборобських культів.

Власне із цими культами пов'язано і виникнення антропоморфної керамічної пластики. Не будучи предметами практичного вжитку, саме ці твори мистецтва трипільців є чи не єдиною із категорій матеріальної культури носіями інформації про характер духовного життя людини того періоду, коли духовна традиція передавалась тільки усно й тому не збереглась до нашого часу. Скульптурна пластика дає уявлення про естетичні погляди ранніх хліборобів. У ній виражені уявлення про красу, ідеал людини, уявлення функціонально значущі для тогогочасної культової обрядовості.

Матеріалом пластики Трипілля переважно була обпалена керамічна глина-теракота, хоча на ранньому етапі розвитку трипільської культури рідко траплялися антропоморфні статуетки із кості, міді чи каменя. Однак вони маловиразні та схематичні.

Науковці керамічну пластику розподіляють на три періоди: ранній (А) — поселення Лука-Врублівецька, Гринівка, Бернашівка на Дністрі та ін.; середній (В) і — Володимирівка на Синюсі, Коломийщина поблизу Києва та ін.; пізній (С) — Жванець, Козаровичі, Кошилівці, Усатове (тепер територія Одеси), Городськ на Волині, Софіївка на Київському Подніпров'ї та ін.

Пам'ятки трипільської пластики збереглися лише в фрагментарному вигляді; з понад 2 тис. статуеток неушкодженими виявилися 103, тобто близько 50% загальної кількості. Краще збереглися масивні частини фігурок, гірше — торси фігурок (близько 30%). Фрагментарність статуеток пояснюється їх обрядовими функціями. Антропоморфні статуетки здебільшого зображають жінок (90%), чоловіків набагато менше (48 статуеток). Окрім антропоморфних сюжетів трапляються сюжети зооморфні. Деякі фігурки зображають різні предмети. Наприклад, моделі глиняних вівтарів, жител, модель крісла і столика, антропоморфні посудини та ручки від ковшів, різні амулети тощо.

Виявлені пам'ятки антропоморфної пластики Трипілля дають змогу групувати матеріал за стилевими ознаками, визначити еволюцію його стилевого розвитку тощо.

Серед міфологічних вірувань і культів трипільців простежується віра в жіноче божество, богиню Праматір і божество у постаті бога Бика, постаті, аналогічні головним культовим персонажам культури Чатал-Гуюк та багатьом іншим культурам близькосхідного і середньоморського середовища. Це, зокрема, скульптурне зображення голови бика з накресленою на ньому оголеною жіночою фігурою у русі Оранти з Більче Золоте, статуетка сидячої оголеної жінки. Тут простежується сюжет пізнішого античного міфу про викрадення Європи.

Антропоморфну пластику Трипілля раннього періоду характеризує зв'язок з пластичними традиціями й формами виконуваних у техніці мамонтової кості фігурок "Венер" пізнього палеоліту. Це легко простежити на декількох статуетках із поселення Лука-Врублівецька і, зрештою, ще хронологічно раніших за них жіночих статуеток із місцевості Преку-кутені (Румунія, III—II тис). Вітальною експресією, виразом культу плодовитості вони досягли вершин мистецького виразу.

Керамічна пластика Трипілля збагачена орнаментальними графемами магічної символіки, винятково високого мистецького рівня. Така стильова єдність пластичного й графічного засобів досягнута суспільством високого рівня, художнього розвитку, вподобань і таланту. Деякі з символічних графем, наприклад, навхрест пересічені лініями ромби із точками в чотирьох утворених площинах, -— знак родючості, відомий у багатьох культурах Близького Сходу періоду античності. Водночас цей знак властивий народному мистецтву України.

Деякі графеми перекликаються з орнаментальними риштовинами на кам'яних антропоморфних стелах. Окремі елементи схематичних рішень людської фігурки у кам'яних стелах того періоду простежуються у статуетках із Бернашівки. Орнамент знизу на статуетці нагадує мотив орнаменту із бокової пластини Керносівського ідола і, мабуть, у цьому випадку є зображенням землі та відповідного божества.

Для середнього етапу (етапу В) Трипілля характерне зменшення кількості статуеток. Навіть усі розкопані житлові об'єкти чи поховання цього етапу мають збережену антропоморфну кераміку. За мистецьким рівнем пластика середнього етапу слабша від пластики етапу А вирішенням скульптурних об'ємів статуеток. Відсутнє внутрішнє тонке відчуття загальних пластичних образів. Графеми орнаментальних декорів уже не так органічно згармонізовані з об'ємами пластики. На кінцевій стадії другого етапу статуетки стають схематичнішими, є намагання творити їх з елементами шаржу.

Кошиловецьке поселення дало одну з найбільших колекцій трипільської пластики (пізній етап). Серед антропоморфних зображень кількісно переважають жіночі статуетки. Вони старанно вимодельовані, нерідко розмальовані фарбами. Розпис передає деталі одягу, взуття, прикрас. Жіночі статуетки різняться розмірами і типами, поділяються на більш реалістичні та схематизовані. Виявлено безліч антропоморфних зображень: бик, кінь, свиня, баран, собака, птах тощо. На зооморфній посудині у вигляді фігурки вола з двома головами збереглися сліди розпису, що, можливо, передає упряж. Певно, фігурка зображує пару волів у ярмі. Незначну кількість кошиловецьких статуеток становлять чоловічі зображення.

Мистецтво Трипілля високим художнім рівнем не поступається мистецтву найрозвинутіших культур Близького Сходу чи Середземномор'я. Практика свідчить, що мистецька культура може створюватися тільки у високорозвинутому суспільному й побутовому комплексі. Витончена естетика керамічних форм і орнаментика характеризують культуру Трипілля.

Сьогодні феномен Трипілля потребує ґрунтовного наукового вивчення, особливо святилищ — давніх компонентів цієї культури. Такі об'єкти у нас відомі ще з періоду пізнього палеоліту. Згадаймо хоча б Кам'яну Могилу, де в зображеннях знайшов відбиток період Трипілля (запрягання волів, вершники).

На пізньому етапі (етапі С) трипільські поселення розширюють регіони побутування. Вони з'являються на Волині, у Північно-Західному При-Чорномор'ї та лівобережжі Середнього Дніпра. Пластика дедалі стає схематич-нішою, майже зникають символічні графеми, що починають імітувати форми натурального одягу, прикрас.

На завершальному етапі трипільські племена інтегруються з індо-євро-пейськими племенами регіонів Північного Причорномор'я, зокрема з аріями. З'являються кубикоподібні форми статуеток, що можуть сприйматися антропоморфними лише як символи.

Стосовно сутності їх зображень думки вчених не збігаються. Особливо це стосується статуеток із поселення Усатове. Статуетки із Усатового становлять завершальну стадію пластики Трипілля, коли ускладнюється сама ідея зображення. Виявлені археологічні матеріали усатовського поселення цього періоду сприяють адекватнішо-му осмисленню стародавньої історії Східної Європи. Якраз на терені Усатового зіткнулись та інтегрувались культури Трипілля і Степової України, утворивши низку небачених досі мистецьких явищ.

69. Трипільська культура. Пізній етап. Жіноча статуетка.

Кінець IV тис. до н.е., с.Троянів Житомирської обл.

Усатівська стелла. Усатівське поселення та комплекс курганних поховань виявили величезну кількість археологічних матеріалів, завдяки яким вчені по-іншому розглядають культурно-мистецьке надбання теренів Північно-За-хідного Причорномор'я. Із пам'яток скульптури, крім дрібної пластики, тут знайдено скульптурні об'єкти, які не мають аналогів серед кам'яної пластики III тис. до н.е. у Північному Причорномор'ї. Це передусім знаменита "Усатівська стела".

У світовому мистецтві побутує низка так званих вічних, чи традиційних, композиційних мотивів, що, видозмінюючись залежно від географічного положення і часу, існують у мистецтві постійно впродовж тисячоліть. Серед них — мотиви Оранта, "Зажурена постать", "Венера", "Боротьба героя з драконом", "Бик із жіночою постаттю" тощо. До таких мотивів належить і мотив "Божество серед звірів" або "Хазяїн звірів". На наших землях наближеним до цього мотиву можемо назвати згадувані зображення із Кам'яної Могили. Йдеться про зображення фантастичної тварини Мамонто-Бика серед різних тварин. Мамонто-Бик за масштабом зображений у декілька разів більшим від інших тварин. Ймовірно, це теж певне божество із вірувань мисливської магії.

В Усатовому у центрі стели на прямокутній вапняковій плиті зображена постать людини серед тварин: биків, оленя тощо. Стела становить фрагмент зображення фігури людини. Збереглись майже цілими права рука, половина нижньої частини фігури, права нога. Вся постать начебто складається із двох зістикованих між собою вершинами трикутників. Дуже велика, схематично подана голова. На тлі фігури (десь починаючи із рівня її пояса, чи, точніше, "осиної талії") розташовані три вертикально закомпоновані схематичні постаті двох биків і коня. Горизонтально зображена фігура оленя.

У зображеннях тварин автор виявив більше художньої спостережливості, ніж у фігурах людини. Не забуваймо, однак, що це приклад одного з найдавніших і унікальних творів первісного мистецтва. Зображення звірів нагадують за стилем і характером петрогліфи із Кам'яної Могили, які, ймовірно, в той період слугували своєрідним іконографічним зразком.

Такі зображення тварин простежуються і на деяких тогочасних антропоморфних стелах. Зображення людини вирішено радше в традиціях трипільських керамічних сюжетів. Тут людські, умовно дуже стилізовані постаті, зображені зіставленими із двох трикутників. Сьогодні проблематично визначити — чи маємо справу із найдавнішим зразком мотиву "володаря звірів". Адже у III тис. до н.е. цей мотив трапляється також у мистецтві аріїв, тільки вже на теренах Індії та в інших місцевостях'-Близького Сходу і Середземномор'я.

Аналогічну зі стелою з Усатово-го композицію зображає печатка Шіви Пашупаті із Харанни (Індія, III тис. до н.е.). Печатка квадратна за формою, в центрі — рогате божество, яке сидить у позі, властивій індійським іконографічним зображенням, в оточенні різних, характерних для регіонів Індії тварин (слонів, носорогів, тигрів та ін.).

Не виключено, що композиційна ідея стели привнесена із прабатьківщини аріїв — Північного Причорномор'я, де міг розпочатися процес іконографічного формування божества Шіви (II).

Усатівська стела — етапний твір первісного мистецтва на наших землях. Він характеризує синкретизаційні процеси мігруючих і осілих племен, взаємопроникнення етнокультурних традицій, образотворчих іконографічно-онтологічних знакових мотивів світового мистецтва.

Катакомбна культура, жителі якої були творцями згаданих антропоморфних стел на початку II тис. до н.е., демонструє у XVIII-XVII ст. до н.е. новий поховальний феномен — перші спроби творення портрета людини на модельованих черепах.

Тобто череп померлої людини очищався від покривних анатомічних нашарувань, і на його кістяну основу за допомогою глиняної маси наносились форми очей, носа, рота, надаючи промодельованому черепові портретних рис померлої людини.

Цей звичай практикувався багатьма народами світу, наприклад, культурою Бенін в Африці, давніми індійцями Перу та ін. Обряд моделювання "черепів-портретів" зафіксовано в археологічних шарах докераміч-ного неоліту в Єрихоні, давньому Єгипті.

Культ черепів без ознак портретного моделювання зафіксований у Південній Анатолії (Чатал-Гуюк). Тут у VII археологічному прошарку знайшли декорований розписами і рельєфами храм. Розписи зображали культ померлих. Монументальний розпис змальовував коршунів-ягнят-ників, що кружляли над обезголовленими тілами людей. Перед зображеннями стояли глиняні лавки із людськими черепами. Моделювання черепів було популярним на Близькому Сході впродовж тисячоліть, зокрема у масштабах Давнього Єгипту. Так виявлялись контакти катакомбної культури із цим краєм, де існувала високо розвинена культура бальзамування померлих, відтворення їх портретних рис "як живих".

Обряд виконання "портретів-черепів" практиковано у II тис. до н.е. в регіонах Північного Причорномор'я та Приазов'я. Як засвідчують супутні поховання "портретованих черепів" особистостей, — це представники або керівної верхівки племен, тобто вожді й члени їхніх сімей, або жреці. Поряд з ними поховано інших представників родового суспільства.

Найбільше згущення могильників із "портретними черепами" зафіксовано поблизу сучасного Токмака на Приазов'ї. Тут виявлено одне з найсильніших племенних об'єднань катакомбної культури: с.Заможне (44 модельовані черепи), та біля с.Виноградне недалеко від святилища Кам'яної Могили. Як відомо, у давніх суспільствах культові центри чи святилища і місця поховання знаті розташовувались поруч.

Модельовані черепи із ознаками початкових спроб творення портретних зображень є проявом започаткування культу предків на наших землях. Поряд із антропоморфними стелами існував поховальний обряд, який мав чимало спільного з поховальним обрядом Давнього Єгипту III—II тис. до н.е.