Античні міста Північного Причорномор'я, які виникали тут з VII ст. до н.е., стали яскравими осередками зародження оригінальних скульптурних явищ із власними мистецькими засобами виразу і сформованим упродовж тривалого часу творчим стилем.
Численні витвори пластики, що побутували в цих містах, на початках були переважно роботами приїжджих грецьких майстрів або готовими скульптурами, привезеними із материкової Греції, які іноді належали до творів відомих майстрів грецької античної класики. Прикладом можуть бути написи на постаментах для статуй Ольвії та Херсонеса, де згадуються прізвища Праксителя, Поліклета, Стратоніда — видатних афінських скульпторів V ст. до н.е.
Невдовзі грецькі майстри, які набрали місцевих за походженням учнів чи помічників, разом утворюють нове багатоетнічне покоління митців, спільно започатковують ґрунтовану на місцевих естетичних уподобаннях античну пластику причорноморських полісів. Тут значним стає прошарок населення так званих скіфів-еллінів. Із них переважно походять автори камяної та металевої пластики причорноморських міст, котрі як творці "скіфського золота" працюють на замовлення скіфської знаті.
Найчисленніше греки проживали в Ольвії. В Пантікапею більшу частину міської знаті Боспорського царства становили не греки, що позначилося певною мірою на характері культури цього міста.
Нагадаємо, що в античній Греції, де праця митців поважалась, однак не розглядалась як елітарна професія, митці вважались ремісниками, належали до нижчих прошарків суспільства, могли бути звичайними рабами.
Водночас з активним процесом етнічного змішування населення причорноморських міст відбувався процес синкретиза-ції релігійних вірувань, фактичного утворення релігійного конгломерату як антично-грецьких та близькосхідних культів і культів степових етносів. Все це позначилось на іконографії виконуваних тут для культових функцій творів пластики.
Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два види: твори високопрофесійно'і пластики, авторами якої були або приїжджі майстри, або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих прошарків населення, котрі своїм рівнем не поступались приїжджим; твори самодіяльних скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стилеві прикмети, оригінальні стилеві й ідейно-сюжетні вирішення пластичних образів. Окрему групу, мабуть нечисленну, становитимуть привозні скульптури.
Грецькі поліси Північного Причорномор'я будувались на зразок міст античної Еллади з усіма притаманними їм компонентами. Найвідоміші з цих міст — Ольвія, Пантікапей, Херсонес. Вони найбагатші на твори пластики. Крім того, чимало пам'яток скульптури знайдено під час розкопок в містах Мірмекій, Тіра, Ніконій, Керкінітіда.
У V ст. організовується республіка міст-полісів під назвою Боспорсь-ка держава, куди входять міста Пантікапей, Фалагорія, Гермонасса, Тірітака, Мірмекій, Кепи, Керкінітіда, Патрасій. Твори скульптури прикрашали площі міст, храми, місця проведення культових дійств, приватні помешкання, гімнасії, лазні тощо. Набула розвитку скульптура кладовищ і портретна пластика.
Одним із найяскравіших зразків привозної скульптури раннього періоду можна назвати голову куроса із Кеп, виконану в традиціях грецької архаїки. "Курос" у перекладі з давньогрецької мови — юнак. Кепи — античне місто на Таманському півострові, поблизу Фанагорії, столиці
Скульптура античного періоду Північного Причорномор'я 191
азійської частини Боспорського царства. Виявлена 1961 р. пам'ятка — це голова статуї Аполлона із субтельно модельованим обличчям і тендітною усмішкою, що може характеризувати ранній архаїчний період скульптури еллінів.
Грецьке населення, яке мешкало на теренах сучасної України, намагалось адаптувати нове середовище для своїх побутових і естетичних потреб. Нове оточення спочатку сприймалось ними як середовище варварське й чужинське, але з плином часу воно змінюється, відбувається активна інтеграція культур, що відчутно на пам'ятках скульптурної пластики.
Характерним зразком привозної античної скульптури є кругла мармурова база (висота — 0,28 м, діаметр — 0,67 м), виготовлена для статуї, встановленої на одній із площ Пантікапею. Бокова площина бази покрита барельєфним фризом, що зображає урочисту процесію жінок у довгому просторому античному одязі. Вони, ймовірно, здійснюють одну із сакральних містерій для вшанування божества (його, мабуть, і зображала статуя на постаменті).
Рельєфна композиція сповнена тонкої пластики і плавного ритму, який збагачено різноманітним вирішенням укладу одягу окремих фігур, надає їй витонченості й грації, викликаючи асоціації з фризом Парфенона.
Численні твори збереглись із класичного періоду мистецтва Греції, тобто із V ст. З цього погляду цікава двофігурна стела з м. Ольвії, виявлена 1895 р. (висота — 0,65 м, товщина блока — 0,12 м). Стела є надгробним пам'ятником, де зберігся напис із посвятою богині, яка "дає здобич", мабуть, Афіні. Зображення з двох сторін — це оголений воїн і амазонка або скіф із сагайдаком та луком. Колись це були повнофігурні зображення. Дотепер збереглися лишень торси без голів і гомілок. Торс воїна фронтальний, він опирається на спис. Постать скіфа (чи амазонки) зображена одягнутою, озброєнням слугує лук, захований у сагайдаку. Виконання засвідчує високий рівень майстра античного рельєфу, з великою чуттєвістю передані форми тіла обох постатей, сповнені внутрішнього настрою і сили.
Можна припустити, що в причорноморських містах, організованих на зразок міст центральної Греції, скульптори і суспільство були поінформованими щодо культурних досягнень митрополії. Згідно з історичними відомостями, у V ст. до н.е. Пантікапей відвідав особисто Перікл (близько 495-429 р. до н.е.) — видатний афінський державний діяч.
З відомих творів класичного періоду збереглась виконана в дусі афінської школи Праксителя мармурова статуя юного Діоніса із Пантікапею.
Твір дуже пошкоджений, — зовсім змазане обличчя, відсутня ліва гомілка, обидві руки та чимало дрібних деталей. Незважаючи на це, скульптурі властиві внутрішня сила і виразність. Високомистецька статуя молодого бога, прекрасно збалансована, витримана в класичних пропорціях. Драперії, охоплюючи торс, гармонійно укладеними складками підкреслюють структуру тіла й органічно вписуються в загальний ансамбль твору.
Поступове становлення місцевих естетичних чинників у скульптурі зумовлене активними контактами причорноморських полісів із степовими — кочовими й осілими етносами, самобутня творчість яких часто вражала внутрішньою виразністю і гостротою.
Статуетка Афіни із Ольвії III ст. до н.е. становить явну ремінісценцію всесвітньо відомого твору Фідія. З цим твором асоціюється знайдена у Пантікапею мармурова голова Афіни та інших пластик.
Захоплює пластикою голова Геракла із Пантікапею, IV ст. до н.е. (школи Скопаса), сповнена внутрішньої емоційної напруги та динаміки. Твір за високим пластичним рівнем належить до кращих зразків античної скульптури. До цього круга Скопаса відноситься і голова бородатого Бога з Ольвії (IV ст. до н.е.) та голова юнака із Херсонеса (IV ст. до н.е.). Мармурова Майстрові іонійської школи V ст. до н.е. належить виконана у мармурі стела, що зображає верхню частину цілофігурного рельефа із постаттю юнака. Пластикою плоскорізьба не поступається кращим зразкам скульптури материкової Греції. Стела виконана у Пантікапею: в обличчі юнака простежуються індивідуальні риси, що свідчить про намагання автора надати творові нюансів портретності. За пластикою стела вирізняється суворішою лаконічною манерою, ніж скульптури античної Греції.
Більшість пам'яток пластики античного періоду, які збереглись на наших землях, становлять майже виключно археологічні знахідки. З-поміж них — мармурова стела (зображення двох воїнів у корінфських шоломах), надгробний рельєф із оголеною фігурою античного воїна, фрагментарно збережений унікальний твір — частина архітектурного фриза, виконаного з кримського вапняку. Фриз зображає битву скіфів з амазонками (IV—III ст. до н.е.). Манера виконання останнього динамікою перегукується із деякими пам'ятками скіфської торевтики в золоті й відрізняється від поширеної тут класичної грецької пластики.
Це, безумовно, робота скульптора найвищого рівня, втілення великої сили внутрішнього виразу, на який здатні тільки видатні майстри пластики.
Чимало мармурових скульптур художньо наближені до традицій Праксителя. Зокрема йдеться про мармурову голівку богині з Ольвії, сповнену лагідності та спокою.
У причорноморських містах численні пам'ятки елліністичної скульптури розташовувались на вулицях, в інтер'єрах храмів і громадських споруд. До них варто віднести мармуровий торс Діоніса із Пантікапею (III ст.до н.е., зберігається в музеї м.Керч), мармурову статую Афроді-ти із Пантікапею. Про поширеня в Ольвії скульптурних творів найвищого рівня засвідчують дві голови невеликих за розміром мармурових статуй Асклепія та Гігієї (III ст. н.е.) Можливо, це твори приїжджих скульпторів із Александры, з якою Ольвія мала на той час тісні торговельні зв'язки.
У полісах Північного Причорномор'я поширився у пластиці жанр скульптурного портрета, зокрема в містах Боспорського царства, оскільки в Ольвії та Херсонесі скульптурні портрети трапляються рідше.
Високий мистецький рівень характерний для портрета понтійсько-го царя Мгтридата VI Евпатора із Пантікапея II—І ст. до н.е. За стилем портрет наближений до пергамської школи. Це спостерігається у сильному русі голови, експресії очей, рота, внутрішній динаміці та патетиці образу. Існує інший портрет боспорського царя із довгим прямим волоссям, виконаний талановитим скульптором. Тут цілісніше змодельовані форми обличчя, на відміну від волосся, деталізованого декоративними ямками для металевих прикрас. Це наводить на думку, що їх автор походив із місцевих майстрів.
У містах Боспору на вулицях і площах встановлювались монументальні портретні статуї на повний зріст, а також кінні бронзові статуї. На терені античного міста Горгіпії виявлена вища за натуральний зріст статуя місцевого правителя Неокла із гривною на шиї. Загальний вираз статуї наголошує на вдумливості та величавості правителя.
Збереглось бронзове погруддя внучки царя Мгтридата Динамгї (І ст. до н.е.) у гостроконечній шапочці, прикрашеній срібними зірками. Дина-мія була царицею в період римської окупації Боспорського царства і, очевидно, виконувала певні вимоги завойовників.
У Пантікапею на вулицях були встановлені два мармурові повнофі-гурні пам'ятники імператора Августа, у Фанагорії — повнофігурна статуя Лівії (дружини Августа). Пантікапей відвідував сам Агриппа (римський полководець і політичний діяч). Назву Пантікапей було тоді змінено на Кесарею, а Феодосію — на Агрипію.
На одній із пантікапейських монет того часу зображено міські, мабуть, в'їзні ворота. Над воротами розміщена бронзова кінна статуя, ймовірно, портрет якогось боспорського царя або навіть римського імператора.
До художніх здобутків належить і золота похоронна маска царя Боспору Рескупоріда (III ст. н.е.). Виявив пам'ятку 1837 р. А.Ашик у м. Керч (передмістя Глинище). Маска накладалась на обличчя покійника. Це зразок ідеалізованого портрета, виконаного в античній традиції. Портрет не позбавлений індивідуалізованих ознак моделі, проте загальна пластично-лаконічна стриманість у моделюванні обличчя засвідчує про намагання замовників дати в зображенні ідеальний тип володаря.
Окремий вид пластики полісів Причорномор'я становить народна скульптура, що набула особливого розвитку в містах Боспору, хоча практично окремі її зразки трапляються і деінде. Ці твори користувались постійним попитом і виконувались спеціальними скульптурними майстернями. Над їхнім виконанням працювали здебільшого вихідці з місцевого населення (тобто — не греки). У надгробковій пластиці утворилося спеціальне стилеве вирішення композиції цих об'єктів, тематично-символічного вирішення загальної архітектоніки, пластики тощо.
З-поміж боспорських надгробних стел оригінальним пластичним рішенням вирізняються надгробок Євратії Сосигена із Пантікапею, надгробок Міріпи, дружини Пегаса, знайдений в околиці Пантікапею із Понтіноса. Знайдено також надгробок Харітона та Калетихи, дружини Фракіда. Взагалі збереглася велика кількість боспорських надгробних стел. Значна їх частина вивезена з України до музеїв Москви і С.-Петербурга. Деякі із цих пам'яток зберігаються в музеях Одеси, Керчі, Києва.
Численні надгробні стели виявлено у Херсонесі. Тут вони переважно високі, увінчані фронтонами, прикрашені рослинним орнаментом, написами, карнизами чи акротеріями. Виявлено розписні антропоморфні надгробки, зокрема в районі цитаделі Херсонеса — надгробок Філокра-та, сина Фарнакіона. В некрополі цього міста зберігаються високого художнього рівня надгробки Фарадна і Макарії, Аврелія Віктора та ін.
Скульптуру Ольвії вирізняє високий художній рівень. Ольвія за розташуванням найближче межувала зі степовими — кочовими й осілими аграрними племенами. Перші поселенці, котрі за письмовими джерелами заснували місто в VII ст. до не., переважно займались рільництвом. Однак Ольвія швидко зміцніла внаслідок торгівлі хлібом, худобою, шкірою, медом, іншими натуральними благами, на які був багатий цей край, стала одним із найвідоміших торговельних, а головне — культурних осередків Північного Причорномор'я, тобто Борисфенідою (місто разом із околицею). Ольвію оточували міцні оборонні мури, тут була чудова архітектура, громадські будівлі, храми, гімнасіони, спортові центри тощо. Особливого поширення набула високого рівня скульптурна пластика. Сьогодні збереглися у музеях тільки рештки пишної колись мистецької величі.
Борисфеніти, як називали тоді жителів Ольвії, утворили культурне суспільство, де цінувались твори Гомера, Гесіода, загалом представників високої класики. Це відбилось на творчості митців, прибулих та місцевих, котрі працювали в скульптурних майстернях Ольвії. Як уже зазначалося, збереглась основа скульптури з підписом Праксителя. Не виключено, що в Ольвії, яка дбала про свій культурний престиж, були твори й інших представників античної скульптури. Фрагменти пластик, які збереглись, засвідчують високий рівень творчого середовища і вибагливість замовників.
Із IV ст. до н.е. походить шедевральна, але фрагментально збережена двофігурна мармурова композиція із двох жіночих постатей (одна сидить у кріслі, друга стоїть за її спиною). Тут також відчувається пластична досконалість фігур, віртуозне вирішення фрагментів драперій і величавість композиції загалом.
Відомі статуетка Афіни (IV—III ст. до н.е.), — вільне повторення знаменитого твору із Акрополя в Афінах, — жіночий портрет (І ст. до н.е., Одеський археологічний музей) — фрагмент якогось великого горельєфа, можливо надгробка, статуетка хлопчика з мішком для вина (III ст. до н.е., С.-Петербург, Ермітаж) та ін.
Збереглося багато пам'яток надгробкової, меморіальної скульптури — статуї, бюсти, плити із емблематикою та рельєфи. Деякі мармурові надгробки привозились, інші виконувались із привозного мармуру. Більшість меморіальних надгробків — роботи місцевих скульпторів. Надгробки V-IV ст. нагадують надгробкову пластику класичної Греції. Вони суворі та лаконічні, обмежені невеликою кількістю прикрас. Від II—І ст. до н.е. збереглись вузькі високі плити з написами, рельєфними поліхро-мовими зображеннями, рельєфними сценами із життя покійника — жалобні постаті, подружжя за трапезою тощо.
Характер надгробних рельєфів особливо змінюється у І ст. н.е. Вони стають розповідними, збільшується кількість сцен персонажів. Зображення поступово переростають у плоскі й схематичні, від чого іноді вигравали декоративність та монументалізм твору. На могилах встановлювалась велика кількість бюстів, фігур, півфігур, груп. Вони мали різний художній рівень, неодноразово із плоскої плити вирізьблювався лише силует людської голови як символ. Такі надгробні "портрети" збереглися в Ольвії. Антична скульптура тут онтологізувалася, набула певної спрощеності.
Різьба. Як засвідчують описи Геродота, велике поширення в Північному Причорномор'ї, загалом на теренах сучасної України мала дерев'яна різьба. Цей вид мистецтва, завдяки доступності та легкості в опрацюванні, особливо розвинувся в античний період. Це простежується у вазовому живописі, високохудожній архітектурі з колонами, капітеліями, карнизами, фронтонами. Така конструктивна сутність грецьких ордерів кам'яної архітектури виводиться з дерев'яних будівельних традицій, де дерев'яні споруди наче переведені у камінь. Починаючи з V ст. до не., з огляду на те, що привозний мармур був надто дорогий, не кожна з новоутворених поселенських громад могла його купити в Північному Причорномор'ї. Тому широкого розвитку набула виконувана у дереві архітектурно-оздоблювальна різьба і статуарна скульптура.
Споруди, що поєднували натуральний колір дерева з яскравим розмалюванням чи навіть золоченням, в яскравому сонці півдня України набували особливого звучання. Тут утворилися самостійні скульптурні школи зі специфічними ознаками, тематичною своєрідністю, технічним виконанням. Якщо говорити про стильові впливи, обов'язкові для античності, то потрібно назвати передусім впливи мистецтва Аттики. Давні автори згадують про дві дерев'яні статуї Ахілла, у присвяченому йому храмі на острові Левка, і херсонеської богині Партенос. Під час розкопок в Ольвії виявлено двоє очей (мармурове і костяне), які, правдоподібніше, використовувалися для дерев'яних статуй.
Різьба по дереву та кості водночас із іншими видами мистецтва мала велике економічне значення, посідаючи перше місце після сільського господарства. Об'єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев'яний посуд. На жаль, з них до нашого часу збереглися тільки поодинокі предмети.
Найвищого рівня дерев'яна різьба досягала в містах Боспору (V-II ст. до н.е.) Деякі відносно добре збережені дерев'яні саркофаги в поховальних камерах курганів, завдяки гармонійним пропорціям і елементам декоративної різьби, стали шедеврами мистецтва. Тут високий технічний професіоналізм поєднано з тонким мистецьким смаком.
Існує декілька видів рельєфних прикрас: традиційні мотиви архітектурної орнаментації, іноді з пальметами, мініатюрні архітектурні деталі, ажурні рельєфи у вигляді пальмет і волют; прикраси стойок саркофагів з витонченою ажурною різьбою рослинного орнаменту; на середніх дошках саркофагів вирізьблюються рельєфи зі сюжетними мотивами з постатями людей і тварин. На бокових стінках саркофагу із Анапи вирізьблені постаті нереїд (у грецькій міфології — морські німфи), що везуть на хребтах морських чудовиськ, зброю для Ахілла.
На дерев'яних саркофагах IV ст. до н.е. зображено сцени розшматування коней чи козуль грифонами, аналогічні тим, які трапляються в скіфському золотарстві. Мотиви скульптурних прикрас саркофагів перших століть нашої ери — це ажурні рельєфи зі зображеннями тварин і рослинних мотивів. Стінки пантікапейського саркофагу, виявленого 1900 p., були декоровані дощечками, де вирізьблено бика, пегаса (в грецькій міфології — крилатий кінь), гіппокампа, собаку, коня зі собаками та ін.
У прикрасах саркофагів із дерева застосовувались геометричні декоративні мотиви, виконані в техніці інтарсії та інкрустації. Тут також використовувались кістка, скло, різнокольорове каміння, засоби, відомі на Боспорі з другої половини V ст. до н.е. Цим видом декорування прикрашена значна частина стінок корпусу саркофага зі Зміїного кургану, де декор поєднано різьбленим у поліхромованому і золоченому, виконаному в дереві рельєфі зі зображенням трифігурної композиції — Гера і Аполлон вшановують "дерево життя".
Мотив "триморфону" (трифігурна композиція із "деревом життя" у центрі) властивий знаменитій золотій пекторалі із Товстої Могили. Мотив "дерева життя" у вигляді античної пальмети також центричний на чортомлицькій вазі, де використаний як іпостась Великої Богині-Матері, котра, як і богиня Кібела, сакрально адаптована жителями причорноморських полісів.
Отже, Великій Богині-Матері — "тутешньому" божеству — складають почесті головні божества грецьких митрополій — Афіна й Аполлон. Хоча Аполлон — синкретичне запозичення з теренів Північного Причорномор'я, витоки цього імені сягають санскритського епітета бога Крішни-Гопали, тотожного з нашим Купало — "захисник землі", де ку — "земля", стала — "захисник". З цього "апала" і сформувалась поширена на наших землях назва Аполлон.
Своєрідне і надзвичайно істотне зміщення сакральних акцентів, зафіксоване в рельєфі із Зміїного кургану (IV ст. до н.е.), — яскравий зразок швидкого формування нової іконографії вірувань міст-полісів Північного Причорномор'я.
На чортомлицькій вазі та пекторалі з Товстої Могили, іпостась "дерево життя" — Велика Богиня-Мати — ще може сприйматися орнаментальним мотивом. В іконографії із Зміїного кургану — це виразний мотив сакрального поклоніння античним божествам, мотив, який є ключем до значеннєвого трактування його аналогів із Чортомлика й Товстої Могили.
У період римського володіння в Північному Причорномор'ї техніка дерев'яної різьби саркофагів занепадає, поступається місцем імітаціям. Розвивається техніка "маркетрі", тобто наклеювання на дерев'яну поверхню орнаментальних мотивів, виконаних із дерев'яної стружки або із розмальованих налепів з гіпсу чи глини, що зображали ніобгд, які горять (символ страждання у грецькій міфології), еротів на дельфінах, маски медузи, голуба чи лебедя.
Паралельно розвивалася мініатюрна різьба з кістки. Переважно вона доповнювала дерев'яну різьбу предметів меблювання, туалету тощо; зазвичай тут зображувалися мотиви птахів, грифонів, еротів. Як матеріал використовувалася кістка місцевих домашніх тварин і привозна слонова кістка.
В Ольвії, крім кістяних прикрас до парадних меблів, відомі виконані з кості фігурки Кори-Персефони, Афродіти та інших божеств.
На терені Боспорського царства кістяна різьба набула особливої популярності та мистецькою рівня. Серед населення користувалися попитом невеликі кістяні пластинки з зображеннями міфологічних мотивів на різні сюжети. Технологія виготовлення пластин вимагала високої вправності — на рівну, вигладжену площину за допомогою гострого інструмента наносився тонкою лінією рисунок. Для поодиноких зразків кістяної різьби характерний високий мистецький рівень, культура лінійного подання, витонченість смаку.
Сюжети для графем почерпнуті з популярної тут античної міфології, зображенні Афродіти, яка бесідує з Еротом.
Коропластика. Під впливом монументальної скульптури перебувала антична коропластика, тобто виробництво теракотових статуеток. Невеличкі за розміром зображення найпопулярніших в Греції божеств (Деме-тра, Кора, Кибела, Артеміда, Афродіта, Діоніс і його свита, Геракл) були переважно своєрідними домашніми, сімейними, родовими чи індивідуальними оберегами, які привозили греки у північні причорноморські поселення. Траплялися серед цих виробів побутові речі, дитячі забавки тощо. Ці предмети археологи знаходять у храмах як вотивні дари у житлових приміщеннях, похованнях. Ймовірно, вони становили особливу цінність для власників як органічні складові їхнього духовного життя, релігійних чи родинних ритуалів, пов'язаних із народженням дітей, одруженням, похованням, іншими винятковими подіями. Велику їх кількість привезено з міст Малої Азії, материкової Греції та її численних островів. Значна кількість статуеток є копіями або довільними перетрактуваннями творів статуарної пластики. Так, ольвійська статуетка Афродіти з яблуком — копія статуї Афродіти — скульптура Алкамена. Повторення античних відомих зразків — теракотові статуетки Афродіти з Пантікапею та ін. Усі статуетки розмальовувалися різноманітними кольорами, застосовувалася позолота тощо.
З переселенцями із Греції прибула й частина майстрів дрібної керамічної пластики. Безперечно, цей вид мистецтва мав і місцеві традиції. Наприклад, численні зразки керамічної антропоморфної та зооморфної пластики відкрито під час розкопок Більського Городища (тобто м.Гелон) на Полтавщині, які були поширені в лісостеповій зоні, де створювались умови для синкретизаційних процесів.
На Боспорі й Ольвії місцеве виробництво дрібної теракотової пластики започатковано в пізньоархаїчний період. На Боспорі піднесення рівня цього виду мистецтва виявляється в IV ст. до н.е., а в ІІ-І ст. до н.е. досягає епогею, припадає на період еллінізму. Тоді в Пантікапею та Фанагорії дрібна керамічна пластика, крім культового сакрального значення, набуває широкого застосування в побуті. В Ольвії, Херсонесі, Тірі найвищий розвиток виробництва теракот простежується в III ст. до н.е., коли цей вид мистецтва був особливо зорієнтований на імпортовані зразки.
У містах Боспору коропластами створено чимало власних за композиційними задумами образів популярних божеств Афродіти, Ерота, Діо-ніса, а також жанрові статуетки, дитячі іграшки, побутовий фігурний посуд тощо. Предмети виконано в спеціальних міських майстернях.
Унікальну групу пантікапейських теракот, що належать окремому скульптору, становлять великі за розміром статуетки. Вони зображають Афродіту із гермою* Пріапа** й еротами; жінку, що стоїть біля колони з диском, та жінку, що грає на кіфарі.
Виробництво дрібної керамічної пластики на Боспорі дещо погіршується в І ст. н.е., коли паралельно зі значним зменшенням цих виробів відбувається зміна їх видів. Набувають поширення декоративні театральні маски, рельєфи для саркофагів із сюжетами міфу про Ніобу, декоративно-побутові й вотивні статуетки із зображенням дітей, чоловічих та жіночих фігур. Продовжують бути популярними у виробництві статуетки Афродіти-Анадіомени у супроводі міфологічних персонажів, а також Ерота, Мітри, Мена, Гермеса та ін. Натомість зауважується певне зниження їх мистецького й технічного рівнів.
Виробництво коропластики було широко розвинутим у Херсонесі, зокрема в період III ст. до н.е—IV ст. н.е. Стилістично тут простежуються мистецькі традиції таких центрів грецької кераміки, як Аттика, Танагра, Мірини. Унікальне явище для кераміки Херсонеса становить виготовлення у цій техніці великорозмірних статуй і статуеток, ліплених вручну, без застосування виробничих форм чи матриць.
Керамічні твори херсонесців вирізняє моделювання широкими масивами без деталізації, а також спрямування до реалізму, зокрема у трактуванні рис обличчя. Можливо, окремі статуетки передають риси етнічних типажів, характерних для цього міста.
У творчості ольвійських скульпторів-коропластів відчутні прагнення до самостійних образних пошуків. Культові статуетки, зокрема зображення Кібели, Деметри, Кори-Персефони, іноді мають узагальнений характер, набуваючи конкретизованих індивідуальних прикмет. Це надає їм особливого внутрішнього виразу і привабливості. За стильовими ознаками тут вдалося серед великої кількості збережених примірників виділити твори, вимодельовані одним майстром. З-поміж них найбільше збереглися фігури Кори-Персефони. В пізньоелліністичний період дрібна анімалістична пластика Ольвії позначена схематизмом як одним із чинників наближення упадку.
Ювелірні вироби. У VI-VCT. до н.е. значного розвитку в Північному Причорномор'ї досягло виробництво предметів із бронзи, срібла, золота чи електра. Виробництво почалося з ювелірних прикрас, де згодом застосовуються мініатюрні зображення. Іноді зображення тварин вирішувалося у скіфському звіриному стилі, що засвідчує взаємовпливи антично-грецьких і степово-скіфських мистецьких естетичних смаків.
У причорноморських містах, зокрема Ольвії, Херсонесі, Пантіка-пею, карбуються власні монети, що як художні твори часто досягають високого рівня. В боспорських майстернях виконуються численні предмети "скіфського золота". Авторами цих шедеврів світового мистецтва могли бути приїжджі греки, але здебільшого, особливо коли йдеться про рельєфні зображення побуту скіфів, — це, напевно, твори митців, вихідців із середовища автохтонних жителів, котрі могли зблизька спостерігати життя степових етносів. Очевидно, ці речі виконувалися на замовлення скіфської знаті.
Переважно збереглися твори мистецтва різьби у кольорових та дорогоцінних каменях. Зображення на гемах і камеях мають синкретичний характер. Тут спостерігаються поєднання єгипетських, грецьких та малоазійських елементів. Серед предметів відомі твори гліптики, роботи видатних майстрів античності — іонійського майстра Дексимена, підписна гема відомого в Римі при дворах Клавдія і Нерона, ювеліра Скілакса з портретом Клавдія, виявлених у Пантікапею. Перебуваючи під впливом ювелірного мистецтва країн Середземномор'я, північно-причорноморські ювеліри створили у цій галузі безліч самостійних образів і сюжетів.
Творцями мармурової, кам'яної, бронзової монументальної чи дрібної керамічної пластики і скіфського золотарства, ймовірно, були одні й ті самі скульптори. Потрапивши у ситуації, де людська висока цивілізація і мистецтво розвивались у винятково складних умовах, вони створювали неповторні шедеври світового мистецтва. Вироби золотарства скіфів були ніби "навічно" закопаними у кам'яних поховальних камерах курганів. Вони значною мірою збереглися на відміну від знищених часом шедеврів мармурової пластики.
Численні знахідки уламків цих творів, незважаючи на їхнє систематичне розграбування, дають змогу стверджувати, що такі світові шедеври — на рівні творчості Мирона, Скопаса чи Праксителя — були створені саме завдяки існуючому висококультурному середовищу.
Сьогодні цей культурний комплекс має носити назву — антична цивілізація українських земель VII cm. до н.е.—ПІ ст. н.е.
Відповідно розвиток суспільств нашого краю, лісостепової, степової та причорноморської зони того історичного відрізку, може бути науково дослідженим тільки у взаємозв'язку з культурами античної Греції, Малої Азії, Близького Сходу, Ірану, Кавказу, всієї степової смуги від Угорської долини до кордонів Китаю.
Лише на основі глибокого вивчення такого культурного перехрестя можна з'ясувати світову велич мистецтва Північного Причорномор'я, Скіфії, Боспору, тавро-русів та ін.
Цей розділ історії нашого мистецтва чекає великих фундаментальних наукових відкриттів.
4-3. Малярство Північного Причорномор'я і Таврії
Як уже згадувалося, визначне місце в архітектурі курганних поховальних споруд займали унікальні у мистецькому відношенні внутріш-ньокурганні поховальні споруди. На терені Таврійського півострова збереглися визначні пам'ятки античного живопису, який належить до найатракційніших феноменів античного мистецтва. Такі зразки практично відсутні навіть в материковій Греції.
Пам'ятки стінного малярства, про які йдеться, виникли на теренах України, що становить їх особливу цінність і засвідчує утворення тут своєрідної місцевої школи античного малярства.
Хронологічно ці пам'ятки створено у другій половині IV ст. до н. є. — III ст. н. є. Найбільша кількість розписів збереглася у межі Боспорського Царства, зокрема розпис внутрішніх могильних поховальнях камер. Загалом живопис розвивався у прикрасах інтер'єрних житлових, громадських та інших споруд, тобто стінний і станковий.
У С.-Петербурзі (Ермітаж), на жаль, все ще знаходяться твори світового мистецтва, які належать Україні. Серед них — унікальний саркофаг, виявлений 1899 р. поблизу м. Керч. Розпис саркофага всередині подібний до мальовил внутрішньокурганних камер. Фрескові мальовила зображають епізоди із життя померлого та момент творчості художника-портретиста в майстерні. Це єдине такого взірця зображення у світовому античному малярстві. Можливо, тема пов'язана з основною професією померлого. Молодого художника, котрий сидить, зображено у профіль, з непокритою головою, в одязі, звичайному для мешканців Боспору (сорочка чи хітон з довгими рукавами, довгі штани, плащ, м'які чоботи). Художник сидить поруч із мольбертом, на якому встановлено підрамник. Він розігріває над полум'ям жаровню, що стоїть на підлозі, — спеціальний інструмент енкаустики. Скриня з двома розкритими віками розташована справа від нього на спеціальній важкій підставці. Вона містить воскові фарби, розкладені у квадратних комірках. Тло сцени становлять розмальовані у червонуваті декоративні плями стіни, на яких розміщено три готові портрети, вочевидь, роботи цього художника. Два з них вставлені у круглі рами, ще один — квадратний — лише на підрамнику. Підрамник такої ж конструкції, як і той, що на мольберті. Сцену із боків фланкують дві колони коринфського ордера.
Необхідність точного опису даної сцени підказана тим, що це єдиний доказ існування станкового портретного живопису на наших теренах, у Боспорі, а зрештою, напевно, і в Херсонесі та Ольвії — містах, де процвітали будівництво, скульптура, малярство, література, театр, спортивні ігри тощо. Умов для збереження станкового живопису не було, він не зберігся і на терені самої античної Греції.
На стіні в майстерні художника розташовані два погрудні зображення, закомпоновані в кругах. Відомі й інші приклади подібних розписів у мистецтві. Напевно, вони були поширені в античності.
Саме так закомпоноване погруддя богині Деметри посеред стелі відомого склепу Деметри на Гнилищі, такі тонди (композиції в крузі) є на ранньохристиянських іконах із монастиря св.Катерини на Синаї, такі ж круглі тонди зі зображенням Ісуса Христа спалювали на вогнищах іконоборці (дані Хлудовського Псалтиря чи Київського Псалтиря 1397 p.).
Найбільше монументальні розписи збереглись на терені Боспорсько-го царства в IV—III ст. до н.е., періоду найвищого піднесення культури міст Північного Причорномор'я. Це засвідчують настінні мальовила, які за стилем і технікою наблизилися до аналогічних розписів, виконаних грецькими майстрами на острові Делос у Пріоні та деяких інших місцевостях Греції. Відомо, що розмалювання інтер'єрів поховальних камер імітувало розмалювання житлових будівель античних міст материкової Греції, периферійних грецьких міст-полісів, якими були міста-поліси Північного Причорномор'я.
Орієнтовані переважно на принцип настінних розписів, практиковані у центральних грецьких містах, приїжджі чи місцеві майстри фрескового живопису були змушені враховувати еволюцію смаків реальних замовників. Йшлося про святковий вигляд інтер'єру. Ця святковість ґрунтувалася часто на зіставленні двох-трьох яскравих горизонтальних кольорових смуг, які оперізували приміщення, надаючи йому мажорного вигляду.
Прикладом могло бути розмалювання похоронної камери гробниці, розкритої 1908 р. на схилі гори Мітридат біля Пантікапею (друга половина IV ст. до н. е.). Тут цоколь приміщення вирішений широкою смугою жовтого кольору, поверх нього широка смуга яскравого червоного кольору як імітація рядів сирцевої цегли, далі — вузька біла смуга, що фіксує місце світлої дерев'яної прокладки у стіні. Над нею знову жовта смуга і жовтий виступ у стіні, очевидно, карниз і, на завершення циклу смуг, — біла смуга та верхня дерев'яна балка.
Верхня біла смуга має орнаментально-символічний розпис, де на білому тлі зображено предмети, що розкривають сутність особи похованого (займався спортом); на цвяхах підвішені лаврові вінки, спортивні пов'язки переможця, діадеми, стрічки, арібал — посудина для олії, якою намащували тіло атлета перед боротьбою. Предмети подано в реалістичній манері, хоча розпис має символічно-онтологічний характер (фризова композиція та ритмічний уклад компонентів, домінантами яких є компоненти, передані активнішим червоним кольором). Загальною є тепла гама колориту: використані чорна, червона, коричнева, оранжева, жовта та біла фарби — кольори, типові для художників V ст. до н.е. Цей архаїзм характерний для Пантікапею, міста, яке було віддаленою периферією античного світу із власним сформованим побутом, етнічним розмаїттям населення та вподобань.
До широковідомих мистецьких комплексів античності на наших землях належить курган Велика Близниця (IV ст. до н. е.). В другому склепі кургану, на верхній частині стін дромоса та склепу, розміщено рослинний орнамент, а на плиті, яка центрувала ступінчасте склепіння — величезне оплічне зображення богині Деметри, або Кори, у віночку з листя та квітів.
Широке, близьке до круглого,