Крип'якевич Всесвітня історія. Cередньовіччя і нові часи (1995)
6. Тридцятилітня війна
Німеччина в XVI—XVII ст. Аугсбурзькйй релігійний мир 1555 р. став основою внутрішнього розвитку Німеччини на півстоліття. Коли в інших державах велися завзяті релігійні війни і занепадали господарство та культура, німецький народ користувався довголітнім спокоєм і добробутом. Цісар Фердінанд І (1558—1564), брат і наслідник Карла V, був щирим противником протестантизму, але для добра своєї держави старався утримати внутрішній мир і релігійну толеранцію. Його син Максиміліан II (1564—1574) ішов іще далі у толе-ранційній політиці, що дало підставу католикам підозрювати його, що він є потайним евангеликом. Справді, учителем Мак-симіліана за його молодих літ був протестантський проповідник, і від нього цісар набрався прихильності до євангелізму. Жив він у тісних зв'язках із протестантськими князями і, може, сам був би змінив віру, та Надії на іспанський престіл і потім кандидатура на польський престіл стримували його від вияву справжніх переконань.
У часі довгого миру остаточно усталився поділ Німеччини на дві частини — протестантську й католицьку. Протестантизм опанував поволі всі північні країни, і католики належали там до виїмків. Проти застережень Аугсбурзьского миру секуляризовано там майже всі єпископства, й не було кому цій акції протиставитися. Хоч євангелицька церква перемогла, проте в її нутрі не було повної єдності, все велася боротьба між поміркованими та радикальними течіями. Після смерті Лютера (1546 p.) найбільший авторитет серед євангеликів мав Філіпп Меланхтон, відомий гуманіст, приятель Лютера, чоловік поміркований, що готов був усе на переговори з католиками. Але проти нього виступили професори університету в Єні, що були прихильниками суворого, непримиримого лютеранства, і вони остаточно осягнули перемогу. Розвинулася протестантська теологія, що своїми полемічними писаннями закрила всякий шлях до порозуміння з католицтвом. Становище євангеликів було скомпліковане ще тим, що поруч із лютеранством поширився також кальвінізм. До цього віросповідання приступив між іншим електор Палатинату.
У Південній Німеччині справа введення лютеранства не повелася, й у південних державах перемогла католицька церква. На першому місці серед католицьких держав стояла Баварія. Німецькі католики не признали постанов Тридентського собору і вели свою акцію згідно з Римом. До великого значення дійшли єзуїти, що були дорадниками багатьох князів і в своїх школах виховували молодь у новому дусі.
До релігійних справ доволі байдуже ставився цісар Рудольф II (1576—1612). Він виховувався в Іспанії, але не піддавався іспанському фанатизмові, а цікавився більше мистецтвом та наукою. Великий розголос добув заснований ним музей у Празі, в якому зібрано всякі курйози. Сам цісар захоплювався астрономічними студіями, а ще більше астрологією, тобто ворожінням майбутнього із зірок. Його надвор-ним астрономом був Тіхо Браге (1546—1601), що побудував біля Праги обсерваторію і склав астрономічні таблиці, від імені цісаря названі рудольфськими. Але й в австрійських землях, як і всюди, великий вплив мали єзуїти.
Через те, що і в католицькому світі, і у євангеликів дійшли до переваги крайні течії, після півстолітнього миру релігійна боротьба почала наново відживати і приймати гострі форми. Чимраз частіше траплялися взаємні напади,* побої, збройні сутички. Врешті одна дрібна подія поставила обидва табори на воєнну стопу. У містечку Донаувёрт, ліад Дунаєм, існувала невелика католицька громада, що*в часах розвитку протестантизму не проявляла значнішого життя. Але коли прийшло до обнови котолицького життя, тамтешній абат захотів уладити публічну процесію. Протестанти, що уважали себе панами міста, напали на процесію і розбили її. Справа пішла до дер-жавного трибуналу, місто покарано тяжкими карами, а виконавець присуду, баварський князь Максиміліан, відібрав містові самоуправу й увів до нього католицьке духовенство.
Під враженням цієї події протестантські князі в 1609 р. об'єдналися в союз під іменем Унії ля оборони своїх прав. Першими членами були Палатинат, Ангальт, Вюртемберг, Ансбах, Баден, Пфальц-Найбург, Штрасбург, Ульм, Вюрц-бург, а дещо пізніше Бранденбург, Гессен та ін. Католики відповіли організацією свого об'єднання — Л і г и. До неї ввійшли Баварія й єпископи Пассау, Констанца, Аугсбурга, Регенсбурга, а пізніше інші католицькі князі. Обидві сторони готовилися до збройної боротьби.
Чеське повстання. Причина до війни вийшла не з самої Німеччини, а « габсбурзьких земель. Угорщина й Чехія, що перейшли під владу Габсбургів після бою під Могачем 1526 p., принесли новим власникам багато клопотів. Саму Угорщину з її столицею Будою опанували остаточно турки, залишаючи цісареві тільки західну смугу. Семигород лавірував між Туреччиною та Австрією, прихиляючися раз на одну, раз на другу сторону. Наслідком того були часті зміни на семигородському престолі (Янош Заполія, 1541—1571; Стефан Баторій, 1571—1576; Христофор Баторій, 1576—1581; Жигмонт Баторій, 1581—1602; Стефан Бочкай, 1605—1606; Жигмонт Ракоці, 1607—1608; Габор Бетлен, 1613—1629). Щоб приєднати собі семигородців, Габсбурги погоджувалися на різні уступки, а навіть на повну релігійну толеранцію для євангеликів і кальвіністів, але тривких успіхів не добули.
Так само і в Чехії була значна опозиція проти габсбурзької влади. Щоб заспокоїти чеських протестантів, цісар Рудольф у 1609 р. видав так званий лист маєстату,в якому забезпечив чехам причастя під двома видами, право ставити протестантські церкви й інші релігійні домагання. Чеська шляхта і міста мали право своїх дефензорів, урядовців, що пильнували цих прав. Всі ті уступки були доказом, що влада Габсбургів на нових землях не почувалася певною. Зрештою, цісар Рудольф під кінець життя проявляв ознаки психологічної недуги.
Брат і наслідник Рудольфа Матіас (1612—1619) бачив тяжке становище німецької держави і намагався довести до порозуміння між Унією та Лігою. Але відносини не покращали, а ставали ще більше напружені. Голова Унії, Фрідріх V, електор Палатину, склав союз з Англією і Нідерландами та ввійшов у зв'язки з шведським королем Густавом Адольфом, — всі вони були ворогами Габсбургів. Боротьба між католиками і протестантами починалася наново.
Остаточний вибух війни вийшов із Чехії. Но основі листа маєстату чеські протестанти поставили свої , церкви в містечках Брунові й Клостерграбі, що належали до католицьких духовних маєтностей. Католики запротестували проти цього і намагалися євангеликів усунути з тих осель. У Брунові місцеве міщанство оборонило свою святиню, у другім містечку церкву зруйновано. Тоді дефензори скликали протестантські стани і внесли жалобу до цісаря Матіаса. Але від цісаря прийшла відмовна відповідь. Тоді протестантські посли вдерлися до державної канцелярії у Празі, вимагаючи вияснення від цісарських намісників, що мали вплив на рішення цісаря. Напад закінчився тим, що трьох урядовців чехи викинули з палати через вікно у 1618 р.
Ця празька «дефенестрація» дала почин До відкритого повстання. Протестанти утворили свій уряд з ЗО директорів, прогнали з Праги єзуїтів і почали організовувати військо під проводом графа Турна. До чеського Повстання прилучилися Моравія, Шлезьк і Лужиці, а також почався рух в Австрії, неприхильний Габсбургам. З допомогою протестантам поспішив полководець німецьких найманих військ граф Мансфельд. У тому часі помер цісар Матіас і на престолі засів Фердінанд II (1619—1637), відомий із своєї ворожнечі до протестантів. Тоді чехи рішили визволитися з-під влади Габсбургів і утворити самостійну державу. На володаря запросили голову Унії Фрідріха (1619—1620). Повстанці за допомогою німецьких військ рушили на Австрію, а з Сёмигороду прийшов їм на допомогу князь Габор Бетлен.
Фердінанд добув собі поміч католицьких держав, що солідарно стали проти протестантської революції. Папа дав значні грошові субвенції, Іспанія прислала військо, польський король Жигмонт Ш вислав охотничих козаків, так званих лісовців. Найважніше було те, що по стороні цісаря стала католицька Ліга під проводом баварського князя Максиміліана. Відносини між Баварією й Австрією не були найкращі, але проти протестантської небезпеки католики мусили об'єднатися.
Фердінанд очистив наперед від ворожого наїзду Австрію, потім ударив наЧехію. До вирішного бою прийшло під Білою Горою, недалеко від Праги, 8 листопада 1620 р. Полководець військ Ліги розбив слабо зорганізоване чеське військо, що було під проводом Турна. Фрідріх зневірився у можливості дальшої боротьби і чимскорше залишив Чехію. Його прозвали «зимовим королем», бо тільки одну зиму він володів у Празі Фердінанд гострими засобами розрахувався з повстанцями Двадцять головних проводирів покарано смертю, багато ув'язнено, багато мусило втікати з Чехії. Одну третину земель протестантської шляхти цісар сконфіскував і розпродав або роздарував своїм прихильникам. Лист маєстату Фердінанд власноручно роздер на знак, що він уже не обов'язує. Самоуправу країн чеської корони обмежено на річ цісарської влади. До Чехії почали напливати німецькі колоністи, яких підпирав уряд,, і чехи втратили провідне становище у своїй власній країні. Бій під Білою Горою був справді могилою чеської самостійності , Данія. Валенштайн. Фердінанд П не вдоволився перемогою Чехії, але намагався знищити до решти Фрідріха V. Силою цісарської влади від усунув його як бунтівника і позбавив князівства, а уряд електора надав своєму союзникові Мак-симішанові. Протестантські князі, налякані рішучістю цісаря, відступили від Фрідріха, й Унія сама собою розв'язалася. Але вірні протестантській справі залишилися старшини охотничих військ, і вони на свою руку вели далі війну з цісарем та католиками. Граф Мансфельд увійшов із своїми полками до Палатинату і тут звів успішний бій з полководцем Ліги Тіллі (під Віслохом, 1622 р). Але згодом католицькі війська перемогли, і Мансфельд разом із іншими ватажками мусив переселитися у Північну Німеччину, а Тіллі пішов услід за ним. Тоді протестантські князі повстали проти цісаря, і чеська війна перемінилася в' загаль-нонімецьку та притягнула до себе увагу всієї Європи Зріст могутності Габсбургів занепокоїв усіх сусідів. Нідерланди й Англія заявляли свої симпатії німецьким протестантам як з релігійних причин, так і тому, що цісаря підпомагала Іспанія. Коли іспанські війська увійшли до Палатинату, у ряди ворогів Габсбургів вступила Франція, що все пильно стежила за ситуацією над Рейном У 1624 р. кермо французької політики перейшло до рук кардинала Рішельє, що почав консеквентні змагання, щоб габсбур-зьку силу ослабити. Він ішов за традицією Франсуа І і Генріха IV і не вагався підпомагати німецьких протестантів, щоб тільки не допустити до перемоги цісаря.
Великим тріумфом протестантів було те, що проти цісаря виступила Данія. Данський король Христіан IV (1588—1648) був рівночасно князем Голштайну і через те належав до німецьких князів. Коли війська Ліги увійшли у протестантські землі, він уважав за свій обов'язок виступити проти цісаря. Німецькі князі вибрали його начальником Долішньосаксонсь-кої округи, а Нідерланди й Англія ввійшли з ним у союз і зобов'язалися платити йому грошову допомогу.
Виступ Данії значно ослабив шанси католиків: із протестантами співдіяли чужосторонні сили. Але в тому самому часі цісар несподівано дістав військову допомогу від Альбрехта Ва ленштайна.
Валенштайн (чи радше Вальдштайни) належали до старих чеських родин і були у більшості протестантами. Але Альбрехт Валенштайн (1583—1634) у молодих роках дістався під вплив єзуїтів і став католиком.? Він учився в німецьких університетах, пізніше відбув подорож по Європі, а в Падуї віддавався астрологічним студіям. За звичаєм шляхти уступив до цісарського війська і брав участь у походах проти угорців. ,_Т£оли почалося чеське повстання, /він належав до цісарської партії і боронив габсбурзькі прапори. Він брав участь в обороні Відня, був у бою під Білою Горою, ходив походом на Бетлена. Цісар щедро нагородив його за ці прислуги. Він увійшов до спілки, якійДцсар доручив карбувати монету для чеських земель, і на цьому підприємстві доробився великого майна, а за протекцією цісаря закупив по незвичайно низьких цінах землі, сконфісковані у повстанців. Так, за безцінь купив він добра Фрідлянд у Судетах, що мали 9 міст, 57 замків і кількасот сіл; тоді цісар надав йому титул князя Фрідлянду.7
Валенштайн у 1625 р. подав Фердінандові П пропозицію, що своїм коштом збере 20 тисяч війська на цісарську службу. Цісар охоче погодився на цю заяву, бо і проти протестантів потребував більшої сили і бажав стати незалежним від Ліги. Валенштайн збирав свою армію таким самим способом, як це робили всі тодішні полководці: вербунком війська займалися фахові полковники, що по містах і селах розсилали своїх пддстаршин і кожному, хто надавався до війська, відразу виплачували якусь суму на озброєння і перший прожиток. За те такий наємний жовнір зобов'язувався служити у війську умовлений час. Було тоді багато людей безпритульних, позбавлених майна і батьківщини, що не мали іншого способу прожитку, як «жовнірський хліб», і з-поміж них творилися такі наємні війська. І жовніри,, й їхні полковники трактували військову службу як ремесло й служили не з яких-будь вищих мотивів, а тільки для власної користі Єдиним, що їх об'єднувало, була особа полководця. Якщо він був щедрий для війська, дбав про його потреби, дотримував умов, а при тім мав ж воєнне щастя та добував перемоги, то військо служило йому вірно й славилося його успіхами
Валенштайн від початку добув собі добре ім'я як своєю щедрістю, так і тим, що вмів утримати сувору дисципліну у своєму таборі так, як це робивв також Мансфельд та інші ватажки, але й тут він умів повестися так, що його військо завжди було добре забезпечене.
Допомога Валенштайна прийшла' цісареві у най-потрібніший час. Протестантська коаліція приготовила старанно свої плани і 1626 р. мала ударити з різних сторін рівночасно на католицьку коаліцію. Данський король із головною армією мав рушити на південь, на князівства Ліги. Мансфельд мав увійти в Чехію, інші протестантські князі за нідерландською допомогою берегли лінії Рейну. Крім цього, ще князь Бетлен обов'язався ударити з Семигороду на Австрію, а в австрійських краях приготовлялося селянське повстання.
Але цісарські полководці не допустили до розвитку цих широких планів. Валенштайн обсадив перехід через Ельбу і під Дессау 1626 р. розбив цілком Мансфельдове військо. Мансфельд уступив на Моравію, але цісарська армія переслідувала його так завзято, що він не мів впорядкуватися і мусив утікати на Угорщину. Він думав дійти до Адріатичного моря,і перебратися до Франції, але в Боснії, недалеко від Сараєво, зустріла його смерть. Він не хотів покластися до ліжка,- а умирав стоячи, у повній зброї, підпертий двома вірними товаришами Не повівся також похід Бетлена, а селянське повстання в Австрії розбили цісарські й баварські війська. Рівночасно полководець Ліги, Тіллі, погромив короля Христіана під Люггером
Валенштайн, покінчивши війну з Мансфельдом, рушив до Північної Німеччини і прогнав данські війська з Голштайну і Ютландії. Але через недостачу кораблів не міг опанувати дан-ських островів. Тоді він подав план організації цісарського воєнного флоту. Цісар Фердінанд надав йому титул «генерала Балтійського й Океанічного морів, а Іспанія обіцяла свою допо- І могу, бо бажала ослабити нідерландську експансію на півночі Валенштайн нав'язав переговори з Ганзою, бажаючи використати для своїх планів морські сили завмерлої тепер, а колись могутньої організації. Але ганзейські протестантські міста з релігійних причин відмовилися допомагати цісареві у творенні його флоту. Валенштайн намагався силою добути місто Штральзунд, важний торговий пункт при вусті Одри, але за допомогою данців і шведів твердиня оборонилася. Через те упали морські плани Валенштайна, що могли стати основою могутності Німеччини на півночі; німецькі партикуляристи воліли підпомагати чужі держави. Але успіх під Штральзундом небагато допоміг Данії, і Христіан рішився миритися з цісарем. У мирі в Любеку 1629 p. він зобов'язався не втручатися в справи Німеччини й задержав свої землі
Закінчення данської тмини було великим успіхом цісаря, а цей успіх він завдячував Валенштайнові. В нагороду за це Валенштайн дістав від цісаря князівство Мекленбург. Завдяки своїм перемогам він дійшов до великих впливів на політичні справи і став цісарським дорадником. Валенштайн змагав до піднесення авторитету цісарської влади і піддавав цісареві сміливі плани опертися на армію, обмежити владу-князів і заснувати дідичну монархію. Валенштайн. промовляв: «Треба електорів навчити послуху, показати їм, що не цісар залежний від них, а вони від цісаря. Наследство в державі повинно належати цісарському синові, й ніяких виборів не треба. Так, як у Франції є один король, так і в Німеччині треба тільки одного цісаря». Але Фердінандові ці плани видавалися занадто ризикованими, і він не відважувався йти за ними. Він боявся реакції князів — як протестантських, так і католицьких. Протестантські князі, зрозуміла річ, боялися зросту цісаря, бо тоді їхні релігійні права були б загрожені, а католицькі князі непокоїлися за свої вольності. Особливо підзорливо дивився на діяльність цісарського полководця Максиміліан. Валенштайн для своїх планів потребував миру й тому змагав до порозуміння з протестантами і не допускав до розгару релігійної боротьби. Католики не погоджувалися з цією політикою й думали, що надійшов час, щоб закріпити перемогу над протестантами. Цісар схилився нарешті до тих поглядів і проголосив так званий реституційний едикт у 1629 p., що наказував протестантам звернути всі церковні маєтності, що їх вони забрали від 1552 p., а католицьким князям дав право завести в тих землях католицьку церкву. В інших країнах толеранцію обмежено до самих прихильників аугсбурзького віросповідання.
Цей едикт виказав, що цісар знову дістався під вплив католицьких князів. Ліга тріумфувала і поставила нові домагання: щоб цісар зменшив своє військо і звільнив зі служби Валенш-тайна. Щоб добути цю уступку, князі Ліги ввійшли в союз із Францією. На з'їзді курфюрстів в Регенсбурзі французькі посли публічно підперли побажання Ліги. Цим французький міністр кардинал Ріщельє задумав підірвати силу Габсбургів. В обороні Валенштайна стала тільки Іспанія. Цісар опинився в дуже скрутному становищі: мусив вибирати між своїми католицькими .союзниками та полководцем, якому завдячував свою силу. Але супроти зросту значення Ліги не мав іншого вибору, звільнив Валенштайна і дав запоруку князям, що без їх згоди не розпочне ніякої війни.
Густав Адольф. Але тріумф Ліги тривав недовго. В тому самому часі, коли цісар відібрав Валенштайнові полководство, на Помор'ї появилися шведські війська. Шведський король Густав Адольф (1611—1632) був одним з найвизначніших володарів XVII ст. На королівському престолі засів у 17-му році життя, але скоро добувся з-під опіки шведських панів і почав вести власну політику. За мету свого життя він уважав одне: добути ціле Балтійське море під владу Швеції. Він вів за чергою війни з Данією, Московщиною, Польщею, опанував устя всіх великих балтійських рік і взяв у свої руки значну частину торгівлі своїх сусідів. Щоб докінчити свої великі плани, він виступив проти Німеччини. Вже перше він стежив пильно за німецькими подіями, а як гарячий евангелик допомагав протестантам у їх боротьбі з цісарем. Так, він дав допомогу Штральзундові проти Валенштайна. Коли ж цісар видав реституційний едикт, він уважав за свій обов'язок стати в обороні евангелицького віросповідання. Як політичні, так і релігійні причини привели Швецію до участі в боротьбі. Густав Адольф для свого виступу забезпечив собі допомогу Франції: Рішельє не вагався давати грошові підмоги протестантському королеві, щоб тільки не допустити до зросту Габсбургів.
Шведські війська захопили наперед Штетин, а в недовгому часі добули ціле Помор'я. Густав Адольф уважав за річ певну, що протестанти підіпруть його у боротьбі з цісарем. Але протестантські князі прийняли появу шведів із недовір'ям і неохотою. Хоч реституційний едикт погіршив їхнє становище і вони потребували допомоги проти цісаря, зате вони розуміли, що шведська окупація балтійського побережжя загрожує господарським і політичним інтересам Німеччини. І тому наймо-гутніші протестантські курфюрсти, бранденбурзький і саксонський, проголосили нейтральність, а менші князі пішли за їх прикладом. Це значно пошкодило планам Густава Адольфа. BJH готовився рушити на цісарські землі, але з уваги на неприхильність князів мусив чекати на дальший розвиток подій.
Тим часом прийшла подія, що повернула протестантську опінію в іншому напрямі. До міст, що підлягали постановам реституційного едикту, належав Магдебург. У середніх віках було там славне архієпископство, але у початках реформації його секуляризовано. Тепер полководець Тіллі з військом Ліги виступив на місто, щоб привернути тут католицьку владу. Густав Адольф прислав туди невелику залогу під проводом полковника Фалькенберга, і місто рішило боронитися. Але під час головного приступу Фалькенберг поляг, Тіллі добув місто і, за тодішнім звичаєм, віддав його на спустошення воякам. Під час вуличної боротьби постав пожар, і цілий Магдебург вигорів. Ця катастрофа протестантського міста порушила всіх євангеликів і вплинула на зміну поглядів князів: Бранденбург і Саксонія склали союз із Швецією.
Тоді Густав Адольф рушив наперед Під Брайтенфельдом, на північ від Ляйпціга, шведські й бранденбурзькі війська ударили на Тіллі і розбили його армію в 1631 р. Тут показався уиерше стратегічний талант Густава Адольфа, що вмів надати своїм полкам незвичайну легкість і скорість рухів. Після цієї перемоги шведський король пішов наступом на землі Ліги. Без труду він зайняв духовні князівства Вюрцбург і Майнц та менші міста з Вюрцбурга він забрав славну єзуїтську бібліотеку й надіслав її до Швеції, до Упсали. Всі протестантські князі явилися у шведському таборі й склали королеві чолобитню.
Значення Густава Адольфа зросло так, що його уважали за кандидата на цісарську корону. Коли б йому повелося перемогти Баварію і відібрати Максиміліанові недавно добуте електорство, тоді протестантські курфюрсти мали б більшість і він легальним шляхом міг би стати цісарем і володарем великої держави — від Льодового океану по Альпи. Густав Адольф добув собі велику прихильність народу своєю ввічливістю, лагідною поведінкою й особливою побожністю: перед кожним боєм його військо разом із старшинами відчитувало молитву. Але князі все ж відносилися до його планів неохоче і лякалися залежності Німеччини від Швеції.
Весною 1632 р. шведські війська зайняли Нюрнберг. Протестантське міщанство вітало короля з великою радістю. Тіллі з військом Ліги зайняв оборонну позицію між Дунаєм та Лєхом. Але Густав Адольф переміг його і після завзятого бою перейшов Дунай. Тіллі, ранений у битві, в недовгому часі помер.
Шведські війська зайняли Аугсбург і баварську столицю Мюнхен. Рівночасно саксонські війська зайняли Чехію.
Поворот і смерть Валенштайна. Цісар знайшовся тепер у грізному становищі, бо ворожі війська в короткому часі могли здобути Відень. В цій небезпеці Фердінанд був примушений звернутися знову до Валенштайна. Після своєї димісії амбітний полководець подався до свого чеського князівства і звідти обсервував розвиток подій. Коли Густав Адольф відніс перші перемоги, Валенштайн заявив готовість стати по його боці Але шведський король дав відмовну відповідь, бо боявся популярності славного полководця. Коли Фердінанд віднісся до нього за допомогою, Валенштайн заявив, що готов зорганізувати для цісаря військо, але проводу на себе не візьме. Щойно на дальші цісарські прохання дав свою згоду, але поставив дуже великі вимоги. Відтепер він мав бути єдиним полководцем цісарського дому, міг вести самостійно всі воєнні справи, сам назначував генералів, і в його компетенції не повинен був мішатися навіть наслідник престолу. Так само дістав широку повновласть вести мирні переговори й навіть знести реституційний едикт. Зокрема він застерігся проти впливів духовенства, особливо цісарського сповідника Лямор-мена. Для себе жадав мекленбурзького князівства або іншої рівновартної країни. Цісар, що був у крайній небезпеці, змушений був прийняти ці домагання, і Валенштайн зараз почав організувати війська. В короткому часі зібрав він іще більшу армію, ніж перед тим, бо тисячі охотників спішили під його прапори, знаючи його щедрість і воєнне щастя
Валенштайн ударив наперед на Прагу, що була в руках саксонського електОра, й очистив Чехію від ворожих військ. Потім рушив на Баварію, щоб рятувати Максиміліана баварського, свого ворога, що спричинив його першу димісію. Він наблизився до Нюрнберга і заложив тут великий оборонний табор, щоб перепинити зв'язки шведського короля з Північною Німеччиною. Звідси він проводив систематичні реквізиції у цілій полосі і нищив її так безоглядно, що в короткому часі шведи втратили всякий довіз харчів. Густав Адольф старався присилувати його до боротьби у відкритому полі, але Валенштайн залишався далі на своєму становищі. Потім несподівано рушив на північ, на Саксонію, щоб її присилувати до сепаратного миру. Густав Адольф бажав перешкодити тим переговорам і з Баварії скорим походом рушив за Валенштайном. Під Ліценом коло Ляйпціга прийшло до стрічі обох полководців 16 листопада 1632 р. Під звуки пісні «Кріпка твердиня — наш Бог» рушили шведи до наступу. Цісарські війська уладили контратаку, і шведська кіннота почала уступати. Тоді Густав Адольф зі своїм полком кинувся проти ворога. Але він був короткозорий, висунувся занадто наперед, і його влучили дві кулі. Король упав з коня, і власна кіннота у розгоні переїхала його тіло. Шведи остаточно перемогли, але втратили свого улюбленого короля. Він покінчив життя, ледве доживши 38 років. Він був одною з найчарівніших постатей у Тридцятилітній війні, а геройська смерть підняла ще вище його ім'я. Для шведів і цілого протестантського табору смерть Густава Адольфа була великим ударом. Шведський престіл дістався тепер неповнолітній його доньці Христині, а в її імені регенцію узяв у свої руки канцлер Аксель Оксеншерн. Він провадив помірковану політику супроти протестантських князів. Цим намагався утримати їх при союзі з Швецією. Але тільки менші князі піддалися під шведський директорат, а Бранденбург і Саксонія вели окрему політику, не зовсім прихильну Швеції. Валенштайн бажав використати цю незгоду у ворожому таборі і дбав про те, щоб притягнути курфюрстів до окремого миру. Мирні переговори ведено упродовж 1632— 1634 pp., але вони не дали ніяких результатів, бо Швеція і Франція зі свого боку манили протестантів усе новими обітницями. Але Валенштайн уважав мир за основу своєї політики і так твердо тримався її, що майже цілком занехаяв війну. Коли шведський полководець Бернард із Ваймара ударив на Баварію і Максиміліан прохав цісарської допомоги, Валенштайн не хотів іти у відсіч, і Бернард добув важну твердиню Регенсбруг. Також відмовився вислати помічний корпус іспанцям до Нідерландів. Ця бездільність Валенштайна звернула проти нього весь католицький табір. Закидали йому прямо, що він є потайним союзником протестантів у Швеції.
У нього прийшло до непорозумінь також із цісарем. Фердінанд усе більше відчував свою безсилість супроти всемогутнього полководця, що легковажив його прикази і не втаємничував цісарського двору у свої тайні наміри. Під натиском Ліги та Іспанії цісар рішився нарешті взяти гостріший курс супроти Валенштайна.
Валенштайн мав інформації про плани цісаря і почав приготовлятися до оборони. На воєнній раді у Пільзені він повідомив своїх генералів, що цісар задумує відібрати йому уряд начального полководця. Старшини, яких кар'єра була зв'язана з його особою, просили, щоб він залишився, і під час бенкету підписали зобов'язання (реверс), що лишаться йому вірні. Валенштайн прийняв цю запоруку і заявив, що він не думає виступати проти цісаря і проти католицької віри, а тільки змагає до миру. Але його приготовления стали відомі на цісарському дворі, і Валенштайна почали називати зрадником. Під натиском своєї ради цісар проголосив наказ (патент), яким позбавив Валенштайна командування через «зрадливу невірність і конспірацію» проти цісарської влади. Цей розпорядок зробив велике враження у війську; значна частина генералів відступила від Валенштайна і заявила вірність цісареВі. Валенштайн з 2000 вірного війська виїхав з Пільзена до Хеба (Егера) і почав шукати порозуміння зі шведами. Тоді з цісарського двору прийшов наказ захопити його «живого або мертвого». Полковник драгунів Бутлер рішився виконати це доручення, наслав своїх вояків на Валенштайна, й ці убили його та ще кількох вірних йому старшин 25 лютого 1634 р.
Кінець війни. Всстфальський мир. Замість Валенштайна провід над цісарськими військами дістав цісарський син Фердінанд ПІ, а фактичним полководцем був генерал Галлас. Вони перенесли центр боротьби до Баварії і спільно з військами Ліги ударили на шведів. У бою під Нордлінгеном у 1634 р. вони перемогли Бернарда з Ваймара і зайняли Швабію і Франконію. Північнонімецькі князі, налякані тими успіхами, рішилися відступити від Швеції і погодитися з цісарем Перша Саксонія підписала мир у Празі в 1635 р., за нею пішли Бранденбург та інші князівства. У мирі забезпечено протестантам ті церковні маєтності, що були в їх руках від 1627 p.; таким способом реституційний едикт хоч і не був скасований, втратив своє значення.
У війні з Габсбургами залишилися ще тільки Швеція і над-рейнські князі. Здавалося, що довголітня боротьба вже кінчається. Але тепер у міжнародні змагання увійшла активно Франція. Рішельє уважав, що надійшов відповідний момент, щоб остаточно розбити габсбурзькі сили. До того часу від допомагав ворогам цісаря грошовими підмогами, — тепер Франція увійшла в явний союз їз Швецією і виповіла війну Австрії та Іспанії.
Наново розгорілася боротьба на всіх фронтах. На заході спочатку габсбурзька партія мала значні успіхи: баварський полководець Йоганн Верт перейшов французьку границю і загнався під самий Париж у 1636 р. Але невдовзі воєнне щастя перейшло на другу сторону. Бернард із Ваймара погромив Верта під Райн-фельденом і захопив його в полон Бернард зайняв широку смугу над Рейном, але попав у спори з французами, що бажали взяти Ельзас для себе. Непорозуміння були такі гострі, що коли Бернард у 1639 р. нагло помер, розійшлася чутка, що його отруїли французи. У дальшій війні перемагала раз одна, раз друга сторона. Врешті в 1643 р. французький полководець князь Людовік Ангієн (т. зв. «великий Конде») під Рокроа здобув рішальну побіду над іспанськими військами, і надрейнська країна залишилася у руках французів.
На півночі шведи скріпили свої сили новими полками і рушили на Бранденбург і Саксонію. Вони нищили без милосердя країни своїх давніх союзників, що зрадили Швецію і склали мир із цісарем. Генерал Бонер в 1639 р. увійшов до Чехії, і нещаслива земля стала знову тереном боротьби і знущання. Другий шведський полководець, Терстензон, накинув бранден-бурзькому курфюрстові некорисне перемир'я і через Чехію попрямував на Відень у 1645 р. Рівночасно семигородський князь Георгій Ракоці ударив на Моравію. Але виступ Данії проти Швеції й інтервенція Туреччини в Семигороді врятували цісаря
У дальших роках війна велася вже чимраз слабше, бо всі держави були перевтомлені і всі бажали миру. Врешті почалися переговори в Мюнстері й Оснабркжу у Вестфалії і довели до так званого Вестфальського миру в 1648 р.
Переможцями з війни вийшли остаточно Франція і Швеція. Франція затримала в своїх руках округи Мец, Тулон і ВерДен, добуті ще в XVI ст., а, крім цього, різні міста і. території в Лотарінгії й Ельзасі. Хоч частина цих земель залишилася під впливомНімеччини, французькі впливи мали тут рішальне значення. Швеція добула Західне і Східне Помор'я з устям Одри й округи Бремен і Ферден над Ельбою і Везером, так що гирла трьох великих німецьких рік з важними портами і торговими містами стали її власністю. Ці землі давали також Швеції право належати до Німецького союзу і втручатися у внутрішні державні справи. То того ще шведи дістали від Німеччини 5 мільярдів талерів відшкодування. Серед німецьких князівств переведено різні переміни границь і країн. Найважніше було те, що Баварія добула так званий Горішній Палатинат і задержала електорсь-кий голос: Долішній Палатинат дістав син Фрідріха V , «зимового короля», і для нього утворено восьме електорство. Таким способом і католики, і протестанти мали в електорській колегії рівне число голосів — по чотири. Нідерланди і Швейцарію .визнано самостійними державами.
Вестфальський мир перевів важні переміни в устрої Німецького союзу. Цісар мусив зректися частини влади на річ князів. Тільки в порозумінні з сеймом міг він видавати закони, накладати податки, засуджувати князів на банщію, видавати війну і складати мир. Князі добули повну суверенність над своїми територіями і могли складати союзи з іншими державами, — тільки не проти цісаря і союзу.
Релігійні справи під кінець війни не мали вже такого значення, як у перших роках. Особливо від часу, коли католицька Франція розпочала війну з католицькими Габсбургами, знати було, що релігійні питання уступили на другий план супроти політичних. Вестфальський мир перевів повну рівноправність євангеліків з католиками; у так званій державній депутації, що приготовляла проекти законів, і в державному трибуналі обидві сторони мали рівне число голосів. Релігійну толеранцію поширено також на гельветське віросповідання, тобто кальвіністів. Щодо церковних маєтностей, то прийнято 1624 р. за так званий нор-» мальний рік; це значить, що добра, секуляризовані до того часу, залишилися при євангеліках. Папа Інокентій X запротестував проти цієї постанови, але не був у силі її змінити. Тридцятилітні криваві змагання виказали, що. релігійна толеранція мусить стати Основним принципом у конфесійних відносинах
Тридцятилітня війна страшно відбилася на господарському і культурному стані Німеччини. Великі простори держави були обезлюднені, хліборобство і промисловість занепали. Німеччина перестала відігравати роль у світовій торгівлі. Покінчився також розвиток мистецтва і письменства, чимраз більше зростали чужі культурні впливи, особливо фрацузькі. Німеччина втратила також значення у міжнародній політиці: розвинувся партикуляризм малих держав, бо кожний найменший князь мав право вести свою окрему політику.
Занепала також могутність Габсбургів. Австрійська лінія габсбурзького роду втратила зпливи у Німеччині й опирала свою владу тільки на дідичних країнах, — але й ці землі з уваги на воєнне знищення небагато давали доходів цісарському дворові. Так само й іспанська монархія понесла невдачі у війні і в європейській політиці втратила давній провід. На першому місці стояли тепер переможці у Тридцятилітній війні — Франція і Швеція.
У часі довгого миру остаточно усталився поділ Німеччини на дві частини — протестантську й католицьку. Протестантизм опанував поволі всі північні країни, і католики належали там до виїмків. Проти застережень Аугсбурзьского миру секуляризовано там майже всі єпископства, й не було кому цій акції протиставитися. Хоч євангелицька церква перемогла, проте в її нутрі не було повної єдності, все велася боротьба між поміркованими та радикальними течіями. Після смерті Лютера (1546 p.) найбільший авторитет серед євангеликів мав Філіпп Меланхтон, відомий гуманіст, приятель Лютера, чоловік поміркований, що готов був усе на переговори з католиками. Але проти нього виступили професори університету в Єні, що були прихильниками суворого, непримиримого лютеранства, і вони остаточно осягнули перемогу. Розвинулася протестантська теологія, що своїми полемічними писаннями закрила всякий шлях до порозуміння з католицтвом. Становище євангеликів було скомпліковане ще тим, що поруч із лютеранством поширився також кальвінізм. До цього віросповідання приступив між іншим електор Палатинату.
У Південній Німеччині справа введення лютеранства не повелася, й у південних державах перемогла католицька церква. На першому місці серед католицьких держав стояла Баварія. Німецькі католики не признали постанов Тридентського собору і вели свою акцію згідно з Римом. До великого значення дійшли єзуїти, що були дорадниками багатьох князів і в своїх школах виховували молодь у новому дусі.
До релігійних справ доволі байдуже ставився цісар Рудольф II (1576—1612). Він виховувався в Іспанії, але не піддавався іспанському фанатизмові, а цікавився більше мистецтвом та наукою. Великий розголос добув заснований ним музей у Празі, в якому зібрано всякі курйози. Сам цісар захоплювався астрономічними студіями, а ще більше астрологією, тобто ворожінням майбутнього із зірок. Його надвор-ним астрономом був Тіхо Браге (1546—1601), що побудував біля Праги обсерваторію і склав астрономічні таблиці, від імені цісаря названі рудольфськими. Але й в австрійських землях, як і всюди, великий вплив мали єзуїти.
Через те, що і в католицькому світі, і у євангеликів дійшли до переваги крайні течії, після півстолітнього миру релігійна боротьба почала наново відживати і приймати гострі форми. Чимраз частіше траплялися взаємні напади,* побої, збройні сутички. Врешті одна дрібна подія поставила обидва табори на воєнну стопу. У містечку Донаувёрт, ліад Дунаєм, існувала невелика католицька громада, що*в часах розвитку протестантизму не проявляла значнішого життя. Але коли прийшло до обнови котолицького життя, тамтешній абат захотів уладити публічну процесію. Протестанти, що уважали себе панами міста, напали на процесію і розбили її. Справа пішла до дер-жавного трибуналу, місто покарано тяжкими карами, а виконавець присуду, баварський князь Максиміліан, відібрав містові самоуправу й увів до нього католицьке духовенство.
Під враженням цієї події протестантські князі в 1609 р. об'єдналися в союз під іменем Унії ля оборони своїх прав. Першими членами були Палатинат, Ангальт, Вюртемберг, Ансбах, Баден, Пфальц-Найбург, Штрасбург, Ульм, Вюрц-бург, а дещо пізніше Бранденбург, Гессен та ін. Католики відповіли організацією свого об'єднання — Л і г и. До неї ввійшли Баварія й єпископи Пассау, Констанца, Аугсбурга, Регенсбурга, а пізніше інші католицькі князі. Обидві сторони готовилися до збройної боротьби.
Чеське повстання. Причина до війни вийшла не з самої Німеччини, а « габсбурзьких земель. Угорщина й Чехія, що перейшли під владу Габсбургів після бою під Могачем 1526 p., принесли новим власникам багато клопотів. Саму Угорщину з її столицею Будою опанували остаточно турки, залишаючи цісареві тільки західну смугу. Семигород лавірував між Туреччиною та Австрією, прихиляючися раз на одну, раз на другу сторону. Наслідком того були часті зміни на семигородському престолі (Янош Заполія, 1541—1571; Стефан Баторій, 1571—1576; Христофор Баторій, 1576—1581; Жигмонт Баторій, 1581—1602; Стефан Бочкай, 1605—1606; Жигмонт Ракоці, 1607—1608; Габор Бетлен, 1613—1629). Щоб приєднати собі семигородців, Габсбурги погоджувалися на різні уступки, а навіть на повну релігійну толеранцію для євангеликів і кальвіністів, але тривких успіхів не добули.
Так само і в Чехії була значна опозиція проти габсбурзької влади. Щоб заспокоїти чеських протестантів, цісар Рудольф у 1609 р. видав так званий лист маєстату,в якому забезпечив чехам причастя під двома видами, право ставити протестантські церкви й інші релігійні домагання. Чеська шляхта і міста мали право своїх дефензорів, урядовців, що пильнували цих прав. Всі ті уступки були доказом, що влада Габсбургів на нових землях не почувалася певною. Зрештою, цісар Рудольф під кінець життя проявляв ознаки психологічної недуги.
Брат і наслідник Рудольфа Матіас (1612—1619) бачив тяжке становище німецької держави і намагався довести до порозуміння між Унією та Лігою. Але відносини не покращали, а ставали ще більше напружені. Голова Унії, Фрідріх V, електор Палатину, склав союз з Англією і Нідерландами та ввійшов у зв'язки з шведським королем Густавом Адольфом, — всі вони були ворогами Габсбургів. Боротьба між католиками і протестантами починалася наново.
Остаточний вибух війни вийшов із Чехії. Но основі листа маєстату чеські протестанти поставили свої , церкви в містечках Брунові й Клостерграбі, що належали до католицьких духовних маєтностей. Католики запротестували проти цього і намагалися євангеликів усунути з тих осель. У Брунові місцеве міщанство оборонило свою святиню, у другім містечку церкву зруйновано. Тоді дефензори скликали протестантські стани і внесли жалобу до цісаря Матіаса. Але від цісаря прийшла відмовна відповідь. Тоді протестантські посли вдерлися до державної канцелярії у Празі, вимагаючи вияснення від цісарських намісників, що мали вплив на рішення цісаря. Напад закінчився тим, що трьох урядовців чехи викинули з палати через вікно у 1618 р.
Фердінанд добув собі поміч католицьких держав, що солідарно стали проти протестантської революції. Папа дав значні грошові субвенції, Іспанія прислала військо, польський король Жигмонт Ш вислав охотничих козаків, так званих лісовців. Найважніше було те, що по стороні цісаря стала католицька Ліга під проводом баварського князя Максиміліана. Відносини між Баварією й Австрією не були найкращі, але проти протестантської небезпеки католики мусили об'єднатися.
Фердінанд очистив наперед від ворожого наїзду Австрію, потім ударив наЧехію. До вирішного бою прийшло під Білою Горою, недалеко від Праги, 8 листопада 1620 р. Полководець військ Ліги розбив слабо зорганізоване чеське військо, що було під проводом Турна. Фрідріх зневірився у можливості дальшої боротьби і чимскорше залишив Чехію. Його прозвали «зимовим королем», бо тільки одну зиму він володів у Празі Фердінанд гострими засобами розрахувався з повстанцями Двадцять головних проводирів покарано смертю, багато ув'язнено, багато мусило втікати з Чехії. Одну третину земель протестантської шляхти цісар сконфіскував і розпродав або роздарував своїм прихильникам. Лист маєстату Фердінанд власноручно роздер на знак, що він уже не обов'язує. Самоуправу країн чеської корони обмежено на річ цісарської влади. До Чехії почали напливати німецькі колоністи, яких підпирав уряд,, і чехи втратили провідне становище у своїй власній країні. Бій під Білою Горою був справді могилою чеської самостійності , Данія. Валенштайн. Фердінанд П не вдоволився перемогою Чехії, але намагався знищити до решти Фрідріха V. Силою цісарської влади від усунув його як бунтівника і позбавив князівства, а уряд електора надав своєму союзникові Мак-симішанові. Протестантські князі, налякані рішучістю цісаря, відступили від Фрідріха, й Унія сама собою розв'язалася. Але вірні протестантській справі залишилися старшини охотничих військ, і вони на свою руку вели далі війну з цісарем та католиками. Граф Мансфельд увійшов із своїми полками до Палатинату і тут звів успішний бій з полководцем Ліги Тіллі (під Віслохом, 1622 р). Але згодом католицькі війська перемогли, і Мансфельд разом із іншими ватажками мусив переселитися у Північну Німеччину, а Тіллі пішов услід за ним. Тоді протестантські князі повстали проти цісаря, і чеська війна перемінилася в' загаль-нонімецьку та притягнула до себе увагу всієї Європи Зріст могутності Габсбургів занепокоїв усіх сусідів. Нідерланди й Англія заявляли свої симпатії німецьким протестантам як з релігійних причин, так і тому, що цісаря підпомагала Іспанія. Коли іспанські війська увійшли до Палатинату, у ряди ворогів Габсбургів вступила Франція, що все пильно стежила за ситуацією над Рейном У 1624 р. кермо французької політики перейшло до рук кардинала Рішельє, що почав консеквентні змагання, щоб габсбур-зьку силу ослабити. Він ішов за традицією Франсуа І і Генріха IV і не вагався підпомагати німецьких протестантів, щоб тільки не допустити до перемоги цісаря.
Великим тріумфом протестантів було те, що проти цісаря виступила Данія. Данський король Христіан IV (1588—1648) був рівночасно князем Голштайну і через те належав до німецьких князів. Коли війська Ліги увійшли у протестантські землі, він уважав за свій обов'язок виступити проти цісаря. Німецькі князі вибрали його начальником Долішньосаксонсь-кої округи, а Нідерланди й Англія ввійшли з ним у союз і зобов'язалися платити йому грошову допомогу.
Виступ Данії значно ослабив шанси католиків: із протестантами співдіяли чужосторонні сили. Але в тому самому часі цісар несподівано дістав військову допомогу від Альбрехта Ва ленштайна.
Валенштайн (чи радше Вальдштайни) належали до старих чеських родин і були у більшості протестантами. Але Альбрехт Валенштайн (1583—1634) у молодих роках дістався під вплив єзуїтів і став католиком.? Він учився в німецьких університетах, пізніше відбув подорож по Європі, а в Падуї віддавався астрологічним студіям. За звичаєм шляхти уступив до цісарського війська і брав участь у походах проти угорців. ,_Т£оли почалося чеське повстання, /він належав до цісарської партії і боронив габсбурзькі прапори. Він брав участь в обороні Відня, був у бою під Білою Горою, ходив походом на Бетлена. Цісар щедро нагородив його за ці прислуги. Він увійшов до спілки, якійДцсар доручив карбувати монету для чеських земель, і на цьому підприємстві доробився великого майна, а за протекцією цісаря закупив по незвичайно низьких цінах землі, сконфісковані у повстанців. Так, за безцінь купив він добра Фрідлянд у Судетах, що мали 9 міст, 57 замків і кількасот сіл; тоді цісар надав йому титул князя Фрідлянду.7
Валенштайн у 1625 р. подав Фердінандові П пропозицію, що своїм коштом збере 20 тисяч війська на цісарську службу. Цісар охоче погодився на цю заяву, бо і проти протестантів потребував більшої сили і бажав стати незалежним від Ліги. Валенштайн збирав свою армію таким самим способом, як це робили всі тодішні полководці: вербунком війська займалися фахові полковники, що по містах і селах розсилали своїх пддстаршин і кожному, хто надавався до війська, відразу виплачували якусь суму на озброєння і перший прожиток. За те такий наємний жовнір зобов'язувався служити у війську умовлений час. Було тоді багато людей безпритульних, позбавлених майна і батьківщини, що не мали іншого способу прожитку, як «жовнірський хліб», і з-поміж них творилися такі наємні війська. І жовніри,, й їхні полковники трактували військову службу як ремесло й служили не з яких-будь вищих мотивів, а тільки для власної користі Єдиним, що їх об'єднувало, була особа полководця. Якщо він був щедрий для війська, дбав про його потреби, дотримував умов, а при тім мав ж воєнне щастя та добував перемоги, то військо служило йому вірно й славилося його успіхами
Валенштайн від початку добув собі добре ім'я як своєю щедрістю, так і тим, що вмів утримати сувору дисципліну у своєму таборі так, як це робивв також Мансфельд та інші ватажки, але й тут він умів повестися так, що його військо завжди було добре забезпечене.
Допомога Валенштайна прийшла' цісареві у най-потрібніший час. Протестантська коаліція приготовила старанно свої плани і 1626 р. мала ударити з різних сторін рівночасно на католицьку коаліцію. Данський король із головною армією мав рушити на південь, на князівства Ліги. Мансфельд мав увійти в Чехію, інші протестантські князі за нідерландською допомогою берегли лінії Рейну. Крім цього, ще князь Бетлен обов'язався ударити з Семигороду на Австрію, а в австрійських краях приготовлялося селянське повстання.
Але цісарські полководці не допустили до розвитку цих широких планів. Валенштайн обсадив перехід через Ельбу і під Дессау 1626 р. розбив цілком Мансфельдове військо. Мансфельд уступив на Моравію, але цісарська армія переслідувала його так завзято, що він не мів впорядкуватися і мусив утікати на Угорщину. Він думав дійти до Адріатичного моря,і перебратися до Франції, але в Боснії, недалеко від Сараєво, зустріла його смерть. Він не хотів покластися до ліжка,- а умирав стоячи, у повній зброї, підпертий двома вірними товаришами Не повівся також похід Бетлена, а селянське повстання в Австрії розбили цісарські й баварські війська. Рівночасно полководець Ліги, Тіллі, погромив короля Христіана під Люггером
Валенштайн, покінчивши війну з Мансфельдом, рушив до Північної Німеччини і прогнав данські війська з Голштайну і Ютландії. Але через недостачу кораблів не міг опанувати дан-ських островів. Тоді він подав план організації цісарського воєнного флоту. Цісар Фердінанд надав йому титул «генерала Балтійського й Океанічного морів, а Іспанія обіцяла свою допо- І могу, бо бажала ослабити нідерландську експансію на півночі Валенштайн нав'язав переговори з Ганзою, бажаючи використати для своїх планів морські сили завмерлої тепер, а колись могутньої організації. Але ганзейські протестантські міста з релігійних причин відмовилися допомагати цісареві у творенні його флоту. Валенштайн намагався силою добути місто Штральзунд, важний торговий пункт при вусті Одри, але за допомогою данців і шведів твердиня оборонилася. Через те упали морські плани Валенштайна, що могли стати основою могутності Німеччини на півночі; німецькі партикуляристи воліли підпомагати чужі держави. Але успіх під Штральзундом небагато допоміг Данії, і Христіан рішився миритися з цісарем. У мирі в Любеку 1629 p. він зобов'язався не втручатися в справи Німеччини й задержав свої землі
Закінчення данської тмини було великим успіхом цісаря, а цей успіх він завдячував Валенштайнові. В нагороду за це Валенштайн дістав від цісаря князівство Мекленбург. Завдяки своїм перемогам він дійшов до великих впливів на політичні справи і став цісарським дорадником. Валенштайн змагав до піднесення авторитету цісарської влади і піддавав цісареві сміливі плани опертися на армію, обмежити владу-князів і заснувати дідичну монархію. Валенштайн. промовляв: «Треба електорів навчити послуху, показати їм, що не цісар залежний від них, а вони від цісаря. Наследство в державі повинно належати цісарському синові, й ніяких виборів не треба. Так, як у Франції є один король, так і в Німеччині треба тільки одного цісаря». Але Фердінандові ці плани видавалися занадто ризикованими, і він не відважувався йти за ними. Він боявся реакції князів — як протестантських, так і католицьких. Протестантські князі, зрозуміла річ, боялися зросту цісаря, бо тоді їхні релігійні права були б загрожені, а католицькі князі непокоїлися за свої вольності. Особливо підзорливо дивився на діяльність цісарського полководця Максиміліан. Валенштайн для своїх планів потребував миру й тому змагав до порозуміння з протестантами і не допускав до розгару релігійної боротьби. Католики не погоджувалися з цією політикою й думали, що надійшов час, щоб закріпити перемогу над протестантами. Цісар схилився нарешті до тих поглядів і проголосив так званий реституційний едикт у 1629 p., що наказував протестантам звернути всі церковні маєтності, що їх вони забрали від 1552 p., а католицьким князям дав право завести в тих землях католицьку церкву. В інших країнах толеранцію обмежено до самих прихильників аугсбурзького віросповідання.
Цей едикт виказав, що цісар знову дістався під вплив католицьких князів. Ліга тріумфувала і поставила нові домагання: щоб цісар зменшив своє військо і звільнив зі служби Валенш-тайна. Щоб добути цю уступку, князі Ліги ввійшли в союз із Францією. На з'їзді курфюрстів в Регенсбурзі французькі посли публічно підперли побажання Ліги. Цим французький міністр кардинал Ріщельє задумав підірвати силу Габсбургів. В обороні Валенштайна стала тільки Іспанія. Цісар опинився в дуже скрутному становищі: мусив вибирати між своїми католицькими .союзниками та полководцем, якому завдячував свою силу. Але супроти зросту значення Ліги не мав іншого вибору, звільнив Валенштайна і дав запоруку князям, що без їх згоди не розпочне ніякої війни.
Густав Адольф. Але тріумф Ліги тривав недовго. В тому самому часі, коли цісар відібрав Валенштайнові полководство, на Помор'ї появилися шведські війська. Шведський король Густав Адольф (1611—1632) був одним з найвизначніших володарів XVII ст. На королівському престолі засів у 17-му році життя, але скоро добувся з-під опіки шведських панів і почав вести власну політику. За мету свого життя він уважав одне: добути ціле Балтійське море під владу Швеції. Він вів за чергою війни з Данією, Московщиною, Польщею, опанував устя всіх великих балтійських рік і взяв у свої руки значну частину торгівлі своїх сусідів. Щоб докінчити свої великі плани, він виступив проти Німеччини. Вже перше він стежив пильно за німецькими подіями, а як гарячий евангелик допомагав протестантам у їх боротьбі з цісарем. Так, він дав допомогу Штральзундові проти Валенштайна. Коли ж цісар видав реституційний едикт, він уважав за свій обов'язок стати в обороні евангелицького віросповідання. Як політичні, так і релігійні причини привели Швецію до участі в боротьбі. Густав Адольф для свого виступу забезпечив собі допомогу Франції: Рішельє не вагався давати грошові підмоги протестантському королеві, щоб тільки не допустити до зросту Габсбургів.
Шведські війська захопили наперед Штетин, а в недовгому часі добули ціле Помор'я. Густав Адольф уважав за річ певну, що протестанти підіпруть його у боротьбі з цісарем. Але протестантські князі прийняли появу шведів із недовір'ям і неохотою. Хоч реституційний едикт погіршив їхнє становище і вони потребували допомоги проти цісаря, зате вони розуміли, що шведська окупація балтійського побережжя загрожує господарським і політичним інтересам Німеччини. І тому наймо-гутніші протестантські курфюрсти, бранденбурзький і саксонський, проголосили нейтральність, а менші князі пішли за їх прикладом. Це значно пошкодило планам Густава Адольфа. BJH готовився рушити на цісарські землі, але з уваги на неприхильність князів мусив чекати на дальший розвиток подій.
Тоді Густав Адольф рушив наперед Під Брайтенфельдом, на північ від Ляйпціга, шведські й бранденбурзькі війська ударили на Тіллі і розбили його армію в 1631 р. Тут показався уиерше стратегічний талант Густава Адольфа, що вмів надати своїм полкам незвичайну легкість і скорість рухів. Після цієї перемоги шведський король пішов наступом на землі Ліги. Без труду він зайняв духовні князівства Вюрцбург і Майнц та менші міста з Вюрцбурга він забрав славну єзуїтську бібліотеку й надіслав її до Швеції, до Упсали. Всі протестантські князі явилися у шведському таборі й склали королеві чолобитню.
Значення Густава Адольфа зросло так, що його уважали за кандидата на цісарську корону. Коли б йому повелося перемогти Баварію і відібрати Максиміліанові недавно добуте електорство, тоді протестантські курфюрсти мали б більшість і він легальним шляхом міг би стати цісарем і володарем великої держави — від Льодового океану по Альпи. Густав Адольф добув собі велику прихильність народу своєю ввічливістю, лагідною поведінкою й особливою побожністю: перед кожним боєм його військо разом із старшинами відчитувало молитву. Але князі все ж відносилися до його планів неохоче і лякалися залежності Німеччини від Швеції.
Весною 1632 р. шведські війська зайняли Нюрнберг. Протестантське міщанство вітало короля з великою радістю. Тіллі з військом Ліги зайняв оборонну позицію між Дунаєм та Лєхом. Але Густав Адольф переміг його і після завзятого бою перейшов Дунай. Тіллі, ранений у битві, в недовгому часі помер.
Шведські війська зайняли Аугсбург і баварську столицю Мюнхен. Рівночасно саксонські війська зайняли Чехію.
Поворот і смерть Валенштайна. Цісар знайшовся тепер у грізному становищі, бо ворожі війська в короткому часі могли здобути Відень. В цій небезпеці Фердінанд був примушений звернутися знову до Валенштайна. Після своєї димісії амбітний полководець подався до свого чеського князівства і звідти обсервував розвиток подій. Коли Густав Адольф відніс перші перемоги, Валенштайн заявив готовість стати по його боці Але шведський король дав відмовну відповідь, бо боявся популярності славного полководця. Коли Фердінанд віднісся до нього за допомогою, Валенштайн заявив, що готов зорганізувати для цісаря військо, але проводу на себе не візьме. Щойно на дальші цісарські прохання дав свою згоду, але поставив дуже великі вимоги. Відтепер він мав бути єдиним полководцем цісарського дому, міг вести самостійно всі воєнні справи, сам назначував генералів, і в його компетенції не повинен був мішатися навіть наслідник престолу. Так само дістав широку повновласть вести мирні переговори й навіть знести реституційний едикт. Зокрема він застерігся проти впливів духовенства, особливо цісарського сповідника Лямор-мена. Для себе жадав мекленбурзького князівства або іншої рівновартної країни. Цісар, що був у крайній небезпеці, змушений був прийняти ці домагання, і Валенштайн зараз почав організувати війська. В короткому часі зібрав він іще більшу армію, ніж перед тим, бо тисячі охотників спішили під його прапори, знаючи його щедрість і воєнне щастя
Валенштайн ударив наперед на Прагу, що була в руках саксонського електОра, й очистив Чехію від ворожих військ. Потім рушив на Баварію, щоб рятувати Максиміліана баварського, свого ворога, що спричинив його першу димісію. Він наблизився до Нюрнберга і заложив тут великий оборонний табор, щоб перепинити зв'язки шведського короля з Північною Німеччиною. Звідси він проводив систематичні реквізиції у цілій полосі і нищив її так безоглядно, що в короткому часі шведи втратили всякий довіз харчів. Густав Адольф старався присилувати його до боротьби у відкритому полі, але Валенштайн залишався далі на своєму становищі. Потім несподівано рушив на північ, на Саксонію, щоб її присилувати до сепаратного миру. Густав Адольф бажав перешкодити тим переговорам і з Баварії скорим походом рушив за Валенштайном. Під Ліценом коло Ляйпціга прийшло до стрічі обох полководців 16 листопада 1632 р. Під звуки пісні «Кріпка твердиня — наш Бог» рушили шведи до наступу. Цісарські війська уладили контратаку, і шведська кіннота почала уступати. Тоді Густав Адольф зі своїм полком кинувся проти ворога. Але він був короткозорий, висунувся занадто наперед, і його влучили дві кулі. Король упав з коня, і власна кіннота у розгоні переїхала його тіло. Шведи остаточно перемогли, але втратили свого улюбленого короля. Він покінчив життя, ледве доживши 38 років. Він був одною з найчарівніших постатей у Тридцятилітній війні, а геройська смерть підняла ще вище його ім'я. Для шведів і цілого протестантського табору смерть Густава Адольфа була великим ударом. Шведський престіл дістався тепер неповнолітній його доньці Христині, а в її імені регенцію узяв у свої руки канцлер Аксель Оксеншерн. Він провадив помірковану політику супроти протестантських князів. Цим намагався утримати їх при союзі з Швецією. Але тільки менші князі піддалися під шведський директорат, а Бранденбург і Саксонія вели окрему політику, не зовсім прихильну Швеції. Валенштайн бажав використати цю незгоду у ворожому таборі і дбав про те, щоб притягнути курфюрстів до окремого миру. Мирні переговори ведено упродовж 1632— 1634 pp., але вони не дали ніяких результатів, бо Швеція і Франція зі свого боку манили протестантів усе новими обітницями. Але Валенштайн уважав мир за основу своєї політики і так твердо тримався її, що майже цілком занехаяв війну. Коли шведський полководець Бернард із Ваймара ударив на Баварію і Максиміліан прохав цісарської допомоги, Валенштайн не хотів іти у відсіч, і Бернард добув важну твердиню Регенсбруг. Також відмовився вислати помічний корпус іспанцям до Нідерландів. Ця бездільність Валенштайна звернула проти нього весь католицький табір. Закидали йому прямо, що він є потайним союзником протестантів у Швеції.
У нього прийшло до непорозумінь також із цісарем. Фердінанд усе більше відчував свою безсилість супроти всемогутнього полководця, що легковажив його прикази і не втаємничував цісарського двору у свої тайні наміри. Під натиском Ліги та Іспанії цісар рішився нарешті взяти гостріший курс супроти Валенштайна.
Валенштайн мав інформації про плани цісаря і почав приготовлятися до оборони. На воєнній раді у Пільзені він повідомив своїх генералів, що цісар задумує відібрати йому уряд начального полководця. Старшини, яких кар'єра була зв'язана з його особою, просили, щоб він залишився, і під час бенкету підписали зобов'язання (реверс), що лишаться йому вірні. Валенштайн прийняв цю запоруку і заявив, що він не думає виступати проти цісаря і проти католицької віри, а тільки змагає до миру. Але його приготовления стали відомі на цісарському дворі, і Валенштайна почали називати зрадником. Під натиском своєї ради цісар проголосив наказ (патент), яким позбавив Валенштайна командування через «зрадливу невірність і конспірацію» проти цісарської влади. Цей розпорядок зробив велике враження у війську; значна частина генералів відступила від Валенштайна і заявила вірність цісареВі. Валенштайн з 2000 вірного війська виїхав з Пільзена до Хеба (Егера) і почав шукати порозуміння зі шведами. Тоді з цісарського двору прийшов наказ захопити його «живого або мертвого». Полковник драгунів Бутлер рішився виконати це доручення, наслав своїх вояків на Валенштайна, й ці убили його та ще кількох вірних йому старшин 25 лютого 1634 р.
Кінець війни. Всстфальський мир. Замість Валенштайна провід над цісарськими військами дістав цісарський син Фердінанд ПІ, а фактичним полководцем був генерал Галлас. Вони перенесли центр боротьби до Баварії і спільно з військами Ліги ударили на шведів. У бою під Нордлінгеном у 1634 р. вони перемогли Бернарда з Ваймара і зайняли Швабію і Франконію. Північнонімецькі князі, налякані тими успіхами, рішилися відступити від Швеції і погодитися з цісарем Перша Саксонія підписала мир у Празі в 1635 р., за нею пішли Бранденбург та інші князівства. У мирі забезпечено протестантам ті церковні маєтності, що були в їх руках від 1627 p.; таким способом реституційний едикт хоч і не був скасований, втратив своє значення.
У війні з Габсбургами залишилися ще тільки Швеція і над-рейнські князі. Здавалося, що довголітня боротьба вже кінчається. Але тепер у міжнародні змагання увійшла активно Франція. Рішельє уважав, що надійшов відповідний момент, щоб остаточно розбити габсбурзькі сили. До того часу від допомагав ворогам цісаря грошовими підмогами, — тепер Франція увійшла в явний союз їз Швецією і виповіла війну Австрії та Іспанії.
Наново розгорілася боротьба на всіх фронтах. На заході спочатку габсбурзька партія мала значні успіхи: баварський полководець Йоганн Верт перейшов французьку границю і загнався під самий Париж у 1636 р. Але невдовзі воєнне щастя перейшло на другу сторону. Бернард із Ваймара погромив Верта під Райн-фельденом і захопив його в полон Бернард зайняв широку смугу над Рейном, але попав у спори з французами, що бажали взяти Ельзас для себе. Непорозуміння були такі гострі, що коли Бернард у 1639 р. нагло помер, розійшлася чутка, що його отруїли французи. У дальшій війні перемагала раз одна, раз друга сторона. Врешті в 1643 р. французький полководець князь Людовік Ангієн (т. зв. «великий Конде») під Рокроа здобув рішальну побіду над іспанськими військами, і надрейнська країна залишилася у руках французів.
На півночі шведи скріпили свої сили новими полками і рушили на Бранденбург і Саксонію. Вони нищили без милосердя країни своїх давніх союзників, що зрадили Швецію і склали мир із цісарем. Генерал Бонер в 1639 р. увійшов до Чехії, і нещаслива земля стала знову тереном боротьби і знущання. Другий шведський полководець, Терстензон, накинув бранден-бурзькому курфюрстові некорисне перемир'я і через Чехію попрямував на Відень у 1645 р. Рівночасно семигородський князь Георгій Ракоці ударив на Моравію. Але виступ Данії проти Швеції й інтервенція Туреччини в Семигороді врятували цісаря
У дальших роках війна велася вже чимраз слабше, бо всі держави були перевтомлені і всі бажали миру. Врешті почалися переговори в Мюнстері й Оснабркжу у Вестфалії і довели до так званого Вестфальського миру в 1648 р.
Переможцями з війни вийшли остаточно Франція і Швеція. Франція затримала в своїх руках округи Мец, Тулон і ВерДен, добуті ще в XVI ст., а, крім цього, різні міста і. території в Лотарінгії й Ельзасі. Хоч частина цих земель залишилася під впливомНімеччини, французькі впливи мали тут рішальне значення. Швеція добула Західне і Східне Помор'я з устям Одри й округи Бремен і Ферден над Ельбою і Везером, так що гирла трьох великих німецьких рік з важними портами і торговими містами стали її власністю. Ці землі давали також Швеції право належати до Німецького союзу і втручатися у внутрішні державні справи. То того ще шведи дістали від Німеччини 5 мільярдів талерів відшкодування. Серед німецьких князівств переведено різні переміни границь і країн. Найважніше було те, що Баварія добула так званий Горішній Палатинат і задержала електорсь-кий голос: Долішній Палатинат дістав син Фрідріха V , «зимового короля», і для нього утворено восьме електорство. Таким способом і католики, і протестанти мали в електорській колегії рівне число голосів — по чотири. Нідерланди і Швейцарію .визнано самостійними державами.
Вестфальський мир перевів важні переміни в устрої Німецького союзу. Цісар мусив зректися частини влади на річ князів. Тільки в порозумінні з сеймом міг він видавати закони, накладати податки, засуджувати князів на банщію, видавати війну і складати мир. Князі добули повну суверенність над своїми територіями і могли складати союзи з іншими державами, — тільки не проти цісаря і союзу.
Релігійні справи під кінець війни не мали вже такого значення, як у перших роках. Особливо від часу, коли католицька Франція розпочала війну з католицькими Габсбургами, знати було, що релігійні питання уступили на другий план супроти політичних. Вестфальський мир перевів повну рівноправність євангеліків з католиками; у так званій державній депутації, що приготовляла проекти законів, і в державному трибуналі обидві сторони мали рівне число голосів. Релігійну толеранцію поширено також на гельветське віросповідання, тобто кальвіністів. Щодо церковних маєтностей, то прийнято 1624 р. за так званий нор-» мальний рік; це значить, що добра, секуляризовані до того часу, залишилися при євангеліках. Папа Інокентій X запротестував проти цієї постанови, але не був у силі її змінити. Тридцятилітні криваві змагання виказали, що. релігійна толеранція мусить стати Основним принципом у конфесійних відносинах
Тридцятилітня війна страшно відбилася на господарському і культурному стані Німеччини. Великі простори держави були обезлюднені, хліборобство і промисловість занепали. Німеччина перестала відігравати роль у світовій торгівлі. Покінчився також розвиток мистецтва і письменства, чимраз більше зростали чужі культурні впливи, особливо фрацузькі. Німеччина втратила також значення у міжнародній політиці: розвинувся партикуляризм малих держав, бо кожний найменший князь мав право вести свою окрему політику.
Занепала також могутність Габсбургів. Австрійська лінія габсбурзького роду втратила зпливи у Німеччині й опирала свою владу тільки на дідичних країнах, — але й ці землі з уваги на воєнне знищення небагато давали доходів цісарському дворові. Так само й іспанська монархія понесла невдачі у війні і в європейській політиці втратила давній провід. На першому місці стояли тепер переможці у Тридцятилітній війні — Франція і Швеція.
