Крип'якевич Всесвітня історія. Cередньовіччя і нові часи (1995)
8. Данія і Швеція
Данія в XVI ст. У Тридцятилітній війні визначальну роль мали дві північні держави — Данія і Швеція. Це був час їх найбільшого розвитку й визначної участі у справах Середньої Європи.
Данія у середніх віках двічі мала провід у Північній Європі: раз за Кнута Великого (1016—1035), що володів Данією, Норвегією й Англією, і вдруге завдяки Кольмарській унії 1397 p., коли з Данією злучилися Швеція та Норвегія. Але при.цих зверхніх успіхах Данія внутрішньо була слабою державою. Королівська влада стала вповні залежна від шляхти і духовенства; престіл був елекційний; всі розпорядки короля вимагали затвердження державної ради. Міщанство й селянство жили в недостатку, під гнітом шляхти. З господарського боку Данія довгий час стояла під виключним впливом Ганзи, пізніше торгівлю почали захоплювати нідерландці
Нову епОху в історії Данії розпочав король Христіан П (1513—1523). Він старався звільнитися від впливів шляхти і шукав опори в містах. Дорадницею його була Сігбріт Вілюмс, нідерландська міщанка, мати королівської любки Дівеке («голубки»). Вона вказувала Христіанові на могутність нідерландських міст і під'юджувала його проти могутньої шляхти. Вона залишилася при впливах навіть тоді, коли король оженився з Ізабеллою, сестрою цісаря Карла V, а його любку отруєно. Щоб скріпити данські міста, Христіан обмежив привілеї ганзейських міст і протегував місцевий промисел і торгівлю. За всяку ціну він намагався утримати унію із Швецією і Норвегією, щоб данцям дати можливість ширшого розвитку. Але у Швеції прийшла до голосу національна партія, що змагала до державної самостійності. Король намагався придушити небезпечний рух і в 1520 р. наказав покарати смертю понад 600 шведських вельмож (т. зв. стокгольмська різня). Але цей безумний крок так скомпрометував короля, що проти нього повстали всі його вороги — шляхта, духовенство, Ганза, і він мусив зректися престолу. Пізніше він намагався добути собі назад владу, але дістався в полон і 16 років перебув ув'язнений в однім із данських замків. —
Новий король Фрідріх І (1523—1533), князь Шлезвігу і Гольштайну, володів у Данії й Норвегії. Швеція не хотіла вже обновити унії. Він протегував лютеранство і в 1527 р. видав то-леранційний едикт для нового віросповідання. За Христіана ПІ (1534—1559) реформація мала остаточну перемогу над католицькою церквою: всі єпископства скасовано, а церковні добра розділено між короною та шляхтою. Фрідріх П (1559—1588) за допомогою Любека вів Семилітню війну зі Швецією (1563— 1570), але без визначних успіхів. Незважаючи на союз із Любеком, він обмежував права ганзейської торгівлі, підніс мито від переїзду кораблів через Зунд і для охорони проливів побудував твердині. Добробут Данії піднявся тоді значно, і піднеслася культура; особливо зросло число шкіл.
Христіан IV. Найбільшим королем Данії був Христіан IV (1588—1648). Це був єдиний данський володар, що свою держару бажав вивести на широкі шляхи європейської політики і господарського розвитку. Перш за все він звернувся проти Швеції. Головною причиною' війни було те, що Швеція заснувала свою твердиню Ґетеборг над Каттегатом і звідти загрожувала данській торгівлі. Були також непорозуміння з причини титулатури володарів, бо Христіан не хотів зректися титула короля Швеції, а шведський король прибрав ім'я володаря лапландців, що належали до Норвегії. У так званій Коль-марській війні (1611—1613) Христіан добув кілька шведських замків, а в мирі забезпечив права данської торгівлі в Курляндії й Лівонії.-
Заохочений цими успіхами, Христіан розпочав широку торгову політику, бажаючи увести Данію між найперші" торгово-колоніальні держави. В Копенгагені постала Східно-індійська компанія (1616 р.) і добула собі пристань Транкебар на Коромандельському побережжі в Передній Індії (1620 p.). Далі засновано Гренландську й Ісландську компанії для пошукування шляхів у підбігунових країнах. Христіан продовжував торгову війну з Ганзою, під час війни із Швецією вів блокаду Любека, потім коло Гамбурга заснував конкуренційну пристань, названу Глікштад. Намагався здобути собі єпископство Бремен та сусідню округу і взагалі покласти руку на Північній Німеччині
Ця політика втягнула його до участі в Тридцятилітній війні. ЯК уже згадано, він добув грошову допомогу Англії і Голландії та рушив проти військ Ліги. Але в бою під Лютером 1626 p. Тіллі завдав йому тяжкі втрати, а потім Валенштайн випер данські війська з Гольштайну й Ютландії. Остаточно в 1629 р. Христіан підписав мир у Любеку і зрікся своїх здобутків у Німеччині
Ці невдачі значно ослабили Данію, а її становище було тим тяжче, що рівночасно Швеція дійшла до великого значення завдяки перемогам над Польщею і Німеччиною, Христіан всіма засобами поборював грізного суперника, інтригував проти Густава Адольфа в Німеччині, вів боротьбу із шведською торгівлею, підніс мито на Зунді та ін. Все те спричинило вибух щведсько-данської війни (1643—1645). По стороні Швеції стали Нідерланди, і могутні флоти з двох сторін ударили на Данію. Христіан хоч мав уже 67 років, особисто кермував обороною держави і примусив шведський флот до відвороту. Але в дальшій кампанії йому не повелося, і в мирі у Бремзебро він мусив відступити шведам острови Езель, Готланд та інші, а також згодитися на торговельні уступки. Так остаточно Данія признала першенство Швеції на Балтійському морі
Христіан підняв свою державу до великого добробуту. З самого мита на Зунді він добував понад 500000 талерів річно.
Значні доходи давали також копальні срібла в Норвегії. Але ці прибутки у значній мірі розходилися на воєнні потреби. Христіан задумав зреформувати данське військо. Шляхетське ополчення, що залишилося з феодальних часів, вже не відповідало потребам новочасної війни, і король готовий був звільнити шляхту від військової служби взамін на грошові оплати. Натомість хотів утворити постійне наймане військо, як це було в інших державах. Але шляхта на це не погодилася. "
Христіан IV був меценатом данської культури, прикрасив новими будовами Копенгаген, відбудував після пожару норвезьку столицю Осло, і назвав її від свого імені Христіанїєю. Ренесанський стиль, що тоді поширився у Данії, називали стилем Христіана IV. Щедро опікувався Копенгагенським університетом, заснував лицарську академію і багато шкіл.
Почин абсолютизму. За Фрідріха III (1648—1670) Данія вела дві війни зі Швецією (1657—1658 і 1658—1660 pp.), задумуючи ще раз усунути шведську гегемонію з Балтійського моря. Війна спочатку випала нещасливо для данців, так що шведський король Карл X захопив Гольштайн, Шлезвіг і Ютландію та двічі облягав Копенгаген. У мирі Данія відзискала утрачені землі, але провід лишався таки при Швеції. Під час цієї війни виявився вповні занепад політичної думки серед шляхти, що тільки дбала про свої привілеї, але на державні потреби не хотіла нічого жертвувати. Проводир аристократії Ульфельд інтригував усе проти короля, і навіть були підозріння, що отрутою хотів усунути свого володаря. Після війни на сеймі в 1660 р. проти шляхти виступили духовенство й міста та спільно провели зміну конституції: знесено елекційність престолу і заведено спадщинність коро-н и."Це визволило короля від впливів шляхти і дало почин до скріплення монархічної влади. За тим пішли дальші реформи, звернені проти шляхти. Від аристократії відібрано багато загарбаних державних маєтностей і віддано їх королеві, а до державних установ увійшли представники міст.
Новий король Христіан V (1670—1699) під час своєї коронації проголосив як державну систему королівський абсолютизм на зразок Франції. Хоч шляхта стояла далі при своїх привілеях, він умів її собі приєднати, надаючи визначним родам титули й ордени. Заспокоєння своїх амбійцій шляхта знаходила на блискучому королівському дворі. Христіан V вів традиційну протишведську політику і разом із Бранденбургом та Нідерландами вів війну проти Швеції (1675—1679), але не добув у ній ніяких користей.
В 1488 р. прийшло вперше до повстання з причини високих податків та через те, що король почав настановляти урядовців з данського роду. Пізніше добув собі значення рід Стуре, з якого за чергою було три намісники. Але вони стояли на чолі самостійницької партії й явно змагали до того, щоби скинути данську владу.
Щоб привернути авторитет королівської влади, Христіан II виправився з військом до Швеції і по довголітній боротьбі покорив збунтовану країну в 1518 р. Проводир самостійників Стен Стуре поляг від рани, а столичний Стокгольм капітулював. За порадою архієпископа Упсали Густава Тролле король постановив розрахуватися з проводирями самостійницької партії та уладив так звану стокгольмську різню 1520 р., в якій полягло понад 600 людей із шляхти. Цей жорстокий чин короля спричинив нове повстання у цілій Швеції. На чолі повстанців стояв Густав Еріксон Ваза, хоробрий жовнір, що вже перше брав участь у визвольній боротьбі. У стокгольмській різні він втратив батька, а його самого король ув'язнив як заложника. Але йому повелося утікти до Любека, а звідти на купецькому кораблі він вернувся до • батьківщини. Він знайшов захист у горах на півночі, зібрав там ватагу селян і почав боротьбу з данцями. Нід його прапори ставало чимраз більше число повстанців, він перемагав усюди данські війська й у 1523 р. здобув Стокгольм. Шведський Сейм визначив його спочатку намісником, а в 1523 р. віддав йому королівську корону. Таким способом Швеція стала самостійною державою.
Густав Ваза (1523—1560) зустрів на початку свого володіння великі політичні і господарські труднощі. Шведська шляхта не дуже хотіла визнавати нового короля, духовенство тягнуло за Данією, міста були залежні від Данії, а селянство, головна підпора короля, було заслабе економічно, щоб утримувати державу. Але з допомогою королеві прийшла реформація. Лютеранські проповідники знайшли у Швеції добрий грунт, бо багате данофільське духовенство не мало симпатій у народі. У короткому часі в цілій країні поширилися лютеранські громади. Король обережно, але консеквентно підпирав цей рух, і в якомусь часі спокійним шляхом, без боротьби: Швеція стала протестантською державою. Реформація дала великі користі короні, бо церковні маєтності, що обіймали дві третини всього простору, перейшли на власність держави. Таким чином король міг сплатити всі державні борги, а передусім ті підмоги, що їх йому на початку повстання дав Любек. Густав Ваза перший започаткував могутність Швеції і відкрив перед своєю державою широкі шляхи політичного та господарського розвитку.
Швеція в XVI ст. Син Густава Ерік XIV (1560—1569) був людиною ексцентричною і своїми незвичайними виступами розбуджував до себе нехіть своїх підданих. Він легкодушно розкидав гроші, що їх зібрав ощадний.батько. Так, коли він ви- . бирався до Англії в надії дістати руку королеви Єлизавети, справив собі 100 дорогоцінних одягів. Проти волі вельмож він узяв собі за жінку міщанку Каріну Манс, відому з краси, і ії синові признав наслідство. Своїм братам, що від Густава дістали окремі князівства, не довіряв, переслідував їх і замикав у в'язницях. З аристократією попадав часто у спори й у гніві вбив власноручно одного з панів та засудив не смерть всіх членів того роду. Коли він почав проявляти ознаки божевілля, сейм позбавив його корони. Нещасного короля трактували як злочинця, розлучили з улюбленою жінкою, тримали у в'язниці і вкінці його отруїли (1577 р). Але за володіння Еріка Швеція побільшила свої границі, а саме в 1561 р. зайняла Естонію і таким способом здобула собі доступ до торгівлі із Східною Європою.
Брат Еріка Ян Ш (1569— 1592) під впливом єзуїтів прихилився до католицької віри й увійшов у тісні зв'язки з Польщею. Разом із поляками вів війну з Московщиною, а його полководець Понтіус де ля Гарді поширив шведські володіння над Фінським заливом в Інгрії. Свої впливи у Польщі Ян використав на те, щоб для свого сина Сигізмун-да добути польську корону в 1587 р. Коли ж після смерті батька Сигізмунд став також шведським королем (1-592— 1599), він об'єднав під своєю владою такі великі простори, якими до того часу ніхто не володів на півночі Європи. Але Сигізмунд був вихований у католицькій вірі під впливом єзуїтів і тому від початку зустрічав труднощі в Швеції. Унія між Швецію та Польщею мала характер персональний, але шведи боялися, що Польща схоче мати над ними провід. Щоб утримати самостійність держави, шведські вельможі віддали ре-генцію в руки Карла, князя Судерманії, що мав широку популярність серед міщанства й селянства як щирий евангелик Карл скликав церковний з'їзд в Упсалі у 1593 p., і там вирішено, що Святе Письмо та аугсбурзька конфесія мають бути єдиною основою шведської церкви Ці постанови зверталися проти планів Сигізмунда, що хотів привернути католицьку церкву у Швеції. Сигізмунд намагався силою утримати владу, зібрав у Польщі військо і рушив на Швецію Але у війні йому не повелося, а шведський сейм проголосив його дЄтронізацію і владу передав Карпові ГХ (1599—1611). Таким способом у Швеції утримався протестантизм, і держава продовжувала свій розвиток у напрямі, що його вказав її основний Густав Ваза. Сигізмунд Ш не хотів визнати Карла IX шведським королем і почав нову війну. Тоді шведські війська увійшли до Лівонії і зайняли її майже всю, за виїмком столиці Риги.
Зріст Швеції. Син Карла ГХГустав Адольф (1611— 1632) став королем у 17-му році життя. Шведська аристократія використала молоді роки короля, щоб поширити своє значення в державі. Найбільший вплив мав канцлер Аксель Оксерншерн. Але Густав Адольф виявив себе від початку як людина незвичайно самостійна, легко видобувоя з-під опіки вельмож і почав вести свою власну, широку й всесторонгао політику.
Він перевів конечні реформи державного устрою. Щоб заспокоїти амбіції вельмож, він утворив вищу палату в сеймі, але опирався, як і його попередники, головно на містах і селянстві. Він подбав про те, щоб поліпшити судівництво, і видав новий кодекс для міст. Як усі його сучасники, цікавився розвитком торгівлі, протегував вивіз шведських промислових виробів, побудував нову пристань Ґетеборг (1603 р.) на місці, де Швеція мала доступ до Північного моря. Опікувався також освітою, обдарував щедро університет в Упсалі, а для східних земель утворив другу високу школу в Дорпаті у Лівонії. Але найбільшу увагу звертав на армію. Із шведських селян утворив він національне, дуже хоробре і завзяте військо. Оборона протестантизму і могутність Швеції — це були кличі, відомі кожному воякові. До обов'язкової служби король притягнув також шляхту і витворив з неї славний офіцерський корпус. Він перевів різні технічні реформи, уліпшив зброю й артилерію, завів рухливішу тактику, творячи менші відділи, та ін.
Густав Адольф змагав до того, щоб Балтійське море зробити справді шведським морем та добути в шведські руки всі життєві пункти на його побережжях. Ці його плани спричинили війну з усіма сусідніми державами. Будова Ґетеборга була головною причиною війни з Данією (1611—1613). Швеція не мала ще зорганізованих сил, і Христіан IV переміг її, як про це вже згадувалося вище.
Зате повний успіх дала війна з Московщиною. Густав Адольф використав внутрішню ворохобню, у якій перебувала московська держава, й опанував дальші території над Фінським заливом. Новий московський цар Михайло Романов погодився віддати Швеції Інгрію і Карелію Таким чином Швеція добула сполучення між Фінляндією й Естонією та задержала в своїх руках доступ до східноєвропейської торгівлі
Згодом прийшло до війни з Польщею (1621—1629). Сигізмунд після детронізації не хотів зректися своїх прав до шведської корони і все приготовляв наїзд на Швецію, утворюючи проти Густава Адольфа союз католицьких держав. Щоб остаточно цю справу вирішити, Густав Адольф уладив похід на Лівонію, що перейшла була частинно під польську владу. В 1621 р. він добув Ригу, в 1626 р. наїхав на Пруссію і зайняв всі головні портові міста. Ці успіхи здобув він завдяки тому, що суперник Швеції на Балтійському морі, Данія, була зайнята війною в Німеччині. З уваги на зріст Габсбургів обидві держави дійшли навіть до порозуміння і спільно боронили Штральзунд перед військами Валенштайна. В 1629 р. настало перемир'я між Швецією та Польщею ' в Альтмарку. Швеція добула майже цілу Лівонію, а також важніші прусські міста (Мемель, Пи-ляву, Ельбінг).
Посередником у цьому мирі був французький міністр Рішельє, що бажав завдати остаточний удар Габсбургам і втягнути до Тридцятилітньої війни Швецію. Про шведські перемоги в Німеччині була мова на іншому місці: бій під Брайтенфельдом, опанування Середньої і Південної Німеччини, похід на Баварію, трагічний бій під Ліценом — це були етапи успіхів шведського короля в 1631—1632 pp. Швеція брала далі участь к Тридцятилітній війні у тісному союзі з Францією. Полководці із школи Густава Адольфа — Банер, Горстензон, Врангель — утримували далі славу шведської зброї. Регенція збирала тепер овочі політики великого короля. В мирі з Польщею у Штумдорфі в 1635 р. вона остаточно задержала Лівонію, але зреклася прусських міст. Мир із Данією в Бремзебро 1645 р. приніс шведській державі острови Готланд й Езель, а також кращі границі на суходолі Врешті у Вестфальському мирі 1648 р. закінчено розбудову великої балтійської держави, планованої Густавом Адольфом: Швеція дістала Західне Помор'я, Бремен, Ферден та інші надморські округи з устями рік Одри, Ельби і Везеру. Всі головні торгові пункти на балтійських побережжях перейшли в шведські руки.
Канцлер Оксерншерн намагався використати ці здобутки для внутрішнього скріплення держави. Він перевів нову конституцію 1634 р. на основі проектів Густава Адольфа. Проявлялося в ній змагання до абсолютної монархії: вся державна організація мала спиратися на урядництві, залежнім від короля, шляхта тратила давній провід. Але ця конституція не дала бажаних результатів, бо регенція була заслабла, щоб протидіяти затіям аристократії, і уряди залишилися далі в руках шляхти. В новій конституції пропущено слова, що Швеція є дідичною монархією. Зроблено це ніби тому, щоб відкинути претензії польських Ваза, але це ослабило становище династії взагалі. Щоб заспокоїти великі кошти довголітніх війн, регенція продала багато державних маетностей. Через те збільшилися сили шляхти, а шведське селянство, що довгий час було основою держави, почало за" непадати. Не повелися колонізаційні плани Швеції. Ще Густав Адольф утворив тор-гову компанію, що мала на меті зайнятися зв'язками з Америкою. Це товариство заснувало шведську колонію в Північній Америці, і названо її Христіною від імені королеви. Але в недовгому часі ця колонія попала в руки нідерландців.
В1644 р. управу держави взяла в свої руки Христіна. Це була талановита і рухлива жінка. З таким самим завзяттям займалася вона ловами, як і наукою та мистецтвом Особливу увагу присвячувала студіям класичної старовини і в цій ділянці добула собі широку ерудицію; На її дворі гостили найславніші тодішні учені, як Декарт і Гуго Гроцій. Але до шведів вона відносилася з презирством, не вміла дати собі ради з державними справами і ніяк не могла рішитися на подружжя. Врешті вплив на королеву добули єзуїти, і вона перейшла до католицької церкви. Це викликало таке невдоволення, що вона мусила абдикувати в 1654 р. Пізніше Христіна виїхала до Рима, і там католицькі кола стрічали її з незвичайним запалом, бо це був неабиякий тріумф, що донька великого оборонця протестантизму стала католичкою. Вона вмерла в 1689 p., і папа наказав побудувати їй величавий пам'ятник,в церкві св. Петра.
Данія у середніх віках двічі мала провід у Північній Європі: раз за Кнута Великого (1016—1035), що володів Данією, Норвегією й Англією, і вдруге завдяки Кольмарській унії 1397 p., коли з Данією злучилися Швеція та Норвегія. Але при.цих зверхніх успіхах Данія внутрішньо була слабою державою. Королівська влада стала вповні залежна від шляхти і духовенства; престіл був елекційний; всі розпорядки короля вимагали затвердження державної ради. Міщанство й селянство жили в недостатку, під гнітом шляхти. З господарського боку Данія довгий час стояла під виключним впливом Ганзи, пізніше торгівлю почали захоплювати нідерландці
Нову епОху в історії Данії розпочав король Христіан П (1513—1523). Він старався звільнитися від впливів шляхти і шукав опори в містах. Дорадницею його була Сігбріт Вілюмс, нідерландська міщанка, мати королівської любки Дівеке («голубки»). Вона вказувала Христіанові на могутність нідерландських міст і під'юджувала його проти могутньої шляхти. Вона залишилася при впливах навіть тоді, коли король оженився з Ізабеллою, сестрою цісаря Карла V, а його любку отруєно. Щоб скріпити данські міста, Христіан обмежив привілеї ганзейських міст і протегував місцевий промисел і торгівлю. За всяку ціну він намагався утримати унію із Швецією і Норвегією, щоб данцям дати можливість ширшого розвитку. Але у Швеції прийшла до голосу національна партія, що змагала до державної самостійності. Король намагався придушити небезпечний рух і в 1520 р. наказав покарати смертю понад 600 шведських вельмож (т. зв. стокгольмська різня). Але цей безумний крок так скомпрометував короля, що проти нього повстали всі його вороги — шляхта, духовенство, Ганза, і він мусив зректися престолу. Пізніше він намагався добути собі назад владу, але дістався в полон і 16 років перебув ув'язнений в однім із данських замків. —
Новий король Фрідріх І (1523—1533), князь Шлезвігу і Гольштайну, володів у Данії й Норвегії. Швеція не хотіла вже обновити унії. Він протегував лютеранство і в 1527 р. видав то-леранційний едикт для нового віросповідання. За Христіана ПІ (1534—1559) реформація мала остаточну перемогу над католицькою церквою: всі єпископства скасовано, а церковні добра розділено між короною та шляхтою. Фрідріх П (1559—1588) за допомогою Любека вів Семилітню війну зі Швецією (1563— 1570), але без визначних успіхів. Незважаючи на союз із Любеком, він обмежував права ганзейської торгівлі, підніс мито від переїзду кораблів через Зунд і для охорони проливів побудував твердині. Добробут Данії піднявся тоді значно, і піднеслася культура; особливо зросло число шкіл.
Христіан IV. Найбільшим королем Данії був Христіан IV (1588—1648). Це був єдиний данський володар, що свою держару бажав вивести на широкі шляхи європейської політики і господарського розвитку. Перш за все він звернувся проти Швеції. Головною причиною' війни було те, що Швеція заснувала свою твердиню Ґетеборг над Каттегатом і звідти загрожувала данській торгівлі. Були також непорозуміння з причини титулатури володарів, бо Христіан не хотів зректися титула короля Швеції, а шведський король прибрав ім'я володаря лапландців, що належали до Норвегії. У так званій Коль-марській війні (1611—1613) Христіан добув кілька шведських замків, а в мирі забезпечив права данської торгівлі в Курляндії й Лівонії.-
Заохочений цими успіхами, Христіан розпочав широку торгову політику, бажаючи увести Данію між найперші" торгово-колоніальні держави. В Копенгагені постала Східно-індійська компанія (1616 р.) і добула собі пристань Транкебар на Коромандельському побережжі в Передній Індії (1620 p.). Далі засновано Гренландську й Ісландську компанії для пошукування шляхів у підбігунових країнах. Христіан продовжував торгову війну з Ганзою, під час війни із Швецією вів блокаду Любека, потім коло Гамбурга заснував конкуренційну пристань, названу Глікштад. Намагався здобути собі єпископство Бремен та сусідню округу і взагалі покласти руку на Північній Німеччині
Ця політика втягнула його до участі в Тридцятилітній війні. ЯК уже згадано, він добув грошову допомогу Англії і Голландії та рушив проти військ Ліги. Але в бою під Лютером 1626 p. Тіллі завдав йому тяжкі втрати, а потім Валенштайн випер данські війська з Гольштайну й Ютландії. Остаточно в 1629 р. Христіан підписав мир у Любеку і зрікся своїх здобутків у Німеччині
Ці невдачі значно ослабили Данію, а її становище було тим тяжче, що рівночасно Швеція дійшла до великого значення завдяки перемогам над Польщею і Німеччиною, Христіан всіма засобами поборював грізного суперника, інтригував проти Густава Адольфа в Німеччині, вів боротьбу із шведською торгівлею, підніс мито на Зунді та ін. Все те спричинило вибух щведсько-данської війни (1643—1645). По стороні Швеції стали Нідерланди, і могутні флоти з двох сторін ударили на Данію. Христіан хоч мав уже 67 років, особисто кермував обороною держави і примусив шведський флот до відвороту. Але в дальшій кампанії йому не повелося, і в мирі у Бремзебро він мусив відступити шведам острови Езель, Готланд та інші, а також згодитися на торговельні уступки. Так остаточно Данія признала першенство Швеції на Балтійському морі
Христіан підняв свою державу до великого добробуту. З самого мита на Зунді він добував понад 500000 талерів річно.
Значні доходи давали також копальні срібла в Норвегії. Але ці прибутки у значній мірі розходилися на воєнні потреби. Христіан задумав зреформувати данське військо. Шляхетське ополчення, що залишилося з феодальних часів, вже не відповідало потребам новочасної війни, і король готовий був звільнити шляхту від військової служби взамін на грошові оплати. Натомість хотів утворити постійне наймане військо, як це було в інших державах. Але шляхта на це не погодилася. "
Почин абсолютизму. За Фрідріха III (1648—1670) Данія вела дві війни зі Швецією (1657—1658 і 1658—1660 pp.), задумуючи ще раз усунути шведську гегемонію з Балтійського моря. Війна спочатку випала нещасливо для данців, так що шведський король Карл X захопив Гольштайн, Шлезвіг і Ютландію та двічі облягав Копенгаген. У мирі Данія відзискала утрачені землі, але провід лишався таки при Швеції. Під час цієї війни виявився вповні занепад політичної думки серед шляхти, що тільки дбала про свої привілеї, але на державні потреби не хотіла нічого жертвувати. Проводир аристократії Ульфельд інтригував усе проти короля, і навіть були підозріння, що отрутою хотів усунути свого володаря. Після війни на сеймі в 1660 р. проти шляхти виступили духовенство й міста та спільно провели зміну конституції: знесено елекційність престолу і заведено спадщинність коро-н и."Це визволило короля від впливів шляхти і дало почин до скріплення монархічної влади. За тим пішли дальші реформи, звернені проти шляхти. Від аристократії відібрано багато загарбаних державних маєтностей і віддано їх королеві, а до державних установ увійшли представники міст.
Новий король Христіан V (1670—1699) під час своєї коронації проголосив як державну систему королівський абсолютизм на зразок Франції. Хоч шляхта стояла далі при своїх привілеях, він умів її собі приєднати, надаючи визначним родам титули й ордени. Заспокоєння своїх амбійцій шляхта знаходила на блискучому королівському дворі. Христіан V вів традиційну протишведську політику і разом із Бранденбургом та Нідерландами вів війну проти Швеції (1675—1679), але не добув у ній ніяких користей.
В 1488 р. прийшло вперше до повстання з причини високих податків та через те, що король почав настановляти урядовців з данського роду. Пізніше добув собі значення рід Стуре, з якого за чергою було три намісники. Але вони стояли на чолі самостійницької партії й явно змагали до того, щоби скинути данську владу.
Щоб привернути авторитет королівської влади, Христіан II виправився з військом до Швеції і по довголітній боротьбі покорив збунтовану країну в 1518 р. Проводир самостійників Стен Стуре поляг від рани, а столичний Стокгольм капітулював. За порадою архієпископа Упсали Густава Тролле король постановив розрахуватися з проводирями самостійницької партії та уладив так звану стокгольмську різню 1520 р., в якій полягло понад 600 людей із шляхти. Цей жорстокий чин короля спричинив нове повстання у цілій Швеції. На чолі повстанців стояв Густав Еріксон Ваза, хоробрий жовнір, що вже перше брав участь у визвольній боротьбі. У стокгольмській різні він втратив батька, а його самого король ув'язнив як заложника. Але йому повелося утікти до Любека, а звідти на купецькому кораблі він вернувся до • батьківщини. Він знайшов захист у горах на півночі, зібрав там ватагу селян і почав боротьбу з данцями. Нід його прапори ставало чимраз більше число повстанців, він перемагав усюди данські війська й у 1523 р. здобув Стокгольм. Шведський Сейм визначив його спочатку намісником, а в 1523 р. віддав йому королівську корону. Таким способом Швеція стала самостійною державою.
Густав Ваза (1523—1560) зустрів на початку свого володіння великі політичні і господарські труднощі. Шведська шляхта не дуже хотіла визнавати нового короля, духовенство тягнуло за Данією, міста були залежні від Данії, а селянство, головна підпора короля, було заслабе економічно, щоб утримувати державу. Але з допомогою королеві прийшла реформація. Лютеранські проповідники знайшли у Швеції добрий грунт, бо багате данофільське духовенство не мало симпатій у народі. У короткому часі в цілій країні поширилися лютеранські громади. Король обережно, але консеквентно підпирав цей рух, і в якомусь часі спокійним шляхом, без боротьби: Швеція стала протестантською державою. Реформація дала великі користі короні, бо церковні маєтності, що обіймали дві третини всього простору, перейшли на власність держави. Таким чином король міг сплатити всі державні борги, а передусім ті підмоги, що їх йому на початку повстання дав Любек. Густав Ваза перший започаткував могутність Швеції і відкрив перед своєю державою широкі шляхи політичного та господарського розвитку.
Швеція в XVI ст. Син Густава Ерік XIV (1560—1569) був людиною ексцентричною і своїми незвичайними виступами розбуджував до себе нехіть своїх підданих. Він легкодушно розкидав гроші, що їх зібрав ощадний.батько. Так, коли він ви- . бирався до Англії в надії дістати руку королеви Єлизавети, справив собі 100 дорогоцінних одягів. Проти волі вельмож він узяв собі за жінку міщанку Каріну Манс, відому з краси, і ії синові признав наслідство. Своїм братам, що від Густава дістали окремі князівства, не довіряв, переслідував їх і замикав у в'язницях. З аристократією попадав часто у спори й у гніві вбив власноручно одного з панів та засудив не смерть всіх членів того роду. Коли він почав проявляти ознаки божевілля, сейм позбавив його корони. Нещасного короля трактували як злочинця, розлучили з улюбленою жінкою, тримали у в'язниці і вкінці його отруїли (1577 р). Але за володіння Еріка Швеція побільшила свої границі, а саме в 1561 р. зайняла Естонію і таким способом здобула собі доступ до торгівлі із Східною Європою.
Брат Еріка Ян Ш (1569— 1592) під впливом єзуїтів прихилився до католицької віри й увійшов у тісні зв'язки з Польщею. Разом із поляками вів війну з Московщиною, а його полководець Понтіус де ля Гарді поширив шведські володіння над Фінським заливом в Інгрії. Свої впливи у Польщі Ян використав на те, щоб для свого сина Сигізмун-да добути польську корону в 1587 р. Коли ж після смерті батька Сигізмунд став також шведським королем (1-592— 1599), він об'єднав під своєю владою такі великі простори, якими до того часу ніхто не володів на півночі Європи. Але Сигізмунд був вихований у католицькій вірі під впливом єзуїтів і тому від початку зустрічав труднощі в Швеції. Унія між Швецію та Польщею мала характер персональний, але шведи боялися, що Польща схоче мати над ними провід. Щоб утримати самостійність держави, шведські вельможі віддали ре-генцію в руки Карла, князя Судерманії, що мав широку популярність серед міщанства й селянства як щирий евангелик Карл скликав церковний з'їзд в Упсалі у 1593 p., і там вирішено, що Святе Письмо та аугсбурзька конфесія мають бути єдиною основою шведської церкви Ці постанови зверталися проти планів Сигізмунда, що хотів привернути католицьку церкву у Швеції. Сигізмунд намагався силою утримати владу, зібрав у Польщі військо і рушив на Швецію Але у війні йому не повелося, а шведський сейм проголосив його дЄтронізацію і владу передав Карпові ГХ (1599—1611). Таким способом у Швеції утримався протестантизм, і держава продовжувала свій розвиток у напрямі, що його вказав її основний Густав Ваза. Сигізмунд Ш не хотів визнати Карла IX шведським королем і почав нову війну. Тоді шведські війська увійшли до Лівонії і зайняли її майже всю, за виїмком столиці Риги.
Зріст Швеції. Син Карла ГХГустав Адольф (1611— 1632) став королем у 17-му році життя. Шведська аристократія використала молоді роки короля, щоб поширити своє значення в державі. Найбільший вплив мав канцлер Аксель Оксерншерн. Але Густав Адольф виявив себе від початку як людина незвичайно самостійна, легко видобувоя з-під опіки вельмож і почав вести свою власну, широку й всесторонгао політику.
Він перевів конечні реформи державного устрою. Щоб заспокоїти амбіції вельмож, він утворив вищу палату в сеймі, але опирався, як і його попередники, головно на містах і селянстві. Він подбав про те, щоб поліпшити судівництво, і видав новий кодекс для міст. Як усі його сучасники, цікавився розвитком торгівлі, протегував вивіз шведських промислових виробів, побудував нову пристань Ґетеборг (1603 р.) на місці, де Швеція мала доступ до Північного моря. Опікувався також освітою, обдарував щедро університет в Упсалі, а для східних земель утворив другу високу школу в Дорпаті у Лівонії. Але найбільшу увагу звертав на армію. Із шведських селян утворив він національне, дуже хоробре і завзяте військо. Оборона протестантизму і могутність Швеції — це були кличі, відомі кожному воякові. До обов'язкової служби король притягнув також шляхту і витворив з неї славний офіцерський корпус. Він перевів різні технічні реформи, уліпшив зброю й артилерію, завів рухливішу тактику, творячи менші відділи, та ін.
Густав Адольф змагав до того, щоб Балтійське море зробити справді шведським морем та добути в шведські руки всі життєві пункти на його побережжях. Ці його плани спричинили війну з усіма сусідніми державами. Будова Ґетеборга була головною причиною війни з Данією (1611—1613). Швеція не мала ще зорганізованих сил, і Христіан IV переміг її, як про це вже згадувалося вище.
Зате повний успіх дала війна з Московщиною. Густав Адольф використав внутрішню ворохобню, у якій перебувала московська держава, й опанував дальші території над Фінським заливом. Новий московський цар Михайло Романов погодився віддати Швеції Інгрію і Карелію Таким чином Швеція добула сполучення між Фінляндією й Естонією та задержала в своїх руках доступ до східноєвропейської торгівлі
Згодом прийшло до війни з Польщею (1621—1629). Сигізмунд після детронізації не хотів зректися своїх прав до шведської корони і все приготовляв наїзд на Швецію, утворюючи проти Густава Адольфа союз католицьких держав. Щоб остаточно цю справу вирішити, Густав Адольф уладив похід на Лівонію, що перейшла була частинно під польську владу. В 1621 р. він добув Ригу, в 1626 р. наїхав на Пруссію і зайняв всі головні портові міста. Ці успіхи здобув він завдяки тому, що суперник Швеції на Балтійському морі, Данія, була зайнята війною в Німеччині. З уваги на зріст Габсбургів обидві держави дійшли навіть до порозуміння і спільно боронили Штральзунд перед військами Валенштайна. В 1629 р. настало перемир'я між Швецією та Польщею ' в Альтмарку. Швеція добула майже цілу Лівонію, а також важніші прусські міста (Мемель, Пи-ляву, Ельбінг).
Посередником у цьому мирі був французький міністр Рішельє, що бажав завдати остаточний удар Габсбургам і втягнути до Тридцятилітньої війни Швецію. Про шведські перемоги в Німеччині була мова на іншому місці: бій під Брайтенфельдом, опанування Середньої і Південної Німеччини, похід на Баварію, трагічний бій під Ліценом — це були етапи успіхів шведського короля в 1631—1632 pp. Швеція брала далі участь к Тридцятилітній війні у тісному союзі з Францією. Полководці із школи Густава Адольфа — Банер, Горстензон, Врангель — утримували далі славу шведської зброї. Регенція збирала тепер овочі політики великого короля. В мирі з Польщею у Штумдорфі в 1635 р. вона остаточно задержала Лівонію, але зреклася прусських міст. Мир із Данією в Бремзебро 1645 р. приніс шведській державі острови Готланд й Езель, а також кращі границі на суходолі Врешті у Вестфальському мирі 1648 р. закінчено розбудову великої балтійської держави, планованої Густавом Адольфом: Швеція дістала Західне Помор'я, Бремен, Ферден та інші надморські округи з устями рік Одри, Ельби і Везеру. Всі головні торгові пункти на балтійських побережжях перейшли в шведські руки.
Канцлер Оксерншерн намагався використати ці здобутки для внутрішнього скріплення держави. Він перевів нову конституцію 1634 р. на основі проектів Густава Адольфа. Проявлялося в ній змагання до абсолютної монархії: вся державна організація мала спиратися на урядництві, залежнім від короля, шляхта тратила давній провід. Але ця конституція не дала бажаних результатів, бо регенція була заслабла, щоб протидіяти затіям аристократії, і уряди залишилися далі в руках шляхти. В новій конституції пропущено слова, що Швеція є дідичною монархією. Зроблено це ніби тому, щоб відкинути претензії польських Ваза, але це ослабило становище династії взагалі. Щоб заспокоїти великі кошти довголітніх війн, регенція продала багато державних маетностей. Через те збільшилися сили шляхти, а шведське селянство, що довгий час було основою держави, почало за" непадати. Не повелися колонізаційні плани Швеції. Ще Густав Адольф утворив тор-гову компанію, що мала на меті зайнятися зв'язками з Америкою. Це товариство заснувало шведську колонію в Північній Америці, і названо її Христіною від імені королеви. Але в недовгому часі ця колонія попала в руки нідерландців.
