Подольська Культурологія (2003)

Спілкуючись з людьми на Україні, ви, звичайно, відразу виділите тих, хто вам симпатичний, приємний, і вам, ймовірно, захочеться виразити своє добре до них відношення за допомогою компліменту.

Крім того, комплімент допомагає встановленню контакту, зміцнює і поліпшує відносини між людьми.

Як українці реагують на компліменти, похвали? У яких випадках і в якій формі говорять вони їх самі? Чи є які-небудь відмінності в цій області, про які треба дізнатися заздалегідь?

Без сумніву, зі свого особистого досвіду чи з розповідей інших Ви знаєте, що такі відмінності в різних культурах є.

Наприклад, англієць, говорять, завжди відзначить, що його співрозмовник-іноземець добре володіє англійською мовою. У японців же питання володіння іноземною мовою ніколи не обговорюється, тому не потрібно побоюватися помилок і перепрошувати за свою погану вимову.

Але ті ж англійці роблять один одному компліменти вкрай рідко, а японців дивує велика поширеність компліментів у росіян, тому що в них самих комплемента не прийняті взагалі.

Австралійці люблять підкреслювати, що їхні компліменти «щирі і правдиві», а не формальні, як в інших народів.

Німці, як відомо, компліменти роблять часто, але переважно жінкам.

Араби часто роблять компліменти, люблять підкреслювати красу, бажають здоров'я, але їхній комплімент не завжди щирий, скоріше підкреслює традиційність звертання, прийняту в арабській мові.

Особливої досконалості в мистецтві компліменту досяглії французи, яких вважають еталоном галантності і люб'язності в стосунках з оточуючими.

Фіни вимовляють компліменти вкрай рідко і реагують на них з визначеним здивуванням.

Таким чином, існують величезні розходження в процесі висловлювання компліменту у спілкуванні людей. Компліменти в тій чи іншій мірі роблять у всіх країнах, але в різній формі і по-різному на них реагують.

Перевірте себе і надайте відповіді на питання тесту.

Комплімент і знаки уваги. Отже, як робляться компліменти в українців і як вони на них реагують?

Частіше ними обмінюються жінки. Схвалюють нове вбрання, зачіску, прикраси: «Як вам ли-чить ця блузка/костюм! Чудове намисто/обручка!», тобто звертають увагу на зовнішній вигляд. Чоловіки в Україні, на жаль, не страждають надмірною, галантністю і вимовляють компліменти рідше, ніж це хотілося б жінкам. Врахуйте це, і Ви можете таким простим способом завоювати прихильність і стати приємним співрозмовником.

На роботі (а це основна форма соціального спілкування в Україні) компліменти роблять один одному не тільки колеги, але і начальники своїм підлеглим, особливо жінкам. Зверніть увагу, що комплімент не повинен бути великоваговим, дуже серйозним. Він говориться з посмішкою, як би в жарт, щоб не смутити їм того, кому він призначений. Ви взагалі помітите, що українці люблять жарт і широко ним користуються у всіх життєвих ситуаціях.

Особливо типові компліменти робляться людині, яка повернулася з відпустки, відрядження: «Як ти покращала, засмагла!», «В тебе прекрасний вигляд!», «Чудова засмага!»

У чоловіків схвалювати зовнішній вигляд один одного прийнято менше — це звучить природно тільки в колі близьких друзів, особливо молодих. Предметом ухвали в чоловіків частіше є інтелект, ділові якості, що виявляються в роботі. Тоді можливі компліменти типу: «Прекрасна ідея! Чудова доповідь! Прекрасний виступ! Молодець!» і т.п.

Дуже поширені похвали дітям, але не прямо їм, а скоріше їхнім батькам. Українці, як і деякі інші народи, відносяться до своїх дітей з великою ніжністю і, на думку багатьох, навіть зайво пестять їх. Тому компліменти своїм дітям, їхнім здібностям, умінням, успіхам, красі вони сприймають з великим задоволенням. Правда, на відміну від іноземців, українці, як правило, не мають при собі сімейних фотографій і не тримають їх на своїх столах у кабінетах.

Якщо ж ці фотографії вам показують, то очікуються компліменти типу: «Яка гарна! Дуже милий/мила! Яка красуня!» іт.ін.

Самих дітей хвалять рідше, хіба що маленьких: «Молодець!» Більш дорослим при зустрічі говорять банальне: «Як ти виріс! Ти стала зовсім доросла!» Деякі українці вважають, що часті похвали можуть зіпсувати дитину, особливо дівчинку, що «повинна думати про навчання, а не крутитися перед дзеркалом», але з цього приводу є різні думки.

У гостях хвалити будинок, квартиру, інтер'єр не дуже прийнято. Самі хазяї, скоріше за все, не будуть показувати свою квартиру у всіх деталях, тому і перебільшену увагу до цього висловлювати не обов'язково.

Гордістю будь-якої інтелігентної родини в українців є книги (чи картини, що рідше.) Тому, якщо Ви в гостях знайдете у своїх українських знайомих гарну бібліотеку, її можна похвалити, і такий комплімент буде з вдячністю (зовнішньою чи внутрішньою) прийнятий. Хвалити гарний підбір книг прийнятно, на все, інше в будинку (меблі, килими, люстри і т.п.) ні хазяї, ні гості, так би мовити, не звертають уваги. Це є в будинку, але вважається, що це не повинно бути «сенсом життя», інакше це — міщанство. Уданому випадку Ви стикаєтеся з сути слов'янськими життєвими цінностями — традиційно вони знаходяться в духовній, інтелектуальній сферах.

Буваючи в українських інтелігентних будинках, Ви помічаєте, що вони набагато скромніше за оздобленням, інтер'єром, але книг у них більше, ніж в аналогічних будинках у Вашій країні.

Як люди в Україні реагують на компліменти. Стосовно того, у яких випадках говорити компліменти, то порада може бути тільки одна - краще робити їх більше, ніж менше; головне, щоб вони були щирими і досить елегантними за формою.

Більш складно і незвично для вас буде зрозуміти реакцію українців на компліменти. Багатьом вона може здатися незвичайною. У відповідь на комплімент жінка часто починає як би «виправдуватися»: «Ну, цю блузку я вже надягала, вона не нова...», «Та що ви! Раніш моя зачіска була краще!» і т.ін. Ви помітите і внутрішню зніяковілість того, кому призначений комплімент. Дуже рідко можна почути просто «Дякую!» і побачити задоволення, переможну посмішку. Цій поведінці є своє пояснення: скромність та сором'язливість традиційно у слов'ян вважалися чеснотами дівчат. Можливо, прагнення усіх вирівняти, нівелювати, що панувало багато десятиліть, також сприяло тому, що людина не звикла виділятися, бути краще інших.

Що стосується компліменту самому собі, тут, напевно, найбільша відмінність між українцями й іноземцями (не всіма, звичайно!). Зайва впевненість у собі, прагнення підкреслити свій високий авторитет, статус, свою компетентність, припустимі в суспільстві конкуренції, ринку, в Україні ніколи не вважалися якостями вихованої людини.

Погодьтесь, що таке істотне розходження в психологічних установках на оцінку та самооцінку в різних народів може призвести до так званого збою в комунікації, до помилкової реакції на поведінку співрозмовника, особливо якщо вам не зрозумілі глибинні причини поведінки свого партнера по спілкуванню.

У випадку з компліментом радимо вам не помилятися — українці так само, як і ви, оцінюють себе, навіть вище, ніж це допускає гідність (така вже людська природа!), а його реакція на схвалення — просте дотримання етикету.

Майте на увазі, що говорять компліменти тільки знайомим людям. При спілкуванні з неблизькими людьми компліменти повинні бути максимально загальними і нейтральними, наприклад: «Ви дуже добре виглядаєте!».

В Україні жінки можуть говорити компліменти одна одній і чоловікам.

У багатьох випадках комплімент виконує чисто етикетну функцію і висловлює тільки добре відношення і дружню симпатію (і нічого більше!).

В українців прийнято, що знаки уваги роблять в основному чоловіки. Чоловіки можуть не тільки говорити компліменти, але і дарувати своїм знайомим жінкам квіти і невеликі подарунки в зв'язку з різними святами.

Українець може запропонувати Вам перейти на «ти». Це говорить про те, що він вважає Вас

досить близькою людиною (близьким за віком, соціальном станом чи своїм гарним знайомим і т.ін.).

Українець може не пропонувати Вам перейти на «ти», але сам може почати використовувати цю форму в розмові з Вами. У цьому випадку Ви теж можете перейти на «ти», якщо Ваш співрозмовник приблизно одного віку з Вами і приблизно одного соціального стану.

Майте на увазі, що за етикетом не можна говорити «ти» людині, що старша від Вас і/чи вища за соціальним станом.

Тому, навіть, якщо людина, що старша за Вас чи вища за соціальним станом, звертається до Вас на «ти», Вам належить говорити їй «Ви».

Майте на увазі, що в Україні прийнято звертатися до дітей на «ти».

При знайомстві українці звичайно говорять, як до них звертатися (називають своє ім'я чи ім'я та по батькові).

В Україні немає єдиної форми звертання до незнайомих людей, імен яких вони не знають.

У мові українців Ви можете почути звертання «дівчина», «молода людина», «добродії», «жінка», «чоловік» (останні дві форми більш типові для мови малоосвічених людей). Останнім часом в Україні часто вживається звертання «пан», «пані», запозичене з польської мови, але це звертання не отримало широкого поширення.

Для залучення уваги незнайомої людини ми радимо Вам використовувати вираз «Вибачте», «Даруйте», «Скажіть, будь ласка» і т.ін.

Українські чоловіки, вітаючись і прощаючись, звичайно потискують один одному руки. Українські жінки звичайно цього не роблять. При зустрічі чи прощанні жінки в Україні кивають одна одній головою. В особливих випадках можливий обмін поцілунками в щоку.

Майте на увазі, що за етикетом, прийнятим в Україні, жінка перша подає руку чоловіку, що повинен пожати чи поцілувати 'їїруку. Але, як правило, жінки цього не роблять.

Майте на увазі, що посмішка не є в Україні обов'язковою при зустрічі і/чи розставанні, тому не дивуйтеся, якщо у відповідь на вашу посмішку українці не будуть посміхатися. Відсутність посмішки не означає небажання спішуватися з вами чи антипатію стосовно вас.

Даючи номер свого домашнього телефону, українці, як правило, говорять, коли їм можна дзвонити. Ви можете самі уточнити час, запитавши: «Коли вам можна/краще дзвонити?» Часто на це питання в Україні відповідають: «У будь-який час».

Майте на увазі, що телефонувати до 10 години ранку і після 10 години вечора можна тільки в тому випадку, якщо Ви заздалегідь домовилися про це.

Особистістна зона в українців менша, ніж у європейців чи американців, але більша, ніж у жителів країн південної Європи, Латинської Америки чи азіатських країн (матеріал для порівняння ми взяли з книги Аллана Піза «Язык телодвижений»). Тому не дивуйтеся, якщо українці будуть до вас підходити занадто близько чи, навпаки, відходити від вас під час розмови, у черзі, у транспорті чи в магазині.

При розмові в українців (чоловіків і жінок) прийнято дивитися в очі один одному, але не постійно. Якщо Ви взагалі не дивитесь в очі співрозмовника, то українець може вирішити, що Ви нещирі і щось приховуєте. Якщо ж Ви увесь час дивитесь в очі співрозмовнику, то це може бути сприйнято як агресія і бажання «підкорити» співрозмовника.

Під час розмови українці звичайно багато жестикулюють, при цьому жести досить широкі і плавні. У процесі спілкування припустимо робити жести убік співрозмовника (наприклад, протягнена убік співрозмовника рука) і навіть доторкатися один до одного (до руки, до плеча).

Майте на увазі, не прийнято показувати пальцем на який-не-будь об'єкт, особливо на людину. У розмові не можна використовувати жести, що позначають статевий акт, що не природно в українському спілкуванні, і те, що з ним пов'язане {у більшості випадків вони є запозиченням в українському спілкуванні).

В Україні не прийнято голосно розмовляти в громадських місцях, наприклад, у транспорті, у ресторані, у музеї й особливо в церкві.

Якщо Ви вирішили купити що-небудь у магазині, то будьте готові до того, що продавець може бути неуважний до Вас і Вам доведеться просити його про допомогу і навіть залучати його увагу, використовуючи такі вирази, як, наприклад: «Будьте люб'язні», «Будьте ласкаві», «Можна Вас попросити», «Вибачте», «Даруйте» та ін.

Правила поведінки в ресторанах у цілому схожі на правила поведінки в ресторанах європейського типу, навіть якщо це ресторани національної кухні (російської, грузинської, китайської і т.д.). В українців не прийнято брати із собою в ресторан маленьких дітей, особливо у вечірній час. В Україні в ресторанах, як правило, немає спеціального дитячого меню, немає спеціальних меблів для дітей, і діти, що прийшли в ресторан, звичайно сидять із своїми батьками; не прийнято, щоб діти вільно ходили по залі. Виключенням є ресторани швидкої їжі (наприклад, Макдональдс, «Бістро» і т.ін.).

Якщо Ви хочете відвідати православну церкву, і не хочете спровокувати конфлікт, то:

$ Майте на увазі: жінка не повинна бути в штанях, шортах чи короткій спідниці, в одязі з відкритим верхом (тобто плечі, живіт і ноги повинні бути закриті), крім цього, жінка обов'язково повинна бути в головному уборі; чоловік не повинний бути в шортах; входячи в православну церкву, чоловік обов'язково повинний зняти головний убір.

Українським жінкам подобається бути привабливими і звертати на себе увагу чоловіків. Саме тому жінки в Україні часто корис-таються яскравою косметикою навіть у денний час і носять ошатний одяг, прагнуть підкреслити свою жіночність і виглядати максимально привабливими для чоловіків.

Однак в Україні не прийнято знайомитися в громадських місцях: у транспорті, на вулиці і т.ін. Звичайно знайомства відбуваються в гостях, на дискотеках, у великих компаніях. У транспорті чи на вулиці звертання до незнайомої людини можливе тільки у тих випадках, коли потрібна нейтральна інформація: де знаходиться що-небудь, як пройти/проїхати куди-небудь, котра година і т.ін.

В всіх інших випадках радимо Вам ніяк не реагувати на звертання до Вас незнайомих людей.

При знайомстві в українців прийнято, щоб ініціативу (у всякому разі зовні) виявляв чоловік.

Транспорт. В Україні водії і пішоходи, на жаль, не дуже строго дотримуються правил дорожнього руху, тобто пішоходи переходять вулицю там, де вони вважають для себе це зручним, а не тільки по переходах. Водії можуть не звертати уваги на дорожні знаки і навіть їхати на червоне світло світлофора.

Майте на увазі, що в Україні пішохід завжди пропускає машину, навіть якщо йде по переходу.

Якщо Ви користуєтесь суспільним міським транспортом, то Вам варто мати на увазі деякі стереотипи поведінки українців.

Майте на увазі:

- люди в Україні можуть стояти дуже близько один до одного, навіть якщо у вагоні метро чи в салоні автобуса не дуже багато пасажирів; українці часто просять передати водію платню за проїзд; на зупинці, очікуючи автобуса, тролейбуса, трамвая, українці не стають у чергу і тому заходять у транспорт і виходять з нього не по черзі, а «усі відразу», однак черга можлива пазупинці маршрутного таксі; у транспорті всі двері автоматичні, їх відкриває водій;

- українці входять у транспорт і виходять з нього через усі двері (передні і задні);

- прийнято запитувати тих, хто стоїть бічя дверей, виходять вони на наступній зупинці чи ні;

- українці часто розмовляють у транспорті; при цьому вони можуть заговорити навіть з незнайомою людиною (наприклад, уточнюючи маршрут, довідуючись про дорогу, обговорюючи погоду і т.ін.); за правилами етикету, молоді люди повинні поступатися місцем

у транспорті літнім (але трапляється це не завжди).

Якщо Ви не хочете користатися суспільним транспортом, Ви можете їхати на таксі чи на «приватнику» (розм.) (так називають водія — не таксиста, що погодився відвезти пасажирів).

Українці звичайно «ловлять» (зупиняють) машину, піднімаючи пряму руку на рівні плеча.

і Майте на увазі, що, перш ніж сісти в машину, українці домовляються про маршрут і про ціну (навіть з таксистами!). При цьому можна торгуватися (сперечатися про ціну).

Звичайно українці (особливо чоловіки) сідають на переднє сидіння, поруч з водієм, а не назад.

Що дивує іноземців в Україні. Почнемо знову із свідчення іноземки — адже «з боку краще видно». Кореспондентка англійської газети «Дейли мэйл» Міранда Інграм дала таку назву своїй статті -- «Не продавайте вашу душу». Спостерігаючи українців, їхнє прагнення до усього західного в економіці, вона прямо-таки заклинає нас: «Ви розповідаєте всім нам, що приїхали з Заходу, про вашу невловиму «слов'янську душу». Що б це таке ні було, будь ласка, не продавайте вашу душу». Вона ж відзначає так само, що «Самі приголомшливі обіди для нас закочували в самих бідних будинках». «Якщо вас полюблять, то Ви отримаєте найкращого, самого відданого друга з усіх, що у вас коли-небудь були».

І далі: «Крізь сльози і сміх в українцях проступає стільки пристрасності, така душа, такий порив, які давно втрачені на Заході».

Здається, нам настав час згадати слова біографії великого англійського філософа Д. Юма, який писав, що: «важко довго говорити про себе, не впадаючії в марнославство», приводячи ці занадто вже комплементарні висловловлювання пані Інграм.

Визнаємо, що нерідко про Україну пишуть не тільки з розчуленням. Так ми і самі знаємо свої недоліки. Бажання усе покритикувати знайомо кожній людині в Україні. Звідси і хмурість, не-усмішливість, невеселість характеру і вираз обличчя.

Особливо цінують в Україні теплоту сімейних відносин, родинних уз. Українців жахають розповіді про те, як на Заході чи в Америці діти, досягши повноліття, ідуть з родини, ведуть своє життя, майже не спілкуючись з батьками. Адже в Україні все навпаки: діти продовжують жити з батьками, закінчивши вищий навчальний заклад, і часто батьки утримують їх за рахунок власних коштів протягом багатьох років. Є навіть такий жарт: «От догодую дітей до пенсії, — говорить старий батько про своїх дорослих дітей, — а там нехай про їх держава піклується». Жарт невеселий, і він відбиває ті недалекі часи, коли молодь не мала можливості заробити власний кошт. Але якщо Ви запитаєте українця, чи готовий він нести певні матеріальні збитки, щоб подалі зберегти з дітьми духовні зв'язки, чи воліє випустити їх з батьківського гнізда й отримувати лише вітальні новорічні листівки, він найчастіше вибере перше.

Такий напрям думок сформувався також у силу економічних умов — постійної житлової кризи, наприклад, коли в одній квартирі живуть представники трьох поколінь, і в силу патріархальності традиційного сімейного устрою на Русі. У маленьких містах, селах родинні зв'язки особливо сильні, старі часто живуть разом з дітьми, допомагають ростити їхніх дітей, онуків. Добре це чи погано - не нам судити. Це реальна дійсність, про існування якої не зайве знати, коли Ви приїздите в Україну.

Нові соціальні і політичні умови життя формують і новий соціальний характер.

У загальному значенні цього слова культура — це системна інтегративна властивість суспільства, що виявляє рівень досягнутого в його розвитку. Поняття культури якісно характеризує суспільство, показує міру його прогресу, рівень та міру досягнутого в плані панування над силами природи та своїми власними соціальними зв'язками та відносинами.

У широкому значенні слова «культура» — це соціальний механізм взаємодій (методи, способи, зразки, засоби, взаємодії) особистості з життєвим середовищем, який забезпечує передачу досвіду і розвиток реформаторської діяльності. У вузькому значенні слова це цінність, переконання, норми поведінки, властиві певній соціальний групі, певному суспільству.

У залежності від форм соціальної взаємодії, рівня та масштабів розрізняють різні типи, види та форми культури. Поряд із загальнолюдською культурою та домінуючою суперкультурою виділяються субкультуры моделі переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для тієї чи іншої соціальної спільності. Наприклад, професійна, національна, конфесійна (християнська, мусульманська та ін.) субкультури. Конфронтаційні моделі культури щодо домінуючої визначаються як контркультури (молодіжна культура «хіпі», у 60-х роках, расистські моделі «ку-клус-клана»). Оцінка інших культур за стандартами власної культури дістала назву етноцентризму. На практиці вона часто виявляється у нав'язуванні власної системи цінностей, властного способу життя.

Культурний релятивізм, навпаки, вимагає оцінки будь-якої культури лише за її власними стандартами.

Історично склалися дві форми культури: висока (елітарна), яку створюють професіонали високого рівня та народна (фольклорна), тобто, пісні, казки, міфи, які створювали люди в повсякденному житті.

Масова культура апелює до всіх і розрахована на масове споживання. Масова культура пов'язана з уніфікацією, стандартизацією духовного в особистості, у суспільстві. Вона зводить високу культуру до поверхневого, вихолощеного змісту, потурає нерозви-неним смакам, хоча не виключає високого рівня окремих проявів елітарної культури.

Багатогранність культур не виключає загальних елементів чи культурних універсалі!!, що властиві різним культурам. Це спільна праця, звичай робити дарунки, засудження вбивств, похоронні ритуали тощо.

Виділяються такі елементи культури:

- мова як система знаків, наділених певним значенням;

- цінності (уявлення про щастя, сенс життя, міжособове спілкування, демократичні свободи, сім'я);

норми, волевиявлення, що дає змогу здійснювати соціальний контроль і демонструє зразки поведінки;

- звичаї, традиції, обряди, як засоби зберігання та передачі досвіду і перетворювальної діяльності;

- звичаї — звична соціальна регуляція, взята з минулого;

- традиції — елементи спадщини, що передаються від покоління до покоління і утворюють спадковий зв'язок у історії людства;

- обряди, стереотипи символічних колективних дій, які виражають почуття.

Отже, культура — це не просто ряд духовних елементів (цінності, норми, знання, переконання, уявлення), не свідомість взагалі, а спосіб ціннісного опанування дійсності. Це стійкі зразки і моделі дійсності, які повторюються у практичній діяльності. Це вміння і навички застосування знань, норм тощо.

Культура виступає як засіб зберігання і розповсюдження людського досвіду, тобто виконує функцію соціальної пам'яті. Культура виконує освітню і виховну, комунікативну і регулятивну функції, адже вона поєднує духовні багатства, нагромаджені людством у минулому, і духовні цінності сучасного суспільства.

Культура здійснює соціальний контроль, стимулює і регулює поведінку людини. Індивід взагалі стає особистістю у міру соціалізації, опанування культури, знань, мови, цінностей, традицій.

Як засіб соціального впливу культура забезпечує освоєння і перетворення світу, тобто виконує функції інтеграції і диференціації суспільства.

Методологічні підходи до аналізу культури

Функціональний підхід розглядає цінності як основний елемент культури. Т.Парсонс підкреслює, що культура — це стабільна, стійка організована певним чином система цінностей, яка відповідає потребам. Природним розвитком культури є лише еволюція.

Конфліктніш підхід розглядає культуру як динамічну, суперечливу систему, арену конфліктів, породжених нерівністю людей. Існуючі культурні системи не здатні рівною мірою забезпечити всіх членів суспільства, що призводить до постійної соціальної напруги, до революційних катаклізмів. Домінуюча культура — це результат нав'язування панівною групою власних норм, цінностей. Вона підкорює інші групи, закріплює відносини панування, стимулює конфлікти.

Кожний з цих підходів має свої особливості. Якщо функціональний підхід наполягає на стабільності культурних систем і приділяє мало уваги змінам та відхиленням, то конфліктний підхід розкриває протиріччя, джерела розвитку культури, але не бачить спільних рис різних культур, занадто підкреслює їх відмінність. Продуктивним є спроби поєднати конфліктну та функціональну теорії. Р.Мертон, наприклад, ввів поняття напруженості, а Л.Козер підкреслює функціональність самого конфлікту.

В ході іисторичного озвитку виникають або зникають певні елементи культури, відбувається трансформація внутрішніх та зовнішніх зв'язків, що знаходить своє відображення у способі життя індивідів. І. Спенсер розглядає історичний процес як частину глобальної еволюції світу. Критерієм прогресу він вважав ускладнення соціальної організації суспільства. Е. Дюркгейм причиною та результатом зростаючого ускладнення суспільства вважав розподіл праці. Ф. Тьонніс у книзі «Община та суспільство» критерієм прогресу називає зміни в системі зв'язків і типові регуляції поведінки.

Якщо регуляція поведінки в традиційному суспільстві здійснюється більше на основі звичаю, то в сучасному суспільстві переважає регуляція на основі формалізованих правових норм.

У. Ростоу у книзі «Стадії економічного зростання. Некомуніс-тичний маніфест» говорить про п'ять стадій еволюції суспільства:

- традиційне суспільство від первісного суспільства до 1780 року (час створення парової машини);

- стадія переходу до індустріального суспільства;

- індустріальне суспільство;

- стадія зрілості індустріального суспільства;

- стадія масового споживання.

Критерії прогресу, за Ростоу, — зміни в характері виробництва та споживання.

У 70-х роках набуває розвитку теорія «постіндустріального суспільства», згідно якої суспільство у .своєму розвитку проходить три стадії:

- доіндустриальну (аграрну);

- індустріальну;

- постіндустріальну.

З.Бжезинський називає третю стадію технотронною, а А.Тофф-лер — надіндустриальною. Кожна стадія має свою соціальну структуру, мету, специфічну організацію. У постіндустріальному суспільстві це — установи науки та освіти, вчені. Для третьої стадії висхідним продуктом є послуги, знання, досвід людини, передові технології, організаційні, інформаційні системи.

В сучасних теоріях підкреслюється різноплановість, бага-толінійність суспільства. Французький соціолог Ж. Гурвіч виділяє, наприклад, десять типів глобальних суспільств:

- харизматичні теократії (Стародавні Єгипет, Вавилон);

- патріархальні суспільства;

- феодальні;

- міста-держави;

- суспільства періоду становлення капіталізму (XVII-XVIII ст. у Європі);

суспільства конкуруючою капіталізму (XIX — поч. XX ст.);

- суспільства розвинутого капіталізму;

- фашистські суспільства на техніко-бюрократичній основі;

- суспільства, що опираються на принципи колективного цент

ралізованого етатизму;

суспільства, що спираються на принципи множинного децентралізованого колективізму.